Рішення

від 20.09.2023 по справі 480/6300/23

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2023 року Справа № 480/6300/23

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кравченка Є.Д., розглянувши за правлами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6300/23 за позовом ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач), в якій просив:

- визнати протиправною та скасувати (анулювати) податкову вимогу від 27.03.2023 №0000025-1302-1828 зі сплати земельного податку, що становить 285961,48 грн;

- визнати протиправним та скасувати (анулювати) рішення про опис майна у податкову заставу № 88/18-28-13-02-01 від 27.03.2023.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що Головним управлінням ДПС у Сумській області надіслало до ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» податкову вимогу № 0000025-1302-1828 від 27.03.2023 року (отримана 24.04.2023 року), якою за ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» визначено суму податкового зобов`язання за платежами з земельного податку з юридичних осіб та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості. Також, відповідачем, відповідно до статті 89 розділу ІІ Податкового кодексу України, на підставі рішення від 27.03.2023 № 88/18-28-13-02-01 здійснено опис майна, що перебуває у власності позивача (господарському виданні або оперативному управлінні).

Позивач не погоджується з прийнятими рішеннями контролюючого органу, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Зокрема, представник позивача вказує, що при винесенні податкової вимоги та рішення про опис майна в податкову заставу відповідач не врахував обставин виникнення за позивачем податкового боргу та не врахував норми Податкового кодексу України, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, які в свою чергу надавали пільгу у вигляді звільнення обов`язку з нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, та земельного податку з юридичних осіб за земельні ділянки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Так, на переконання представника, з огляду на те, що Білопільська міська територіальна громада, на якій розташовані об`єкти оподаткування, з 25.05.2022 включена до переліку можливих бойових дій, що відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 прирівнюється до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, податкова вимога № 0000025-1302-1828 від 27.03.2023 про наявність податкового боргу і прийняте рішення про опис майна у податкову заставу, яке винесене на підставі вказаної вимоги є безпідставними.

Ухвалою суду від 27.06.2023 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі № 480/6300/23, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, зазначивши, що станом на 26.03.2023 за ТОВ «ПРК Білопілля» обліковувався податковий борг у розмірі 285961,48 грн., у тому числі: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у сумі 2000,00 грн.; з орендної плати з юридичних осіб у сумі 283961,48 грн. Основна сума податкового боргу виникла за результатами подання платником податків податкових декларацій з плати за землю (орендна плата) за 2022 рік від 28.04.2022 № 9048828352, за 2023 рік від 09.02.2023 № 9019087056 та уточнюючої за 2023 рік від 09.03.2023 № 9044505556.

Контролюючий орган зазначає, що жодним чином не може скасувати самостійно визначені платником податків грошові зобов`язання в силу п. 56.11 ст. 56 ПК України, відповідно до якого не підлягає оскарженню грошове зобов`язання, самостійно визначене платником податків.

Разом з тим, відповідач звернув увагу, що у ТОВ «ПРК Білопілля» відсутні пільги щодо сплати орендної плати з юридичних осіб на підставі п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, так як Білопільська міська територіальна громада законодавчо не віднесена до територій «активних бойових дій» та /або «тимчасовано окупованих РФ», адже відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, Білопільська міська територіальна громада є територією можливих бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, на думку відповідача, оскаржувані рішення є правомірними, законними і обгрунтованими, відтак просив у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРК Білопілля" є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, та платником земельного податку з юридичних осіб.

Між ТОВ "ПРК Білопілля" (далі - орендар) та Білопільською міською радою (далі - орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки від 01.10.2020 (далі - Договір) (а.с. 11-14).

Відповідно до п.1 Договору орендодавець надає , а орендар приймає у строкове платне користування зкемельну ділянку загальною площею 3,0373 га, розташованою за адресою: Сумська обл, Білопільський р-н, м. Білопілля, вул. Ворожбянський шлях, 2.

На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: комплекс будівель і споруд нафтобази, нежитлові приміщення: будівля контори, загальною площею 128 м. кв., обмивний пункт, загальною площею 29,1 м. кв., котельня загальною площею 54,1 м. кв., прохідна, загальною площею 40,3 м. кв., господарський корпус загальною площею 71,7м.кв., тарний склад, загальною площею, 570,4 м. кв., які є власністю орендаря (п. 2 Договору).

Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРК Білопілля" є власником об`єкта нерухомого майна за адресою: Сумська обл, Білопільський р-н, м. Білопілля, вул.Ворожбянський шлях, буд. 2, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 7-8).

Позивачем самостійно було подано до Головного управління ДПС у Сумській області:

- податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2022 рік від 28.04.2022 №9048828352 від 18.02.2022, якою самостійно узгоджено річну суму до сплати в розмірі 368744,80 грн. (щомісячно з січня по листопад -30728,73 грн, за грудень - 30728,77 грн.) (а.с.32-34);

- податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2023 рік від 09.02.2023 №9019087056, якою самостійно узгоджено річну суму до сплати в розмірі 368744,80 грн. (щомісячно з січня по листопад -30728,73 грн, за грудень - 30728,77 грн.) (а.с. 35-37);

- уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2023 рік від09.03.2023 № 9044505556, якою самостійно узгоджено суму до збільшення 55311,72 грн. (щомісячно з січня по грудень - 4609,31 грн.) (а.с. 38-40).

Позивач здійснив часткову оплату задекларованих податкових зобов`язань, зокрема відповідно до платіжних доручень від 12.01.2022 № 388 (на суму 27935,20 грн.), від22.02.2022 № 406 (на суму 30728,73 грн.), від 29.11.2022 № 441 (на суму 30728,73 грн.), від 09.02.2023 № 443 (на суму 30728,73 грн.), від 24.03.2023 № 444 (на суму 30728,73 грн.), що підтверджується витягом із ІКПП (а.с. 30-32).

Станом на 26.03.2023 за ТОВ «ПРК Білопілля» обліковувався податковий борг у розмірі 285961,48 гривень, у тому числі: з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується юридичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості у сумі 2000,00 грн; з орендної плати з юридичних осіб у сумі 283961,48 гривень (зв. бік а.с. 27).

З метою погашення податкового боргу контролюючим органом було сформовано податкову вимогу форми "Ю" від 27.03.2023 № 0000025-1302-1828 (а.с. 27) та керівником контролюючого органу винесено рішення про опис майна у податкову заставу від 27.03.2023 № 88/18-28-13-02-01 (а.с.28), які вручені представнику ТОВ "ПРК Білопілля" 24.04.2023 (а.с.29).

Не погоджуючись із винесенням податкової вимоги та рішення про опис майна в заставу, та вважаючи, що у позивача відсутній обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та земельного податку з юридичних осіб позивач звернувсся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Відповідно до пп. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 ПК України кожна особа зобов`язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу.

Підпунктом 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України передбачений обов`язок платника податків сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку та строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 ПК України).

Відповідно до пп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 ПК України платники податку - юридичні особи самостійно обчислюють суму податку станом на 1 січня звітного року і не пізніше 20 лютого цього ж року подають контролюючому органу за місцезнаходженням об`єкта/об`єктів оподаткування декларацію за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками поквартально.

Згідно із пунктом 286.2 статті 286 ПК України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Враховуючи включені у вимогу податкові періоди, дату прийняття спірної вимоги, а також зміни в Податковий кодекс України, внесені у 2022 році, суд вважає належними до застосування положення Податкового кодексу України щодо підстав віднесення податкових зобов`язань, задекларованих позивачем у деклараціях з земельного податку з юридичних осіб, до податкового боргу станом на день формування податкової вимоги (27.03.2023).

Так, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» № 2120-IX від15.03.2023, який набув чинності 17 березня 2022 року, внесено зміни до ПК України шляхом включення пп. 69.14 та п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ, відповідно до якого:

69.14. Тимчасово,на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року,наступного за роком, у якому припинено або скасовано воєнний, надзвичайний стан, не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності)за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії,або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб, а також за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди. Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Тож, з наведеного вбачається, що за змінами п. п. 69.14 п. 69 підр. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПК України, не підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності): 1) за земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних або юридичних осіб та: розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями російської федерації; 2) за земельні ділянки (земельні частки (паї), визначені обласними військовими адміністраціями, як засмічені вибухонебезпечними предметами та/або на яких наявні фортифікаційні споруди.

Крім того, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» № 2142-IX від 24.03.2022, який набрав чинності 05.04.2022, доповнено п. 69 підрозд. 10 розд. ХХ підпунктом 69.22, відповідно до якого, зокрема:

тимчасово, на період з 1 березня 2022 року по 31 грудня року, в якому припинено або скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від24лютого 2022 року № 2102-IX, не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об`єкти нежитлової нерухомості, у тому числі їх частки, що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії, або на територіях, тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації. При цьому платники податку - юридичні особи протягом шести календарних місяців після місяця, в якому припинено чи скасовано воєнний стан, введений Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відображаються зміни розміру податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за відповідний податковий період. Для платників податку - фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов`язання за період з 1 січня по 1 березня 2022 року.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії та територій тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

За період з дати набуття чинності вказаними законами по дату винесення податкової вимоги у вказані пункти зміни не вносилися.

З аналізу зазначених норм вбачається, що вказані норми є імперативними, які звільняють позивача як від нарахування, так і від сплати відповідних податкових зобов`язань, за умови щодо місця розташування відповідного нерухомого майна та земельної ділянки на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії.

22.12.2022 Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України було прийнято наказ № 309, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідно до п. 1.7 підрозділу 1 розділу І вказаного переліку, Білопільську міську територіальну громаду (UA59080030000075526) з 25.05.2022 віднесено до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії.

Разом з цим, дата припинення можливості бойових дій щодо вказаної території не визначена.

Як вже було встановлено судом, позивачем подані податкові декларації з плати за землю (орендна плата) за 2022 рік від 28.04.2022 № 9048828352, за 2023 рік від 28.04.2022 №9048828352 та уточнюючу податкову декларацію з плати за землю (орендна плата) за 2023рік від 09.03.2023 № 9044505556 (а.с. 33-40).

У графі № 7 «Код за КОАТУУ адміністративно-територіальної одиниці за місцем розташуванням земельної(их) ділянки (ок)» вказаних декларацій зазначений код: UA59080030000075526.

Отже, за вказаними кодами КОАТУУ UA59080030000075526 у податковій декларації позивача зазначена земельна ділянка, які знаходяться на території Білопільської міської територіальної громади.

Відтак, з травня 2022 року, тобто у періоди, включені відповідачем до спірної податкової вимоги, об`єкти нерухомого майна позивача були розташовані на території на якій ведуться (велися) бойові дії, а відтак підпадали під дію положень п. 69.14 та 69.22 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України.

Заперечуючи проти права ТОВ «ПРК Білопілля» на пільги щодо сплати орендної плати з юридичних осіб на підставі п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, відповідач посилався на Закон України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно», яким внесено зміни до п. 69.14 п. 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України.

Так, у редакціїЗакону № 3050-IX від11.04.2023пункт 69.14 було викладено наступним чином:

За періодз 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 рокуне нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї),що розташовані на територіях активних бойових дійабо на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб, та за період з 1 березня 2022 року до 31 грудня 2022 року - в частині земельних ділянок, що перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (абз. 1 п. 69.14).

Платники плати за землю, які до дати набрання чинностіЗаконом України"Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" відповідно допункту 286.2статті 286 цього Кодексу задекларували за 2022 та/або 2023 роки податкові зобов`язання з плати за землю за земельні ділянки, що розташовані на територіях, визначених цим підпунктом, мають право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з плати за землю за період березень 2022 - грудень 2023 року шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій (абз. 5 п. 69.14).

Отже, законодавець визначив умови оподаткування, уточнивши, що від плати за землю (орендної плати) звільняються земельні ділянки виключно в зоні активних бойових дій чи на окупованих територіях, змінивши початок цього періоду та обмежив його дію до 31.12.2022.

Також аналіз зазначених змін дає підстави стверджувати, що у платників податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та платників плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання по вказаним податкам, з`явилося право відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Водночас, суд зазначає, що посилання відповідача на дію вказаних норм ПК України станом на день виставлення податкової вимоги в редакції Закону України від 11 квітня 2023 року № 3050-ІХ «Про внесення змін до Кодексу та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно», яким відповідне право надається у разі розташування відповідних об`єктів нерухомості на територіях активних бойових дій, а також яким визначено право платників податку, які задекларували відповідні зобов`язання, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2022 та 2023 роки шляхом подання в порядку, визначеному цим Кодексом, уточнюючих податкових декларацій за відповідний період, не беруться судом до уваги, з огляду на те, що вказаний закон набув чинності 06.05.2023, в той час як спірна податкова вимога була винесена 27.03.2023.

Тобто станом на день винесення спірної податкової вимоги Закон України від11квітня 2023 року № 3050-ІХ не був чинним, а відтак його норми застосуванню не підлягали.

Чинні на 27.03.2023 положення ПК України не пов`язували розташування відповідних об`єктів нерухомого майна з територіями саме активних бойових дій, як і не передбачали умовою звільнення від сплати податків подання платником уточнюючих декларацій з нульовими показниками.

Лише 06.05.2023 набули чинності зміни щодо надання права платникам податків на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та платникам плати за землю, які задекларували за 2022 рік, 2023 рік податкові зобов`язання по вказаним податкам, відкоригувати нараховані податкові зобов`язання шляхом подання податкових декларацій за відповідний період.

Тобто за нормами ПК України, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин та були чинні на момент виникнення спірних правовідносин, єдиною умовою для ненарахування та несплати зазначених у вимозі податкових зобов`язань було розташування відповідних об`єктів нерухомого майна на території, на якій ведуться (велися) бойові дії. Вказана умова позивачем дотримана.

Твердження представника відповідача, що у ТОВ «ПРК Білопілля» відсутні пільги щодо сплати орендної плати з юридичних осіб, так як Білопільська міська територіальна громада законодавчо віднесена до територій можливих бойових дій критично оцінюється судом з огляду на положення пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» (у редакції на час винесення податкової вимоги), відповідно до якого до територій, на яких ведуться (велися) бойові дії, включаються території можливих бойових дій та території активних бойових дій.

Щодо доводів представника відповідача, які полягають в тому, що контролючий орган жодним чином не може скасувати самостійно визначені платником податків зобов`язання в силу п. 56.11 ст. 56 ПК України, суд враховує, що одним із принципів на якому ґрунтується податкове законодавство України є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Суд зауважує, що у законі мова йде не лише про загальнообов`язкове усунення юридичних колізій, яке є одночасно і правом (повноваженням), і процесуальним обов`язком суду при звичайному (безвідносно до виду правовідносин) правозастосуванні, а і про порядок вирішення ситуацій, у яких стикаються (конфліктують) інтереси платника податків і контролюючого органу, а норми податкового права, що регулюють такі правовідносини, прямо чи внаслідок їх тлумачення, а також у своїй сукупності, не є однозначними та допускають множинне трактування їхніх прав та обов`язків, внаслідок якого можливе вирішення справи як на користь платника, так і проти нього.

Крім того, презумпція також закріплена як спеціальна норма у пункті 56.21 статті 56ПК України.

У разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків (п. 56.21 ст. 56 ПК України).

Сама юридична конструкція норми пункту 56.21 статті 56 ПК Українидає підстави стверджувати, що презумпція застосовна не лише у ситуації прямої суперечності норм, але й у будь-якій іншій ситуації невизначеності в процесі правозастосування. Для її застосування необхідно і достатньо виявлення двох або більше альтернативних варіантів правомірної поведінки, обравши найвигідніший для себе з яких платник має почуватися захищеним від можливих негативних наслідків як з боку контролюючого органу, так і суду. Більше того, наведеною нормою охоплюються не лише очікування платника, запровадженням у податковому законодавстві цієї презумпції як принципу (основної засади) накладається відповідний таким очікуванням обов`язок вибору визначеного нею варіанту поведінки і контролюючим органом, і судом. При цьому тягар доведення хибності (відсутності правових підстав) обраного платником варіанту поведінки покладається законом на контролюючий орган.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 380/671/20.

З урахуванням висновків Верховного Суду, за наведених обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість у позивача як платника податків законних очікувань застосування до нього підстав звільнення від сплати податкового зобов`язання, що передбачені п. 69.14 та 69.22 підрозд. 10 розд. ХХ ПК України, навіть у випадку виконання ним обов`язку щодо подання податкової декларації, якою самостійно узгоджено суму до сплати.

З огляду на зазначене, віднесення відповідачем сум податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, та земельного податку з юридичних осіб до податкового боргу станом на день формування податкової вимоги суд вважає безпідставним.

Таким чином, спірна податкова вимога сформована відповідачем без наявних на те законних підстав, з огляду на що є протиправною та підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги в цій частині належить задовольнити.

Водночас, у зв`язку з несплатою податкового боргу, який виник на підставі винесеною відповідачем податкової вимоги було прийняте рішення про опис майна позивача в податкову заставу від 27.03.2023 № 88/18-28-13-02-01.

Відповідно до статті 14 пункту 14.1 підпункту 14.1.155 Податкового кодексу України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Положеннями статті 88 пункту 88.1 Податкового кодексу України визначено, що з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Як передбачено положеннями статтею 89 пунктом 89.1 Податкового кодексу України, право податкової застави виникає: у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу.

Таким чином, умовою для прийняття керівником контролюючого органу рішення про опис майна платника податків у податкову заставу є наявність у такого платника податків податкового боргу.

Відтак, виходячи з того, що оскаржуване рішення про опис майна у податкову заставу винесене на підставі скасованої судом податкової вимоги, з урахуванням похідного характеру такого рішення, останнє також підлягає скасуванню, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав податкова вимога від 27.03.2023 №0000025-1302-1828 та винесене на її підставі рішення про опис майна у податкову заставу від 27.03.2023 № 88/18-28-13-02-01 є протиправними та підлягають скасуванню.

На підставі ст. 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 4289,43 грн. відповідно до платіжної інстукції від 09.06.2023 №448 (а.с.7).

Щодо позовної вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 25000грн., суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Відповідно до частини 3 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини 5 статті 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності, як: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно із частиною 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 9 статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від26вересня 2018 року у справі № 826/14072/17, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, усі ці витрати повинні перебувати у безпосередньому причинному зв`язку із наданням правової допомоги у конкретній справі, а їх розмір повинен бути розумним.

У рішенні ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Судом встановлено, що представництво інтересів ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» у даній справі здійснював адвокат Володченков Євгеній Юрійович, що здійснює адвокатську діяльність на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ДП№3489 від 24.11.2017 року (а.с. 6).

На підтвердження витрат на послуги адвоката позивач надав договір про надання правової допомоги № 24/04 від 25.04.2023 року, укладений між адвокатом ВолодченковимЄ.Ю. і ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ», предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (а.с. 4)

Пунктами 4.1 та 4.2 договору передбачено, що на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень клієнта. Обсяг правової допомоги враховується при визначенні обґрунтованого розміру гонорару. Гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатковою угодою до цього договору.

Додатковою угодою № 1 від 25.04.2023 року до договору № 24/04 від 25.04.2023 року сторонами погоджено, що адвокат надає клієнту правову допомогу в оскарженні податкової вимоги від 27 березня 2023 року № 0000025-1302-1828. Обсяг послуг, яка надаються адвокатом: підготовка необхідних документів, досудове врегулювання спору, подача таких документів до суду та участь у судовому процесі. Сторони визначили, що кінцевим результатом надання послуг за договором є отримання судового рішення суду, щодо вищенаведеної мети. Сторони погодили, що відповідно до пункту 4.2 договору, гонорар адвоката складає 25000 грн. та сплачується адвокату в два етапи: 15000,00 грн. сплачуються протягом 3 робочих днів з дня відкриття провадження по справі; 10000,00 грн., сплачується протягом 3 робочих днів з дня винесення рішення по справі (а.с.5).

Втім, позивачем до суду не було надано опису робіт виконаних адвокатом за договором про надання правничої допомоги, не було надано акту приймання робіт за договором, який би підтверджував виконання адвокатом робіт та не надано доказів сплати адвокату позивачем гонорару за договором.

Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що такі витрати не підтверджені документально, а отже не підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправними та скасування податкової вимоги та рішення задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС у Сумській області від 27.03.2023 №0000025-1302-1828 про визначення суми податкового боргу ТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ».

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Сумській області про опис майна у податкову заставу від 27.03.2023 № 88/18-28-13-02-01.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, Сумська область, 40009, код ЄДРПОУ 43995469) на користьТОВ «ПРК БІЛОПІЛЛЯ» (вул. Суворова, 13, корп. 4, офіс 2, м. Дніпро, 49089, код ЄДРПОУ 43815910) судовий збір у розмірі 4289 (чотири тисячі двісті вісімдесят дев`ять) грн. 43 коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Д. Кравченко