Рішення

від 30.08.2023 по справі 918/86/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" серпня 2023 р. м. РівнеСправа № 918/86/22

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу (на новий розгляд)

за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (вул. 16 Липня, 52, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 02910077)

в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (майдан Просвіти, 2, м. Рівне, 33013, код ЄДРПОУ 13986712)

до відповідача-1 Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034)

до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (вул.Поліська, 7, Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область, 34240, код ЄДРПОУ 01003414)

про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут)

у судове засідання з`явилися:

- від прокуратури: Гіліс Ірина Володимирівна;

- від позивача: не з`явився;

- від відповідача-1: не з`явився;

- від відповідача-2: адвокат Козак Андрій Юрійович;

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі Рівненська ОДА) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" (далі ДП "Клесівське лісове господарство") та до Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (далі ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод"), в якій просив: визнати недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1; скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22 (суддя Горплюк А.М.), яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2023 касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22 скасовано, справу № 918/86/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 02.03.2023 року справу № 918/86/22 передано на розгляд судді Церковній Н.Ф.

Ухвалою від 07.03.2023 справу № 918/86/22 прийнято до свого провадження суддею Церковною Н.Ф. Постановлено справу № 918/86/22 розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.03.2023. Запропоновано учасникам справи у строк до 27.03.2023 надати письмові пояснення з урахуванням вказівок постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023 року у цій справі. Повідомлено сторін, що подання ними додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотань, заяв, пояснень, можуть бути подані до суду у строк до 27.03.2023. Встановлено учасникам справи строк, що усі заяви, клопотання, заперечення подати до суду до 27.03.2023 з дотриманням вимог до форми та змісту заяв з процесуальних питань, встановлених ст. 170 ГПК України.

Від відповідача-2 на адресу суду 27.03.2023 надійшли додаткові письмові докази (копія технічного звіту по перенесенню меж дії земельних сервітутів відповідно до укладених договорів про встановлення земельного сервітуту) та письмові пояснення з врахуванням висновків постанови Верховного Суду.

Ухвалою від 28.03.2023 відкладено підготовче засідання суду на 19.04.2023. Запропоновано прокурору та відповідачу -1 у строк до 18.04.2023 надати письмові пояснення з урахуванням постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.02.2023 року у цій справі.

17 квітня 2023 року від прокурора надійшли письмові пояснення з врахуванням висновків постанови Верховного Суду.

18 квітня 2023 року від відповідача -1 надійшли письмові пояснення з врахуванням висновків постанови Верховного Суду.

Ухвалою від 19.04.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 07.06.2023 з ініціативи суду. Відкладено розгляд підготовчого засідання на 16.05.2023.

08 травня 2023 року від відповідача-2 надійшло клопотання від 04.05.2023 про долучення письмових доказів та клопотання про поновлення строку на їх подання (протокольною ухвалою суду від 16.05.2023 поновлено строк відповідачу-2 на подання доказів та залучено останні до матеріалів справи).

08 травня 2023 року від прокуратури надійшло клопотання про заміну відповідача-1 у справі його правонаступником та заперечення на клопотання відповідача-2 від 04.05.2023 про долучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою від 16.05.2023 замінено відповідача-1 у справі Державне підприємство "Клесівське лісове господарство" його правонаступником - Державним спеціалізованим господарським підприємством "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034). Відкладено розгляд підготовчого засідання на 06.06.2023.

Судове засідання 06.06.2023, у зв`язку із перебуванням судді Церковної Н.Ф. на лікарняному з 06.06.2023 по 08.06.2023, не відбулося.

Лікарняний судді Церковній Н.Ф. продовжено до 30.06.2023.

12 червня 2023 року до керівника апарату зі службовою запискою звернувся помічник судді Церковної Н.Ф. щодо призначеного повторного автоматизованого розподілу справи № 918/86/22 з метою запобігання порушення процесуальних строків передбачених ст. 177 ГПК України та своєчасного розгляду судом питання щодо закриття підготовчого провадження, строк якого тривав до 07.06.2023.

12 червня 2023 року розпорядженням керівника апарату суду № 03-04/19/2023 "Щодо призначення повторного автоматичного розподілу судових справ" призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/86/22.

За результатами автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 918/86/22 розподілено судді Пашкевич І.О.

Ухвалою від 14.06.2023 прийнято справу № 918/86/22 до свого провадження. Постановлено справу № 918/86/22 розглядати за правилами загального позовного провадження спочатку. Підготовче засідання призначено на 29.06.2023.

Ухвалою від 29.06.2023 закрито підготовче провадження у справі № 918/86/22. Призначено справу № 918/86/22 до судового розгляду по суті на 18.07.2023.

Ухвалою від 18.07.2023 оголошено перерву до 29.08.2023.

У судовому засіданні 29.08.2023 оголошено перерву до 30.08.2023 та ухвалою від 29.08.2023 повідомлено Рівненську обласну державну адміністрацію та Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України", що наступне судове засідання з розгляду справи по суті відбудеться 30.08.2023.

30 серпня 2023 року судом встановлено, що позивач та відповідач-1 не забезпечили явку уповноважених представників у судове засідання, належним чином повідомлені про час, дату та місце його проведення, що підтверджується довідкою про надіслання на офіційну електронну адресу ухвали від 29.08.2023.

Відповідно до п. 17 розділу ІІІ положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженого рішення Вищої ради правосуддя 17.08.2021 за № 1845/0/15-21 встановлено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Направлення копії судового рішення учасникам справи в електронній формі у разі наявності в особи офіційної електронної адреси є належним виконанням судом обов`язку з направлення копії судового рішення у порядку, встановленому процесуальним законом.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалася обов`язковою, суд дійшов висновку про можливість проведення судового засідання 30.08.2023 без участі представників Рівненської обласної державної адміністрації та Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України".

Присутні у судовому засідання прокурор та представник відповідача-2 підтримали свої правові позиції, викладені у заявах по суті спору та письмових поясненнях.

Судом встановлено, що спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору № 01 про встановлення земельного сервітуту, укладеного 27.04.2021 між відповідачем-1 (надавач сервітутних прав) та відповідачем-2 (набувач сервітутних прав) та скасування державної реєстрації права користування (сервітут) земельними ділянками.

Предметом позову у справі, що розглядається, є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Рівненської ОДА про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та скасування державної реєстрації права користування (сервітуту).

