Постанова

від 19.09.2023 по справі 766/2777/17

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер справи: 766/2777/17

Номер провадження: 22-ц/819/29/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м. Херсон

Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Пузанової Л.В.,

Суддів Воронцової Л.П.,

Радченка С.В.,

секретар Доброва К.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» на рішення Херсонського міського суду Херсонської області у складі судді Прохоренко В.В. від 12 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та від імені малолітньої ОСОБА_2 , до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростислава Олександровича про захист права власності, скасування рішення про реєстрацію права власності,

встановив:

У лютому 2017 року ОСОБА_3 , правонаступником якого є малолітня ОСОБА_2 , та ОСОБА_1 звернулися до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростислава Олександровича про захист права власності і скасування рішення про реєстрацію права власності.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачі зазначили, що 21 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» було укладено генеральну кредитну угоду №12 терміном дії до 21.08.2017року, в рамках якої в цей же день сторони уклали кредитний договір №25.30-12/07-СК, за умовами якого банк зобов`язувався надати ОСОБА_3 як позичальнику кредит в сумі 140000 доларів США строком до 20.08.2014року зі сплатою 13,5 процентів річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 21.08.2007року між банком та ОСОБА_1 як фізичною особою-підприємцем був укладений договір поруки, за умовами якого остання зобов`язалася солідарно відповідати перед банком за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі.

23 серпня 2007 року Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 як приватний підприємець уклали і нотаріально посвідчили іпотечний договір, предметом іпотеки в якому є належне ОСОБА_1 нерухоме майно: нежитлове приміщення- магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 листопада 2015 року ПАТ «ВТБ Банк» передало своє право вимоги за вказаними договорами кредиту та іпотеки Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК «Поліс», уклавши з ним та нотаріально посвідчивши відповідний договір про відступлення права вимоги.

01 листопада 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О. за заявою нового кредитора прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки- магазин промислових товарів, що знаходиться в АДРЕСА_2 , за ТОВ «ФК «Поліс», зазначивши підставою виникнення у останнього права власності на це нерухоме майно договір іпотеки від 23.08.2007року та договір про відступлення права вимоги від 27.11.2015року.

Посилаючись на те, що звернення стягнення шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки відбулося з порушенням вимог статей 35, 36 Закону України «Про іпотеку» та за відсутності боргу позивачів перед ним за вказаним вище кредитним договором, оскільки рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року в задоволенні позову ПАТ «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 і ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 21.08.2007року відмовлено на підставі відсутності такої заборгованості, що виключає право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки, в тому числі шляхом набуття права власності на нього, позивачі просили суд визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 01 листопада 2016року, яким проведено державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення- магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс».

Ухвалою від 22 лютого 2018 року суд за клопотанням позивачів залучив до участі в справі у якості співвідповідача Головне територіальне управління юстиції у Дніпропетровській області (т.1, а.с.142-143).

Ухвалою від 21 січня 2021 року суд допустив заміну позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_1 (матері), (т.2, а. с.45).

В березні 2021 року ОСОБА_1 , діюча від свого імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_2 , звернулася до суду із додатковими письмовими поясненнями щодо підстав позову, зазначивши, що, крім зазначеного у первісно поданій позовній заяві порушення, здійснюючи реєстраційні дії у спірних правовідносинах, нотаріус порушив порядок їх вчинення шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб`єктів реєстраційних дій. Вказала, що на її думку, нотаріус перевищив визначені для нього законом повноваження та вчинив реєстраційні дії щодо нерухомого майна, яке не було предметом вчинення ним будь-яких нотаріальних дій.

Крім того вважає, що нотаріус здійснив державну реєстрацію права власності ТОВ «ФК «Поліс» на нежитлове приміщення - магазин промислових товарів, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за відсутності правових підстав, оскільки він не пересвідчився в отриманні позивачем письмової вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору чи повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, як цього вимагає законодавство. Вказала на те, що в матеріалах реєстраційної справи відсутній документ, який відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в редакції, що діяла на час проведення реєстрації, має підтверджувати завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником письмової вимоги іпотекодержателя (т.2, а. с.60-65).

В березні 2021 року ОСОБА_1 подала до суду письмову заяву про уточнення позовних вимог та, зазначивши, що вимоги позивача ґрунтуються на відсутності у позичальника заборгованості за кредитним договором на час проведення нотаріусом державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем та на порушенні державним реєстратором порядку вчинення державної реєстрації права власності товариства на нерухоме майно, просила суд у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 5 грудня 2019 року №340-ІХ до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р.О. від 01 листопада 2016 року за №32163427, яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс», з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення такого рішення за №32163427 від 01.11.2016року.

Ухвалою від 14 червня 2021 року суд прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог, яка подана позивачем ОСОБА_1 27.03.2021року (т.3, а. с.116-117).

Рішенням від 12 жовтня 2021року постановлено визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростіслава Олександровича від 01.11.2016року за №32163427, яким проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: магазин промислових товарів, розташований за адресою: АДРЕСА_2 в за Товариством з обмеженою відповідальності «Фінансова Компанія «Поліс», з визнанням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення такого рішення за №32163427 від 01.11.2016року .

В задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Ростіслава Олександровича відмовлено.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Доводи скарги ґрунтуються на тому, що рішення ухвалено судом з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи. Так, скаржник зазначив, що висновок суду щодо відсутності відомостей про отримання іпотекодавцем ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення як обставини, що є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем, є помилковим, оскільки товариством виконані вимоги закону з приводу направлення такого повідомлення позивачці, однак остання його не отримувала, тому діє презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення наявних порушень. Вказав, що цей висновок суд зробив без врахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020року у справі №757/13243/17, про те, що іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання.

Необґрунтованим та таким, що не відповідає обставинам справи, скаржник вважає висновок суду про те, що на час проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно між сторонами існував спір щодо заборгованості за кредитним договором, що унеможливлювало звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку. Свої доводи у наведеній частині скаржник аргументує тим, що такий висновок суду не кореспондується з нормами законодавства, яке діяло на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії, так як Закон України «Про іпотеку» та інші нормативні акти, що регулюють іпотечні правовідносини, не забороняють звертати стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку за наявності судового спору щодо суми заборгованості за основним зобов`язанням. Крім того, вважає, що судом не враховано, що судове рішення, яким кредитору відмовлено у стягненні кредитної заборгованості та на яке позивачі посилалися у первісно поданій позовній заяві як на підставу позову, скасовано в апеляційному порядку 08.02.2017року.

Порушення судом норм процесуального права скаржник вбачає в тому, що серед інших підстав для задоволення позову суд зазначив неотримання ОСОБА_1 інформації про вартість майна (предмета іпотеки), за якою відбулося зарахування вимог, в той час як наведена обставина не зазначалася позивачами як підстава позовних вимог, щодо неї не наводилось посилання на норми права, що підлягали застосуванню, та на відповідні докази, якими підтверджувалась така обставина. При цьому судом не враховано, що чинне на момент вчинення оскаржуваної реєстраційної дії законодавство не передбачало обов`язку іпотекодержателя зазначати у вимозі про усунення порушення інформацію про вартість, за якою предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателем.

