Постанова

від 19.09.2023 по справі 310/1682/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 19.09.2023 Справа № 310/1682/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 310/1682/18

Провадження №22-ц/807/70/23

Головуючий в 1-й інстанції Дністрян О.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Крилової О.В., Онищенка Е.А.,секретарСмокотіна В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в особі представника адвоката Корнієнко Максима Олександровича на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року, ухвалене у м. Бердянськ у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної інспекції архітектури та містобудування України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко Марина Рафаелівна, про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про його державну реєстрацію, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Державної інспекції архітектури та містобудування України про скасування реєстрації про готовність об`єкту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М.Р., про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про його державну реєстрацію.

Відповідач ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації про готовність об`єкту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа Приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко Марина Рафаелівна, про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про його державну реєстрацію відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації про готовність об`єкту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заявлених вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що гараж збудований ОСОБА_2 є самочинно збудованим, а відповідно у нього не виникло і не могло виникнути права власності на нього, яке він передав за договором дарування своїй дочці. Правовстановлюючий документ на земельну ділянку ОСОБА_2 є недійсним що підтверджується судовим рішенням. Відсутність у ОСОБА_2 дозвільних документів на будівництво гаражу підтверджено ним самим та зафіксовано у судовому рішенні від 13.06.2013р.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 в особі представника адвоката Корнієнко Максима Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог зустрічного позову, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення заявлених вимог.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.07.2012 року видане на підставі раніше отриманої ОСОБА_1 декларації про готовність об`єкту до експлуатації, що містить недостовірні дані, тому вказане свідоцтво є похідним від факту незаконної реєстрації декларації про готовність. Судом першої інстанції не надано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_1 , не підписував особисто декларацію про готовність об`єкту до експлуатації.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0042 га, призначеної для будівництва та обслуговування гаражу, розташованої по АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЗП №142993 від 12.07.2005 (т.1 а.с.20). На цій земельній ділянці розташований належний позивачу на праві власності гараж (декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 10.05.2012р. №ЗП 19212073464 т.1 а.с.100-101; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18.07.2012р. т.1 а.с.18-19).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 13 червня 2013 року у справі №801/10175/2012, яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 13 серпня 2013 року залишено без змін, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області, про усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом звільнення земельної ділянки від самовільно збудованої будівлі, було зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинний гараж за адресою АДРЕСА_1 (т.1 а.с.21-27). Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_2 самочинно, без відповідного дозволу виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту та з істотними порушеннями будівельних норм і правил, здійснив будівництво капітальної споруди, за що був притягнутий до адміністративної відповідальності, а також на час винесення цього рішення він вказані порушення не усунув та не надав суду проекту щодо можливості його перебудови.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду від 19 листопада 2014 року у справі №310/14449/13-ц, яке ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 24 лютого 2015 року залишено без змін, за позовом ОСОБА_1 до Бердянської міської ради, ОСОБА_3 , Реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції, приватного нотаріуса Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М.Р., третя особа ОСОБА_7 , було визнано незаконним та скасовано п. 4.7 рішення 18 сесії Бердянської міської ради 6 скликання від 29.12.2011р. №34 «Про продовження терміну розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок» і п. 8.1 рішення 42 сесії 6 скликання Бердянської міської ради Запорізької області від 12.12.2013р. «Про передачу у власність та в оренду земельних ділянок громадянам»; визнано недійсним свідоцтво про право власності, видана на ім`я ОСОБА_2 24.12.2013р. та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з відкриттям розділу; визнаний недійсним договір дарування земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий №2310400000:09:006:0341, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 05.04.2014р. і посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М.Р., реєстр № 496, і скасовано рішення цього нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №12204808 від 05.04.2014р. (т.1 а.с.28-34). Своє рішення суд мотивував між іншим і тим, що ОСОБА_2 на час розгляду не було надано суду проекту землеустрою.

Також судом встановлено, що 06 березня 2014 року за №ЗП141140620466 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області (правонаступником якої є відповідач) була зареєстрована декларація, подана ОСОБА_2 , про готовність об`єкта до експлуатації, а саме, гаражу по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.48-50).

21 березня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Михалакій Р.Я. було зареєстроване за ОСОБА_2 право власності на зазначений гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 320898623104). 24.03.2014 цим державним реєстратором було прийняте рішення про державну реєстрацію за ним права власності на зазначений гараж (індексний №11855252) та видане свідоцтво про право власності на це майно.

05.04.2014р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко М.Р. та зареєстрований в реєстрі за №495. Відповідно до умов зазначеного договору право власності на гараж в АДРЕСА_1 , перейшло до ОСОБА_3 , про що зазначеним приватним нотаріусом було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №12204489 від 05.04.2014 та видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний №20061526) (т.1а.с.61-62).

На час реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_1 (18.07.2012р.) діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 22 червня 2011 року № 703. Відповідно до п. 25 цього Порядку у разі проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно заінтересованою особою є правонабувач (правонабувачі), сторона (сторони) правочину, відповідно до якого виникло право власності та інше речове право. Відповідно до п. 9 цього Порядку, у разі подання заяви про державну реєстрацію уповноваженою особою така особа, крім документу, що зазначений в абзаці першому цього пункту, пред`являє органові державної реєстрації прав документ, що підтверджує її повноваження.

На час реєстрації права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 (24.03.2014р.) діяв Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою КМУ від 17 жовтня 2013 року № 868. Відповідно до п. 35 цього Порядку під час проведення державної реєстрації речових права заінтересованою особою є власник, інший правонабувач або сторона правочину, відповідно до якого виникли речові права.

Відмовляючи у задоволенні вимог первісного та зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що зареєструвавши оскаржувані декларації, органом державної реєстрації недостовірних даних, внесених до декларацій, виявлено не було. При цьому, суду сторонами не було надано будь-яких доказів на підтвердження наявності таких недостовірних даних ані щодо декларації ОСОБА_2 , ані щодо декларації ОСОБА_1 . Таким чином, після реєстрації права власності на збудовані об`єкти нерухомості на підставі зареєстрованих декларацій про готовність об`єкту до експлуатації, останні вичерпали свою дію фактом виконання. Сам факт реєстрації таких декларації та прийняття рішення про реєстрацію права власності на збудоване майно виключає можливість віднесення спірних об`єктів нерухомого майна до самочинного в силу його узаконення.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі виявлення відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, а також у разі скасування містобудівних умов та обмежень реєстрація такої декларації, право на початок виконання підготовчих або будівельних робіт, набуте на підставі поданого повідомлення, підлягають скасуванню відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами статті 26 цього Закону завершальним етапом будівництва об`єкту містобудування є реєстрація права власності на такий об`єкт.

Аналіз положень законодавства свідчить про те, що реєстрація декларації про початок будівництва є обов`язковою умовою для початку виконання будівельних робіт. Відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта також вичерпала свою дію.

Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (провадження № К/9901/23411/18), від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (провадження № К/9901/12645/18), від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 (провадження № К/9901/30126/20), від 23 лютого 2022 року у справі № 712/12338/18 (провадження № 61-7516св21).

Суд першої інстанції, в частині вирішення первісного та зустрічного позову про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, дійшов правильного висновку, що після реєстрації права власності на об`єкт нерухомості на підставі зареєстрованої декларації про готовність об`єкта до експлуатації, остання вичерпує свою дію фактом виконання, та виключає можливість віднесення такого об`єкта до самочинного в силу його узаконення.

Оскільки після реєстрації права власності за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на об`єкти нерухомості (гаражі) на підставі зареєстрованих декларації про готовність об`єкта до експлуатації, останні вичерпали свою дію фактом виконання, тому скасування реєстрації таких декларацій не буде нести будь-яких правових наслідків.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов`язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

У пункті 3 частини другої та частині четвертій статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вказано, що державний реєстратор відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи. Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації. Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора, пов`язану з проведенням державної реєстрації прав, забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Частиною першою статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивачами як за первісним позовом, так і за зустрічним позовом, суду не надано доказів, що подані для реєстрації документи не відповідали вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а державний реєстратор діяв не у порядок та спосіб, передбачений законодавством. Таким чином, в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на спростування презумпції правомірності набуття права власності як на гараж ОСОБА_8 , так і на гараж ОСОБА_2 . Враховуючи, що вимоги за первісним позовом, щодо визнання недійсним договору дарування, є похідними від вимог щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на об`єкт дарування, судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у задоволенні таких вимог.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги за первісним і зустрічним позовом не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в особі представника адвоката Корнієнко Максима Олександровича залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 21 вересня 2023 року.

Судді: С. В. Кухар

О.В. Крилова

Е.А. Онищенко