Підставою позову є невідповідність цього договору вимогам статей 401 Цивільного кодексу України, статей 98, 99 Земельного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір про встановлення сервітуту не відповідає вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, оскільки частина земельних ділянок лісогосподарського призначення державної власності передана у сервітутне користування ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" для розміщення відвалу без дотримання вимог законодавства щодо набуття права користування чужою земельною ділянкою (сервітуту), внаслідок чого ДП "Клесівське лісове господарство" позбавляється права володіння та користування цими земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення, а власник земельних ділянок держава в особі Рівненської ОДА позбавляється права розпорядження ними. Крім того, прокурор зазначав про удаваність договору, відсутність рішення власника земельної ділянки щодо встановлення на земельній ділянці сервітуту, а також про порушення законодавства під час державної реєстрації права користування (сервітуту) на земельні ділянки.

При первісному розгляді, господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що, з урахуванням наявності у набувача сервітуту спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, для встановлення спірного сервітуту відповідачу не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем. Суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином у розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Крім того, спростовуючи доводи прокурора про удаваність договору про встановлення земельного сервітуту, суд виходив з того, що пунктом 1.4. договору сторонами передбачено, що цей договір не є договором оренди земельної ділянки. Крім того, суд зазначив, що сторони попередньо вчиняли дії, спрямовані на виникнення між ними саме сервітутних відносин, а не інших, оскільки технічна документація була виготовлена саме щодо встановлення меж частин земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні ДП "Клесівське лісове господарство" і на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод".

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, апеляційний суд вказав, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" довів неможливість забезпечення своїх потреб в інший спосіб, а відтак правомірно уклало договір про встановлення сервітуту. При цьому суд зауважив, що, з урахуванням наявності у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, а у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мети встановлення сервітуту розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), у цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", тому ДП "Клесівське лісове господарство" погодило, а ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" затвердило відповідну технічну документацію. Суд зазначив, що інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.

Також суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, послався на положення статті 98, підпунктів "в", "з" частини 1 статті 99 Земельного кодексу України, та дійшов висновку, що законом передбачена можливість укладення договору про встановлення земельного сервітуту для потреб видобування корисних копалин та інших земельних сервітутів. Зазначивши, що у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" наявний спеціальний дозвіл на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площу 77,5 га для видобування гранітів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням неможливості забезпечення своїх потреб в інший спосіб ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" уклало договір про встановлення земельного сервітуту.

Верховний Суд, направляючи справу № 918/86/22 на новий розгляд, у постанові від 07.02.2023 зазначив, що судам під час розгляду цієї справи належало визначити дійсну правову природу укладеного між відповідачами договору, здійснити оцінку всіх погоджених сторонами умов укладеного правочину, проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину, врахувати дійсний стан правовідносин його учасників і за результатами встановленого визначити правові норми, що мають застосовуватись у цьому випадку. Верховний суд зазначив, що встановлені судами фактичні обставини у справі № 918/86/22 та у справах № 905/3280/16, № 917/133/17, № 914/427/20, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними, однак судові рішення у справі № 918/86/22 ухвалені не відповідно, а всупереч правовим висновкам, викладеним у зазначених справах, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, Верховний Суд зауважив, що судами попередніх інстанцій не були задоволені вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права користування (сервітут), оскільки суди дійшли висновку, що у разі відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування рішення державного реєстратора. Водночас обставини дотримання вимог законодавства при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та державній реєстрації речового права не досліджувалися судами попередніх інстанцій. Таким чином, фактично суди не надали оцінки доводам прокурора щодо порушення порядку проведення державної реєстрації права користування (сервітут). Зокрема, судами не з`ясовано, чи державна реєстрація права земельного сервітуту була здійснена з дотриманням вимог п. 11 ст. 79-1 ЗК України та п. 814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Отже, для правильного вирішення спору у справі № 918/86/22 на новий розгляд необхідно встановити юридичну природу укладеного між сторонами договору, наявність підстав для його встановлення, а також дослідити та перевірити, чи була проведена державна реєстрація права земельного сервітуту з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з ч. 5 ст. 310 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Прокуратурою долучено до матеріалів справи Технічний звіт по перенесенню меж дії земельних сервітутів відповідно до укладених договорів про встановлення земельного сервітуту між Державним підприємством "Клесівське лісове господарство" та Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області, розроблений Державним підприємством "Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою". Даний технічний звіт розроблений після укладення між відповідачами-1 та -2 Договору про встановлення сервітуту. Прокуратура вказує, що даний технічний звіт підтверджує і містить в собі матеріали перенесення меж діючого сервітуту в натуру (на місцевість), свідчить про необхідність встановлення такого сервітуту в інтересах відповідача-2, оскільки його межі розміщені між земельними ділянками товариства та з встановлення меж частини земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод".

Правова позиція прокуратури з урахуванням постанови Верховного Суду

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначає, що договір № 01 про встановлення земельного сервітуту суперечить вимогам законодавства, а саме статтям 92, 93, 95, 96, 116, 122 124, 134, 149 Земельного кодексу України та статтям 4, 13, 15, 16 Закону України "Про оренду землі", оскільки:

- дія спеціального дозволу на користування надрами № 2196 від 27.03.200 не поширюється на земельну ділянку, щодо якої укладено сервітут;

- відповідач-2 не мав потреби саме у встановленні сервітуту, оскільки була відсутня неможливість задовольнити потреби у користуванні своєю власністю чи сусідньою або іншою земельною ділянкою в інший спосіб, ніж встановлення земельного сервітуту;

- на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача і межує із земельною ділянкою, на яку встановлено сервітут, наявні проїзди, автодороги, залізничні колії;

- матеріали справи не містять документа про вирішення земельного спору про неможливість використання ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" своєї власності без обтяження сервітутом земельної ділянки ДП "Клесівське лісове господарство" уповноваженим органом згідно з вимогами ч. 1 ст. 158 ЗК України;

- технічна документація щодо встановлення меж частини земельної ділянки площею 7,3 га, на яку поширюється право сервітуту, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку;

- реальна потреба у використанні земельної ділянки лісогосподарського призначення полягає у вигідному її розташуванні для здійснення підприємницької діяльності, а не потреб, обумовлених ст. 404 ЦК України;

- ДП "Клесівське лісове господарство" не мало права на передачу земельної ділянки ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", оскільки є її землекористувачем, а не власником;

- спірний договір про встановлення земельного сервітуту є удаваним правочином, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину договору оренди землі.

