Рішення

від 15.09.2023 по справі 640/26756/20

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2023 року № 640/26756/20

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «МІМ» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Виробничо-комерційне товариство з обмеженою відповідальністю «МІМ» (далі також ВК ТОВ «МІМ», позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (далі також ГУ ДПС у м. Києві, відповідач), у якому просило суд визнати протиправними та скасувати у податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року № 1902615571 форми «Р», №1912615571 форми «В4» та № 1922615571 форми «ПС».

Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу було передано до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

Матеріали справи отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Колесніковій І.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2023 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки, на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому позивач вважає спірні рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач, у наданому суду відзиві наголошує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом відповідно до вимог чинного законодавства, посилаючись на обставини, викладені в акті перевірки та наданому суду відзиві.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на підставі наказу від 18 лютого 2020 року № 1851 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ВК ТОВ «МІМ» при визначенні по взаємовідносинах з ТОВ «ЧІЛІГРІС» за жовтень 2017 року показників декларації з податку на додану вартість.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 10 березня 2020 року № 67/26-15-05-07-01-10/16459344, яким встановлено порушення:

- пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (далі ПК України) в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 35 299, 00 грн, в тому числі за жовтень 2017 року на суму 35 299, 00 грн. та встановлено завищення від`ємного значення податку на додану вартість за жовтень 2017 на суму (-) 3 915, 00 грн;

- пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 ПК України, оскільки до перевірки не надано документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

На підставі висновків такого акта перевірки відповідачем прийняті наступні податкові повідомлення-рішення від 27 березня 2020 року:

- № 1902615571 форми «Р» - нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 44 124, 00 грн, у тому числі: основний платіж - 35 299, 00 грн та штрафні (фінансові) санкції - 8 825, 00 грн;?

- № 1912615571 форми «В4» - зменшено від`ємне значення податку на додану вартість на суму (-) 3 915, 00 грн;

- № 1922615571 форми «ПС» - нараховано штраф за ненадання платником податків контролюючому органу оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у сумі 510, 00 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

12 жовтня 2017 року позивачем (Покупець) укладено договір поставки № 12/10-17 з ТОВ «ЧІЛІГРІС» (Продавець), предметом якого є поставка товару згідно специфікації.

Так, відповідно до долучених до матеріалів справи документів між товариствами здійснювалась поставка таких товарів: кварцеві тиглі д. 356 мм код 7020001010, диск графітовий марки МГ-1 д. 400 мм Н220 мм код 6815109000, диск графітовий марки МГ-1 д. 400 мм Н100 мм код 6815109000, пластина графітова марки МГ-1 350*17*40 код 6815109000 на загальну суму 35 284, 48 грн.

Сплачені за вказаним зобов`язанням кошти були включені позивачем до складу свого податкового кредиту з податку на додану вартість (далі також ПДВ) за період, що перевірявся під час перевірки відповідачем.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У відповідності до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/ орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; ввезення товарів на митну територію України; вивезення товарів за межі митної території України; постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України передбачено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов`язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв`язку).

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/ послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/ послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно підпункту 2.15 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов`язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув`язка окремих показників.

Таким чином єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні адміністративної справи № 809/1337/17 у постанові від 04 вересня 2018 року Верховним Судом сформовану обов`язкову для врахування судами правову позицію, згідно з якою презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного. У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов`язку. За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення в податковому обліку сум податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником-платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно пункту 201.11 статті 201 ПК України) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг). Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні мати на увазі, що сам факт наявності у позивача податкових накладних та інших облікових документів, виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах, а також те, що для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження задекларованих сум податкового кредиту.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце між позивачем та його контрагентом, до матеріалів справи долучено наступні документи: договір поставки №12/10-17 від 12 жовтня 2017 року, специфікація № 1 до такого договору, видаткова накладна №25 від 17 жовтня 2017 року.

Зазначені документи, в силу вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, є первинними документами та мають всі необхідні встановлені законом обов`язкові реквізити.

Докази того, що вказані документи не мають юридичної сили або визнані в установленому порядку недійсними - відсутні.

Матеріалами справи підтверджується, що придбаний позивачем товар в подальшому був реалізований ТОВ «Арофел Семікор», що підтверджується договором купівлі-продажу № 20-05/16 від 20 травня 2016 року, договором купівлі-продажу № 19-09/16 від 19 вересня 2016 року, специфікацією № 12 від 20 жовтня 2017 року, специфікацією № 21 від 19 жовтня 2017 року, довіреністю № 1700 від 23 жовтня 2017 року, довіреністю № 1701 від 23 жовтня 2017 року, товарно-транспортними накладними № 11 та № 21 від 23 жовтня 2017 року, видатковими накладними від 23 жовтня 2017 року № 23/10/17 та № 23/10/17-1, копії яких долучені до матеріалів справи.

У контексті доводів відповідача, викладених в акті перевірки та відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що норми чинного законодавства не ставлять умовою виникнення податкових зобов`язань чи податкової вигоди платника податків у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Безпосередні контрагенти позивача, як самостійні суб`єкти господарювання та платники податків, несуть персональну відповідальність за правильність ведення бухгалтерського та податкового обліку, сплату податків, дотримання податкової дисципліни у своїй діяльності.

За будь які дії/бездіяльність своїх контрагентів та третіх осіб (в тому числі протиправні, якщо такі мали місце) позивач відповідальності не несе.

Окремо варто зазначити, що матеріали кримінальних проваджень, зазначених в акті перевірки, не містять встановлених обставин, які б свідчили про невиконання постачальниками позивача своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Так, Верховним Судом у постанові від 18 березня 2020 року у справі №826/18952/14 сформовано наступні правові висновки з окреслених питань: «сам по собі факт того, що контрагенти позивача фігурують в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат та податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача».

Також у постанові від 10 березня 2020 року справі № 280/373/19 Верховний Суд дійшов висновку, що посилання контролюючого органу на наявність кримінальних проваджень, в яких фігурують підприємства контрагентів позивача суди попередніх інстанцій обґрунтовано не взяли до уваги, оскільки, по-перше, в зазначених кримінальних провадженнях відсутні вироки, а по-друге, відомості отримані під час досудового розслідування кримінального правопорушення, не відповідають вимогам належності на допустимості в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України та не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Окрім цього, у постанові від 19 лютого 2019 року по справі № 811/217/17 Верховний Суд приходить до висновків, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника.

Контролюючим органом в акті перевірки не описано та не підтверджено будь-якими доказами, що обставини зазначених кримінальних проваджень стосуються позивача та відповідно, можуть бути підставою для формування для нього негативних податкових наслідків.

Отже, враховуючи викладене в акті перевірки, відповідач зробив висновки про нереальність господарських операцій позивача, посилаючись лише на оцінку фінансово-господарської діяльності третьої особи контрагента позивача, постачальника товарів для позивача у господарських операціях.

Водночас, ознаками реальності господарської операції є вчинення суб`єктом господарювання дій відповідно до визначеної господарської мети (статутної діяльності) та економічної обґрунтованості, фактичне отримання та використання/реалізація товару/послуги, досягнення конкретних результатів, які визначають поняття господарської операції тощо. Відповідачем не зазначено про відсутність чи порушення цих ознак у господарських операціях позивача, що свідчить про відсутності обґрунтованих підстав стверджувати про нереальність операцій.

Зазначене вище у сукупності свідчить, що відповідач не мав законних та обґрунтованих підстав робити висновки про здійснення контрагентом позивача поставок товару на користь ВК ТОВ «МІМ» без мети настання реальних наслідків та, відповідно, про нереальність таких операцій.

Враховуючи зазначене та оскільки судом, в межах розгляду даної адміністративної справи, не було встановлено ознак фіктивності укладених між позивачем та його контрагентом правочинів, необґрунтованими є висновки, викладені відповідачем в акті перевірки, про порушення позивачем податкового законодавства.

А як наслідок, неправомірними та такими, що підлягають скасуванню у судовому порядку, є оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 27 березня 2020 року №1902615571 форми «Р», №1912615571 форми «В4», що ґрунтуються на зазначених висновках акту перевірки.

Що стосується податкового повідомлення-рішення відповідача від 27 березня 2020 року №1922615571 форми «ПС», суд зазначає наступне.

ВК ТОВ «МІМ» на запит від 04 липня 2019 року № 126180/10/26-15-14-07-01-15 та в ході проведення документальної невиїзної перевірки не надано документального підтвердження здійснених операцій з ТОВ «ЧІЛІГРІС» за жовтень 2017 року.

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Вимогами пункту 44.3 статті 44 ПК України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.

Оскільки в порушення наведених вимог позивачем не було забезпечено надання відповідачу, на відміну від суду, затребуваних ним документів, вбачається, що оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 27 березня 2020 року № 1922615571 форми «ПС» на позивача правомірно накладено штраф у розмірі 510, 00 грн, а тому суд не вбачає підстав для скасування такого рішення.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних рішень на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково, оскільки частина з оскаржуваних рішень не відповідають наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.

Згідно статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Загальна сума санкцій, визначених оскаржуваними рішеннями, становить 48 549, 00 грн. Як встановлено вище, підлягають скасуванню лише рішення від 27 березня 2020 року №1902615571 форми «Р», №1912615571 форми «В4», які сукупно передбачають застосування до позивача санкцій на суму 48 039, 00 грн, що становить 98,95% від 48 549, 00 грн.

Отже оскільки позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 102, 00 грн, на його користь підлягають стягненню судові витрати у розмірі 2 079, 93 грн, що становить 98,95% від вказаної суми.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 5-11, 19, 72-77, 90, 241-246, 250, 263 КАС України суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «МІМ» (01025, місто Київ, вулиця Велика Житомирська, будинок 8/14, офіс 16; код ЄДРПОУ 16459344) до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19; код ЄДРПОУ ВП 44116011) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати у податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 27 березня 2020 року № 1902615571 форми «Р» та №1912615571 форми «В4».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на користь виробничо-комерційного товариства з обмеженою відповідальністю «МІМ» понесені останнім судові витрати у розмірі 2 079, 93 грн (дві тисячі сімдесят дев`ять гривень дев`яносто три копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.