Постанова

від 19.09.2023 по справі 242/1475/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6662/23 Справа № 242/1475/20 Суддя у 1-й інстанції - Хацько Н.О. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2023 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Бондар Я.М.,

суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О.

секретар судового засідання Гладиш К.І.

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні,в режимівідеоконференції,в порядкуспрощеного позовногопровадження, цивільнусправу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Селидівського міськогосуду Донецькоїобласті від 11 травня 2023 року, ухваленого суддею Хацько Н.О. в м. Селидове Донецької області, повний текст судового рішення складено 18 травня 2023 року,

ВСТАНОВИВ

У квітні 2020 року до позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про встановлення факту сумісного проживання жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у спільному майні.

В обґрунтування позову зазначила, що з 1999 року по листопад 2012 рік вона перебувала з ОСОБА_5 у фактичних шлюбних відносинах. Зазначила, що вони разом були зареєстровані та проживали у квартирі АДРЕСА_1 .

В період спільного проживання вони вели спільне господарство, у них був спільний бюджет, здійснювали спільні витрати на купівлю майна для проживання, ремонту і т.д.

В 2003 році у них народився син ОСОБА_4 , у вихованні якого вона з ОСОБА_5 приймали участь як рідні батьки.

За час перебування у фактичних шлюбних відносинах вона з ОСОБА_5 придбала певне майно, вони здійснювали поїздки для відпочинку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

Спадкоємцями першої черги після його смерті є відповідачі у справі, які не визнають факт спільного проживання позивача з померлим, а також на її частку майна, яке було придбане за час спільного проживання з ним.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просила суд встановити факт сумісного проживання без реєстрації шлюбу її та ОСОБА_5 з липня 1999 року по листопад 2012 року.

Крім того, позивач просила суд визнати за нею право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; частини квартири АДРЕСА_1 , частини земельної ділянки 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1410200000:08:004:0041 за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1410200000:08:004:0035 за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0548, кадастровий номер 1410200000:08:004:0043, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,1521 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1410200000:08:004:0036, за адресою: АДРЕСА_3 ; частини земельної ділянки загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0022, за адресою: АДРЕСА_2 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0060, за адресою: АДРЕСА_2 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0315 га, для ведення особистого сільського господарства, кадастровий номер 1410200000:01:001:0037, за адресою: АДРЕСА_2 ; частини земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:08:005:0049, за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0916 га, для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1410200000:08:005:0050, за адресою: АДРЕСА_3 .

Рішенням Селидівського міського суду Донецької області від 11 травня 2023 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу, визнання права власності на частку у спільному майні.

Позивач ОСОБА_1 , будучи незгодною з ухваленим судовим рішенням подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, просить його скасувати, ухвалити нове судове рішення про повне задоволення, заявлених нею позовних вимог.

При цьому, скаржник зазначає, що позивачем ставилося питання про встановлення факту спільного проживання сім`єю в період з 1999 року та надано достатньо письмових доказів та показань свідків, які в судовому засіданні підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_1 . Зокрема свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 в судовому засіданні підтвердили факт спільного проживання однією сім`єю позивача з ОСОБА_5 , які ґрунтуються на їх спілкуванні, власному спостереженні того, що сімейні відносини між позивачем та ОСОБА_5 в дійсності існували, так як вони вчиняли всі дії притаманні подружжю, проводили спільні закупівлі продуктів харчування, проводили спільний відпочинок, придбавали необхідні речі (меблі, побутову техніку).

Позивач вважає, що суд неправомірно оцінив критично покази свідка ОСОБА_8 , яка є матір`ю позивача, вказуючи на те, що свідок була попереджена судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показнь, тому суд не мав підстав відкидати показання цього свідка.

Вказує, що судом першої інстанції не в повному обсязі відображено показання свідків та лише зроблено однобічний вибір тих показань, які необхідні для відмови у позові, що свідчить про упереджене ставлення суду до позивача. Зазначає, що судом не відображено показання свідка ОСОБА_8 про те, що у Селидівському міському суді перебувала справа №242/1136/20 за позовом ОСОБА_9 , предметом розгляду якої було встановлення факту спільного проживання її з ОСОБА_5 з 2013 по 2019 рік по АДРЕСА_4 та в рамках даної справи відповідач ОСОБА_3 стверджувала, що її батько ОСОБА_5 проживав постійно зі своїм малолітнім сином ОСОБА_10 по АДРЕСА_5 весь час до своєї смерті, натомість у даній справі, відповідач навмисно вводить суд в оману та заперечує факт проживання ОСОБА_5 разом з позивачем ОСОБА_1 та з їхнім спільним сином ОСОБА_10 .

Позивач зазначає, що нею суду було надано акт про спільне проживання від 24 березня 2020, складений ЖБК «Маяк» м.Авдіївка, яким встановлено, що ОСОБА_1 і ОСОБА_5 проживали в квартирі АДРЕСА_6 з 1999 року, вели спільний бюджет, спільне господарство, здійснювали спільні витрати на придбання та ремонт майна. Відповідно до цього акту позивач була зареєстрована за вказаною адресою з квітня 2003 року. Суд поставив під сумнів даний акт та не перевірив відомості викладені у ньому, зокрема шляхом допиту частини свідків, які підписали акт у судовому засіданні.

Також позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що свідоцтво про встановлення батьківства та свідоцтво про народження ОСОБА_11 , батьком якого зазначено ОСОБА_12 не підтверджують факт проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім`єю. Вказує, що наявність спільної дитини, яка згідно показань свідків та характеристикам навчальних закладів підтверджують те, що дитина ОСОБА_4 проживав у повноцінній сім`ї, що свідчить про те, що у позивача склалися з ОСОБА_5 відносини, які притаманні поняттю сім`я в розумінні статті 3 СК України.

Окрім того, позивач не погоджується з твердженнями суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім`єю в період з 1999 року по 01 січня 2004 року, вважає такі висновки зробленими при неправильному застосуванні норм матеріального права, зокрема судом неправомірно відкинуто норми ст.ст.16, 17 Закону України «Про власність». Позивач вважає, що вона в судовому засіданні підтвердила належними та допустимими доказами, що вона, так само як і ОСОБА_5 брала участь в утриманні спірної квартири по АДРЕСА_5 так і в придбанні іншого майна, зокрема отримуючи дохід від свого постійного місця роботи так і спільною працею разом з ОСОБА_5 .

Позивач не погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що копії довідок з навчальних закладів сина ОСОБА_4 та його медичні документи свідчать лише про належне виконання ОСОБА_5 своїх батьківських обов`язків та жодним чином не можуть слугувати однозначним підтвердженням доводів позивача щодо спільного проживання, а надані суду копії квитанцій про сплату комунальних послуг містять відомості про те, що вони були сплачені від імені ОСОБА_5 та не є підтвердженням існування сімейних стосунків між позивачем та ОСОБА_5 , а лише підтверджують факт належного виконання власником майна своїх обов`язків по сплаті комунальних послуг. Вказує що такі висновку є необґрунтованими, оскільки батько ОСОБА_5 , який піклується про свою дитину, займається її вихованням та підтримує постійний зв`язок з його матір`ю та дитиною, свідчить лише про одне, що ОСОБА_5 відноситься до ОСОБА_1 та свого сина ОСОБА_4 , як до своєї родини і для встановлення факту проживання однією сім`єю не важливий час спільного проживання, так як в розумінні статті 3 СК України, важливі саме взаємні права та обов`язки.

Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 виникло у ОСОБА_5 у 2011 року і що позивачем не надано доказів надання власних коштів на придбання цієї квартири, вказуючи на те, що такі твердження суду не відповідають дійсності, оскільки позивачем суду був наданий архівний витяг рішення Авдіївської міської ради №346 від 26.10.2011, з якого видно, що ОСОБА_5 належала квартира АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 16.11.1999 року та після проведення перепланування з чотирикімнатної перетворилась на двокімнатну та на підставі даних фактів було видане нове свідоцтво про право власності на дану квартиру.

Позивач зазначає, що вона в судовому засіданні підтвердила факт того, що вона не була стороною жодного з договорів купівлі-продажу нерухомості, проте зазначала, що в деяких випадках нотаріус відбирав у неї згоду на вчинення певних дій, як від особи, що проживала разом з ОСОБА_5 , проте відповідних доказів надати суду не змогла з об`єктивних причин, оскільки, починаючи з 2014 року Авдіївська територіальна громада та нотаріальний архів перебувають в зоні активних бойових дій, а з 24 лютого 2022 року взагалі перебуває на лінії бойового зіткнення, тому з`ясувати, де саме зберігається та чи взагалі зберігся нотаріальний архів не можливо, тому вважає, що суд відмовив у задоволенні позову з формальних підстав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Хлидча В.С., просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги в повному обсязі та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Вказує, що цивільна справа розглядалася більше трьох років і за цей період часу позивач не надала належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зазначене спірне майна було набуте ОСОБА_5 та ОСОБА_1 внаслідок їх спільної праці, або доказів укладення між ними письмової угоди про створення спільної сумісної власності.

18.09.2023 на електронну адресу суду апеляційної інстанції від відповідача ОСОБА_4 надійшло клопотання про проведення апеляційного розгляду справи, призначеного на 11:00 годину 19 вересня 2023 року за його відсутності, позовні вимоги ОСОБА_1 підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши думку позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Побиванця Ю.В., які, кожен окремо, у повному обсязі підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги, просили їх задовольнити з викладених у скарзі підстав, скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове про повне задоволення позовних вимог, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено,що на підтвердження своїх вимог позивачем надано копію довідки про склад сім`ї, виданої ЦНАП Авдіївської міської ради 18 травня 2020 року за №07-29д/2842, про те, що ОСОБА_1 зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 01 квітня 2003 року, ОСОБА_5 був зареєстрований за даною адресою в період з 26 листопада 1999 року по 10 жовтня 2019 року.

Окрім того, матеріали справи містять копію свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Авдіївського міського управління юстиції Донецької області, у відповідності до якого батьком ОСОБА_4 встановлено ОСОБА_5 .

На підставі вказаного документу видано свідоцтва про народження ОСОБА_4 із зазначенням у графі «відомості про батька» ОСОБА_5 .

Згідно з копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 20 травня 2004 року, шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 розірвано, про що зроблено актовий запис від 01 серпня 2003 року.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 28 вересня 2019 року Слов`янським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Після смерті ОСОБА_5 , згідно з матеріалами спадкової справи, заяву про прийняття спадщини подали його син ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_3 , а також син ОСОБА_2 .

В судовому засіданні позивачем було надано пояснення, що спірна квартира була придбана ОСОБА_5 в 1998 році, та була чотирьохкімнатною, і до 2011 року було здійснено переобладнання в двохкімнатну та 13 грудня 2011 року на підставі технічної документації про переобладнання даної квартири ОСОБА_5 отримав рішення Авдіївської міської ради про право власності на зазначену квартиру.

За інформацією, що міститься у Витязі з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Лук`янець Л. В., дата державної реєстрації права власності 07 травня 2008 року.

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні, даний будинок розташований на земельних ділянках:

-земельній ділянці загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0022, за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельній ділянці загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0060, за адресою: АДРЕСА_2 ;

-земельній ділянці загальною площею 0,0315 га, для ведення особистого сільського господарства, кадастровий номер 1410200000:01:001:0037, за адресою: АДРЕСА_2

Позивачем також надано до суду копію державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯД №138744 від 18 квітня 2008 року, у відповідності до якого земельна ділянка з кадастровим номером 1410200000:08:004:0041 за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2008 року №185.

Крім того, позивачем надано копію державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №546428 від 20 серпня 2008 року, у відповідності до якого земельна ділянка кадастровий номер 1410200000:08:004:0035 за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2008 року за №1632.

Позивачем також надано до суду копію державного акту про право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №546324 від 03 червня 2008 року, у відповідності до якого земельна ділянка кадастровий номер 1410200000:08:004:0043 за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року за №750.

Окрім того, позивачем надано до суду копію державного акту про право власності на землю серія ЯЖ №546324 від 03 червня 2008 року , у відповідності до якого земельна ділянка кадастровий номер 1410200000:08:004:0036, за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу №1634 від 11 серпня 2008 року.

Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1410200000:08:005:0049, за адресою: АДРЕСА_3 , позивачем надано копію листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, у відповідності до якого вказана земельна ділянка належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2009 року №1806.

Крім того, цим же листом підтверджено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:08:005:0050, за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2009 року за №1809.

Відмовляючи позивачуу задоволенніїї позовнихвимог вчастині визнанняфакту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім`єюбез реєстраціїшлюбу вперіод з1999року до01січня 2004року,суд першоїінстанції виходивз безпідставностіцих позовнихвимог,оскільки факт проживання жінки та чоловіка до 01 січня 2004 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не має правового значення для підтвердження належності майна до спільної сумісної власності.

Відмовляючи позивачув задоволенніпозовних вимогщодо встановленняфакту проживанняз ОСОБА_5 в періодз 01січня 2004року полистопад 2012року тавизнання прававласності на часткуспільного сумісногомайна,суд першоїінстанції виходив з недоведеністьфакту сумісногопроживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 ,та зтого,що майно не є спільним сумісним в розумінні такого, що набуте ними в період сумісного проживання.

Проте колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції та частково погоджується з доводами позивача, викладеними в апеляційній скарзі, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцеві положення» СК України, цей Кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності ЦК України, тобто з 01 січня 2004 року.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

КпШС України передбачав, що права та обов`язки подружжя, породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (стаття 13 КпШС України).

Із набранням чинності СК України, правовий режим спільної сумісної власності, за загальним правилом, був поширений і на майно, набуте жінкою та чоловіком за час спільного проживання однією сім`єю, без реєстрації шлюбу (стаття 74 СК України).

Отже, факт проживання жінки та чоловіка до 01 січня 2004 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, не має правового значення для підтвердження належності майна до спільної сумісної власності, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині відмови позивачу у встановлені факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 1999 року до 01 січня 2004 року, і у цій частині відхиляє доводи позивача, що судом першої інстанції неправомірно відкинуто норми ст.ст.16, 17 Закону України «Про власність».

У постанові Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі №519/391/17 зазначено, що розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, набутою до набрання чинності ЦК України 2004 року, необхідно виходити з того, що відповідно до чинного на той час законодавства спільною сумісною власністю є: 1) майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України); 2) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункти 1, 2 статті 17, стаття 18 Закону України «Про власність»); 3) квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Окрім того, судом першої інстанції на підставі копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_2 , виданого 20 травня 2004 року, було встановлено розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_13 , актовий запис від 01 серпня 2003 року, що підтверджує безпідставність позовних вимог ОСОБА_14 в частині встановлення факту проживання однією сім`єю разом з ОСОБА_5 в період з 1999 року, оскільки перший шлюб було розірвано у серпні 2003 року.

Стосовно встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_5 в період з 01 січня 2004 року по листопад 2012 року та визнання права власності на частку спільного сумісного майна, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, що узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верхового Суду у справі №522/12709/18 від 25 квітня 2022 року.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16 (провадження №61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц (провадження№61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі №712/14547/16-ц (провадження №61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц (провадження №61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19 (провадження №61-3071св21).

Так,позивачем напідтвердження своїхвимог наданосуду наступнідокази:копію довідкипро складсім`ї,виданою ЦНАПАвдіївської міськоїради 18травня 2020року за№07-29д/2842, якоювстановлено,що ОСОБА_1 зареєстрована вквартирі АДРЕСА_1 з 01квітня 2003року, ОСОБА_5 бувзареєстрований заданою адресоюв періодз 26листопада 1999року по10жовтня 2019року;копію свідоцтвапро встановленнябатьківства серії НОМЕР_1 ,виданого відділомреєстрації актівгромадянського стануАвдіївського міськогоуправління юстиціїДонецької області,у відповідностідо якогобатьком ОСОБА_4 встановлено ОСОБА_5 ;копія свідоцтвапро народження ОСОБА_4 іззазначенням уграфі «відомостіпро батька» ОСОБА_5 ;акт проспільне проживаннявід 24березня 2020року,складеного ЖБК«Маяк» мАвдіївка;копії довідокз навчальнихзакладів ОСОБА_4 та йогомедичних документів;копії квитанційпро сплатукомунальних платежів; Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будинок АДРЕСА_2 ; копію державного акту про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:08:004:0041 за адресою: АДРЕСА_3 серії ЯД №138744 від 18 квітня 2008 року; копію державного акту про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1410200000:08:004:0035 за адресою: АДРЕСА_3 серії ЯЖ № 546428 від 20 серпня 2008 року; копію державного акту про право власності на земельну ділянку кадастровий номер 1410200000:08:004:0043 за адресою: АДРЕСА_3 серії ЯЖ №546324 від 03 червня 2008 року; копію державного акту про право власності на землю кадастровий номер 1410200000:08:004:0036, за адресою: АДРЕСА_3 серії ЯЖ №546324 від 03 червня 2008 року; копію листа ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, відповідно, якому земельна ділянка з кадастровим номером 1410200000:08:005:0049, за адресою: АДРЕСА_3 , належить ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2009 року №1806, цим же листом підтверджено право власності ОСОБА_5 на земельну ділянку з кадастровим номером 1410200000:08:005:0050, за адресою: АДРЕСА_3 , на підставі договору купівлі-продажу від 04 листопада 2009 року за №1809.

За змістом ст.ст.57, 60, 65, 70 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно норм статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Разом з тим, згідно положень ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу.

Отже, при застосуванні норм ст.74 СК України необхідно виходити з того, що вказана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74СК України суд, повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Як роз`яснено в п. 20 постанови Пленумі Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Тобто, з прийняттям Сімейного кодексу України законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу.

Оскільки СК України набрав чинності з 1 січня 2004 р. і зворотної сили не має, то положення ст.74 цього Кодексу застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.

Відповідно до положень ч.1 ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності не залежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення в них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Згідно норм ч.4 ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Виходячи з аналізу наведених вище норм закону слідує, що особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди повинні встановлювати факти створення (придбання) сторонами майна в наслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов`язків, з`ясовувати: 1) час придбання; 2) джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте); 3) мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.

Верховний Суд України у постанові від 25 грудня 2013 року у справі №6-135цс13 висловив правову позицію, за якою майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету), 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Частиною 3 статті 12ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Під чассудового розглядубули допитанісвідки: ОСОБА_8 матипозивача; ОСОБА_6 сусідка,проживала до2022року уквартирі АДРЕСА_7 та ОСОБА_7 теж сусідка мешкає в одному під`їзді з позивачем.

Так, свідок ОСОБА_8 , суду показала, що позивач є її дочкою. Зазначила, що донька з 1999 року проживала з ОСОБА_5 без реєстрації шлюбу до 2012 року. В 2003 році у них народився син ОСОБА_15 . Із народженням сина вона допомагала їм у його вихованні. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 постійно проживали за адресою: АДРЕСА_5 . Зазначила, що вони проживали разом як сім`я. Вони вели спільне господарство та придбавали сумісно предмети побуту. Про те, що ОСОБА_5 був у зареєстрованому шлюбу їй було невідомо. Підтвердила, що вона дуже часто бувала у цій квартирі, допомагала із вихованням дитини, допомагала із підготовкою до свят. Пояснила, що дочка працювала в м.Донецьку, тому вдень ОСОБА_5 часто телефонував їй і домовлявся, щоб дитину забрати з навчальних закладів. ОСОБА_5 був головою кооперативного будинку, тому про те, що вони жили разом, знають всі сусіди, тому що вони часто приходили до нього з будь-яких питань по будинку, і бачили їх разом. Показала, що вони постійно їздили разом відпочивати, в тому числі і за кордон. Вони також постійно разом святкували дні народження в тій квартирі, в якій вони зареєстровані із позивачем. З листопада 2013 року по вересень 2019 року ОСОБА_5 проживав як в квартирі так і в будинку по АДРЕСА_8 , що ОСОБА_5 був разом з її чоловіком зайнятий в роботах по господарству. Щодо майна зазначила, що квартира АДРЕСА_1 та будинок АДРЕСА_4 були подаровані ОСОБА_5 . Будинок по АДРЕСА_2 був придбаний ОСОБА_5 .

Свідок ОСОБА_6 суду пояснила, що є сусідкою позивача, а саме проживала в квартирі АДРЕСА_7 до лютого 2022 року. З позивачем перебуває у дружніх відносинах. Зазначала, що позивач проживала разом з ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_6 вказаного будинку, період точно зазначити не може, до 2014 року. Вказувала, що постійно бачила їх разом, потім бачила позивачку вагітною, а також після народження дитини. Зазначала, що вони жили як подружжя. Вона особисто бачила, як ОСОБА_5 відвозив дитину до навчальних закладів. Оскільки ОСОБА_5 був головою кооперативу, вона ходила до них за документами, довідками тощо. Детально про побут та сімейні справи розповісти не може. Зазначила, що їй відомо, що ОСОБА_5 був одружений, проте його дружину вона не знає.

Свідок ОСОБА_7 . Суду пояснила, що вона проживала в одному під`їзді з позивачем. Вона проживала в будинку з 1975 року, ОСОБА_5 проживав в будинку з 1994-1995 роках. Позивача знає як дружину ОСОБА_5 , яка проживала в квартирі з 1998-1999 років по 2012 рік. Зазначила, що вона живе на 1 поверсі будинку, тому бачить всіх, хто заходить в під`їзд. Вона бачила позивача з ОСОБА_5 разом, також її онука та їх син дружили, вона знала їх як родину. Також вона здавала гроші на утримання будинку, приносила їх до ОСОБА_5 , де бачила їх з ОСОБА_1 разом вдома. Вони проживали як повноцінна сім`я. Вона також бачила, як до квартири приходили гості, батьки позивача, бачила, як позивач з ОСОБА_5 грузили речі для в машину, вважала, що це було для відпочинку. Щодо спільних покупок, вона бачила, як ОСОБА_5 та ОСОБА_1 купували стіл зі стільцями, а також ліжко для дитини. Першу дружину ОСОБА_5 вона бачила. Першу дружину ОСОБА_5 вона бачила в магазині. ОСОБА_13 ніхто ніколи не бачив. Чи були ОСОБА_1 та ОСОБА_5 офіційно одруженими, вона не знає. Кожний день їх бачила разом, бачила також, коли вони з сином приходили в магазин. Зазначила, що вона працювала в магазині ОСОБА_5 1 рік, з жовтня 2009 по зиму 2010 роки. Чому саме зазначила, про сумісне проживання саме до 2012 року - вона сказати не може. Вказала, що ОСОБА_16 став рідше з`являтися в квартирі, знала, що у нього є інший будинок. Він іноді приїжджав до будинку, оскільки був головою кооперативу. Пояснювала, що позивач після того, як сину виповнилося 3 роки, вийшла на роботу, працювала в податковій інспекції в м. Донецьку. Вона бачила, як ОСОБА_5 відвозив її на роботу. Як вони розподіляли бюджет їй невідомо.

При цьому, суд першої інстанції, допитавши свідків не взяв до уваги їх покази, пославшись на те, що свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не надали однозначної інформації щодо періодів сумісного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 та не підтвердили, що позивачем та ОСОБА_5 велося спільне господарство, вони мали спільний бюджет, здійснювали сумісні покупки, ремонт та ін. До показань свідка ОСОБА_8 суд поставився критично, оскільки вона є матір`ю позивача.

У рішенні суд зазначив, що надані позивачем до матеріалів цивільної справи копії довідок з навчальних закладів ОСОБА_4 та його медичних документів лише свідчать про належне виконання ОСОБА_5 своїх обов`язків як батька відносно дитини, та жодним чином не можуть слугувати однозначним підтвердженням доводів щодо спільного проживання, а надані до суду копії квитанцій про сплату комунальних платежів містять відомості про те, що вони були сплачені від імені ОСОБА_5 , що на думку суду також не є підтвердженням існування сімейних стосунків між позивачем та ОСОБА_5 , а лише підтверджують той факт, що власник майна виконував належним чином свої обов`язки щодо сплати комунальних послуг та по утриманню майна.

Проте, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на те, що сукупність наданих позивачем доказів, зокрема спільна дитина ОСОБА_1 та ОСОБА_5 син ОСОБА_4 , 2003 року народження, реєстрація як матері так і дитини в квартирі ОСОБА_5 01.04.2003, довідки з навчальних закладів та медичні документи, квитанції про сплату житлово-комунальних послуг, Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на будинок АДРЕСА_2 ; копії державних актів про право власності на земельні ділянки, які належали ОСОБА_5 на підставі договорів купівлі-продажу за 2008- 2009 роки, покази свідків підтверджують факт сумісного проживання позивача разом з ОСОБА_5 , та виховання спільної дитини, зокрема у період після народження сина (народився ІНФОРМАЦІЯ_2 ) по листопад 2012 року, що притаманно подружжю, тобто ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що квартира АДРЕСА_1 не може бути визнана об`єктом спільної сумісної власності позивача та ОСОБА_5 , оскільки як встановлено судом та не заперечувалось ОСОБА_1 , квартира була придбана ОСОБА_5 у 1998 року та ще й під час перебування в іншому шлюбі з ОСОБА_13 , а участь позивача у реконструкції (переобладнанні) цієї квартири в період сумісного проживання з ОСОБА_5 належними та допустимими доказами не доведена (не надано копій квитанцій чеків тощо, які б підтверджували факт придбання будівельних матеріалів та розмір понесених витрат) тоді, як інші об`єкти нерухомості: будинок по АДРЕСА_2 та дев`ять земельних ділянок були придбані ОСОБА_5 у 2008 2009 роках під час перебування ОСОБА_1 і ОСОБА_5 в фактичних шлюбних відносинах, тому позивач має право на визнання за нею права власності на частину цих об`єктів нерухомості.

За викладених обставин, колегія суддів вважає, що місцевий суд не дотримався вимог матеріального та процесуального права, не повно з`ясував усі обставини, які мають значення для справи, а тому апеляційна скарга сторони позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно положень ч.13 ст.141ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат

Позивачем сплачено судовий збір за розгляд справи в суді 1-ї інстанції в розмірі 2000 грн. (840,80 грн. + 1159,20 грн.) та 3000 грн. за подачу апеляційної скарги. Всього за розгляд справи в судах 1-ї та апеляційної інстанцій сплачено 5000 грн.

Отже з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, з кожного по 1666,70 грн.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Селидівськогоміського судуДонецької області від 11 травня 2023 року в частині повної відмови у задоволенні позову скасувати, ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 ; частину земельної ділянки 0,07 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 1410200000:08:004:0041 за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 1410200000:08:004:0035 за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0548 га, кадастровий номер 1410200000:08:004:0043, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,1521 га, для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 1410200000:08:004:0036, за адресою: АДРЕСА_3 ; частини земельної ділянки загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0022, за адресою: АДРЕСА_2 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку , господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:01:001:0060, за адресою: АДРЕСА_2 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0315 га, для ведення особистого сільського господарства, кадастровий номер 1410200000:01:001:0037, за адресою: АДРЕСА_2 ; частини земельної ділянки, загальною площею 0,1 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 1410200000:08:005:0049, за адресою: АДРЕСА_3 ; частину земельної ділянки загальною площею 0,0916 га, для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1410200000:08:005:0050, за адресою: АДРЕСА_3 .

В задоволенні позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 відмовити.

Стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи в судах першої і апеляційної інстанцій, з кожного по 1666, 70 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текстпостанови складено25вересня 2023року.

Головуючий:

Судді: