Рішення

від 20.09.2023 по справі 509/5462/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/5462/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі:

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

представника позивача ОСОБА_1 адвоката Бурдейного О.І.

представника відповідачів БСК «Іверія» адвоката Тішина Д.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Багатофункціонального сільськогосподарського кооперативу «Іверія» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по орендній платі та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ :

21 грудня 2022 року, представник ОСОБА_1 адвокат Бурдейний О.І. звернувся до суду з позовом, в якому просив суд, розірвати договір оренди землі від 01.12.2014 р., укладеного між ОСОБА_2 (батьком позивача, померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та БСК «Іверія», зобов?язати відповідачів повернути позивачу, належну йому земельну ділянку № НОМЕР_1 , площею 3,7913 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий № 5123780800:01:001:0054, розташовану на Масиві № 12 на території с. Барабой, Дальницької сільради Одеського району Одеської області в належному стані для використання за цільовим призначенням, стягнути з відповідачів на користь позивача 17624,22 грн. боргу по орендній платі, 6331,98 грн. інфляційні витрати, 1451,51 грн. 3% річних з простроченої суми боргу та розподіливши між сторонами судові витрати по справі, мотивуючи це тим, що позивач успадкувавши спірну земельну ділянку після смерті свого батька ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 та зареєструвавши право власності на неї згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.09.2017 р. (номер запису про право власності : 22152082, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна № 1314718051237), позивач, як спадкоємець ОСОБА_2 набув права і обов?язки орендодавця за вищевказаним договором оренди землі від 01.12.2014 р., укладеного строком на 15 років, який після смерті батька позивача, продовжує свою дію. Однак, як стверджується у позові, в порушення умов п.п. 8,10 договору, орендарі (відповідачі) не нараховував на сплачував позивачеві орендну плату в період з дати смерті орендодавця 25.02.2016 р. до моменту оформлення спадкоємцем (позивачем) свого права власності на вищевказану земельну ділянку, тобто до 04.09.2017 р., а також з часу набуття позивачем права власності до сьогодні.

Ухвалою суду від 20.09.2023 р. на підставі заяви представника позивача від 15.09.2023 р. про відмову від позову в частині стягнення з відповідачів боргу по орендній платі, інфляційних витрат та 3% річних з простроченої суми боргу - було закрито провадження у справі у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

В судовому засіданні представник позивача повністю підтримав свій позов, який просив задовольнити.

Представник відповідачів в судовому засіданні заперечував проти задоволення безпідставного позову, вважаючи його необґрунтованим з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, в задоволенні якого просив відмовити (а.с. 61-64).

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Правова позиція Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 146цс12 від 12.12.2012 р. зазначає - згідно з ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння й користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі», орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Частиною 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз наведених норм права дає підстави суд дійти висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є - саме систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року в справі № 912/1385/17 (провадження № 12-201гс18) зазначено, що враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення ч. 2 ст. 651 ЦК України. Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України також у постанові від 11 жовтня 2017 року в справі № 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї, як і від висновку в справі № 910/16306/13, Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Стаття 611 ЦК України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди. Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстави істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постановах від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1449цс17, а також від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17.

За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору - повинно бути доведено суду наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції (ВССУ) залишив поза увагою положення п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та дійшов помилкового висновку про те, що положення закону, які регулюють спірні правовідносини не вимагають систематичної несплати орендної плати як підстави для розірвання договору оренди.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності - є непорушним.

Статтею 93 ЗК України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 96 ЗК України, землекористувачі зобов`язані : забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. Законом можуть бути встановлені інші обов`язки землекористувачів.

Відповідно до ст. 525 ЦК України - одностороння відмова від зобов?язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 статті 629 ЦК України передбачає, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві у користування за плату на певний строк (стаття 759 ЦК України).

Стаття 760 ЦК України прямо вказує - предметом договору найму (оренди) може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживча річ).

Крім цього, статтями 761,762 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, які належать права. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Договір найму укладається на строк, встановлений договором (стаття 763 ЦК України).

Стаття 764 ЦК України зазначає - якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 785 ЦК України - у разі припинення договору найму, наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 31 цього Закону визначено перелік підстав припинення договору оренди земельної ділянки, зокрема : закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно статтям 13,34 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. У разі припинення або розірвання договору оренди землі - орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця. У разі невиконання орендарем обов`язку щодо умов повернення орендодавцеві земельної ділянки, орендар зобов`язаний відшкодувати орендодавцю завдані збитки.

Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 386 ЦК України передбачено - держава забезпечує рівний захист усіх суб`єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Суд встановив, що на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ОД № 029261 від 15.09.2004 р., виданого згідно розпорядження Овідіопольської райдержадміністрації від 18.05.2004 р. № 297 на ім?я ОСОБА_2 , останній був власником земельної ділянки № НОМЕР_1 , площею 3,7913 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (кадастровий № 5123780800:01:001:0054), розташовану розташовану на АДРЕСА_1 (а.с. 102-104).

01.12.2014 р. між орендодавцем ОСОБА_2 та орендарем БСК «Іверія» в особі голови кооперативу Джагіашвілі В.О. був укладений договір оренди землі, зареєстрований в Овіділпольському РУЮ Одеської області, згідно п.п. 1,7 якого, останній передав в довгострокове платне користування вищевказану ділянку строком на 15 років, після закінчення якого, орендар має переважне право поновлення його на новий строк, і в цьому разі, орендар повинен не пізніше, ніж 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (а.с. 94-100).

Розділом «Орендна плата» обумовлено розмір орендної плати, а саме, орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (78910,30 грн.) - за один рік в сумі 2367,30 грн. орендної плати за один рік, за перший рік оренди сплачується до 31 грудня року, в якому укладений цей договір, пропорційно фактичній кількості днів оренди, в подальшому орендна плата сплачується один раз на рік до 25 грудня поточного року. Розмір орендної плати переглядається щорічно у разі : зміни умов господарювання, передбачених договором, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, порядок орендної плати - умовами вказаного договору не передбачений.

З пояснень представників сторін вбачається, що після укладення оспорюваного договору оренди землі, між сторонами склався порядок, отримання плати за оренду, який полягав в тому, що орендодавець ОСОБА_2 особисто отримував гроші готівкою у приміщенні офісу БСК «Іверія».

Таким чином, як встановив суд, між орендарем ОСОБА_2 та відповідачами - не було узгоджено порядок внесення орендної плати, який згідно із ст. 15 Закону України «Про оренду землі» є істотними умовами подібних договорів. Незважаючи на це, з моменту укладення договору оренди і до моменту смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , між сторонами договору склався діловий оборот, передбачений ст. 7 ЦК України, а саме виплата орендної плати за місцезнаходження орендаря, що відповідає приписам ст. 532 ЦК України (місце виконання зобов`язання).

Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 25.02.2016 р., після смерті якого відкрилася спадщина у виді вищевказаної земельної ділянки, яку успадкував син померлого (позивач) ОСОБА_1 , отримавши свідоцтво про право на спадщину за законом від 04.09.2017 р. (реєстр. № 1-924) (а.с. 17,18).

В подальшому, 04.09.2017 р. позивач зареєстрував своє право власності на вищевказану земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 04.09.2017 р. (номер запису про право власності : 22152082, реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна № 1314718051237), і відповідно, в порядку ст. 770 ЦК України, як спадкоємець ОСОБА_2 набув права і обов?язки орендодавця за вищевказаним договором оренди землі від 01.12.2014 р., укладеного строком на 15 років, який після смерті батька позивача, продовжує свою дію (а.с. 19-20).

Представник позивача наполягає на тому, що в порушення умов оспорюваного договору оренди землі від 01.12.2014 р., з часу відкриття спадщини - 25.02.2016 р. до моменту оформлення позивачем спадщини, отримання свідоцтва про право на спадщину за законом і оформлення права власності на вищевказану землю - 04.09.2017 р., відповідачі (орендарі), користуючись землею позивача та отримуючи прибуток від реалізації вирощеної на ній продукції, не виконували умови п.п. 8,10 договору оренди землі від 01.12.2014 р., не сплачуючи позивачеві орендну плату за користування землею, нібито мотивуючи тим, що їм не було відомо, яким чином вони мали виконувати свої договірні зобов?язання та кому саме сплачувати орендну плату в разі відсутності у позивача правовстановлюючого документу на землю після смерті орендодавця (батька позивача ОСОБА_2 ), а також продовжують до сьогоднішнього дня порушувати умови оплати оренди землі.

Згідно з ч. 4 ст. 32 Закону України «Про оренду землі» - перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 148-1 ЗК України, до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов`язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки.

Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, протягом одного місяця з дня набуття права власності на неї - зобов?язана повідомити про це її користувачів із зазначенням : кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім`я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі). Повідомлення надсилається користувачу земельної ділянки рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручається йому особисто під розписку.

Отже, законом встановлено обов?язок особи у разі набуття права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді на підставі чинного договору оренди землі - повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надати інформацію, що дозволить орендарю виконувати обов?язок зі сплати орендної плати, а також інші умови договору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 629 ЦК України - договір є обов?язковим для виконання сторонами.

Частинами першою і другою статті 651 ЦК України, передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У пункті «д» частини першої статті 141 ЗК України визначено, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати.

Підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати (два та більше випадки).

При цьому систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто неналежне виконання умов договору як і невиконання, також є підставою для розірвання такого договору, оскільки згідно із ст. 526 ЦК України, зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (постанова Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17 (провадження № 61-41932сво18)).

Отже, за загальним правилом, у разі наявності вини орендаря у систематичній несплаті орендної плати (два та більше випадки) орендодавець має право вимагати розірвання договору оренди землі.

Представник позивача посилається на листи ОСОБА_1 , які він надсилав на адресу відповідачів 26.01.2018 р. та 10.02.2018 р., яких повідомляв про смерть батька ОСОБА_2 , вступ у спадщину з 25.08.2016 р., оформлення права власності на вищевказану земельну ділянку та з пропозицією зміни умов договору оренди землі у виді припинення дії договору оренди землі від 01.12.2014 р. за взаємною згодою сторін, мотивуючи це своїми планами на свою землю, а тому пропонував відповідачам спланувати завершення вирощування зернових культур (озимої пшениці), якою н сьогодні засіяне його поле до 01.09.2018 р. (а.с. 28,29).

Суд з?ясував, що в порушення вимог ч.ч. 1,3 ст. 148-1 ЗК України, позивач ОСОБА_1 протягом одного місяця з дня набуття права власності на вищевказану земельну ділянку, а саме з 04.09.2017 р. - не повідомив про це орендарів БСК «Іверія» з зазначенням : кадастрового номера (за наявності), місця розташування та площі земельної ділянки; найменування (для юридичних осіб), прізвища, ім?я, по батькові (для фізичних осіб) нового власника; місця проживання (знаходження) нового власника, його поштової адреси; платіжних реквізитів (у разі, якщо законом або договором передбачена плата за користування земельною ділянкою у грошовій формі), беручи до уваги, що перший претензій лист від позивача ОСОБА_1 на адресу орендарів (відповідачів) був датований 26.01.2018 р., а другий 10.02.2018 р.

Окрім вказаних вище даних щодо орендованої земельної ділянки, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 148-1 ЗК України, як передумовою зміни (розірвання) договору оренди землі, позивач не повідомив відповідачів, що він є єдиним спадкоємцем свого батька (спадкодавця) ОСОБА_2 (власника землі) для визначення часток і сум орендної плати спадкоємцям, якщо їх декілька.

Як встановив суд, і це було підтверджено представником позивача, до вказаних листів на адресу відповідачів, позивачем ОСОБА_1 - не було надано жодних копій правовстановлюючих документів, які підтверджують спадкоємство позивача, доказів його права власності на орендовану землю, та інших документів, на які посилався у своїх претензійних листах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем було порушено порядок, встановлений Законом щодо обов?язку ОСОБА_1 після набуття ним права власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді БСК «Іверія» на підставі чинного договору оренди землі від 01.12.2014 р. - повідомити орендаря про факт переходу права власності на земельну ділянку, а також надання інформації, що дозволило б орендарям БСК «Іверія» виконувати обов?язок зі сплати орендної плати позивачу, а також інші умови договору.

Отже, суд встановив, що несплата орендної плати з 04.09.2017 р. до пред?явлення позову мала місце у зв?язку з невиконанням орендодавцем ОСОБА_1 обов?язку, передбаченого ч. 3 ст. 148-1 ЗК України, а не з вини з боку орендарів БСК «Іверія».

Більш того, представник відповідачів БСК «Іверія» в судових засіданнях наполягав, що після отримання ними вищевказаних претензійних листів від позивача, вони направляли на адресу останнього свої листи від 12.12.2018 р. № 16, від 29.10.2018 р. № 6, від 21.10.2022 р. № 8 з проханням з?явитися позивача для отримання орендної плати за 2018 р., повідомивши графік та час зустрічі та пропозицією перерахування орендної плати на рахунок ОСОБА_1 у випадку неможливості його з?явлення до приміщення офісу БСК «Іверія» за адресою : с. Барабой, вул. Соборності, 22, вхід з вул. Миру, вказавши номер контактного телефону (а.с. 75-79).

Однак, позивач проігнорував вказані листи відповідачів, а його представник в судовому засіданні не довів суду документально, що несплата орендної плати відбулась з вини відповідачів, яким в процесі слухання справи було повністю погашено заборгованість по орендній платі в розмірі 17624,22 грн. боргу по орендній платі, 6331,98 грн. інфляційні витрати, 1451,51 грн. 3% річних з простроченої суми боргу, що підтверджується відповідними платіжними інструкціями на вказані суми, наслідок чого стала відмова представника позивача від позову в частині стягнення вищевказаних сум та закриття провадження у справі в цій частині ухвалою суду від 21.09.2023 р. (а.с. 106-108).

Представник відповідачів в судовому засідання неодноразово наголошував на тому, що їхнє підприємство вже тривалий час працює на ринках України, займаючись вирощуванням сільськогосподарської продукції, отримуючи стабільний дохід, достатній для того, щоб сплачувати орендну плату і ніколи не уникало сплати орендної плати у розмірах, встановлених договором оренди землі від 01.12.2014 р., яка для відповідачів є незначною, а тому у будь-який момент були готові сплатити орендну плату позивачеві у випадку виконання ним вимог ч.ч. 1,3 ст. 148-1 ЗК України, чого не було зроблено позивачем, що призвело до його безпідставного звернення до суду з даним позовом.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Відповідно до наведених правових норм доказування - це діяльність, яка здійснюється в урегульованому цивільному процесуальному порядку і спрямована на з?ясування дійсних обставин справи, прав і обов?язків сторін, встановлення певних обставин шляхом ствердження юридичних фактів, зазначення доказів, а також подання, прийняття, збирання, витребування, дослідження і оцінки доказів. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи.

Обов?язок доказування покладається на сторін, що є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою. У разі недостатності доказів суд вправі запропонувати подати докази тій стороні, яка несе обов`язок з доказування.

Матеріально-правовий зміст обов?язку подавати докази полягає в тому, що у разі його невиконання суб?єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим чи, навпаки, як це має місце при використанні презумпції, - існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Установивши відсутність доказів, які підтверджували б факт виконання позивачем законодавчо визначеного обов?язку, передбаченого ч.ч. 1,3 ст. 148-1 ЗК України, а відповідач заперечує факт повідомлення, як орендаря про зміну власника спірної земельної ділянки і надання ним даних щодо платіжних реквізитів, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову, оскільки затримка зі сплати орендної плати зумовлена діями орендодавця ОСОБА_1 , який створив перешкоди для належного виконання орендарем БСК «Іверія» обов?язку зі сплати орендної плати.

Таким чином, суд дійшов висновку, що будь-яка вина з боку відповідачів щодо несплати орендної плати - відсутня з підстав, описаних вище, а неотримання орендної плати утворилось з вини позивача, а розшук орендодавця для отримання ним орендної плати не передбачений ні вищевказаним оспорюваним договором оренди, ні діючим цивільним законодавством України.

Суд вважає, що відповідачами БСК «Іерія» жодним чином не порушувались умови договору оренди землі з огляду на вимоги ст. 614 ЦК України, і в судових засіданнях не було встановлено будь-яких підстав, які б підтверджували обставини, викладені представником позивача, і будь-які права, інтереси та свободи позивача порушені не були, а тому в задоволенні позову слід відмовити через його безпідставність і необґрунтованість.

Керуючись ст. ст. 10,11,57-60,88,209,212-215,218,360-7 ЦПК України, ст. ст. 96,152,212 Земельного Кодексу України, ст.ст. 321,386,391,517,525,526,530,532,614,629,759-768,778,785,1218 ЦК України, ст.ст. 13,21,24,25,32,34 Закону України «Про оренду землі», суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову позовом ОСОБА_1 до Багатофункціонального сільськогосподарського кооперативу «Іверія» про розірвання договору оренди землі, стягнення заборгованості по орендній платі та повернення земельної ділянки - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений, проголошений та підписаний 21.09.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.