Рішення

від 20.09.2023 по справі 916/1063/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1063/23

Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу

за позовом заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради

до відповідача-1- Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради

відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультистор"

про визнання недійсним пункту договору та зобов`язання повернути земельну ділянку

за участю представників

від прокуратури - Ейсмонт С.О.

від позивача - не прибули

від відповідача-1 - не прибули

від відповідача-2 - Логовський В.В.

До суду надійшла позовна заява заступника керівника Суворовської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської обласної ради до відповідача-1- Комунального некомерційного підприємства "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради, відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Мультистор" про:

- визнання недійсним пункту 1.1 договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного між ТОВ "Мультистор" та Комунальним некомерційним підприємством "Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр" Одеської обласної ради,

- зобов`язання відповідача-2 повернути земельну ділянку площею 65 кв. м, що знаходиться за адресою м. Одеса вул. Нежданової 32.

Ухвалою від 20.03.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків 10 днів з моменту отримання ухвали.

23.03.2023, у встановлений строк, прокурор подав докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 29.03.2023 відкрито провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26.04.2023.

04.04.2023 представник відповідача-2 ознайомився з матеріалами справи.

19.04.2023 поштою відповідач-2 направив до суду відзив, яким просить відмовити в задоволенні позову. Так, він посилається на те, що прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в суді, та на те, що прокурор помилково вважає укладений відповідачами договір удаваним.

Крім того, 20.04.2023 електронною поштою надійшло клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 ГПК України.

Відповідач-1 отримав ухвалу про відкриття провадження 11.04.2023 відповідно до поштового повідомлення (а.с. 91), відзиву на позов не надав.

Ухвалою від 26.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження, відкладено розгляд справи на 31.05.2023.

28.04.2023 прокурор подав відповідь на відзив, якою наполягає на задоволенні позовних вимог, та заперечення на заяву про залишення позову без розгляду.

29.05.2023 від відповідача-2 надійшли заперечення.

Крім того, відповідач-2 у письмових поясненнях зазначив, що прокурор в порушення вимог чинного законодавства не надав до матеріалів справи належним чином засвідчені копії листа від 21.12.2022 № 53-7870вих-22, копії листа Одеської обласної ради від 27.01.2023 № 2/0/03-14/23/201 та повідомлення прокурора від 07.03.2023 № 53-1907вих-23 (а до позову додані лише не засвідчені їх копії), тому вважає, що прокурором не надані допустимі докази наявності підстав для представництва і позов підлягає залишенню без розгляду.

Однак, прокурор 01.06.2023 подав для залучення до матеріалів справи належним чином засвідчені копії зазначених документів, тому підстави для залишення позову без розгляду відсутні.

До того ж, суд ухвалою від 31.05.2023 відмовив в задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду, в якій надав оцінку вищезазначеним доказам.

Крім того, ухвалою від 31.05.2023 суд відклав розгляд справи на 28.06.2023.

Ухвалою від 28.06.2023 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 30.08.2023, враховуючи перебування судді у відпустці, про що представники відповідача-2 та прокуратури повідомлені під розписку. Позивача та відповідача-1 суд повідомив про дату засідання, направивши ухвалу їм на електронну пошту.

Ухвалою від 30.08.2023 відкладено розгляд справи на 06.09.2023.

06.09.2023 відповідач-2 подав заяву про застосування строків позовної давності, посилаючись, що сплив трирічний строк позовної давності, оскільки договір, п. 1.1 якого прокурор просить визнати недійсним, було укладено 25.04.2019.

В засіданні 06.09.2023 судом оголошено перерву до 20.09.2023.

11.09.2023 від прокурора надійшли заперечення щодо застосування строків позовної давності.

Суд відмовляє відповідачу-2 у застосуванні строків позовної давності, оскільки прокурором не пропущено строк позовної давності. Так, строк позовної давності мав би сплинути 25.04.2022, однак суд враховує наступне.

Згідно з п. 12 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 09.12.2020 №1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12.03.2020 до 30.06.2023 на всій території України.

Оскільки прокурор звернувся до суду з позовом 16.03.2023, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який тривав на час звернення з позовом, таке звернення відбулось в межах строку позовної давності. За таких підстав заява про застосування позовної давності задоволенню не підлягає.

