Постанова

від 20.09.2023 по справі 916/1383/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1383/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД"

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 року, суддя І інстанції С.В. Літвінов, повний текст якого складено 09.06.2023 в м. Одесі

у справі: №916/1383/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД"

про стягнення 52 151,07 грн

ВСТАНОВИВ:

У березні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" 52 151,07 грн заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем договору оренди нерухомого майна №115202125 від 01.12.2021.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" про стягнення 52151,07 грн задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" основну заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 49860 грн, заборгованість по комунальним послугам у розмірі 2291,07 грн та судовий збір у розмірі 2684 грн.

Судове рішення мотивовано тим, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за оренду у розмірі 49860 грн, витрати по електроенергії за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 213 грн 15 коп. та заборгованість за витрати на опалення приміщення за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 2077 грн 92 коп., у зв`язку з чим позовні вимоги позивача підлягають судом задоволенню повністю.

21.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити в повному обсязі.

Зокрема, скаржник зазначає про неможливість користуватися офісним приміщенням, що було орендовано відповідно до договору оренди №115202125 від 01.12.2021, через обставини, на які орендар не мав впливу, а саме: внаслідок воєнної агресії російської федерації відносно України.

Апелянт також зазначає, що договір оренди №115202125 від 01.12.2021, на якому грунтується позовна заява був підписаний не директором Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД", отже, на думку скаржника, договір оренди підписано без необхідних на те повноважень.

Скаржник вказує, що відповідно до умов договору п. 3.1. в редакції додаткової орендна плата встановлювалась в розмірі 5440,00 грн. на місяць. При цьому позивач зазначає, що орендарем не була сплачена орендна плата за лютий - жовтень 2022 року (9 місяців) в сумі 5540,00, не надаючи підтверджень, коли і відповідно до якого документа орендна плата збільшилась ще на 100 гривень на місяць з 5440 до 5540 гривень.

Додатково звертає увагу, що відповідно до виставлених рахунків та зареєстрованих податкових накладних, позивачем фактично виставлено рахунки за період травень 2022 по жовтень 2022 по 2720 грн сплати суми по орендній платі, таким чином, на думку апелянта, заявлена позивачем сума заборгованості оренди не підтверджується первісними документами і не може бути стягнута з відповідача.

На підтвердження своєї правової позиції скаржником додано до апеляційної скарги наступні документи:

-копія наказів №6-12 про надання відпустки директору підприємства;

-копія нагородного посвідчення від 28.03.2022 №184 серія ОК055844;

-копія посвідчення про встановлення інвалідності від 11.11.2022 серія A №023956 ???

-копія довідки про участь у бойових діях від 05.09.2022 №707;

-копія витягу з наказу №38 від 25.02.2022;

-копія витягу з наказу №117-PC від 28.10.22;

-копія виписки від 11.02.2022 з ЄДР по ТОВ «УКР АГРО ПРОД» директор Колесник О.Б.;

-копія паспорту директора на момент укладання договору Колесника О.Б.;

-копія листа ТОВ «Українська Кабельна Компанія» №29/04від 29.04.2022;

-роздруківка підтвердження надходження листа № 29/04від 29.04.2022 з електронної адреси позивача;

-копія рахунку - фактури №57272 від 01.11.2022 за листопад 2022;

-копія податкової накладної від 31.10.22;

-копія рахунку - фактури №55918 від 01.10.2022 за вересень 2022;

-копія податкової накладної від 30.09.22;

-копія податкової накладної від 31.08.22; ????

-копія рахунку - фактури №55615 від 01.08.2022 за серпень 2022; ????

-копія податкової накладної від 31.07.22;

-копія рахунку - фактури №54800 від 04.07.2022 за липень 2022;

-копія податкової накладної від 31.06.22; ????

-копія рахунку - фактури №54062 від 03.06.2022 за червень 2022;

-копія податкової накладної від 31.05.22;

-копія рахунку - фактури №53275 від 02.05.2022 за травень 2022; ????

-копія податкової накладної від 28.02.22;

- копія рахунку - фактури №51043 від 01.02.2022 за лютий 2022;

Обгрунтовуючи необхідність залучення нового доказу скаржник зазначає, що у зв?язку з тим, що на адресу відповідача не надходив позов з додатками та ухвала суду, відповідач звернувся з клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи і 26.05.2023 представник відповідача був ознайомлений з матеріалами справи, шляхом надсилання матеріалів справи секретарем судового засідання на електронну адресу відповідача. Таким чином 15 денний строк на подачу відзиву на позов спливав 10.06.2023, що припадає на суботу, тобто відповідно до п.5 ст. 254 останнім днем строку є перший робочий день - 12.06.2023. Відповідач засобами електронного зв?язку (на електронну адресу суду) з накладенням електронного цифрового підпису направив відзив на позов з додатками, що обгрунтовують позицію відповідача в передбачені законом строки, а саме протягом 15 днів з моменту отримання ухвали суду та позову додатками. Проте з реєстру судових рішень директору Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" - відповідачу у справі стало відомо, що 09.06.2023 року було вирішено спір та прийнято рішення без врахування позиції відповідача за неповним дослідженням доказів, що мають значення для вирішення справиКонец формы

Згідно з ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву (частини 1, 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до висновку щодо застосування статей 80, 269 Господарського процесуального кодексу України, викладеного Верховним Судом у постанові від 18.06.2020 у справі №909/965/16, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого процесуальним законом порядку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному випадку на відповідача).

Отже, судова колегія зазначає, що при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає. Клопотання повинне містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, диспозитивність, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості є одними з основних засад судочинства, закріпленими у статті 124 Конституції України, статтях 2, 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України. Принцип диспозитивності передбачає, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи та в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих сторонами.

Судова колегія вважає ту обставину, що оскаржене рішення було винесено до моменту, як відповідач у передбачений ухвалою місцевого господарського суду 15 денний строк з моменту ознайомлення з матеріалами справи надав відзив на позовну заяву, є винятковим випадком неможливості подання зазначених доказів до суду першої інстанції у строк, встановлений ч. 3 ст. 80 ГПК України, з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем причини неможливості подання вищевказаних документів до суду першої інстанції є обґрунтованими і такими, що підтверджуються матеріалами справи, відтак, з огляду на недопущення порушень процесуальних прав відповідача у даній справі, додані до апеляційної скарги документи приймаються колегією суддів до розгляду.

Відзиву на апеляційну скаргу на надходило, що не перешкоджає розгляду даної апеляційної скарги у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 52151,07 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23 здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, вказана апеляційна скарга розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 01 грудня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Українська кабельна компанія (за Договором - Орендодавець, надалі - Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю УКР АГРО ПРОД (за Договором - Орендар, надалі - Відповідач) був укладений Договір оренди нежитлового приміщення №115202125 (надалі - Договір) на підставі якого, Позивач, 01.12.2021 року передає, а Відповідач приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 24 м2, що знаходиться на шостому поверсі адміністративного корпусу, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 115, офіс 622.

Відповідно до п. 2.3.4 Договору Відповідач зобов`язаний у встановлені строки вносити орендну плату, а саме та згідно з п. 3.3. Договору орендна плата авансується Орендарем до п`ятого числа місяця, що оплачується.

Згідно з п. 3.1 Договору за користування майном Орендар сплачує Орендодавцю оренди плату у розмірі 4116 грн. 67 коп. плюс ПДВ 20 % 823 грн 33 коп., а всього 4940 грн. (чотири тисячі дев`ятсот грн.) в місяць.

Розмір орендної плати може бути переглянутий (п.3.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору орендна плата авансується Орендарем до п`ятого числа місяця, що проплачується. Оплата здійснюється на підставі рахунку виписаного Орендодавцем. У разі відсутності рахунку Орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за реквізитами зазначеним у цьому договорі.

В пункті 4.2. Договору зазначено, що в орендну плату входять експлуатаційні та комунальні витрати Орендодавця, пов?язані з утриманням приміщення, крім витрат на електроенергію, та опалення. Витрати на електроенергію компенсуються окремо щомісяця, на підставі показань приладів обліку електроенергії, що знаходяться біля орендованого приміщення згідно рахунку Орендодавця, Витрати на опалення компенсуються щомісяця Орендарем згідно розрахунку Орендодавця.

Вказані витрати повинні бути компенсовані згідно рахунків і розрахунків на протязі п?яти днів з моменту їх отримання.

Додатковою угодою №1 до Договору оренди нерухомого майна № 115202125 від 1 грудня 2021 року, яка укладена та набрала сили 24.01.2022 року було встановлено, що орендна плата з 24.01.2022 року становитиме 5440 грн (п`ять тисяч чотириста сорок гривень).

Відповідно до п.7.4 Договору Орендна плата та інші платежі, що випливають з цього договору перераховані несвоєчасно або не в повному обсязі, стягуються з Орендаря відповідно до чинного законодавства.

Відповідно до п. 7.5. У разі прострочення внесення орендної плата понад один місяць Орендодавець має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків, завданих цим простроченням.

Актом приймання-передачі об`єкта нерухомого майна в оренду від 01.12.2021, який підписаний сторонами, позивач передав, а відповідач прийняв об`єкт нерухомого майна в оренду загальною площею 24 м2, що знаходиться на шостому поверсі адміністративного корпусу, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 115.

Отже, позивач виконав свої обов`язки за договором оренди нежитлового приміщення №115202125 від 01.12.2023 у повному обсязі.

В свою чергу відповідач в порушення законодавства та умов договору оренди, належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної сплати орендних платежів за період лютий 2022 - жовтень 2022 року.

Також орендар не здійснив компенсації орендодавцю витрат за спожиту електричну енергію за період січень 2022 року - серпень 2022 року.

Крім того, відповідач не здійснив компенсації Орендодавцю витрат за опалення приміщення за період січень 2022 року - березень 2022 року.

Враховуючи, що відповідач своїми діями порушив права та законні інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія", позивач звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просив суд стягнути з відповідача заборгованості 52151,07 грн, з яких: заборгованість відповідача за оренду у розмірі 49860 грн., витрати по електроенергії 213,15 коп. грн та заборгованість за витрати на опалення приміщення у розмірі 2077,92 грн.

Отже, предметом спору у даній справі є наявність або відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості зо договором оренди нерухомого майна №115202125 від 01.12.2021.

У відповідності зі статтею 173 Господарського кодексу України та статтею 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконати її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 1 пункту 4 статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. (ст.526 Цивільного кодексу України)

Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч. ч. 1, 7 ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

В силу ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Так, в апеляційній скарзі скаржник зазначає про неможливість користуватися офісним приміщенням, що було орендовано відповідно до договору оренди №115202125 від 01.12.2021, через обставини, на які орендар не мав впливу, а саме внаслідок воєнної агресії російської федерації відносно України, у зв`язку з чим відповідач вважає, що останній звільнений від сплати оренди на підставі ч.6 ст. 762 ЦК України.

Колегія суддів із викладеним не погоджується з огляду на таке.

Згідно із ч.4 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч.4, 6 ст.762 ЦК України наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася. Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Підставою звільнення від зобов`язання сплачувати орендну плату ця норма визначає об`єктивну неможливість використовувати передане в оренду майно через обставини, за які орендар не відповідає.

Для застосування ч.4 ст.762 ЦК України та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном (орендної плати) визначальною умовою є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане наймачем і він не відповідає за це мають бути доведені. Такий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 27.08.2019р. у справі №914/2264/17.

Водночас, колегія суддів зазначає, що скаржником не доведено обставин, які б свідчили про відсутність протягом спірного періоду, за який відповідачем не вносилась орендна плата, можливості користування орендованим приміщенням, матеріали справи не містять жодних належних доказів неможливості користування орендованим приміщенням.

Також, судом апеляційної інстанції не вбачається, що відповідач здійснював дії щодо наприклад, звернення до суду з позовом про дострокове розірвання договору, у зв`язку із недосягненням згоди з позивачем та ініціювання повернення майна з оренди, що в свою чергу могло б розглядатися як підстава для застосування ч.6 ст.762 ЦК України.

Також судова колегія звертає увагу на відсутність в матеріалах справи акту повернення орендованого майна та звернення орендаря до орендодавця з проханням розірвати договір оренди згідно п.8.4 договору.

Також, скаржник зазначає, що війна в Україні належить до форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що окремо засвідчила Торгово-промислова палата своїм листом від 28.02.2022р. №2024/02.0-7.1, а зазначений лист є достатнім підтвердженням настання форс-мажорних обставин, виданим на підставі ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Частиною 1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" передбачено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Таким чином, для засвідчення форс-мажорних обставин ТПП України видається сертифікат. Водночас, лист ТПП України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022р., на який посилається скаржник в апеляційній скарзі, як за аналогією сертифікату про посвідчення форс-мажорних обставин, не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 07.06.2023р. у справі №912/750/22.

Верховний Суд в постановах від 01.06.2021р. у справі №910/9258/20, від 14.06.2022р. у справі №922/2394/21 зазначав, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Верховний Суд у постанові від 25.01.2022р. у справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд й у постанові від 16.07.2019р. у справі №917/1053/18, звернувши увагу на те, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Таким чином, в разі наявності певних обставин (форс-мажорних), які засвідчені для конкретної особи відповідним сертифікатом ТПП України, суд має оцінити зазначений доказ у сукупності з іншими доказами відповідно до ст.86 ГПК України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих (у розумінні ст.ст.76, 77 ГПК України) доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах із позивачем по договору, як і не надано доказів в обґрунтування причинно-наслідкових зв`язків між введенням 24.02.2022р. в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Так, матеріали справи не містять доказів письмового повідомлення відповідача про форс-мажорні обставини, а також засвідчення ТПП України для відповідача форс-мажорних обставин, що об`єктивно унеможливлюють виконання ним зобов`язань за договором оренди шляхом видачі відповідного сертифіката.

З урахуванням наведеного, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факту неможливості використання спірного орендованого майна у своїй господарській діяльності з незалежних від нього причин та саме через запровадження обмежень воєнного часу.

При цьому, сам лише факт проведення бойових дій чи запровадження обмежень воєнного часу не звільняє сторону від відповідальності, якщо такі обставини прямо не перешкоджають виконати конкретний обов`язок за договором, про що, як вже зазначалось, мають бути наявні відповідні докази.

Також колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем не доведено наявності підстав для його звільнення від сплати орендних платежів з 24.02.2022 на підставі положень ст. 762 ЦК України.

Також колегія суддів відхиляє як безпідставні посилання апелянта на неукладеність Договору оренди нерухомого майна №115202125 від 01.12.2021 через те, що даний Договір був підписаний не директором фірми, оскільки доводів щодо неукладеності даного Договору поставки скаржником в суді першої інстанції не заявлялось, такі обставини не були предметом розгляду у суді першої інстанції і про такі обставини скаржник заявив лише на стадії апеляційного перегляду справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, спірний Договір оренди нерухомого майна №115202125 від 01.12.2021 був прийнятий сторонами до виконання і виконувався, що підтверджується актом приймання-передачі приміщення віл 01.12.2021, а також про що вказує на схвалення цього Договору сторонами через оплати відповідачем орендної плати за грудень 2021 та січень 2022 а, відповідно до ст. 241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Разом з цим, колегія суддів вбачає підстави для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 21.12.2020 року у справі №916/401/17).

Судом першої інстанцій встановлено наявність заборгованості відповідача у розмірі 52 151,07 грн, у зв?язку з чим, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача підлягає задоволенню повністю.

У той же час, Господарським судом Одеської області при визначенні суми заборгованості не було враховано наступне.

По-перше, відповідно до умов п.3.1. Договору оренди в редакції Додаткової угоди №1 орендна плата встановлювалась в розмірі 5440 грн на місяць.

Втім, позивачем нараховано, а судом першої інстанції прийнято без зауважень розрахунок заборгованості по орендній платі в сумі 5540 грн на місяць, що на 100 грн більше, ніж зазначена в договорі та додатковій угоді до договору ціна за орендну плату, що свідчить про безпідставність заявленої до стягнення з відповідача на користь позивача основної заборгованості зі сплати орендної плати у заявленому позивачем розмірі 49860 грн.

При цьому, як вбачається з доданих до апеляційної скарги копій рахунків-фактури та податкових накладних, позивач нараховував відповідачу за період травень жовтень 2022 року оренду плату в сумі 2720 грн за місяць, тобто 50% від ціни, зазначеної в Додатковій угоді та заявленої в позовній заяві суми.

Як вбачається з умов пункту 3.2. Договору, розмір орендної плати може бути переглянутий.

Необхідно зазначити, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності врахування принципу добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України) - стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 11.08.2021 у справі №909/436/20, від 28.09.2021 у справі №918/1045/20, від 06.10.2021 у справі №925/1546/20).

Доктрина venire contra factum proprium базується на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Таким чином, поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Крім того, доктрина venire contra factum proprium є вираженням доктрини загального права equitable estoppel. У системі загального права ця доктрина ґрунтується на principles of fraud. Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище (постанова Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №126/2200/20, постанова Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, постанова Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №903/394/18, постанова Верховного Суду від 17.11.2018 у справі №911/205/18).

Колегія суддів вважає за доцільним застосування судом до спірних правовідносин названої доктрини, оскільки в позовній заяві позивач заявляє вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за період з лютого 2022 по жовтень 2022 в сумі 5540 грн за місяць, що на 100 грн більше, ніж зазначеної в Договорі та Додатковій угоді до договору, а також на 50% більше ніж по суті виставлена відповідачу суму.

Тобто з матеріалів справи вбачається, що раніше позивач добровільно погодився зменшити нарахування орендної плати за цей період на 50%, втім, при поданні позову обмежився сугубо договірними відносинами, що ставить відповідача у невигідне становище. Така поведінка позивача свідчить про порушення ним принципу добросовісності та чесної ділової практики.

Судовою колегією також критично оцінюються нараховані позивачем до стягнення витрати по електроенергії за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 213,15 грн та заборгованість за витрати на опалення приміщення за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 2077,92 грн з огляду на таке.

В пункті 4.2. Договору зазначено, що в орендну плату входять експлуатаційні та комунальні витрати Орендодавця, пов?язані з утриманням приміщення, крім витрат на електроенергію, та опалення. Витрати на електроенергію компенсуються окремо щомісяця, на підставі показань приладів обліку електроенергії, що знаходяться біля орендованого приміщення згідно рахунку Орендодавця, Витрати на опалення компенсуються щомісяця Орендарем згідно розрахунку Орендодавця.

Вказані витрати повинні бути компенсовані згідно рахунків і розрахунків на протязі п?яти днів з моменту їх отримання.

Суд апеляційної інстанції зазначає про відсутність в матеріалах справи рахунків і розрахунків, наданих Орендодавцем у відповідності до вимог п.4.2. Договору, а відтак, у колегії суддів відсутні підстави вважати нараховані позивачем до стягнення витрати по електроенергії за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 213,15 грн та заборгованість за витрати на опалення приміщення за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 2077,92 грн обгрунтованими з огляду на їх безпідставність та не підтвердженість жодними доказами.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку про безпідставність нарахованої позивачем суми до стягнення, відсутність жодних доказів на їх обгрунтування, а тому, враховуючи усі вищевикладені обставини, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне здійснити власний розрахунок заборгованості з орендної плати відповідача перед позивачем з урахуванням наведених вище підстав.

Так, за період лютого 2022 відповідачу необхідно було сплатити 5440 грн у відповідності до умов Додаткової угоди №1 від 01.12.2021 до Договору №115202125 від 01.12.2021.

За період березень, квітень 2022 року відповідач був зобов`язаний сплатити 5440 грн х 2 = 10 880 грн, у зв`язку з відсутністю в матеріалах справи рахунків на оплату та в силу вимог пункту 3.3. Договору, яким передбачено, що у разі відсутності рахунку Орендар зобов`язаний сплатити орендну плату за реквізитами зазначеним у цьому договорі.

За період травень-жовтень 2022 року, тобто за 6 місяців відповідачу необхідно було сплачувати по 2270 грн у відповідності до виставлених позивачем рахунків-фактур за відповідні місяці.

Плата за користування електроенергією за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 213,15 грн та за витрати на опалення приміщення за 01.02.2022 р. по 31.10.2022 року у розмірі 2077,92 грн не здійснюється, з огляду на відсутність відповідних рахунків, що свідчить про необгрунтованість та не підтвердженість стягнення даної суми жодними доказами.

Узагальнюючи вищенаведені розрахунки, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку про наявність заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди нерухомого майна №115202125 від 01.12.2021 в сумі 29 940 грн.

Враховуючи вищевикладене, оскільки судом першої інстанції наведені обставини, що мають значення для справи, з?ясовано не було й задоволено позовні вимоги в повному обсязі на суму 52151,07 грн, з чим колегія суддів не погоджується, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23 не повністю відповідає вказаним вище вимогам у зв`язку з невідповідністю викладених у ньому висновків обставинам справи, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та за подання апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволенню вказаних позову та скарги.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Одеської області від 09.06.2023 у справі №916/1383/23 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" до Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" заборгованість зі сплати орендної плати у розмірі 29 940 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 1540,88 грн.

В іншій частині позову відмовити".

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "УКР АГРО ПРОД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська кабельна компанія" 2311,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням всіх необхідних реквізитів.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська