ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 вересня 2023 року
м. Київ
справа № 444/1657/19
провадження № 51-2102 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
засудженого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019140240000387, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Жовківського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, якщо він протягом цього строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Суд задовольнив частково цивільний позов ОСОБА_8 і постановив стягнути з ОСОБА_6 на його користь 17 634,92 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 70 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Також суд прийняв рішення щодо розподілу процесуальних витрат і долі речових доказів.
Львівський апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання та ухвалив новий вирок від 07 лютого 2023 року, яким призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, звільнив його від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком 1 рік і покладанням обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він, 24 квітня 2019 року близько 20:00, керуючи автомобілем марки «БМВ 530» (н.з. НОМЕР_1 ), рухаючись по автодорозі «Львів - Рава - Руська» на 21 км + 720 м у Жовківському районі Львівської області, порушив вимоги пунктів 1.2; 1.5; 1.10 (у частині значення термінів «безпечна дистанція», «небезпека для руху»); підпунктів «б», «д» п. 2.3; п. 12.3; пп. «б» п. 12.9 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), а також розд. 33 (у частині вимог заборонного дорожнього знака 3.29 «70») і розд. 34 ПДР (у частині вимог дорожньої розмітки 1.1 (вузька суцільна лінія), під час руху по смузі руху до м. Рава-Руської проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, не врахував дорожньої обстановки і стану керованого ним транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух і безпечно керувати ним, перевищив дозволену максимальну швидкість 70 км/год, на ділянці дороги, де була нанесена на дорожнє полотно вузька суцільна лінія горизонтальної дорожньої розмітки, перетнув її, без причин технічного характеру, виїхав на смугу зустрічного руху, на якій допустив зіткнення з автомобілем марки «Ауді А4» (р.з. НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_9 , котрий виконував маневр повороту ліворуч. У результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Ауді А4» ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння (важку поєднану травму тіла, закриту черепно-мозкову травму зі струсом головного мозку, тупу травму живота, розрив селезінки, забій правої нирки; множинні забійні рани на голові, правому плечі, тулубі зліва).
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду на підставі ст. 414 КПК України та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що висновок цього суду про необхідність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання є необґрунтованим і таким, що зроблений без урахування сукупності всіх обставин, які мають правове значення. Зокрема, стверджує, що апеляційний суд призначив таке покарання, пославшись виключно на порушені засудженим вимоги ПДР і наслідки дорожньо-транспортної пригоди, водночас не врахував позитивних даних про особу ОСОБА_6 , обставин, що пом`якшують покарання, а також перебування на його утриманні дружини, яка є особою з інвалідністю, і двох малолітніх дітей.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду і виключити призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Стверджує, що апеляційний суд не роз`яснив йому право заявляти клопотання про дослідження даних про його особу та, відповідно, не врахував їх під час призначення додаткового покарання. Вважає, що конкретні обставини кримінального правопорушення, визнання ним своєї вини, сімейні обставини і часткове відшкодування шкоди потерпілому в сукупності свідчать про можливість не застосовувати до нього додаткового покарання, оскільки в разі позбавлення його права керувати транспортними засобами він втратить можливість їздити на роботу до м. Львова, що на відстані 80 км від місця його проживання, утримувати родину, возити дружину до медичних закладів і надалі відшкодовувати заподіяну потерпілому шкоду.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 просив задовольнити касаційні скарги сторони захисту на викладених у них підставах.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційних скарг сторони захисту відсутні, оскільки вирок апеляційного суду є законним і обґрунтованим.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 КК України, а також вид і розмір призначеного йому основного покарання в касаційних скаргах не оспорюються.
Згідно з положеннями статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності і даним про особу винного.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Так, санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого. Це положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, а доцільність призначення додаткового покарання вирішується судом у кожному конкретному випадку.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаним приписам повинен відповідати і вирок апеляційного суду, а також, згідно з положеннями ч. 2 ст. 420 КПК України, загальним вимогам до вироків. Крім цього, у ньому має бути зазначено мотиви ухваленого рішення, статті закону, які порушено судом першої інстанції, і в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 цим вимогам кримінального процесуального закону відповідає.
Так, перегляд вироку Жовківського районного суду Львівської області від 10 жовтня 2022 року щодо ОСОБА_6 в апеляційному порядку здійснено за апеляційною скаргою прокурора, у якій він, не оспорюючи кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 286 КК України та доведеності вини ОСОБА_6 у його вчиненні, вказував на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і його особі внаслідок м`якості, а саме на незастосування судом додаткового порання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Просив скасувати вирок у частині призначеного ОСОБА_6 покарання і ухвалити новий, яким призначити йому покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки і на підставі ст. 75 КК України звільнити засудженого від відбування призначеного основного покарання з іспитовим строком тривалістю 1 рік і покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.
У касаційній скарзі ОСОБА_6 зазначив, що апеляційний суд не роз`яснив йому права подавати для дослідження докази, які мають правове значення під час призначення покарання, внаслідок чого врахував лише доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі. Проте ці аргументи засудженого є безпідставними.
Матеріалами справи підтверджено, що після відкриття провадження за вказаною апеляційною скаргою суд апеляційної інстанції в порядку підготовки до апеляційного розгляду відповідно до вимог ст. 401 КПК України надіслав ОСОБА_6 і його захиснику копію цієї скарги та встановив строк, протягом якого могли бути подані заперечення на неї. Однак сторона захисту не скористалася своїм правом письмово обґрунтувати заперечення щодо змісту і вимог апеляційної скарги прокурора та заявити клопотання про дослідження тих чи інших обставин або даних про особу засудженого. Крім цього, ОСОБА_6 , якому до початку судового розгляду в апеляційному суді була вручена пам`ятка з інформацією про його права й обов`язки, під час судового розгляду зазначив, що не має жодних клопотань. Враховуючи наведені обставини, а також те, що ОСОБА_6 був забезпечений захисником - професійним адвокатом, відсутні підстави вважати, що він був недостатньо проінформований щодо практичної можливості ставити перед апеляційним судом питання про дослідження доказів, які стосуються даних про його особу. У свою чергу апеляційний суд дотримався засад змагальності сторін, свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості, а також забезпечення права на захист і надав стороні захисту розумну можливість представити свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно зі стороною обвинувачення.
За наслідками перевірки доводів прокурора апеляційний суд задовольнив його апеляційну скаргу, скасував вирок місцевого суду в частині покарання і призначив ОСОБА_6 , крім основного, також і додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
У своєму вироку суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про невмотивованість рішення місцевого суду про незастосування щодо ОСОБА_6 додаткового покарання, водночас вказав обставини, що не були враховані судом першої інстанції під час обрання міри примусу, і мотиви, з яких він не погодився з висновками місцевого суду.
Так, апеляційний суд, перевіривши правильність призначеного ОСОБА_6 покарання, врахував обставини, на які послався місцевий суд, а саме ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України є тяжким злочином, дані про особу винного, зокрема його позитивну характеристику за місцем проживання та сімейний стан, пом`якшуючу покарання обставину - щире каяття і відсутність обставин, що його обтяжують. На підставі наведених даних суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду про необхідність призначення ОСОБА_6 основного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, яке є наближеним до мінімального в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України. З огляду на наведені обставини в сукупності з активним сприянням ОСОБА_6 розкриттю злочину апеляційний суд, застосувавши принцип індивідуалізації покарання, звільнив засудженого від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Отже дані, на які засуджений та захисник посилаються у касаційних скаргах, зокрема про те, що ОСОБА_6 має на утриманні двох малолітніх дітей і дружину, яка є особою з інвалідністю, враховані судом при обранні міри покарання
Водночас апеляційний суд дійшов висновку, що місцевий суд, не застосувавши до ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, по суті залишив поза увагою конкретні обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, натомість помилково врахував дії іншого водія, який став учасником дорожньо-транспортної пригоди, тоді як жодних відомостей про порушення останнім вимог ПДР, які би перебували у причинно-наслідковому зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками, у цьому кримінальному провадженні не встановлено.
Тому суд апеляційної інстанції, врахувавши наведені вище обставини і дані про особу ОСОБА_6 в сукупності з конкретними обставинами кримінального правопорушення, а саме характером і обсягом допущених ним грубих порушень вимог ПДР, що свідчать про підвищений рівень суспільної небезпеки його протиправних дій, які призвели до заподіяння потерпілому тяжких тілесних ушкоджень, призначив ОСОБА_6 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, оскільки дійшов висновку, що в поєднанні з основним покаранням це додаткове покарання сприятиме реалізації принципу його індивідуалізації, більш успішному досягненню цілі виправлення та перевиховання засудженого і попередження вчиненню нових правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху як засудженим, так і іншими особами.
У вироку апеляційний суд навів переконливі аргументи і підстави для прийняття такого рішення, врахував усі обставини, що мають значення під час вибору заходу примусу та не порушив загальних засад призначення покарання, установлених КК України. У цьому конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.
Підстав вважати рішення апеляційного суду про доцільність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами необґрунтованим, про що засуджений та його захисник порушили питання в касаційних скаргах, колегія суддів не вбачає.
Зокрема, у касаційних скаргах засуджений та його захисник як на підставу для незастосування додаткового покарання посилаються на часткове відшкодування потерпілому заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди. Під час перевірки цих доводів було встановлено, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілий ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя у момент заподіяння, у зв`язку з чим змушений був перенести оперативне втручання, втратив орган, проходив довготривале лікування, витрати на яке становили 17 634,92 грн, був позбавлений можливості працювати, а також зазнав моральної шкоди, яка визначена місцевим судом у розмірі 70 000 грн. Проте засуджений, будучи працездатною людиною молодого віку, після дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася у квітні 2019 року, лише перед поданням касаційної скарги надав потерпілому допомогу в розмірі 15 000 грн, що є неспівмірним із заподіяною йому шкодою, свої зобов`язання щодо відшкодування решти спричиненої шкоди не виконав. Така поведінка ОСОБА_6 не свідчить про його намір залагодити свою провину і виправити наслідки вчиненого.
Що стосується посилання засудженого на те, що внаслідок позбавлення його права керувати транспортними засобами він втратив можливість дістатися до місця роботи в обласний центр, то на підтвердження даних про його працевлаштування сторона захисту не надала жодних відомостей.
Крім того, сторона захисту наполягала на врахуванні сімейних обставин ОСОБА_6 , зокрема стану здоров`я його дружини, яка є особою з інвалідністю ІІІ групи. З цього приводу в судовому засіданні ОСОБА_6 пояснив, що його дружина за станом здоров`я не позбавлена можливості самостійно пересуватися на невеликі відстані, їй протипоказана лише робота з тривалим перебуванням на ногах. Водночас сторона захисту не надала документальних підтверджень тому, що дружина засудженого за станом здоров`я не має можливості самостійно керувати транспортним засобом, зокрема спеціально обладнаним для осіб з інвалідністю. У разі ж відсутності такої можливості вона не позбавлена права звернутися до органу місцевого самоврядування, в користуванні якого перебувають транспортні засоби спеціалізованого призначення, для отримання відповідних послуг із перевезення. Тобто позбавлення засудженого права керувати транспортним засобом, усупереч доводам у касаційних скаргах, не створить непереборних перешкод для відвідування його дружиною закладів охорони здоров`я.
Отже, переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків з питання правильності призначеного ОСОБА_6 додаткового покарання і справедливості обраного йому заходу примусу, сторона захисту у касаційних скаргах не навела.
Вирок апеляційного суду ухвалено з дотриманням вимог статей 370, 420 КПК України.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення, не встановлено.
За таких обставин касаційні скарги засудженого і його захисника не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
у х в а л и в :
Вирок Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і захисника ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді
ОСОБА_10 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Суд | Касаційний кримінальний суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 21.09.2023 |
Оприлюднено | 27.09.2023 |
Номер документу | 113722515 |
Судочинство | Кримінальне |
Кримінальне
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Ємець Олександр Петрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні