Постанова

від 25.09.2023 по справі 906/802/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 вересня 2023 року Справа № 906/802/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 (повний текст -23.05.2023) у справі №906/802/22 (суддя Кудряшова Ю.В.)

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

до Фізичної особи-підприємця Барановського Вячеслава Петровича

про стягнення 160476,78 грн

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 відмовлено у задоволенні позову Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" до Фізичної особи-підприємця Барановського Вячеслава Петровича про стягнення 160476,78 грн.

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

Позивач вважає оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи і порушенням норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Скаржник стверджує, що судом зроблено невідповідні висновки встановленим обставинам справи, оскільки саме з огляду на факт отримання претензії відповідач здійснив 18.08.2020 оплату на рахунок позивача 10000 грн, а 160476,78грн залишилося неоплаченим, що й становило ціну позовних вимог.

Це свідчить про невідповідність висновку суду, що даний позов передчасно пред`явлений до суду, адже отримання претензії і, за її наслідками часткова оплата відповідачем боргу, - є свідченням як пред`явлення вимоги в розумінні ст.530 ЦК України на відповідну суму 170476,78 грн на дату 20.07.2020, так і не спростування відповідачем в цій частині протилежного, та не заперечення відповідачем цього факту жодним доказами.

Зазначає, що оскаржуване рішення також є таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм ст.530 ЦК України, оскільки висновок суду першої інстанції умотивований фактично припущеннями щодо направленої позивачем кореспонденції відповідачеві й при ненаданні відповідачем спростувань отримання згідно поштового повідомлення про вручення 04 серпня 2020 року іншої аніж претензії кореспонденції, а також через незаконну потребу для суду підтвердження факту надсилання претензії відповідачеві саме та якраз з описом вкладення до цінного листа.

Стверджує, що оскаржуване рішення є незаконним через неправильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, а саме: норм ст.ст.205, 207, 525, 526, 629, 639, ч.1 ст.692 та ст.712 Цивільного кодексу України і ч.1 ст.181 Господарського кодексу України, оскільки відповідач доказів та доводів, які б підтверджували належне виконання свого зобов`язання з повної оплати вартості товару не надав та існування заборгованості в сумі 160476,78грн.

Також зазначає про порушення судом першої інстанції норм процесуального законодавства, зокрема ст.73, ч.ч.1, 3 ст.74, ст.ст.77, 79, 86 та ст.236 ГПК України, що в свою чергу свідчить про незаконність оскаржуваного рішення та необхідність його скасування судом апеляційної інстанції.

На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 і ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Білокоровицьке лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» до Фізичної особи - підприємця Барановського Вячеслава Петровича про стягнення 160476,78 грн заборгованості.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/802/22 у складі: головуючий суддя Савченко Г.І., суддя Юрчук М.І., суддя Дужич С.П.

Листом суду апеляційної інстанції від 21.06.2023 матеріали справи №906/802/22 витребувано з господарського суду Житомирської області.

05.07.2023 матеріали справи №906/802/22 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 10.07.2023 апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 залишено без руху. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів із дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки та подати до суду докази надіслання копії апеляційної скарги відповідачу та докази сплати судового збору у розмірі 3721,50 грн.

20.07.2023 на адресу суду від Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" надійшла заява про усунення недоліків.

Розпорядженням керівника апарату суду від 24.07.2023, у зв`язку із закінченням повноважень головуючого судді (судді-доповідача) Савченка Г.І., відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.9.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено повторний автоматизований розподіл справи №906/802/22.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.07.2023 автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/802/22 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І., суддя Дужич С.П.

Розпорядженням керівника апарату суду від 25.07.2023, у зв`язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Юрчука М.І., закінчення повноважень судді-члена колегії Дужича С.П., відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, статті 155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п. 8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну суддів - членів колегії у судовій справі №906/802/22.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №906/802/22 у складі: головуючий суддя Саврій В.А., суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 поновлено Державному спеціалізованому господарському підприємству "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 та відкрито апеляційне провадження. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу у строк до 18.08.2023 подати письмовий відзив на апеляційну скаргу.

15.08.2023 до суду апеляційної інстанції від Фізичної особи-підприємця Барановського Вячеслава Петровича надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві, зокрема зазначає, що рахунки на оплату суми 160476,78 грн йому не виставлялися за даними договорами, так як факту поставки та підтвердження суми боргу 160476,78 грн позивач не має.

Звертає увагу, що товарно-транспортна накладна як належний доказ здійснення господарської операції - передачі товару, може прийматися судом лише в тому випадку, коли вона містить всі необхідні реквізити (обов`язкові).

Подані позивачем на підтвердження здійснення поставки відповідачу товарно-транспортні накладні у графі "прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача)" не містять прізвища тих осіб, що значаться у графах "прийняв водій/експедитор" та "здав водій/експедитор", та не містять таких обов`язкових реквізитів первинного документу: посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції від імені вантажоодержувача, таким чином не можливо ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції або кого відповідач уповноважував на це.

Отже, наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні не можуть вважатися доказом поставки товару за договором, оскільки не відповідають обов`язковим вимогам до первинних бухгалтерських документів.

На підставі викладеного відповідач просить суд апеляційної інстанції відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги, а рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 залишити без змін.

Розглядом матеріалів справи встановлено.

17.01.2019 та 24.01.2019 між Державним підприємством "Білокоровицьке лісове господарство" (продавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Барановським Вячеславом Петровичем (покупець/відповідач) було укладено договори купівлі - продажу лісопродукції №29 та відповідно №37 (а.с.8-10, 11-13).

Відповідно до п.1.1. договорів продавець зобов`язується поставити на склад покупця, а покупець - прийняти і оплатити продукцію.

Датою передачі сировини продавцем та прийому його покупцем, тобто датою поставки вважається дата товарно-транспортної накладної (п.4.2. договорів).

Пунктом 5.1. договорів визначено, що платіж (оплата товару) здійснюється шляхом банківського переказу коштів на розрахунковий рахунок продавця за кожну партію товару згідно виставленого рахунку-фактури на протязі 3 календарних днів з дати пред`явлення рахунку до сплати.

Відповідно до п.9.2. договори діяли до 31.12.2019, але до моменту остаточного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до сформованої та поданої представником позивача Довідки про стан розрахунку ФОП Барановський В.П. по рахунку ДП "Білокоровицьке ЛГ" (а.с.15-16) відповідач отримав лісопродукції на загальну суму 831035,30 грн, а на рахунок ДП "Білокоровицьке ЛГ" за придбану лісопродукцію перераховано відповідачем коштів на загальну суму 670558,52 грн. Тобто, відповідач здійснив повністю оплату за отриману лісопродукцію за договором від 17.01.2019 №29 та частково здійснив оплату за отриману лісопродукцію за договором від 24.01.2019 №37.

Зокрема, позивач зауважив, що до обсягу загальної поставки включені і товарно-транспортні накладні, копії яких містяться у справі (а.с.18-33), на суму - 187390,96 грн.

На думку позивача, внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань утворилась заборгованість перед позивачем, яка станом на 20.07.2020 становила 170476,78 грн.

Позивачем долучено до позову претензію до відповідача від 20.07.2020 за вих.№890 з проханням оплатити придбаний товар до 27.07.2020 (а.с.42).

Згідно долученої позивачем виписки, 18.08.2020 відповідач перерахував на рахунок позивача 10000 грн.

Відповідач заперечував факт поставки деревини та наявну заборгованість, а також зазначав, що товарно-транспортні накладні не відповідають обов`язковим вимогам до первинних бухгалтерських документів.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Як встановлено статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст.712 ЦК України).

Як передбачено ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, що передбачені цим Кодексом.

Статтями 525, 526, 629 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Водночас за змістом ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

В силу частини 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

До документів, що підтверджують рух товарно-матеріальних цінностей відноситься, зокрема, накладна, форма якої є типовою формою первинного обліку, затвердженою відповідними нормативно-правовими актами.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

За визначенням п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 №363 (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.10.8., 10.10. вищевказаних Правил, у товарно-транспортній накладній зазначається прізвище, ім`я, по батькові представника Замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати вантаж. За домовленістю сторін водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора).

Товарно-транспортна накладна є основним документом на перевезення вантажів яка може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми наведеної в п.7 вказаних Правил, за умови наявності в ній інформації, про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (п.11.1. Правил).

За п.11.4., 11.5. Правил, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

В п.11.6. Правил визначено, що перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Відтак, саме товарно-транспортна накладна є тим первинним документом, який має підтвердити факт отримання замовником того чи іншого товару. При цьому, товарно-транспортна накладна має містити прізвище, ім`я, по батькові представника замовника та документ, згідно з яким він уповноважений супроводжувати/отримаувати вантаж. Товарно-транспортна накладна має містити, у тому числі, інформацію щодо прізвища та підпис відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

Дослідивши надані позивачем до справи товарно-транспортні накладні на предмет їх відповідності вимогам, що ставляться до первинного документа, суд апеляційної інстанції встановив, що у вказаних накладних, в графах "Деревину одержав" відсутній підпис особи вантажоодержувача, яка одержала зазначений у товарно-транспортних накладних товар. Товарно-транспортні накладні не містять підпису та відтисків печатки відповідача.

Згідно з Правилами, водій може виконувати обов`язки супровідника вантажів (експедитора), однак виконання водієм такого обов`язку має відбуватися за погодженням сторін.

В матеріалах справи відсутні докази того, що сторонами погоджено покладення на водіїв ОСОБА_4, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 чи ОСОБА_3 обов`язків експедитора по доставці відповідачу товару зазначеного в товарно-транспортних накладних.

Також, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач уповноважував зазначених водіїв на отримання від його імені у Державного підприємства "Білокоровицьке лісове господарство" вантажу зазначеного у вказаних товарно-транспортних накладних (договір перевезення, довіреність тощо).

Таким чином, подані позивачем товарно-транспортні накладні не підтверджують факт отримання відповідачем товару, оскільки останні не підписані відповідачем, а також позивачем не доведено факт наявності у водіїв повноважень на отримання від позивача товару для доставки його саме відповідачу.

На підтвердження факту наявності у відповідача заборгованості за поставку вищевказаного товару, позивач надав також Акт звірки взаємних розрахунків та Довідку про стан рахунку ФОП Барановський В.П. по рахунку ДП «Білокриницьке ЛГ», однак, дані документи підпису та печатки відповідача не містять, а тому також не приймаються судом до уваги.

Отже, вказані документи не можуть засвідчувати належним чином виконання позивачем поставки товару та прийняття у встановленому порядку відповідачем поставленої деревини, що, відповідно до вимог чинного законодавства, могло б бути підставою для здійснення відповідних розрахунків з позивачем на вказану суму, з огляду на те, що вони не є первинними документами в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" та належними доказами для підтвердження проведеної тієї чи іншої господарської операції, здійснення тих чи інших дій, виконання цивільних прав та обов`язків; не можуть підтверджувати наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін.

Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, рахунки на оплату поставленого товару позивачем не виставлялись.

Позивач, в свою чергу, відзначив, що у відповідності до положень ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України скерував відповідачу претензію, в якій визначив граничний строк оплати вартості поставленого товару - до 27.07.2020.

В якості підтвердження направлення такої претензії надано копії фіскального чеку та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.43).

Суд першої інстанції вірно відмітив, що з наведних вище документів неможливо встановити, яку саме кореспонденцію було направлено відповідачу, оскільки відсутній опис вкладення до цінного листа.

Тобто пред`явлення претензії відповідно до ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України в даному випадку не доведено належним доказом.

Посилання апелянта на виписку, згідно якої відповідач 18.08.2020 перерахував на рахунок позивача 10000 грн, не приймаються до уваги, оскільки з останньої не вбачається на виконання якого конкретно зобов`язання здійснювалася проплата (а.с.41).

За таких обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що поданими до матеріалів справи доказами, позивачем не доведено наявність станом на час звернення з позовом у даній справі заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. (ст.78 Господарського процесуального кодексу України,)

Згідно з ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.

Згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").

В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст.8, 129, 252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Білокоровицьке лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення господарського суду Житомирської області від 11.05.2023 у справі №906/802/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складений 25.09.2023.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Миханюк М.В.