Рішення

від 18.09.2023 по справі 910/2830/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.09.2023Справа № 910/2830/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЛ-ГАРАНТ"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про стягнення 39 053,01 грн.,

без виклику учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЛ-ГАРАНТ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 36 238,85 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки, право власності на яку належить позивачеві.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що об`єкт нерухомого майна: автозаправна станція, загальною площею 38,4 кв.м., який належить відповідачу, розташований на земельній ділянці площею 01764 га, яка належить позивачу. Вказуючи на те, що з 27.11.2017 орендна плата за використання земельної ділянки відповідачем не сплачувалася, позивач наголошує на тому, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно (грошові кошти) у вигляді земельного податку, що мав бути сплачений за користування земельною ділянкою, на якій розташований об`єкт нерухомого майна.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2023 (після усунення недоліків) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.04.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову повністю.

28.04.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач повністю заперечує доводи відповідача та просить задовольнити позов.

01.05.2023 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач збільшив заявлену ціну позову на 2814,16 грн та просить стягнути з відповідача загальну заборгованість на суму 39 053,01 грн. Заява обґрунтована тим, що у позові не було враховано 4 місяці користування відповідачем земельною ділянкою у період з 01.01.2023 по 30.04.2023, внаслідок чого позивач збільшив розмір позовних вимог, виходячи з розрахунку - 1 місяць користування = 703,54 грн земельного податку.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Дослідивши подану позивачем заяву про збільшення розміру позовних вимог, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема, положень ч. 5. ст. 46, ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, а тому приймає до розгляду вказану заяву позивача та визначає ціну позову з її урахуванням.

12.05.2023 від відповідача надійшли пояснення, в яких сторона зазначає про те, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" не є належним відповідачем у даній справі, посилаючись, зокрема, на: а) укладення договору фінансового лізингу від 20.08.2016, відповідно до якого нерухоме майно, що розташована на земельній ділянці позивача було передано ТОВ "Сатурн-11"; б) укладення 22.03.2018 договору оренди між ТОВ "Сатурн-11" та ТОВ "Трейлор Холд", об`єктом якого так само виступало нерухоме майно, що розташовано на земельній ділянці позивача; в) рішення Господарського суду Волинської області від 01.03.2021 у справі № 903/636/20, у якому встановлені обставини того, що приміщення автозаправної станції займає ТОВ "Тейлор Холд". За доводами відповідача, такі обставини свідчать про те, що Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" не було користувачем спірної земельної ділянки у заявлений позивачем період, не повинно виступати відповідачем у цій справі, а отже, і про безпідставність заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Із позовної заяви, а саме інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 21.08.2016 за Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (в подальшому найменування було змінено на Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк") зареєстровано право власності на нерухоме майно (реєстраційний номер 995349007228), яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, загальною площею 0,1764 га за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, буд. 146, загальною площею 38,4 кв.м.

З матеріалів справи вбачається, що право власності відповідач набув на підставі договору іпотеки № 5823 від 13.08.2016.

Судом встановлено, що з 27.11.2017 земельна ділянка загальною площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953 (на якій розташоване нерухоме майно відповідача) належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "ПЕТРОЛ-ГАРАНТ" (позивач), що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 105572273.

Позивач зазначає, що він як власник земельної ділянки загальною площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953 зобов`язаний нести податкове навантаження у формі податку на землю, внаслідок чого з 27.11.2017 належним чином сплачував земельний податок (в тому числі за весь період перебування нерухомого майна відповідача на вказаній земельній ділянці), без жодної компенсації з боку відповідача.

Так, беручи до уваги, вартість нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки, яка станом на 2018 рік становила 222 463,92 грн, що підтверджується відповідним витягом з технічної документації № 31/0/191-18 від 24.01.2018, позивачем (із застосуванням коефіцієнта індексації на кожен рік) було нараховано до сплати за період з 27.11.2017 по 30.04.2023 земельний податок у загальному розмірі 39 053,01 грн.

Позивач зазначає, що листом № 2 від 04.02.2020 «Щодо укладення договору оренди землі» він звертався до відповідача із вимогою негайного вирішення питання щодо укладення договору оренди, з метою оформлення належного права користування відповідачем земельною ділянкою, однак останній проігнорував пропозиції позивача.

Оскільки жодних дій з боку відповідача станом на дату звернення до суду щодо підписання договору та/або сплати коштів за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів та оформлення права на земельну ділянку не здійснено, позивач звернувся до суду із даним позовом щодо стягнення з відповідача безпідставно утриманих коштів в розмірі 39 053,01 грн за період з 27.11.2017 по 30.04.2023 в порядку приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Зокрема, відповідач зазначає, що матеріали справи не містять доказів формування земельної ділянки; АТ КБ «ПриватБанк» не був обізнаний про набуття позивачем права власності на спірну земельну ділянку; подані позивачем докази на підтвердження нарахування та сплати земельних податків не є належними. Окремо відповідач зазначає, що між ним та ТОВ «Сатурн-11» був укладений договір фінансового лізингу № 4С16069ЛИ, на підставі якого АТ КБ «ПриватБанк» (лізингодавець) передав ТОВ «Сатурн-11» (лізингоодержувачу) крім іншого, нерухоме майно за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, буд. 146, загальною площею 38, 4 кв.м. При цьому відповідач зазначає, що наразі вказане приміщення незаконно та безпідставно займає стороння юридична особа - ТОВ «Тейлор Холд», яка, незважаючи на наявність судового рішення про виселення, продовжує займати об`єкт нерухомого майна.

Наведені обставини відповідач інтерпретує з тієї позиції, що увесь спірний період він не був користувачем земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно загальною площею 38,4 кв.м., що належить йому на праві власності, отже, не має відшкодовувати позивачеві заявлений до стягнення розмір безпідставно утриманих коштів.

Позивач у своїй відповіді на відзив зазначає, що твердження відповідача є хибними, безпідставними та такими, що не спростовують правомірності позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Статтею 6 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Частиною 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об`єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Відповідно до п. в) ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 125 Земельного кодексу України закріплено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно статті 17 Закону України "Про оренду землі" об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

В той же час, відповідно до ч. 1, 2 та ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, чинній станом на момент набуття кожної із сторін свого нерухомого майна у власність) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду фізичними або юридичними особами, які не можуть мати у власності земельних ділянок, до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій розташований жилий будинок, будівля або споруда, на умовах оренди.

Відтак з огляду на викладене вище, відповідач, всупереч тому, що 21.08.2016 набув право власності на нерухоме майно, загальною площею 38,4 кв.м., яке знаходиться на земельній ділянці кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, загальною площею 0,1764 га за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, буд. 146, в подальшому належним чином не оформив права користування земельною ділянкою (після набуття позивачем з 27.11.2017 права власності на земельну ділянку), зокрема, не уклав із власником земельної ділянки договору оренди, а також станом на дату звернення позивача до суду не сплачував кошти за користування вказаною земельною ділянкою.

Враховуючи доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, суд зазначає, що з огляду на те, що відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом "д" ч. 1 ст. 156 Земельного кодексу України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом вказаних законодавства відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Натомість предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Частиною 1 статті 93 та статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" ч. 1 ст. 96 цього Кодексу).

Таким чином, за змістом вказаних положень виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст.120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно.

Не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розміщене це нерухоме майно.

В цьому аспекті суд не приймає доводи відповідача в частині того, що передача нерухомого майна за договором фінансового лізингу лізингоодержувачу, або факт того, що певний період спірне приміщення займала інша особа без достатньою на це правової підстави, начебто мають повністю звільняти власника приміщення від обов`язку з відшкодування платежів за користування земельною ділянкою, на якій таке приміщення розташоване. В цій частині судом враховано, що вищенаведені приписи законодавства пов`язують набуття права користування земельною ділянкою саме із набуттям права власності власником нерухомого майна. Водночас між власником будівлі та усіма іншими особами, які користувалися чи займали приміщення у ті чи інші періоди існують самостійні зобов`язальні правовідносини, які не впливають на обов`язок власника споруди відшкодувати власнику земельної ділянки, на якій така споруда розташована, вартість усіх передбачених законодавством платежів. В цій частині суд зазначає, про безпідставність доводів АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо пред`явлення позову до неналежного відповідача. Також суд зазначає, що обставини, які були встановлені у рішенні Господарського суду Волинської області від 01.03.2021 у справі № 903/636/20, не спростовують правомірності позовних вимог ТОВ «Петрол-Гарант», яке не було стороною наведеного спору.

