Рішення

від 20.09.2023 по справі 753/9476/23

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/9476/23

провадження № 2/753/5226/23

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року Дарницький районний суд м. Києва в складі :

головуючого судді Комаревцевої Л.В.,

з секретарем Гаврилюк О.В.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Лазаренко Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 224 по вул. Кошиця, 5-А в м. Києві цивільну справу в загальному позовному провадженні за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення різниці між виплаченим середнім заробітком та середнім заробітком, що підлягав виплаті,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення різниці між виплаченим середнім заробітком та середнім заробітком, що підлягав виплаті.

Позов обгрунтований наступним. Наказом Відповідача від 23.05.2022 № 553/ос увільнено ОСОБА_1 , менеджера Департаменту внутрішнього аудиту та контролю, від роботи з 20.05.2022 на час проходження військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період до дня фактичної демобілізації зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку.

У червні 2022 року на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпПУ відповідач виплатив позивачу середньомісячний заробіток у зв`язку з мобілізацією останнього в сумі 81220,01 грн.

01.07.2022 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» скасовано нарахування середнього заробітку працівникам, які увільнені від роботи на підставі ч. 3 ст. 119 КЗпП України, що у свою чергу виключає нарахування і виплату позичу середнього заробітку на період проходження ним служби у Збройних Силах України.

Як вказує позивач, відповідно до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У зв`язку із скасуванням Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» права мобілізованих працівників на отримання середнього заробітку за своїм місцем роботи, що передбачалось ч. 3 ст. 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент увільнення позивача від роботи у зв`язку з призовом) зазнало порушення гарантоване позивачу Конституцією України право на: оплату праці, недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод та такого елементу конституційного принципу верховенства права як правова визначеність, правова передбачуваність та правомірні очікування.

Отже відповідно до правовідносин між сторонами в частині збереження за позивачем середнього заробітку на період його увільнення від роботи у зв`язку з призовом має застосовуватись ч. 3 ст. 119 КЗпП України в редакції, що діяла станом на 20.05.2022.

Представник позивача, посилаючись на ст. 22 Конституції України, ст. 5 Цивільного Кодексу України просив стягнути з відповідача різницю між виплаченим середнім заробітком, що підлягав виплаті за період з липня 2022 по день прийняття рішення.

Ухвалою суду від 07.06.2023 справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження у підготовче судове засідання.

Ухвалою підготовчого судового засідання, занесену до протоколу судового засідання 11.07.2023, розгляд справи призначено по суті.

28.06.2023 представник відповідача надав до суду відзив з додатками, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

03.07.2023 представником позивача надано відповідь на відзив

17.07.2023 надано заперечення представника відповідача на відповідь на відзив.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, оскільки на його утриманні троє доньок, суттєве зменшення заробітної плати не компенсується грошовим забезпеченням.

Представник позивача підтримав вимоги позовної заяви та просив задовольнити, оскільки позивача було призвано в травні 2022 року і на нього не можуть поширюватись зміни, які було внесено законодавцем в липні 2022 року. Вказав, що це звужує право позивача.

Представник відповідача Калічак В.П. 11.07.2023 просив відмовити у задоволенні позовних вимог зазначив про те, що перед позивачем немає заборгованості. Починаючи з 19.07.2022 набрав чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», але керуючись ст. 9 КЗпП України АТ «Укрзалізниця» було прийнято рішення від 15.08.2022 про збереження середнього заробітку за рахунок власних коштів, не більше двох мінімальних заробітних плат, у тому числі, встановленим для військовослужбовців, призваним на військову службу.

Представник відповідача Лазаренко В.В. в судовому засіданні 19.09.2023 просила відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки вимоги трудового законодавства відповідачем не було порушено, виплата заробітної плати здійснюється своєчасно.

Суд заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

З матеріалів справи вбачається, що 02.12.2021 між АТ «Українська залізниця», роботодавцем однієї сторони та ОСОБА_1 , працівником з іншої сторони укладено трудовий договір №751-2021 ( а.с.4-11).

03.12.2021 відповідно до наказу АТ «Українська залізниця» №3003/ос ОСОБА_1 переведено на посаду менеджера ( а.с.12).

19.05.2022 відповідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2, солдата ОСОБА_1 призначено на посаду водія санітара медичного пункту та зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, встановлено оклад за посадою 2820 грн., надбавку у розмірі 65% посадового окладу ( а.с.13).

23.05.2023 відповідно наказу Акціонерного товариства «Українська залізниця» №553/ос увільнено ОСОБА_1 від роботи з 20.05.2022 на час проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період до дня фактичної демобілізації із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку ( а.с.14).

19.07.2022 Акціонерне товариство «Українська залізниця» інформувало позивача про те, що у зв`язку із набранням чинності ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до ст. 119 КЗпПУ та відповідно до наказу АТ «Укралізниця» від 19.07.2022 №1053/ос припинено нарахування та виплату середнього заробітку ( а.с.16).\

15.08.2022 Акціонерне товариство «Українська залізниця» відповідно до Наказу №1199/ос встановило з 19.07.2022 виплату середнього заробітку (але не більше розміру двох мінімальних заробітних плат, встановлених в Україні на дату розрахунку) під час дії воєнного стану на строк до 21 листопада 2022 або до дня фактичного звільнення працівникам, зазначених у Додатку до наказу (позивачу) ( а. с. 50-52).

Згідно до розрахункових листів з травня 2022 року по травень 2023 року позивачу було сплачено починаючи з серпня 2022 року середній заробіток у розмірі 2 мінімальних заробітних плат ( а. с. 55-56).

Нарахування коштів підтверджуються платіжними відомостями, а виплата платіжними дорученнями та інструкціями ( а. с. 57-78, а. с. 79- 97).

Згідно із ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов`язків, якщо за чинним законодавством України ці обов`язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку. Працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених Кодексом цивільного захисту України, законами України "Про військовий обов`язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно із ч.3 ст. 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст. 1 ЗУ «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про оплату праці», мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Згідно із ст. 10 ЗУ «Про оплату праці», розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об`єднань профспілок і спільного представницького органу об`єднань організацій роботодавців на національному рівні.

Відповідно до ч.3 ст. 21 ЗУ «Про оплату праці», забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Згідно із ст. 27 ЗУ «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Держава забезпечує щоквартальну підготовку і публікацію статистичних даних про середню заробітну плату і середню тривалість робочого часу по галузях, групах професій і посад, а також щорічну публікацію даних про вартість робочої сили.

Представник позивача вказав про те, що відповідач не відновив виплату середнього заробітку позивача у належному розмірі, тому позивач оскаржує дії відповідача, оскільки заборонено звужувати права громадян при внесенні змін до чинних законів, позивач був призваний на військову службу в момент перебування у трудових відносинах з позивачем і на час дії редакції ст. 119 КЗпП України щодо права отримання середнього заробітку, тому представник позивача вважає, що позивач повинен отримувати заробіток у розмірі, визначеному на час призову.

Вивчивши докази, додані до позовної заяви, суд приходить до висновку про те, що з травня 2022 позивач захищає територіальну цілісність України.

Відповідно до ст. 5 Цивільного Кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відповідно до частини другої статті 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними Законом від 01 липня 2022 року № 2352-IX) на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України.

На цей час Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ є чинним та обов`язковим до виконання.

Конституційний Суд України у п. 2. 3. Рішення від 22.05.2018 № 5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої: "На думку Конституційного Суду України, держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю."

У п. 3 вказаного рішення зазначене, що Верховна Рада України виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Стосовно посилання позивача на те, що вказані зміни у законодавстві стосуються осіб, які призвані на військову службу вже після набрання чинності таких змін, необхідно зазначити, що Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ не містить таких вимог, з огляду на вказане посилання позивача у цій частині є необґрунтованим.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позивач увільнений від виконання обов`язків у АТ «Укрзалізниця» у зв`язку з призовом на військову службу, порядок оплати праці позивача врегульовано відповідно до ст. 119 КЗПП України, при обчисленні середнього заробітку відповідачем не порушено ст. 119 КЗпП України, ЗУ «Про оплату праці» та здійснено нарахування та виплату середнього заробітку позивачу без затримки, відповідно до ст. 9 КЗпП України, а згідно до Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №2 позивача зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення.

Керуючись ст. ст. 12,76,77,78,79,80,81,263,265 ЦПК, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення різниці між виплаченим середнім заробітком та середнім заробітком, що підлягав виплаті - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Дарницький районний суд м. Києва шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Повний текст судового рішення складено 20.09.2023.

Суддя Комаревцева Л.В.