Правова позиція відповідача-1 з урахуванням постанови Верховного Суду

ДП "Клесівське лісове господарство" не визнає позовних вимог, просить відмовити у їх задоволенні повністю, а також підтримує всі раніше подані лісгоспом у даній справі відзиви, заперечення та пояснення. Питання про користування спірною земельною ділянкою неодноразово порушувалось підприємством перед лісгоспом шляхом відповідних звернень і відповідачу-1 добре відомі обставини виробничої необхідності щодо розміщення відвалу. Згідно з п. 1.2. договору сторони погодилися, що обсяг сервітутних прав не має на меті позбавлення будь-яких наявних прав або будь-яку зміну обсягу тих прав та обов`язків надавача сервітутних прав стосовно земельної ділянки, які встановлені чинним законодавством, - що спростовує твердження прокурора щодо того що відповідач-1 позбавляється права володіння і користування землями відповідно до їх цільового призначення.

Правова позиція відповідача-2 з урахуванням постанови Верховного Суду

ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" у письмових поясненнях зазначив, що матеріалами справи підтверджується неможливість відповідача-2 задовольнити свої потреби із розміщення відвалу розкривних порід при видобуванні корисних копалин загальнодержавного значення на суміжних земельних ділянках згідно наявного у підприємства спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 будь-яким іншим способом, не інакше як через встановлення обмеження у вигляді сервітуту на сусідні земельні ділянки, що перебувають у постійному користуванні ДП Клесівський лісгосп. При цьому, відповідач-2 звертає увагу, що діє спеціальна норма п. в-3 ст. 99 ЗК України, яка дозволяє встановлювати такий вид земельних сервітутів, що відповідає цілям укладеного договору, а сам прокурор у позовній заяві визнає і зазначає, що відвал - це насип на земляній поверхні із пустих порід, одержуваних при розробці родовищ корисних копалин, тобто його утворення безпосередньо пов`язане і необхідне для потреб видобування корисних копалин.

Відповідач-2 обґрунтовує неможливість розміщення відвалу в іншому місці, відмінному від тих земельних ділянок щодо яких укладено сервітут, а також неможливість розміщення відвалу не інакше як шляхом встановлення сервітуту наступним:

- у відповідача-2 наявний спеціальний дозвіл на користування надрами № 2196 від 27.03.2000;

- враховуючи специфіку процесу видобутку корисних копалин, відвал не може переміщуватимуться на значну відстань у межах проектних контурів. При тому, відвал має відповідати встановленим вимогам, зокрема Правилам охорони праці під час розробки родовищ корисних копалин відкритим способом, затверджених Наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.03.2010 № 61 та іншим нормативно-правовим актам.Місце та необхідність розміщення відвалу саме на спірній земельній ділянці площею 7,3 га, було заздалегідь задекларовано і визначено у Звіті з оцінки впливу на довкілля Розробка та планова діяльність родовища гранітів Крута Слобода Рокитнівського району Рівненської області та в технічному проекті Коригування до проекту реконструкції кар`єру з розробки родовища гранітів Крута Слобода (Сарненський район Рівненської області), в якому дана земельна ділянка запроектована та визначена для розміщення відвалу розкривних порід;

- Технічний звіт по перенесенню меж дії земельних сервітутів та його графічні матеріали по розміщенню зони сервітутного користування відповідно до укладеного договору підтверджує і містить в собі матеріали перенесення меж діючого сервітуту в натуру (на місцевість), свідчить про необхідність встановлення такого сервітуту в інтересах відповідача-2, оскільки його межі розміщені між земельними ділянками товариства які є місцем видобутку ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" корисних копалин та з ними межують, про що є відомості в матеріалах Технічних документацій із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні Державного підприємства Клесівське лісове господарство і на яку поширюється право земельного сервітуту відповідача-2;

- відповідно до ст. 54 Закону України Про землеустрій Державним підприємством Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою розроблено Робочий проект із землеустрою щодо рекультивації земель, відповідно до спеціального дозволу на користування надрами за №2196 від 27.03.2000 на території Рокитнівської селищної ради Сарненського району Рівненської області, у якому визначено, що дана ділянка площею 7,3 га - підлягає рекультивації та є складовою і необхідною для проведення рекультивації всієї ділянки, на яку виданий спеціальний дозвіл на користування надрами як землями промисловості, що відповідає ст. 66 ЗК України;

- позицію відповідача-2 підтверджують письмові звернення з 2015 року до 2018 року з листами до ДП Клесівське лісове господарство, Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, Державного агентства лісових ресурсів України, Рівненської обласної державної адміністрації про вилучення земельної ділянки з детальним викладенням у них потреби у користуванні земельною ділянкою, а також наявними відповідями Держлісагентства про недоцільність вилучення (саме вилучення, а не встановлення сервітуту) земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ Томашгородський щебеневий завод, лист Мінагрополітики і листи ДП Клесівський лісгосп

- відповідач-2 звертався до позивача, який відповів листом від 24.03.2020 за № 2579/0/01-31/20, адресованим Держлісагентству України з проханням надання позитивного висновку щодо вилучення земельної ділянки площею 7,3 га під розташування відвалу за рахунок лісових земель ДП Клесівське лісове господарство; наявність цього листа Рівненської обласної державної адміністрації від 24.03.2020 свідчить про відсутність порушення державних інтересів та інтересів власника землі, фактичне погодження з тим, що всі питання із цією ділянкою вирішуються землекористувачем, та необхідність забезпечення виробничих потреб ПрАТ Томашгородський щебеневий завод.

Відповідач-2 наголошує, що позитивного результату за зверненнями досягнуто не було, адже на той момент (до 2019 року) відповідачем-2 порушувалось питання саме про вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду, що могло бути вирішено лише за окремим рішенням Кабінету Міністрів України, а Держлісагентство у свою чергу висловлювалось за недоцільність такого вилучення земельної ділянки. Після внесення змін до Земельного кодексу України згідно із Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства про видобуток бурштину та інших корисних копалин № 402-ІХ від 19.12.2019, що набрав чинності з 29.12.2019 підприємство зверталось і обґрунтовувало необхідність використання даної земельної ділянки для розміщення відвалу розкривних порід та відсутність іншого альтернативного шляху (способу) вирішення даної проблеми.

Водночас прокурор не довів наявність інших можливих способів задоволення потреб відповідача-2 із розміщення відвалу, та у письмових поясненнях заперечує проти доводів прокуратури про подібність справи № 918/86/22 із справами № 905/3280/16, № 917/133/17 та № 914/427/20 та зазначає, що у всіх цих наведених прокурором випадках відбувалось фактичне надання (вилучення) окремої земельної ділянки для ведення відповідачами підприємницької діяльності (отримання доходу) без необхідності задоволення інших потреб у користуванні майном (власністю) чи здійснення діяльності, що не можуть бути задоволені іншим способом чи шляхом, при цьому:

- у справі № 905/3280/16 (постанова КГС ВС від 21.02.2018) передбачено встановлення в інтересах підприємця особистого строкового сервітуту на платне користування земельною ділянкою для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) для провадження підприємницької діяльності. На момент укладення договору у цій справі такого виду сервітуту як для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) не існувало. При цьому підприємець не мав сусідніх (суміжних) ділянок; матеріали справи не містили доказів того, що потреби підприємця в розміщенні тимчасової споруди не могли бути задоволені Іншим способом; сам підприємець не обґрунтував необхідність встановлення обмеження у вигляді сервітуту; суди дійшли висновку про надання в користування земельну ділянку поза процедурою торгів, про фактичне укладення сторонами договору оренди та недійсність договору сервітуту;

- у справі № 917/133/17 (постанова КГС ВС від 23.09.2020) відповідачу було встановлено право обмеженого користування земельними ділянками (земельний сервітут), з відповідними площами та кадастровими номерами, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (рілля) за рахунок земель запасу і суди дійшли висновку про удаваність правочину. У відповідача так само не було суміжних ділянок чи власності, які він не міг належним чином використовувати без встановлення сервітуту.

- у справі № 914/427/20 (постанова КГС ВС від 13.07.2021) сервітут був встановлений для ведення підприємницької діяльності з будівництва та обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови, і судами не було досліджено необхідність встановлення такого сервітуту.

Враховуючи наявність у набувача сервітуту спеціального дозволу на користування надрами загальнодержавного значення, діючим на момент укладення договору, законодавством визначено, що для встановлення спірного сервітуту відповідачу-2 не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем в порядку абз. 2 п. 11 ст. 186 ЗК України, в редакції діючій на момент виникнення спірних правовідносин.

Крім іншого, відповідач-2 акцентує увагу, що ст. 404 ЦК України є загальною нормою ізаконодавцем в ній наведено загальний невичерпний перелік потреб, для яких може встановлюватись сервітут. Вирішуєпроблему щодо видів земельних сервітутів та переліку потреб, для яких вони можуть встановлюватись, спеціальна норма ст. 99 ЗК України, зокрема її п. в-3) та з) (інші земельні сервітути, (тобто знову ж таки невичерпний перелік).

Матеріалами справи підтверджено, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" повністю відшкодовано збитки власникам землі і землекористувачам у відповідності до Порядку визначення збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою КМУ від 19.04.1993 № 284 у розмірі 479 956 грн 64 коп.

Згідно з результатами польового обстеження спірних земель вбачається, що їх покрив представлений малородючими ґрунтами, а ділянки не мають особливого захисного значення або інших лісогосподарських особливостей. Ділянки підлягають рекультивації та є складовою і необхідною для проведення рекультивації всієї ділянки, на яку виданий спеціальний дозвіл користування надрами. Варіанти щодо можливості розміщення відвалу розкривних порід на інших не лісогосподарських землях неодноразово розглядались відповідачем і у підприємства відсутні, що підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими зверненнями підприємства.

Відповідач-2 підкреслює, що на підставі п. в-3) ч.1 ст. 99 Земельного кодексу України і ст. ст. 401, 404 ЦК України має право вимагати встановлення сервітуту на користування земельною ділянкою для потреб видобування корисних копалин загальнодержавного значення, а тому й звернувся до ДП «Клесівський лісгосп» з заявою про встановлення земельного сервітуту вих. № 692 від 11.12.2020, щодо попереднього погодження на встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки, що знаходиться в постійному користуванні ДП Клесівське лісове господарство загальною площею 17,3 га, з них 10 га під розширення кар`єру та 7,3 га під розміщення відвалу. При цьому детально обґрунтовувати таку необхідність у встановленні земельного сервітуту не було, адже відповідач-1 знав і орієнтувався у виробничій потребі відповідача-2 у використанні цієї земельної ділянки, що підтверджено численними зверненнями.

Після узгодження даного питання ДП Клесівський лісгосп (лист № 1953 від 24.12.2020; лист № 112 від 02.02.2021) з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (лист № 03-1468 від 28.12.2020) і Держлісагентством України (лист № 02-33/492-21 від 26.01.2021, лист № 02-33/8851-20 від 23.11.2020) як органом управління майном, з відповідачем-2 правомірно та з дотриманням всіх вимог чинного законодавства України було укладено договір про встановлення земельного сервітуту. Доцільність застосування сервітуту пояснюється тим, що відповідно до ст. 98 ЗК України, право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Даним обмеженням виступає предмет договору від 27.04.2021 № 1, а саме сервітутне користування для розміщення відвалу. Згідно з пунктом 1.2. Договору сторони дійшли згоди, що обсяг сервітутних прав не має на меті позбавлення будь-яких наявних прав або будь-яку іншу зміну обсягу тих прав та обов`язків Надавача сервітутних прав стосовно земельної ділянки, які встановлені чинним земельним законодавством України. При тому, абз. 3 п. 3.1. договору визначено, що земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений, а іншими умовами договору гарантується дотримання прав та інтересів відповідачу-1 (постійному землекористувачу) у разі порушення їх відповідачем-2.

Таким чином, на переконання відповідача-2, вищевказаними доказами стверджується основна мета сервітуту, якою є задоволення потреб відповідача-2 при видобуванні надр на сусідній земельній ділянці, що перебуває в його користуванні, та необхідністю десь розміщувати відвал розкривних порід, що утворюється в результаті такої діяльності і пов`язаний з потребами такого видобування; умовою його встановлення є неможливість відповідача-2 задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Окремо відповідач-2 вважає безпідставною позицію прокурора про ніби-то відсутність єдиної технічної документації щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, не погодження її у встановленому порядку та порушення ст. 55-1 Закону України «Про землеустрій» і порядку державної реєстрації сервітуту. Відповідач-2 наголошує, що саме прокуратура обґрунтовує вимогу про скасування рішення державного реєстратора як похідну від визнання недійсним договору, і при цьому прокуратура не наводить будь-яких порушень в ході такої реєстрації. Оскільки договором закріплено площу обмеженого сервітутного користування земельною ділянкою яка є частиною двох інших на неї не може бути розроблена єдина технічна документація із встановлення меж земельних сервітутів, оскільки у такому випадку не формується якась окрема ділянка чи якось ці частини відділяються від сформованих вже земельних ділянок, а лише визначається площа обмеження у користуванні (площа сервітуту). У такому випадку розробляються технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту, по відношенню до кожної із ділянок, що й було зроблено. На підставі двох окремих технічних документацій із землеустрою до ДЗК до інформації про кожну земельну ділянку окремо внесено відповідні відомості про визначення меж сервітутів. Укладений договір і право сервітуту на підставі ст. ст. 100 і 126 ЗК України, ст. 402 ЦК України був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі розробленої технічної документації та за наявності відомостей про межі сервітуту в Державному земельному кадастрі. Крім того, враховуючи наявність у набувача сервітуту спеціального дозволу на користування надрами загальнодержавного значення для встановлення спірного сервітуту відповідачу-2 не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем в порядку абз. 2 п. 11 ст. 86 ЗК України.

Також відповідач-2 зазначає, що на його переконання твердження прокуратури про удаваність правочину висловлені з єдиною метою: для підкріплення своєї позиції про незаконність сервітуту, у зв`язку із чим прокуратура посилається на норми ЗК України згідно з якими при укладенні договору оренди земельної ділянки відповідач-2 мав би звертатися до відповідного органу виконавчої влади, а саме позивача. Відповідач-2 вказує, що договір земельного сервітуту за своєю правовою природою не є і не може бути прирівняним до договору оренди землі і до нього не може застосовуватись порядок укладення договору оренди землі, в тому числі норма щодо обов`язкового проведення земельних торгів, оскільки порядок встановлення сервітутів земельних торгів не передбачає (ст. 100 ЗК України). Відповідачі не мали на меті укладення договору оренди землі і врегулювання своїх відносин саме цим видом правочину, а тому наведені прокурором норми про оренду землі не можуть застосовуватись при вирішенні даних позовних вимог. При тому п. 1.4. договору сторонами наголошено, що даний договір не є договором оренди земельної ділянки. Прокуратурою ігнорується інститут сервітуту і здійснюється хибний висновок про удаваність правочину, а також вчиняються дії із захистом держави за відсутності будь-якого порушення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" здійснює свою діяльність, пов`язану з видобуванням гранітів родовища "Крута Слобода", відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площі 77,5 га.

Родовище гранітів "Крута Слобода" експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".

Згідно з розпорядженням від 24.07.2014 № 318 Рівненської ОДА у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство" було надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065).

ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталося до ДП "Клесівське лісове господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України з запитами про вилучення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід (листи від 10.03.2015 № 115, від 30.06.2015 № 368, від 18.05.2017 № 257, від 19.02.2018 № 127, від 30.08.2018 № 512, від 11.12.2020 № 692).

У відповідь на ці листи Державне агентство лісових ресурсів України повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", що підтверджується листами цього агентства від 09.09.2015 № 02-19/6479-15 та від 14.12.2018 № 02-33/16975-18, а також листом Міністерства аграрної політики від 15.01.2018 № 37-13-15/1010 і листами ДП "Клесівське лісове господарство" від 13.09.2018 № 1567, від 31.08.2018 № 1443.

У подальшому ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося із заявою від 11.12.2020 № 692 до ДП "Клесівське лісове господарство" про встановлення сервітуту на земельні ділянки загальною площею 17,3 га, з яких: 10 га під розширення кар`єру, 7,3 га для розміщення відвалу, які розташовані на території кварталу 61 Сехівського лісництва та кварталу 4 Томашгородського лісництва.

У заяві право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовано тим, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" у межах наданого гірничого відводу здійснює видобування корисних копалин, які використовуються в дорожньому будівництві. Тому з метою забезпечення реалізації програми "Велике будівництво" просило погодити встановлення земельного сервітуту на вказані земельні ділянки.

ДП "Клесівське лісове господарство" листом від 11.03.2021 № 325 погодило:

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га (інв. № 36/151-1 від 11.03.2021);

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут) на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га (інв. № 36/152-1 від 11.03.2021).

Отже, судом встановлено, що після узгодження питання ДП "Клесівське лісове господарство" з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і Державним лісовим агентством України як органом управління майном, 27.04.2021 між ДП "Клесівське лісове господарство" (надавач сервітутних прав) та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (набувач сервітутних прав) було укладено договір № 01 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 7,3 га. (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), для розміщення відвалу, що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області.

Розташування та межі частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, визначено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

За змістом абз. 3 п. 1.1 Договору укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення відвалу узгоджено з Державним агентством лісових ресурсів України (лист Державного агентства лісових ресурсів України від 26.01.2021 № 02-33/492-21).

Згідно з п. 1.3 Договору сторони погодили, що набувач сервітутних прав сплачує надавачеві сервітутних прав плату за встановлення сервітуту у розмірі та порядку, визначеному пунктом 5 цього договору, та відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані набувачем сервітутних прав внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, зазначених у п. 11 цього договору, та будуть визначені відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284.

Відповідно до п. 2.1. Договору встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 терміном до 27.03.2040.

Пунктом 4.2.6 Договору встановлено, що набувач сервітутних прав зобов`язаний після закінчення використання частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, провести рекультивацію порушених земель відповідно до чинного законодавства України та робочого проекту землеустрою; привести землю під сервітутом у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, про що письмово поінформувати надавача сервітутних прав після завершення виконання таких робіт, спільно заактувавши їх.

Щорічна плата за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, на яку поширюється право земельного сервітуту, відповідно до цього договору встановлена у розмірі 0,5% від середньої вартості нормативної грошової оцінки ріллі відповідної територіальної громади (п. 5.1 договору).

Згідно з Інформаційними довідками Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2021 № 286014808 та від 22.11.2021 № 286015264 проведено державну реєстрацію права користування (сервітут).

Як вбачається, ДП "Клесівське лісове господарство" погодило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га; та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут), на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га.

Судом встановлено, що станом на дату укладення оспорюваного правочину законодавством передбачалося погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж сервітуту землекористувачем і подальше затвердження особою, яка набуває право сервітуту, у випадку наявності в останньої спеціального дозволу, зокрема, на видобування корисних копалин та використання такої земельної ділянки у цих потребах.

Враховуючи встановлені обставини, а саме наявність у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, наявність у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мету встановлення сервітуту розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), суд дійшов висновку, що в цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод".

Щодо обставин державної реєстрації права сервітуту, який поширюється на частину земельної ділянки судом виснує наступне.

Договором закріплено площу обмеженого сервітутного користування земельною ділянкою, яка є частиною двох земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), а тому на неї не може бути розроблена єдина технічна документація із встановлення меж сервітутів, оскільки у такому випадку не формується якась окрема земельна ділянка чи якось ці частини відділяються від сформованих вже земельних ділянок, а лише визначається площа обмеження у користуванні (площа сервітуту).

У такому випадку розробляються технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту, по відношенню до кожної із ділянок окремо, що й було зроблено, як це вбачається із матеріалів справи.

Так, виходячи з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наявної у матеріалах справи, згідно розпорядження № 318 від 24.07.2014 Рівненською обласною державною адміністрацією було надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство". Дана реєстраційна дія була проведена в реєстрі прав на нерухоме майно 18.11.2014.

Керуючись інформацією стосовно іншої земельної ділянки, тим же розпорядженням № 318 від 24.07.2014 Рівненською ОДА було надано земельну ділянку площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство", дата державної реєстрації - 17.11.2014.

Таким чином, з листопада 2014 року ДП «Клесівське лісове господарство» є належним постійним користувачем вищевказаних земельних ділянок.

Листом № 02/292 від 09.03.2021 ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було надіслано до ДП «Клесівський лісгосп» на погодження дві технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», по двом земельним ділянкам державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065).

На підставі абз. 2 п. 11 ст. 186 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення договору) ДП «Клесівський лісгосп» листом № 325 від 11.03.2021 погодило технічну документацію із землеустрою про встановлення меж земельного сервітуту, а ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» своїм наказом від 08.04.2021 № 44 затвердило їх (є в справі, в матеріалах технічної документації із землеустрою).

На підставі розробленої технічної документації по відношенню до кожної земельної ділянки окремо, отриманих погоджень та їх відповідного затвердження, до Державного земельного кадастру на підставі ст. 79і ЗК України була внесена інформація про встановлення сервітуту і його площу на вказані земельні ділянки, що підтверджується наявними витягами з ДЗК.

Укладений договір про встановлення земельного сервітуту № 01 від 27.04.2021 і право сервітуту був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності відомостей про межі сервітуту в Державному земельному кадастрі.

У даному випадку було дотримано вимоги п. 814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), згідно якого «державна реєстрація сервітуту на частину земельної ділянки проводиться виключно за наявності відомостей про межі такого сервітуту в Державному земельному кадастрі».

Площа права сервітутного користування земельною ділянкою у розмірі 7,3 га, щодо якої укладено договір про встановлення сервітуту, складається з двох частин земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), на яких визначено відповідні обмеження (сервітути) значно більшої площі, площа сервітутного користування за договором знаходиться в межах визначених сервітутів на ці ділянки в ДЗК.

Безпосередньо встановлене договором право сервітуту на земельну ділянку (вид речового права) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, у Державному земельному кадастрі міститься загальна інформація про площу земельної ділянки, на яку може бути встановлене обмеження у вигляді сервітутного землекористування, в межах якої за укладеним договором був встановлений земельний сервітут.

Викладене також підтверджується наявним у матеріалах справи листом № 13-17-0.2-123/2- 22 від 11.01.2022 Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, яким роз`яснено порядок ведення Державного земельного кадастру і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та відсутність порушень з боку відповідачів.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно ст. 5 Закону України «Про землеустрій» об`єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Відповідно до ст. 25 цього Закону документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Згідно цієї ж статті видами документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

Статтею 29 Закону, в діючій на момент виникнення спірних правовідносин редакції, визначено документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Відповідно до статті 55і Закону України «Про землеустрій» встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

г) копії документів, що е підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України. їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

На підставі ст. 14 цього ж Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об`єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.

У відповідності до ст. 15 даного Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування грунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об`єктів нерухомого майна, меліоративних мереж, складових частин меліоративних мереж та точки водовиділу, розташовані на земельній ділянці; межі частин земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, прибережних захисних смуг і пляжних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель (за наявності) та меж земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); відомості про встановлені межові знаки (у разі формування земельної ділянки).

Державний земельний кадастр введеться, до нього вноситься і в ньому відображається інформація по відношенню до кожної окремої сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав за її присвоєним кадастровим номером.

З аналізу даних правових норм у їх взаємозв`язку між собою вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, як і будь-яка інша землевпорядна документація, розробляються по відношенню до кожної окремої земельної ділянки за наявним її кадастровим планом та внесеними відомостями про неї до Державного земельного кадастру.

Положення ст. 55і Закону України «Про землеустрій» передбачають, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

У даному випадку мова йде про сформовану земельну ділянку як об`єкт цивільних прав з її кадастровим планом, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі за її кадастровим номером, і по відношенні до частини якої встановлюються межі сервітуту.

На підставі вказаних вище вимог Законів України «Про Державний земельний кадастр» і «Про землеустрій» у розглядуваному випадку по відношенню до двох земельних ділянок, на частини яких поширюється право земельного сервітуту, розроблено дві окремі технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, на підставі яких до Державного земельного кадастру до інформації про кожну земельну ділянку окремо внесено відповідні відомості про визначення меж сервітутів.

Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меле та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно з ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 126 ЗК України конкретизує попередньо зазначену норму і вказує, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Тобто, право користування земельною ділянкою відповідно до договору про встановлення земельного сервітуту набувається з моменту внесення інформації про сервітут до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 100 ЗК України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Аналогічна норма міститься у ст. 402 ЦК України, згідно якої сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відтак судом встановлено, що прокурор безпідставно зазначає, що технічна документація щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку Рівненською ОДА, ДП «Клесівський лісгосп» та ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод».

Прокурор аргументує дану позицію, зазначаючи, що п. 11 ст. 186 ЗК України встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Водночас прокуратурою не було враховано абз. 2 п. 11 ст. 186 ЗК України (у редакції закону, що діяла під час укладення договору про встановлення земельного сервітуту), згідно з яким технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення у разі наявності в особи, яка набуває право сервітуту, спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, погоджується землевласником або землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право сервітуту.

Враховуючи викладене, для встановлення спірного сервітуту не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження надається землекористувачем в порядку абз. 2 п. 11 ст. 186 Земельного кодексу України.

ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» направило заяву про встановлення земельного сервітуту вих. № 692 від 11.12.2020, якою просило попередньо погодити встановлення земельного сервітуту на земельних ділянках відповідача-1.

ДП «Клесівський лісгосп» листом № 1954 від 24.12.2020 звернулося до Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо узгодження даного питання з Держлісагентством України як органом управління майном.

Натомість, Держлісагентство України своїм листом № 02-33/492-21 від 26.01.2021 повідомило, що не заперечує щодо встановлення земельного сервітуту, звернувши увагу на можливість встановлення плати за сервітут.

ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розробив Технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», що включає в себе земельну ділянку площею 7,3 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) для розміщення відвалу та розташована на території Рокитнівської ОТГ Сарненського району Рівненської області (в матеріалах справи).

Враховуючи висловлену позицію Держлісагентства України, ДП «Клесівський лісгосп» листом № 325 від 11.03.2021 погодило технічну документацію із землеустрою про встановлення меж земельного сервітуту, а ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» своїм наказом від 08.04.2021 № 44 затвердило їх.

На підставі розробленої технічної документації, отриманих погоджень та їх відповідного затвердження, до Державного земельного кадастру була внесена інформація про встановлення сервітуту і його площу на вказані земельні ділянки, що підтверджується наявними витягами з ДЗК.

Таким чином, не відповідають дійсності твердження прокурора, що в інформації Державного земельного кадастру відсутні дані про встановлення сервітуту на зазначені ділянки згідно розробленої та погодженої технічної документації, оскільки це спростовується наявними у матеріалах справи витягами із ДЗК.

Укладений договір про встановлення земельного сервітуту №01 від 27.04.2021 і право сервітуту був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що стверджується відповідними витягами, які також є в матеріалах справи.

Так, державна реєстрація речових прав ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» на право сервітутного користування земельною ділянкою, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 56250555500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) щодо яких в Державному земельному кадастрі визначені сервітутні обмеження, проведена і підтверджується наявними у справі витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (сервітуту).

Водночас суд зауважує, що незважаючи на те, що державна реєстрація права сервітутного користування земельною ділянкою була проведена без порушень, саме речове право сервітуту для розміщення відвалу на спірних земельних ділянках оформлене без правових підстав.

Судом встановлено, що у ситуації, що склалася існують два правочини: один удаваний (договір про встановлення сервітуту від 27.04.20211 № 1), державна реєстрація якого проведена без порушень, та інший той, який сторони бажали і мали на меті вчинити, а саме договір для розміщення відвалу розкривних порід, тобто договір оренди земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин, який укладено сторонами. Таких висновків суд дійшов з огляду на наступне.

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору, тому, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 916/2813/18 зауважила, що встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою (пункт 8.95 ).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що виробнича необхідність розміщення відвалу на спірних земельних ділянках підтверджується матеріалами справи, а саме земельна ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області, - розташована у безпосередній близькості до земельної ділянки, на якій здійснює підприємницьку діяльність відповідач-2 і на якій розміщується родовище гранітів "Крута Слобода", що експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".

Безперечно, маючи спеціальний дозвіл на користування надрами № 2196 від 27.03.2000 на площу 77, 5 га, що надає право на здійснення діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, в результаті якої виникає необхідність із розміщення відвалу розкривних порід, відповідач-2 змушений шукати шляхи такого розміщення.

В матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач-2 не може розміщувати відвал розкривних порід на земельній ділянці, яка є місцем видобутку відповідачем-2 корисних копалин.

При цьому місце розміщення відвалу розкривних порід саме на земельній ділянці площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) визначено у Звіті з оцінки впливу на довкілля «Розробка та планова діяльність родовища гранітів «Крута Слобода» Рокитнівського району Рівненської області, який погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України (лист від 19.03.2019 № 7/1770-19), що опублікований в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля.

Окрім того, земельна ділянка площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) відповідно до технічного проекту Коригування до проекту реконструкції кар`єру з розробки родовища гранітів «Крута Слобода» (Сарненський район Рівненської області) запроектована та визначена для розміщення відвалу розкривних порід.

Згідно з результатами польового обстеження земель ґрунтовий покрив включає дерново-підзолисті дефльовані, малопродуктивні піщані ґрунти (шифр агровиробничої групи 4а), які характеризуються незадовільними водно-фізичними властивостями, пов`язаними з їх легким механічним складом та їх дефльованістю, і згідно з вимогами Державного стандарту 17.5.3.05-84 (пункт 2.2.6) класифікуються як малородючі. Ці лісові земельні ділянки не мають особливого захисного значення або інших лісогосподарських особливостей.

Водночас суд зазначає, що відвал для розкривних порід, що за своєю природою є насипом на земляній поверхні із пустих порід, одержуваних при розробці родовищ корисних копалин, відноситься до процесу здійснення діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, а відтак стосується підприємницької діяльності із видобування гранітів, якою займається відповідач-2.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що реальною потребою відповідача-2 є отримання права користування земельною ділянкою площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) для розміщення відвалу, тобто для провадження підприємницької діяльності, а не для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Порядок та підстави для встановлення земельного сервітуту унормовані положеннями Земельного та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ст. 395 ЦК України до речових прав на чуже майно належить, зокрема, право користування (сервітут).

Згідно з ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК України).

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з ч. 1 ст. 99 ЗК України (в редакції станом на дату укладення спірного договору) власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Встановлюючи земельний сервітут на певний строк чи без зазначення строку (постійний), суд має враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 325/329/19, від 29.01.2020 у справі № 304/873/16-ц, від 06.06.2018 у справі № 539/1427/16-ц).

Отже, земельний сервітут встановлюється у виняткових випадках коли в інший спосіб неможливо задовольнити потреби особи, в інтересах якої встановлюється сервітут, при цьому встановлення земельного сервітуту не може призводити до позбавлення власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, права володіння, користування та розпорядження нею.

Із огляду на вказані норми, суд вказує, що встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці з метою розміщення відвалу розкривних порід, що є невід`ємною частиною діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, позбавляє власника земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) однієї із тріад правомочностей (права володіння, користування та розпорядження, що належить у сукупності тільки власнику) права користування такою земельною ділянкою.

Дослідно-промислова розробка родовищ (ДПР) корисних копалин є складовою частиною робіт з їх геологічного вивчення із використанням промислових засобів і технологічних схем вилучення і перероблення мінеральної сировини.

При цьому згідно з Наказом Міністерства екології та природних ресурсів № 34/2 від 03.03.2003 "Про затвердження Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2003 за № 377/7698 ДПР здійснюється на підставі проєктів, що складаються, проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинних законодавчих та нормативних актів та вимог, передбачених цим Положенням. Строк проведення ДПР не повинен перевищувати трьох років, а для підземних вод, де здійснюється ДПР природного джерельного стоку, - п`яти років.

З огляду на викладене суд виснує, що розміщення відвалу розкривних порід, що є невід`ємною частиною діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, не має нічого спільного із встановлення земельного сервітуту, передбаченого п. в-3 ч. 1 ст. 99 ЗК України з метою проведення ДПР. У п. 4.10 Технічного проекту (Коригування до проекту реконструкції кар`єру з розробки родовища гранітів "Крута Слобода") передбачено необхідність зовнішнього відвалоутворення загальною ємністю 2428, 4 тис. м.кв., відвали - бульдозерні.

Однак, відповідно до договору про встановлення сервітуту встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 терміном до 27.03.2040 (пункт 2.1 договору).

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Положеннями ст. 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями ст. 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

За змістом наведених правових положень договір оренди землі на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об`єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

Отже, основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки, щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння та користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, в той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.

Встановлені судом фактичні обставини у справі № 918/86/22, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними із справами № 905/3280/16, та № 917/133/17 та № 914/427/20. У наведених справах спір виник, зокрема, у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, а підставою позову була невідповідність цього договору вимогам статей 401 Цивільного кодексу України, статей 98, 99 Земельного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16 та у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 суд зазначив: "…потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом".

У постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 914/427/20 суд дійшов такого висновку: "Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. …Юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою".

Суд зазначає, що добровільна згода відповідача-1 для розміщення на земельній ділянці площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) відвалу розкривних порід не свідчить про те, що щодо такої ділянки може укладатися сервітут, позаяк власник даної земельної ділянки після розміщення відвалу не зможе використовувати таку земельну ділянку за її цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг.

Суд з`ясував, що земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут була передана не для потреб, обумовлених ст. 404 Цивільного кодексу України, а для підприємницької діяльності відповідача-2 по видобуванню гранітів, яка обумовлює необхідність наявності відвалу розкривних порід. Водночас земельна ділянка площею 7,3000 га, після укладення спірного договору не могла жодним чином використовуватися ДП "Клесівське лісове господарство" як постійним землекористувачем за своїм цільовим призначенням під час дії оспорюваного договору з огляду на умови пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6 договору про встановлення сервітуту.

Відповідач-2 міг задовольнити свої потреби у розміщенні відвалу розкривних порід інакше, аніж через обтяження сервітутом спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення, а саме: або укласти договір оренди щодо такої земельної ділянки з огляду на її безпосереднє розташування із земельними ділянками, що використовуються для видобутку корисних копалин, або оформити інше речове право, відмінне від сервітуту в порядку встановленому законом, або розмістити відвал на ділянці, що перебуває у законному користуванні відповідача-2.

Відповідачами не доведено неможливість задоволення потреб відповідача-1 в користуванні земельною ділянкою площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Виходячи із змісту оспорюваного прокурором договору вбачається, що відповідач-2 фактично надав відповідачу-1 земельну ділянку у користування на умовах оренди.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про удаваність договору про встановлення земельного сервітуту № 1 від 27.04.2021, оскільки судом встановлено, що відповідач-1, укладаючи земельний сервітут, мав на меті розміщувати на земельній ділянці площею 7,3000 га відвал розкривних порід, дозвіл на розміщення якого не передбачений оформленням такого речового права як сервітут. Розміщення відвалу передбачає позбавлення власника земельної ділянка можливості користуватися нею, а відтак за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди земельної ділянки, що належить державі.

Комплексний аналіз укладених між відповідачами правочину дає підстави вважати, що договір про встановлення земельного сервітуту № 1 від 24.07.2021 за своєю правовою природою є договором оренди землі, що зумовлює застосування до нього положень законодавства, яке регулює саме правовідносини пов`язані із орендою земельних ділянок державної та комунальної форми власності.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За умовами ч. 2 ст. 124 ЗУ України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2 та 3 ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 цього Кодексу земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Із встановлених судом обставин справи вбачається, що земельні торги відносно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області, що є предметом оспорюваного договору, не проводилися, тобто був порушений порядок надання права користування земельними ділянками.

Судом не встановлено наявність правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, для не проведення земельних торгів.

Відтак відповідачі-1 та -2 уклали оспорюваний договір всупереч порядку, який передбачений наведеними нормами законодавства, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.

Враховуючи наведені вище норми законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що уклавши оспорюваний правочин, відповідач-1 порушив порядок надання земельних ділянок у користування відповідачу-2.

При цьому із наявних матеріалів справи не вбачається, що поведінка відповідача-2 щодо намагання та отримання у користування земельних ділянок для розміщення відвалу розкривних порід на земельних ділянках, що межують із родовищем "Крута Слобода" через укладення договору сервітуту була добросовісною та розумною, оскільки законних очікувань у відповідача-2 для цього не було.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

Зважаючи на викладене, господарський суд дійшов висновку про визнання недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1.

Окрім того, позовними є вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються, зокрема, речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Частиною 8 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 вказаного Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Суд дійшов висновку, що вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 17.05.2021 залежать від наявності самого порушеного права позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання недійсним договору, за результатами укладення кого державним реєстратором було прийнято рішення від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139, - відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування означеного рішення державного реєстратора, а тому дані позовні вимоги прокуратури підлягають до задоволення.

Щодо інших доказів, доводів та заперечень сторін, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні, у тому числі при первісному розгляді спору, та не наводяться в даному рішенні суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, рішення від 10.02.2010).

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

За результатами з`ясування обставин при розгляді справи на новий розгляд, на які прокуратура посилається як на підставу своїх вимог, а відповідачі-1 та - 2 своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову , у зв`язку із чим визнати недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1; скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ч. 14 ст. 129 ГПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22 скасоване, а справу № 918/86/22 постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2023 передано на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області, - розподіл судових витрат у справі, в тому числі, й сплаченого судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг у справі, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами понесені наступні судові витрати по сплаті судового збору.

При поданні позову прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 4 962 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 85 від 04.02.2022.

При поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції від 30.06.2022 прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 7 443 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1071 від 03.08.2022.

При поданні касаційної скарги на рішення суду першої інстанції від 30.06.2022 та постанову апеляційної інстанції від 31.10.2022 прокуратурою сплачено судовий збір у розмірі 9 924 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1763 від 18.11.2022 та у розмірі 4 962 грн 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2087 від 20.12.2022.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Приймаючи до уваги те, що Господарський суд Рівненської області за результатами нового розгляду справи № 918/86/22 дійшов висновку про задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 27 291 грн 00 коп. відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на відповідачів-1 та -2 по 50 %, тобто по 13 6455 грн 50 коп.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 202, 233, 238, 241, 310 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до відповідача-1 Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут) - задоволити.

2. Визнати недійсним укладений між Державним підприємством "Клесівське лісове господарство" та Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1.

3. Скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139.

4. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9-А, код ЄДРПОУ 44768034) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 02910077; одержувач: р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 13 645 (тринадцять тисяч шістсот сорок п`ять) грн 50 коп. судового збору.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (вул. Поліська, 7, Томашгород, Рокитнівський район, Рівненська область, 34240, код ЄДРПОУ 01003414) на користь Рівненської обласної прокуратури (вул. 16-го Липня, 52, м. Рівне, Рівненська область, 33028, код ЄДРПОУ 02910077; одержувач: р/р UА228201720343130001000015371, МФО 820172, ЗКПО 02910077, банк Державна казначейська служба України, м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800) 13 645 (тринадцять тисяч шістсот сорок п`ять) грн 50 коп. судового збору.

6. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано суддею "11" вересня 2023 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О. Пашкевич