Ухвала

від 21.09.2023 по справі 910/12801/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

"21" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 910/12801/22

За позовом: керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Вінницька, 23, електронна адреса: prokberd@zhit.gp.gov.ua) в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ - 13576960, електронна адреса: info@berdychiv-rada.gov.ua); Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» (13300, Житомирська обл., м. Бердичів, вул. Чуднівська, 156, код ЄДРПОУ - 37752790, електронна адреса: komunservis2016@ukr.net)

До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АЛФІ СВІТ ЛАЙФ 22» (65059, м. Одеса, вул. Героїв оборони Одеси, 90, код ЄДРПОУ - 41829696, електронна адреса: asl202@gmail.com)

про визнання недійсними правочинів та стягнення

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Кавун А.В.- на підставі посвідчення;

Від позивачів: не з`явилися;

Від відповідача: не з`явилися.

Суть спору: Керівник Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради, Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі- ТОВ) «КРЕЙН ЕНЕРДЖІ» (змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «АЛФІ СВІТ ЛАЙФ 22») про визнання недійсними додаткових угод до договору про закупівлю №11 від 08.02.2021р. та стягнення 184 771 грн 35 коп.

Господарський суд міста Києва своєю ухвалою від 23.11.2022р. повернув позовну заяву і додані до неї документи керівнику Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.01.2023р. апеляційну скаргу керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області задоволено, скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 23.11.2022р., повернуто на розгляд матеріали справи №910/12801/22 до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2023р. передано справу №910/12801/22 до Господарського суду Одеської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023р. справу №910/12801/22 передано на розгляд судді Рога Н.В.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.04.2023р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12801/22, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 04.05.2023р.

Ухвалою суду від 04.05.2023р. відкладено підготовче засідання на 29.06.2023р. Ухвалою суду від 29.06.2023р. відкладено підготовче засідання на 18.07.2023р. Ухвалою суду від 18.07.2023р. відкладено підготовче засідання на 08.08.2023р.

31 липня 2023р. від Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області надійшла заява про зміну позовних вимог, відповідно до якої прокуратура просить суд визнати недійсними додаткові угоди№№1-5 до договору про закупівлю №11 від 08.02.2021р. та стягнути до загального фонду міського бюджету Бердичівської міської ради надмірно сплачені кошти в сумі 184 771 грн 35 коп.

Ухвалою суду від 08.08.2023р. відкладено підготовче засідання на 24.08.2023р. Ухвалою суду від 24.08.2023р. закрито підготовче провадження у справі №910/12801/22 та призначено судове засідання щодо розгляду справи по суті на 21.09.2023р.

Розглянув матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.3 ст.3 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно із ч.3 ст.41 ГПК України у господарських справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 р. у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019р. у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020р. у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 р. у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019р. у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022р. у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто, під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021р. у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022р. у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

У пункті 55 постанови від 14.12.2022р. у справі № 2-3887/2009 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Пунктом 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ч.1 якої визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абз. 1,2 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Абзац третій ч. 3 статті передбачає заборону здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань.

Беручи до уваги наведене, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023р. у справі №905/1907/21 підтвердила свої висновки, викладені у пункті 9 постанови від 06.07.2021р. у справі № 911/2169/20, про те, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз.3 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», має застосовуватись з урахуванням положень абз.1 ч. 3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. Разом з цим слід враховувати, що у контексті засадничого положення ч.2 ст. 19 Конституції України відсутність у Законі України «Про прокуратуру» інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абз.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

Підстав для відступу чи уточнення цих висновків Велика Палата Верховного Суду не вбачає.

Суд зазначає, що позов у цій справі прокурор подав в інтересах держави в особі Бердичівської міської ради, Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави, які полягають у забезпеченні реалізації принципів регулювання бюджетних відносин під час здійснення публічних закупівель.

Судом встановлено, що за статутом Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» підприємство є юридичною особою та здійснює виробничу комерційну діяльність з метою отримання прибутку, має самостійний баланс, відокремлене майно, розрахунковий рахунок та веде самостійний бухгалтерський облік. Метою діяльності підприємства є отримання прибутку як під час надання комунальних та побутових послуг населенню, так і від інших видив господарської діяльності підприємства у комерційній та виробничий сферах. Майно підприємства є комунальною власністю і закріплюється за підприємством на праві господарського відання за згодою засновника.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.55, ч.1 ст.63 Господарського кодексу України, Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» комунальне підприємство, створене органом місцевого самоврядування, є господарською організацією, учасником господарських відносин, що діє на основі комунальної власності територіальної громади. Тобто, Міське комунальне підприємство «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 р. у справі № 295/4481/16-ц та від 16.05.2018р. у справі № 638/11634/17.

Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у п.п. 6.45 постанови від 16.05.2021р. у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями Бюджетного кодексу України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно дост.22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до ст.22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абз. 3 п. 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені п.п. 47 ст.2 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019р. у справі № 922/3013/18 (п.п. 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (п.п. 6, 7 та 8 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України).

Абзацами першим та другим п. 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абз.2 п. 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Міське комунальне підприємство «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі товару за договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня.

Отже, у відносинах щодо розрахунків з постачальником товару за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

У цьому висновку, суд звертається до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеної у п.п. 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019р. у справі № 922/3095/18 та п.п. 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019р. у справі № 922/3013/18.

Беручи до уваги викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» та за необхідне залишення позову, поданого прокурором в інтересах держави в особі Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС», без розгляду відповідно до положень п. 2 ч.1 ст.226 ГПК України.

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Керуючись п. 2 ч.1 ст.226,232, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву керівника Бердичівської окружної прокуратури Житомирської області в інтересах держави в особі Міського комунального підприємства «БЕРДИЧІВКОМУНСЕРВІС» - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її проголошення (підписання).

Повний текст ухвали складено 22.09.2023р.

Суддя Н.В. Рога