Постанова від 20.09.2023 по справі 711/1463/23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 року

м. Черкаси

Справа № 711/1463/23Провадження № 22-ц/821/1381/23категорія: на ухвалу

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Василенко Л.І.,

суддів: Бородійчука В. Г., Карпенко О. В.,

секретаря Ярошенка Б. М.,

учасники справи:

заявник ОСОБА_1 ,

заінтересована особа Черкаська міська рада,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Сучила Артема Олеговича на ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 липня 2023 року у справі за заявою представника ОСОБА_1 адвоката Сучила Артема Олеговича, заінтересована особа: Черкаська міська рада, про встановлення факту постійного проживання, у складі: головуючого судді Кондрацької Н. М., повний текст ухвали складено 11 липня 2023 року,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Сучило А. О. звернувся в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання, заінтересована особа: Черкаська міська рада.

Заяву мотивовано тим, що в даній справі відсутній спір про право.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , 1914 року народження, яка була рідною бабусею ОСОБА_1 та матір`ю померлої ОСОБА_3 .

На день своєї смерті ОСОБА_2 мешкала в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 разом із соєю дочкою ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала, згідно свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.05.1995 ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Спадкоємицею померлої ОСОБА_2 стала її дочка ОСОБА_3 . Офіційно свої права на спадщину остання не зареєструвала, так як фактично вступила в управління спадковим майном згідно із законодавством, що діяло на час відкриття спадщини.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 мати заявника ОСОБА_1 .

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса з метою оформлення спадкових прав.

Однак, нотаріус відмовила у видачі свідоцтва про прийняття спадщини з тих підстав, що із наданих заявником документів не підтверджується факт проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на час своєї смерті.

Вказує, що відповідно до наданої відповіді на адвокатський запит Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Черкаси ЦМУ МЮ (м. Черкаси) від 08.11.2022 № 4063/23.23-04-05 було зазначено, що виявлено актовий запис про смерть складений відносно ОСОБА_2 . Згідно графи 10 актового запису про смерть місце проживання померлої особи зазначено: АДРЕСА_1 .

Згідно з відповіддю на адвокатський запит департаменту «Центру надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 20.12.2022 № 18679-01-10, ОСОБА_2 проживала за адресою АДРЕСА_1 з 28.08.1991 до 05.01.2001, також зазначено, що в департаменті відсутні відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 станом на 22.08.2001.

Також зазначає, що факт проживання ОСОБА_2 за вказаною адресою підтверджується актом опитування сусідів від 05.10.2022 № 144 та довідкою по житлово-комунальному господарству № 1864 від 19.06.01.

На думку заявника, ОСОБА_1 позбавлена можливості в позасудовому порядку прийняти спадщину. Встановлення такого юридичного факту безпосередньо породжує для заявника юридичні наслідки.

Заявник просила суд встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 проживала станом на день своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 липня 2023 року заяву залишено без розгляду.

Ухвалу мотивовано тим, що із заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, який має вирішуватися у порядку позовного провадження.

Також судом зазначено, що заявниця не позбавлена можливості захистити свій правомірний інтерес у спосіб, що не суперечитиме вимогам процесуального законодавства, а отже, обраний нею порядок захисту, у встановленні факту проживання ОСОБА_2 на час смерті за вказаною у заяві адресою, не відповідає визначеним процедурам судової діяльності з відправлення правосуддя під час розгляду справ окремого провадження.

В апеляційній скарзі, поданій 25 липня 2023 року, представник ОСОБА_1 адвокат Сучило А. О. просить скасувати ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 липня 2023 року та направити справу до Придніпровського районного суду м. Черкаси для подальшого розгляду справи в окремому провадженні.

Вважає, що оскаржуваною ухвалою порушено права заявника.

Зазначає, що у даній справі відсутній спір про право, адже питання про визнання права власності не ставилось і не ставиться взагалі, а встановлення юридичного факту постійного проживання за конкретною адресою має розглядатись в окремому провадженні.

Вказує, що відмова нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини на все майно пов`язана виключно з тим, що із наданих нею документів не підтверджується факт, що ОСОБА_2 проживала станом на день своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, висновок суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатись у порядку позовного провадження є передчасним.

06 вересня 2023 року від Черкаської міської ради надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому заінтересована особа просила суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 липня 2023 року без змін.

