Постанова

від 21.09.2023 по справі 740/5549/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

21 вересня 2023 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/5549/21

Головуючий у першій інстанції Киреєв О. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1213/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд О»

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року у справі позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд О» про стягнення середнього заробітку на час прийняття на військову службу, виплату вихідної допомоги і зміну запису у трудовій книжці (суддя Киреєв О.В.), ухвалене у м.Носівка, повний текст рішення складено 23 травня 2023 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії ТОВ «Гранд О» незаконними; зобов`язати відповідача виплатити йому середній заробіток за час проходження військової служби в ЗСУ з 30 жовтня 2017 року по теперішній час з урахуванням вимог ст.ст. 33, 34 Закону України «Про оплату праці»; зобов`язати відповідача виплатити вихідну допомогу відповідно до вимог ст.44 КЗпП України; зобов`язати відповідача здійснювати виплату середнього заробітку за час проходження військової служби до закінчення термінів контракту в ЗСУ; зобов`язати відповідача змінити запис в трудовій книжці із «Звільнено з займаної посади відповідно ст. 36 п. 3 КЗпП України» на запис «Звільнений від роботи у зв`язку з призовом на строкову військову службу в Збройні Сили України відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП України». Позов мотивовано тим, що 10 липня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ «Гранд О» на посаду комірника, а 30 жовтня 2017 року був призваний на службу до Збройних Сил України. 12 жовтня 2018 року він підписав контракт для подальшого проходження військової служби, брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей. ОСОБА_1 вказує, що вихідна допомога у розмірі двох мінімальних заробітних плат йому виплачена не була. За доводами позивача, працівника недопустимо звільнити на підставі п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, а саме призов або вступ працівника на військову службу, про що зроблено запис у його трудовій книжці. ОСОБА_1 посилається, що з вини відповідача він був позбавлений можливості отримувати середню заробітну плату за час проходження служби в ЗСУ.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що інспекційним відвідуванням інспектором праці Головного управління Держпраці у Київській області ТОВ «Гранд О» не було виявлено порушень трудового законодавства в частині невиплати позивачу вихідної допомоги, а тому позовні вимоги в цій частині є необгрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. На підставі доказів, наданих позивачем, суд позбавлений можливості вирахувати суму середнього заробітку за час проходження військової служби в ЗСУ, оскільки позивачем не надано суду доказів про розмір його середньої заробітної плати на посаді комірника ТОВ «Гранд О», не зазначено про неможливість самостійно надати суду такий доказ, а також не заявлено клопотання про витребування відповідного доказу. Судом першої інстанції встановлено, що вимоги позивача в частині зобов`язання відповідача здійснювати виплату середнього заробітку за час проходження військової служби до закінчення термінів контракту в ЗСУ не відповідають приписам процесуального закону, оскільки обраний ним спосіб захисту порушеного права є занадто абстрактним, загальним, неконкретним, охоплює майже невизначений період для зобов`язання відповідача здійснювати такі виплати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати вказане рішення суду і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач до теперішнього часу відмовляється проводити виплату грошового забезпечення у розмірі середнього заробітку, незважаючи на наказ від 27 жовтня 2017 року №38-К ТОВ «Гранд О», і виконувати вимоги ч.3 і ч.4 ст.119 КЗпП України. Таким чином, позивач вважає, що з вини відповідача він був позбавлений можливості отримувати середню заробітну плату за час проходження служби в ЗСУ. За доводами ОСОБА_1 , довідку про розмір заробітної плати та клопотання про залучення її до матеріалів справи, а також клопотання про поновлення термінів давності він планував надати до суду особисто під час своєї відпустки на початку березня 2022 року, однак не мав можливості цього зробити, оскільки після 24 лютого 2022 року всі відпустки військовослужбовцям було скасовано, в той час як суд мав можливість надати час позивачу для усунення недоліків для того, щоб було подано клопотання або залишити справу без розгляду, надавши можливість подати позов із виправленими недоліками.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону не відповідає судове рішення суду першої інстанції.

По справі встановлено, що 10 липня 2017 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду комірника в ТОВ «Гранд О» (а.с.7).

30 жовтня 2017 року позивача було призвано на строкову військову службу, що підтверджується копією військового квитка та довідкою військової частини НОМЕР_1 (а.с.8, 13, 14, 15).

Наказом № 38-К ТОВ «Гранд О» ОСОБА_1 було звільнено від роботи з 30 жовтня 2017 року у зв`язку із призивом на строкову військову службу зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження строкової військової служби (а.с.16).

У трудовій книжці позивача вчинено запис під № 11 про те, що ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі зазначеного наказу згідно ст. 36 п. 3 КЗпП (а.с. 7 зворот).

12 жовтня 2018 року ОСОБА_1 підписав контракт з Міністерством оборони України в особі начальника Харківського зонального відділу військової служби правопорядку про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу, чинність якого було припинено 06 грудня 2019 року у зв`язку з підписанням контракту для осіб сержантського та старшинського складу (а.с.24-27).

У 2018 році ОСОБА_1 неодноразово звертався до Держпраці України, Міністерства юстиції України, Оболонського управління поліції Головного управління національної поліції в місті Києві щодо порушення норм трудового законодавства з боку ТОВ «Гранд О». У відповідях на звернення зазначено, що в ході інспекційного відвідування встановлено, що ТОВ «Гранд О» не дотримано строків розрахунку з працівником при звільненні, а саме компенсацію за невикористані 7 днів основної щорічної відпустки. Роз`яснено, що вимога ОСОБА_1 щодо дотримання вимог ч.3 ст.119 КЗпП України в частині збереження за ним місця роботи, посади і середнього заробітку, як такого, що був призваним на строкову військову службу, може бути розглянута після фактичного поновлення його на роботі. Органом поліції ознак кримінального правопорушення не виявлено (а.с.18-23).

У відповідь на лист ОСОБА_1 ТОВ «Гранд О» 22 лютого 2018 року повідомило, що за ним збережено місце роботи та посада і після завершення проходження строкової служби він може повернутися на робоче місце. Також зазначено, що виплата середньої заробітної плати на період проходження строкової служби здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України, у зв`язку з чим у товариства відсутній обов`язок щодо виплати зазначеного грошового забезпечення (а.с.17).

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм, під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України гарантовано, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підстави припинення трудового договору визначені статтею 36 КЗпП України, згідно з пунктом 3 частини 1 якої передбачено, що призов або вступ працівника або роботодавця - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, є підставою припинення трудового договору, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частини третьої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.119 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Гарантії щодо збереження за працівником місця роботи (посади) та середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації, установлені згідно з указаними нормами, є безумовними.

Як вбачається з Наказу ТОВ «Гранд О» №38-К, наказ має назву «Про увільнення ОСОБА_2 від роботи у зв`язку із призовом на строкову військову службу». Підставою для його видачі слугувала повістка ІНФОРМАЦІЯ_1 . При цьому, роботодавець керувався частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції Закону України від 14.05.2015 №433-VIII). Також у наказі зазначено про збереження за працівником місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження строкової військової служби.

З викладеного вбачається, що позивача фактично не звільнено з роботи, а тимчасово, на час проходження військової служби увільнено від роботи, тобто фактично роботодавцем дотримано вимог ч. 3 ст.119 КЗпП України.

Проте, здійснюючи запис у трудовій книжці ОСОБА_1 на підставі наказу №38-К від 27 жовтня 2017 року, роботодавцем зазначено, що працівник звільнений із займаної посади згідно ст.36 п.3 КЗпП України.

Відповідно до пункту 4 постанови КМУ від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Пунктами 2.3, 2.6 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, передбачено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис.

У своїй відповіді на лист ОСОБА_1 від 02 лютого 2018 року ТОВ «Гранд О» окремо зазначало, що за заявником збережено місце роботи та посада і після завершення проходження строкової служби він може повернутися на робоче місце.

Таким чином, відповідач не заперечує, що позивач наразі не є звільненим з роботи, відповідно відсутні підстави стверджувати, що відповідачем порушуються передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України трудові права позивача щодо збереження за працівником місця роботи. При цьому ОСОБА_1 не позбавлений можливості вирішити свої вимоги про внесення змін у запис у трудовій книжці в позасудовому порядку, звернувшись з цим питанням безпосередньо до роботодавця.

У своїй позовній заяві ОСОБА_1 також просив зобов`язати відповідача виплатити йому вихідну допомогу відповідно до вимог ст.44 КЗпП України, якою передбачено (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) у розмірі двох мінімальних заробітних плат.

Проте, оскільки трудовий договір з позивачем фактично не припинено, а його лише увільнено від роботи у зв`язку з призовом на строкову військову службу, то відсутні підстави для виплати йому вихідної допомоги.

Судом встановлено, що на позивача дійсно поширюються гарантії, визначені частиною третьою статті 119 КЗпП України, зокрема щодо збереження за ним середнього заробітку, виплату якого покладено в повному обсязі на роботодавця.

Позивач просив зобов`язати відповідача виплатити середній заробіток за час проходження військової служби в ЗСУ з 30 жовтня 2017 року по теперішеній час, тобто по час подання позову.

Частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до п.4 ч.5 ст.12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Суд першої інстанції не сприяв учасникам справи у наданні ними доказів про розмір середньої заробітної плати позивача.

Виходячи з приписів ч.2 ст.80, ч.7 ст.81 ЦПК України, з метою встановлення обставин справи та достатності доказів, колегія суддів апеляційного суду приймає в якості належних надані разом з апеляційною скаргою докази, зокрема Індивідуальні відомості про застраховану особу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період. Після визначення сеедньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на число робочих днів/годин (абзац другий пункту 8 Порядку № 100).

Враховуючи, що ОСОБА_1 у жовтні 2017 року працював у відповідача не повний місяць, для розрахунку середнього заробітку належить брати до уваги його заробітну плату за вересень і серпень 2017 року, розмір якої відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу становить по 3 300 грн (а.с.93).

Середньоденний заробіток позивача становив 153,5 грн ((3 300 + 3 300) грн : (21 + 22) робочих днів).

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, внесено зміни та у частині третій статті 119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Таким чином, із набранням чинності Законом № 2352-IX відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участю працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, відповідно до яких з 19 липня 2022 року роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади.

Отже, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18 липня 2022 року). З 19 липня 2022 року правових підстав для збереження середнього заробітку за таким працівником немає, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача здійснювати виплату середнього заробітку до закінчення термінів контракту в Збройних Силах України.

Враховуючи, що суд розглядає справи в межах заявлених вимог, а в позовній заяві ОСОБА_1 просив стягнути середній заробіток «по теперішній час» (фактично по час подання позову), то суд апеляційної інстанції приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за період з 30 жовтня 2017 року по 28 вересня 2021 року (дата подання позову згідно з поштовим конвертом) у розмірі 150 123 грн (без урахування податків і зборів) (153,5 грн х 978 днів (кількість робочих днів за вказаний період)).

Щодо заявлених позивачем вимог про виплату середнього заробітку з урахуванням вимог ст.ст.33 і 34 Закону України «Про оплату праці», колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначається Порядком проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

За правилами пункту 2 названого Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

У свою чергу, пунктом 3 Порядку №1078 встановлено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Таким чином, суми середнього заробітку не підлягають індексації.

Разом з тим, згідно зі статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У постанові Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі №358/630/17 викладено правовий висновок, що компенсація за несвоєчасну виплату заробітної плати є складовою частиною структури заробітної плати і нараховується незалежно від вини підприємства.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Встановивши порушення прав позивача на оплату праці, а саме: ненарахування та невиплату середнього заробітку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно з офіційними даними показники індексу інфляції становили: листопад 2017 100,90; грудень 2017 101,00; січень 2018 101,50; лютий 2018 100,90; березень 2018 101,10; квітень 2018 100,80; травень 2018 100,00; червень 2018 100,00; липень 2018 99,30; серпень 2018 100,00; вересень 2018 101,90; жовтень 2018 101,70; листопад 2018 101,40; грудень 2018 100,80; січень 2019 101,00; лютий 2019 100,50; березень 2019 10,90; квітень 2019 101,00; травень 2019 100,70; червень 2019 99,50; липень 2019 99,40; серпень 2019 99,70; вересень 2019 100,70; жовтень 2019 100,70; листопад 2019 101,10; грудень 2019 99,80; січень 2020 100,20; лютий 2020 99,70; березень 2020 100,80; квітень 2020 100,80; травень 2020 100,30; червень 2020 100,20; липень 2020 99,40; серпень 2020 99,80; вересень 2020 100,50; жовтень 2020 101,00; листопад 2020 101,30; грудень 2020 100,90; січень 2021 101,30; лютий 2021 101,00; березень 2021 101,70; квітень 2021 100,70; травень 2021 101,30; червень 2021 100,20; липень 2021 100,10; серпень 2021 99,80; вересень 2021 101,20.

Розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = (ІІ1:100) х (ІІ2:100) х (ІІ3:100) х … (ІІZ:100), де ІІ1 індекс інфляції за перший місяць прострочення, ІІZ індекс інфляції за останній місяць построчення.

IIС (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (101,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,10 : 100) x (100,80 : 100) x (100,00 : 100) x (100,00 : 100) x (99,30 : 100) x (100,00 : 100) x (101,90 : 100) x (101,70 : 100) x (101,40 : 100) x (100,80 : 100) x (101,00 : 100) x (100,50 : 100) x (100,90 : 100) x (101,00 : 100) x (100,70 : 100) x (99,50 : 100) x (99,40 : 100) x (99,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (100,20 : 100) x (99,70 : 100) x (100,80 : 100) x (100,80 : 100) x (100,30 : 100) x (100,20 : 100) x (99,40 : 100) x (99,80 : 100) x (100,50 : 100) x (101,00 : 100) x (101,30 : 100) x (100,90 : 100) x (101,30 : 100) x (101,00 : 100) x (101,70 : 100) x (100,70 : 100) x (101,30 : 100) x (100,20 : 100) x (100,10 : 100) x (99,80 : 100) x (101,20 : 100) = 1.31414428.

Інфляційне збільшення: 150 123 х 1.31414428 150 123 = 47 160 грн (без урахування податків і зборів).

Враховуючи викладене в сукупності, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення цих вимог.

При цьому, підстави для направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції, як про то просив позивач в апеляційній скарзі, відсутні.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з ч.ч. 1, 6 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Підпунктами 1 та 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що ставка судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За подання апеляційної скарги на рішення суду 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір у розмірі 1972,83 грн (197 283 грн х 1%) за розгляд справи судом першої інстанції, а також 2959,25 грн (1972,83 х 150%) судового збору за апеляційний розгляд справи.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 263, 374, 376 ч.1 п.4, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 23 травня 2023 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд О» такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд О» (місцезнаходження: 04114, м.Київ, вул.Вишгородська, буд.47-Б, код ЄДРПОУ 39177706) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за час проходження військової служби у розмірі 150 123 грн (без урахування податків і зборів), компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати у розмірі 47 160 грн (без урахування податків і зборів), а всього 197 283 грн (без урахування податків і зборів).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд О» (місцезнаходження: 04114, м.Київ, вул.Вишгородська, буд.47-Б, код ЄДРПОУ 39177706) на користь держави судовий збір у розмірі 1972 грн 83 коп. за розгляд справи судом першої інстанції, а також 2959 грн 25 коп. за апеляційний розгляд справи.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: Судді: