Постанова

від 27.05.2020 по справі 372/1686/17-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2020 року

м. Київ

справа № 372/1686/17

провадження № 61-37840св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Київське лісове господарство ,

відповідачі: Обухівська районна державна адміністрація Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року у складі судді Зінченко О. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У червні 2017 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та Державного підприємства Київське лісове господарство (далі - ДП Київське лісове господарство ) звернувся до суду з позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області (далі - Обухівська РДА), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсними розпорядження, державних актів та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що за розпорядженням Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали у власність земельні ділянки. Це розпорядження видане всупереч вимог земельного та лісового законодавства, оскільки спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства. Київське обласне управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство не надавали третім особам погодження на вилучення земельної ділянки загальною площею 0,8000 га у 13 кварталі Козинського лісництва, передача земельних ділянок у власність відбулася з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

З урахуванням наведеного позивач просив суд визнати недійсними розпорядження Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року № 1543 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області ; державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ № 968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, виданий ОСОБА_1 , державний акт на право власності від 30 січня 2008 року серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, виданий ОСОБА_2 ; витребувати на користь держави в особі ДП Київське лісове господарства з незаконного володіння ОСОБА_1 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159 та ОСОБА_2 - земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, загальною вартістю 25 576,12 грн, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позов прокурором пред`явлено за межами позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У червні 2018 року заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року , ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неправильно встановили час, з якого у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах постійного землекористувача, коли саме особі, право якої порушено, стало відомо про таке порушення. Органи, в інтересах яких прокурор звернувся до суду з позовом, не надавали згоди на вилучення земельних ділянок з постійного користування, оскільки спірні земельні ділянки знаходяться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, тобто в іншому місці і згода на їх вилучення не надавалась, зміна цільового призначення також не погоджувалася. Копії розрахунків збитків, що є у справі, не дають можливості ідентифікувати конкретні земельні ділянки, щодо яких проводився розрахунок. Відповідачі, які отримали земельні ділянки у власність, не здійснювали на них будь-яких робіт, що вказувало б на ймовірну можливість ДП Київське лісове господарство раніше установити факт порушення його прав. ДП Київське лісове господарство продовжувало доглядати земельні ділянки як землі лісогосподарського призначення. Відмова у позові з підстав спливу позовної давності залишає спірне майно у володінні особи, яка не є його дійсним власником, правовий титул законного власника належним чином не припинений, а у набувача майна законних підстав на право власності не виникло.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2018 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувані рішення не відповідають.

Суди встановили, що розпорядженням Обухівської РДА від 31 жовтня 2007 року № 1543 Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району земельну ділянку площею 0,4000 га ОСОБА_2 та земельну ділянку площею 0,4000 га ОСОБА_1

30 січня 2008 року на підставі цього розпорядження Обухівської РДА Острожинській І. А. видано державний акт серії ЯЕ № 968935 на право власності на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067; ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку, площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення (стаття 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України)).

Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 20 ЗК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ) .

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56 , 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність, який визначається нормами Конституції України , ЗК України , іншими законами й нормативно-правовими актами.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України .

Водночас частиною другою статті 5 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Тому застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин визначаються згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів щодо охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України ).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 частини першої статті 46 ЛК України).

Поряд із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України ), що включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники (стаття 51 ЛК України ).

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України ,тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

Згідно зі статтями 181-184 , 202-204 ЗК України , Законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

У цій справі суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що під час передачі відповідачам земельних ділянок у власність Обухівською РДА порушено вимоги статті 20 ЗК України, статті 57 ЛК України, а саме порушено порядок зміни цільового призначення земельних ділянок.

Відповідачі у касаційному порядку цих висновків судів попередніх інстанцій не оспорюють.

У статті 387 ЦК України зазначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно із частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зважаючи на те, що відповідачами право власності на спірні земельні ділянки зареєстровано у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення, можливо шляхом витребування земельних ділянок на користь держави.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позов прокурором пред`явлено після спливу позовної давності.

З таким висновком погодитись не можна.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, який уповноважений законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Отже, з огляду на положення статті 261 ЦК України суд мав з`ясувати з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли повноважному органу, а саме Київському обласному та по місту Києву управлінню лісового та мисливського господарства та ДП Київське лісове господарство , права яких порушені, стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ДП Київське лісове господарство у листі від 22 листопада 2005 року № 02-453 дало згоду на вилучення земельної ділянки лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 4 виділ 17, площею 0,8 га та у кварталі 13 виділ 1, площею 0,8 га, загальною площею 1,6 га.

Суд також вказав на розрахунок збитків лісогосподарського виробництва за вилучену земельну ділянку лісового фонду, яка надавалася ОСОБА_2 , затверджений головним лісничим ДП Київське лісове господарство Савичем О. Ф., відповідно до якого загальна сума збитків лісогосподарського виробництва становить 2 400,00 грн, рахунок-фактуру від 25 вересня 2008 року № СФ00-00583, сплачено ОСОБА_2 26 вересня 2008 року, що підтверджується квитанцією № 99.

На підставі цих доказів суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що початок перебігу позовної давності необхідно обраховувати з 26 вересня 2008 року, оскільки ДП Київське лісове господарство , яке безпосередньо надавало погодження на вилучення спірних ділянок, та Київське обласне та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства як орган, якому безпосередньо підпорядковане ДП Київське лісове господарство , були обізнані про вилучення земельних ділянок з їх користування на користь відповідачів з 26 вересня 2008 року, тобто з моменту сплати відповідачем ОСОБА_2 суми збитків лісогосподарського виробництва, відповідно до рахунку-фактури від 25 вересня 2008 року № СФ00-00583 та квитанції від 26 вересня 2008 року № 99.

Апеляційний суд також вказав, що суд першої інстанції помилково пов`язав перебіг строку позовної давності з поінформованістю Держкомзему України про видачу оскаржуваних державних актів, на що обґрунтовано посилався прокурор в апеляційній скарзі, проте таке порушення не є підставою для скасування судового рішення, оскільки воно не призвело до неправильного вирішення справи.

З такими висновками погодитися не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його внаслідок порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наведене положення кореспондується із нормою частин першої та шостої статті 81 ЦПК України у редакції, чинній на час апеляційного розгляду справи.

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої інстанції) суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. На час апеляційного перегляду справи правила оцінки доказів визначені статтею 89 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції у порушення наведених вище вимог процесуального закону, а також норми частин першої та другої статті 367 ЦПК України, належним чином не перевірив тверджень прокурора щодо обставин та часу обізнаності позивача щодо оформлення права власності на спірні земельні ділянки на відповідачів, не дослідив доказів, що стосуються фактів, на які прокурор посилався в апеляційній скарзі.

Від встановлення цих фактичних обставин залежить правильне вирішення спору, оскільки у позові прокурора відмовлено у зв`язку з пропуском позовної давності.

У зв`язку з цим заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про те, що спірні земельні ділянки знаходяться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, тобто у іншому місці і згода на їх вилучення не надавалась.

Апеляційний суд не дав оцінки розрахункам збитків, які на думку прокурора не дають можливості ідентифікувати конкретні земельні ділянки, щодо яких проводився розрахунок.

Також поза належною увагою апеляційного суду залишилися твердження позивача про те, що відповідачі не освоювали земельних ділянок та не користувалися ними, що унеможливлювало для ДП Київське лісове господарство раніше установити факт порушення його прав, а вказане підприємство продовжувало доглядати земельні ділянки, як землі лісогосподарського призначення

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів позивача, не дав оцінки наявним у справі доказам та дійшов необґрунтованого висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанцій, не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду справи ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішень суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді суд має з`ясувати питання перебігу позовної давності за позовними вимогами прокурора, дослідити наявні у справі докази з цього питання та надати їм належну оцінку, про що зазначити у судовому рішенні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки в цьому випадку оскаржувані рішення суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 11 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 08 травня 2018 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко