Рішення

від 22.09.2023 по справі 910/10773/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.09.2023Справа № 910/10773/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нотапс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул 8"

про стягнення 91 791,65 грн.,

Без виклику (повідомлення) представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нотапс" (далі - позивач, Компанія) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул 8" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення 91 791,65 грн., з яких: 15 488,06 грн. - 3 % річних, 76 303,59 грн. - інфляційні втрати, нарахованих на суму основного боргу за договором купівлі-продажу від 05.06.2015 року, укладеним між відповідачем та Дочірнім підприємством "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька".

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Компанія посилалася на те, що рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16, яке набрало законної сили 19.04.2017 року, з Товариства на користь Дочірнього підприємства "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" стягнуто 103 959,60 грн. заборгованості, 2 674,47 грн. 3 % річних, 9 762,01 грн. інфляційних втрат та 1 745,94 грн. судового збору. Ухвалою від 11.08.2021 року господарський суд міста Києва замінив сторону (стягувача) - Дочірнє підприємство "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" на його правонаступника - Компанію у справі № 910/23249/16 під час примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року та згідно з наказом господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року в справі № 910/23249/16.

Зважаючи на те, що рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16 є невиконаним, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 15 488,06 грн. (нарахованих у період з 08.11.2016 року по 03.07.2023 року) та інфляційні втрати у розмірі 76 303,59 грн. (нараховані протягом листопада 2016 року - червня 2023 року).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року відкрито провадження у справі № 910/10773/23, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 11.07.2023 року про відкриття провадження у справі № 910/10773/23 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 11-Б, офіс 8.

Відповідно до наявного у матеріалах справи поштового повідомлення з трек-номером № 0105494711164, відповідач означену ухвалу суду отримав 29.07.2023 року.

Відповідно до пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Беручи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 11.07.2023 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.06.2015 року між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" (продавець) та Товариством (покупець) був укладений договір купівлі-продажу (далі - Договір), за умовами якого продавець передав у власність (продав), а покупець прийняв у власність (купив) будівлю Конезаводу (відділення № 2), що знаходиться за адресою: Донецька обл., Костянтинівський р-н, с. Білокузьминівка, вул. Курортна, буд. 52-б, та розташована на земельній ділянці загальною площею 4,8000 га, кадастровий номер 1422481500:20:000:0149, що перебуває у державній власності. На цій земельній ділянці розташовано: будівля конюшні № 3 загальною площею 1 756,8 м2 - Б-1, будівля конюшні № 4 загальною площею 739,8 м2 - В-1; будівля конюшні № 5 загальною площею 1 068,9 м2 - Г-1.

Означений правочин підписаний уповноваженими представниками його сторін, скріплений відбитками їх печаток, а також посвідчений приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченком А.В. та зареєстрований у реєстрі за № 2017.

За умовами пункту 1 Договору державна реєстрація права власності на нерухоме майно здійснена державним реєстратором приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В., дата державної реєстрації: 05.06.2015 року, номер запису про право власності: 9929483.

Відповідно до пункту 2 Договору продаж зазначеного нерухомого майна вчиняється за ціною 103 959,60 грн. з урахуванням ПДВ. Розрахунок між сторонами здійснюється з розстроченням платежу. Сума у розмірі 103 959,60 грн. розстрочується і сплачується у термін до 31.12.2015 року.

Зазначена сума за продане нерухоме майно перераховується покупцем на банківський рахунок продавця. Факт проведення повного розрахунку та виконання умов Договору засвідчується заявою продавця, справжність підпису на якій буде засвідчено нотаріально.

Відповідно до накладної від 05.06.2015 року № 06017 продавець передав, а покупець прийняв будівлю Конезаводу (відділення № 2), що знаходиться за адресою: Донецька обл., Костянтинівський р-н, с. Білокузьминівка, вул. Курортна, буд. 52-б; будівлю конюшні № 3 загальною площею 1 756,8 м2 - Б-1, будівлю конюшні № 4 загальною площею 739,8 м2 - В-1; будівлю конюшні № 5 загальною площею 1 068,9 м2 - Г-1.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що у порушення умов Договору покупець у строк до 31.12.2015 року не сплатив продавцю вартість нерухомого майна, внаслідок чого за Товариством утворилась заборгованість.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.04.2017 року, з Товариства на користь Дочірнього підприємства "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" стягнуто 103 959,60 грн. заборгованості, 2 674,47 грн. 3 % річних, 9 762,01 грн. інфляційних втрат та 1 745, 94 грн. судового збору.

Крім того, ухвалою від 11.08.2021 року господарський суд міста Києва замінив сторону (стягувача) - Товариство на користь Дочірнього підприємства "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" на правонаступника - Компанію під час примусового виконання рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16 та згідно з наказом господарського суду міста Києва від 30.05.2017 року в справі № 910/23249/16. У вказаній ухвалі суд зазначив, що 07.07.2021 року між Дочірнім підприємством "Агрофірма "Шахтар" Орендного підприємства "Шахта ім. О.Ф. Засядька" (первісний кредитор) та Компанією (новий кредитор) укладено договір № 07-07-2021 про відступлення прав вимоги, за умовами якого первісний кредитор відступає (передає), а новий кредитор набуває (приймає) належне первісному кредитору право грошової вимоги згідно з Договором. Під відступленими правами розуміється, зокрема, право грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів, які належать до сплати боржником первісному кредитору відповідно та на підставі безпосередньо Договору та рішення господарського суду міста Києва у справі № 910/23249/16 від 13.01.2017, яке набрало законної сили, та інші можливі нарахування відповідно до вимог, норм та положень чинного законодавства України.

Суд зазначає, що згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

У даному випадку господарський суд виходить з того, що принцип юридичної визначеності є одним з основних елементів верховенства права, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно з преамбулою та статтею 6 Розділу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) рішеннями Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України» і від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, встановлені господарським судом міста Києва у рішенні від 13.01.2017 року та в ухвалі від 11.08.2021 року в справі № 910/23249/16 (зокрема, щодо наявності заборгованості Товариства за Договором та переходу до Компанії права грошової вимоги на отримання всіх грошових коштів, які належать до сплати відповідачем первісному кредитору відповідно та на підставі безпосередньо Договору та рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року), не потребують доказування при розгляді даної справи.

На примусове виконання вищевказаного рішення 30.05.2017 року господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва від 12.03.2020 року відкрито виконавче провадження № 61617048 з примусового виконання наказу 30.05.2017 року № 910/23249/16.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що розмір вказаної у рішенні суду від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16 заборгованості відповідачем сплачено лише частково на суму 88 436,97 грн., що підтверджується копією платіжного доручення від 25.02.2021 року № 19 (проведено банком 25.02.2021 року).

Зважаючи на те, що рішення господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16 є невиконаним у повному обсязі, позивач просив суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 15 488,06 грн., нарахованих з 08.11.2016 року по 03.07.2023 року, та інфляційні втрати в сумі 76 303,59 грн., нараховані протягом листопада 2016 року - червня 2023 року, з урахуванням здійсненого відповідачем у лютому 2021 року часткового погашення боргу.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як було зазначено вище, факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе за Договором грошових зобов`язань в частині сплати на користь продавця, зокрема, 103 959,60 грн. основного боргу, підтверджений рішенням господарського суду міста Києва від 13.01.2017 року в справі № 910/23249/16, що в установленому порядку 19.04.2017 року набрало законної сили.

Проте, за твердженням позивача, не спростованим відповідачем під час розгляду даної справи (№ 910/10773/23), вищенаведена сума основного боргу Товариством на користь Компанії (як нового кредитора) була погашена лише частково, оскільки боржником 25.02.2021 року було сплачено лише 88 436,97 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річні, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Суд також звертає увагу на те, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

У той же час слід зазначити, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Такий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 року в справі № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 15 488,06 грн. 3 % річних, нарахованих з 08.11.2016 року по 03.07.2023 року та 76 303,59 грн. інфляційних втрат, нарахованих протягом листопада 2016 року - червня 2023 року на відповідні суми основного боргу (з урахуванням часткового погашення відповідачем заборгованості), суд вважає його арифметично вірним та таким, що відповідає положенням чинного законодавства.

При цьому, слід зауважити, що відповідачем контррозрахунку заявлених до стягнення сум компенсаційних виплат надано суду не було, як і не наведено обґрунтованих доводів щодо арифметичних дефектів наданого позивачем розрахунку.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.10.2018 року в справі № 922/4099/17, з огляду на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року в справі № 918/329/16, наведено висновок про те, що вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 Цивільного кодексу України, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат. Стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 року в справі № 127/15672/16-ц погодилася з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року в справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16.11.2018 року в справі № 918/117/18, від 30.01.2019 року в справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13.02.2019 року в справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

У наведених постановах висновок про те, що стягнення 3 % річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову, пов`язаний із тим, що в цих справах було заявлено про застосування позовної давності, яка до таких нарахувань встановлена статтею 257 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З огляду на те, що при розгляді даного спору сторонами не було заявлено про застосування позовної давності до пред`явлених Компанією вимог, у суду відсутні підстави для застосування такого строку за власною ініціативою.

З урахуванням наведеного, позовні вимоги Компанії до Товариства про стягнення 15 488,06 грн. 3 % річних та 76 303,59 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, у зв`язку з чим, позовні вимоги Компанії підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача, у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Консул 8" (04116, місто Київ, вулиця Маршала Рибалка, будинок 11-Б, офіс 8; код ЄДРПОУ 37490921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Нотапс" (03187, місто Київ, вулиця Академіка Глушкова, будинок 40, корпус 5, офіс 526; код ЄДРПОУ 38964292) 15 488 (п`ятнадцять тисяч чотириста вісімдесят вісім) грн. 06 коп. 3 % річних, 76 303 (сімдесят шість тисяч триста три) грн. 59 коп. інфляційних втрат та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 22.09.2023 року.

Суддя В.С. Ломака