Постанова

від 12.09.2023 по справі 907/668/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2023 р. Справа №907/668/22

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бонк Т.Б.,

суддів: Кравчук Н.М.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Кострик К.,

представники сторін:

від позивача: Ламбрух О.С.,

від відповідача: Бухтоярова О.В.;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Беркут б/н від 26.05.2023 (вх. №01-05/1744/23 від 01.06.2023)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.05.2023 (повний текст рішення складено 09.05.2023, суддя - Андрейчук Л. В.)

у справі №907/668/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Фанти Івана Івановича, с. Малий Раковець, Закарпатська область

до відповідача Приватного підприємства Беркут, с. Ільниця Закарпатська область

про стягнення 313 807,52 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 09.05.2023 позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства «Беркут» (90130, Закарпатська обл., Іршавський р-н, с.Ільниця, вул. 40 років перемоги , буд. 138, код ЄДРПОУ 22103120) на користь Фізичної особи - підприємця Фанта Івана Івановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 313 807,52 грн (триста тринадцять тисяч вісімсот сім гривень 52 коп.) заборгованості за договором поставки №40 від 30.12.2019, в т. ч. 228 106,00 грн (двісті двадцять вісім тисяч сто шість гривень 00 коп.) сума основного боргу, 67 496,59 грн (шістдесят сім тисяч чотириста дев`яносто шість гривень 59 коп.) інфляційні збитки та 18 204,84 грн (вісімнадцять тисяч двісті чотири гривні 84 коп.) 3 % річних, а також суму 4 704,11 грн (чотири тисячі сімсот чотири гривні 11 коп.) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Суд першої інстанції, перевіривши наявні в справі докази, дійшов до висновку про задоволення позову в розмірі, в т.ч. 228 106 гривень 09 коп. основного боргу, 18 204,84 грн. грн 3 % річних та 67 496,59 грн. інфляційних втрат.

Не погодившись з вказаними рішенням, Приватне підприємство «Беркут» звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н від 26.05.2023 (вх. №01-05/1744/23 від 01.06.2023), у якій просить скасувати рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.05.2023 у справі №907/668/22 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В апеляційній скарзі апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції було винесено з невірним встановленням, не з`ясуванням та невідповідністю обставин, що мають значення для справи, є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що позивачем не подано первинні документи, що стосуються закупівлі товарів, а подані докази, які не були належним чином засвідчені. Також, апелянт вказує, що суд першої інстанції не взяв до уваги факт часткової оплати відповідачем у сумі 95 000 грн.

14.06.2023 від Фізичної особи-підприємця Фанти Івана Івановича надійшов відзив б/н від 06.06.2023 (вх. №01-04/4044/23) на апеляційну скаргу, в якому позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню виходячи з того, що підписана сторонами, а саме покупцем та продавцем видаткова накладна є сама по собі належним доказом, що підтверджує факт виконання продавцем господарського зобов`язання - поставки товару.

Позивач зазначає, що на виконання ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху, з метою усунення недоліків, суду надано належним чином посвідчені копії документів, які додавались до позовної заяви та вказує, що документи подані апелянтом разом із апеляційною скаргою не підтверджують факт оплати за поставлений товар, оскільки в таких документах йде мова про оплату за виконані роботи, а не товар.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №907/668/22 розподілено до розгляду судді доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Кравчук Н.М. та Плотніцького Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.06.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства «Беркут» на рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.05.2023 у справі №907/668/22 та призначено розгляд даної справи на 03.07.2023.

Відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2023 вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Бонк Т.Б., суддів Плотніцького Б.Д., Кравчук Н.М.

Ухвалою суду від 28.06.2023 призначено розгляд справи в судовому засіданні 15.08.2023.

У зв`язку з перебуванням у відпустці члена колегії суддів судді Плотніцького Б.Д. проведено автоматизовану заміну складу суду і відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2023 до складу колегії замість судді Плотніцького Б.Д. введено суддю Якімець Г.Г.

Ухвалою суду від 15.08.2023 розгляд справи відкладено на 12.09.2023.

В судовому засіданні 12.09.2023 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги із підстав викладених у ній та просив скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог повністю. Представник позивача заперечив доводи апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відповідності до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши апеляційну скаргу відповідача, Західний апеляційний суд встановив наступне.

30.12.2019 року між ФОП Фанта І.І. (надалі-Постачальник) та ПП Беркут (надалі-Замовник) укладено Договір поставки за № 40.

Згідно пункту 1.1 Договору, Постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника товаро матеріальні цінності згідно рахунку № 40, а Замовник зобов`язується прийняти цей товар і своєчасно здійснити його оплату на умовах даного договору.

Пунктом 2.3. Договору встановлено, що разом з товаром Постачальник передає Замовнику наступні документи: рахунок і накладну.

Згідно пункту 3.1. Договору, загальна сума договору становить 228 106,09 грн. без ПДВ.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що покупець оплачує Постачальнику вартість товару, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Постачальника, протягом 3-х банківських днів.

Рахунком № 40 від 30.2019 р. та накладною підтверджується, що на виконання умов укладеного договору, ФОП Фанта І.І. поставив відповідачу товаро матеріальні цінності на загальну суму 228 106,09 грн. без ПДВ.

17.05.2022 року ФОП Фанта І.І. направив ПП Беркут письмову претензію з вимогою сплатити суму боргу за вищевказаним договором.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач оплату за поставлений товар не здійснив та своїх зобов`язань за договором не виконав, що стало підставою звернення з позовом до суду.

Дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, Західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 174 Господарського Кодексу України визначено, що господарські зобов`язання виникають, зокрема, безпосередньо з господарського договору, інших угод, передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також внаслідок подій, з якими закон пов`язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

За приписами чинного законодавства, договори поставки (як й інші господарські договори) укладаються в письмовій формі: повній - шляхом підписання єдиного документа чи скороченій - шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, радіограмами чи шляхом прийняття постачальником замовлення покупця до виконання (ст. ст. 205, 206, 208, 639 ЦК України, ст. 265 ГК України, п. 18 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 15 Положення про поставки товарів народного споживання).

Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 712 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Згідно із статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Належне виконання позивачем своїх зобов`язань за договором поставки відповідачу товару на суму 228 106,09 грн підтверджується долученою позивачем до справи накладною №40 від 30 грудня 2019 року (а.с. 46-49).

Частиною 1 статті 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 ЗУ Про бухгалтерський облік та фінансову звітність первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

В даному випадку Накладною №40 від 30 грудня 2019 року посвідчує факт передачі товару від постачальника до покупця та є підставою для здійснення розрахунків між сторонами оскільки, відповідає необхідним вимогам первинних бухгалтерських документів. У ній містяться всі необхідні реквізити, такі як дата, найменування сторін, опис товару, його кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару. Тобто, акт підтверджує факт здійснення господарської операції між постачальником і покупцем, оскільки посвідчує передачу товару від однієї сторони до іншої, а отже, є належним, допустимим та достовірним доказом.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У свою чергу відповідач не здійснив оплату переданого йому позивачем товару. Доказів оплати переданого товару чи його повернення позивачу відповідачем до матеріалів справи не долучено.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не здійснив оплату за переданий йому товар позивачем. У матеріалах справи не містяться докази оплати або повернення товару позивачу з боку відповідача, а посилання апелянта щодо часткової оплати товару у сумі 95 000 грн не заслуговують на увагу оскільки, стосуються сантехнічних робіт, натомість предметом спору є товаро-матеріальні цінності.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про стягнення на користь позивача суму в розмірі 228106,09 грн. за отриманий товар відповідно до договору поставки.

Щодо 3% річних та інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Водночас передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Нарахування інфляційних втрат, у відповідності до п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань здійснюється окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши перевірку нарахування позивачем інфляційних нарахувань та трьох процентів річних за заявлений ним період, колегією суддів встановлено, що суми 67 496,59 грн інфляційних нарахувань та 18 204,84 грн трьох процентів річних обраховані вірно та підлягають стягненню з відповідача повністю.

Отже, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог в розмірі, в т.ч. 228 106 гривень 09 коп. основного боргу, 18 204,84 грн. грн 3 % річних та 67 496,59 грн. інфляційних втрат.

За приписами ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Скаржником не доведено наявності підстав, визначених ст.277 ГПК України, для скасування рішення та для задоволення апеляційної скарги. Таких підстав апеляційним судом також не встановлено.

Отже, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

В силу положень ст. 129, 130 ГПК України судовий збір покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 86,129, 236, 254, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства Беркут б/н від 26.05.2023 (вх. №01-05/1744/23 від 01.06.2023) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 09.05.2023 у справі № 907/668/22 залишити без змін.

3. Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

5. Матеріали справи повернути до місцевого господарського суду.

Повний текст постанови складено та підписано 19.09.2023

Головуючий суддяТ.Б. Бонк

суддя Н.М. Кравчук

суддяГ.Г. Якімець