Рішення

від 14.08.2023 по справі 923/98/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" серпня 2023 р.м. Одеса Справа № 923/98/22

Господарський суд Одеської області у складі судді Пінтеліної Т.Г. при секретарі судового засідання Боднарук І.В. розглянувши справу № 923/98/22

за позовом: Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" (30500, Хмельницька область, Полонський район, м. Полонне, вул. Колгоспна, 55, код ЄДРПОУ 34419734)

до відповідача: Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" (75213, Херсонська область, Чаплинський район, с.Преображенка, вул.Кірова,47, код ЄДРПОУ 03784226)

про стягнення 316 261,03 грн

Представник:

Від позивача: Заруцький О.В., за ордером;

Від відповідачів: не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

03.02.2022р. до Господарського суду Херсонської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" про стягнення 316 261,03 грн.

Відповідно до протоколу автотизованого розподілу судової справи від 03.02.2022р. справу розподілено судді Немченко Л.М.

Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 17.02.2022 відкрито провадження у справі. Справу прийнято розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

За Актом прийому-передачі евакуйована справа № 923/98/22 була передана Господарському суду Одеської області. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2023 року справу розподіллено судді Пінтеліній Т.Г.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.06.2023р. було відкрито провадження по справі № 923/98/22. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Судом встановлено, що адресою місцезнаходження відповідача згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: 75213, Херсонська область, Чаплинський район, с.Преображенка, вул. Кірова,47.

Згідно ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений ч. 1 ст. 121 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відповідно до ч.9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне.

22.06.2020 між Приватним підприємства "Мегаполіс-2006" (далі - орендодавець) та Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" (далі - орендар) було укладено договір оренди транспортного засобу (сільськогосподарської техніки) з екіпажем №22/06-2020, відповідно до якого орендодавець взяв на себе зобов`язання передати в строкове платне користування транспортний засіб, а орендар взяв на себе зобов`язання своєчасно і в повному розмірі вносити орендну плату.

Згідно п. 3.1. договору вартість орендної плати за користування предметом оренди складає 850 грн. за 1 га зібраного врожаю сільськогосподарських культур.

У відповідності до п. 3.2. договору передбачено, що орендну плату орендар сплачує протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту здачі-прийняття робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця в безготівковій формі або готівкового розрахунку, шляхом виплати орендної плати орендодавцю через касу орендаря.

Техніка передавалась відповідачу на період з 25.06.2020 року по 07.07.2020 року та було поділено на три етапи податкової звітності, а саме на періоди: 25.06.2020 року- 01.07.2020 року; 01.07.2020 року- 04.07.2020 року; 04.07.2020 року-07.07.2020 року.

Факт надання послуг підтверджується актами приймання -передачі наданих послуг з оренди. Підтвердженнями наданих доказів є реєстрація податкових накладних № 1 від 01.07.2020 року на суму 170 000 грн., № 2 від 03.07.2020 року на суму 255 000 грн. та № 3 від 07.07.2020 року на 488 750 грн. Відповідачем податкові накладні не оскаржені, заяв про корегування відомостей податкових накладних не подавалось.

Разом з тим як вказує позивач на даний час відповідач розрахувався за надані послуги частково, а саме сплачено 170 000 грн. та в сумі 488 750 грн., з урахуванням чого заборгованість останнього за договором оренди склала 255 000 грн., у зв`язку з чим, станом на момент звернення з даним позовом, у відповідача перед позивачами існує прострочене грошове зобов`язання у розмірі 255 000 грн., на яке позивачем нараховано 15 408,52 грн. пені, 33 734,23 грн. інфляційних втрат та 12 118,28 грн. 3% річних.

Посилаючись на вищенаведені обставини Приватне підприємство "Мегаполіс-2006" звернулось до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи вимог, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України, до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Відповідно до статті 761 цього Кодексу право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Господарським судом під час вирішення даного спору було встановлено, що 22.06.2020

між Приватним підприємства "Мегаполіс-2006" (далі-орендодавець) та Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" (далі - орендар) було укладено договір оренди транспортного засобу (сільськогосподарської техніки) з екіпажем №22/06-2020, відповідно до якого орендодавець взяв на себе зобов`язання передати в строкове платне користування транспортний засіб, а орендар взяв на себе зобов`язання своєчасно і в повному розмірі вносити орендну плату.

Відповідно до ч. ч. 1-2, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму. Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Згідно з ч. ч. 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до п. 3.2. договору передбачено, що орендну плату орендар сплачує протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту здачі-прийняття робіт, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця в безготівковій формі або готівкового розрахунку, шляхом виплати орендної плати орендодавцю через касу орендаря.

Згідно п. 3.1. договору вартість орендної плати за користування предметом оренди складає 850 грн. за 1 га зібраного врожаю сільськогосподарських культур.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Техніка передавалась відповідачу на період з 25.06.2020 року по 07.07.2020 року та було поділено на три етапи податкової звітності, а саме на періоди: 25.06.2020 року- 01.07.2020 року; 01.07.2020 року- 04.07.2020 року; 04.07.2020 року-07.07.2020 року.

Факт надання послуг підтверджується актами приймання -передачі наданих послуг з оренди. Підтвердженнями наданих доказів є реєстрація податкових накладних № 1 від 01.07.2020 року на суму 170 000 грн., № 2 від 03.07.2020 року на суму 255 000 грн. та № 3 від 07.07.2020 року на 488 750 грн. Відповідачем податкові накладні не оскаржені, заяв про корегування відомостей податкових накладних не подавалось.

Разом з тим як вказує позивач на даний час відповідач розрахувався за надані послуги частково, а саме сплачено 170 000 грн. та в сумі 488 750 грн., з урахуванням чого заборгованість останнього за договором оренди склала 255 000 грн.

Судом встановлено, що в порушення вимог договору та законодавства України, Сільськогосподарське приватне акціонерне товариство "Водолій" у встановлений договором строк не здійснило повну сплату, в зв`язку з чим, вимога позивача про стягнення суми основної заборгованості в загальному розмірі 255 000 грн. є цілком обґрунтованою та підлягає задоволенню.

За результатами розгляду справи судом встановлено, що відповідач порушив виконання своїх грошових зобов`язань перед позивачем, що зумовило нарахування останнім пені в загальному розмірі 15 408,52 грн.

Так, у відповідності до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов`язання.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення виконання. При цьому, відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проаналізувавши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд дійшов висновку про правильність та обґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені в зв`язку з чим позовні вимоги Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 15 408,52 підлягають задоволенню.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що виходячи з положень ст. 625 ЦК України, право кредитора на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не залежить від моменту пред`явлення вимоги про таке стягнення (до моменту погашення боргу або після цього). При цьому визначальним є наявність факту порушення боржником строків виконання грошового зобов`язання. Таким чином, право кредитора на стягнення 3% річних може бути реалізовано у будь-який момент при наявності вищезазначених вимог, передбачених законодавством.

Наразі слід зазначити, що згідно положень ЦК проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. З огляду на те, що умовами спірного договору не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають саме 3% річних від простроченої суми за відповідний час прострочення грошового зобов`язання у гривневому вираженні.

Індекс інфляції це додаткова сума, яка сплачується боржником і за своєю правовою природою є самостійним засобом захисту цивільного права кредитора у грошових зобов`язань і спрямована на відшкодування його збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державною службою статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Позивачем було нараховано три відсотки річних в загальному розмірі 12 118,28 грн. та інфляційних витрат в загальному розмірі 33 734,23 грн.. Розглянувши надані позивачами розрахунки трьох відсотків річних та інфляційних витрат за прострочення виконання відповідачем прийнятих на себе грошових зобов`язань, суд доходить висновку, що вказані розрахунки було здійснено позивачами обґрунтовано, з урахуванням приписів чинного законодавства, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" трьох відсотків річних в загальному розмірі 12 118,28 грн. та інфляційних витрат в загальному розмірі 33 734,23 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності до частини першої статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст.79 ГПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2,3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачами у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Щодо розподілу судових витрат, господарський суд виходить з наступного.

Згідно з орієнтовним розрахунком судових витрат, який наведений вимоги Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" у позовній заяві, судові витрати останнього складаються із: судового збору та витрат на правову допомогу у розмірі 12 000 грн.

Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані із розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Згідно з п.1 ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У ч.ч. 2, 3, 4 ст.126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

В підтвердження розміру понесених судових витрат позивачем до суду надані: Договір про надання правової допомоги №1Г від 26.01.2022р., укладений між адвокатом Заруцьким О.В. (Виконавець) та розрахункова квитанція на суму 12 000грн.

З огляду на вищевикладене, та враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, господарський суд дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу саме у заявленому позивачем розмірі 12 000 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

В И Р І Ш И В:

1. Позов Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" (30500, Хмельницька область, Полонський район, м. Полонне, вул. Колгоспна, 55, код ЄДРПОУ 34419734) до Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" (75213, Херсонська область, Чаплинський район, с.Преображенка, вул.Кірова,47, код ЄДРПОУ 03784226) задовольнити повністю.

2. Стягнути з Сільськогосподарського приватного акціонерного товариства "Водолій" (75213, Херсонська область, Чаплинський район, с.Преображенка, вул.Кірова,47, код ЄДРПОУ 03784226) на користь Приватного підприємства "Мегаполіс-2006" (30500, Хмельницька область, Полонський район, м. Полонне, вул. Колгоспна, 55, код ЄДРПОУ 34419734) заборгованість за договором оренди в сумі 255 000 (Двісті п`ятдесят п`ять тисяч)грн., пеню в сумі 15 408 (П`ятнадцять тисяч чотириста вісім)грн. 52коп., інфляційні витрати в сумі 33 734 (Тридцять три тисячі сімсот тридцять чотири)грн. 23коп., 3% річних в розмірі 12 118 (Дванадцять тисяч сто вісімнадцять)грн. 28 коп., судовий збір в сумі 4 427 (Чотири тисячі чотириста двадцять сім)грн. 65 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 12 000 (Дванадцять тисяч) грн.

.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 24 серпня 2023 р.

Суддя Т.Г. Пінтеліна