На думку скаржника, суд допустив одночасну зміну предмета і підстав позову, прийнявши до розгляду як заяву позивача про зміну підстав позову, так і заяву про зміну предмета позову, що суперечить положенням Цивільного процесуального кодексу України та не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним, зокрема у постановах Великої Палати від 11.11.2020року у справі №922/53/19, від 25.06.2019року у справі №924/1473/15 тощо.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах, визначених статтею 367 ЦПК України, апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ зробив висновок про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Рішення суду в частині задоволення позовних вимог мотивовано тим, що зважаючи на відсутність у реєстраційній справі відомостей про отримання ОСОБА_1 як іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, а також інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, що відповідно до частини третьої статті 37 Закону України «Про іпотеку» є обов`язковою умовою набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, рішення державного реєстратора, що є предметом спору у цій справі, є незаконним та підлягає скасуванню із відновленням порушеного права первісного власника нерухомого майна у спосіб, визначений статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В процесі розгляду справи суд встановив, що 21.08.2007року між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» було укладено генеральну кредитну угоду №12 терміном дії до 21.08.2017року включно, за якою банк зобов`язався надати клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в кредитних договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії, укладених в рамках цієї угоди, які є її невід`ємними частинами. Загальний розмір позикової заборгованості ОСОБА_3 за наданими в рамках даної угоди кредитними договорами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 160 000доларів США.

В рамках зазначеної генеральної кредитної угоди між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_3 21.08.2007року був укладений кредитний договір №25.30-12/07-СК, відповідно до якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у сумі 140 000доларів США строком користування до 20.08.2014року, зі сплатою 13,5% річних за користування кредитними коштами.

В забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, 21.08.2007року між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір поруки №ДП-1, згідно з яким поручитель зобов`язалася перед кредитодавцем солідарно відповідати за виконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором в повному обсязі.

23.08.2007року між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений іпотечний договір №ДІ-1, предметом якого є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення магазин промислових товарів, що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_2 підпункті 6.1. пункту 6 іпотечного договору зазначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки. При реалізації даного способу задоволення вимог іпотекодержателя, іпотечний договір є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. Положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом позасудового врегулювання і є частиною договору (т.1, а. с.11-12).

На підставі договору відступлення права вимоги за іпотечними договорами та договорами застави, 27.11.2015року ПАТ «ВТБ Банк» передало ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» своє право вимоги до ОСОБА_3 за кредитним договором №25.30-12/07 від 21.08.2007, укладеним між ним та ПАТ «ВТБ Банк» і за забезпеченими договорами поруки №ДП-1 та іпотеки №ДІ-1, укладеними між ПАТ «ВТБ Банк» та ФОП ОСОБА_1 .

За умовами цього договору первісний кредитор ПАТ «ВТБ Банк» передав новому кредитору ТОВ «ФК «Поліс» право вимагати від боржників сплати грошових коштів за кредитними договорами у розмірі заборгованості боржників, що відступається за договором, а у випадку невиконання цієї вимоги звернути стягнення на предмет іпотеки та застави і в рахунок предметів застави задовольнити свої вимоги за кредитним договорами у розмірі, що буде визначений на момент їх фактичного задоволення, а також вимагати від боржників виконання інших зобов`язань за договорами іпотеки та застави.

Товариством як новим кредитором на адресу іпотекодавця ( ОСОБА_1 ) поштовим зв`язком направлено письмову вимогу від 16 червня 2016 року про обов`язок сплатити заборгованість за кредитним договором в сумі 66173,86 доларів США та попереджено, що у разі невиконання вимоги протягом тридцятиденного строку з моменту отримання цієї вимоги новий кредитор зверне стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору іпотеки, в тому числі шляхом передачі товариству права власності на предмет іпотеки.

Вказане повідомлення повернулося без вручення адресату за спливом строку зберігання.

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» звернулося до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Алексєєвої О.В. із проханням передати фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення (в порядку статті 35 Закону України «Про іпотеку») аналогічного вище наведеному змісту.

19 вересня 2016 року приватний нотаріус Алексєєва О.В. направила вимогу товариства фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за декількома повідомленими їй товариством адресами.

Вказані повідомлення повернулися без вручення адресату за закінченням терміну зберігання (т.2, а. с.71-108).

01.11.2016року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р.О., розглянувши заяву представника ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», провів реєстрацію прав власності за ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» на нерухоме майно: магазин промислових товарів, за адресою: АДРЕСА_2 . Підставою виникнення права власності зазначено договір іпотеки від 23.08.2007року, договір відступлення права вимоги за договором іпотеки та договорами застави від 27.11.2015року, а також існуючу заборгованість ОСОБА_3 перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором.

У первісно поданій позовній заяві та в процесі розгляду справи позивачі стверджували, що державна реєстрація права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки відбулася в період, коли було чинним рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 22.09.2016року, ухвалене в справі №666/7945/14-ц за позовом ПАТ «ВТБ «Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, яким за результатами перегляду за нововиявленими обставинами постановленого Дніпровським районним судом м. Херсона 21.12.2015року рішення, скасовано відповідне судове рішення про задоволення позовних вимог та ухвалено нове рішення про відмову банку у задоволенні позову з підстав відсутності у відповідачів кредитної заборгованості (т.1, а. с.15-19).

З огляду на матеріали справи, питання щодо виконання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зобов`язань за укладеними із ПАТ «ВТБ «Банк», правонаступником якого є ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», договорами неодноразово було предметом розгляду в судовому порядку.

Із інформації в Єдиному державному реєстрі судових рішень, яка відповідно до Закону України «Про доступ до судових рішень» є вільно доступною для суду, вбачається, що постановлене Херсонським міським судом Херсонської області 22.09.2016 року рішення у справі №666/7945/14-ц скасовано ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 08.02.2017року із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Справа розглядалася судами неодноразово. Останнім судовим рішенням, а саме: рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 06.02.2018року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 12.02.2020року, в порядку перегляду рішення за нововиявленими обставинами скасовано ухвалене в цій справі 21.12.2015року Дніпровським районним судом м. Херсона рішення про задоволення позову ПАТ «ВТБ Банк» та стягнення на його користь із ОСОБА_3 і ОСОБА_1 кредитної заборгованості з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що ПАТ «ВТБ Банк» на час ухвалення рішення не мав права вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки уступив це право ПАТ «ФК «Поліс», яке залученим до участі в справі не було.

Вказавши як на доказ відсутності заборгованості перед ПАТ «ВТБ «Банк», на рішення Херсонського міського суду від 22.09.2016року, справа №666/7945/14-ц, яке скасовано в апеляційному порядку 08.02.2017року, позивачі вважають наведений факт таким, що мав правове значення на час прийняття державним реєстратором рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (01.11.2016року), так як виключав право останнього вимагати виконання зобов`язань за кредитним договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено зміст договору, який становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповіднодо статті 1 Закону України «Про іпотеку»,іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору,законуабо рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставізаконуабо рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом (стаття 3 Закону № 898-IV).

За приписами частини першоїстатті 35 Закону України «Про іпотеку»,у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положеннямистатті 37 Закону №898-IV(у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки) визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на

нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Із внесенням змін до цієї норми згідно ізЗаконом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва»(далі - Закон №800-VI) нормистатті 37 Закону №898-IVпередбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Приписамистатті 36 Закону №898-IV(у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цьогоЗакону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цимЗакономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Після внесенняЗаконом №800-VIзмін достатті 36 Закону №898-IVїї нормами передбачено, зокрема, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим відповідно до пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127(далі - Порядок), який набрав чинності на момент прийняття оскаржуваного рішення, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;

3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Із наведеного слідує, що обов`язковою умовою при вирішенні питання перереєстрації права власності на іпотечне майно є наявність доказів отримання іпотекодавцем письмової вимоги та дотримання строку, зазначеного в ньому.

Наведений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.07.2023року у справі №759/5454/19 із зазначенням про те, що аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження №11-474апп19) та 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 (провадження № 14-45цс20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Враховуючи, що ТОВ «Фінансова компанія «Поліс» на адресу іпотекодавця було двічі (в червні та вересні 2016року) направлено повідомлення-вимогу про обов`язок достроково сплатити заборгованість за кредитним договором та попереджено про наслідки невиконання, проте у справі відсутні докази вручення повідомлення-вимоги боржниці (відповідно до матеріалів справи поштові відправлення повернулися без вручення адресату за сплином строку зберігання), що було перешкодою у вчиненні державним реєстратором оспорюваних реєстраційних дій, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправним та скасування рішення приватного нотаріуса Дніпровського нотаріального округу Бондаренка Р.О. від 01.11.2016року за №32163427, яким проведено державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки у спірних правовідносинах.

Висновки суду у цій частині відповідають як обставинам справи в межах наданих сторонами та досліджених в судовому засіданні доказів, так і висновкам Верховного Суду, викладеним у відповідних постановах, в тому числі і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020року у справі №757/13243/17, згідно із якими, зокрема іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання(пункт 60 постанови).

З огляду на зміст висновків Верховного Суду, сам факт належного надсилання вимоги іпотекодержателем на адресу іпотекодавця не звільняє реєстратора від обов`язку перед здійсненням відповідних процедур отримати документ, що підтверджує факт отримання іпотекодавцем (боржником) письмової вимоги іпотекодержателя. При цьому державний реєстратор не наділений повноваженням здійснювати оцінку дій чи бездіяльності іпотекодавця щодо ухилення від отримання повідомлення-вимоги чи її неотримання внаслідок власної недбалості.

Не встановлені такі факти і судом при вирішенні цієї справи.

Не спростовують висновків суду по суті спору і інші наведені скаржником в апеляційній скарзі аргументи.

Так, скаржник стверджує, що висновок суду першої інстанції про те, що наявність спору щодо заборгованості за кредитним договором унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, не кореспондується з нормами законодавства, яке діяло на час вчинення оскаржуваної реєстраційної дії.

Разом з тим, суд першої інстанції не встановлював обставин щодо наявної у позивачів кредитної заборгованості перед товариством як на час вчинення оспореної реєстраційної дії, так і на час вирішення цього спору судом, а керувався лише рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 22 вересня 2016 року у справі №666/7945/14-ц, яке станом на 01.11.2016 року (дата прийняття оспореного рішення державного реєстратора) набрало законної сили та яким у задоволенні позову банку відмовлено на підставі відсутності у ОСОБА_3 та ОСОБА_1 кредитної заборгованості.

Позивачі посилалися на наведену обставину як на підставу позову, однак позов задоволено судом саме з підстав недотримання приватним нотаріусом вимог пункту 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, а саме: прийняття рішення про державну реєстрацію права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки у позасудовому порядку при відсутніх документах, які б підтверджували наявність факту завершення тридцятиденного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень за основним зобов`язанням.

Отже, зазначена судом обставина на впливає на висновки суду по суті спору та не може бути врахована судом апеляційної інстанції як підстава для скасування чи зміни ухваленого судом рішення.

З аналогічних підстав колегія суддів вважає таким, що не спростовує висновків суду першої інстанції і аргумент скаржника щодо висновків суду про прийняття державним реєстратором рішення, що є предметом спору у цій справі, за відсутності відомостей про отримання ОСОБА_1 письмової вимоги іпотекодержателя із зазначенням інформації про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, хоча погоджується з тим, що наведена обставина на заявлялася позивачами як підстава позову, учасники справи не надавали щодо неї своїх пояснень та доводів і вона не досліджувалася судом, тому посилання суду в цій частині на частину другу статті 37 Закону України «Про іпотеку» є лишнім, а статтею 36 Закону України «Про іпотеку», яка регулює питання щодо повідомлення іпотекодавця про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору, не передбачено обов`язок іпотекодержателя зазначати у письмовій вимозі про усунення порушення інформації щодо вартості предмета іпотеки.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги стосовно одночасної зміни судом предмета і підстав позову, колегія суддів враховує наступне.

У пункті 9 частини першоїРозділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України(у редакції, яка діє з 15 грудня 2017 року) зазначено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Провадження у справі, рішення суду у якій переглядається в апеляційному порядку, відкрито ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 16.02.2017року та станом на 15 грудня 2017року її розгляд по суті не відбувся.

За правилами, встановленими статтею 19 ЦПК України, в редакції, яка діє з 15.12.2017року, ця справа підлягає розгляду та розглянута судом у загальному позовному провадженні, яке передбачає стадію підготовчого провадження, завданням якого є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частини перша та друга статті 189 ЦПК України).

Підготовче засідання є формою підготовчого провадження, яка полягає у вчиненні судом та учасниками судового процесу відповідних процесуальних дій.

У підготовчому засіданні суд у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви (пункт 3 частини другоїстатті 197 ЦПК України).

Як видно із матеріалів справи, на стадії підготовчого провадження, а саме:01.03.2021року, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із письмовою заявою, в якій доповнила обставини, якими обґрунтовано позов (підстави позову), вказавши крім первісно заявленої підстави, на додаткові підстави: 1) приватний нотаріус порушив порядок вчинення реєстраційних дій шляхом недодержання вимог закону щодо розмежування суб`єктів реєстраційних дій; 2) приватний нотаріус не пересвідчився в отриманні іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень основного зобов`язання (т.2, а. с.60).

05 квітня 2021 року судом зареєстровано письмову заяву ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог, у якій позивачка, посилаючись на зміни до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», просила крім первісно заявленої вимоги (визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора), ухвалити рішення про визнання речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства, що існували до винесення державним реєстратором рішення №32163427 від 01 листопада 2016року (т.2, а. с.161-163).

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2021 року вирішено, серед іншого, прийняти до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог. Цією ж ухвалою закрито підготовче засідання та справа призначена до судового розгляду (т.3, а. с.116-117).

Отже, позивачка не змінювала, а доповнювала як підстави, так і предмет позову, межі якого перебувають у площині законності державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору.

Відповідно до частини першоїстатті 13 ЦПК Українисуд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третястатті 13 ЦПК України).

За частиною третьоюстатті 49ЦПК України дозакінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Виходячи з загальних положеньЦПК України, підстави позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів; предмет позову - це матеріальний зміст позовних вимог позивача, який проявляється в матеріально-правовій заінтересованості - отримати певне матеріальне благо.

Таке ж визначення міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 зазначено, щозміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема устатті 16 Цивільного кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Зміна предмету позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких із позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Позивач може змінити або підставу, або предмет позову. Зміна підстав і предмету позову одночасно не допускається.Якщо в процесі розгляду справи повністю змінюються підстави й предмет позову, то це слід розглядати як нові позовні вимоги, які мають бути оформлені письмовою заявою у відповідності зЦПК України.

Такий висновок викладенийВерховним Судом, зокрема у постанові від 13 березня 2018 року в справі № 916/1764/17.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертастатті 263 ЦПК України).

Отже, позивач має право на уточнення позовних вимог, враховуючи приписи статей13,175,197 ЦПК України, якими передбачено виключне право позивача на визначення предмета та підстав спору, а також способу захисту порушеного права та інтересу і це право може бути реалізованим, в даному випадку, до закінчення підготовчого засідання.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що позивачкою фактично змінено предмет і підстави позову, не відповідають нормам процесуального права, які регламентують право позивача щодо уточнення своїх позовних вимог у підготовчому провадженні.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не гуртуються на законі, належних доказах та як такі, що висновків суду не спростовують, підлягають відхиленню.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що оскарживши рішення суду першої інстанції у повному обсязі, скаржник не навів доводів щодо законності та обґрунтованості висновків суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренка Р.О., тому в силу вимог статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.

Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що рішення ухвалено судом першої інстанції з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, пред`явленого до ТОВ «Фінансова компанія «Поліс», відсутні.

Оскільки суд апеляційної інстанції не скасовує та не змінює рішення суду першої інстанції, відсутні передбачені частиною 13 статті 141 ЦПК України підстави для зміни розподілу судових витрат чи для покладення судових витрат скаржника на позивачів.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Поліс» залишити без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 12 жовтня 2021року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.В.Пузанова

Судді Л.П.Воронцова

С.В.Радченко

Повний текст постанови складено 20 вересня 2023 року

Суддя Л.В.Пузанова