Рішення

від 18.09.2023 по справі 695/3568/22

ЗОЛОТОНІСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/3568/22

номер провадження 2/695/475/23

18 вересня 2023 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Середи Л.В.,

за участю:

секретаря Оніщенко Н.В.,

представника позивача адвоката Коноваленка Д.С.,

представника відповідача адвоката Штундера Я.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся 13.12.2022р. до суду з позовом до відповідача ТОВ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 , починаючи з 19.06.2013р. працював на посаді майстра з ремонту технологічного устаткування ПАТ, а в подальшому ТОВ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство». 12.09.2022р. згідно з наказом відповідача №26 позивач був звільнений з роботи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників, про що внесено відповідний запис в трудову книжку. Отримавши вихідну допомогу при звільненні позивач встановив, що йому не було проведено розрахунку по заробітній платі за чотири повних місяця (березень-червень), 7 робочих днів липня, 4 робочих днів серпня, 7 робочих днів вересня 2022 року. Таким чином, за підрахунками позивача, виходячи із розміру його заробітної плати, заборгованість по заробітній платі за вказані дні 2022р. становить 25920 грн., яка не була виплачена останньому при звільненні. Посилаючись на норми ст. 116 та ст. 117 КЗпП України позивач вважає, що відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку по заробітній платі за вказані дні, по день фактичного розрахунку.

Таким чином, оскільки відповідачем порушено трудові права позивача щодо виплати належних йому сум при звільненні, то відповідач має здійснити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку, який за підрахунком позивача становить 21552.03 грн. За таких підстав позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 20.12.2022р. відкрито провадження у даній справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20.01.2023р. на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач зазначив, що позивач не вказує, що він умисно ухилявся від виконання своїх посадових обов`язків. За твердженням відповідача, позивач 22 робочих дні березня, 22 робочих дні травня та червня, 7 робочих днів липня, 3 робочих дні серпня та 7 робочих днів вересня 2022р. не з`являвся на роботу без будь-яких підстав, у зв`язку з чим до нього були застосовані заходи дисциплінарного впливу. У зв`язку з неявками позивача на робоче місце, відповідачем були складені відповідні акти про відсутність позивача на робочому місці за кожен день неявки. Від підписання вказаних актів та надання пояснень щодо причин такої неявки позивач відмовився, що стверджується відповідними актами про відмову писати пояснення. Факти неявки на роботу ОСОБА_1 без поважних причини належним чином були відмічені і у табелях обліку робочого часу. За систематичні порушення трудової дисципліни наказами №10 від 01.04.2022; №11 від 02.05.2022; №12 від 01.06.2022; №14 від 01.07.2022; №15 від 12.07.2022; №20 від 20.08.2022; №25 від 12.09.2022 позивачу оголошувались догани. Позивач не міг не знати, що за вказані дні прогулів, починаючи з березня 2022р. йому не виплачувалась заробітна плата в повному обсязі, однак із вказаним позовом звернувся до суду тільки через три місяці після звільнення, чим порушив тримісячний строк, встановлений ч. 2 ст. 116 КЗпП України. За цих підстав, при проведенні розрахунку відповідача із позивачем при звільненні, відповідачем було сплачено усю належну позивачу суму на дату звільнення, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

08.02.2023р. представником позивача надано до суду відповідь на відзив, у якому вказано, що не надсилання будь-яких листів на адресу відповідача з вимогою про виплату заробітної плати не свідчить про обізнаність позивача з обставинами її невиплати. Представник позивача надсилав на адресу відповідача адвокатські запити з вимогою надати відомості про трудові відносини, які склались між позивачем та відповідачем за вказаний період часу, які відповідачем були проігноровані. Докази, які надані відповідачем в якості систематичної неявки позивача на робоче місце є неналежними, оскільки акти про відмову писати пояснення датовані тими ж числами, що і акти про відсутність на робочому місці, що викликає обґрунтовані сумніви щодо їх об`єктивності. Накази про застосування заходів дисциплінарної відповідальності відносно позивача також належним чином останньому не були доведені, оскільки дати винесення наказів співпадають із датами складення актів про відсутність на робочому місці. Накази про оголошення догани не вносились у трудову книжку позивача, а про необґрунтованість вказаних причин не виплати заробітної плати відповідачем свідчить також додана переписка позивача з головним бухгалтером ТОВ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство». Заява про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає, оскільки строк пропущено лише на 1 день, при цьому позивачем строк пропущено з винних дій відповідача, який тривалий час не надавав запитуваної позивачем інформації.

Відповідно до письмових пояснень представника відповідача тексти вказаних наказів про дисциплінарну відповідальність, актів про порушення трудової дисципліни, були доведені позивачу шляхом зачитування їх змісту, що є належним способом їх доведення, що підтверджується висновками викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №582/1001/15-ц. Внесення даних про оголошення догани у трудову книжку не передбачено чинним законодавством, а адвокатські запити, на які посилається позивач, не підтверджують жодної обставини позовних вимог. Переписка між позивачем та наче б то головним бухгалтером товариства не може бути доказом по справі, оскільки остання перебуває в декретній відпустці, не виконує своїх посадових обов`язків, тобто не є представником підприємства, а є приватною особою. Окрім вказаного приватна особа не надавала дозволу на розкриття інформації відображеної у приватних повідомленнях, отже в даному випадку порушені норми ЗУ «Про інформацію», а тому такі докази не можуть братися судом до уваги. Позивач не скористався своїм правом на надання письмових пояснень щодо причин відсутності на робочому місці, таких пояснень не надано і суду. Вказував, що Верховний Суд у своїх постановах від 06.02.2019р. у справі №408/3267/17 та від 10.10.2019р. у справі №243/2071/18 вказав, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах.

У судовому засіданні представник позивача на задоволенні позову наполягав у повному обсязі з підстав, які вказані у позовній заяві. Просив не застосовувати позовну давність, оскільки пропуск встановленого законом строку є незначним та допущений з вини відповідача, який не надавав запитувану інформацію. Вказував на винні дії відповідача, адже позивач думав, що на час дії воєнного стану трудовий договір призупиняється. Накази про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, акти про неявку та відмову надавати пояснення щодо неявки складені відповідачем після подання позовної заяви, є неналежними доказами та останні суперечать змісту один одного. Таким чином вважав позов обґрунтованим та таким, який підлягає задоволенню.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував у повному обсязі вказуючи на те, що позивач без будь-яких причин не виходив на роботу, а тому за ці дні не отримував заробітну плату. Позивача не звільняли за прогули оскільки діє воєнний стан, крім того звільняти позивача за прогул є правом відповідача, а не обов`язком. У позивача не виникало запитань з приводу не отримання заробітної плати за березень-червень 2022р., останній знав, що він не перебуває на робочому місці, а 12.07.2022р. особисто здав ключі від свого робочого місця написавши відповідну записку на ім`я директора ТОВ «Гельмязівське РТП». Таким чином вважав вимоги позивача безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову із наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 19.06.2013р. працював на посаді майстра з ремонту технологічного устаткування ПАТ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство», яке в подальшому реорганізоване в товариство з обмеженою відповідальністю.

Вказана обставина стверджується даними трудової книжки позивача (серії НОМЕР_1 ).

Наказом керівника підприємства№26 від 12.09.2022р. про припиненя трудового договору ОСОБА_1 звільнено 12.09.2022р. з посади майстра з ремонту технічного устаткування в зв`язку зі скороченням штату працівників п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Із змісту вказаного наказу та розрахункового листа наданого позивачем вбачається, що ОСОБА_1 виплачена вихідна допомога в розмірі 24999.60 грн., з урахуванням утримань 20124.68 грн..

Обставини щодо перебування сторін в трудових відносинах та підстав їх припинення, нарахування та виплати вихідної допомоги та її розміру сторонами не оспорюються та не заперечуються.

За підрахунками позивача у відповідача наявна заборгованість перед позивачем по заробітній платі, яка виникла з березня 2022 р. по день його звільнення та складає в загальному обсязі 106 робочих днів.

Відповідач заперечуючи проти доводів позивача вказує, що заборгованість по виплаті заробітної плати перед позивачем відсутня, а сам позивач неналежно виконував свої трудові обов`язки та має численні прогули, що підтверджуються доданими до матеріалів справи актами про відсутність на робочому місці, які долучені до матеріалів справи.

На підтвердження таких доводів відповідачем до суду надано акти про відсутність на робочому місці позивача за кожен день прогулу. Із змісту вказаних актів вбачається, що позивач був відсутній на робочому місці 22 робочих дні березня, 21 робочий день квітня, 22 робочих дні травня, 22 робочих дні червня, 7 робочих дні липня, 4 робочих дні серпня та 7 робочих днів вересня 2022р.

На підставі вказаних актів наказами №10 від 01.04.2022р., №11 від 020.05.2022р.; №12 від 01.06.2022р.; №14 від 01.07.2022р.; №15 від 12.07.2022р.; №20 від 20.08.2022р.; №25 від 12.09.2022р. позивачу оголошувались догани.

Позивачем вказані акти, накази про оголошення догани не оспорювались. Представником позивача заперечувались вказані докази як такі, які не були доведені до позивача належним чином. Складення останніх у дати, які у них зазначені ставилось представником позивача під сумнів.

Крім вказаного відповідачем на підтвердження своїх доводів також суду надано копії табелів обліку робочого часу з відповідними відмітками про неявку позивача.

12.07.2022 відповідачем було видано Наказ № 16 Про внесення змін до штатного розпису та введено в дію новий штатний розпис з 12.09.2022 чисельністю 12 штатних одиниць. Того ж дня, позивача було повідомлено про те, що з 12.09.2022 набувають зміни до штатного розпису товариства, а його посада майстра з ремонту технічного устаткування - скорочується.

Факт ознайомлення позивача з повідомленням № 1 від 12.07.2022 підтверджує його власноручний підпис, крім вказаного, в судовому засіданні дана обставина не заперечується.

Відповідачу від позивача було подано заяву про надання відпустки тривалістю 29 календарних днів з 13.07.2022 по 10.08.2022, яку було надано на підставі Наказу№ 16-А.

Відповідачу від позивача було подано заяву про надання додаткової відпустки як ліквідатору аварії на ЧАЕС тривалістю 16 календарних днів, яку було надано на підставі Наказу № 20-А (копії заяв про надання відпусток та копії наказів долучено до матеріалів відзиву).

Також суд враховує, що 12.07.2022 року позивач здав ключі від цеху ОСОБА_2 , інженеру з охорони праці, доказом чого є відповідна доповідна записка зроблена ОСОБА_2 на ім`я директора ТОВ «Гельмязівське РТП». Вказана обставина також не заперечується жодною із сторін по справі.

Згідно із ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов?язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу.

Вимогами статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника.

Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За змістом частини першоїстатті 94 КЗпП Українизаробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тобто, заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах, про що наголошував Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової плати Касаційного цивільного суду при розгляді справи №242/3051/18 в постанові від 31.05.2021р.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що працівник може звернутися до суду із позовом у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Системний аналіз статей21,94,233 КЗпП Українидає підстави дійти висновку про те, що захисту підлягають трудові права працівника у разі порушення їх роботодавцем.

За таких обставин, з урахуванням положень статей77,81 ЦПК Українисаме працівник має належними та допустимими доказами довести факт порушення роботодавцем його трудових прав.

Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), а також порушення роботодавцем щодо її виплати.

Проте, докази наявності заборгованості у ТОВ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» із виплати заробітної плати ОСОБА_1 до матеріалів справи сторонами не додані.

Заробітна плата позивачу нарахована пропорційно до відпрацьованого часу та з врахуванням днів зафіксованих прогулів.

Позивачем не надано пояснень щодо підстав відсутності на роботі, як і не доведено неправомірність внесення до табелів обліку робочого часу відповідних змін, а саме з підстави неявки на роботу з нез`ясованої причини на прогул з відповідними наслідками невиплати заробітної плати за вказані періоди.

Як відповідачу, так і суду позивач не зміг пояснити своєї неявки на робочому місці протягом такого тривалого періоду.

Пояснення про те, що позивач вважав, що на час воєнного стану трудовий договір призупинено спростовуються діями самого позивача, який, як вбачається із матеріалів справи, писав відповідні заяви та отримував відпустки, здавав ключі від робочого місця, ознайомлювався із повідомленням про скорочення та наказом про звільнення, тощо.

У період перебування позивача із відповідачем у трудових відносинах матеріалами справи не зафіксованого жодної скарги з боку позивача з приводу не виплати заборгованості пор заробітній платі, зокрема за березень-червень 2022 р.

Відтак, оскільки позивач у вказані відповідачем періоди на роботу не з`являвся, свої трудові обов`язки не виконував то у відповідача не виникло обов`язку з нарахування за вказаний вище період заробітної плати.

Щодо заперечень позивача по відношенню до доказів, які були надані відповідачем, суд зауважує наступне.

Статтями 12, 76 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів) що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008р., принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

У даній справі відповідачем надано ряд доказів, які стверджують відсутність позивача на роботі за вказані періоди. Такі докази суд оцінює не кожен окремо, а в своїй сукупності. В свою чергу позивач жодного доказу належного виконання своїх трудових обов`язків суду не надав, факт безпідставної неявки на робоче місце у наведені відповідачем дні не тільки не спростував, але і не заперечив, будь-яких клопотань про витребування чи забезпечення доказів, виклик свідків, тощо, суду не надав.

Крім вказаного, для розрахунку заборгованості з невиплаченої заробітної плати позивач користувався відомостями Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-7.

Проте такі розрахунки не можуть братися судом за основу, оскільки така форма лише підтверджує страховий стаж позивача та не може бути прийнята судом як належний доказ щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній, який розраховується у відповідному встановленому порядку пропорційно до кількості відпрацьованих днів. Аналогічні за змістом висновки, що відомостей Пенсійного фонду України для підтвердження розміру заробітної плати викладені і у вказаній вище постанові Верховного Суду по справі №242/3051/18.

Таким чином, з урахуванням відсутності будь-яких доказів на підтвердження доводів позивача, суд приходить до переконання, що матеріалами справи не встановлено заборгованості ТОВ «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» перед ОСОБА_1 по заробітній платі.

Тому в задоволенні позовної вимоги про стягнення заробітної плати необхідно відмовити.

Як встановлено судом, відповідачем розрахунок з ОСОБА_1 в повному обсязі проведено в день звільнення, а тому затримка розрахунку при звільненні позивача відсутня. Таким чином підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку, відсутні.

Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Тому судові витрати у справі необхідно віднести за рахунок держави.

Керуючись ст.,ст. 259, 263- 265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гельмязівське ремонтно-транспортне підприємство» про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 22 вересня 2023 року.

Суддя : Середа Л.В.