Рішення

від 14.09.2023 по справі 943/616/23

БУСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Єдиний унікальний номер №943/616/23

Провадження № 2/943/610/2023

14 вересня 2023 року м. Буськ

Буський районний суд Львівської області у складі:

головуючого-судді - Коса І.Б.,

секретаря судового засідання - Дутки С.І.,

за участю позивачки ОСОБА_1 та її представника адвоката Оприска М.В.,

за участю представників відповідача Замроз В.С., Іваничко Р.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Буську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

позивачка ОСОБА_1 через свого представника адвоката Оприска М.В. звернулася в суд із указаним позовом до Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» про визнання наказу протиправним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просить: визнати протиправним та скасувати наказ №46к від 03.03.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », виданий Комунальним некомерційним підприємством Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня»; поновити позивачку на посаді заступника директора з економічних питань Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня». Стягнути із відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу із 04 березня 2022 року по день ухвалення рішення суду, а також просить стягнути на користь позивачки судові витрати (судовий збір та витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.).

В обгрунтування заявлених вимог представник позивачки покликається на те, що з 05 січня 2022 року позивачка ОСОБА_1 працювала у відповідача КНП «Красненська міська лікарня» на посаді заступника директора з економічних питань, а згідно наказу №9 від 17.01.2022 позивачка також працювала у відповідача на посаді уповноваженої особи з публічних закупівель, як внутрішній сумісник, із 18 січня 2022 року по 31 березня 2022 року. Також наказом №31 від 28.03.2022 позивачку призначено відповідальною особою за публічні закупівлі товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану відповідно до постанови КМУ №169 від 28.02.2022. Позивачка ОСОБА_1 перебувала із 04 грудня 2022 року в соціальній відпустці на дітей, як мати трьох дітей віком до 15 років, після закінчення якої відпустка повинна була продовжитись основною щорічною відпусткою позивачки згідно написаної нею заяви, одночасно з вищевказаною соціальною відпусткою, підписаною особисто керівником позивачки, однак не переданої кадровику. Під час перебування позивачки в соціальній відпустці у неї захворіла дитина, після чого нею відкрито листок непрацездатності, під час якого зазнала цькування зі сторони керівника відповідача, який вимагав написання позивачкою заяви про звільнення з роботи за власним бажанням, а також під час перебування позивачки «на лікарняному» були зламані двері до її робочого кабінету та вилучені документи і оргтехніка. 21.12.2022 року відповідачем надіслано листом на адресу позивачки наказ №291к від 19.12.2022, яким вирішено вивести посаду заступника директора з економічних питань із 28 лютого 2023 року та повідомлення ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади, а згодом відповідачем видано спірний наказ №46к від 03.03.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », яким позивачку звільнено із займаної посади з 04 березня 2023 року. Однак, представник позивачки вважає спірний наказ відповідача незаконним і необгрунтованим, оскільки жодних змін в організації виробництва і праці у відповідача не було; виведення роботодавцем займаної позивачкою посади заступника директора з економічних питань обумовлено виключно бажанням відповідача щодо звільнення персонально позивачки; позивачці не запропоновано всіх наявних на час її звільнення вакантних посад; звільнення позивачки з роботи відбулось у відсутності позивачки (03.03.2023), під час її перебування «на лікарняному», без її згоди чи відмови від переведення на іншу посаду, а також позивачку звільнено у вихідний день (04.03.2023) та не надано їй відомість про нарахування заробітної плати. Крім того, представник позивачки звертає увагу на те, що ОСОБА_1 за внутрішнім сумісництвом виконувала обов`язки уповноваженої особи з публічних закупівель, однак при звільненні позивачці не запропоновано даної посади, на яку ще було прийнято іншу особу. Відтак, наведені доводи, на думку представника позивачки, безумовно свідчать про незаконність звільнення позивачки з роботи, а тому спірний наказ підлягає скасуванню із поновленням позивачки на раніше займаній посаді, а також із виплатою позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою судді від 11.04.2023 року вказану позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків позовної заяви строком на десять днів з дня отримання позивачкою копії цієї ухвали.

Ухвалою судді від 24.04.2023 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 19.05.2023 року закрито підготовче провадження та призначено дану справу до розгляду по суті.

Позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Оприско М.В. в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали повністю з вищенаведених мотивів та просили суд позов задовольнити, звернувши увагу на те, що без об`єктивних на те причин зі штатного розпису відповідача серед 131 посади була скорочена лише одна посада, яку обіймала позивачка - заступника директора з економічних питань, що є необ`єктивним і незаконним. Також на момент звільнення позивачки їй не запропонували жодної посади, хоча 38 вакансій у відповідача були наявними. Крім того, надали суду розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 від 14.09.2023 (а.с. 154-159), згідно якого середньоденний заробіток позивачки склав 605,30 грн., кількість робочих днів вимушеного прогулу (139), а тому просили стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2022 року по 14 березня 2023 року (день ухвалення рішення) в розмірі 84136,70 грн. (139х605,30). Також просили стягнути з відповідача на користь позивачки судовий збір по справі в розмірі 2147,20 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.

Представники відповідача: Замроз В.С. (представник за посадою) та ОСОБА_3 (представник за довіреністю) в судовому засіданні проти позовних вимог заперечили повністю та просили у їх задоволенні відмовити з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву від 13.09.2023 (а.с. 160-162).

Протокольною ухвалою суду від 14.09.2023 року відмовлено у прийнятті відзиву на позовну заяву від 13.09.2023 (а.с. 160-162), оскільки такий поданий з недотриманням приписів частини четвертої, пункту 2 частини п`ятої, частини сьомої статті 178 ЦПК України. Разом із тим, суд вважає такий відзив письмовими поясненнями відповідача по суті справи згідно пункту 3 частини першої статті 43 ЦПК України.

Як убачається з указаних письмових пояснень відповідача (відзив від 13.09.2023), що представник відповідача ОСОБА_4 просить у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Зокрема, покликається на те, що 02 грудня 2012 року відбулося засідання робочої групи, де в порядку денному розглянуто питання про виведення із штатного розпису посади заступника директора з економічних питань, а позивачці ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду уповноваженої особи з публічних закупівель, від якої позивачка відмовилась і бажала звільнитись за власним бажанням. Однак, того ж дня вона написала заяву про надання їй додаткової соціальної відпустки з 04 грудня 2022 року, під час якої вона неодноразово відкривала листки непрацездатності. Для того, щоб здійснити закупівлю енергоносіїв на наступний квартал 2023 року, на позивачку були покладені обов`язки відповідальної за публічні закупівлі, що на думку представника відповідача, не може вважатися внутрішнім сумісництвом. Знаючи, що позивачка не мала бажання продовжувати працювати у відповідача, колишній керівник відповідача прийняв на вакантну посаду ОСОБА_3 згідно наказу №289к від 15.12.2022 року, а тому даної вакантної посади (уповноваженої особи з публічних закупівель) вже не було. Також відповідач запропонував позивачці ті вакантні посади, що їй підходили згідно професії та кваліфікації позивачки. Крім того, представник відповідача вважає, що звільнення позивачки у вихідний день не заборонено чинним законодавством. Також на адвокатські запити представника позивачки відповідачем надано інформацію про відпрацьовані дні та доходи позивачки за попередні періоди, а судовий розгляд справи стороною відповідача не затягувався.

Заслухавши доводи сторін та їх представників, дослідивши матеріали та з`ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку, виходячи із таких мотивів.

Згідно статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно до приписів статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно частинипершої тадругої статті89ЦПК Українисуд оцінюєдокази засвоїм внутрішнімпереконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивному табезпосередньому дослідженнінаявних усправі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 05 січня 2022 року ОСОБА_1 прийнята на роботу на посаду заступника директора з економічних питань у КНП «Красненська міська лікарня», із якої була звільнена відповідачем 04 березня 2023 року в зв`язку з виведенням посади згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, ст. 5 Закону України №2136-ІХ від 01.07.2022, про що вбачається із трудової книжки позивачки (а.с. 12).

Крім того, як убачається із матеріалів справи, що позивачка ОСОБА_1 працювала у відповідача на посаді уповноваженої особи з публічних закупівель, як внутрішній сумісник, із 18 січня 2022 року (наказ №9 від 17.01.2022) по 31 березня 2022 року (наказ №54к від 01.04.2022), що підтверджується довідкою відповідача №78 від 06.03.2023 (а.с. 13).

Наказом відповідача №31 від 28.03.2022 року позивачку ОСОБА_1 , заступника директора з економічних питань, призначено відповідальною особою за публічні закупівлі товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану відповідно до постанови КМУ «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» №169 від 28.02.2022 в КНП «Красненська МЛ» (а.с. 14).

Наказом відповідача №289к від 15.12.2022 року ОСОБА_3 прийнято на роботу на посаду уповноваженої особи з публічних закупівель 1,0 ставки з 16 грудня 2022 року (а.с. 49).

Рішенням виконавчого комітету Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області №464 від 16.12.2022 року затверджено структуру та штатний розпис КНП «Красненська міська лікарня» на 2023 рік, де посада «заступника директора з економічних питань» передбачена до 01.03.2023 року (а.с. 104-105).

Відповідно до наказів відповідача №291к від 19.12.2022 та №94 від 19.12.2022, виведено посаду заступника директора з економічних питань з 28 лютого 2023 року, про що попередити позивачку ОСОБА_1 . При цьому, як встановлено судом, що вказані два накази про виведення посади позивачки датовані одним числом (19.12.2022), однак за різними номерами (№291к і №94) та є різними за обсягом і змістом, про що вбачається із матеріалів справи (а.с. 21, 120).

Як убачається із матеріалів справи, що відповідно до письмового попередження від 21.12.2022 року позивачку ОСОБА_1 (заступника директора з економічних питань, адміністративно-управлінського підрозділу) відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади 28 лютого 2023 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України, а також надано перелік вакантних посад у відповідача на момент такого попередження (водій легкового автомобіля, молодша медична сестра), із яким позивачка ознайомлена 26.12.2022 та повідомила про його оскарження в суді (а.с. 69).

Наказом відповідача №46к від 03.03.2023 року «Про звільнення ОСОБА_1 » у зв`язку тимчасовою непрацездатністю, перебуванням на листку непрацездатності та закриттям листка непрацездатності 03.03.2023, позивачку ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 04 березня 2023 року згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України та ст. 5 Закону України №2136-ІХ від 01.07.2022 (а.с. 60).

Вищевказані фактичні обставини підтверджується наявними у матеріалах справи письмовими доказами та не оспорюються сторонами, а тому в силу вимог частини першої статті 82 ЦПК України вказані обставини не підлягають доказуванню, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 6 статті 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Положеннями ч. 2 ст. 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у п. п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Як роз`яснено у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді спорів про звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Із матеріалів справи вбачається, що до структури відповідача на правах структурного підрозділу входять: відділи, служби, кабінети тощо, а також інші підрозділи, зокрема: амбулаторії смт. Красне, с. Задвір`я, с. Бортків, с. Сторонибаби, а також ФАПи с. Андріївка, с. Острівчик-Пильний, с. Петричі, с. Острів, с. Безброди, с. Куткір, с. Балучин, с. Русилів, с. Скнилів, с. Полтва, с. Утішків, а також підрозділи вторинної медичної допомоги та амбулаторної медичної допомоги (а.с. 118, 119, 174).

Крім того, як убачається із матеріалів справи, що на засіданні робочої групи по формуванню структури та штатного розпису відповідача, яке відбулось 02.12.2022, виведена виключно одна посада, яку обіймала позивачка «заступника директора з економічних питань». При цьому, кількість працівників у відповідача станом на 14.04.2023 року становила 93 штатні одиниці, хоча 38 вакансій у відповідача були наявними, однак не заповнені за відсутністю коштів на заробітну плату, про що повідомив у судовому засіданні представник відповідача М. Колачинський (а.с. 47, 121-122).

Разом із тим, судом встановлено, що відповідач, знаючи про майбутнє скорочення посади «заступника директора з економічних питань» після 02.12.2022, яку обіймала позивачка ОСОБА_1 , прийняв з 16 грудня 2022 року на роботу ОСОБА_3 на посаду уповноваженої особи з публічних закупівель 1,0 ставки, яку раніше також обіймала позивачка ОСОБА_1 .

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.02.2020 року в справі №369/7966/16-ц, власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому, як роз`яснив Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 травня 2023 року в справі №212/10456/21, що роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №331/8965/15-ц, від 25 лютого 2020 року у справі №310/9675/18.

Крім того, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2020 року в справі №761/41149/16-ц, де Суд зазначив, що роботодавець не запропонував жодної вакантної посади на підприємстві, включаючи структурні підрозділи, що існували в період від попередження позивача про скорочення, до його звільнення. Працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватися добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин.

Також подібний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 29 січня 2020 року в справі №761/41149/16-ц, де Суд зауважив, що за таких обставин, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що звільнення відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки на підприємстві у момент звільнення позивача були наявні посади, які могли бути запропоновані позивачу, виходячи з його професії, спеціальності, освіти та кваліфікації, що підтверджується також висновком із засідання профспілкового комітету первинної профспілкової організації ПАТ «НАК «Нафтогаз України», отже, роботодавцем не виконано обов`язок, частиною третьої статті 49-2 КЗпП України.

Крім того, як зауважив Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 січня 2023 року в справі №752/23602/20, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 вказувала, що її звільнення на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП проведено із порушенням, оскільки банк не запропонував їй всіх наявних вакантних посад на день її звільнення, за якими вона могла продовжити працювати; суди встановили, що 26 серпня 2020 року відповідач повідомив ОСОБА_1 про наступне звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, що підтверджується наданою копією вказаного попередження, де міститься відмітка про ознайомлення ОСОБА_1 із ним з датою 26 серпня 2020 року, а також ОСОБА_1 було під підпис ознайомлено із переліком вакантних вакансій (82 вакансії) в АТ «Укрексімбанк»; аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 було під підпис ознайомлено із переліком вакантних вакансій (82 вакансії) в АТ «Укрексімбанк» станом на 25 серпня 2020 року (т. 1, а. с. 118-120). Підпис ОСОБА_1 міститься на 1-й (попередження) та 3-й сторінці (перелік). За таких обставин помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не була ознайомлена із вакантними посадами у місті Києві, перелік яких міститься на а.с. 119; суди не звернули уваги на те, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення. Роботодавець не спростував доводи позивачки про те, що станом на дату її звільнення (26 жовтня 2020 року) були наявними вакантні посади за відповідною спеціальністю, і які не були запропоновані роботодавцем позивачці 26 жовтня 2020 року; з урахуванням встановлених судами обставин відсутні підстави для висновку, що банк на момент звільнення позивача (26 жовтня 2020 року) запропонував йому вакантні посади станом на день звільнення. Відсутні відповідні докази і в матеріалах справи. За таких обставин, апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що відповідач належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, а суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про задоволення позовних вимог.

Отже, у даній справі судом безспірно встановлено, що відповідач не в повній мірі виконав свій обов`язок, передбачений положеннями частини третьої статті 49-2 КЗпП України, зокрема, попереджаючи позивачку ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади 28 лютого 2023 року згідно пункту 1 статті 40 КЗпП України (письмове попередження від 21.12.2022), відповідач запропонував їй дві вакантні посади (водій легкового автомобіля, молодша медична сестра) виключно на момент такого попередження (21.12.2022). Однак, відповідач, в порушення вищевказаного законодавчого положення ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України та судової практики її застосування Верховним Судом, не запропонував позивачці всіх наявних вакантних посад на день її звільнення (04.03.2023) та які з`явилися у відповідача протягом цього періоду (21.12.2022 04.03.2023), за якими вона могла продовжити працювати у відповідача, чого представниками відповідача в ході розгляду справи не заперечувалося.

Разом із тим, суд вважає необгрунтованими покликання представника відповідача ОСОБА_4 у відзиві на позовну заяву від 13.09.2023 на те, що 02 грудня 2012 року на засіданні робочої групи, де розглянуто питання про виведення із штатного розпису посади заступника директора з економічних питань, позивачці ОСОБА_1 запропоновано вакантну посаду уповноваженої особи з публічних закупівель, від якої позивачка відмовилась і бажала звільнитись за власним бажанням, а також те, що знаючи, що позивачка не мала бажання продовжувати працювати у відповідача, колишній керівник відповідача прийняв на вакантну посаду ОСОБА_3 згідно наказу №289к від 15.12.2022 року, а тому даної вакантної посади (уповноваженої особи з публічних закупівель) вже не було, оскільки такі доводи не підтверджені жодними належними та допустимими доказами.

Відтак, оскільки позивачці не були запропоновані усі наявні у відповідача вакансії, включаючи також усі відокремлені підрозділи КНП «Красненська міська лікарня», на момент її звільнення з роботи та впродовж періоду від попередження про майбутнє звільнення до моменту звільнення, суд вважає, що спірне звільнення позивачки з роботи відбулось із порушенням вимог статті 49-2 КЗпП України, а тому, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу відповідача №46к від 03.03.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », виданий Комунальним некомерційним підприємством Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня», а також про поновлення позивачки ОСОБА_1 на посаді заступника директора з економічних питань Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня».

Відповідно до вимог ч. 1, ч. 2 ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

За правилами ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, зокрема, абзацу 3 пункту 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Оскільки звільнення позивачки відбулось 04.03.2023, а тому для обчислення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, за основу береться заробітна плата за фактично відпрацьовані позивачкою повних два календарні місяці, що передували дню звільнення, а саме: січень та лютий 2023 року.

Відповідно до пункту 5 Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац 2 пункту 8 Порядку).

Як убачається із особової картки №3 КНП «Красненської МЛ» та наданого представником позивачки розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 від 14.09.2023, що заробітна плата позивачки ОСОБА_1 (тобто за два останні місяці перед її звільненням) у січні 2023 року становила 2897,73 грн. (5 робочих днів), у лютому 2023 року 2550,00 грн. (4 робочих дні). Також із указаного розрахунку вбачається, що кількість робочих днів вимушеного прогулу ОСОБА_1 на момент ухвалення рішення (14.09.2023) становить 139 днів, а середньоденний заробіток позивачки становить 605,30 грн. (а.с. 154, 158).

Відтак, суд вважає, що з відповідача на користь позивачки слід стягнути середній заробіток позивачки за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2023 року (день звільнення з роботи) по 14 вересня 2023 року (день ухвалення рішення) в розмірі 84136,70 грн., що підтверджується розрахунком середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 від 14.09.2023, наданим представником позивачки, проведеного з урахуванням виплат за останні два календарні місяці роботи позивачки перед її звільненням та не спростований стороною відповідача.

Крім того, згідно статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки позивачкою сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн. згідно платіжної квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 14.04.2023, а тому враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, такий збір слід стягнути з відповідача на користь позивачки.

Разом із тим, відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно частинидругої статті137ЦПК Україниза результатамирозгляду справивитрати направничу допомогуадвоката підлягаютьрозподілу міжсторонами разоміз іншимисудовими витратами.Для цілейрозподілу судовихвитрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року в справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що у позовній заяві представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Оприском М.В. на виконання приписів пункту 9 частини третьої статті 175 ЦПК України зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивачка понесла та очікує понести у зв`язку із розглядом цієї справи, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Проте, відзив на позовну заяву чи заперечення проти цього попереднього розрахунку судових витрат позивачки до суду від відповідача не надходило.

Згодом, 30 травня 2023 року від адвоката Оприска М.В. в інтересах позивачки ОСОБА_1 до суду надійшла письмова заява про долучення доказів понесення судових витрат та стягнення витрат на правову допомогу від 27.05.2023 року про понесення позивачкою судових витрат та їх стягнення з відповідача КНП «Красненської міської лікарні» на користь позивачки ОСОБА_1 , що були понесені нею у зв`язку із наданням їй професійної правничої допомоги в сумі 30000,00 грн., до якої долучено копії Договору про надання правової допомоги №1-1803/23-ц від 18.03.2023 року та платіжної інструкції ПАТ КБ «Приватбанк» від 18.03.2023, що були направлені відповідачу по справі засобами поштового зв`язку, про що вбачається із матеріалів справи (а.с. 128-134).