Крім того, відповідно до п 19. Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

В Україні з 24.02.2022 введено воєнний стан, який триває і дотепер.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

25.04.2019 між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультистор» (надалі - Орендар, Товариство, ТОВ «Мультистор») укладено договір оренди майна від 25.04.2019 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1 рішення Одеської обласної ради від 19.06.2019 № 978-VII припинено комунальну установу «Одеський обласний онкологічний диспансер» (код ЄДРПОУ 02008342), шляхом її перетворення у комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради. Крім того, згідно з п. 1 рішення Одеської обласної ради від 03.06.2022 431-VIII, змінено назву Комунальне некомерційне підприємство «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради на комунальне некомерційне підприємство «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (надалі - Орендодавець, КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради).

Відповідно до п. 1.1 Договору, Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування тверде покриття загальною площею 65м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, вартість якого згідно із незалежною оцінкою від 14.03.2019 становить 331 814 грн (у подальшому - майно), з метою розміщення аптечного пункту.

Того ж дня між КНП «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради та Товариством укладено акт приймання передачі майна №1 за договором оренди майна б/н від 25.04.2019, який підтверджує, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування тверде покриття загальною площею 65м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, з метою провадження медичної практики.

Водночас установлено, що у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради перебуває земельна ділянка (кадастровий № 5110137600:71:007:0005) площею 5,3096 га за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32. Також у власності Одеської обласної ради перебувають нежитлові будівлі та споруди, загальною площею 26830,9 м2. Між тим, право постійного користування належить КНП «Одеський обласний онкологічний диспансер» Одеської обласної ради.

В той же час, відповідно до інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відомості про перебування у власності/користування КНП «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради твердого покриття, площею 65 м2,за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32, відсутні, що свідчить про невідповідність зазначених у Договорі відомостей стосовно об`єкта оренди та за допомогою яких можна було б ідентифікувати тверде покриття на земельній ділянці, яка має кадастровий № 5110137600:71:007:0005 й перебуває у власності Одеської обласної ради.

Ураховуючи викладене прокурор вважає, що сторонами договору укладено удаваний правочин, з метою приховання договору оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до приписів ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати . необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має а: бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У такій ситуації йдеться про два правочини: один удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою приховує реальний правочин. Отже, воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином (постанова Верховного Суду від 15.05.2018 по справі №902/408/17).

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Згідно з ч. 3 статті 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання.

Відповідно до Інструкції щодо заповнення форми звітності N 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо-мостове господарство" від 01.07.2009 N 193, затвердженої Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України "Про затвердження форми звітності N 1-вул (річна) "Звіт про дорожньо- мостове господарство" тверде покриття - це цементобетонне, асфальтобетонне покриття, чорне шосе і чорні гравійні дороги, біле шосе (щебеневе, шлакове, гравійне), бруківки, включаючи булижні.

Згідно з п. 4 ст. 1 ст. 13 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» об`єкти у сфері благоустрою населених пунктів: території підприємств, установ, організацій та закріплені за ними території на умовах договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», елементами (частинами) об`єктів благоустрою є: 1) покриття площ, вулиць, доріг, проїздів, алей, бульварів, тротуарів, пішохідних зон і доріжок відповідно до діючих норм і стандартів.

Згідно з ДБП Б. 2.2.-5:2011 «Благоустрій територій», 9.1 Покриття 9.1.1 Для благоустрою треба використовувати такі види покриття: тверді (капітальні) - монолітні або збірні, що виконуються з асфальтобетону, цементобетону, природного або штучного каменю тощо; "м`які" (некапітальні) - такі, що виконуються з природних або штучних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки, керамзит, гумова крихта тощо), що знаходяться у природному стані або у сухих сумішах, ущільнених або укріплених в`яжучим; газонні - такі, що виконуються за спеціальними технологіями підготовки та посадки трав`яного покрову; комбіновані - сполучення покриттів, вказаних вище (наприклад, плитка, утоплена в газон тощо). Покриття дитячих та спортивних майданчиків треба виконувати із природних сипучих матеріалів (пісок, щебінь, гранітні висівки тощо), газону.

Частиною 1 статті 181 ЦК України встановлено що, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з положеннями ч. 1, ч. 4 ст. 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі. Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв`язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.

Отже, тверде покриття не є нерухомим майном, яке підлягає державній реєстрації в розумінні норм чинного законодавства, а є елементом об`єкту благоустрою.

Ураховуючи викладене та виходячи зі змісту укладеного між сторонами спірного пункту правочину, можна дійти висновку, що предметом договору є передача частини земельної ділянки, яка знаходиться у власності територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради Товариству для використання її у своїй підприємницькій діяльності (з метою провадження медичної практики), а тому сторонами фактично вчинено удаваний правочин.

За змістом ст. 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб`єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об`єктами - землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України "Про оренду землі" укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами земельних торгів.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу (ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України).

Відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису (ч. 8 ст. 93 Земельного кодексу України).

Згідно з ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

З урахуванням викладеного, право постійного користування не надає право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган.

Аналогічний правовий висновок наведено у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18.

Оскільки сторонами не було дотримано встановленого нормами земельного законодавства порядку передачі в користування (оренду) земельної ділянки, вважаю, що позовна вимога про визнання недійсним п. 1.1 Договору є законною й обґрунтованою.

Ураховуючи, що п. 1.1 Договору має бути визнано недійсним, Орендар має повернути земельну ділянку, загальною площею 65 м2, що знаходиться за адресою: м.Одеса, вул. Нежданової, 32 (аналогічний висновок викладено в ухвалі Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.06.2021 у справі № 913/98/20).

З огляду на викладене, відхиляються посилання відповідача-2 на те, що прокурор помилково вважає укладений між відповідачами договір удаваним.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 53 ГПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання, а саме: законності набуття права користування на земельну ділянку комунальної власності у порушення порядку та вимог законодавства України.

З метою поновлення державних інтересів, визнання недійсним п. 1.1 Договору, вбачається необхідність звернення Суворовської окружної прокуратури м. Одеси до суду з даним позовом в інтересах держави в особі власника землі - територіальної громади сіл, селищ, міст в особі Одеської обласної ради.

Так, Суворовською окружною прокуратурою м. Одеси в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» скеровано лист від 21.12.2022 за №53-7870вих-22 до Одеської обласної ради, в якому обласну раду як власника земельної ділянки поінформовано про виявлені порушення при використанні земельної ділянки, а також запропоновано самостійно відреагувати на факти порушення вимог земельного законодавства.

Зазначений лист окружної прокуратури, розглянуто Одеською обласною радою та 27.01.2023 надано відповідь, з якої вбачається, що обласна рада не вбачає порушення вимог земельного законодавства при укладенні Договору. Більш того, з наданих документів вбачається, що Одеська обласна рада фактично погоджувала Договір (лист від 24.09.2019 №0501/1013).

Таким чином, Одеська обласна рада як орган, уповноважений здійснювати захист інтересів держави у зазначених спірних правовідносинах, будучи поінформованою прокуратурою про порушення інтересів держави, упродовж розумного строку не здійснює захист інтересів держави і не вбачає необхідності у його здійснені.

«Нездійснення захисту» полягає в тому, що Одеська обласна рада за наявності факту порушення інтересів територіальної громади сіл, селищ, міст маючи відповідні повноваження для їх захисту, всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Верховний Суд зазначив, що, звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необгрунтованим.

З огляду на викладене, судом відхиляються посилання відповідача-2 на те, що прокурор не довів підстав для представництва інтересів держави в суді.

Враховуючи викладене, заявлений прокурором позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, 9 ст. 129 ГПК України судові витрати в розмірі сплаченого судового збору покладаються на відповідачів.

На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Визнати недійсним п. 1.1 договору оренди майна від 25.04.2019, укладеного між Комунальною установою «Одеський обласний онкологічний диспансер» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мультистор».

3. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Мультистор» (код 41723692, м. Одеса вул. Кінна 19) повернути земельну ділянку загальною площею 65м2, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Нежданової, 32.

4. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Одеський регіональний клінічний протипухлинний центр» Одеської обласної ради (код 02008342, м. Одеса вул. Нежданової 32) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 3830,61грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Мультистор» (код 41723692, м. Одеса вул. Кінна 19) на користь Одеської обласної прокуратури (код 03528552, м. Одеса вул. Пушкінська 3) 3830,61грн витрат зі сплати судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 21 вересня 2023 р.

Суддя В.В. Литвинова