Постанова

від 21.01.2025 по справі 310/1682/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2025 року

м. Київ

справа № 310/1682/18

провадження № 61-14017св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (судді-доповідача), Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 (позивач за зустрічним позовом), ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Бердянської міської ради Запорізької області, Державна інспекція архітектури та містобудування України,

третя особа - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко Марина Рафаелівна,

розглянув при попередньому розгляді справи у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шумейко Іван Павлович, на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року у складі судді Дністрян О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Кухаря С. В., Крилової О. В., Онищенка Е. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Бердянської міської ради Запорізької області, третя особа - приватний нотаріус Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М. Р., про скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно, скасування рішення про його державну реєстрацію, визнання недійсним договору дарування та скасування рішення про його державну реєстрацію.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 0,0042 га, призначеної для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЗП № 142993 від 12 липня 2005 року.

На зазначеній земельній ділянці розташоване належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме - гараж, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 липня 2012 року.

Оскільки навпроти в`їзду до належного йому гаражу ОСОБА_2 самочинно побудував капітальну споруду, між ними тривалий час існує відповідний спір.

20 січня 2017 року він дізнався про наявність декларації ОСОБА_2 про готовність об`єкта до експлуатації - гаражу по АДРЕСА_1 , яка була зареєстрована Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 06 березня 2014 року за ЗП141140620466.

Позивач вважає, що реєстрація вищевказаної декларації є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки законодавцем покладено на Інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю обов`язок перевірки повноти даних, зазначених у деклараціях про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації під час їх подання, в той час як на замовника покладено обов`язок подання достовірної інформації. Проте, з поданої декларації про готовність об`єкта до експлуатації вбачається, що в ній зазначено недостовірні дані.

Майже одразу після реєстрації оспорюваної декларації, ОСОБА_2 зареєстрував на її підставі своє право власності на гараж в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 5082536, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 320898623104, та 24 березня 2014 року йому Реєстраційною службою Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

05 квітня 2014 року ОСОБА_2 подарував вказаний гараж разом з незаконно отриманою земельною ділянкою своїй доньці ОСОБА_3 , яка є власницею цього гаражу на теперішній час (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 12204489 віл 05 квітня 2014 року).

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив суд:

- поновити йому строк звернення з цим позовом до суду, визнавши поважними причини пропущення позовної давності;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації - гаражу по АДРЕСА_1 ), зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 06 березня 2014 року за № ЗП 141140620466;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане на ім`я ОСОБА_2 24 березня 2014 року реєстратором реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції;

- скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції про державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на гараж в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису 5082536, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 320898623104, індексний номер витягу з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 19430255 від 24 березня 2014 року;

- визнати недійсним договір дарування гаражу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який укладений 05 квітня 2014 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 та посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Дмитренко М. Р. і зареєстрований в реєстрі за №495.

У травні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 та Державної архітектурно-будівельної інспекції України про скасування реєстрації про готовність об`єкту, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0042га, призначеної для будівництва та обслуговування гаражу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На зазначеній земельній ділянці розташоване належне ОСОБА_1 на праві власності нерухоме майно, а саме - гараж, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 18 липня 2012 року.

Вказане майно було побудоване ОСОБА_1 самочинно, що встановлено судом при розгляді справи № 2-2009/2009.

В той же час, 19 квітня 2012 року на адресу Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття в експлуатацію будівлі закусочної, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

10 травня 2012 року за № ЗП 19212073464 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області зареєстровано декларацію про готовність об`єкта до експлуатації подану від ОСОБА_1 .

З поданої декларації вбачається, що в ній зазначено недостовірні дані.

Крім того, з декларації про готовність об`єкту, первісного позову ОСОБА_1 , доданих до нього додатків вбачається суттєва відмінність підпису на декларації про готовність та інших документах, що викликає у нього обґрунтований сумнів у особистому поданні і підписанні саме ОСОБА_1 декларації про готовність об`єкту.

Зважаючи, що свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 липня 2012 року видане виконавчим комітетом Бердянської міської ради ОСОБА_1 саме на підставі раніше отриманої ним реєстрації декларації про готовність об`єкту, що містить недостовірні данні, то вказане свідоцтво є похідним від факту незаконної реєстрації декларації про готовність, а отже також є недійсним.

При таких обставинах ОСОБА_2 просив суд:

- поновити йому строк звернення з позовом до суду;

- скасувати реєстрацію декларації про готовність об`єкта до експлуатації - гаражу по АДРЕСА_1 , зареєстрованої Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області 10.05.2012 року за № ЗП 19212073464;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 18 липня 2012 року виконавчим комітетом Бердянської міської ради на ім`я ОСОБА_1 .

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

При вирішенні справи суди виходили, зокрема з того, що зареєструвавши оскаржувані декларації, органом державної реєстрації недостовірних даних, внесених до декларацій, виявлено не було.

При цьому суду не було надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких недостовірних даних ані щодо декларації ОСОБА_2 , ані щодо декларації ОСОБА_1 .

Крім того, суди зазначили, що після реєстрації права власності на збудовані об`єкти нерухомості на підставі зареєстрованих декларацій про готовність об`єкту до експлуатації, останні вичерпали свою дію фактом виконання, тому скасування реєстрації таких декларацій не буде нести будь-яких правових наслідків.

Враховуючи, що вимоги за первісним позовом щодо визнання договору дарування недійсним є похідними, суди дійшли висновку, що в їх задоволенні також необхідно відмовити.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

21 вересня 2023 року ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Шумейка І.П. через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року у вказаній справі.

В касаційній скарзі заявник просив суд скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені судами попередніх інстанцій з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу від 13 листопада 2023 року Державна інспекція архітектури та містобудування України просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

02 листопада 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0042 га, призначеної для будівництва та обслуговування гаражу, розташованої по АДРЕСА_1 , на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЗП № 142993 від 12 липня 2005 року. На цій земельній ділянці розташований належний ОСОБА_1 на праві власності гараж (декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 10 травня 2012 року № ЗП 19212073464; свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 липня 2012 року).

06 березня 2014 року за № ЗП141140620466 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Запорізькій області була зареєстрована декларація, подана ОСОБА_2 , про готовність об`єкта до експлуатації, а саме: гаражу по АДРЕСА_1 .

21 березня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області Михалакій Р. Я. було зареєстроване за ОСОБА_2 право власності на зазначений гараж (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 320898623104). 24 березня 2014 року цим державним реєстратором було прийняте рішення про державну реєстрацію за ним права власності на зазначений гараж (індексний №11855252) та видане свідоцтво про право власності на це майно.

05 квітня 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Бердянського міського нотаріального округу Запорізької області Дмитренко М. Р. та зареєстрований в реєстрі за №495. Відповідно до умов зазначеного договору право власності на гараж в АДРЕСА_1 перейшло до ОСОБА_3 , про що зазначеним приватним нотаріусом було прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний №12204489 від 05 квітня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 рокута постанова Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року оскаржуються лише в частині вирішення первісного позову, а тому в силу приписів статті 400 ЦПК України, в частині вирішення зустрічного позову вказані судові рішення не є предметом касаційного перегляду.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених норм цивільного законодавства дає підстави для висновку про те, що в разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, в тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частин першої, другої статті 375 ЦК України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Частиною другою статті 331 ЦК України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частинами першою, другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Аналіз положень статті 331 ЦК України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об`єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об`єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Статтею 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено порядок прийняття до експлуатації закінчених будівництвом об`єктів.

Датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта є дата реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації або видачі сертифіката (частина п`ята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини дев`ятої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації або сертифікат є підставою, зокрема, для оформлення права власності на нього.

Замовник відповідно до закону несе відповідальність за повноту та достовірність даних, зазначених у поданій ним декларації про готовність об`єкта до експлуатації, та за експлуатацію об`єкта без зареєстрованої декларації або сертифіката (частина десята статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Відповідно до частини другої статті 39-1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» у разі виявлення інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю факту подання недостовірних даних, наведених у надісланому повідомленні чи зареєстрованій декларації, які є підставою вважати об`єкт самочинним будівництвом, зокрема, якщо він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи без належно затвердженого проекту або будівельного паспорта, рееєстрація такого повідомлення або декларації підлягає скасуванню інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Про скасування повідомлення або декларації замовник письмово повідомляється протягом трьох робочих днів з дня скасування.

Аналіз положень законодавства свідчить про те, що відповідальність за повноту та достовірність інформації, наведеної в декларації, несе замовник будівництва (особа, яка подає декларацію), орган державного архітектурно-будівельного контролю здійснює перевірку повноти інформації та вносить її до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів.

З моменту реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації, з якою пов`язується закінчення будівництва об`єкта містобудування, реєстрація повідомлення про початок виконання будівельних робіт вважається такою, що вичерпала свою дію. При цьому реєстрація права власності є підставою вважати, що декларація про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта також вичерпала свою дію.

Отже, скасування реєстрації декларації про введення до експлуатації закінченого будівництвом об`єкта не буде нести будь-яких правових наслідків.

Аналогічні за змістом правові висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 804/1510/16 (провадження № К/9901/23411/18), від 02 жовтня 2018 року у справі № 465/1461/16-а (провадження № К/9901/12645/18), від 22 січня 2021 року у справі № 640/11869/20 (провадження № К/9901/30126/20), від 23 лютого 2022 року у справі № 712/12338/18 (провадження № 61-7516св21).

При таких обставинах, приймаючи до уваги, що при реєстрації оскаржуваної декларації органом державної реєстрації недостовірних даних, внесених до декларацій ОСОБА_2 , виявлено не було, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження наявності таких недостовірних даних не надано, подані для реєстрації права власності ОСОБА_2 документи відповідали вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а державний реєстратор діяв у порядок та спосіб, передбачений законодавством, з огляду на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання договору дарування недійсним є похідними, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у задоволенні первісного позову необхідно відмовити.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, які викладені у наведених заявником постановах Верховного Суду, є необгрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення в оскаржуваній частині без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині- без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Шумейко Іван Павлович, залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 09 грудня 2021 рокута постанову Запорізького апеляційного суду від 19 вересня 2023 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Коротенко

А. Ю. Зайцев

М. Ю. Тітов