Постанова

від 13.09.2023 по справі 904/3214/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2023 року м. Харків Справа №904/3214/18 (922/507/23)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

за участю секретаря судового засідання Ярош В.В.,

за участю представників:

позивача (в режимі відеоконференції) Різник О.Ю. (адвокат), довіреність б/н від 28.07.2022 року, свідоцтво №21/1712 від 30.10.2018 року;

відповідача Колотілова Н.В., наказ №4974/04 від 26.12.2022 року, витяг з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ;

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (вх.№1588Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 року у справі №904/3214/18 (922/507/23),

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a>,

до Міністерства юстиції України,

про стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. про відшкодування збитків у зв`язку з втратою майна, в якій позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, код 37567646) на користь ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» (61045, м.Харків, вул. Клочківська, буд. 192-А, код 32433631) грошові кошти в розмірі 427744,00 грн., що є відшкодуванням збитків, завданих Міністерством юстиції України (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код 00015622) у зв`язку з втратою майна ТОВ «НВК «Дніпроспецмаш» та витрати на оцінку майна у розмірі 2000,00 грн. Вказані збитки у банкрута ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» виникли внаслідок дій та бездіяльності державного виконавця, який не вжив належних і достатніх заходів щодо його збереження після передачі на відповідальне зберігання фізичній особі

Рішенням Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 року у справі №904/3214/18 (922/507/23) (повний текст складено 10.07.2023 року, суддя Міньковський С.В.) у задоволені позову відмовлено.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 року;

- прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі;

- надати можливість участі у судовому засіданні із розгляду апеляційної скарги представнику Різнику О.Ю. в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що матеріалами справи підтверджено факти наявності у власності банкрута транспортного засобу, який під час здійснення виконавчого провадження №53238289 був виявлений, описаний, арештований та переданий на відповідальне зберігання Яросюку О.І. У свою чергу, органом ДВС підтверджено, що місцезнаходження автомобіля - невідоме, зберігача не виявлено в рамках виконавчого провадження про витребування транспортного засобу та як наслідок не забезпечено збереження майна банкрута, що було виявлено та передано на відповідальне зберігання. Відповідне свідчить про завдання збитків власнику транспортного засобу - ТОВ «НВК «Дніпроспецмаш» у вигляді вартості зниклого майна. Ринкову вартість майна розрахована виходячи із оцінки, що проведена на замовлення ліквідатора та становить 427744,00 грн. без ПДВ.

Скаржник вказує, що суд першої інстанції неправильно застосував норми права, а саме: ч.3 ст. 147, ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України, ст.56 Конституції України, ч.2 ст.11, ч.1 ст. 22, ч. 2 ст. 1166, ст.ст. 1173, 1174, абз.2 ч.1 ст. 1192 Цивільного кодексу України, без урахування та/чи спростування правових висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17, від 27.11.2019 року у справі №242/4741/16-ц та від 16.11.2022 року у справі №910/6355/20 про відшкодування збитків особі внаслідок неправомірних дій державного органу щодо незбереження майна власника.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.08.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою позивача на рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 року. Встановлено строк на протязі якого відповідач має право подати до суду відзив на апеляційну скаргу, а також встановлено строк на протязі якого учасники справи мають право подати до суду клопотання, заяви, документи та докази в обґрунтування своєї позиції по справі; справу призначено до розгляду в судове засідання на 13.09.2023 року і роз`яснено шляхи реалізації права учасників справи на участь у судовому засіданні, а також шляхи реалізації права учасників справи на подання документів до суду засобами електронного зв`язку. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №904/3214/18 (922/507/23).

16.08.2023 року матеріали справи №904/3214/18 (922/507/23) на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№10550 від 04.09.2023 року), в якому зазначає, що згодне з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованими та законними, прийнятими при об`єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні 13.09.2023 року представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги і наполягав на її задоволенні. Представник відповідача проти позиції апелянта заперечував з підстав викладених у відзиві.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши справу в порядку ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Так, під час здійснення повноважень ліквідатора у справі про банкрутство ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш», арбітражним керуючим Демчан О.І виявлено, що за боржником зареєстровано транспортний засіб марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський-В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 , про підтверджується листом РСЦ МВС в Харківській області від 09.09.2020 року №31/20-1356 та на транспортний засіб накладено обтяження (застава рухомого майна).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 року у справі №910/9988/16 заяву ПАТ «Сбербанк» про видачу виконавчого документа задоволено.

Видано наказ на примусове виконання рішення постійно діючого Третейського суду при Всеукраїнській громадській організації «Союз інвесторів України» у третейській справі №02/16 від 14.03.2016 року за позовом ПАТ «Сбербанк» до ТОВ «НВК «Дніпроспецмаш», третя особа у третейській справі ТОВ «Укрремколіямаш» про стягнення заборгованості в частині, що підлягає примусовому виконанню, такого змісту:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> на користь ПАТ «Сбербанк» за договором про відкриття кредитної лінії №02-В/13/122/КЛ-КБ від 22.03.2013 року заборгованість за тілом кредиту у сумі 1998561,34 долар США заборгованість по процентах за користування кредитом у сумі 342961,25 долар США, пені за прострочення повернення заборгованості за тілом кредиту у сумі 5295748,16 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 176284,60 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> на користь ПАТ «Сбербанк» витрати по сплаті третейського збору в сумі 25500,00 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «НВК «Дніпроспецмаш» на користь ПАТ «Сбербанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 689,00 грн.»

21.12.2016 року на адресу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України надійшла заява ПАТ «Сбербанк» про відкриття виконавчого провадження відносно ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» на підставі наказу Господарського суду м.Києва від 29.11.2016 року по справі №910/9988/16.

13.01.2017 року старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Пироговською-Харітоновою Я.Р. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження.

На виконання вимог ст.56 Закону України «Про виконавче провадження», 13.01.2017 року державним виконавцем винесена постанова про арешт майна боржника ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш».

16.01.2017 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Пироговською-Харітоновою Я.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень стосовно всього рухомого та нерухомого майна.

09.02.2017 року державним виконавцем винесено постанову про розшук майна боржника, у тому числі транспортного засобу марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

В ході виконання вказаної постанови виявлено, що транспортний засіб марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 затримано та доставлено на майданчик тимчасового зберігання за адресою: вул.Київська, 2, м.Лубни, Полтавська область.

18.08.2017 року державним виконавцем Лубенського міськрайонного відділу ДВС ГТУЮ у Полтавській області Матвієнко А.В. винесено постанову про опис та арешт майна, зокрема Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 та передано на відповідальне зберігання ОСОБА_1 .

У подальшому, на підставі п.3 ч.3 ст.36 Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем 21.08.2017 року винесено постанову про припинення розшуку майна боржника, а саме Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

06.09.2017 року за вх.№5154/27/02/9-2017 з національної поліції надійшло повідомлення про зняття вищевказаного транспортного засобу з розшуку інформаційної системи Відеоконтроль - Рубіж.

22.03.2018 року здійснено виклик ОСОБА_1 до виконавця на 27.03.2018 року з метою встановлення фактичного знаходження описаного транспортного засобу: Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

02.04.2018 року старшим державним виконавцем до проведення виконавчих дій 17.05.2018 року, залучено працівників Дніпропетровського районного відділу поліції Дніпропетровського відділу поліції ГУНП в Дніпропетровській області, про що свідчить постанова про залучення осіб для участі у виконавчому провадженні №53238289.

17.05.2018 року старшим державним виконавцем Кудряновським Ю.В. Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено постанову про розшук майна боржника, у тому числі транспортного засобу: тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

01.06.2018 року на адресу державного виконавця надійшло повідомлення про те, що транспортний засіб тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 внесено до обліку інформаційної системи Відеоконтроль - Рубіж.

01.10.2018 року державним виконавцем зроблено запит до Управління інформаційної підтримки та координації поліції 102 ГУ НП України, щодо надання інформації про розшук транспортних засобів боржника, у тому числі тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.10.2018 року відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> (код ЄДРПОУ 32433631); визнано розмір вимог ініціюючого кредитора; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника.

03.12.2018 року старшим державним виконавцем Кудряновським Ю.В. Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на підставі п.4 ч.1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про зупинення вчинення виконавчих дій.

Постановою Господарського суду Харківської області від 30.07.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> визнано банкрутом; припинено процедуру розпорядження майном боржника та повноваження розпорядника майна боржника - арбітражного керуючого Кошовського С.В.; визнано ТОВ «НВК «Дніпроспецмаш» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру; призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Демчана О.І., що виконує з дня свого призначення функції з управління та розпорядження майном банкрута та виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута.

Як свідчать матеріали справи, 21.08.2020 року ліквідатор звернувся до ОСОБА_1 із запитом про надання інформації про зберігання майна та повернення майна із зберігання. Однак, відповіді на вказаний запит ОСОБА_1 надано не було, майно не повернуто.

Також, 21.08.2020 ліквідатор звернувся до Департаменту ДВС ВПВР МЮ та Лубенського МВВДВС ГТУЮ у Полтавській області із запитами про надання інформації про місцезнаходження транспортного засобу.

На вищевказані запити ліквідатор отримав наступні відповіді: Департамент ДВС ВПВР МЮ листом від 24.09.2020 року повідомив про те, що майно було описане та передане на зберігання ОСОБА_1 , останнє відоме місцезнаходження транспортного засобу - м.Лубни. Північно-Східне міжрегіональне управління МЮ (м.Суми) листом від 16.09.2020 року повідомило, що у відділі відсутня інформація про місцезнаходження описаного транспортного засобу.

У подальшому у лютому 2021 року, ліквідатор ТОВ «НВК «Дніпроспецмаш» звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом про зобов`язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просив суд, у тому числі зобов`язати громадянина ОСОБА_1 та Відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України передати за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» арбітражному керуючому Демчану О.І. транспортний засіб марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.06.2021 року у справі №904/3214/18 (922/458/21) позов задоволено частково. Зобов`язано громадянина ОСОБА_1 передати за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» арбітражному керуючому Демчану О.І. транспортний засіб тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 . В решті вимог позову відмовлено. Стягнуто з громадянина ОСОБА_1 на користь ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича судовий збір в розмірі 2270,00 грн.

18.08.2021 року на підставі постанови головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Харківської області, що виданий 22.07.2021 року у справі №904/3214/18 (922/458/21).

08.12.2021 року на підставі постанови головного державного виконавця Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції керуючись приписами п.11 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження» закінчено виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду Харківської області за №904/3214/18 (922/458/21), що виданий 22.07.2021 року про зобов`язання громадянина ОСОБА_1 передати за актом приймання-передачі ліквідатору ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» арбітражному керуючому Демчану Олександру Івановичу транспортний засіб марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 .

Державним виконавцем було направлено повідомлення до Дніпровського УП ГУНП України в м.Києві про вчинення боржником ( ОСОБА_1 ) кримінального правопорушення.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10.04.2023 року у справі №755/3911/23 зобов`язано уповноважену особу Дніпровського управління поліції ГУНП в м.Києві внести відомості про вчинення кримінального порушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Неповернення транспортного засобу, що належав банкруту, марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 , відсутність інформації щодо його місцезнаходження, фактично втрата транспортного засобу під час проведення виконавчих дій у межах виконавчого провадження №53238289 стало підставою для подання ліквідатором позову до суду у даній справі про відшкодування збитків.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (п. 3 ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (п.8 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (ч.1, ч.3 ст. 22 Цивільного кодексу України).

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України).

Стаття 56 Конституції України закріплює право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч.1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ст. 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Так, необхідною підставою для притягнення органу державної влади (у даному випадку відповідача - Міністерство юстиції України (відділ примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох елементів цивільного правопорушення: 1) неправомірні дії цього органу, 2) наявність шкоди та 3) причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих елементів має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у пункті 32 постанови від 03.09.2019 року у справі №916/1423/17 (провадження №12-208гс18).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого внаслідок порушення належного йому майнового права та (або) ушкодженні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 року у справі №902/320/17).

У постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17 (провадження №12-199гс18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

Суд першої інстанції встановив, що спірні правовідносини у цій справі виникли у період дії Закону України від 02.06.2016 року за №1404-VIII «Про виконавче провадження», який був чинним на час арешту й опису майна банкрута, зокрема, у відносинах зберігання та повернення майна, на яке накладено арешт.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент складення акту опису й арешту майна від 18.08.2017 року) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За п. 6 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний накласти арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку;

Пунктом 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у разі порушення господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника).

Відповідно до ч. 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Частини 2 та 5 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Стаття 58 Закону України «Про виконавче провадження» визначає правила зберігання майна, на яке накладено арешт. Так майно, на яке накладено арешт, крім майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), що призначені виконавцем у постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника, під розписку. Копія постанови видається боржнику, стягувачу, а якщо обов`язок щодо зберігання майна покладено на іншу особу - також зберігачу.

Аналіз положень Закону України «Про виконавче провадження» дозволяє дійти висновку, що зберігання майна боржника є процесуальною діяльністю державного виконавця (незалежно від того, яка конкретно особа - сам державний виконавець чи залучений ним зберігач здійснює відповідні дії) щодо примусового виконання рішень відповідних органів, уповноважених осіб та суду (див. mutatis mutandis висновки, викладені у пункті 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі №821/197/18/4440/16 (провадження №11-1200апп18), а також в її постанові від 12.06.2019 року у справі №308/12150/16-ц (провадження № 14-187цс19)). Тому порушення зберігачем заборони виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне передбачену законом відповідальність зберігача майна (окремого суб`єкта) перед державним виконавцем. За загальним правилом, державний виконавець може нести відповідальність за втрату такого майна у межах відповідного виконавчого провадження перед власником майна. Саме такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №910/6355/20.

Введення щодо ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» ліквідаційної процедури у справі про банкрутство №904/3214/18 постановою суду від 30.07.2020 року не тільки скасовувало заходи забезпечення (арешт), ужиті судовим виконавцем для забезпечення виконання судового рішення, але й покладало на нього обов`язок ужити заходів із передачі арештованого майна ліквідатору боржника для задоволення конкурсних вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі. Невчинення такої передачі в сукупності з доведенням настання збитків для боржника може бути підставою для стягнення збитків власником із судового виконавця, який надалі може стягнути їх з неналежного зберігача (розділ VII Закону України «Про виконавче провадження») (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі №910/6355/20).

У Цивільному кодексі України питання зберігання майна регулюється главою 66 (§1. Загальні положення про зберігання), положення якої також застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом (стаття 955 цього Кодексу). Згідно із ч.1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина перша статті 937 Цивільного кодексу України передбачає, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, установлених статтею 208 цього Кодексу. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну (ст. 942 Цивільного кодексу України).

Частиною першою статті 950 Цивільного кодексу України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Аналіз наведених приписів Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що складення державним виконавцем постанови про опис та арешт майна боржника від 18.08.2017 року та її підписання з боку Яросюка О.І. (особою уповноваженою на зберігання) свідчить про поширення на судового виконавця положень статті 955 Цивільного кодексу України щодо зберігання ним описаного та вилученого у власника (уповноваженого органу) майна та його відповідальності перед власником за збереження такого майна, оскільки, вилучивши у власника описане майно, судовий виконавець тим самим прийняв на себе зобов`язання перед власником (уповноваженим органом) щодо його належного зберігання. Також складення постанови з визначенням Яросюка О.І. як зберігача за постановою про арешт майна та його опис підтверджує ознаки укладення договору зберігання між судовим виконавцем і зберігачем (Яросюком О.І.) щодо зберігання переданого йому арештованого (описаного) майна та можливу відповідальність Яросюка О.І. за втрату ввіреного йому майна перед судовим виконавцем. Отже за відповідними обставинами опосередковується виникнення двох зобов`язань щодо належного зберігання майна - судового виконавця перед власником (уповноваженою особою) та зберігача (Яросюк О.І.) перед судовим виконавцем.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення дійшов висновку, що позивачем не доведено неправомірні дії виконавчої служби (відповідача) при вибутті майна із власності позивача та перебування наслідків втрати автомобіля у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними діями чи бездіяльністю органу ДВС Міністерства юстиції України.

Проте, колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладені вище обставини, норми права та правові висновки не погоджується з висновками суду першої інстанції у даній справі.

Як вже зазначалось, введення щодо ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» ліквідаційної процедури у справі про банкрутство №904/3214/18 постановою суду від 30.07.2020 року не тільки скасовувало заходи забезпечення (арешт) і припинило відносини відповідального зберігання, ужиті судовим виконавцем для забезпечення виконання судового рішення, але й покладало на нього обов`язок ужити заходів із передачі арештованого майна у тому числі з відповідального зберігання ліквідатору боржника для задоволення конкурсних вимог кредиторів у ліквідаційній процедурі.

Невчинення такої передачі в сукупності з доведенням настання збитків для боржника може бути підставою для стягнення збитків власником із судового виконавця, який надалі може стягнути їх з неналежного зберігача (розділ VII Закону України «Про виконавче провадження»).

Наразі має місце протиправність поведінки державного виконавця, яка полягає у не переданні майна ліквідатору, що було арештовано, описано та передано на зберігання. Вказане становить перший елемент складу цивільного правопорушення.

Суд апеляційної інстанції враховує, що у разі виявлення розтрати, відчуження, приховування, підміни, пошкодження, знищення переданого на зберігання майна або встановлення незаконних дій з цим майном, виконавець мав скласти про це акт і звернутися з відповідним повідомленням до органів досудового розслідування для вирішення питання про притягнення зберігача описаного майна до відповідальності, передбаченої статтею 388 Кримінального кодексу України. Наразі державний виконавець звернувся та відкрито кримінальне провадження у 2023 році, вже після вчинення ліквідатором дій направлених на витребування майна і в межах іншого виконавчого провадження, а не того, в якому відбулась втрата майна. Зберігання майна банкрута відбувалося до визнання власника майна банкрутом і відповідальним за зберігання вилученого майна є саме орган ДВС. При цьому ініціювання кримінального провадження має місце через 4 роки після того як майно було втрачено. Ефективні дії, спрямовані на збереження майна позивача та відновлення його порушеного права власності, державним виконавцем фактично не вчинялись, хоча про втрату описаного, арештованого та переданого на зберігання майна державний виконавець знав.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішенні Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 року у справі за заявою №28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності (визначеності), який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 у справі «Войтенко проти України» (заява №18966/02) зазначено, що ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина «судового розгляду».

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої §1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Встановлені у даній справі обставини свідчать про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю держаного виконавця, яка полягала у неповерненні майна боржнику в особі ліквідатора зі зберігання (обов`язок який виник у зв`язку з прийняттям постанови 30.07.2020 року) та шкодою, яка складається з вартості неповерненого позивачу майна, описаного та вилученого за актами опису та арешту.

Відповідно до ч.1 ст. 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно абз.2 ч.1 ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Наразі встановлено, що майно позивача транспортний засіб вибуло з його володіння (розпорядження), тобто є втраченим під час проведення виконавчих дій. В порушення вимог законодавства майно позивачу не повернуто в метою включення його до ліквідаційної маси.

Відповідно до звіту про оцінку майна від 20.01.2023 року, складеного ТОВ «Консалтингова компанія «Парето», копія якого міститься в матеріалах справи, вартість транспортного засобу марки Volkswagen-multivan, тип кузова: пасажирський - В, номер кузова НОМЕР_1 , 2007 р.в, д.н.з. НОМЕР_2 не переданого ліквідатору боржника і втраченого під час його перебування на відповідальному зберіганні становить 427744,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованими доводами позивача, що розмір шкоди, завданої йому внаслідок не передання і втрати його майна, становить 427744,00 грн.

Колегія суддів вважає, що позивачем обґрунтовано та доведено належними та допустимими доказами наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування до відповідача такої міри відповідальності, як відшкодування майнової шкоди, що є підставою для задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції у даній справі обставини та докази на їх підтвердження, перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм права та відповідність рішення нормам процесуального права, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, не з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційних вимог, скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що витрати позивача на оцінку майна з метою визначення розміру збитків у сумі 2000,00 грн. належать до витрат пов`язаних з розглядом справи і підлягають відшкодуванню на користь позивача, що узгоджується з приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 86, 129, 240, 269, 270, п.2, ч.1 ст.275, п.п. 1,3 ч.1 ст. 277, ст.ст. 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш»</a> в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича задовольнити.

Рішення Господарського суду Харківської області від 04.07.2023 року у справі №904/3214/18 (922/507/23) скасувати.

Прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України (01601, м.Київ, вул. Бастіонна, 6, код 37567646) на користь ТОВ «Науково-виробничий комплекс «Дніпроспецмаш» (61045, м.Харків, вул. Клочківська, буд. 192-А, код 32433631) грошові кошти в розмірі 427744,00 грн., що є відшкодуванням збитків, завданих Міністерством юстиції України (01001, м.Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, код 00015622) та витрати на оцінку майна у розмірі 2000,00 грн.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 22 вересня 2023 року.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов