Постанова

від 25.09.2023 по справі 916/1067/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року м. ОдесаСправа № 916/1067/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання, за дорученням головуючого судді: Іванов І.В.

за участю представників учасників справи:

від ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3., за довіреністю;

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна", Одеська обл., Одеський р-н, смт. Великодолинське - Кліменко Ю.І., на підставі ордера.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1

на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року, м. Одеса, суддя першої інстанції Литвинова В.В., повний текст рішення складено та підписано 22.06.2023 року

у справі №916/1067/23

за позовом: ІНФОРМАЦІЯ_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна", Одеська обл., Одеський р-н, смт. Великодолинське

про стягнення 737 665 грн. 20 коп., -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У березні 2023 року Міністерство оборони України звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна", в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна" на свою користь штрафні санкції у розмірі 737 665 грн. 20 коп., а також вирішити питання про відшкодування позивачу за рахунок відповідача судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на переконання позивача, відповідачем порушено умови договору від 20.10.2021 року №286/2/21/27 в частині своєчасної поставки товару, внаслідок чого останній має понести господарсько - правову відповідальність у вигляді нарахованої Міністерством оборони України неустойки.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1067/23 (суддя Литвинова В.В.) у позовних вимогах ІНФОРМАЦІЯ_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна", Одеська обл., Одеський р-н, смт. Великодолинське про стягнення 737 665 грн. 20 коп. штрафних санкцій відмовлено у повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА», як постачальником, вжито всіх заходів щодо виконання взятого на себе зобов`язання із поставки товару у визначені замовником строки та місці постачання, водночас, позивачем (замовником) не надано доказів того, що ним вживались заходи, спрямовані на забезпечення приймання товару з огляду на те, що доставка та приймання товару повинні були відбуватись на території ведення бойових дій, з огляду на що, підстави для задоволення позовних вимог ІНФОРМАЦІЯ_4 про стягнення з відповідача неустойки у зв`язку із неналежним виконанням останнім умов договору поставки відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Міністерство оборони України з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі № 916/1067/23 скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ІНФОРМАЦІЯ_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА»; стягнути з відповідача на свою користь штрафні санкції у розмірі 737665 грн. 20 коп., а також витрати, понесені позивачем, пов`язані з оплатою судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, за доводами апеляційної скарги скаржник наголосив, що, всупереч умовам укладеного між сторонами договору поставки, а саме, п. 2.3., 2.4., 6.3.7., відповідачем, за письмовими документами, наявними у матеріалах господарської справи, не було вказано прізвище свого уповноваженого представника, який мав супроводжувати поставку товару і бути присутній 21.03.2022 року у військовій частині НОМЕР_1 (АДРЕСА_2 під час складання акту приймання - передачі, перевірки кількості та якості поставленого товару, що свідчить про відсутність факту відправки товару.

В той же час, на переконання скаржника, оскільки додаткова угода №3 до договору про постачання товару була укладена 24.01.2022 року (до введення на території України воєнного стану), жодні обставини не завадили постачальнику виконати свої господарські зобов`язання до 24.02.2022 року.

Також апелянт звернув увагу колегії суддів на ту обставину, що в своїх поясненнях під час розгляду справи по суті та під час дослідження письмових доказів, представник Міноборони зазначав про те, що надані відповідачем документи до відзиву викликають сумніви в їх достовірності і могли бути виготовлені відповідачем вже після звернення позивача до суду, оскільки будь-яких підписів інших осіб, крім відповідача, на вказаних документах немає, відтак, вони не можуть підтверджувати ті обставини, на які посилається відповідач у відзиві, проте, зазначеного суд першої інстанції до уваги не взяв, як і було проігноровано судом першої інстанції той факт, що товар був відвантажений відповідачем 21.03.2022 року в смт. Великодолинське Одеського району і був на в`їзді в м. Харків також 21.03.2022 року відповідно листа Фізичної особи - підприємця Князєвої І.С. (перевізника) від 21.03.2023 року.

Тобто, на думку апелянта, з урахуванням технічних характеристик вантажного автомобіля DAF XF 95430 з причепом, а також того, що на протязі всього часу руху велика кількість блокпостів і діяла комендантська година, вказаний автомобіль фізично не міг подолати значну відстань між місцем завантаження та кордонами м. Харкова протягом одного дня.

Крім того, як зазначено скаржником, судом першої інстанції необґрунтовано взято до уваги докази, надані відповідачем, на підтвердження його намагання зв`язатися із замовником засобами телефонного зв`язку, оскільки такі докази комунікації не свідчать про такі дії відповідача.

Відтак, підсумовуючи наведене, скаржник вважає, що суд першої інстанції, під час ухвалення оскаржуваного рішення, дійшов хибного висновку та надав невірну оцінку фактичним обставинам, що призвело до неправильного вирішення спору між сторонами.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_4 на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1067/23, справу призначено до судового розгляду.

11.08.2023 року поштою через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна" надійшов відзив (вх. №2072/23/Д1), у якому відповідач просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 залишити без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів господарської справи.

Зокрема, у відзиві, відповідач, посилаючись на умови укладеного між сторонами договору поставки, зазначив, що Товариство, відновивши свою діяльність, в межах визначеного договором строку поставки, намагалось та вживало заходи, спрямовані на виконання своїх зобов`язань та здійснення своєчасної поставки товару, у строк до 30.03.2022 року.

Відтак, на переконання відповідача, наявними у матеріалах справи доказами підтверджується вжиття ним всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, що, згідно із ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, виключає наявність вини з боку Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕКЕДЖІНГ ГРУП Україна", та, відповідно, наявність підстав для застосування до нього господарсько-правової відповідальності.

Більш того, як вказано відповідачем, позивачем ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції, не надано жодних доказів на підтвердження як зацікавленості замовника у отриманні товару, так і вжитих ним заходів щодо його отримання.

Таким чином, на думку відповідача, наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи зводяться до припущень, які в жодному разі не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні, представники сторін підтримали свої доводи, вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_4 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1067/23 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

20.10.2021 року між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» (постачальник) було укладено договір №286/2/21/27, за умовами п. 1.1. якого сторони домовились, що постачальник зобов`язується у 2021 році поставити замовнику столові прибори і тарілки одноразового використання (39222110-8) (тарілка глибока одноразова пластикова) (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та у строки, встановлені цим договором.

Ціна, кількість, асортимент та строки постачання товару визначаються специфікацією, яка викладена в п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 02.11.2021 року до договору), а саме: строк поставки товару в кількості 6 200,00 тис. штук-до 15.11.2021 року включно, товару в кількості 5 600,00 тис. шт. - до 30.11.2021 року включно.

Ціна Договору дорівнює ціні товару з ПДВ та становить 8 142 00,00 грн. із врахуванням доставки (п.п. 1.2, 3.1. договору).

Порядок поставки товару сторони погодили у п. V договору.

Зокрема, п. 5.1. договору унормовано, що товар постачається на умовах DDP склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів «Інкотермс» у редакції 2010 року згідно з положеннями збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами, тощо.

Відповідно до п. 5.2. договору, місцем поставки товару є військові частини Збройних Сил України, що зазначені в рознарядці ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно з розрахунком поставки та обов`язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантаження.

Рознарядка ІНФОРМАЦІЯ_4 за Специфікацією на 2021 рік є Додатком №12.1.1 до договору.

Постачання товару одержувачу замовника постачальник зобов`язаний провести з обов`язковим виконанням передбачених вимог щодо асортименту, кількості, якості, черговості поставок у кожній окремо відвантаженій партії.

Розвантаження товару в місці приймання здійснюється одержувачем замовника.

Датою поставки товару вважається дата надходження товару до одержувача замовника, яка вказана в акті приймання - передачі (п. 5.3. договору).

Розділом 6 договору сторони погодили права та обов`язки сторін за договором постачання.

Зокрема, п. 6.3.1. договору визначено, що постачальник зобов`язаний забезпечити постачання товару у строки, встановлені договором; письмово, не пізніше ніж за 2 робочі дні, повідомити одержувача замовника про дату надання товару для приймання (п. 6.3.5. договору); здавання товару за кількістю та якістю у військовій частині здійснювати в обов`язковій присутності уповноваженого представника постачальника (п. 6.3.7. договору)/

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законом та цим договором (п. 7.1. договору).

У разі невиконання та/або несвоєчасного виконання своїх зобов`язань за цим договором постачальник сплачує замовнику штрафні санкції (штраф, пеня) у розмірах, передбачених цим договором та законодавством України (п. 7.2. договору).

За порушення строків виконання зобов`язання постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 20% від вартості недопоставленого або несвоєчасно поставленого товару та пеню у розмірі 0,1 % від вартості товару з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення. За прострочення понад 30 днів щ постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

За умовами п. 8.1. договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання цього договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, тощо).

Сторона, що не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п`яти календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі (п. 8.2. договору).

Сторони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за цим договором, якщо доведуть, що невиконання зобов`язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулася поза контролем сторін, і виникла після укладення цього договору (п. 8.4. договору).

Пунктом 10.1. договору сторони унормували, що договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року, а в частині проведення розрахунків та гарантійного строку - до повного їх завершення.

Договір підписано та скріплено печатками контрагентів без заперечень та зауважень.

Додатком № 12.1.1. до договору від 20.10.2021 року сторони погодили між собою рознарядку ІНФОРМАЦІЯ_4 за Специфікацією, за якою визначено місце постачання товару (військові частини та їх адреси, кількість тис. штук товару та термін його постачання).

Додатком № 12.1.2. до договору від 20.10.2021 року сторони погодили технічні вимоги до товару.

Додатковою угодою №1 до договору від 20.10.2021 року сторони змінили п. 1.2. договору та виклали його в новій редакції, якою погодили найменування товару, нормативно-технічну документацію, строки постачання, загальну кількість та ціну договору.

Додатковою угодою №2 від 29.12.2021 року до договору сторонами внесено зміни до п. 10.1. договору, виклавши його в редакції:

« 10.1. Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31 березня 2022 року, а в частині проведення розрахунків та гарантійного строку - до повного їх завершення».

Додатковою угодою №3 від 24.01.2022 року до договору, сторонами внесено зміни до пунктів 1.2. та 3.1. договору, та викладено їх в наступній редакції, а саме: у викладеній в п. 1.2. договору Специфікації, залишено без змін Специфікацію на 2021 рік, визначено ціну, кількість та строки постачання товару у 2022 році, а саме: постачання товару в кількості 2 360,00 тис. шт. у строк до 30.03.2022 року включно. Ціна товару з ПДВ - 1 628 400 грн.; у п. 3.1. договору визначено ціну договору в розмірі 9 770 400 грн., у тому числі ПДВ, із них: у 2021 році ціна договору становить 8 142 000 грн. з ПДВ; у 2022 році ціна договору становить 1 628 400 грн., в тому числі ПДВ - 271 400,00 грн.; рознарядку ІНФОРМАЦІЯ_4 додаток 12.1.1. до договору викладено в наступній редакції: місце постачання товару - в/ч НОМЕР_1 ; Поштова адреса - АДРЕСА_1; Кількість - 2 360 тис. шт.; Термін постачання - до 30.03.2022 року включно.

Також у матеріалах справи наявні вимоги на оплату, рахунки - фактури, видаткові накладні, акти приймання - передачі, повідомлення - підтвердження отримання та оприбуткування за бухгалтерським обліком матеріальних цінностей (а. с. 32 - 90) які свідчать про те, що відповідачем в повному обсязі виконано свої зобов`язання за договором згідно викладеної в п. 1.2. договору (в редакції додаткової угоди №1 від 02.11.2021 року) Специфікації на 2021 рік та Рознарядки ІНФОРМАЦІЯ_4 за Специфікацією на 2021 рік (Додаток №12.1.1 до договору).

21.11.2022 року на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» Міністерством оборони України направлено претензію № 286/4847, у якій позивач, посилаючись на невиконання відповідачем умов договору постачання в частині нездійснення постачання товару взагалі, просило у найкоротші строки сплатити суму штрафу у розмірі 737665 грн. 20 коп.

В свою чергу, відповідачем суду першої та апеляційної інстанцій на підтвердження своєї правової позиції було подано лист - повідомлення вих. №29 та супровідний лист вих. №30/1 від 16.03.2022 року (декларація на пересилання поштових відправлень або поштових переказів №15002306501 від 16.03.2022 року), відповідно до якого постачальник повідомив Міністерство оборони України про свою готовність здійснити поставку товару, визначеного у Рознарядці на 2022 рік одержувачу замовника у строк до 30.03.2022 року.

Крім цього, у зв`язку з тим, що перевезення товару у м. Харків станом на березень місяць 2022 року було ускладнено через обстріли та бойові дії, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» у своєму повідомленні просило замовника підтвердити або змінити місце постачання товару шляхом внесення змін до Рознарядки ІНФОРМАЦІЯ_4 за Специфікацією до додаткової угоди №3 від 24.01.2022 року.

Зокрема, з декларації на пересилання поштових відправлень або поштових переказів №15002306501 від 16.03.2022 року оператора «Нова пошта» вбачається, що відповідачем повідомлення відправлено на адресу: проспект Перемоги, 55/2, м. Київ, контактна особа: ОСОБА_1 ; тип послуги: склад - двері. Відправник: ОСОБА_2 , м. Одеса.

Також, 16.03.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» надіслала на електрону адресу ІНФОРМАЦІЯ_4 та його уповноважених осіб (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3) електронний лист-запит про місце постачання товару згідно Додаткової угоди №3 від 24.01.2022 року зі вкладенням повідомлення вих. №29 від 16.03.2022 року (а.с.148-150).

На виконання п. 6.3.5. договору, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» направило повідомлення вих. №31 від 17.03.2022 року (декларація на пересилання поштових відправлень або поштових переказів №15002306508 від 17.03.2022 року) одержувачу Замовника - в/ч НОМЕР_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) про дату здійснення часткового постачання товару 21.03.2022 року та залишку товару 28.03.2022 року.

Судами у даній справі також встановлено, що з метою виконання своїх обов`язків, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА», 21.03.2022 року здійснило відправку товару до місця поставки - в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується товарно-транспортною накладною №РН- 0000203 від 21.03.2022 року (а.с.153) та складеними документами на товар (видаткова накладна № РН-0000203 від 21.03.2022 року - а.с.154, акт приймання-передачі № б/н від 21.03.2022 року а.с. 161-162, повідомлення-підтвердження №б/н від 21.03.2022 року - а.с.163).

Крім цього, до акту приймання-передачі № б/н від 21.03.2022 року були додані документи, що підтверджують відповідність поставленого товару ТУ У 22.2-38381165-001:2014, а саме: Висновок ДСЕЕ №602-123-20-1/41096 від 27.09.2018 року, Експертний висновок №1087/16 від 20.09.2021 року, Декларація виробника №18/03/2022-ТР/152/550 від 18.03.2022 року вих. №32 від 18.03.2022 року, Сертифікат на систему управління якістю від 17.09.2021 року № UA.MQ.210820.01-21.

З листа Фізичної особи-підприємця Князевої Ірини Сергіївни (перевізника) вих. №21/03 від 21.03.2022 року (а.с.156) вбачається, що товар не вдалось доставити до місця поставки у зв`язку з тим, що перевізника не пропустили на блок-посту та розвернули назад через сильні артобстріли та заборону на проїзд всього транспорту.

Також у матеріалах справи наявні роздруківки електронного листування між відповідачем та ОСОБА_4 в системі Signal у період з 28.03.2022 року по 29.03.2022 року.

Інших належних та допустимих письмових доказів на підтвердження наявних між сторонами господарських правовідносин матеріали справи не містять.

Предметом позовних вимог є стягнення з відповідача на користь позивача сум нарахованих останнім штрафних санкцій за порушення строків поставки товару у відповідності до умов Додаткової угоди №3 від 24.01.2022 року у загальній кількості 2360 тис. шт. на суму 1357000 грн. без ПДВ, у строк до 30.03.2022 року.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з аргументами, викладеними скаржником у апеляційній скарзі та погодився з висновком суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Статтею 265 Господарського кодексу України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За положеннями ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Відповідно до ст. 689 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Частина 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлює, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Так, у даній справі судами встановлено, що 20.10.2021 року між Міністерством оборони України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» (постачальник) було укладено договір №286/2/21/27, за умовами п. 1.1. якого сторони домовились, що постачальник зобов`язується у 2021 році поставити замовнику столові прибори і тарілки одноразового використання (39222110-8) (тарілка глибока одноразова пластикова) (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості та у строки, встановлені цим договором.

Свої господарські зобов`язання за умовами вказаного вище договору контрагенти виконали в повному обсязі, що ними не заперечується.

В той же час, Додатковою угодою №3 від 24.01.2022 року до договору, сторонами внесено зміни до пунктів 1.2. та 3.1. договору, та викладено їх в наступній редакції, а саме: у викладеній в п. 1.2. договору Специфікації, залишено без змін Специфікацію на 2021 рік, визначено ціну, кількість та строки постачання товару у 2022 році, а саме: постачання товару в кількості 2 360,00 тис. шт. у строк до 30.03.2022 року включно. Ціна товару з ПДВ - 1 628 400 грн.; у п. 3.1. договору визначено ціну договору в розмірі 9 770 400 грн., у тому числі ПДВ, із них: у 2021 році ціна договору становить 8 142 000 грн. з ПДВ; у 2022 році ціна договору становить 1 628 400 грн., в тому числі ПДВ - 271 400,00 грн.; рознарядку ІНФОРМАЦІЯ_4 додаток 12.1.1. до договору викладено в наступній редакції: місце постачання товару - в/ч НОМЕР_1 ; Поштова адреса - АДРЕСА_1; Кількість - 2 360 тис. шт.; Термін постачання - до 30.03.2022 року включно.

Тобто, станом на 24.01.2022 року правовідносини у сфері поставки між сторонами продовжувались та були узгоджені між ними у відповідності до укладеного договору поставки від 20.10.2021 року №286/2/21/27.

У даній справі позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення штрафних санкцій з відповідача у нарахованому розмірі у зв`язку із тим, що останній не виконав умови як договору поставки, так і додаткової угоди №3 до нього, за якими, у строк до 30.03.2022 року до військової частини № НОМЕР_1 , поштова адреса - АДРЕСА_1 мав поставити одноразовий пластиковий посуд у кількості 2 360 тис. шт., але, на переконання ІНФОРМАЦІЯ_4 цього не зробив чим порушив умови договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА», як постачальником, вжито всіх заходів щодо виконання взятого на себе зобов`язання із поставки товару у визначені замовником строки та місці постачання, водночас, позивачем (замовником) не надано доказів того, що ним вживались заходи, спрямовані на забезпечення приймання товару з огляду на те, що доставка та приймання товару повинні були відбуватись на території ведення бойових дій.

Тобто, у даному разі, суд першої інстанції вважає, що відповідачем було здійснено відповідні дії зі свого боку щодо належного виконання зобов`язання за договором та поставки товару одержувачу замовника, проте товар не поставлено з незалежних від постачальника причин.

Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, переглянувши в порядку апеляційного провадження оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі, вважає висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача неустойки за невиконання умов договору поставки та додаткової угоди до нього правомірним та таким, що не потребує скасування, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В той же час, як вже було зазначено раніше колегією суддів за текстом постанови, згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 3 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Водночас, за змістом ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Разом з тим, за умовами спірного договору поставки сторони погодили, що вони можуть бути звільнені від відповідальності за часткове чи повне невиконання обов`язків за цим договором, якщо доведуть, що невиконання зобов`язань викликано неконтрольованою перешкодою, яка відбулася поза контролем сторін, і виникла після укладення цього договору (п. 8.4. договору).

Так, у даній справі судами встановлено, що між сторонами склалися тривалі правовідносини у сфері постачання одноразового пластикового посуду, та, що не заперечується сторонами, до введення в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» воєнного стану та, в подальшому, продовження його дії, господарські зобов`язання виконувались з обох боків без заперечень та зауважень.

Проте, враховуючи той факт, що додаткову угоду до договору поставки було укладено між сторонами 24.01.2022 року, з визначенням кінцевого строку до 30.03.2022 року включно, виконання відповідачем свого господарського зобов`язання щодо постачання замовнику пластикових одноразових тарілок у кількості 2 360,00 тис. шт. на загальну суму 1 628 400 грн. частково у часовому проміжку припало на встановлений режим воєнного стану.

З матеріалів господарської справи судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем було здійснено відповідні заходи по належному виконанню своїх господарських зобов`язань з поставки товару, а саме, на адресу замовника було направлено лист - повідомлення вих. №29 та супровідний лист вих. №30/1 від 16.03.2022 року, відповідно до якого постачальник повідомив Міністерство оборони України про свою готовність здійснити поставку товару, визначеного у Рознарядці на 2022 рік одержувачу замовника у строк до 30.03.2022 року; 16.03.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА» надіслало на електрону адресу ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме його уповноважених осіб (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3) електронний лист-запит про місце постачання товару згідно Додаткової угоди №3 від 24.01.2022 року зі вкладенням повідомлення вих. №29 від 16.03.2022 року; також, відповідач повідомленням вих. №31 від 17.03.2022 року повідомив одержувача замовника - в/ч НОМЕР_1 (поштова адреса: АДРЕСА_1 ) про дату здійснення часткового постачання товару 21.03.2022 року та залишку товару 28.03.2022 року.

В той же час, Товариство з обмеженою відповідальністю «ПЕКЕДЖІНГ ГРУП УКРАЇНА», на виконання умов договору поставки, 21.03.2022 року здійснило відправку товару до місця поставки - в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується товарно-транспортною накладною №РН- 0000203 від 21.03.2022 року та документами на товар (видаткова накладна № РН-0000203 від 21.03.2022 року, акт приймання-передачі № б/н від 21.03.2022 року, повідомлення-підтвердження №б/н від 21.03.2022 року), документами про відповідність вимогам договору поставленого товару.

Проте, як вбачається з листа Фізичної особи-підприємця Князевої Ірини Сергіївни (перевізника) вих. №21/03 від 21.03.2022 року, відповідачу товар не вдалось доставити до місця поставки у зв`язку з тим, що перевізника не пропустили на блок-посту та розвернули назад через сильні артобстріли та заборону на проїзд всього транспорту.

Таким чином, як вірно висновано судом першої інстанції, постачальником вжито всіх заходів щодо виконання взятого на себе зобов`язання із поставки товару у визначені замовником строки, проте не виконано такого у зв`язку із наявністю обставин, якими обумовлювалась неможливість такого виконання.

Відтак, місцевим господарським судом під час розгляду справи правомірно встановлено те, що відповідач довів свою невинуватість у порушенні ним зобов`язань, взятих на себе умовами договору поставки та додаткової угоди №3 до нього, а тому, в розумінні вимог ст. 614 Цивільного кодексу України та ст. 218 Господарського кодексу України, господарсько-правова відповідальність до останнього не застосовується.

В той же час, оскаржуючи рішення суду першої інстанції, позивач зауважив, що надані на підтвердження своєї правової позиції відповідачем письмові документи викликають сумніви.

Судова колегія не приймає до уваги ці доводи скаржника, виходячи з наступного: по-перше, апелянтом жодними належними та допустимими доказами у справі не спростовано позицію відповідача у даній справі щодо факту здійснення ним попереднього повідомлення замовника та одержувача замовника про поставку товару, а по - друге, як судовою колегією вбачається з наданих постачальником копій поштових декларацій, такі повідомлення останнім було надіслано поштовим зв`язком і на поштову адресу замовника, визначену сторонами у договорі поставки, і на офіційну адресу одержувача замовника - в/ч НОМЕР_1 .

Також колегія суддів зазначає, що у відповідності до умов спірного договору поставки та додаткової угоди до нього №3, з урахуванням вимог принципу свободи договору, визначеного цивільним законодавством України, у постачальника відсутній обов`язок по отриманню від замовника підтвердження прийняття останнім від постачальника будь-яких повідомлень. В той же час, умовами договору поставки сторони взагалі не визначили порядок листувань між сторонами, їх вид та умови надання відповідних підтверджень, а також перелік уповноважених осіб, уповноважених на представництво інтересів у спірних правовідносинах.

З огляду на зазначене, доводи апелянта, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції та зводяться фактично до незгоди з прийнятим місцевим господарським судом оскаржуваним рішенням.

Більш того, судова колегія зазначає, що обов`язковою передумовою для покладення на особу відповідальності за порушення зобов`язання є вчинення особою правопорушення у сфері господарювання та наявність вини особи, яка його порушила, а тому доводи апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_4 про те, що для покладення на відповідача відповідальності за порушення зобов`язання достатньо самого лише факту порушення є абсолютно безпідставними, оскільки у даному випадку відповідач не позбавлений права доводити відсутність своєї провини у невиконанні господарського зобов`язання, що в кінцевому рахунку може звільнити останнього від цивільно-правової відповідальності (така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.02.2022 року у справі №922/1281/19).

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Слід зазначити, що доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Обов`язок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З урахуванням вищевикладеного, дослідивши всі докази в їх сукупності, колегія суддів Південно-західного зазначає, що позивачем належними та допустимими доказами по справі не підтверджено, що неустойка, яку має сплатити відповідач, нарахована останньому внаслідок неналежного виконання ним господарських зобов`язань, навпаки, матеріали господарської справи свідчать про те, що постачальником здійснено всі залежні від нього дії щодо належного виконання своїх зобов`язань за договором та його вина у нездійснені відповідного постачання товару на адресу одержувача замовника у даному разі відсутня, що за нормами ст. 614 Цивільного кодексу України є підставою для звільнення останнього від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на наведене, судова колегія наголошує, що наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду даної справи, не спростовують висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції та, фактично, зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може слугувати підставою для скасування вірного по суті рішення Господарського суду Одеської області, яке прийняте на підставі досліджених ним належних та допустимих доказів.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_4 на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі №916/1067/23 не потребує задоволення, а вказане рішення суду першої інстанції не потребує скасування або зміни, оскільки ухвалене з дотриманням норм матеріального права та вимог процесуального закону.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_4 на рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі № 916/1067/23 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 21.06.2023 року у справі № 916/1067/23 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 25.09.2023 року.

Повний текст постанови складено 25 вересня 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош