Постанова

від 26.10.2023 по справі 918/86/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2023 року Справа № 918/86/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Олексюк Г.Є.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

прокурора: Гіліс І.В.

позивача: не з`явився

відповідача 1: не з`явився

відповідача 2: Козак А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р. у справі №918/86/22, ухвалене суддею Пашкевич І.О., повний текст рішення складено 11.09.2023 р.

за позовом Заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації

до відповідача 1 Державного підприємства "Клесівське лісове господарство"

до відповідача 2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод"

про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут)

Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі прокурор) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації (далі Рівненська ОДА) звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" (далі ДП "Клесівське лісове господарство") та до Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" (далі ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод"), в якій просив: визнати недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 №1; скасувати рішення державного реєстратора від 17.05.2021 №58149625, №58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право:41957848, 41958139.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі №918/86/22 (суддя Горплюк А.М.), яке залишене без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022, у задоволені позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2023 касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.10.2022 і рішення Господарського суду Рівненської області від 30.06.2022 у справі № 918/86/22 скасовано, справу № 918/86/22 передано на новий розгляд до Господарського суду Рівненської області.

При новому розгляді справи №918/86/22 Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення від 30.08.2023 р., яким позов заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до відповідача-1 Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до відповідача-2 Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут) задоволив у повному.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р., Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2023 року у справі №918/86/22 та ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної адміністрації до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», Приватного акціонерного товариства «Томашгородський щебеневий завод» про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, скасування державної реєстрації права користування (сервітут).

Листом №918/86/22/6382/23 від 03 жовтня 2023 року матеріали справи витребувано з Господарського суду Рівненської області.

06 жовтня 2023 року до апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалами Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.10.2023 р. у справі №918/86/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р. у справі №918/86/22, розгляд апеляційної скарги призначено на 26.10.2023 р.

26.10.2023 р. на адресу апеляційного господарського суду від Рівненської обласної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Також, Рівненська обласна державна адміністрація надіслала на адресу апеляційного господарського суду клопотання про розгляд апеляційної скарги без участі представника облдержадміністрації.

У судовому засіданні представник Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" підтримав доводи апеляційної скарги та надав додаткові пояснення щодо суті апеляційної скарги, вважає що рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відтак, просить ухвалити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.

Прокурор у судовому засіданні 26.10.2023 заперечив проти доводів апеляційної скарги та надав додаткові пояснення по суті апеляційної скарги. Вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р. прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники позивача, відповідача 1 у судове засідання не прибули та не реалізували процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції. При цьому колегія суддів звертає увагу сторін на те, що в даному випадку враховується правова позиція Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Відтак, колегія суддів визначилась про можливість розгляду скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р. позов задоволено. Суд першої інстанції дійшов висновку про удаваність договору про встановлення земельного сервітуту №1 від 27.04.2021, оскільки відповідач-1, укладаючи земельний сервітут, мав на меті розміщувати на земельній ділянці площею 7,3000 га відвал розкривних порід, дозвіл на розміщення якого не передбачений оформленням такого речового права як сервітут. Розміщення відвалу передбачає позбавлення власника земельної ділянка можливості користуватися нею, а відтак за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди земельної ділянки, що належить державі. Також, судом не встановлено наявність правових підстав, передбачених ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, для не проведення земельних торгів. Відтак відповідачі-1 та -2 уклали оспорюваний договір всупереч порядку, який передбачений наведеними нормами законодавства, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача. Таким чином, уклавши оспорюваний правочин, відповідач-1 порушив порядок надання земельних ділянок у користування відповідачу-2. Відтак, господарський суд дійшов висновку про визнання недійсним укладений між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договір про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1.

Оскільки, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання недійсним договору, за результатами укладення кого державним реєстратором було прийнято рішення від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139, - відтак суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування означеного рішення державного реєстратора, а тому дані позовні вимоги прокуратури підлягають до задоволення.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.

В апеляційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" вказує на те, що із прийнятим рішенням суду першої інстанції та його висновками про удаваність вчиненого правочину апелянт незгоден, вважає його таким, що постановлене з порушенням норм матеріального права статей 11, 12, 203, 215, 235, 401-404, 626, 628, 792 Цивільного кодексу України і статей 98, 99, 100-102, 186 Земельного кодексу України та всупереч усталеній практиці з подібних правовідносин Верховного Суду, а також з порушенням норм процесуального права, що виявилось у неповному з`ясуванні всіх обставин справи та невідповідністю висновків суду встановленим обставинам.

Задовольняючи позов прокурора, суд першої інстанції не виконав вказівок Верховного Суду, не дослідив та об`єктивно не оцінив аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно не з`ясував фактичні обставини справи та, відповідно, прийняв необґрунтоване і незаконне судове рішення.

Також, апелянт звертає увагу , що не зрозуміло з яких підстав та на основі яких доказів місцевий господарський суд стверджує у своєму рішенні, що мета встановлення сервітуту має бути обов`язково пов`язана з провадженням дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення, що не відповідає змісту та виду встановленого сервітуту, визначеного в ст.99 ЗК України.

Згідно підпункту в3) ч.1 ст.99 ЗК України передбачено вид сервітуту: право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу.

Тобто, законодавець у даній правовій нормі чітко виокремлює і говорить про дві альтернативні мети такого сервітуту: право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки та/або видобування корисних копалин загальнодержавного значення, на що не звернув увагу суд першої інстанції та дійшов помилкового висновку про удаваність і недійсність укладеного правочину.

При цьому, суд першої інстанції не навів жодних інших обставин і доказів, які б підтверджували факт укладення сторонами удаваного правочину і спрямованість волі сторін на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином.

Такі висновки суду суперечать наведеним нижче правовим нормам та правовій позиції з цього питання, що викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 23.01.2019р. у справі №607/13289/16-ц, згідно якої позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести, а суд відповідно перевірити: 1) факт укладення правочину, що, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Прокурором не було доведено, а місцевим господарським судом не було належним чином перевірено і не було встановлено, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власника (позивача) чи з постійного користування відповідача-1, та використовується відповідачем-2 не у спосіб, передбачений договором про встановлення земельного сервітуту.

Предметом договору про встановлення земельного сервітуту виступає надання сервітутних прав для розміщення відвалу, що є безпосередньою потребою видобування корисних копалин загальнодержавного значення і відповідає ст. 99 ЗК України.

Наявними положеннями Договору чітко встановлено право обмеженого сервітутного користування земельною ділянкою для мети розміщення відвалу, що безпосередньо пов`язане із потребами видобування корисних копалин загальнодержавного значення.

Відтак апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає наведеним ознакам обґрунтованості та законності, а тому підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в позові.

У відзиві на апеляційну скаргу Рівненська обласна державна адміністрація акцентує увагу на тому, що на момент укладення договору сервітуту в Земельному кодексі України було зазначено, що такий вид земельного сервітуту, як право на користування земельною ділянкою для видобування корисних копалин загальнодержавного значення, міг бути встановлений згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами.

У матеріалах справи наявний лист Державного агентства лісових ресурсів України від 26.01.2021 №02-33/492-21 «Щодо встановлення сервітуту» (додавався до Заяви у справі №918/86/22), Рівненської обласної державної адміністрації від 11.04.2022 №вих-3801/0/01-22/22 (надавався Господарському суду Рівненської області при розгляді справи у першій інстанції). Вказаний лист адресовано Рівненському обласному управлінню лісового та мисливського господарства на їх запит від 28.12.2020 № 03-1468, у якому Рівненське обласне управління лісового та мисливського господарства просило Державне агентство лісових ресурсів України розглянути можливість укладення постійним лісокористувачем - ДП «Клесівський лісгосп» договору сервітуту на земельні лісові ділянки з ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» загальною площею 17,3 га, що знаходяться в постійному користуванні державного підприємства, з яких 7,3 га - під розміщення відвалу, та зазначало, що вони знаходяться за межами гірничого відводу та спеціального дозволу на користування надрами наданих ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод». У відповіді Державне агентство лісових ресурсів України не заперечило щодо розгляду порушеного питання в межах чинного законодавства з врахуванням частини 3 та 4 ст.101 Земельного кодексу України.

Також апелянтом не заперечується, що земельна ділянка площею 7,3 га, надання права сервітутного користування, яка є предметом договору №01 про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021, знаходяться за межами наданого ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» спеціального дозволу на користування надрами. Однак, зазначимо, що статтею 99 Земельного кодексу України та статтею 404 Цивільного кодексу України не визначено вичерпний перелік видів земельних сервітутів.

Крім того, відповідно до договору №01 про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021, укладеного між апелянтом та ДП «Клесівське лісове господарство», земельна ділянка площею 7,3 га є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065).

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 24.07.2014 №318 «Про надання в постійне користування земельних ділянок для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» земельні ділянки, кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067, надано в постійне користування державного підприємства «Клесівський лісгосп».

Відтак право розпорядження вищевказаними земельними ділянками здійснено державою в особі уповноважених органів при передачі її в постійне користування.

Враховуючи наведене, облдержадміністрація просить врахувати зазначений відзив адміністрації при розгляді справи та прийняти законне та обґрунтоване рішення.

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції.

ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" здійснює свою діяльність, пов`язану з видобуванням гранітів родовища "Крута Слобода", відповідно до спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 №2196 на площі 77,5 га.

Родовище гранітів "Крута Слобода" експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".

Згідно з розпорядженням від 24.07.2014 №318 Рівненської ОДА у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство" було надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065).

ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" неодноразово зверталося до ДП "Клесівське лісове господарство", Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства Державного агентства лісових ресурсів України з запитами про вилучення земельної ділянки, яка необхідна для розташування відвалу розкривних порід (листи від 10.03.2015 № 115, від 30.06.2015 № 368, від 18.05.2017 № 257, від 19.02.2018 № 127, від 30.08.2018 № 512, від 11.12.2020 № 692).

У відповідь на ці листи Державне агентство лісових ресурсів України повідомляло про недоцільність вилучення земельної ділянки в постійне користування та/або оренду ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", що підтверджується листами цього агентства від 09.09.2015 № 02-19/6479-15 та від 14.12.2018 № 02-33/16975-18, а також листом Міністерства аграрної політики від 15.01.2018 №37-13-15/1010 і листами ДП "Клесівське лісове господарство" від 13.09.2018 №1567, від 31.08.2018 №1443.

У подальшому ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" звернулося із заявою від 11.12.2020 №692 до ДП "Клесівське лісове господарство" про встановлення сервітуту на земельні ділянки загальною площею 17,3 га, з яких: 10 га під розширення кар`єру, 7,3 га для розміщення відвалу, які розташовані на території кварталу 61 Сехівського лісництва та кварталу 4 Томашгородського лісництва.

У заяві право на користування чужою земельною ділянкою обґрунтовано тим, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" у межах наданого гірничого відводу здійснює видобування корисних копалин, які використовуються в дорожньому будівництві. Тому з метою забезпечення реалізації програми "Велике будівництво" просило погодити встановлення земельного сервітуту на вказані земельні ділянки.

ДП "Клесівське лісове господарство" листом від 11.03.2021 № 325 погодило:

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га (інв. № 36/151-1 від 11.03.2021);

- технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут) на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га (інв. № 36/152-1 від 11.03.2021).

Судами встановлено, що після узгодження питання ДП "Клесівське лісове господарство" з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства і Державним лісовим агентством України як органом управління майном, 27.04.2021 між ДП "Клесівське лісове господарство" (надавач сервітутних прав) та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (набувач сервітутних прав) було укладено договір № 01 про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку площею 7,3 га. (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору земельний сервітут встановлюється стосовно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), для розміщення відвалу, що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області.

Розташування та межі частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, визначено в додатку № 1 до цього договору, який є його невід`ємною частиною.

За змістом абз. 3 п. 1.1 Договору укладення договору про встановлення земельного сервітуту для розміщення відвалу узгоджено з Державним агентством лісових ресурсів України (лист Державного агентства лісових ресурсів України від 26.01.2021 № 02-33/492-21).

Згідно з п.1.3 Договору сторони погодили, що набувач сервітутних прав сплачує надавачеві сервітутних прав плату за встановлення сервітуту у розмірі та порядку, визначеному пунктом 5 цього договору, та відшкодовує збитки (включаючи неодержаний дохід), що будуть завдані набувачем сервітутних прав внаслідок тимчасового зайняття земельної ділянки та зміни її стану, зазначених у п.11 цього договору, та будуть визначені відповідно до вимог Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993 № 284.

Відповідно до п. 2.1. Договору встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 №2196 терміном до 27.03.2040.

Пунктом 4.2.6 Договору встановлено, що набувач сервітутних прав зобов`язаний після закінчення використання частин земельних ділянок, на які поширюється право сервітуту, провести рекультивацію порушених земель відповідно до чинного законодавства України та робочого проекту землеустрою; привести землю під сервітутом у стан, придатний для її використання за цільовим призначенням, про що письмово поінформувати надавача сервітутних прав після завершення виконання таких робіт, спільно заактувавши їх.

Щорічна плата за встановлення права сервітутного користування земельною ділянкою, на яку поширюється право земельного сервітуту, відповідно до цього договору встановлена у розмірі 0,5% від середньої вартості нормативної грошової оцінки ріллі відповідної територіальної громади (п. 5.1 договору).

Зазначений Договір підписаний уповноваженими представників сторін та скріплений відтисками печаток.

Згідно з Інформаційними довідками Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 22.11.2021 № 286014808 та від 22.11.2021 №286015264 проведено державну реєстрацію права користування (сервітут).

На думку прокурора, сторонами не було дотримано вимог земельного законодавства для отримання права постійного користування чужою земельною ділянкою, а тому, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

При первісному розгляді господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, зазначив, що, з урахуванням наявності у набувача сервітуту спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ корисних копалин, для встановлення спірного сервітуту відповідачу не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження було надане землекористувачем. Суд дійшов висновку, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином у розумінні статті 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що укладений між відповідачами договір не є удаваним правочином в розумінні ст. 235 Цивільного кодексу України, оскільки відповідачі його виконують з дотриманням вимог чинного законодавства, підстави для визнання його недійсним відсутні. Крім того, апеляційний суд вказав, що ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" довів неможливість забезпечення своїх потреб в інший спосіб, а відтак правомірно уклало договір про встановлення сервітуту. При цьому суд зауважив, що, з урахуванням наявності у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, а у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мети встановлення сервітуту розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), у цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", тому ДП "Клесівське лісове господарство" погодило, а ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" затвердило відповідну технічну документацію. Суд зазначив, що інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, а тому не беруться судом апеляційної інстанції до уваги.

Також суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту, послався на положення статті 98, підпунктів "в", "з" частини 1 статті 99 Земельного кодексу України, та дійшов висновку, що законом передбачена можливість укладення договору про встановлення земельного сервітуту для потреб видобування корисних копалин та інших земельних сервітутів. Зазначивши, що у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" наявний спеціальний дозвіл на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на площу 77,5 га для видобування гранітів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з урахуванням неможливості забезпечення своїх потреб в інший спосіб ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" уклало договір про встановлення земельного сервітуту.

Верховний Суд, направляючи справу №918/86/22 на новий розгляд, у постанові від 07.02.2023 зазначив, що судам під час розгляду цієї справи належало визначити дійсну правову природу укладеного між відповідачами договору, здійснити оцінку всіх погоджених сторонами умов укладеного правочину, проаналізувати обсяг прав та обов`язків, які виникли в результаті укладення такого правочину, врахувати дійсний стан правовідносин його учасників і за результатами встановленого визначити правові норми, що мають застосовуватись у цьому випадку. Верховний суд зазначив, що встановлені судами фактичні обставини у справі № 918/86/22 та у справах № 905/3280/16, № 917/133/17, № 914/427/20, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними, однак судові рішення у справі №918/86/22 ухвалені не відповідно, а всупереч правовим висновкам, викладеним у зазначених справах, що є достатньою підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Крім того, Верховний Суд зауважив, що судами попередніх інстанцій не були задоволені вимоги прокурора про скасування державної реєстрації права користування (сервітут), оскільки суди дійшли висновку, що у разі відмови в задоволенні вимоги про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту не підлягає задоволенню і похідна вимога про скасування рішення державного реєстратора. Водночас обставини дотримання вимог законодавства при внесенні відомостей до Державного земельного кадастру та державній реєстрації речового права не досліджувалися судами попередніх інстанцій. Таким чином, фактично суди не надали оцінки доводам прокурора щодо порушення порядку проведення державної реєстрації права користування (сервітут). Зокрема, судами не з`ясовано, чи державна реєстрація права земельного сервітуту була здійснена з дотриманням вимог п. 11 ст. 79-1 ЗК України та п. 814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127.

Отже, для правильного вирішення спору у справі №918/86/22 на новий розгляд необхідно встановити юридичну природу укладеного між сторонами договору, наявність підстав для його встановлення, а також дослідити та перевірити, чи була проведена державна реєстрація права земельного сервітуту з дотриманням вимог законодавства.

При новому розгляді справи №918/86/22 Господарський суд Рівненської області ухвалив рішення від 30.08.2023 р., яким позов задоволено у повному обсязі.

4.Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами ст. ст. 15-16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст.1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

За приписами ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є: право володіння; право користування (сервітут); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.

Згідно з частиною першою статті 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Приписами статті 402 вказаного Кодексу унормовано, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частина друга).

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатацію ліній електропередач, зв`язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч. 1 ст. 404 ЦК України).

Відповідно до ст. 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Згідно з ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату укладення спірного договору) власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

а) право проходу та проїзду на велосипеді;

б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

в-1) право на будівництво та розміщення об`єктів нафтогазовидобування;

в-2) право на розміщення об`єктів трубопровідного транспорту;

в-3) право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені статтею 98 цього Кодексу;

г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

г-1) право розміщення (переміщення, пересування) об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

є) право прогону худоби по наявному шляху;

ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

з) інші земельні сервітути.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оренду землі" (тут і далі у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) оренда землі це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови. Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Положеннями ст.25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями ст.775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

За змістом ч.1 ст.235 ЦК України удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Оцінивши в сукупності матеріали справи, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Спір у даній справі виник у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору № 01 про встановлення земельного сервітуту, укладеного 27.04.2021 між відповідачем-1 (надавач сервітутних прав) та відповідачем-2 (набувач сервітутних прав) та скасування державної реєстрації права користування (сервітут) земельними ділянками.

Предметом позову у справі, що розглядається, є матеріально-правові вимоги прокурора в інтересах держави в особі Рівненської ОДА про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту та скасування державної реєстрації права користування (сервітуту).

З матеріалів справи вбачається, що ДП "Клесівське лісове господарство" погодило технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" (інший земельний сервітут) на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки 5625055500:04:001:0065), згідно з якою площа частини земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 2,5426 га; та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частин земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні підприємства і на яку поширюється право земельного сервітуту ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" на видобування гранітів (інший земельний сервітут), на строк спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 на території Сарненського району (кадастровий номер земельної ділянки: 5625055500:04:001:0067), згідно з якою загальна площа земельної ділянки, на яку поширюється право земельного сервітуту, становить 12,8418 га, в тому числі частина земельної ділянки площею 6,1908 га та частина земельної ділянки площею 6,6510 га.

Станом на дату укладення оспорюваного правочину законодавством передбачалося погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж сервітуту землекористувачем і подальше затвердження особою, яка набуває право сервітуту, у випадку наявності в останньої спеціального дозволу, зокрема, на видобування корисних копалин та використання такої земельної ділянки у цих потребах.

Враховуючи встановлені обставини, а саме наявність у ДП "Клесівське лісове господарство" права постійного користування на земельні ділянки, наявність у ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" спеціального дозволу на користування надрами, мету встановлення сервітуту розміщення відвалу (діяльність, пов`язана із видобуванням корисних копалин), колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що в цьому випадку відповідна технічна документація могла погоджуватися ДП "Клесівське лісове господарство" і затверджуватися ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод".

Щодо обставин державної реєстрації права сервітуту, який поширюється на частину земельної ділянки колегія суддів зазначає наступне.

Договором закріплено площу обмеженого сервітутного користування земельною ділянкою, яка є частиною двох земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), а тому на неї не може бути розроблена єдина технічна документація із встановлення меж сервітутів, оскільки у такому випадку не формується якась окрема земельна ділянка чи якось ці частини відділяються від сформованих вже земельних ділянок, а лише визначається площа обмеження у користуванні (площа сервітуту).

У такому випадку розробляються технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту, по відношенню до кожної із ділянок окремо, що й було зроблено, як це вбачається із матеріалів справи.

Так, виходячи з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, наявної у матеріалах справи, згідно розпорядження №318 від 24.07.2014 Рівненською обласною державною адміністрацією було надано земельну ділянку площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство". Дана реєстраційна дія була проведена в реєстрі прав на нерухоме майно 18.11.2014.

Керуючись інформацією стосовно іншої земельної ділянки, тим же розпорядженням №318 від 24.07.2014 Рівненською ОДА було надано земельну ділянку площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) у постійне користування ДП "Клесівське лісове господарство", дата державної реєстрації - 17.11.2014.

Таким чином, з листопада 2014 року ДП «Клесівське лісове господарство» є належним постійним користувачем вищевказаних земельних ділянок.

Листом № 02/292 від 09.03.2021 ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» було надіслано до ДП «Клесівський лісгосп» на погодження дві технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», по двом земельним ділянкам державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065).

На підставі абз.2 п.11 ст.186 Земельного кодексу України (в редакції на момент укладення договору) ДП «Клесівський лісгосп» листом №325 від 11.03.2021 погодило технічну документацію із землеустрою про встановлення меж земельного сервітуту, а ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» своїм наказом від 08.04.2021 №44 затвердило їх (є в справі, в матеріалах технічної документації із землеустрою).

На підставі розробленої технічної документації по відношенню до кожної земельної ділянки окремо, отриманих погоджень та їх відповідного затвердження, до Державного земельного кадастру на підставі ст. 791 ЗК України була внесена інформація про встановлення сервітуту і його площу на вказані земельні ділянки, що підтверджується наявними витягами з ДЗК.

Укладений договір про встановлення земельного сервітуту №01 від 27.04.2021 і право сервітуту був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за наявності відомостей про межі сервітуту в Державному земельному кадастрі.

У даному випадку було дотримано вимоги п.814 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23.08.2016 № 553), згідно якого «державна реєстрація сервітуту на частину земельної ділянки проводиться виключно за наявності відомостей про межі такого сервітуту в Державному земельному кадастрі».

Площа права сервітутного користування земельною ділянкою у розмірі 7,3 га, щодо якої укладено договір про встановлення сервітуту, складається з двох частин земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), на яких визначено відповідні обмеження (сервітути) значно більшої площі, площа сервітутного користування за договором знаходиться в межах визначених сервітутів на ці ділянки в ДЗК.

Безпосередньо встановлене договором право сервітуту на земельну ділянку (вид речового права) зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. При цьому, у Державному земельному кадастрі міститься загальна інформація про площу земельної ділянки, на яку може бути встановлене обмеження у вигляді сервітутного землекористування, в межах якої за укладеним договором був встановлений земельний сервітут.

Викладене також підтверджується наявним у матеріалах справи листом № 13-17-0.2-123/2- 22 від 11.01.2022 Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, яким роз`яснено порядок ведення Державного земельного кадастру і Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та відсутність порушень з боку відповідачів.

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» визначено, що технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

Згідно ст.5 Закону України «Про землеустрій» об`єктами землеустрою є: територія України; території адміністративно-територіальних одиниць або їх частин; території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Відповідно до ст.25 цього Закону документація із землеустрою розробляється в електронній та паперовій формах у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Особливим видом такої документації є документація із землеустрою, яка одночасно є містобудівною документацією, - комплексні плани просторового розвитку територій територіальних громад, генеральні плани населених пунктів, детальні плани територій. Затверджена документація із землеустрою є публічною та загальнодоступною.

Згідно цієї ж статті видами документації із землеустрою є, зокрема, технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

Статтею 29 Закону, в діючій на момент виникнення спірних правовідносин редакції, визначено документація із землеустрою включає в себе текстові та графічні матеріали і містить обов`язкові положення, встановлені завданням на розробку відповідного виду документації. Документація із землеустрою розробляється на основі завдання на розробку відповідного виду документації, затвердженого замовником. Склад, зміст і правила оформлення кожного виду документації із землеустрою регламентуються відповідною нормативно-технічною документацією з питань здійснення землеустрою.

Відповідно до статті 551 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає:

а) пояснювальну записку;

б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

г) матеріали польових геодезичних робіт;

г) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України. їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами, про меліоративні мережі та складові частини меліоративних мереж.

На підставі ст. 14 цього ж Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про обмеження у використанні земель: вид; опис меж; площа; зміст обмеження; опис режимоутворюючого об`єкта - контури, назви та характеристики, що обумовлюють встановлення обмежень (за наявності такого об`єкта); інформація про документи, на підставі яких встановлено обмеження у використанні земель.

У відповідності до ст. 15 даного Закону до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування, у тому числі дані Державного адресного реєстру (за наявності); опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування грунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів, координат поворотних точок, геометричних параметрів, назв, адрес будівель, споруд та інженерних мереж, ідентифікаторів об`єктів будівництва та закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; частину земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про назву, код (номер) меліоративної мережі, яка забезпечує гідротехнічну меліорацію відповідної земельної ділянки; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Згідно ст. 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр» на кадастровому плані земельної ділянки відображаються: площа земельної ділянки; зовнішні межі земельної ділянки (із зазначенням суміжних земельних ділянок, їх власників, користувачів суміжних земельних ділянок державної чи комунальної власності); координати поворотних точок земельної ділянки; лінійні проміри між поворотними точками меж земельної ділянки; кадастровий номер земельної ділянки; кадастрові номери суміжних земельних ділянок (за наявності); межі земельних угідь; межі частин земельних ділянок, на які поширюється дія обмежень у використанні земельних ділянок, права суборенди, сервітуту; контури об`єктів нерухомого майна, меліоративних мереж, складових частин меліоративних мереж та точки водовиділу, розташовані на земельній ділянці; межі частин земельної ділянки, на якій може проводитися гідротехнічна меліорація; відомості про перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, прибережних захисних смуг і пляжних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель (за наявності) та меж земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); відомості про встановлені межові знаки (у разі формування земельної ділянки).

Державний земельний кадастр введеться, до нього вноситься і в ньому відображається інформація по відношенню до кожної окремої сформованої земельної ділянки як об`єкту цивільних прав за її присвоєним кадастровим номером.

З аналізу даних правових норм у їх взаємозв`язку між собою вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, як і будь-яка інша землевпорядна документація, розробляються по відношенню до кожної окремої земельної ділянки за наявним її кадастровим планом та внесеними відомостями про неї до Державного земельного кадастру.

Положення ст. 551 Закону України «Про землеустрій» передбачають, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту.

У даному випадку мова йде про сформовану земельну ділянку як об`єкт цивільних прав з її кадастровим планом, відомості про яку містяться в Державному земельному кадастрі за її кадастровим номером, і по відношенні до частини якої встановлюються межі сервітуту.

На підставі вказаних вище вимог Законів України «Про Державний земельний кадастр» і «Про землеустрій» у розглядуваному випадку по відношенню до двох земельних ділянок, на частини яких поширюється право земельного сервітуту, розроблено дві окремі технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права сервітуту, на підставі яких до Державного земельного кадастру до інформації про кожну земельну ділянку окремо внесено відповідні відомості про визначення меж сервітутів.

Відповідно до ст. 79-1 Земельного Кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно з ст. 125 Земельного Кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Стаття 126 Земельного Кодексу України конкретизує попередньо зазначену норму і вказує, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Тобто, право користування земельною ділянкою відповідно до договору про встановлення земельного сервітуту набувається з моменту внесення інформації про сервітут до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 100 Земельного Кодексу України, сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Відтак, судом апеляційної інстанції встановлено, що прокурором безпідставно було вказано на те, що технічна документація щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту, не погоджувалась та не затверджувалась у визначеному законом порядку Рівненською ОДА, ДП «Клесівський лісгосп» та ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод».

Прокурор аргументував свою позицію, зазначаючи, що п.11 ст.186 ЗК України встановлено, що технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, погоджується землевласником та землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право суборенди або сервітуту.

Водночас, колегія суддів акцентує увагу на тому, що прокуратурою не було враховано абз.2 п.11 ст.186 ЗК України (у редакції закону, що діяла під час укладення договору про встановлення земельного сервітуту), згідно з яким технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення у разі наявності в особи, яка набуває право сервітуту, спеціального дозволу на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, погоджується землевласником або землекористувачем і затверджується особою, яка набуває право сервітуту.

Враховуючи викладене, для встановлення спірного сервітуту не потрібно було отримувати погодження землевласника, оскільки таке погодження надається землекористувачем в порядку абз. 2 п. 11 ст. 186 Земельного кодексу України.

ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» направило заяву про встановлення земельного сервітуту вих.№692 від 11.12.2020, якою просило попередньо погодити встановлення земельного сервітуту на земельних ділянках відповідача-1.

ДП «Клесівський лісгосп» листом №1954 від 24.12.2020 звернулося до Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства щодо узгодження даного питання з Держлісагентством України як органом управління майном.

Натомість, Держлісагентство України своїм листом №02-33/492-21 від 26.01.2021 повідомило, що не заперечує щодо встановлення земельного сервітуту, звернувши увагу на можливість встановлення плати за сервітут.

ДП «Рівненський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» розробив Технічні документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, на які поширюється право земельного сервітуту ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод», що включає в себе земельну ділянку площею 7,3 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) для розміщення відвалу та розташована на території Рокитнівської ОТГ Сарненського району Рівненської області (в матеріалах справи).

Враховуючи висловлену позицію Держлісагентства України, ДП «Клесівський лісгосп» листом № 325 від 11.03.2021 погодило технічну документацію із землеустрою про встановлення меж земельного сервітуту, а ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» своїм наказом від 08.04.2021 № 44 затвердило їх.

На підставі розробленої технічної документації, отриманих погоджень та їх відповідного затвердження, до Державного земельного кадастру була внесена інформація про встановлення сервітуту і його площу на вказані земельні ділянки, що підтверджується наявними витягами з ДЗК.

Таким чином, не відповідають дійсності твердження прокурора, що в інформації Державного земельного кадастру відсутні дані про встановлення сервітуту на зазначені ділянки згідно розробленої та погодженої технічної документації, оскільки це спростовується наявними у матеріалах справи витягами із ДЗК. Укладений договір про встановлення земельного сервітуту №01 від 27.04.2021 і право сервітуту був зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що стверджується відповідними витягами, які також є в матеріалах справи. Державна реєстрація речових прав ПрАТ «Томашгородський щебеневий завод» на право сервітутного користування земельною ділянкою, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 56250555500:04:001:0067) та площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) щодо яких в Державному земельному кадастрі визначені сервітутні обмеження, проведена і підтверджується наявними у справі витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (сервітуту).

Апеляційний суд, погоджуючись з твердженням, що державна реєстрація права сервітутного користування земельною ділянкою була проведена без порушень, вважає, що речове право сервітуту для розміщення відвалу на спірних земельних ділянках не відповідає справжнім правовідносинам, які виникли між сторонами правочину.

Апеляційний суд враховує позицію Верховного суду у цій справі, наведену у п.5.13 постанови від 07.02.2023 року , де Верховним Судом зазначено, що основна відмінність між договором про встановлення сервітуту та договором оренди земельної ділянки полягає в тому, що встановлення земельного сервітуту не припиняє прав власника (землекористувача) земельної ділянки , щодо якої встановлений сервітут, володіти, користуватися (згідно з цільовим призначенням земельної ділянки) та розпоряджатися нею, у той час як договір оренди надає орендареві права володіння і користування орендованою земельною ділянкою та зобов`язує його повернути земельну ділянку після закінчення договору оренди орендодавцеві. Таким чином, в орендних правовідносинах земельна ділянка вибуває з володіння та користування орендодавця, у той час як власник (землекористувач) земельної ділянки, обтяженої сервітутом, продовжує володіти і користуватися нею згідно з її цільовим призначенням.

Надане Верховним Судом розмежування правових інститутів договору оренди земельної ділянки і земельного сервітуту, застосоване апеляційним судом, дозволяє зробити висновок, що у спірних правовідносинах сторони, уклавши удаваний правочин земельного сервітуту , насправді мали намір укласти договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, існують два правочини: один удаваний (договір про встановлення сервітуту від 27.04.20211 № 1, державна реєстрація якого проведена без порушень), та інший, той, який сторони бажали і мали на меті вчинити, а саме договір для розміщення відвалу розкривних порід, тобто договір оренди земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності.

Такий висновок підтверджує зокрема і те, що правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст договору. Тому суд, оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі №916/2813/18 зауважила, що встановлення правової природи правочинів, що вчиняються учасниками спору, є обов`язком суду, а оцінка цих правочинів сторонами для суду не є обов`язковою (пункт 8.95 ).

Встановлено, що виробнича необхідність розміщення відвалу на спірних земельних ділянках підтверджується матеріалами справи, а саме земельна ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області, - розташована у безпосередній близькості до земельної ділянки, на якій здійснює підприємницьку діяльність відповідач-2 і на якій розміщується родовище гранітів "Крута Слобода", що експлуатується ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" з 1974 року. Виробнича база підприємства межує з землями, на яких розташовані лісові насадження Томашгородського та Сихівського лісництва ДП "Клесівське лісове господарство".

В матеріалах справи відсутні докази того, що Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" не може розміщувати відвал розкривних порід на земельній ділянці, яка є місцем видобутку Приватним акціонерним товариством "Томашгородський щебеневий завод" корисних копалин.

При цьому місце розміщення відвалу розкривних порід саме на земельній ділянці площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) визначено у Звіті з оцінки впливу на довкілля «Розробка та планова діяльність родовища гранітів «Крута Слобода» Рокитнівського району Рівненської області, який погоджено Міністерством екології та природних ресурсів України (лист від 19.03.2019 № 7/1770-19), що опублікований в Єдиному реєстрі з оцінки впливу на довкілля.

Окрім того, земельна ділянка площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) відповідно до технічного проекту Коригування до проекту реконструкції кар`єру з розробки родовища гранітів «Крута Слобода» (Сарненський район Рівненської області) запроектована та визначена для розміщення відвалу розкривних порід.

Згідно з результатами польового обстеження земель ґрунтовий покрив включає дерново-підзолисті дефльовані, малопродуктивні піщані ґрунти (шифр агровиробничої групи 4а), які характеризуються незадовільними водно-фізичними властивостями, пов`язаними з їх легким механічним складом та їх дефльованістю, і згідно з вимогами Державного стандарту 17.5.3.05-84 (пункт 2.2.6) класифікуються як малородючі. Ці лісові земельні ділянки не мають особливого захисного значення або інших лісогосподарських особливостей.

Водночас суди зазначають, що відвал для розкривних порід, що за своєю природою є насипом на земляній поверхні із пустих порід, одержуваних при розробці родовищ корисних копалин, відноситься до процесу здійснення діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, а відтак стосується підприємницької діяльності із видобування гранітів, якою займається Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод".

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що реальною потребою Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" є отримання права користування земельною ділянкою площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) для розміщення відвалу, тобто для провадження підприємницької діяльності, а не для потреб дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення.

Із огляду на ст. 395, ч.1 ст.401, ч.1 ст.404 ЦК України, ст. 98 Земельного кодексу України та ч.1 ст. 99 Земельного кодексу України, колегія суддів акцентує увагу на тому, що встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці з метою розміщення відвалу розкривних порід, що є невід`ємною частиною діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, позбавляє власника земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) однієї із тріад правомочностей (права володіння, користування та розпорядження, що належить у сукупності тільки власнику) права користування такою земельною ділянкою.

Дослідно-промислова розробка родовищ (ДПР) корисних копалин є складовою частиною робіт з їх геологічного вивчення із використанням промислових засобів і технологічних схем вилучення і перероблення мінеральної сировини.

При цьому згідно з Наказом Міністерства екології та природних ресурсів № 34/2 від 03.03.2003 "Про затвердження Положення про порядок організації та виконання дослідно-промислової розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.05.2003 за № 377/7698 ДПР здійснюється на підставі проєктів, що складаються, проходять експертизу і затверджуються відповідно до чинних законодавчих та нормативних актів та вимог, передбачених цим Положенням. Строк проведення ДПР не повинен перевищувати трьох років, а для підземних вод, де здійснюється ДПР природного джерельного стоку, - п`яти років.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що розміщення відвалу розкривних порід, що є невід`ємною частиною діяльності по видобуванню корисних копалин загальнодержавного значення, не відповідає правовому змісту земельного сервітуту, передбаченого п. в-3 ч.1 ст.99 ЗК України з метою проведення ДПР. У п. 4.10 Технічного проекту (Коригування до проекту реконструкції кар`єру з розробки родовища гранітів "Крута Слобода") передбачено необхідність зовнішнього відвалоутворення загальною ємністю 2428, 4 тис. м.кв., відвали - бульдозерні. Однак, відповідно до договору про встановлення сервітуту встановлюється строковий земельний сервітут на термін дії Спеціального дозволу на користування надрами від 27.03.2000 № 2196 терміном до 27.03.2040 (пункт 2.1 договору).

Положеннями ст. 25 Закону України "Про оренду землі" унормовано, що орендар земельної ділянки має право отримувати продукцію і доходи, що кореспондується з положеннями ст. 775 ЦК України (наймачеві належить право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані в результатів користування річчю, переданою у найм).

За змістом наведених правових положень договір оренди землі на відміну від договору сервітуту, передбачає передачу орендареві повноважень щодо володіння та користування об`єктом оренди, що відповідає змісту статей 24, 25 Закону України "Про оренду землі".

Встановлені фактичні обставини у справі №918/86/22, які формують зміст спірних правовідносин, та їх матеріально-правове регулювання є подібними із справами №905/3280/16, та № 917/133/17 та № 914/427/20. У наведених справах спір виник, зокрема, у зв`язку з наявністю чи відсутністю правових підстав для визнання недійсним договору про встановлення сервітуту, а підставою позову була невідповідність цього договору вимогам статей 401 Цивільного кодексу України, статей 98, 99 Земельного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 905/3280/16 та у постанові Верховного Суду від 23.09.2020 у справі № 917/133/17 зазначено, що потреба у встановленні сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2021 у справі № 914/427/20 суд дійшов висновку, що Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Юридична конструкція земельного сервітуту передбачає, що потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном, повинні мати характер вимушених, зумовлювати неможливість або утруднення користування сусідньою або іншою земельною ділянкою.

Суди зазначають, що добровільна згода Державного підприємства "Клесівське лісове господарство" для розміщення на земельній ділянці площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) відвалу розкривних порід не свідчить про те, що стосовно такої ділянки може укладатися сервітут, позаяк власник даної земельної ділянки після розміщення відвалу не зможе використовувати таку земельну ділянку за її цільовим призначенням - для ведення лісового господарства і пов`язаних із ним послуг.

Суди встановили, що земельна ділянка, щодо якої встановлювався сервітут була передана не для потреб, обумовлених ст.404 Цивільного кодексу України, а для підприємницької діяльності Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" по видобуванню гранітів, яка обумовлює необхідність наявності відвалу розкривних порід. Водночас земельна ділянка площею 7,3000 га, після укладення спірного договору не могла жодним чином використовуватися ДП "Клесівське лісове господарство" як постійним землекористувачем за своїм цільовим призначенням під час дії оспорюваного договору з огляду на умови пунктів 1.1, 1.3, 4.2.6 договору про встановлення сервітуту.

Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" мало змогу задовольнити свої потреби у розміщенні відвалу розкривних порід інакше, аніж через обтяження сервітутом спірної земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення, а саме: або укласти договір оренди щодо такої земельної ділянки з огляду на її безпосереднє розташування із земельними ділянками, що використовуються для видобутку корисних копалин, або оформити інше речове право, відмінне від сервітуту в порядку встановленому законом, або розмістити відвал на ділянці, що перебуває у законному користуванні Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод".

Враховуючи вище викладене, апелянтом не доведено неможливість задоволення потреб Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" в користуванні земельною ділянкою площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065) іншим способом, ніж встановлення сервітуту.

Виходячи із змісту оспорюваного прокурором договору вбачається, що Державне підприємство "Клесівське лісове господарство" фактично надало Приватному акціонерному товариству "Томашгородський щебеневий завод" земельну ділянку у користування на умовах оренди.

За змістом ч. 1 ст. 235 ЦК України удаваний правочин це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один удаваний, а інший той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17, від 08.09.2021 у справі №915/857/20.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про удаваність договору про встановлення земельного сервітуту № 1 від 27.04.2021, оскільки судами встановлено, що Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод", укладаючи земельний сервітут, мав на меті розміщувати на земельній ділянці площею 7,3000 га відвал розкривних порід, дозвіл на розміщення якого не передбачений оформленням такого речового права як сервітут. Розміщення відвалу передбачає позбавлення власника земельної ділянка можливості користуватися нею, а відтак за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором оренди земельної ділянки, що належить державі.

Відповідно до положень ст. 16 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

За умовами ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч. ч. 2 та 3 ст. 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 цього Кодексу земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Із встановлених обставин справи вбачається, що земельні торги відносно земельної ділянки площею 7,3000 га, яка є частиною земельних ділянок державної власності площею 105,3654 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0067), площею 2,5426 га (кадастровий номер 5625055500:04:001:0065), що розташована на території Рокитнівської об`єднаної територіальної громади Сарненського району Рівненської області, що є предметом оспорюваного договору, не проводилися, тобто був порушений порядок надання права користування земельними ділянками. При цьому не встановлено наявності правових підстав, передбачених ч.2 ст. 134 Земельного кодексу України, для передачі земельної ділянки без проведення земельних торгів.

Відтак, Державне підприємство "Клесівське лісове господарство" та Приватне акціонерне товариства "Томашгородський щебеневий завод" уклали оспорюваний договір всупереч порядку, який передбачений наведеними нормами законодавства для таких договорів, чим порушили права та охоронювані законом інтереси позивача.

Немає підстав стверджувати, що Приватне акціонерне товариство "Томашгородський щебеневий завод" як суб`єкт цих правовідносин, діяло добросовісно та розумно щодо намагання та отримання у користування земельних ділянок для розміщення відвалу розкривних порід на земельних ділянках, що межують із родовищем "Крута Слобода" через укладення договору сервітуту, оскільки у Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" не могло бути для цього законних очікувань.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі №904/2979/20.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога про визнання недійсним укладеног між ДП "Клесівське лісове господарство" та ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод" договору про встановлення земельного сервітуту від 27.04.2021 № 1 задоволена судом першої інстанції правильно.

Щодо позовної вимоги про скасування рішення державного реєстратора від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139, апеляційний суд зазначає наступне.

За змістом п.1 ч.1 ст.2 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Закон) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються, зокрема, речові права та їх обтяження на земельні ділянки.

Частиною 8 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 вказаного Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України).

Оскільки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог про визнання недійсним договору земельного сервітуту, на підставі якого державним реєстратором було прийнято рішення від 17.05.2021 № 58149625, № 58149989 про державну реєстрацію права користування (сервітут) на земельні ділянки: кадастрові номери 5625055500:04:001:0065, 5625055500:04:001:0067 за ПрАТ "Томашгородський щебеневий завод", номери запису про інше речове право: 41957848, 41958139, відтак наявні підстави для скасування означеного рішення державного реєстратора, а тому ця позовна вимога прокурора, у взаємному зв`язку з першою, місцевим судом задоволена правильно.

Таким чином, апеляційним судом не встановлено порушення норм матеріального або процесуального права судом першої інстанції при розгляді цієї справи, доводи скаржника в апеляційній скарзі спростовуються наведеними вище висновками колегії суддів, а також матеріалами справи, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому не можуть бути підставою для скасування спірного рішення.

З огляду на викладене, враховуючи, що місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а також те, що доводи апелянта не є підставою для скасування рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 року у справі №918/86/22 підлягає залишенню без змін.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

У апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Томашгородський щебеневий завод" на рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2023 р. у справі №918/86/22 - залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/86/22 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "31" жовтня 2023 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Олексюк Г.Є.