При цьому, в силу приписів частини шостої статті 137 ЦПК України, обов`язок доведеннянеспівмірності витратпокладається насторону,яка заявляєклопотання прозменшення витратна оплатуправничої допомогиадвоката,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Однак, письмових заперечень від відповідача КНП «Красненської міської лікарні» проти задоволення вказаної заяви чи стягнення судових витрат на користь позивачки, до суду не надходило.

В підтвердження заявлених вимог представником позивачки до вищевказаної заяви про стягнення витрат на правову допомогу від 27.05.2023 року додано, зокрема, Договір про надання правової допомоги №1-1803/23-ц від 18.03.2023 року, укладений між позивачкою ОСОБА_1 та АБ «Оприско та партнери», в силу пунктів 1, 2.1 якого позивачка доручила адвокату Оприску М.В. представляти її інтереси в суді та інших органах і установах у справі за позовом ОСОБА_1 до КНП Краснеської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» про визнання протиправним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідно до п. 4.2 цього Договору сторони узгодили, що за ведення цієї справи у суді першої інстанції замовник сплачує виконавцеві гонорар у фіксованій сумі 30000,00 грн, що включає: збір та обробку доказів, консультації, підготовку та подання позовної заяви, інших необхідних заяв та клопотань, необхідну участь у судових засіданнях. Також представником позивачки до заявленого клопотання долучено докази оплати позивачкою зазначеної суми гонорару на користь АБ «Оприско та партнери», що підтверджується платіжною інструкцією ПАТ КБ «Приватбанк» від 18.03.2023 (а.с. 134).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19, Суд зауважив, що чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, Суд зазначив, що в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Крім того, Суд зауважив, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, Велика ПалатаВерховного Судуу постановівід 12травня 2020року усправі N904/4507/18прийшла довисновку проте,що «гонораруспіху» єформою оплативинагороди адвокату,визнавши законністьвизначення міжадвокатом таклієнтом удоговорі пронадання правовоїдопомоги такоговиду винагородияк «гонораруспіху»,що відповідаєпринципу свободидоговору тачисленній практиціЄвропейського судуз правлюдини.

Зважаючи нате,що витратина професійнуправничу допомогубули підтвердженіналежними тадопустимими доказами,беручи доуваги обсягвиконаних робіт(наданихпослуг),здійснених адвокатомОприском М.В.,складність справита їїзначення дляпозивачки,відсутність клопотаннявідповідача прозменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката та відсутність заперечень відповідача з цього приводу, а тому враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, суд вважає, що заяву про стягнення витрат на правову допомогу від 27.05.2023 слід задовольнити повністю, стягнувши із відповідача на користь позивачки понесені останньою витрати на правову допомогу в розмірі 30000,00 грн.

Ураховуючи наведене та керуючись статтями 2, 4, 8, 10, 11, 12, 13, 76, 77, 78, 81, 82, 133, 137, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Позов задоволити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ № 46к від 03.03.2023 року «Про звільнення ОСОБА_2 », виданий Комунальним некомерційним підприємством Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника директора з економічних питань Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня».

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04 березня 2022 року по 14 вересня 2023 року (день ухвалення рішення) в розмірі 84136, 70 грн (вісімдесят чотири тисячі сто тридцять шість гривень 70 копійок).

Стягнкти з Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» на користь ОСОБА_1 судовий збір по справі в розмірі 2147, 20 грн (дві тисячі сто сорок сім гривень 20 копійок).

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн (тридцять тисяч гривень).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги через Буський районний суд Львівської області до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється із дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Представник позивачки: ОСОБА_5 ( АДРЕСА_2 ).

Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство Красненської селищної ради Золочівського району Львівської області «Красненська міська лікарня» (80560, смт. Красне, вул. Золочівська, буд. 10, Золочівського району Львівської області, код ЄДРПОУ 43919770).

Представник відповідача: Замроз Володимир Степанович (80560, смт. Красне, вул. Золочівська, буд. 10, Золочівського району Львівської області).

Представник відповідача: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ).

Повний текст судового рішення виготовлено: 25 вересня 2023 року.

Суддя: І. Б. Кос