Таким чином, до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Вказана правова позицію викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

З огляду на викладене вище, враховуючи зазначену практику Верховного Суду, суд погоджується з доводами позивача та зазначає, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Відтак, з огляду на зазначене суд дійшов висновку, що за період з 27.11.2017 по 30.04.2023 відповідач безпідставно не сплачував кошти за користування земельною ділянкою, загальною площею 0,1764 га, кадастровий номер 0722886800:01:001:2953, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, с. Чаруків, вул. Вокзальна, буд. 146, та якою фактично користувався без правовстановлюючих документів.

Що стосується суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення, то суд зазначає, що остання підтверджуються: розрахунком заборгованості за користування земельною ділянкою та витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 31/0/191-18 від 24.01.2018.

При цьому суд зазначає про обґрунтованість й допустимість проведення розрахунку ціни позову із заявленням до стягнення з відповідача суми безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, виходячи з нормативної оцінки земельної ділянки із застосуванням коефіцієнта індексації. Належних та допустимих доказів на спростування проведених позивачем розрахунків, власного контррозрахунку, так само як і доказів на підтвердження некоректності розмірів фактично сплаченого власником земельної ділянки земельної податку, відповідачем суду не надано.

Суд також приймає доводи позивача про те, що станом на момент набуття ним права власності на спірну земельну ділянку ця ділянка була сформована.

В цьому аспекті суд звертає увагу, що зміст ч. 4 ст. 319 та ст. 322 Цивільного кодексу України, ст. 91 Земельного кодексу України свідчить про те, що до кола обов`язків власника земельної ділянки не належить обов`язок спонукати власника будівлі чи споруди до укладення договору оренди, а у випадку неналежного виконання своїх зобов`язань з боку виконавчого органу не є підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплачувати за користування сформованою земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно власника - відповідача, яке нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а отже, використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без користування відповідною земельною ділянкою.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду Верховного Суду від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими доведеними, та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Радою Суддів України затверджено Рішення № 23 від 05.08.2022 "Про затвердження рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану" відповідно до якого, у керівників організацій, установ, підприємств та інших роботодавців має бути відпрацьований чіткий та зрозумілий алгоритм дій на випадок повітряної тривоги або інших сповіщень про небезпеку, які надходять від органів управління цивільного захисту, а у разі відсутності поблизу відповідних захисних споруд чи неможливості забезпечити надійний захист працівників у робочих приміщеннях, приймати рішення стосовно переведення працівників на дистанційну форму роботи.

З урахуванням Рішення Ради Суддів України № 23 від 05.08.2022, інтенсивністю повітряних тривог у місті Києві протягом квітня - вересня 2023 року та загрозою ракетних ударів, судді та працівники суду змушені припиняти робочий процес та слідкувати у найближче укриття, яке розташоване за адресою: бульвар Тараса Шевченка, станція метро «Університет».

Враховуючи викладене, це значним чином вносить корективи у роботу суду та вищевказане впливає на дотримання строків під час розгляду справ у Господарському суді міста Києва.

Отже, беручи до уваги особливості режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці та вищезазначені обставини, повний текст судового рішення по справі № 910/2830/23 виготовлено 18.09.2023.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (Україна, 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1Д, ідентифікаційний код 14360570) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕТРОЛ-ГАРАНТ» (Україна, 43020, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Електроапаратна, будинок 3, ідентифікаційний код 36541339) безпідставно утримані кошти в розмірі 39 053,01 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.09.2023.

Суддя І.В. Приходько