Рішення
від 19.09.2023 по справі 906/1195/22
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ



майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,

e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ 03499916

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/1195/22 (906/778/23)

Господарський суд Житомирської області у складі судді Костриці О.О. за участю секретаря судового засідання Фещенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" про визнання недійсними договору поставки від 17.01.2022 № 17-01, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка", та договору зберігання від 24.01.2022 № 24-01, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка", у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3"-,

за участю представників сторін:

- від позивача: не з`явилися;

- від відповідача 1 - не з`явилися;

- від відповідача 2 - не з`явилися;

- від третьої особи - не з`явилися,-

у провадженні Господарського суду Житомирської області (суддя Костриця О.О.) перебуває справа №906/1195/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (далі - боржник, ТОВ "Агро-Сем 3", відповідач 1).

07.06.2023 до господарського суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (далі - позивач, ТОВ "Суффле Агро Україна") до ТОВ "Агро-Сем 3", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" (далі - ТОВ "Українка", відповідач 2) про визнання недійсними договору поставки від 17.01.2022 № 17-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", та договору зберігання від 24.01.2022 № 24-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка".

Ухвалою господарського суду від 12.06.2023 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження щодо її розгляду у межах справи №906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "КК "Хлібний край інвест" (далі - ТОВ "КК "Хлібний край інвест", третя особа); судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 25.07.2023 о 10:30 год.

Ухвалою господарського суду від 25.07.2023 продовжено строк розгляду справи по суті на підставі частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; відкладено розгляд справи по суті на 19.09.2023 о 10:30 год.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. 18.09.2023 на електронну пошту господарського суду надійшли додаткові пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна", у яких заявлено клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення копії ухвали від 25.07.2023 (а.с.79).

Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився, відзив на позовну заяву до суду не надав, про причини неявки не повідомив, хоча про час та місце судового засідання був повідомлений своєчасно та відповідно до вимог ГПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення копії ухвали від 25.07.2023 (а.с.80).

Суд зауважує, що 15.08.2023 до господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду від 25.07.2023, яку 27.07.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією було надіслано на адресу засновника відповідача 2 Ребеко С.Ю., з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

28.08.2023 до господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду від 25.07.2023, яку 27.07.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією було надіслано на адресу засновника відповідача 2 Гордійчук С.В., з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Засновник відповідача 2 ОСОБА_1 був повідомлений про час та місце судового засідання своєчасно та відповідно до вимог ГПК України, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 74).

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, пояснення щодо позову до суду не надав. 09.08.2023 до господарського суду повернулась копія ухвали господарського суду від 25.07.2023, яку 27.07.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією було надіслано на адресу ТОВ "КК "Хлібний край інвест", з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно з частинами 3, 7 статті 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270 (далі - Правила), і які регулюють відносини між ними.

Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11 та 17 Правил).

Рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв`язку робить позначку "адресат відсутній за вказаною адресою", яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (пункт 99-2 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (пункт 116 Правил).

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19).

Установлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19 та від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності покладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).

Свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористалась правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.02.2020 у справі № 910/16409/15).

Крім цього, стаття 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" передбачає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті 4 цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Враховуючи направлення 27.07.2023 рекомендованою з повідомленням кореспонденцією ухвали господарського суду від 25.07.2023 на адресу ТОВ "КК "Хлібний край інвест", вказану у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернення даної ухвали господарського суду від 25.07.2023 з відміткою відділення поштового зв`язку "адресат відсутній за вказаною адресою", господарський суд дійшов висновку про належне повідомлення ТОВ "КК "Хлібний край інвест" про час та місце судового засідання.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Третя особа пояснення щодо позову до господарського суду не надала.

Згідно з частиною 2 статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Таким чином, враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ГПК України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Розглянувши клопотання ТОВ "Суффле Агро Україна" про розгляд справи без участі представника позивача, господарський суд дійшов висновку задовольнити вказане клопотання, здійснити розгляд справи без участі представника позивача.

У судовому засіданні 19.09.2023 судом оглянуто матеріали справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", долучено до матеріалів справи пояснення ТОВ "Суффле Агро Україна" від 29.06.2023, що містяться в матеріалах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" (т. 13 а.с. 1-51).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Житомирської області,-

ВСТАНОВИВ:

17.01.2022 між ТОВ Агро-Сем 3" (далі - покупець) та ТОВ "Українка" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 17-01 (а.с. 28-29).

Згідно з пунктами 1.1, 1.2 договору постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, передавати у власність покупця товар, згідно видаткової накладної, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, передбачених цим договором, прийняти та оплатити товар. Найменування одиниці виміру та загальна кількість товару, що поставляється, його часткове співвідношення, а також вартість товару відображаються у видаткових накладних, актах приймання-передачі, специфікаціях, тощо.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору товар поставляється на умовах самовивозу зі складу вул. Шевченка, буд. 66, с. Українка, Дніпропетровська область, згідно правил Інкотермс 2000. До того моменту, як покупець забере товар, то останній знаходиться на зберіганні постачальника. Постачальник приймає усні або письмові заявки покупця на поставку товару та відпускає покупцеві товар.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору покупець оплачує товар за ціною, що вказується у видаткових накладних, актах приймання-передачі, специфікаціях тощо. Покупець зобов`язується оплатити товар протягом десяти банківських днів з моменту поставки. Оплата товару може здійснюватися покупцем, зокрема, на підставі рахунку-фактури постачальника.

Відповідно до пункту 6.1. договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками.

17.01.2022 між сторонами підписано видаткову накладну № 17-01 на суму 1825740,00 грн (борошно пшеничне, 189,00 тонн) (а.с. 30).

Також, 24.01.2022 між ТОВ "Агро-Сем 3" (далі - поклажодавець) та ТОВ "Українка" (далі - зберігач) укладено договір зберігання № 24-01 (а.с. 31).

В порядку та на умовах, визначених цим договором, згідно з актом приймання-передачі від 24.01.2022 № 24-01, який є невід`ємною частиною цього договору, поклажодавець передає, а зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього договору сталь тонколистову оцинковану 0,50х1250 REMA масою 95,206 тонн загальною вартістю 2784463,28 грн. Плата за зберігання становить 20 400,00 грн (пункти 1.1., 1.2 договору).

Згідно з пунктами 1.3., 1.4 договору якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець, після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

Пунктом 2.1. договору визначено, що зберігач зобов`язаний: вживати всіх необхідних заходів для збереження майна протягом строку зберігання; зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна поклажодавця; нести відповідальність за втрату (нестачу) або пошкодження майна поклажодавця, переданого на зберігання зберігачеві, у відповідності із цим договором та чинним законодавством України з моменту одержання майна від поклажодавця та до моменту його повернення поклажодавцеві; повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього; пред`явити майно для огляду у разі виникнення такої потреби.

Відповідно до пунктів 3.1., 3.2 договору поклажодавець зобов`язаний: передати зберігачеві майно на зберігання не пізніше, ніж через один календарний день після набрання чинності цього договору; забрати у зберігача майно до закінчення строку цього договору. Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Відповідно до пунктів 6.1., 6.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у пункту 6.1. цього договору та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

24.01.2022 між сторонами підписано акт приймання-передачі № 24-01 (а.с. 34), а 31.01.2022 акт виконаних робіт № 31-01 (а.с. 35).

У подальшому 19.12.2022 між ТОВ "Українка" (первісний кредитор) та ТОВ "КК "Хлібний край інвест" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги. В порядку та на умовах, визначених цим договором, первісний кредитор відступає (передає) новому кредитору належні первісному кредитору право вимоги заборгованості за договором поставки № 17-1 від 17.01.2022 та договором зберігання № 24-01 від 24.01.2022, а саме 1 846 140,00 грн.

Позивачем зазначено, що договір поставки від 17.01.2022 № 17-01, укладений між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", та договір зберігання від 24.01.2022 № 24-01, укладений між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", підлягають визнанню недійсними з огляду на наступне.

Щодо суб`єктного складу сторін оспорюваних договорів та інших учасників господарських операцій.

Кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агро-Сем 3" є ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ), що підтверджується публічними даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Засновниками ТОВ "Українка" є ОСОБА_3 (цивільна дружина ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 , яка є учасником кількох підприємств ОСОБА_5 та кредитором у провадженнях у справах про банкрутства його підприємств, в тому числі ініціюючим кредитором у справі № 904/4850/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхньодніпровське сільськогосподарське підприємство Агрофірма Промінь", а також ОСОБА_1 . Таким чином, ТОВ "Українка" є компанією Групи Кисіля.

Крім того, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань власником ТОВ "КК "Хлібний край інвест" є TOB "Агро-Сем 3", а кінцевим бенефіціарним власником - ОСОБА_2

ТОВ "КК "Хлібний край інвест" із 12.07.2016 зареєстроване в Реєстрі фінансових установ (свідоцтво про реєстрацію серія ІК № 175 від 12.07.2016 року), а із 02.08.2016 отримало ліцензію Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, на здійснення діяльності із надання фінансових послуг, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Публічні відомості про здійснення ТОВ "КК "Хлібний Край Інвест" задекларованої діяльності відсутні. Комітет з питань нагляду та регулювання діяльності ринків небанківських фінансових послуг 13.08.2021 ухвалив рішення про застосування заходів впливу до 32 учасників ринку небанківських фінансових послуг - трьох лізингодавців, 12 ломбардів та 17 фінансових компаній, у тому числі - ТОВ "КК "Хлібний Край Інвест", у якої були відкликані всі ліцензії на провадження діяльності із надання фінансових послуг.

Щодо нетипових умов оспорюваних договорів.

ТОВ "Українка" є підприємством, щодо якого за заявою ТОВ "Суффле Агро Україна" ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.01.2023 відкрито провадження у справі № 904/4841/22 про банкрутство. Отже, спірні договори були укладені у підозрілий період (3 роки до дня відкриття провадження у справі про банкрутство) і для боржника, і для ТОВ "Українка".

Предметом поставки згідно договору поставки № 17-01 від 17.01.2022 є 189 тонн пшеничного борошна. Є абсолютно незрозумілим, де один банкрут взяв пшеничне борошно на суму понад 1,8 млн. грн і навіщо інший банкрут його купив?

Поставка підтверджена виключно видатковою накладною. Разом з тим, саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

Очевидно, що компанії, які повністю контролюються бенефіціарним власником ОСОБА_2 , мають всі можливості сформувати будь-які первинні бухгалтерські документи без фактичного руху активів (без фактичного здійснення господарської операції) та без фактичного наміру виконувати договір.

Предметом договору зберігання № 24-01 від 24.01.2022 є зберігання 95,206 тонн сталі тонколистової. При цьому жоден документ не містить місця чи інших істотних умов зберігання. Договір є безстроковим, строку зберігання в ньому не зазначено, однак зазначена фіксована вартість послуг зберігання - 20 400,00 грн, що не відповідає звичаям ділового обороту.

У межах виконавчого провадження, відкритого приватним виконавцем Селезньовим М.О. 11.07.2022 про стягнення із ТОВ "Українка" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" коштів, знайти ліквідне майно ТОВ "Українка" не вдалося, що стало підставою для ініціювання банкрутства ТОВ "Українка". Відповідно до фотозвіту приватного виконавця Селезньова М.О. приміщення, у яких можна було б щось зберігати, вже багато років не експлуатуються та знаходяться в непридатному для використання стані.

Доводи про абсолютну фіктивність вказаних договорів завершуються безоплатним відступленням прав вимог за ними від ТОВ "Українка" до ТОВ "КК "Хлібний край інвест" згідно договору відступлення права вимоги від 19.12.2022. Відповідно до пункту 2.1.1. договору, ТОВ "КК "Хлібний край інвест" зобов`язався компенсувати ТОВ "Українка" відступлене право вимоги в сумі 1 846 140,00 грн протягом 50 років, тобто до 2072 року. Отже, відступлення права вимоги було здійснене безоплатно. Із грудня 2022 року ТОВ "КК "Хлібний край інвест" не вчинило жодних дій щодо витребування заборгованості.

Позивачем зазначено, що всі кредиторські вимоги до боржника так звані конкурсні кредитори у справах про банкрутства підприємств Групи Кисіля придбали на умовах відстрочення оплати на 50 років, а це - кілька десятків різних кредиторів та первинних кредиторів, сотні договорів на кілька сотень мільйон гривень. Очевидно, що це не може бути співпадінням, правдою і мати законну ділову мету.

Позивачем також звернуто увагу суду, що ТОВ "Українка" було обмежено в укладенні угод на відчуження майна та майнових прав та не мало права укладати такі угоди через наявність виконавчого провадження.

У додаткових поясненнях від 18.09.2023 ТОВ "Суффле Агро Україна" також проінформовано, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 у справі № 904/4841/22 (904/3565/23) задоволено позов ТОВ "Суффле Агро Україна" та визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між ТОВ "Українка" та ТОВ "КК "Хлібний край інвест".

Враховуючи укладення спірних договорів у підозрілий період, наявність кредиторських вимог ТОВ "КК "Хлібний край інвест", які виникли на підставі спірних договорів, зменшення обсягу грошових коштів, які будуть направлені на погашення кредиторських вимог шляхом укладення спірних договорів, заінтересованість стосовно боржника всіх сторін спірних договорів, не відповідність спірних договорів звичаям ділового обороту, відсутність доказів поставки/зберігання, ТОВ "Суффле Агро Україна" заявлено вимоги про визнання недійсними договору поставки від 17.01.2022 № 17-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", та договору зберігання від 24.01.2022 № 24-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка".

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на позов не скористалися.

Третя особа пояснення щодо позову до господарського суду не надала.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу України з процедур банкрутства провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Застосування положень ГПК України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

В силу приписів частини 2 вказаної статті господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

За умови відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (частина тринадцята статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Таким чином, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Положення пункту 8 частини 1 статті 20 ГПК України та статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства застосовуються незалежно від суб`єктного складу сторін, якщо одна із сторін перебуває в процедурі банкрутства.

Окрім того, виходячи із диспозиції статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, участь боржника у спорі саме як сторони (позивача, відповідача) передбачає, що у будь якому випадку за результатами розгляду спору настають правові наслідки для боржника.

Отже, законодавець підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2023 у справі № 64026320/20, від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20)).

У постановах від 15.05.2019 у справі № 289/2217/17, від 12.06.2019 у справі № 289/233/18, від 19.06.2019 у справах № 289/718/18 та № 289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 28.02.2023, зокрема, відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3"; визнано вимоги ініціюючого кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до боржника - ТОВ"Агро-Сем 3" на суму 14 613 384,31 грн (четверта черга), 3 333 923,86 грн (шоста черга), 24 810,00 грн судового збору (перша черга), 60 300,00 грн сума авансування винагороди арбітражному керуючому за три місяці виконання повноважень (перша черга).

Отже, враховуючи відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3", позовні вимоги кредитора - ТОВ "Суффле Агро Україна" до ТОВ "Агро-Сем 3", ТОВ "Українка" про визнання недійсними договору поставки від 17.01.2022 № 17-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", та договору зберігання від 24.01.2022 № 24-01, укладеного між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка", підлягають розгляду у межах справи № 906/1195/22 про банкрутство ТОВ "Суффле Агро".

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 4 ГПК України, юридичні та фізичні особи мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства визначено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.

Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямований на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.

При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб`єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.

Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних із вчиненням такого правочину.

Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.

В обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими.

Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора (висновок, викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого використання права на зло, коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.

Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов`язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання зловживання правом передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що:

1) особа (особи) використовувала/ використовували право на зло;

2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають);

3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів добросовісності та з метою використати право на зло для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із пунктом 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (стаття 230 ЦКУ) чи насильства (стаття 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є вживанням права на зло.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Кодекс України з процедур банкрутства є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав:

- боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов`язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог;

- боржник уклав договір із заінтересованою особою;

- боржник уклав договір дарування.

Отже, положення статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.

Законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.

Кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).

Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).

Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов`язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства).

Строк, встановлений у статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (три роки, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), становить так званий "підозрілий період", у межах якого є найбільш вірогідним вчинення боржником правочинів, опосередковано спрямованих на завдання шкоди кредиторам боржника.

Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) дійшла наступних висновків:

"Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку.

Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов`язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися."

Укладення фраудаторних правочинів є характерним для боржників у процедурах банкрутства, позаяк неплатоспроможність боржника означає ситуацію, коли не вистачає коштів для задоволення всіх вимог кредиторів і, діючи недобросовісно, боржник намагається створити переваги для задоволення вимог дружнього кредитора на шкоду іншим своїм кредиторам, порушивши встановлену законом черговість або пропорційність задоволення вимог окремого класу кредиторів.

Задоволення боржником вимог окремого кредитора поза межами конкурсної процедури банкрутства з використанням пов`язаних (або непов`язаних) із боржником осіб підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо створення йому преференції у виконанні зобов`язань та порушення імперативно встановленої у банкрутстві черговості задоволення вимог певних класів кредиторів боржника.

Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об`єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди кредиторам, ухилення від виконання зобов`язань перед кредиторами є очевидним використанням приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню ("вживанням права на зло"). За цих умов недійсність договору як приватно-правова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Подібна правова позиція неодноразово була викладена Верховним Судом у своїх постановах, зокрема від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 13.10.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011.

Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам.

Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і відповідно до статей 3,13, 203 ЦК України.

У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

Таким чином, враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07.09.2022 по справі № 910/16579/20 щодо визнання недійсним договору, вчиненого боржником без економічної мети, з метою створення "дружньої" кредиторської заборгованості, господарський суд вважає, що наведені позивачем у позовній заяві обставини, є достатньо обґрунтованими та такими, що вказують на фраудаторність оспорюваних правочинів.

Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.

Однією із форм такої участі боржника є вчинення ним, за наявності в нього невиконаних зобов`язань та заборгованості перед іншими кредиторами, правочину задля нарощування обсягу наявних кредиторських зобов`язань та в майбутнього формування кредиторської заборгованості із заінтересованим кредитором (так званий "дружній кредитор").

За приписами статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Якщо правочини у підозрілий період вчиняються із заінтересованими особами, повинна діяти ще одна правова презумпція, оскільки заінтересована особа знає про стан неплатоспроможності боржника при вчиненні правочину. Ця презумпція стосується осіб, передбачених у статті 1 Кодексу України з процедур банкрутства, де визначено коло заінтересованих осіб, а дія такої презумпції повинна накладати тягар доказування і на заінтересовану особу.

Згідно статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" кінцевий бенефіціарний власник (контролер) - фізична особа, яка незалежно від формального володіння має можливість здійснювати вирішальний вплив на управління або господарську діяльність юридичної особи безпосередньо або через інших осіб, що здійснюється, зокрема, шляхом реалізації права володіння або користування всіма активами чи їх значною часткою, права вирішального впливу на формування складу, результати голосування, а також вчинення правочинів, які надають можливість визначати умови господарської діяльності, давати обов`язкові до виконання вказівки або виконувати функції органу управління, або яка має можливість здійснювати вплив шляхом прямого або опосередкованого (через іншу фізичну чи юридичну особу) володіння однією особою самостійно або спільно з пов`язаними фізичними та/або юридичними особами часткою в юридичній особі у розмірі 25 чи більше відсотків статутного капіталу або прав голосу в юридичній особі.

Відповідно до наведеного у Податковому кодексі України визначення терміну "пов`язані особи" - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім`ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п.14.1.159 п.14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься визначення поняття контролю, як вирішального впливу однієї чи декількох пов`язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб`єкта господарювання.

Господарський суд враховує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_2 є одноособовим засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Агро-Сем 3".

Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками та кінцевими бенефіціарними власниками ТОВ "Українка" є ОСОБА_3 (43%), ОСОБА_4 (28,5 %), ОСОБА_1 (28,5%).

Відповідно до бази даних YouControl ОСОБА_3 , яка має найбільшу частку у статутному капіталі ТОВ "Українка" є цивільною дружиною ОСОБА_2 на підставі його декларацій як депутата обласної ради (закриті для публічного доступу на час воєнного стану).

ОСОБА_3 також є засновником в ряді компаній ОСОБА_5 , а саме: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Маяк" (код 32075297), Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Акцент-Агро" (код 33075664), Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготзерно-Новогупалівка" (код 35834326), Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Снаб" (код 31614611), Товариства з обмеженою відповідальністю "Заготзерно-Високопілля" (код 34863267).

Господарський суд також враховує, що ТОВ "Українка" наявне у нього право вимоги до ТОВ "Агро-Сем 3" на загальну суму 1 846 140,00 грн за договорами поставки №17-01 від 17.01.2022 та зберігання №24-01 від 24.01.2022, було фактично безоплатно відступлено ТОВ "КК "Хлібний край інвест", засновником та кінцевим бенефіціарним власником якого є ОСОБА_2 , за договором від 19.12.2022 відступлення права вимоги. Проте, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2023 у справі № 904/4841/22 (904/3565/23) визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 19.12.2022 між ТОВ "Українка" та ТОВ "КК "Хлібний край інвест".

Враховуючи вищевикладене, з огляду на зазначене та наявне у законодавстві тлумачення понять "заінтересовані особи" та "пов`язані особи", суд дійшов висновку, що спірні правочини укладено у підозрілий період між заінтересованими та пов`язаними між собою особами, оскільки на час укладення цих договорів ОСОБА_2 одночасно був кінцевим бенефіціарним власником як ТОВ "Агро-Сем 3", так і ТОВ "Українка" (опосередковано через третю особу - цивільну дружину ОСОБА_3 ). За вказаних обставин ОСОБА_2 міг впливати на укладення усіх правочинів, зокрема, тих, які порушують права та законні інтереси інших кредиторів боржника. Тобто спірні правочини укладено з юридичною особою, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, що є однією з підстав для визнання договорів недійсними на підставі частини другої статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства.

Щодо підтвердження дійсності господарської операції за договором поставки від 17.01.2022 № 17-01 судом встановлено наявність у матеріалах справи лише видаткової накладної від 17.01.2022 № 17-01 (а.с. 30).

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Визначальною ознакою господарської операції з поставки (купівлі-продажу) є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій (постанови Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі № 914/2267/18, від 29.01.2020 у справі № 916/922/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19).

Видаткова накладна є первинним бухгалтерським документом в розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". При цьому, стаття 1 вказаного ж Закону дає наступне визначення поняття господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Саме по собі оформлення первинних бухгалтерських документів та навіть відображення їх в обліку не свідчить про здійснення між сторонами господарської операції із поставки товарів, оскільки така господарська операція є дійсною за умови фактичної передачі товару.

При цьому, ні в матеріалах даної справи, ні в матеріалах справи про банкрутство ТОВ "Агро-Сем 3" відсутні докази, які б підтверджували реальність господарської операції, реальне переміщення товару (борошна) в кількості 189,00 тонн вартістю 1 825 740,00 грн. Відповідачами таких доказів не надано.

Умовами договору поставки визначено, що товар поставляється на умовах самовивозу. Разом з тим, слід зазначити, що перевезення 189,0 тонн борошна потребує значної кількості вантажної техніки. Проте, матеріали справи не містять доказів наявності у ТОВ "Агро-Сем 3" спеціалізованої техніки, що може перевезти 189,00 тонн борошна. Не містять матеріали справи й докази залучення інших юридичних осіб до здійснення такого перевезення. Відсутні у матеріалах справи й товарно-транспортні накладні, що підтверджують переміщення товару.

У матеріалах справи відсутні жодні докази реальної наявності станом на дату укладення договору поставки у ТОВ "Українка" 189,00 тонн борошна пшеничного загальною вартістю 1 825 740,00 грн.

Також, не містять матеріали справи доказів фінансової спроможності та реальної необхідності придбання ТОВ "Агро-Сем 3" 189,00 тонн борошна пшеничного загальною вартістю 1 825 740,00 грн.

Щодо підтвердження дійсності господарських операцій за договором зберігання від 24.01.2022 № 24-01, судом встановлено наявність у матеріалах справи лише акту приймання-передачі від 24.01.2022 та акту виконаних робіт від 31.01.2022 № 31-01 (а.с. 35).

Разом з тим, договір зберігання від 24.01.2022 № 24-01, акт приймання-передачі від 24.01.2022 та акт виконаних робіт від 31.01.2022 № 31-01 не містить інформації щодо місця зберігання 95,206 тонн сталі тонколистової чи інших істотних умов зберігання.

Крім того, господарський суд приймає до уваги доводи ТОВ "Суффле Агро Україна" щодо відсутності встановленого у межах виконавчого провадження №69628527 про стягнення з ТОВ "Українка" на користь ТОВ "Суффле Агро Україна" заборгованості нерухомого майна ТОВ "Українка", придатного для зберігання 95,206 тонн сталі тонколистової.

Також, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що у договорі зберігання від 24.01.2022 № 24-01 визначено фіксовану плату за зберігання 95,206 тонн сталі тонколистової в розмірі 20 400,00 грн. Проте, договором не визначено строку зберігання сталі тонколистової, що свідчить про безстроковість укладеного договору.

Слід відмітити, що у договорі зберігання від 24.01.2022 № 24-01 вказано, що підписантами цього договору є позикодавець та позичальник, а не поклажодавець та зберігач, що ставить під сумнів факт підписання саме цього договору вказаними у договорі особами.

З огляду на викладене, господарський суд погоджується з твердженнями позивача про те, що з великою вірогідністю оформлення поставок товару, зберігання товару здійснювалося без наміру отримання подальшого прибутку та створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, без наміру його реального виконання та фактичного руху товарів та грошових коштів, тобто "про людське око", що відповідає результату цих безтоварних операцій - відсутності оплати заборгованості з боку ТОВ "Агро-Сем 3".

Господарський суд вважає, що відповідачі діяли спільно, умисно, очевидно недобросовісно, з порушенням принципів цивільного обороту, виключно із метою формування у майбутньому штучної дружньої кредиторської заборгованості з метою здійснення в майбутньому контролю над комітетом кредиторів у випадку відкриття провадження у справі про банкрутство щодо будь-якого з підприємств Групи Кисіля.

Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ "Агро Сем 3", що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.

Враховуючи наявність заінтересованості у вказаних правочинах та пов`язаність осіб, можна зробити висновок що сторони оспорюваних договорів були обізнані про фінансовий стан та наміри контрагентів, рішення про укладення договорів приймалось за обізнаності та на підставі волевиявлення спільного контролера юридичних осіб.

Невчинення кредитором - ТОВ "Українка" будь-яких дій по стягненню заборгованості також свідчить про цілеспрямоване використання сторонами укладеного раніше договору для протиправної мети та спрямованість зазначеного договору на формування штучної кредиторської заборгованості виключно для заявлення грошових в межах справи про банкрутство з метою подальшого здійснення впливу на комітет кредиторів та задоволення вимог кредиторів, які є очевидно пов`язаними із боржником, наслідком чого стане зменшення суми погашення кредиторської заборгованості реальних кредиторів.

Укладення боржником договору поставки №17-01 від 17.01.2022 та договору зберігання №24-01 від 24.01.2022 у так званий "підозрілий період", напередодні відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, із заінтересованою особою ТОВ "Українка", зумовило виникнення додаткової заборгованості боржника перед кредиторами, спрямоване на зменшення його активів, виникнення штучної кредиторської заборгованості у порушення приписів статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу).

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.

Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).

Відповідачами та третьою особою не надано до суду жодних доказів спростування викладених ТОВ "Суффле Агро Україна" у позовній заяві доводів. Крім того, при огляді справи про банкрутство ТОВ "Агро-Сем" 3 судом встановлено, що ТОВ "Агро Сем 3" та ТОВ "КК "Хлібний край Інвест" всупереч вимог ухвал господарського суду неодноразово не надано докази на підтвердження вимог до боржника, що виникли на підставі спірних договорів

За наведених обставин, враховуючи доведеність фраудаторності оспорюваних договорів, укладення боржником договір із заінтересованими особами, зважаючи на положення частини 1, 3 статті 215, частини 1, 5 статті 203 ЦК України та статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсними договору поставки №17-01 від 17.01.2022 та договору зберігання № 24-01 від 24.01.2022, укладених між ТОВ "Агро-Сем 3" та ТОВ "Українка".

Також господарський суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 ГПК України).

За частиною 2 статті 74 ГПК України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 ГПК України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 ГПК України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 ГПК України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 ГПК України).

Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Як зазначено у пункті 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене всі інші доводи та міркування учасників судового процесу прийняті судом до уваги як такі, що не спростовують висновків суду.

З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Звертаючись до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 10736,00 грн, відповідно до платіжної інструкції №16508 від 29.05.2023.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідачів - 1, 2 у рівних частинах.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 86, 123, 129, 232, 233, 237, 238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір поставки №17-01 від 17.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вул. Шевченка, буд. 66, ідентифікаційний код 30791393).

3. Визнати недійсним договір зберігання №24-01 від 24.01.2022, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українка" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вул. Шевченка, буд. 66, ідентифікаційний код 30791393).

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Сем 3" (13372, Житомирська область, Бердичівський район, село Семенівка, вулиця Героїв Майдану, будинок 1, ідентифікаційний код 34066111) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, ідентифікаційний код 34863309) 5368,00 грн витрат по сплаті судового збору.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українка" (52313, Дніпропетровська область, Криничанський район, село Українка, вулиця Шевченка, будинок 66, ідентифікаційний код 30791393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Суффле Агро Україна" (30068, Хмельницька область, Славутський район, село Крупець, вул. Богдана Хмельницького, 43, ідентифікаційний код 34863309) 5368,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 25.09.23

Суддя Костриця О.О.

СудГосподарський суд Житомирської області
Дата ухвалення рішення19.09.2023
Оприлюднено27.09.2023
Номер документу113688214
СудочинствоГосподарське
КатегоріяСправи позовного провадження Справи про банкрутство, з них: майнові спори, стороною в яких є боржник, з них: спори про визнання недійсними правочинів, укладених боржником

Судовий реєстр по справі —906/1195/22

Ухвала від 12.11.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 12.11.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 31.10.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 22.10.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 21.10.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Грязнов В.В.

Ухвала від 23.09.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 23.09.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Постанова від 15.08.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

Ухвала від 12.08.2024

Господарське

Господарський суд Житомирської області

Костриця О.О.

Ухвала від 22.07.2024

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Пєсков В.Г.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні