Постанова

від 12.12.2023 по справі 916/1506/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1506/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання: Кияшко Р.О.

за участю представників учасників справи:

від Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І.Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України": Максимович С.М.

від Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ": Підкова Л.В.

від Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І. Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України"

на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 року, суддя в І інстанції Літвінов С.В., повний текст якого складено 25.09.2023 в м. Одесі

у справі: №916/1506/23

за позовом: Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І.Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України"

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ"

2. Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України

про визнання додаткових угод недійсними

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2023 року Державна установа Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України в особі Філії Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Державної установи Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України ( далі-позивач) звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія (далі відповідач 1) та до Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України (далі - відповідач 2), в якому просила суд визнати недійсними додаткові угоди від 09.12.2022 № 6, від 12.12.2022 № 7 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022, укладені між Державною установою Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Міністерства охорони здоров`я України та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оспорювані додаткові угоди були укладені Відповідачами без належних на те правових підстав, оскільки Відповідачем 2 та Позивачем на момент укладення оспорюваних угод, так і на момент звернення до суду з позовом не прийнято в порядку правонаступництва майно, права та обов`язки Відповідача 2, а передавальний акт не підписано і не затверджено МОЗ України, тому на момент укладення оспорюваних додаткових угод універсальне правонаступництво внаслідок приєднання Відповідача 2 не наступило.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1506/23 у задоволені позову Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І.Мечнікова" Державної установи" Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОДЕСЬКА ОБЛАСНА ЕНЕРГОПОСТАЧАЛЬНА КОМПАНІЯ" та Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України про визнання додаткових угод недійсними - відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд дійшов висновку, що у позові Філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова» відсутнє будь-яке обґрунтування позивача відносно того, які саме його права були порушені (невизнані або оспорювані) і в чому саме полягає їх порушення, а також не доведено факт того, що порушення відбулось саме з вини ТОВ «ООЕК». Судом критично оцінюються посилання Позивача на те, що останньому було передано обов`язок оплачувати послуги електропостачання в приміщені, що йому не належить на праві власності та/або іншому праві користування, що також суперечить чинному бюджетному законодавству України, оскільки Позивач сам підписав оскаржувані додаткові угоди без заперечень та зауважень.

Суд зазначив, що на момент укладання оспорюваних додаткових угод процедура приєднання ДУ «УНДПЧІ» до Центру була завершена, а Центр набув статусу правонаступника ДУ «УНДПЧІ», що в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість додаткових угод №№ 6, 7 до Договору. Судом критично оцінюється твердження Позивача, що майно, права та зобов`язання Відповідача 2 не були передані правонаступнику на підставі передавального акта, тому універсальне правонаступництво Позивача внаслідок приєднання Відповідача 2 не наступило, а процес реогранізації Відповідача 2 не було завершено, оскільки, як було встановлено судом, станом на дату підписання додаткової угоди у єдиному державному реєстрі містився запис що правонаступництво відбулось.

18.10.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І. Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України", в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1506/23 скасувати повністю і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що порушення прав позивача відповідачами полягає у тому, що оспорюваними угодами до Договору передано зобов`язання за Договором Позивачу за відсутності у нього, як розпорядника бюджетних коштів, правових підстав для відповідного бюджетного асигнування на виконання вказаних зобов?язань, як і за будь-якими іншими зобов?язаннями ДУ «УНДПЧІ МОЗ України» (до моменту підписання і затвердження МОЗ України передавального акту), оскільки правонаступництво ще не відбулось, що є порушенням частин третьої - четвертої статті 48 БК України. Бюджетні асигнування у Позивача та Державної установи «Центр громадського здоров?я Міністерства охорони здоров?я України» на відшкодування боргів ДУ «УНДПЧІ МОЗ» на момент укладення оспорюваних угод і по теперішній час не передбачено.

Вказує, що правонаступництво настає саме з моменту передачі прав та обов?язків від відповідних осіб за передавальним актом. Передача ж прав, обов?язків до підписання відповідного акту є неможливою, оскільки правонаступник не володіє первинними документами, матеріальними активами та інформацією про розмір активів та заборгованості, що перейшли до нього внаслідок реорганізації. При цьому до підписання передавального акту, передача будь-яких бюджетних зобов?язань є неможливим, а зобов?язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов?язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов?язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов?язань не здійснюються (частина четверта статті 48 БК України).

Додатково зазначив, що суд першої інстанції безпідставно не долучив до матеріалів справи нові докази, додані до відповіді на відзив. Звертає увагу, що за додатковою угодою від 09.12.2022 №6 ані центр, ані філія не були стороною правочину.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ООЕК» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення без змін з огляду на її безпідставність та необгрунтованість.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.10.2023 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою та призначено дану справу до розгляду на 12.12.2023 о 12:00.

В судове засідання 12.12.2023 з`явились представник позивача та відповідача 1, від Державної установи "Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова" Міністерства охорони здоров`я України не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялися належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України, оскільки неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути вказану апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача 2 за наявними матеріалами справи яких достатньо для розгляду заяви по суті.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства охорони здоров`я України №604 від 19.09.2015 була створена Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України».

Згідно із п. 2 наказу Міністерства охорони здоров`я України № 604 від 19.09.2015 Центр визначено правонаступником ДУ «УНДПЧІ» - відповідача 2.

22.11.2022 року ДУ «УНДПЧІ» звернулося до ТОВ «ООЕК» із листом від №443 де повідомлялося, що ДУ «УНДПЧІ» «перебуває у стані припинення та за дорученням заступника міністра Головного державного санітарного лікаря України від 08.07.2022 року №ДЗМ/67/8-22, станом на даний час, готується передавальний акт, на підставі якого усе майно, що перебуває на балансі Установи (ДУ «УНДПЧІ», Відповідач 2) буде передано правонаступнику - Державній установі «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України» в особі Філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова».

Зазначеним листом ДУ «УНДПЧІ» посилалося на роз`яснення Міністерства економіки України: «правонаступник може вчиняти дії як щодо завершення процедур закупівель, розпочатих юридичною особою, яка припиняється в результаті реорганізації, так і у випадку виконання укладеного договору про закупівлю, за умови, що правонаступництво стосовно передачі прав та обов`язків особи, що припиняється оформлене в установленому порядку». Зазначено, що «фінансування коштів на комунальні послуги з Установи на даний час в повному обсязі перерозподіляються на Філію, у зв`язку із чим Установа не зможе розрахуватися по діючому Договору, саме як Установа. Але така можливість буде у Філії. З метою проведення належних розрахунків по зобов`язаннях установи та належного виконання оплати) існуючого договору, а також уникнення ситуації по припиненню електропостачання будівлі, де працюють співробітники, просимо Вас розглянути проекти додаткових угод до діючого Договору постачання електричної енергії, які погоджені з Державною казначейською службою».

У додатках до згадуваного листа ДУ «УНДПЧІ» було надано два проекти Додаткових угод №6 та №7 підготовлених Замовником.

09 грудня 2022 року, між ТОВ «ООЕК» та ДУ «УНДПЧІ МОЗ» укладено додаткову угоду №6 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022, відповідно до якої зроблено перереєстрацію юридичних зобов?язань Договору з ДУ «УНДПЧІ МОЗ» на Державну установу «Центр громадського здоров?я Міністерства охорони здоров?я України» в особі філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова».

12 грудня 2022 року, між ТОВ «ООЕК», ДУ «УНДПЧІ МОЗ» та Державною установою «Центр громадського здоров?я Міністерства охорони здоров?я України» в особі філії «Протичумний інститут імені І.І. Мечнікова» укладено додаткову угоду №7 до Договору про закупівлю електричної енергії у постачальника №007 від 01.04.2022, відповідно до якої змінено найменування та реквізити з ДУ «УНДІЧІ МОЗ» на Центр в особі філії «Протичумний інститут імені I.I. Мечнікова».

З боку Позивача була підписана додаткова угода №7 без зауважень.

На думку позивача, оспорювані додаткові угоди були укладені Відповідачами без належних на те правових підстав, оскільки Відповідачем 2 та Позивачем на момент укладення оспорюваних угод, так і на момент звернення до суду з позовом не прийнято в порядку правонаступництва майно, права та обов`язки Відповідача 2, а передавальний акт не підписано і не затверджено МОЗ України, тому на момент укладення оспорюваних додаткових угод універсальне правонаступництво внаслідок приєднання Відповідача 2 не наступило, що і стало підставою для звернення з відповідним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що у позивача відсутнє будь-яке обґрунтування які саме його права були порушені (невизнані або оспорювані) і в чому саме полягає їх порушення, а також не доведено факт того, що порушення відбулось саме з вини ТОВ «ООЕК». На момент укладання оспорюваних додаткових угод процедура приєднання ДУ «УНДПЧІ» до Центру була завершена, а Центр набув статусу правонаступника ДУ «УНДПЧІ», що в свою чергу свідчить про законність та обґрунтованість додаткових угод №№6, 7 до Договору.

Судова колегія погоджується із висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Так, предметом апеляційного перегляду даної справи є вимога позивача про визнання недійсними додаткових угод від 09.12.2022 № 6, від 12.12.2022 № 7 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022, укладені між Державною установою Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Міністерства охорони здоров`я України та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

За доводами скаржника, порушення прав позивача відповідачами полягає у тому, що оспорюваними угодами до Договору передано зобов`язання за Договором Позивачу за відсутності у нього, як розпорядника бюджетних коштів, правових підстав для відповідного бюджетного асигнування на виконання вказаних зобов`язань, як і за будь-якими іншими зобов?язаннями ДУ «УНДПЧІ МОЗ України» (до моменту підписання і затвердження МОЗ України передавального акту), оскільки правонаступництво ще не відбулось, що є порушенням частин третьої-четвертої статті 48 БК України. Бюджетні асигнування у Позивача та Державної установи «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України» на відшкодування боргів ДУ «УНДПЧІ МОЗ» на момент укладення оспорюваних угод і по теперішній час не передбачено.

Судова колегія відхиляє наведені аргументи скаржника, з огляду на таке.

Стаття 11 ЦК України передбачає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.2 ст.16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 193 ГК України та статтею 526 ЦК України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів ст.ст. 628-629 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ст. 15 та 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до статті 20 ГК України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Таким чином, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права. Завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 40-41 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19, порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, унаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке: порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. При цьому, спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Водночас, відсутність порушеного права є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

Аналогічні правові позиції викладені у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі №910/12787/17, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №910/15262/18, від 03.03.2020 у справі №910/6091/19, від 23.12.2020 у справі №910/7579/16.

У даному випадку предметом спору є визнання недійсними додаткових угод від 09.12.2022 №6, від 12.12.2022 № 7 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022, укладених між Державною установою Український науково-дослідний протичумний інститут імені І.І. Мечнікова Міністерства охорони здоров`я України та Товариством з обмеженою відповідальністю Одеська обласна енергопостачальна компанія.

Підставою для подання позову став проведений з 05 грудня 2022 року по 21 грудня 2022 року Південним офісом Державної аудиторської служби України моніторинг вищезазначеної закупівлі, за результатом якої 22 грудня 2022 року складено висновок про результати моніторингу процедури закупівлі UA-2022-03-25-003834-b щодо замовника закупівлі ДУ «УНДПЧІ МОЗ», відповідно до якого виявлено порушення законодавства про публічні закупівлі, а саме: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків без документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку, що суперечить вимогам пункту 2 частини п?ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Колегія суддів звертає увагу, що у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт аудиторської перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками аудиторський звіт у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Аудиторська перевірка, результати якої оформлені відповідною довідкою, не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2020 у справі № 910/17984/16 аудиторська довідка не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Аудиторська довідка не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами здачі-приймання наданих послуг. Аудиторська довідка є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який її склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто аудиторська довідка не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Аудиторська довідка не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялася. Аудиторська довідка є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

Аналогічні висновки наведені також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №922/3816/19 від 07.12.2021.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, наказом Міністерства охорони здоров`я України №604 від 19.09.2015 була створена Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України».

Згідно із п. 2 наказу Міністерства охорони здоров`я України № 604 від 19.09.2015 Центр визначено правонаступником ДУ «УНДПЧІ» - відповідача 2.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 09.12.2022 в реєстрі наявний запис відносно того, що Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України» є правонаступником ДУ «УНДПЧІ».

У відповідності до ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», у разі приєднання юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті приєднання, та державна реєстрація змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі, щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються.

Відповідно ч.ч. 1, 2 ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

У постанові Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц Верховний Суд зазначив, що у статтях 104 ЦК та 107 ЦК України не визначається момент переходу прав та обов`язків від юридичної особи, яка припиняється шляхом приєднання. Такий момент не може пов`язуватися із внесення запису до державного реєстру про припинення юридичної особи, яка приєднується. При реорганізації шляхом приєднання немає значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при такому виді реорганізації неможливий. З урахуванням того, що згідно пункту 3 наказу Міністерства освіти і науки України від 15 вересня 2015 року № 933 Житомирський державний технологічний університет є правонаступником всього майна, всіх прав та обов`язків ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» та не пов`язується з державною реєстрацією припинення ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій» датою виникнення універсального правонаступництва Житомирського державного технологічного університету щодо ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій», який припиняється шляхом приєднання, слід вважати дату видання наказу № 933 - 15 вересня 2015 року, з якої він є правонаступником ДП «Житомирський державний центр науково-технічної інформації та інновацій».».

Отже, на момент укладення оспорюваних додаткових угод, процедура приєднання була завершена, оскільки наказом Міністерства охорони здоров`я України №604 від 19.09.2015 була створена Державна установа «Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України, згідно із п. 2 якого Центр визначено правонаступником ДУ «УНДПЧІ» - відповідача 2, а також те, що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний запис щодо правонаступництва Центру, до якого приєдналась ДУ «УНДПЧІ».

Такі дані, в силу вищевказаних норм матеріального права, є достовірними, про що вірно зазначено місцевим господарським судом.

Аргументи скаржника, що Центром не прийнято в порядку правонаступництва майно, права та обов`язки ДУ «УНДПЧІ», оскільки передавальний акт, всупереч вимогам п. 9 та п. 11 ч. 3 Наказу Міністерства охорони здоров`я України №1463 від 07.08.2018 року Головою комісії з проведення заходів, пов`язаних з реорганізацією, в якому зазначено про складання передавального акту та подання до Міністерства охорони здоров`я України на затвердження передавального акту, не підписано та не затверджено МОЗ України, що, на думку скаржника, означає, що процес реорганізації не завершено, колегія суддів відхиляє, оскільки вказане не є підтвердженням того, що правонаступництво не відбулось, це не спростовує факт завершення процедури приєднання ДУ «УНДПЧІ» до Центру у відповідності до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 14.09.2020 у справі № 296/443/16-ц.

Таким чином, на момент укладання оспорюваних додаткових угод процедура приєднання ДУ «УНДПЧІ» до Центру була завершена, а Центр набув статусу правонаступника ДУ «УНДПЧІ», що, в свою чергу, свідчить про законність та обґрунтованість додаткових угод №№ 6, 7 до Договору.

Посилання Апелянта на положення ч. 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України, що придбання товару, послуги за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов?язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень встановлених кодексом, а отже має наслідком недійсність правочину, є безпідставними, з огляду на те, що для застосування положень ч.ч. 3, 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України, позивач мав довести належними та допустимим доказами наступні обставини: відсутність бюджетних асигнувань у позивача та ДУ «УНДПЧІ», укладення оспорюваних додаткових угод з перевищенням повноважень, встановлених Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

Разом із тим, невідображення інформації про зобов`язання, нездійснення реєстрації бюджетного зобов`язання у відповідності до статті 48 Бюджетного кодексу України, неподання відповідних документів до органів казначейства, взяття бюджетних зобов`язань поза межами бюджетних асигнувань тощо, не є підставою для визнання Договору недійсним, оскільки наведені норми не регулюють відносини сторін за договором про закупівлю електричної енергії, а встановлюють порядок дій бюджетних установ та організацій вже після укладення договору. Порушення відповідних норм можуть бути підставою для відповідальності, визначеної чинним бюджетним законодавством.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2023 №911/40/22.

Як вбачається з матеріалів справи, з боку Позивача була підписана додаткова угода від 12.12.2022 № 7 до договору про закупівлю електричної енергії у постачальника № 007 від 01.04.2022 без будь-яких заперечень, отже Позивач сам взяв на себе зобов`язання як правонаступник Відповідача 2 щодо оплати заборгованості за спожиту електричну енергію, котра споживалась останнім як правонаступником.

При цьому, колегія суддів зазначає, що саме відповідач 2 та позивач як його правонаступник були ініціаторами укладення оскаржуваних додаткових угод №6 та №7 до договору, що підтверджується листом ДУ «УНДПЧІ» від 22.11.2022 №443 року до ТОВ «ООЕК».

В контексті вказаного, судовою колегією враховується правова позиція Верховного Суду щодо «заборони суперечливої поведінки».

Так, Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Постанова ВС від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18).

Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов`язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права. (Постанова ВС від 07 жовтня 2020 у справі № 450/2286/16-ц (провадження 61-2032св19)).

Колегія суддів вважає, що позивачем допущена суперечлива поведінка, оскільки позивач самостійно та без зауважень підписав спірну додаткову угоду №7, проте, у подальшому став заперечувати дійсність додаткової угоди №7, подавши відповідний позов, що є предметом розгляду даної справи.

Щодо аргументів скаржника, що судом не було досліджено відповідь на адвокатський запит за вих.№10-15-13265 від 29.05.2023, в якому зазначено, що згідно наданих Міністерством охорони здоров?я України відомостей до Фонду державного майна України в Реєстрі обліковується нерухоме державне майно (будівлі із земельними ділянками), зокрема за місцезнаходженнями: м. Одеса, вул. Церковна, 2/4 та Одеська обл., Березівський р-н, с. Гуляївка, вул. Шевченка, 11, яке перебуває на балансі ДУ «УНДПЧІ МОЗ України», тобто відповідь підтверджує ту обставину, що ні на балансі Центру, ні Філії не перебуває нерухоме майно, борги за оплату комунальних послуг яких передано Оспорюваними додатковими угодами, то судова колегія зазначає, що перебування або не перебування об`єктів нерухомого майна, зазначеного Філією, на балансі позивача у зв`язку з продовженням процедури передачі майна, не є підставою для визнання порушеного права позивача, та, як наслідок, визнання недійсним оскаржуваних додаткових угод. При цьому, як вже зазначалося вище, позивач сам підписав оскаржувані додаткові угоди без заперечень та зауважень.

Згідно з ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов?язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов?язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Аналогічні положення містяться у ст. 617 ЦК України.

Не доведено жодними належними та допустимими доказами факт того, що порушення відбулось саме з вини відповідачів.

Колегія суддів зазначає, що між сторонами виникли майнові відносини, які засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, що регулюються актами цивільного законодавства України, тому відсутність у відповідача необхідних коштів або взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань не звільняє його від обов`язку виконати зобов`язання за укладеними додатковими угодами.

Скаржник не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, не навів переконливих аргументів відповідно до норм чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, вимоги Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І. Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у цій справі колегія суддів не вбачає.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1506/23.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 253, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" в особі Філії "Протичумний інститут І.І. Мечнікова" Державної установи "Центр громадського здоров`я Міністерства охорони здоров`я України" на рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1506/23 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 14.09.2023 у справі №916/1506/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.12.2023.

Головуючий суддя А.І. Ярош

суддіГ.І. Діброва

Н.М. Принцевська