Зазначає, що наслідком встановлення факту проживання померлої за адресою: АДРЕСА_1 є видача нотаріусом свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_1 на 1/2 частину цієї квартири.

У разі не встановлення відповідного факту, у Черкаської міської ради виникне обов`язок вимагати спадщину визнати відумерлою і Черкаська міська рада заперечує проти вимог заявника, тому між заявником та заінтересованою особою виник спір про право на спадкове майно, який підлягає вирішенню виключно в позовному провадженні.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За положенням ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Згідно зі ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Порядок розгляду справ окремого провадження визначено ст. 294 ЦПК України.

Згідно з ч. ч. 1, 3, 4 ст. 294 ЦПК України під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи; справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом. Справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб.

Разом з тим, згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

При цьому, згідно висновку викладеного в постанові Верховного Суду від 10.04.2019 по справі № 320/948/18, у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Згідно з ч. 6 ст. 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Положення ч. 6 ст. 294 ЦПК України є загальним щодо усіх справ, які розглядаються судами в порядку окремого провадження.

Суддя відмовляє в відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст. 315 ЦПК України).

Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження.

Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.

Тобто визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Звертаючись в суд заявник, як на підставу звернення посилався на те, що встановлення факту проживання ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на час смерті необхідне для отримання в подальшому заявником свідоцтва про право власності в порядку спадкування на вказану квартиру та зазначив, що це єдина причина відмови у видачі свідоцтва.

Відмови нотаріуса у видачі ОСОБА_1 свідоцтва про прийняття спадщини матеріали справи не містить та судом вона не досліджувалась.

В процесі розгляду справи Черкаською міською радою, як заінтересованою особою заперечувалось задоволення заяви та наголошувалось на наявності спору про право. Свою позицію Черкаська міська рада мотивувала тим, що у разі відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину, вона, в порядку ст. 1277 ЦК України, зобов`язана подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , 1914 року народження, яка була рідною бабусею ОСОБА_1 та матір`ю померлої ОСОБА_3 .

Згідно із ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Разом із тим, абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що правила ст. 1277 Цивільного кодексу України про відумерле майно застосовуються також до спадщини, від дня відкриття якої до набрання чинності цим Кодексом спливло не менше одного року.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику в справах про спадкування» відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилась не раніше 01 січня 2004 року.

У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила ЦК Української РСР.

З огляду на вищезазначені вимоги в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року (далі ЦК УРСР).

Статтею 525 ЦК Української РСР передбачено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в ст. 21 цього Кодексу.

Спадщину після ОСОБА_2 було відкрито 22.08.2001, тобто до прийняття Цивільного кодексу України 2004 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на частину квартири АДРЕСА_2 , яка у відповідності до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 05.05.1995 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На момент відкриття спадщини інституту відумерлої спадщини взагалі не існувало, а відбувався автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Так, ст. 555 ЦК УРСР 1963 року передбачалося, що держава за наявності юридичних фактів, визначених п. п. 1-5 ч.1 зазначеної статті, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися.

З урахуванням того, що в ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Тому однорічний строк, який встановлений ч. 2 ст. 1277 ЦК України та в абзаці 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 01 липня 2003 року.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 у справі №671/22/19).

Отже доводи заінтересованої особи щодо наявності підстав для застосування положень ст. 1277 ЦК України не заслуговують на увагу.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 з підстав того, що із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, суд зазначеного до уваги не взяв, тому його висновки є помилковими.

Суд першої інстанції не зазначив, хто є спадкоємцем у порядку, передбаченому спадковим правом (норми ЦК УРСР), який би оспорював право ОСОБА_1 на прийняття спадщини, тобто не встановив між ким існує спір, оскільки існування спору про право повинно реальним, а не гіпотетичним.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 336/709/18-ц (провадження № 61-39374св18).

Отже, висновки суду першої інстанції про наявність спору про право, який має розглядатися у порядку позовного провадження є передчасним.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції формально віднісся до застосування норм процесуального закону, прийшов до помилкового та передчасного висновку про залишення заяви без розгляду, допустивши порушення вимог процесуального права, тому вимоги апеляційної скарги щодо скасування ухвали суду першої інстанції підлягають задоволенню апеляційним судом, оскаржувана ухвала скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сучила Артема Олеговича задовольнити.

Ухвалу Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 липня 2023 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 20 вересня 2023 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: В. Г. Бородійчук

О. В. Карпенко