Справа № 127/8041/23
Провадження № 2/127/951/23
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.09.2023 м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
в складі головуючого судді Антонюка В.В.,
за участю: секретаря судового засідання - Жмудь Я.П.,
представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мусулевського А.А.,
представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Костюк Г.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Вінниця, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення боргу, який мотивувала тим, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , перебували в зареєстрованому шлюбі з 21.07.2012 року по 11.02.2022 року.
16-17 липня 2021 року ОСОБА_3 звернувся до позивачки ОСОБА_1 з проханням позичити йому грошові кошти на проведення добудови до приміщення АДРЕСА_1 , та виконання ремонтно-оздоблюваних робіт у зазначеному приміщенні, щоб здати його в оренду. Кошти обіцяв повернути одним або декількома платежами за три місяці.
Вважаючи сім`ю ОСОБА_5 порядною, позивач 18 липня 2021 року надала в позику відповідачу ОСОБА_3 кошти, в розмірі 472 671,46 гривень, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 18.07.2021 року (1 долар США = 27,2905 грн.) було еквівалентом 17 320 доларів США, терміном до 18 жовтня 2021 року. На підтвердження факту отримання від позивача грошових коштів ОСОБА_3 і позивач ОСОБА_1 уклали договір позики від 18 липня 2021 року.
У пункті 6 даного договору зазначено, що повернення суми позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 10 зазначеного договору позики передбачено зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях, у випадку девальвації гривні, розмір виконання зобов`язання визначається за офіційним курсом долара США на день платежу, у разі виконання зобов`язання за офіційним курсом долара США на день платежу, індекс інфляції за час прострочення не враховується.
У пункті 11 договору серед іншого зазначено, що сторони взаємно стверджують одна одній та повідомляють усім зацікавленим у тому, що укладання цього договору відповідає інтересам сторін та їх сімей.
Враховуючи девальвацію гривні до долара США (з 27,2905 грн до 36,5686 грн за 1 долар США), ОСОБА_3 за договором від 18 липня 2021 року зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі, що еквівалентною 17 320 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
В подальшому, 07-08 серпня 2021 року, відповідач ОСОБА_3 знову звернувся до позивачки з проханням позичити йому грошові кошти, оскільки йому не вистачило на закінчення ремонтно-відновлювальних робіт у приміщенні 17, в будинку АДРЕСА_2 .
На підтвердження своєї платоспроможності відповідач повідомив, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СВС - АВТО ВІН», код ЄДРПОУ - 40314449, місцезнаходження: 21001, м. Вінниця, вул. Брацлавська, 35, де він є власником і директором, займається роздрібною торгівлею автозапчастин, має мільйонні обороти, зокрема постачає автозапчастини на автотранспорт та спецтехніку ВАТ «Гніваньський кар`єр». На підтвердження своїх слів ОСОБА_3 надав відомості про доходи і витрати ТОВ «СВС- АВТО ВІН» за 2020 рік і І півріччя 2021 року.
10 серпня 2021 року позивачка ОСОБА_1 позичила відповідачу ОСОБА_3 кошти в розмірі 536 022,00 гривень, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 10 серпня 2021 року (1 долар США = 26,8011 грн) було еквівалентом 20 000 доларів США, терміном до 10 грудня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів був укладений договір позики від 10 серпня 2021 року.
У пункті 6 цього договору зазначено, що повернення суми позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 10 зазначеного договору позики передбачено зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях, у випадку девальвації гривні, розмір виконання зобов`язання визначається за офіційним курсом долара США на день платежу, у разі виконання зобов`язання за офіційним курсом долара США на день платежу, індекс інфляції за час прострочення не враховується.
У пункті 11 договору серед іншого зазначено, що сторони взаємно стверджують одна одній та повідомляють усім зацікавленим у тому, що укладання цього договору відповідає інтересам сторін та їх сімей.
Відповідно до пункту 14 договору, зміст ст. ст. 65, 74 Сімейного кодексу України сторонам відомий.
Позивач зазначає, що враховуючи девальвацію гривні відносно долара США (з 26,8011 грн. до 36,5686 грн. за 1 долар США), ОСОБА_3 за договором позики від 10 серпня 2021 року зобов`язаний повернути позивачу кошти в сумі, що є еквівалентною 20 000 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
Крім того, позивач зазначає, що за договором позики від 18 липня 2021 року ОСОБА_3 повернув позивачці готівкою 15 вересня 2021 року - 940 доларів США і 14 жовтня 2021 року - 940 доларів США.
09 жовтня 2021 року ОСОБА_3 повідомив позивачці та показав на своєму телефоні, а потім скинув у меседжер фото автомобіля «БМВ - Х5» з тимчасовими номерними знаками, та повідомив, що даний автомобіль у нього придбаний з партнером, його можна продати та добре заробити. На ТОВ «СВС-АВТО ВІН» не має вільних коштів, попросив йому ще трохи допозичити коштів на короткий термін і обіцяв їх повернути в першу чергу (раніше попередніх позик), впродовж двох місяців.
17 жовтня 2021 року позивачка позичила відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 158 094,46 грн, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 17 жовтня 2021 року (1 долар США = 26,349 грн) було еквівалентом 6000 доларів США, терміном до 17 грудня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів був укладений договір позики від 17 грудня 2021 року.
У пункті 6 цього договору зазначено, що повернення суми позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 10 зазначеного договору позики передбачено зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях, у випадку девальвації гривні, розмір виконання зобов`язання визначається за офіційним курсом долара США на день платежу, у разі виконання зобов`язання за офіційним курсом долара США на день платежу, індекс інфляції за час прострочення не враховується.
У пункті 11 договору серед іншого зазначено, що сторони взаємно стверджують одна одній та повідомляють усім зацікавленим, що укладання цього договору відповідає інтересам сторін та їх сімей.
Відповідно до пункту 15 договору, зміст ст. ст. 65,74 Сімейного кодексу України сторонам відомий.
Враховуючи девальвацію гривні долара США (з 26,349 грн до 36,5686 грн за 1 долар США), ОСОБА_3 за договором від 17 жовтня 2021 року зобов`язаний повернути позивачці грошові кошти в сумі, що є еквівалентною 6 000 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
По договору позики від 17 жовтня 2021 року ОСОБА_3 повернув позивачці готівкою частину боргу 5640 доларів США.
Також ОСОБА_3 за договорами позик повернув позивачці 133 100,00 гривень на її картковий рахунок такими платежами: 12.10.2022 - 4300,00 грн., 18.10.2022 - 5000 грн., 31.10.2022 - 5000 грн., 03.11.2022 - 4000 грн., 21.11.2022 - 6100 грн., 23.11.2022 - 9000 грн., 26.11.2022 - 20600 грн., 05.12.2022 - 9000 грн., 07.12.2022 - 5000 грн., 08.12.2022 - 10000 грн., 10.12.2022 - 13000 грн., 12.12.2022 - 9000 грн., 13.12.2022 - 5000 грн., 16.12.2022 - 6000 грн., 20.12.2022 - 10600 грн., 23.12.2022 - 6500 грн., 27.12.2022 - 5000 грн., що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на відповідні дати платежів (1 долар ==36,5686 грн.), є еквівалентом 3640 доларів США.
Позивачка в позові вказала, що відповідно до домовленості з відповідачем ОСОБА_3 , (погашення третьої позики в першу чергу, потім першої, потім другої), вказані кошти в сумі 3600 доларів США варто вважати погашенням боргу в сумі 360 доларів США за договором позики від 17 жовтня 2021 року, а 3280 доларів США - по договору позики від 18 липня 2021 року. Тобто загалом по договору позики від 18 липня 2021 року з отриманих 17 320 доларів США повернуто 5160 доларів США, залишок заборгованості становить 12 160 доларів США, а по договору позики від 10 серпня 2021 року заборгованість становить 20 000 доларів США, оскільки борг не погашено взагалі.
Також вказала, що борг за позикою від 17 жовтня 2021 року в розмірі 6000 доларів США - погашено ОСОБА_3 в повному розмірі.
Загальна заборгованість ОСОБА_3 за договорами позик становить 32 160 доларів США.
Позивачка ОСОБА_1 в позові вказала, що відповідач ОСОБА_3 весь час з дня отримання позики пов`язував можливість повернення ним коштів зі сплатою орендної плати орендарями нерухомого майна (квартир та нежитлових приміщень) його дружини ОСОБА_6 , з погашенням боргу ВАТ «Гніванський кар`єр» перед ТОВ «СВС-АВТО ВІН», обіцяв забезпечити отримані у неї позики заставою чи іпотекою власним майном, майном дружини чи їх батьків.
29 грудня 2022 року ОСОБА_3 востаннє виходив на зв`язок по мобільному номеру НОМЕР_1 і обіцяв повернути ще частину отриманих грошових коштів 30 грудня 2022 року до 12.00 год., однак з того часу зв`язок з ним відсутній.
Вище зазначене стало підставою для звернення позивачкою до суду із даним позовом, в якому вона просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - 1 176 046,18 грн., боргу за договорами позик від 18 липня 2021 року, 10 серпня 2021 року та 17 жовтня 2021року. Судові витрати просила покласти на відповідачів.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області позовну заяву залишено без руху та позивачу визначено строк для усунення виявлених недоліків.
27.03.2023 року на адресу суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.04.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
04.05.2023 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Костюк Г.М., в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_4 заперечує проти позовних вимог щодо відповідача ОСОБА_4 , оскільки вона не надавала своєї згоди на отримання позик. Про факт позик їй нічого не було відомо. Про наявність даних договорів позики відповідач ОСОБА_4 дізналась лише в наприкінці грудня 2022 року, коли вже не перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_3 за обставин, що чоловік позивачки ОСОБА_1 розшукував відповідача ОСОБА_3 , оскільки останній перестав виходити на зв`язок.
Щодо твердження позивача, що кошти отримані відповідачем ОСОБА_3 18.07.2021 року на проведення добудови до приміщення АДРЕСА_1 , відповідач зазначила, що вказане не відповідає дійсності, оскільки станом на травень 2021 року всі будівельні роботи по приміщенню були завершені, що підтверджується копією технічного паспорту на вище зазначений об`єкт.
Також зазначила, що теж саме стосується і договору позики від 10.08.2021, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на суму 536 022 гривень, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 10.08.2021 (1 долар США - 26,8011 грн) було еквівалентно 20 000 доларів США, терміном до 10.12.2021.
Щодо договору позики від 17.10.2021 року, відповідно до якого позивачка ОСОБА_1 позичила відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 158 094,46 грн,що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 17.10.2021 (1 долар США - 26,349 грн) було еквівалентно 6 000 доларів США, терміном до 17.12.2021, то відповідач ОСОБА_4 зазначила, що в позовній заяві позивач вказує, що кошти відповідач ОСОБА_3 просив для придбання автомобіля «BMW X5» 2014 року випуску, однак відповідачці ОСОБА_4 про наміри придбати автомобіль її колишнім чоловіком, він не повідомляв і з дати укладання договору позики, а саме з 17 жовтня 2021 року і до припинення між ними шлюбних відносин, жодного транспортного засобу ОСОБА_3 не купував, про кошти які він отримав у борг у позивачки ОСОБА_1 її не повідомляв.
Після загадкового зникнення відповідача ОСОБА_3 , 30 грудня 2022 року до відповідачки ОСОБА_4 зателефонував чоловік позивачки ОСОБА_1 та повідомив про боргові зобов`язання відповідача ОСОБА_3 та направив їй на телефон копії договорів позики, серед яких був ще один договір позики від 15.09.2022, відповідно до якого позивачка ОСОБА_1 позичила ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 2 007 616,14 грн., що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 15.09.2022 (1 долар США - 36,5686 грн) було еквівалентно 54 900 доларів США, терміном до 15 березня 2023 року. У даному договорі наявний графік погашення заборгованості із зазначенням термінів та сум для повернення.
Відповідач ОСОБА_4 у своєму відзиві зазначає, що надана позивачем ОСОБА_1 переписка її чоловіка з ОСОБА_3 підтверджує, що ОСОБА_3 повертав грошові кошти відповідно до графіку, зазначеного у договорі від 15 вересня 2022 року. Також надана переписка підтверджує той факт, що відповідач ОСОБА_4 не знала про боргові зобов`язання свого колишнього чоловіка, а тому твердження, що грошові кошти отримувались в інтересах сім`ї є безпідставними.
За час спільного проживання у відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 спільного бюджету не було, а все майно, яке було і є у відповідачки ОСОБА_4 набуто до укладання шлюбу або подаровано їй, а тому вона вважає, що підстав для задоволення позовних вимог позивача до неї про стягнення боргу за договорами позик немає.
12 травня 2023 року позивач ОСОБА_1 надала відповідь на відзив відповідача ОСОБА_4 , в якому зазначила, що аргументи відповідачки ОСОБА_4 , викладені у відзиві, є непереконливими і такими, що спростовуються обставинами, викладеними у позові.
Також зазначила, що обставини того, що кошти ОСОБА_3 позичав та використовував в інтересах сім`ї можуть підтвердити свідки ОСОБА_7 , яка може надати інформацію, хто отримував кошти з оренди майна ОСОБА_4 , на поліпшення якого вони витрачались, а саме той факт, що як і під час шлюбу, так і після розлучення цими питаннями займався ОСОБА_3 . А також підтвердити той факт, що саме у період отримання коштів в борг у позивачки, у приміщенні 17 в будинку АДРЕСА_2 , був встановлений пандус та підйомник для осіб з обмеженими можливостями.
Крім того зазначила, що свідок ОСОБА_8 , який був компаньйоном відповідача ОСОБА_3 , може підтвердити, що коштів з оренди приміщень на проведення їх поліпшення не вистачало та той факт, що в період отримання коштів у позивачки у вище вказаному приміщенні велись будівельні роботи.
А також зазначила, що договір позики від 15 вересня 2022 року, який укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не припиняє боргових зобов`язань по договорах позик від 18 липня 2021 року, від 10 серпня 2021 року та від 17 жовтня 2021 року.
Представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Костюк Г.М. в підготовчому засіданні надано копію паспорта та свідоцтво про зміну імені, відповідно до якого ОСОБА_6 змінила 22 березня 2023 року своє прізвище на ОСОБА_9 .
Крім того, представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокатом Костюк Г.М. надано клопотання про приєднання письмових доказів до матеріалів справи, а саме: довідки споживача електроенергії, фото в кількості 5 шт.
Суд протокольно ухвалив приєднати вище зазначені докази до матеріалів справи.
В підготовчому судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - Тишківський С.Л. уточнив позовні вимоги, відповідно до яких позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з відповідачів солідарно борг за договорами позик від 18.07.2021 та від 10.08.2021 в розмірі 1 176 046,18 грн.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05 червня 2023 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мусулевський А.А., в судовому засіданні позов підтримав та просив його задовольнити з підстав, зазначених у позові. Також просив стягнути витрати за надану адвокатом Тишківським С.Л. правничу допомогу в розмірі 7000 гривень.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суду не повідомив, про час та місце розгляду повідомлявся завчасно та належним чином, шляхом направлення судових повісток та через оголошення на офіційному сайті Судової влади.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Костюк Г.М. в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову в частині, що заявленого до ОСОБА_2 з підстав, зазначених у відзиві. Наголошувала на тому, що ОСОБА_2 ніяким чином не пов`язана з отриманням коштів ОСОБА_3 за договорами позик від 18 липня 2021 року та від 10 серпня 2021 року. Про вказані договори їй нічого не було відомо. Крім того зазначила, що немає жодних доказів, що кошти, які були отримані відповідачем ОСОБА_3 , були використані в інтересах сім`ї. Представник зробила заяву, відповідно до якої її довірителька ОСОБА_2 у зв`язку з розглядом справи понесла витрати на правничу допомогу в сумі 10 000 грн., докази про що будуть надані в порядку абз.2 ч.8 ст.141 ЦПК України.
В ході судового засідання представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мусулевський А.А., відмовився від допиту заявленого свідка ОСОБА_7 .
Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали даної цивільної справи та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого висновку.
Так, відповідно до частин другої та третьої статті 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких, суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Частиною 4 ст. 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 21.07.2012 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 11.01.2022 року, було розірвано (а.с.99).
Відповідно до свідоцтва про зміну імені ОСОБА_6 , що народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , Україна, Вінницька область, Тиврівський район, місто Гнівань, змінила ім`я, про що 22 березня 2023 року складено відповідний актовий запис № 25. Прізвище після державної реєстрації зміни імені - ОСОБА_2 (а.с.103).
18 липня 2021 року відповідач ОСОБА_3 і позивач ОСОБА_1 уклали договір позики від 18 липня 2021 року, відповідно до якого, позивачка ОСОБА_1 надала відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 472 671,46 гривень, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 18 липня 2021 року (1 долар США=27,2905 грн.) було еквівалентом 17 320 доларів США, терміном до 18 жовтня 2021року (а.с.69).
У пункті 6 цього договору зазначено, що повернення суми позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 10 зазначеного договору позики передбачено зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях, у випадку девальвації гривні, розмір виконання зобов`язання визначається за офіційним курсом долара США на день платежу, у разі виконання зобов`язання за офіційним курсом долара США на день платежу, індекс інфляції за час прострочення не враховується.
В пункті 11 договору серед іншого зазначено, що сторони взаємно стверджують одна одній та повідомляють усім зацікавленим у тому, що укладання цього договору відповідає інтересам сторін та їх сімей.
Враховуючи девальвацію гривні долара США (з 27,2905 грн до 36,5686 грн за 1 долар США), ОСОБА_3 за договором від 18 липня 2021 зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі, що еквівалентною 17 320 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
Оригінал даного договору позики був оглянутий судом в судовому засіданні та приєднаний до матеріалів справи (а.с.69).
10 серпня 2021 року позивачка ОСОБА_1 позичила відповідачу ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 536 022,00 гривень, що згідно з офіційним курсом валют, встановленим Національним банком України станом на 10 серпня 2021 року (1 долар США = 26,8011 грн) було еквівалентом 20 000 доларів США, терміном до 10 грудня 2021 року. На підтвердження факту отримання грошових коштів був укладений договір позики від 10 серпня 2021 року.
У пункті 6 цього договору зазначено, що повернення суми позики має бути здійснено за місцем проживання позикодавця.
Пунктом 10 зазначеного договору позики передбачено зокрема, що грошове зобов`язання має бути виконано в гривнях, у випадку девальвації гривні, розмір виконання зобов`язання визначається за офіційним курсом долара США на день платежу, у разі виконання зобов`язання за офіційним курсом долара США на день платежу, індекс інфляції за час прострочення не враховується.
У пункті 11 договору серед іншого зазначено, що сторони взаємно стверджують одна одній та повідомляють усім зацікавленим у тому, що укладання цього договору відповідає інтересам сторін та їх сімей.
Відповідно до пункту 14 договору, зміст ст.ст. 65,74 Сімейного кодексу України сторонам відомий.
Враховуючи девальвацію гривні долара США (з 26,8011 грн до 36,5686 грн за 1 долар США), ОСОБА_3 за договором від 10 серпня 2021 року, зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти в сумі, що еквівалентною 20 000 доларів США за курсом НБУ на день повернення.
Оригінал даного договору позики був оглянутий судом в судовому засіданні та приєднаний до матеріалів справи (а.с.70).
Відповідно до положень ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.
Суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором позики.
Позивачем було доведено за допомогою належних та допустимих доказів факт укладення договорів позики, з погодженням суми позики, а також настання строку повернення позики відповідно до вимог ст. 1049 ЦК України. Доказів на спростування вказаних фактів суду надано не було.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1ст. 530 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст.533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В договорі позики від 18 липня 2021 року зазначено строк повернення коштів - 18 жовтня 2021 року, а за договором позики - від 10 серпня 2021 року - зазначено строк повернення 10 грудня 2021 року.
На час звернення позивачем до суду відповідач ОСОБА_3 по вище вказаних договорах здійснив погашення по договору від 18 липня 2021 року в сумі 5 160 доларів США, залишок заборгованості становить 12 160 доларів США, по договору позики від 10 серпня 2021 року заборгованість становить 20 000 доларів США, оскільки борг не погашено взагалі.
Позивачка у позові, відповідно до вимог частин 1, 2 ст.533 ЦК України, заявила позовні вимоги у національній валюті - гривні. На день подання позову (22 березня 2023 року), залишок заборгованості становить 32 160 доларів США. Станом на день надання позик (18.07.2021 року та 10.08.2021 року, за офіційним курсом НБУ, вартість 1 долара США становила 27,2905 грн. та 26.8011 грн., відповідно. Отже, сума заборгованості, яку просить стягнути позивачка з відповідачів становить 1 166 787,92 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення залишку заборгованості у розмірі 1 166 787,92 грн. є обґрунтованими та підлягають стягненню з ОСОБА_3 .
Щодо позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд дійшов наступного висновку.
Для врегулювання спорів, які виникають із майнових відносин подружжя, у тому числі колишнього, поряд із застосуванням норм ЦК України підлягають застосуванню норми СК України.
Разом із тим, нормами ЦК України та СК України прямо не врегульовано питання поділу боргового зобов`язання між колишнім подружжям.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Словник української мови визначає слово «союз» як тісну єдність, тісний зв`язок між ким-, чим-небудь [Словник української мови: в 11 томах. - Том 9, 1978. - Стор. 478].
Отже інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому, на переконання Великої Палати Верховного Суду, законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.
Так, положення статті 60 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено статтею 61 СК України, згідно із частиною третьою якої якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.
Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя.
Велика Палата Верховного Суду вважає слушними доводи Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду в ухвалі від 13 листопада 2019 року щодо змісту статті 541 ЦК України, який свідчить про те, що солідарне зобов`язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов`язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц (провадження № 14-81 цс 18), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (провадження № 14-178 цс 18), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (провадження № 14-386 цс 18), від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12) (провадження № 14-526 цс 18)).
Разом із цим Велика Палата Верховного Суду зауважує, що одним із завдань суду, а Верховного Суду зокрема, є тлумачення чинного законодавства, усунення недоліків законодавчої техніки та нормативних прогалин.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Тлумачачи закон під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства так і загальними засадами цивільного законодавства, серед яких, зокрема, визначені справедливість, добросовісність та розумність.
Відповідно до частини другої статті 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
Таким чином, за спільними зобов`язаннями подружжя останнє відповідає усім своїм майном.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України). Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Таким чином правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї.
Отже, усуваючи наведений законодавчий недолік, Велика Палата Верховного Суду погоджується з відповідним висновком Верховного Суду України, викладеним у постановах від 27 квітня 2016 року у справі № 537/6639/13-ц (провадження № 6-486цс16) та від 14 вересня 2016 року у справі № 334/5907/14-ц (провадження № 6-539цс16), про солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене такими правочинами.
Таким чином, підставою для солідарного стягнення з подружжя за борговим зобов`язанням є вчинення такого зобов`язання в інтересах сім`ї.
З договорів позик від 18.07.2021 та від 10.08.2021 вбачається, що кошти були позичені ОСОБА_3 у ОСОБА_1 , однак вони не містять посилання на мету отримання коштів, їх цільове використання.
Відповідачка ОСОБА_2 категорично заперечує проти тверджень позивача ОСОБА_1 про те, що вказані вище кошти були витрачені в інтересах сім`ї.
Доводи позивачки, що кошти отримані відповідачем ОСОБА_3 18.07.2021 року та 10.08.2021 року на проведення добудови до приміщення АДРЕСА_1 , та зокрема будівельні роботи по спорудженню пандусу та придбання підйомника для осіб з обмеженими можливостями, не знайшли свого підтвердження, оскільки станом на 31 травня 2021 року всі будівельні роботи по приміщенню були завершені, пандус споруджений, підйомник встановлений, що підтверджується копією технічного паспорту на вище зазначений об`єкт (а.с.100-101).
Відповідно до детальної довідки споживача по приміщенню АДРЕСА_1 , електроенергія по даному приміщенню у період з січня 2019 року по травень 2023 року не споживалась, що дає підстави вважати, що жодних добудов та ремонтних робіт у приміщенні на час укладання договорів позики не проводилось, та кошти відповідачами не вкладались (а.с.168).
Також, твердження позивача ОСОБА_1 про те, що їй достеменно відомо, що кошти витрачались на добудову приміщення АДРЕСА_1 спростовуються наданими представником відповідача ОСОБА_4 фотознімками, на яких відображено, що приміщення на час отримання ОСОБА_3 грошових коштів не було відремонтоване, та в подальшому в оренду не здається та є не прибутковим (а.с.171-173).
Відповідачці ОСОБА_2 не відомо, на які цілі ОСОБА_3 позичав та витратив кошти, взяті в борг у ОСОБА_1 .
Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази на підтвердження того, що кошти, позичені відповідно до договорів позик від 18.07.2021 та від 10.08.2021, дійсно були витрачені на відбудову приміщення АДРЕСА_1 .
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснив, що із сім`єю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , він знайомий з 2018 року, у них були дружні та ділові стосунки. З ОСОБА_3 разом працював у ТОВ «СВС - АВТО ВІН». Дружні відносини продовжувались до кінця 2022 року. Також повідомив, що ОСОБА_3 , як глава сім`ї збирав кошти з оренди квартир, власником яких є ОСОБА_4 та віддавав їх ОСОБА_2 , а за позичені кошти робив ремонт для їх поліпшення. Про те, що ОСОБА_3 брав кошти в борг, йому стало відомо від інших людей лише в грудні 2022 року, коли ОСОБА_3 зник. Щодо позичених у позивача ОСОБА_1 коштів, нічого пояснити не може, повідомив суду, що така особа йому не знайома, чи позичав ОСОБА_3 кошти у останньої у липні - серпні 2021 року, йому не відомо. Йому не відомо чи позичені у ОСОБА_1 кошти витрачались на ремонт квартир та приміщень ОСОБА_2 . Також повідомив, що ремонти квартир та розмови про ремонт в приміщенні АДРЕСА_1 велись влітку 2022 року.
Суд звертає увагу, що для укладення договору позики (за яким позичальником виступає один з подружжя), отримання згоди другого з подружжя не потрібне, оскільки цей правочин не стосується спільного майна подружжя. До того як позикодавець надасть кошти позичальникові (дружині або чоловікові), в останнього не виникає права власності на це майно, воно виникає лише після одержання грошових коштів. Тож той з подружжя, хто укладає договір позики (позичає кошти), не розпоряджається спільним майном подружжя, він стає учасником зобов`язальних правовідносин.
Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 713/285/2012 (провадження № 61-10345св18).
Матеріалами справи не доведено, що саме за рахунок коштів, отриманих у позику, було здійснено будь-які ремонтні роботи в приміщеннях, які належать ОСОБА_4 на праві особистої приватної власності, зокрема в приміщенні АДРЕСА_1 .
Згідно з частинами першою - третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тягар доведення обґрунтованості заявлених вимог за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.
Виходячи з наведеного вище, суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_4 вказаної заборгованості у солідарному порядку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення солідарно заборгованості за договорами позик, підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 1 166 787,92 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, враховуючи, що позов було задоволено частково, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 слід стягнути 8 660,79 грн. судового збору.
У разі якщо судом було зменшено суму для сплати позивачем судового збору, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми недоплаченого судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України.
Оскільки ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 23 березня 2023 року зменшено розмір судового збору до 8 660,79 грн. від суми яка підлягала сплаті - 13 420,00 грн, з відповідача ОСОБА_3 підлягає стягненню не доплачена сума судового збору в розмірі 4 759,21 грн. в дохід держави.
Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вирішуючи питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити із положень статті 137 ЦПК України.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно вимог статті 137, 141 ЦПК України на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги, рахунки тощо.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Положенням ч.8 ст.141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Адвокатом позивачки ОСОБА_1 було вказано у розрахунку судових витрат докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7 000, 00 гривень, а саме: надано суду договір № 3320-дог про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва від 20 березня 2023 року, детальний опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом на підставі Договору № 3320-дог від 20.03.2023 року про надання правової (правничої) допомоги, захисту та представництва, прибутковий касовий ордер № 59 від 09.05.2023 року та квитанцію від 09 травня 2023 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатила 7000 гривень за правничу допомогу.
Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується ст.141 ЦПК України.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Згідно ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд приймає до уваги вищенаведене, а також конкретні обставини справи, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн.
Керуючись, ст. 21, 36, 60, 61, 65, 68, 69, 73 СК України, ст. 268, 526, 530, 610, 612, 623, 625, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 13, 77-79, 81 89, 139, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-
в и р і ш и в:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 1 166 787 (один мільйон сто шістдесят шість тисяч сімсот вісімдесят сім ) гривень 92 копійки боргу за договорами позики від 18.07.2021 року, 10.08.2021 року та 17.10.2021 року.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені по сплаті судового збору у розмірі 8 660 (вісім тисяч шістсот шістдесят) гривень 79 копійок та 7 000 (сім тисяч) гривень 00 копійок у відшкодування витрат на правничу допомогу.
Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 4 759 (чотири тисячі сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 21 копійку.
В частині інших вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 21.09.2023 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_2 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .
Суддя:
Суд | Вінницький міський суд Вінницької області |
Дата ухвалення рішення | 19.09.2023 |
Оприлюднено | 25.09.2023 |
Номер документу | 113636314 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них страхування, з них позики, кредиту, банківського вкладу, з них |
Цивільне
Вінницький міський суд Вінницької області
Антонюк В. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні