Постанова

від 13.09.2023 по справі 910/13332/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року Справа № 910/13332/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Бучинська Г.Б.

секретар судового засідання Мельников О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 травня 2023 року по справі №910/13332/22 (суддя Тварковський А.А)

час та місце ухвалення рішення: 25 травня 2023 року; м. Вінниця, вул. Пирогова, 29; повний текст рішення складено 5 червня 2023 року

за позовом Головного управління Національної поліції у Вінницькій області

до Громадської організації "Товариство сприяння обороні України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Третя особа 1: Жмеринський районний спортивно-технічний клуб Товариства сприяння обороні України

Третя особа 2: Державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Жмеринської міської ради Федоренко Андрій Володимирович

про визнання недійсним права власності, скасування рішення про державну реєстрацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності

за участю представників:

від Позивача - Белшлей І.В.;

від Відповідача - Карманніков М.О..

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Національної поліції у Вінницькій області (надалі Позивач) звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Громадської організації "Товариство сприяння обороні України" (надалі Відповідач; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Жмеринського районного спортивно-технічного клуб Товариства сприяння обороні України (надалі Третя особа)) про: визнання недійсним права власності на адміністративну будівлю літ. А за адресою: м. Жеринка, вул. Визволення, 20 загальною площею 147,9 кв.м. за Відповідачем; скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби виконавчого комітету Жмеринської міської ради Федоринка А.В. про державну реєстрацію права та їх обтяжень від 15 серпня 2018 року з індексним номером 42553067; визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме від 13 квітня 2014 року, яке видане Виконавчим комітетом Жмеринської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на балансі Позивача перебуває об`єкт - нежитлова адміністративна будівля розташована за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147, 9 м2, яка, як вказує Позивач, водночас є приватною власністю іншої юридичної особи - Відповідача, всупереч тому, що зазначений об`єкт нерухомості передано Позивачем на підставі спільного наказу МВС України та НПУ від 19 лютого 2018 року № 102/240 та актів приймання-передачі від 21 березня 2018 року, затверджених заступником Голови НПУ та відображено по бухгалтерському обліку ГУНП від 11 червня 2018 року. Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно зареєстровано за собою право власності на весь адміністративний будинок, літ. А, розташований за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147,9 м2, тим самим оспорено право власності Позивача на частину вказаної нежитлової будівлі. Відтак, Позивач звернувся із позовною заявою до суду з метою захисту свого порушеного права на його думку та забезпечення права користування спірною частиною адміністративного приміщення (нерухомим майном), яке, на його переконання, незаконно зареєстрована за Відповідачем.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 25 травня 2023 року в справі №910/13332/22 в задоволенні позову відмовлено.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що Позивачем у позові про визнання права власності виступає особа, яка вже є власником (іншим титульним володільцем) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності (права постійного користування) виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна Позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Як вказав суд першої інстанції, в даному спірному випадку Позивач не ставить питання про визнання за ним права власності на відповідне майно, а лише оспорює право Відповідача на таке майно, позаяк однією із позовних вимог є визнання недійсним права власності на адміністративну будівлю літ. А за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147,9 м2 за Відповідачем 1.

Поряд з цим за змістом позовної заяви як правову підставу, з поміж іншого, Позивач вказує статтю 387 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Місцевий господарський суд, зважаючи, що Позивачем заявлено додаткові способи захисту в межах одного позову, з метою встановлення порушення прав Позивача у спірних правовідносинах констатував необхідність встановлення цивільно-правових підстав набуття Позивачем відповідного права на спірне майно, що має підтверджуватися належними та допустимими доказами.

Зробивши висновок, що матеріали справи не містять правовстановлюючих документів, інших доказів, які б свідчили про набуття Відповідачем права власності на спірне майно, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні прийшов до висновку про недоведеність порушення прав Позивача у спірних правовідносинах, що виключає задоволення позовних вимог.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням місцевого господарського суду, Позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Вінницької області у справі № 910/13332/22 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким позов задоволити (а.с. 93-97).

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Скаржник зазначає, що оскільки, передана в іпотеку нерухомість, на яку Позивач внаслідок звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором перейшла у власність Позивача і відповідне право зареєстровано у встановленому законодавством порядку, Позивач, як новий власник нерухомості, набув прав на земельну ділянку під такою нерухомістю, які належали попередньому власнику нерухомості, тобто прав власності.

Апелянт зазначає, що Господарським судом Вінницької області не в повній мірі з`ясовано обставини справи, зокрема не взято до уваги, що відповідно до доповідної записки Управління внутрішнього аудиту від 13 червня 2022 року №286/30/01- 2022 та наказу Національної поліції України від 13 червня 2022 року №423 «Про проведення позапланового внутрішнього аудиту та відрядження працівників поліції» у Позивача проведено внутрішній аудит оцінки діяльності Відповідача за період з 1 липня 2020 року по 31 березня 2022 року, яким встановлено, що станом на 31 березня 2022 року в користуванні (на балансі ГУНП) перебувають 282 одиниці будівель і споруд об`єктів нерухомого майна, з яких 279 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не оформлені документи на адміністративне приміщення за адресою м. Жмеринка, вул. Визволення, 20 загальною площею 147,9 м.

Також, апелянт в апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції не врахував ту обставину, що нежитлова будівля, яка розташована за адресою м.Жмеринка, вул.Визволення, 20 загальною площею 147,9 м2, передано ГУНП на підставі спільного наказу МВС України та НПУ від 19 лютого 2018 року №102/240 та актів приймання та передачі від 21 березня 2018 року, затверджених заступником Голови НПУ та відображено по бухгалтерському обліку ГУНП 11 червня 2018 року. Вказана будівля відповідно до відомостей про нерухоме державне майно про нерухоме державне майно (форма №2б(Д)) рахується за Позивачем, як юридичною особою (балансоутримувачем державного майна), що має своє підтвердження у Реєстрі Фонду державного майна.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження по даній справі (а.с. 122).

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 1 серпня 2023 року проведення підготовчих дій закінчено та призначено розгляд справи на 13 вересня 2023 року об 14:00 хв..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11 вересня 2023 року задоволено клопотання Позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою власних технічних засобів та забезпечено представнику Позивача участь в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

В судовому засіданні від 13 вересня 2023 року, яке проведено в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, представник Позивача просив суд задоволити його апеляційну скаргу, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити. Представник Позивача вказав, що на Позивача перебуває об`єкт - нежитлова адміністративна будівля розташована за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147, 9 м2, яка водночас є приватною власністю іншої юридичної особи - Відповідача, всупереч тому, що зазначений об`єкт нерухомості передано ГУНП на підставі спільного наказу МВС України та НПУ від 19 лютого 2018 року № 102/240 та актів приймання-передачі від 21 березня 2018 року, затверджених заступником Голови НПУ та що відображено по бухгалтерському обліку ГУНП від 11 червня 2018 року. Представник Позивач зазначає, що Відповідачем безпідставно зареєстровано за собою право власності на весь адміністративний будинок, літ. А, розташований за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147,9 м2, тим самим оспорено право власності позивача на частину вказаної нежитлової будівлі. За доводами представника, саме тому Позивач звернувся із позовною заявою до суду з метою захисту свого порушеного права та забезпечення права користування спірною частиною адміністративного приміщення (нерухомим майном), яке, незаконно зареєстровано за Відповідачем.

В судовому засіданні від 13 вересня 2023 року, представник Відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги Позивача та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Представник Відповідача вказав, що докази наявності у Позивача права власності на спірне майно відсутніта зазначає, що посилання позивача на те, що спірне майно перебуває у нього на балансі не може бути прийняте до уваги судом, оскільки баланс не є ані формою власності, ані підтвердженням наявності чи відсутності власності, оскільки баланс - це лише форма бухгалтерського обліку, а тому за таких обставин в межах спірних правовідносин право чи законний інтерес Позивача не підтверджений і не доведений, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Представник Позивача вказав, що дане майно зареєстровано за Позивачем на підставі свідоцтва про право власності.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги Позивача стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. При цьому суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Як слідує з встановлених обставин справи, за результатами проведеного позапланового внутрішнього аудиту оцінки діяльності Позивача за період з 1 липня 2020 року по 31 березня 2022 року складено аудиторський звіт №8 від 15 липня 2022 року.

У даному звіті зазначено, що "відповідно до наданої УЛМТЗ ГУНП інформації, станом на 31 березня 2022 року в користуванні (на балансі ГУНП) перебувають 282 одиниці будівель і споруд об`єктів нерухомого майна, з яких 279 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно документи на 3 об`єкти не оформлені, а саме: - адміністративне приміщення за адресом АДРЕСА_1 загальною площею 571,4 м2 первісною вартістю 22820 грн (залишкова 6085 грн 33 коп.); - адміністративне приміщення за адресом м. Жмеринка, вул. Визволення, 20 загальною площею 147,9 м2 первісною вартістю 63154 грн 32 коп. (залишкова - 1 238 грн 32 коп.) та нежитлова будівля (нежитлова двоповерхова будівля, гаражі, котельня) за адресом АДРЕСА_2 загальною площею 1519,7 м2 первісною вартістю 237 666 грн (залишкова - 70 763 грн 75 коп).

Дослідженням встановлено, що нежитлову будівлю розташовану за адресом АДРЕСА_2 загальною площею 147,9 м2 та адміністративну будівлю за адресом м. Жмеринка, вул. Визволення, 20 загальною площею 147,9 м2, передано ГУНП на підставі спільного наказу МВС України та НПУ від 19 лютого 2018 року №102/240 та актів приймання та передачі від 21 березня 2018 року, затверджених заступником Голови НПУ та відображено по бухгалтерському обліку ГУНП 11 червня 2018 року."

Відповідно до спільного наказу Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України №102/240 від 19 лютого 2018 року передано зі сфери управління Міністерства внутрішніх справ України з балансу УДАІ УМВС України у Вінницькій області до сфери управління Національної поліції України в оперативне управління (на баланс) Позивача об`єкти нерухомого майна, зокрема, адміністративну будівлю, літ. А (інв. №10310008), яка розташована на вул. Визволення, 20, м. Жмеринка.

Згідно із актом приймання передачі, затвердженого заступником Голови Національної поліції України - начальником Департаменту кадрового забезпечення генералом поліції третього рангу І.В.Клименко 21 березня 2018 року, комісія установила, що до складу нерухомого майна, що передається (за адресою: вул. Визволення, 20, м. Жмеринка, Вінницька область), належить адміністративна будівля, літ. А (інвентарний номер - 10310008). Балансоутримувач: УДАІ УМВС України у Вінницькій області, м. Вінниця, вул. Ботанічна, 24, ідентифікаційний код - 24523547.

Загальні відомості: рік введення в експлуатацію - 1992; загальна площа будівель та споруд - 147,9 кв.м. Вартість основних фондів: відновна вартість - 61916 гривень; залишкова вартість - 0,00 гривень.

Водночас, за Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 23-25) - 3 серпня 2018 року зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 906,4 кв.м. за адресою: Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Визволення, буд. 20 за Відповідачем, код ЄДРПОУ 00014611.

Підстава для державної реєстрації (розмір частки 23/50) - свідоцтво про право власності (Архівна копія), серія та номер: б/н, виданий 13 квітня 2000 року, видавник: Виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області. Підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 42553067 від 15 серпня 2018 року, ОСОБА_1 , Виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області (спірне свідоцтво та рішення про державну реєстрацію).

Підстава для державної реєстрації (розмір частки 27/50) - свідоцтво про право власності, серія та номер: №369, виданий 5 серпня 2009 року, видавник: Виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області.

До складових частин об`єкта нерухомого майна належить: учбовий корпус, "А"; прибудова, "а"; ганок, ганок, адміністративна будівля, "Б"; гараж, "В", прибудова, "е", гараж, "И", естакада, "З"; вбиральня, "Д"; навіс, "К"; ворота, "№1", "№5"; огорожа, "№2", "№3", "№6"; хвіртка, "№4".

Поряд з цим, 15 серпня 2018 року на нежитлові будівлі площею 906,4 кв.м. зареєстровано право господарського відання за Третьою особою, код ЄДРПОУ 02719327.

Комунальне підприємство "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" (КП "ВООБТІ") на відповідний запит Позивача (лист вих. №839/1/01.5/23 від 24 серпня 2022 року) надало таку інформацію: згідно облікових даних архівосховища підприємства в листопаді 2011 року КП "ВООБТІ" сформована інвентаризаційна справа №120 (1125) на нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: вулиця Визволення, №(20) 18 у місті Жмеринка, Вінницької області; згідно матеріалів інвентаризаційної (реєстраційної) справи №(120) 1125 станом на 31 грудня 2012 року: право власності на 27/50 часток зазначеного вище об`єкта нерухомого майна зареєстровано КП "ВООБТІ" за Відповідачем на праві оперативного управління Третьої особи; реєстрація права власності на 23/50 частки КП "ВООБТІ" не проводилась.

В той же час, із 1 січня 2013 року функції з державної реєстрації прав власності на нерухоме майно покладені на органи державної реєстрації прав Міністерства юстиції України.

Станом на 2 червня 2014 року (дата останньої технічної інвентаризації) до складу об`єкта нерухомого майна, розташованого по вулиці Визволення за №20 (18) у місті Жмеринка, Вінницької області, входили: учбовий корпус літ. "А" з прибудовою літ. "а" та терасою літ "а1", загальною площею 396,8 кв.м. (в тому числі приміщення №1-147,5 кв.м.; приміщення №2-249,3 кв.м.); адміністративна будівля літ. "Б", загальною площею 59,4 кв.м.; гараж літ. "В", загальною площею 99,9 кв.м.; майстерня літ "Г", загальною площею 91,8 кв.м.; гараж літ. "И", загальною площею 121,1 кв.м.; гараж літ. "Е" з прибудовою літ. "е", загальною площею 149,0 кв.м.; вбиральні літ. "Д", "К"; естакада літ. "З"; ворота №1.

Замовником технічної інвентаризації, проведеної КП "ВООБТІ" 2 червня 2014 року було Управління ДАІ ГУМВС України у Вінницькій області.

На запит Позивача ПП "Жмеринське міськрайонне бюро технічної інвентаризації" надано інформаційну довідку (вих. №280 від 3 жовтня 2022 року), за змістом якої повідомлено, що об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою Вінницька обл., м. Жмеринка, вул. Визволення, 20 станом на 12 червня 2018 рік (дата останньої проведеної поточної технічної інвентаризації) складається з учбового корпусу літ "А", прибудови літ. "а", адміністративної будівлі літ. "Б", гаража літ. "В", майстерні літ "Г", естакади літ. "З", що становлять 27/50 частки комплексу нежитлових будівель. Право власності на 27/50 частки будівель зареєстровано КП "ВООБТІ" від 19 серпня 2009 року, реєстровий №3 в реєстровій книзі 52 згідно свідоцтва про право власності №369 виданого виконавчим комітетом Жмеринської міської ради 5 серпня 2009 року на підставі рішення Жмеринської міської ради від 18 червня 2009 року №146 за Відповідачем на праві оперативного управління за Третьою особою. Інформація про реєстрацію 23/50 частки майнового комплексу нежитлових будівель- відсутня.

11 листопада 2022 року при зверненні до Державного реєстратора для оформлення права власності на нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_3 Позивач отримав відмову з підстав зареєстрованого права власності на відповідне майно за іншою особою (а.с. 14).

Зважаючи на відмову Державного реєстратора у реєстрації речового права власності Позивача на зазначене майно, Позивач звернувся за захистом порушеного, на його думку, права до суду з позовом про визнання недійсним права власності, скасування рішення державного реєстратора та визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме.

Розглядаю позовні вимоги Позивача щодо визнання права власності колегія суддів зауважує, що аналіз норм Цивільного кодексу України вказує на те, що право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усунення третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов`язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 Цивільного кодексу України.

Ураховуючи, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту.

За змістом статті 20 Господарського кодексу України кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Колегія суддів з метою дотримання основних принципів судочинства та балансу інтересів сторін, досліджує докази подані зі сторони Позивача та Відповідача та зауважує наступне.

Дослідивши вищеописані докази та норми права як оремо так і в сукупності, суд апеляційної інстанції досліджує в оспорюваному рішенні чи порушено право Позивача.

З огляду на вказане для переходу дослідження доводів Позивача по суті позовних вимог, апеляційний господарський суд в першу чергу має встановити (з огляду на норми діючого ГПКУ), чи існує саме право Позивача де-юре, котре він оспорює, подаючи даний позов до Відповідача.

Відтак, досліджуючи наявність порушеного права саме Позивача, колегія суддів зауважує, що згідно з частиною 1 статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статтею 16 Цивільного кодексу України установлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 даної статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

При цьому колегія суду констатує, що у розумінні Закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Так само кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, що прямо передбачено у частині 2 статті 15 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004, поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в Законах України у логічно сенсовому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо неопосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції та Законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Водночас в силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених Законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а є лише однією з необхідних умов реалізації встановленого права.

При цьому необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).

Тобто вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

При цьому відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Враховуючи все вищеописане в даній постанові, колегія суддів зазначає, що Позивачем у справі є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». Відповідно до позовної заяви, Позивач стверджує, що з огляду на набуття права власності на нерухоме майно на підставі саме Договору іпотеки від 13 серпня 2016 року, котре розміщене на земельній ділянці площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, до Позивача в силу норм статей 377 Цивільного кодексу України та 120 Земельного кодексу України перейшло право власності на спірну земельну ділянку.

З наведених доводів позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що основним мотивом звернення до господарського суду стало, як вказує Позивач, порушення права власності Позивача на вказане майно через проведену державну реєстрацію права власності на таке майно за Відповідачем.

Суд апеляційної інстанції констатує, що відповідно до позовної заяви, Позивач стверджує, що на адміністративну будівлю літ. А за адресою: м. Жмеринка, вул. Визволення, 20, загальною площею 147,9 м2 Позивачем надано акт приймання передачі, затверджений заступником Голови Національної поліції України - начальником Департаменту кадрового забезпечення генералом поліції третього рангу І.В.Клименко 21 березня 2018 року, відповідно до якого передано зі сфери управління Міністерства внутрішніх справ України з балансу УДАІ УМВС України у Вінницькій області до сфери управління Національної поліції України в оперативне управління (на баланс) Позивача нерухомого майна, зокрема, адміністративну будівлю, літ. А (інв. №10310008), яка розташована на вул. Визволення, 20, м. Жмеринка. Підставою для передачі майна є спільний наказ Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції України №102/240 від 19 лютого 2018 року.

Оцінивши даний довід колегія суду констатує, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (позивача) не є ознакою його права власності. Баланс і власність це різні поняття. Баланс є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та не визначає підстав знаходження майна у власності підприємства.

При цьому, факт передачі нерухомого майна за актом приймання-передачі не є доказом наявності у сторони права власності на це майно, адже такий акт не виключає наявність у особи, яка його прийняла, іншого правового титулу щодо цього майна.

Аналогічна правова позиція наведена і в постанові КГС ВС від 10 червня 2020 року в справі №906/585/19.

Поряд з цим жодних правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності Позивача на спірне майно матеріали справи не містять.

Так, згідно із актом приймання передачі, затвердженим заступником Голови Національної поліції України - начальником Департаменту кадрового забезпечення генералом поліції третього рангу І.В.Клименко 21 березня 2018 року Позивачу передано на баланс адміністративну будівлю, літ. А, і саме на таку будівлю позивач просить визнати недійсним право власності відповідача.

Однак відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с. 22-25, т. 1) за Відповідачем зареєстровано право власності під літерою "А" на учбовий корпус, адміністративна ж будівля числиться під літерою "Б".

Більше того, адміністративна будівля під літерою "А" взагалі не фігурує за даними технічної інвентаризації, що підтверджується інформацією як Комунального підприємства "Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації" (а.с. 18, т.1), так і ПП "Жмеринське міськрайонне бюро технічної інвентаризації" (а.с. 16, т.1), під літерою "А" числиться учбовий корпус.

Суд наголошує, що фактично існування адміністративної будівлі під літерою "А", загальна площа будівель та споруд - 147,9 кв.м., відображено лише в акті передачі такого майна позивачу від УДАІ УМВС України у Вінницькій області. Водночас з наявних матеріалів справи неможливо чітко стверджувати, що учбовий корпус під літерою "А" за даними технічної інвентаризації та адміністративна будівля під літерою "А" за актом приймання передачі позивачу є одним і тим же об`єктом.

В той же час колегія суду констатує, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного Законом інтересу, який здійснюється у визначеній Законом процесуальній формі.

В силу дії частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Належними сторонами в господарській справі є особи, відносно яких є дані про те, що вони можуть бути суб`єктами спірних матеріальних правовідносин. Належний позивач особа, якій належить право вимоги. Обґрунтування належності у осіб процесуальної правосуб`єктності позивача покладається на позивача. Відповідно, позивач і відповідач визнаються належними сторонами, якщо є припущення вважати, що вони є носіями спірного права або охоронюваного законом інтересу.

Однак, як встановлено апеляційним господарським судом та вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка перебувала лише у коритсуаанні іпотекодавця та речові права на неї не передбачені Іпотечним договором, а будь-яких доказів переходу спірної земельної ділянки до власності іпотекодавця Позивачем надано не було, а ні суду першої інстанції, а ні суду апеляційної інстанції.

З огляду на вищевказане суд апеляційної інстанції наголошує на факті недоведення суду апеляційної інстанції, що права та інтереси Позивача за наявних в матеріалах документів порушені (з огляду на набуття речового права на нерухоме майно саме на підставі Іпотечного договору). Окрім того, вимога про припинення права власності взагалі не має місце за встановлених обставин в даній справі, з огляду на те, що не можливо припинити те. що ненабуте іпотекодавцем (право власності), ще у 2009 році (тобто за дев`ять років до складення акту, на котрий покликається Позивач, вказуючи на ніби-то перехід до нього прав; при цьому жодним чином не доводячи яким чином приміщення з 2009 року від Відповідача перейшло до МВС України до 2018 року аби воно навіть теоритично могло бути передано саме як власніть від МВС України до ГУНП).

Все вищеописане вказує на недоведеність підстав позову і непідтвердженість існування будь-якого права щодо спірного майна саме за Позивачем.

Аналогічно не підлягають задоволення вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію та про визнання недійсним права власності на спірну будівлю.

У стаття 392 Цивільного кодексу України, йдеться про визнання права власності, яке не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

В той же час колегія суду ще раз наголошує, що в матеріалах справи відсутні докази, котрі б свідчили про зазначенні в Договорі іпотеки про передання разом із нерухомим майном речових прав на спірну земельну ділянку, що не дає суду підстав визначити Позивача, як власника майна, право на котре він просить визнати.

Відтак все вищевказане свідчить про відсутність підстав для задоволення позову Позивача, що в свою чергу є підставою для відмови в задоволенні даного позову.

Дане рішення прийнято і місцевим господарським судом.

Відповідно приймаючи таке рішення, Північно-західний апеляційний господарський суд залишає рішення місцевого господарського суду без змін.

Північно-західний апеляційний господарський суд повно, всебічно та об`єктивно дослідив всі доводи та докази Позивача, Відповідача як вищевказані, так і інші, наведені у позові та апеляційній скарзі, як кожний окремо, так і, головне, у їх комплексі та сукупності на підтвердження чи непідтвердження порушення та наявності права Позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

Доводи наведені Позивачем в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи та усім вищеописаним в даній судовій постанові.

З огляду на усе вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Позивача щодо визнання недійсним права власності, скасування рішення про державну реєстрацію та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а відтак апеляційний господарський суд залишає оспорювань рішення без змін з огляду на його законність і обгрунтованість, а також те, що при прийнятті даної постанови, Північно західним апеляційним господарським судом не встановлено обставин, що б вказували на необхідність скасування даного рішення (в розумінні частини 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Відтак, виносячи дану судову постанову та враховуючи те, що апеляційним господарським судом залишено без задоволення апеляційну скаргу Позивача, апеляційний господарський суд, відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, залишає судовий збір за розгляд апеляційної скарги за Позивачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Вінницькій області на рішення Господарського суду Вінницької області від 25 травня 2023 року в справі №910/13332/22 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Вінницької області від 25 травня 2023 року в справі №910/13332/22 - залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

5. Справу № 910/13332/22 повернути Господарському суду Вінницької області.

Повний текст постанови виготовлено 20 вересня 2023 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.