Постанова

від 15.06.2023 по справі 910/10398/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2023 р. Справа№ 910/10398/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання Репіковій З.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 15.06.2023

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки»

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023

у справі №910/10398/22 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінські будівельні матеріали»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки»

про стягнення 3 504 195,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНСЬКІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ» (далі - позивач, ТОВ «ФІНСЬКІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ» (далі - відповідач, ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ») про стягнення передплати у розмірі 2 624 283,90 грн і пені у розмірі 312 958,08 грн за договором поставки від 10.08.2021 №453 (далі - Договір) та 511 735,36 грн інфляційні втрати та 55 217,80 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовуються:

- невиконанням Договору в частині поставки до 12.01.2022 замовленої і частково оплаченої продукції;

- виписками по рахунку стверджується перерахування позивачем попередньої оплати в розмірі 2 624 283,90 грн згідно з такими платіжними дорученнями: від 10.08.2021 №1125 на суму 730 235,52 грн; від 11.08.2021 №1128 на суму 730 235,52 грн; від 18.08.2021 №1136 на суму 730 235,52 грн; від 25.01.2022 №40 на суму 433 577,34 грн;

- 20.08.2022 позивач у претензії за вих. №19/08 вимагав упродовж 10 днів здійснити поставку або повернути отримані кошти;

- однак претензія залишена відповідачем без реагування та задоволення;

- станом на час подання позову відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань за Договором, не поставлено позивачу товар у строк 12.01.2022 та не повернуто передоплату у розмірі 2 624 283,90 грн;

- відповідно до пункту 2.3 Договору за порушення термінів передачі товару позивач просить стягнути пеню у розмірі 312 958,08 грн; період прострочення 13.01.2022 - 26.09.2022.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 у справі №910/10398/22 позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінські будівельні матеріали» 2 624 283 грн. 90 коп. заборгованості; 5 176 грн. 67 коп. 3 % річних; 89 872 грн. 74 коп. пені; 49 861 грн. 39 коп. інфляційних втрат і 41 537 грн. 92 коп. судового збору.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Задовольняючи позов, суд виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/10398/22 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінські будівельні матеріали» про ухвалення додаткового рішення у справі № 910/10398/22 задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінські будівельні матеріали» 19756,28 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Решту витрат залишено за позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, представник відповідача 08.02.2023 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову; а також просить скасувати додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат та професійну правничу допомогу.

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції необґрунтованим та прийнятим з підстав неналежного дослідження судом зібраних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:

- позивачем не здійснено оплату за доставку товару на будь-яку адресу, визначену позивачем, а також не доведено, що 12.01.2022 або в інший день відповідач не надав товар на складі для самовивезення;

- товар перебуває на складі відповідача весь час і перебуває там лише через те, що директор, єдиний засновник, кінцевий бенефіціар позивача - ОСОБА_1 , який виступає замовником як фізична особа за договором виконання робіт з розробки робочого проекту №453.2 від 01.09.2021, укладеного із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ», досі не узгодив з ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ» робочий проект житлового будинку, на будівництво якого товар за договором від 10.08.2021 і має поставлятись;

- позивач 25.01.2022 здійснив оплату поставки на суму 433 577,34 грн, що правильно встановлено судом, але проігноровано;

- товар наявний на складі відповідача, де він був як 12.01.2022, так і залишається там досі, а відтак відповідачем не допущено прострочення постачальника;

- зміст претензії позивача від 10.08.2022 не зводиться до того, що позивач відмовляється від бажання отримати товар, а підтверджує його наміри, однак до претензії із вимогою поставити товар за вказаною у ній адресою не додано доказів оплати транспорту для перевезення товару чи надання такого транспорту, адже саме на позивачеві лежить обов`язок забрати товар на складі відповідача самостійно, або замовивши його перевезення (п.2.1 договору від 10.08.2021);

- позивач частково оплатив товар у сумі 2 624 283,90 грн, але відмовляється від отримання товару в порядку п.2.1 договору від 10.08.2021, а відтак відповідач позбавлений можливості відмови від договору і весь цей час зберігає в себе товар;

- суд залишив аргументи відповідача поза увагою, не відобразивши їх в описовій частині свого рішення;

- суд не надав оцінку тому, що позивач сам не був зацікавлений у тому, щоб забрати товар чи вказати адресу поставки товару, оплативши цю поставку згідно п.2.1 договору, поки не погодиться на остаточний проект будівництва будинку за адресою:Київська область, Вишгородський район, с.Глібовка, кадастровий номер земельної ділянки 3221882201:21:020:0151;

- судом приєднано, але не досліджено належним чином засвідчені копії

договору на виконання робіт з розробки ескізного проекту №453.21 від 30.06.2021, укладеного директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

готового ескізного проекту, який було погоджено директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

договору на виконання робіт з розробки робочого проекту №453.21 від 30.06.2021, укладеного директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

готового робочого проекту, який досі не погоджено ОСОБА_1 ;

- позов є фактично односторонньою відмовою позивача від виконання зобов`язань за договором від 10.08.2021, зокрема тих, що передбачені в пункті 2.1. договору в частині оплати поставки товару або самостійного вивезення товару зі складу постачальника;

- для нарахування пені на підставі п.2.3 договору,3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України необхідно, щоб відповідач здійснив поставку товару поза межами строку, визначеного договором, однак позивачем таке не доведено;

- підставою для стягнення із однієї із сторін витрат на професійну правничу допомогу є факт задоволення судом вимог по суті спору іншої сторони, однак у цій справі місцевим судом безпідставно було частково задоволено позов, а при перегляді додаткове рішення підлягає скасуванню разом з рішенням суду.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10398/22.

Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/10398/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва.

06.03.2023 матеріали справи №910/10398/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі № 910/10398/22 залишено без руху, з огляду на те, що скаржником не додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у встановлених порядку і розмірі.

До матеріалів апеляційної скарги відповідачем долучено платіжну інструкцію №534 від 03.02.2023 про сплату 62 306,88 грн. судового збору, в той час як відповідач мав сплатити 78 844,39 грн. судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки оскаржує рішення в повному обсязі (52 562,92 грн. *150% = 78 844,39 грн.).

Сума судового збору за подання апеляційної скарги, яка підлягає доплаті, становить 16 537,51 грн. (78 844,39 грн. - 62 306,88 грн.).

Надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.

21.03.2023 апелянтом до суду подано платіжну інструкцію №513 від 17.03.2023 про доплату судового збору в сумі 16 537,51 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.03.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 у справі №910/10398/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/10398/22, справу призначено до розгляду на 27.04.2023.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 відкладено розгляд справи на 15.06.2023 у зв`язку з неявкою представника відповідача, щодо якого не було даних про належне повідомлення про день, час та місце розгляду справи.

Під час апеляційного провадження до справи від позивача отримано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта.

Явка представників сторін

Відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Нормами статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв`язку.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 15.06.2023 відповідно до ст.ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

10.08.2021 ТОВ «ФІНСЬКІ БУДІВЕЛЬНІ МАТЕРІАЛИ» (покупець) і ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ» (постачальник) укладено Договір, за умовами якого:

- постачальник зобов`язується поставити у зумовлені сторонами строки товар (дерев`яні вироби) в об`ємі та асортименті, передбаченому пунктом 1.3 Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і своєчасно сплатити його вартість в порядку та на умовах визначених Договором (пункт 1.1 Договору);

- дерев`яні вироби, які відвантажуються постачальником складаються з комплекту заготовок профільного клеєного брусу об`ємом 96 м 3, зовнішні ламелі - матеріал модрина (пункт 1.3 Договору);

- постачальник гарантує поставити товар 12.01.2022. За погодженням з покупцем товар може бути поставлений раніше (пункт 2.2 Договору);

- загальна вартість товару за Договором складає 3 129 580,80 грн, у тому числі ПДВ 20%. Вартість товару вказано без врахування вартості доставки та вивантаження товару на об`єкт (пункт 4.2 Договору);

- оплата виконується замовником поетапно:

а) передоплата становить 70 % - 2 190 706,56 грн, у тому числі ПДВ 20 % не пізніше 16.08.2021;

б) залишок становить 30 % - 938 874,24 грн, у тому числі ПДВ (пункт 4.3 Договору);

- Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором (пункт 6.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами та скріплено печатками; у встановленому порядку вказаний правочин не оспорено та не визнано недійсним.

Таким чином, Договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов`язковим для виконання сторонами.

10.08.2021 та 18.01.2022 відповідачем було виставлено позивачу такі рахунки на оплату: від 10.08.2021 №10 на суму 2 190 706,56 грн грн; від 18.01.2022 №1 на суму 867 154,68 грн.

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу попередню оплату на загальну суму 2 624 283,90 грн, що підтверджується виписками по рахунку та такими платіжними дорученнями: від 10.08.2021 №1125 на суму 730 235,52 грн; від 11.08.2021 №1128 на суму 730 235,52 грн; від 18.08.2021 №1136 на суму 730 235,52 грн; від 25.01.2022 №40 на суму 433 577,34 грн.

Позивач вказує, що у визначений Договором строк (12.01.2022) відповідач товар не поставив.

20.08.2022 позивач надіслав відповідачу претензію від 19.08.2022 за вих. №19/08 щодо необхідності виконання зобов`язань, в якій вимагав упродовж 10 днів здійснити поставку товару, вказавши конкретну адресу, або повернути отримані кошти.

Направлення вказаної претензії на адресу відповідача підтверджується накладною, фіскальним чеком і описом вкладення до цінного листа, копії яких долучені до матеріалів справи.

Водночас вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та належного реагування; доказів протилежного суду не подано.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно зі ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no.4241/03 від 28.10.2010).

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення та додаткового рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувані рішення підлягають залишенню без змін виходячи з наступного.

Частинами першою та другою статті 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Отже, за своєю правовою природою укладений сторонами Договір є договором поставки.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 662 ЦК України передбачено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини другої статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як правильно встановлено судом, 10.08.2021 та 18.01.2022 відповідачем було виставлено позивачу такі рахунки на оплату: від 10.08.2021 №10 на суму 2 190 706,56 грн грн; від 18.01.2022 №1 на суму 867 154,68 грн.

На виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу попередню оплату на загальну суму 2 624 283,90 грн, що підтверджується виписками по рахунку та такими платіжними дорученнями: від 10.08.2021 №1125 на суму 730 235,52 грн; від 11.08.2021 №1128 на суму 730 235,52 грн; від 18.08.2021 №1136 на суму 730 235,52 грн; від 25.01.2022 №40 на суму 433 577,34 грн.

Позивач вказує, що у визначений Договором строк (12.01.2022) відповідач товар не поставив.

20.08.2022 позивач надіслав відповідачу претензію від 19.08.2022 за вих. №19/08 щодо необхідності виконання зобов`язань, в якій вимагав упродовж 10 днів здійснити поставку товару, вказавши конкретну адресу, або повернути отримані кошти.

Відповідачем не виконано взятих на себе зобов`язань за Договором і не поставлено позивачу товар у строк 12.01.2022 та не повернуто передоплату у розмірі 2 624 283,90 грн; доказів протилежного матеріали справи не містять.

Заперечення відповідача (апелянта) зводяться до того, що товар перебуває на складі відповідача весь час і перебуває там лише через те, що директор, єдиний засновник, кінцевий бенефіціар позивача - ОСОБА_1 , який виступає замовником як фізична особа за договором виконання робіт з розробки робочого проекту №453.2 від 01.09.2021, укладеного із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ», досі не узгодив з ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ» робочий проект житлового будинку, на будівництво якого товар за договором від 10.08.2021 і має поставлятись.

Відповідач зазначає, що судом приєднано, але не досліджено належним чином засвідчені копії:

договору на виконання робіт з розробки ескізного проекту №453.21 від 30.06.2021, укладеного директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

готового ескізного проекту, який було погоджено директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

договору на виконання робіт з розробки робочого проекту №453.21 від 30.06.2021, укладеного директором, єдиним засновником, кінцевим бенефіціаром позивача ОСОБА_1 як фізичною особою із відповідачем ТОВ «АТТИКА ДЕРЕВ`ЯНІ БУДИНКИ»,

готового робочого проекту, який досі не погоджено ОСОБА_1 ;

Отже, заперечення відповідача (апелянта) зводяться до того, що позивачем не виконано умови іншого правочину, що і стало наслідком невиконання Договору.

Вказані заперечення оцінені судом першої інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними у даному випадку, оскільки Договір поставки №453 від 10.08.2021 не містить жодних посилань на інший договір, виконання якого зі сторони позивача має своїм наслідком виконання відповідачем як постачальником умов даного Договору.

Відповідач не позбавлений права на звернення в позасудовому та/або судовому порядку щодо невиконання позивачем умов іншого правочину.

Оскільки відповідачем не виконані умови укладеного договору поставки №453 від 10.08.2021, та залишено без задоволення претензію від 19.08.2022 за вих. №19/08 щодо необхідності виконання зобов`язань, щодо упродовж 10 днів здійснити поставку товару, вказавши конкретну адресу, або повернути отримані кошти, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення 2 624 283,90 грн.

Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу спростовуються доводи відповідача (апелянта) про те, що начебто товар знаходиться на складі відповідача та очікує, коли позивач його забере, з посиланням на те, що ще у серпні 2022 директор позивача ОСОБА_2 приїздив на склад відповідача (с.Іванків Київська область) та спілкувався з директором відповідача Назимом Гулієвим, який повідомив, що частина складу згоріла внаслідок збройної агресії рф, і начебто тому товар, який повинен був поставити відповідач, відсутній.

Відповідачем вказані твердження позивача не спростовані належними та допустимими доказами.

Навпаки, про настання форс-мажорних обставин (знищення товару на складі постачальника в с.Іванків) відповідач сам зазначає у своєму відзиві на позовну заяву, що міститься в матеріалах справи на арк.53-56,т.1.

Щодо заявлених вимог про стягнення крім основного боргу, 511 735,36 грн втрат від інфляції (період нарахування з січня 2022 року по серпень 2022 року), 55 217,80 грн 3 % річних і 312 958,08 грн пені (період нарахування з 13.01.2022 по 26.09.2022), місцевий господарський суд дійшов наступних висновків.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до пункту 2.3 Договору у випадку порушення термінів передачі товару постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару.

У частині першій статті 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Перевіривши здійснені позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат і пені, Господарський суд міста Києва дійшов висновку про його неправильність у зв`язку з невірним періодом нарахування.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з претензією та встановив йому строк для поставки товару або повернення коштів протягом 10 днів з моменту отримання претензії.

Відповідно до інформації, розміщеної на сайті Укрпошта поштове відправлення №0213000569139 було у точці видачі 23.08.2022, однак не отримано відповідачем і в подальшому повернуто на адресу позивача без вручення.

Таким чином, відповідач мав би отримати претензію 23.08.2022, тому 10-денний строк завершився 01.09.2022, а прострочення почалося з 02.09.2022.

За розрахунком суду, перевіреним судом апеляційної інстанції, з відповідача підлягає до стягнення 49 861,39 грн інфляційних втрат, 5 176,67 грн 3 % річних, 89 872,74 грн пені, за період нарахування з 02.09.2022 по 26.09.2022, відповідно в решті позовних вимог судом правомірно відмовлено.

Не зазначення решти доводів і тверджень позивача та відповідача, які викладені у позові, відзиві на позов, відповіді на відзив, запереченнях, судом аргументовано посиланням на висновки до яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують вірного по суті рішення суду, при ухваленні якого судом надано оцінку як кожному доказу окремо, так і в їх сукупності, вірно встановлено характер спірних правовідносин та в цілому правильно застосовані норми матеріального права, які їх регулюють.

Наведені в апеляційній скарзі щодо оскаржуваного рішення доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди відповідача з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції в частині прийняття рішення по суті позовних вимог.

Що стосується доводів апеляційної скарги в частині прийнятого судом першої інстанції додаткового рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 у справі №910/10398/22 позов задоволено частково, стягнуто 2769194,70 грн з заявлених до стягнення 3504195,14 грн

Позивачем у позові вказано попередній (орієнтовний) розрахунок, з якої вбачається, що позивач очікує понести, зокрема, витрати на правову допомогу у розмірі 25 000 грн.

23.12.2022 до суду від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача 25000,00 грн. судових витрат на правову допомогу.

Станом на 24.01.2023 заяв по суті чи з процесуальних питань щодо ухвалення додаткового рішення відповідачем не подано.

Представництво позивача у справі здійснювалось адвокатом Лев Р.В., який обліковується у Раді адвокатів міста Києва, Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №4044 від 29.06.2010.

Умовами Договору про надання правової допомоги № 23/09 від 23.09.2022, Додатку 1 до Договору та Додаткової угоди від 23.09.2022 обумовлено представництво вказаним адвокатом та визначено вартість правової допомоги - 1000,00 грн / 1 година.

Обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, позивачем додано до матеріалів справи:

- копію договору про надання правової допомоги № 23/09 від 23.09.2022,

- копію Додатку 1 до Договору,

- копію Додаткової угоди від 23.09.2022№1 від 27.06.2022,

- копію акту здачі - прийняття правової допомоги від 23.12.2022 на суму 25000,00 грн.

Посилаючись на наведені документи, позивач у зв`язку із задоволенням позову, просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 25000,00 грн.

Положеннями статті 244 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Відповідно до пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

З матеріалів справи, зокрема з відзиву, поданого 07.11.2022, вбачається, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення завищення вартості понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі №910/8443/17 та у практиці Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п.34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п.80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п.88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч.ч. 5-6 ст. 126 ГПК України).

Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Так, відповідно до статті 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Доводи апелянта в частині скасування додаткового рішення зводяться лише до того, що підставою для стягнення із однієї із сторін витрат на професійну правничу допомогу є факт задоволення судом вимог по суті спору іншої сторони, однак у цій справі місцевим судом безпідставно було частково задоволено позов, а при перегляді додаткове рішення підлягає скасуванню разом з рішенням суду.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у сумі пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 19756,28 грн.

При цьому підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу колегія суддів не вбачає.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про часткове задоволення позову та про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції у визначеному розмірі.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваних рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/10398/22.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки» на рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/10398/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.12.2022 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2023 у справі №910/10398/22 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Аттика дерев`яні будинки».

4. Матеріали справи №910/10398/22 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписано 25.09.2023.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко