Рішення

від 14.09.2023 по справі 916/1506/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" вересня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/1506/23

Господарський суд Одеської області у складі:

судді С.В. Літвінова

при секретарі Т.О. Липі

розглянувши справу за позовом Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" (вул. Ярославська, буд. 41, Київ 71,04071) в особі, якою є Філія "Протичумний інститут І.І.Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" (вул. Церковна, буд. 2/4, Одеса, 65003) до відповідачів: 1.Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" (вул. Мала Арнаутська, буд. 88, Одеса, Одеська область, 65007); 2. Державна установа "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І.Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України (вул.Церковна,2/4, Одеса, 65003) про визнання додаткових угод недійсними

за участю представників:

від позивача: Максимович С.М.

від відповідача 1: Підкова Л. В.

від відповідача 2: не з`явився

В С Т А Н О В И В:

Державна установа Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України в особі Філії Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Державної установи Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія та до Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України, в якому просить суд визнати недійсними додаткові угоди від 09.12.2022 № 6, від 12.12.2022 № 7 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022, укладені між Державною установою Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Міністерства охорони здоров`я України та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2023 р. прийнято позовну заяву Державної установи Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України в особі Філії Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Державної установи Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1506/23. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження.

05.05.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» було подано відзив на позовну заяву. Відповідач 1 зазначив, що Позивачем не доведено факт порушення, невизнання або оспорювання його прав, визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав та інтересів позивача, і у випадку відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено. Зазначалось, що оспорювання додаткових угод №№ 6, 7 свідчить про недобросовісність позивача та порушення ним доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), також що Позивачем не було доведено порушення вимог законодавства при укладенні оспорюваних додаткових угод та наводились доводи, що процес реорганізації ДУ «УНДПЧІ» шляхом приєднання до Центру завершено.

У судовому засіданні 08.05.2023 року Позивачем подано до суду клопотання від 08.05.2023 р. про долучення до матеріалів справи роздруківки з інформаційно-аналітичної системи «Ліга» наказу МОЗ України від 18.09.2015 р. № 604 (зі змінами).

26.05.2023 Державною установою Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України в особі Філії Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Державної установи Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України подано відповідь на відзив у якому зазначається, що українське бюджетне законодавство прямо забороняє бюджетним установам створювати та накопичувати борги: кожна установа може витратити рівно стільки, скільки фактично отримає, оспорювані додаткові угоди були укладені Відповідачами без належних на те правових підстав, оскільки Відповідачем 2 та Позивачем на момент укладення оспорюваних угод, так і на момент звернення до суду з позовом не прийнято в порядку правонаступництва майно, права та обов`язки Відповідача 2, а передавальний акт не підписано і не затверджено МОХ України, тому на момент укладення оспорюваних додаткових угод універсальне правонаступництво внаслідок приєднання Відповідача 2 не наступило. Поряд з іншим, Позивач не заперечував, що він є визначеним правонаступником прав та обов`язків Відповідача 2, проте вважає, що такі права та обов`язки мають бути передані в порядку встановленому чинним законодавством України, а саме на підставі передавального акта.

30.05.2023 року ТОВ «ООЕК» подавалась клопотання про застосування ч. 8 ст. 80 ГПК України щодо неприйняття судом до розгляду приймати до розгляду роздруківки з інформаційно-аналітичної системи «Ліга» наказу МОЗ України від 18.09.2015 р. № 604, додану до клопотання позивача від 08.05.2023 р.

02.06.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеська обласна енергопостачальна компанія» подано заперечення на відповідь на відзив в якому зазначається, що на момент укладання оспорюваних додаткових угод процедура приєднання Відповідача 2 до Позивача була завершена, а Позивач набув статусу правонаступника Відповідача 2, про момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання, який не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується а відраховується від дати видання наказу з якої він є правонаступником, при цьому складення передавального акта не є визначальним для переходу прав та обовязків. Обґрунтовується те, що оспорюваними додатковими угодами майнові права Позивача не порушувались.

12.06.2023 р. ухвалою Господарського суду Одеської області було закрито підготовче провадження у справі № 916/1506/23 та призначено справу призначено до судового розгляду по суті на 17 липня 2023 р. о 10:40.

У судовому засіданні 14.09.2023 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, суд встановив.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України № 604 від 19.09.2015 р. була створена Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України». Згідно із п. 2 наказу Міністерства охорони здоров`я України № 604 від 19.09.2015 р., Центр визначено правонаступником ДУ «УНДПЧІ».

22.11.2022 року ДУ «УНДПЧІ» звернулося до ТОВ «ООЕК» із листом від № 443 де повідомлялося, що ДУ «УНДПЧІ» «перебуває у стані припинення та за дорученням заступника міністра Головного державного санітарного лікаря України від 08.07.2022 року № ДЗМ/67/8-22, станом на даний час, готується передавальний акт, на підставі якого усе майно, що перебуває на балансі Установи (ДУ «УНДПЧІ», Відповідач 2) буде передано правонаступнику Державній установі «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України» в особі Філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова».

Зазначеним листом ДУ «УНДПЧІ» посилалося на роз`яснення Міністерства економіки України: «правонаступник може вчиняти дії як щодо завершення процедур закупівель, розпочатих юридичною особою, яка припиняється в результаті реорганізації, так і у випадку виконання укладеного договору про закупівлю, за умови, що правонаступництво стосовно передачі прав та обов`язків особи, що припиняється оформлене в установленому порядку». Зазначено, що «фінансування коштів на комунальні послуги з Установи на даний час в повному обсязі перерозподіляються на Філію, у зв`язку із чим Установа не зможе розрахуватися по діючому Договору, саме як Установа. Але така можливість буде у Філії.

З метою проведення належних розрахунків по зобов`язаннях установи та належного виконання оплати) існуючого договору, а також уникнення ситуації по припиненню електропостачання будівлі, де працюють співробітники, просимо Вас розглянути проекти додаткових угод до діючого Договору постачання електричної енергії, які погоджені з Державною казначейською службою».

У додатках до згадуваного листа ДУ «УНДПЧІ» було надано два проекти Додаткових угод № 6 та № 7 підготовлених Замовником.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 09.12.2022 р. в реєстрі містився запис відносно того, що Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України» є правонаступником ДУ «УНДПЧІ».

Отже, на момент укладення оспорюваних додаткових угод, процедура приєднання була завершена, оскільки в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань містився запис щодо правонаступництва Центру, до якого приєдналась ДУ «УНДПЧІ». Такі дані, в силу вищевказаних норм матеріального права, є достовірними.

ТОВ «ООЕК» у відповідь на лист відповідача підписало по два примірники додаткових угод № 6 та № 7 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022 року та направлено разом із супровідним листом на адресу Відповідача 2.

З боку Позивача була підписана додаткова угода № 7 без будь-яких заперечень, отже Позивач сам взяв на себе зобов`язання як правонаступник Відповідача 2 щодо оплати заборгованості за спожиту електричну енергію, котра споживалась останнім як правонаступником.

При цьому, недотримання п. 9 та п. 11 ч. 3 Наказу Міністерства охорони здоров`я України № 1463 від 07.08.2018 року Головою комісії з проведення заходів, пов`язаних з реорганізацією не є підтвердженням того, що правонаступництво не відбулось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача за час розгляду справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

У відповідності до ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".

Статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України вбачається, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦК України, цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором та/або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до приписів ст.ст. 628-629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Наявність чи відсутність факту порушення прав позивача є визначальним для вирішення питання чи потребує таке право взагалі захисту в судовому порядку та чи вірно позивачем було обрано спосіб захисту такого права.

За змістом ст. 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду. Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 р. у справі № 910/6091/19).

Однак, у позові Філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова» відсутнє будь-яке обґрунтування позивача відносно того, які саме його права були порушені (невизнані або оспорювані) і в чому саме полягає їх порушення, а також не доведено факт того, що порушення відбулось саме з вини ТОВ «ООЕК».

Судом критично оцінюються посилання Позивача на те, що останньому було передано обов`язок оплачувати послуги електропостачання в приміщені, що йому не належить на праві власності та/або іншому праві користування, що також суперечить чинному бюджетному законодавству України, оскільки Позивач сам підписав оскаржувані додаткові угоди без заперечень та зауважень.

Згідно із ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Керуючись вищевказаними висновками, Верховний Суд в постанові від 16.03.2023 р. по справі № 922/3979/21 також зазначив:

« 8.26. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій у сукупності обставини, зазначені в розділі 6 цієї постанови, в контексті застосування статей 104, 107 ЦК України, та беручи до уваги не визначений момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється у зв`язку з реорганізацією, Суд вважає, що такий момент сам по собі не може пов`язуватися з внесенням запису до державного реєстру про припинення реорганізованої юридичної особи. Зазначене кореспондується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц, від 04.11.2020 у справі №922/817/18 та вищезазначеним щодо статті 6 Конвенції.».

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 14.09.2020 р. по справі № 296/443/16-ц. У цій постанові Верховний Суд також зазначив, що:

«Тлумачення вказаних норм свідчить, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. З урахуванням того, що згідно пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року № 933 Житомирський державний технологічний університет є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» та не пов`язується з державною реєстрацією припинення ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу № 933 - 15 вересня 2015 року, з якої він є правонаступником ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».».

З урахуванням наведених висновків Верховного Суду, на момент укладання оспорюваних додаткових угод процедура приєднання ДУ «УНДПЧІ» до Центру була завершена, а Центр набув статусу правонаступника ДУ «УНДПЧІ», що в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість додаткових угод №№ 6, 7 до Договору.

Судом критично оцінюється твердження Позивача, що майно, права та зобов`язання Відповідача 2 не були передані правонаступнику на підставі передавального акта, тому універсальне правонаступництво Позивача внаслідок приєднання Відповідача 2 не наступило, а процес реогранізації Відповідача 2 не було завершено, оскільки, як було встановлено судом, станом на дату підписання додаткової угоди у єдиному державному реєстрі містився запис що правонаступництво відбулось.

Для застосування положень ч.ч. 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, позивач мав довести належними та допустимим доказами наступні обставини: відсутність бюджетних асигнувань у позивача та ДУ «УНДПЧІ» або укладення оспорюваних додаткових угод з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Оскільки вказані обставини позивачем доведені не були, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ч.ч. 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт недобросовісної поведінки Позивача та порушення ним при зверненні з позовною заявою доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), не було доведено порушення вимог законодавства при укладенні оспорюваних додаткових угод, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не доведено з боку Позивача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволені позову Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі, якою є Філія "Протичумний інститут І.І. Мечнікова" Державної установи " Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" до Товариство з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"; 2. Державна установа "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України про визнання додаткових угод недійсними про визнання протиправним та скасування рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою - відмовити повністю.

2. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Повний текст рішення складено 25 вересня 2023 р.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Літвінов