Постанова

від 20.09.2023 по справі 916/1156/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 вересня 2023 рокум. ОдесаСправа № 916/1156/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Таран С.В.,

Суддів: Поліщук Л.В., Богатиря К.В.,

при секретарі судового засідання: Колцун В.В.,

за участю представників:

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" Папуша А.О.,

від Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" участі не брали,

розглянувши апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "Агромарін"

на рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2023, прийняте суддею Шаратовим Ю.А., м. Одеса, повний текст складено 16.02.2023,

у справі №916/1156/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська"

до відповідача: Виробничо-комерційної фірми "Агромарін"

про стягнення 1 084 209,26 грн

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" звернулось з позовом до Виробничо-комерційної фірми "Агромарін", в якому з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог б/н та б/д (вх.№13241/22 від 15.07.2022) та про зміну предмета позову б/н та б/д (вх.№19828/22 від 16.09.2022) просило стягнути з відповідача на користь позивача борг у загальній сумі 1084209,26 грн, з яких: основна заборгованість у сумі 631000 грн, інфляційні втрати в сумі 185081,78 грн, 3% річних в сумі 30584,73 грн та пеня в сумі 237542,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором на поставку молока №10 від 01.01.2021.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 15.06.2022 відкрито провадження у справі №916/1156/22.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково; стягнуто з Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" 631000 грн основного боргу, 185081,78 грн інфляційних втрат, 30584,73 грн 3% річних, 23754,28 грн пені та витрати по сплаті судового збору в розмірі 16263,14 грн; у задоволенні позову в частині стягнення 213788,47 грн пені відмовлено.

Судове рішення мотивоване доведеністю позивачем факту неналежного виконання Виробничо-комерційною фірмою "Агромарін" прийнятих на себе зобов`язань за договором на поставку молока №10 від 01.01.2021, а також наявністю підстав для зменшення заявленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" до стягнення суми пені.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Зокрема, в апеляційній скарзі скаржник наголошує на тому, що надані позивачем до місцевого господарського суду товарно-транспортні накладні, спеціалізовані товарні накладні та приймальні квитанції на закупівлю молочної сировини, враховуючи наявність між сторонами правовідносин за іншим договором, не надають можливості встановити достовірні, правильні і точні відомості щодо кількості та вартості поставленого товару саме за договором на поставку молока №10 від 01.01.2021, що, в свою чергу, зумовлює також відсутність доказів підтвердження правильності використаних позивачем під час розрахунку 3% річних та інфляційних втрат розмірів вихідних даних (заборгованості і періодів її виникнення) та, як наслідок, унеможливлює перевірку обґрунтованості вказаних розрахунків. Крім того, апелянт зазначає про те, що ціна за молоко, яке поставлялось за договором на поставку молока №10 від 01.01.2021 у період з січня місяця 2021 року по вересень місяць 2021 року, не була узгоджена сторонами, а також про те, що позивач неналежним чином виконував умови вищенаведеного договору (а саме: не дотримувався вимог щодо мінімальної норми відвантаження молока за одну поставку (партію), а після 25.12.2021 взагалі припинив поставки молока, що свідчить про фактичну односторонню відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" від виконання цього договору).

У відзиві на апеляційну скаргу б/н та б/д (вх.№561/23/Д1 від 18.04.2023) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" просить у задоволені апеляційної скарги Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" відмовити. Зокрема, позивач посилається на те, що він належно виконував умови договору на поставку молока №10 від 01.01.2021, а саме: на підставі відповідних заявок відповідача здійснював поставку останньому товару, у той час як останній приймав цей товар без зауважень, проте систематично затримував оплату вартості поставленого товару та сплачував його вартість не у повному обсязі. Водночас позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що ціна кожної поставленої відповідачу партії молока визначена у підписаних сторонами видаткових накладних, а також на те, що факт постачання молока відповідачу додатково підтверджується наявними у матеріалах справи податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 11.04.2023 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження та в подальшому ухвалою суду від 11.05.2023 вирішено розглянути дану апеляційну скаргу поза межами строку, встановленого частиною першою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено справу №916/1156/22 до розгляду на 14.06.2023 об 11:00.

З метою повного та всебічного розгляду апеляційної скарги з забезпеченням принципу змагальності та надання учасникам справи необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи, а також правильного застосування законодавства Південно-західним апеляційним господарським судом у судовому засіданні 14.06.2023 шляхом постановлення протокольної ухвали було оголошено перерву до 11:00 год 26.07.2023.

З огляду на оголошення повітряної тривоги, судове засідання у справі №916/1156/22, призначене на 26.07.2023 о 11:00, не відбулося, про що складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 розгляд справи №916/1156/22 призначено на 06.09.2023 о 10:30.

Між тим, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги судове засідання у справі №916/1156/22, призначене на 06.09.2023 о 10:30, не відбулося, що підтверджується відповідною довідкою.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 розгляд справи №916/1156/22 призначено на 20.09.2023 о 9:45.

У судовому засіданні 20.09.2023 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" висловив заперечення проти задоволення апеляційної скарги; представник Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" участі не брав, хоча був належним чином сповіщений про дату, час та місце його проведення, що підтверджується матеріалами справи (т.VII а.с.113, 114).

Колегія суддів зауважує, що з 05.10.2021 офіційно розпочали функціонування три підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи: "Електронний кабінет", "Електронний суд", підсистема відеоконференцзв`язку, у зв`язку з чим, відповідно до частини шостої статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

За умовами частини сьомої статті 6 Господарського процесуального кодексу України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

В силу пункту 17 глави 1 розділу ІІІ Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (далі Положення) особам, які зареєстрували "Електронний кабінет", суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до "Електронного кабінету" таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з пунктом 37 глави 2 наведеного розділу підсистема "Електронний суд" забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя.

Таким чином, з 05.10.2021, тобто з дати початку функціонування таких підсистем ЄСІТС як "Електронний кабінет" та "Електронний Суд", зазнав змін існувавший до цього порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, передбачений, зокрема, підпунктами 17.1, 17.5, 17.14 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, у тому числі порядок вручення судових рішень. Відтак з 05.10.2021 вручення судом судових рішень особам, які зареєстрували Електронний кабінет, здійснюється в електронній формі шляхом надсилання судових рішень до електронного кабінету таких осіб.

Відповідно до інформації з Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" відповідач у даній справі Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" та повноважний представник відповідача адвокат Гусаров Олександр Леонідович зареєстрували свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, а відтак апелянт мав свій зареєстрований електронний кабінет, через який отримав доступ до справи №916/1156/22 (зокрема, до документів та судових рішень у цій справі).

Як вбачається з наявних у матеріалах справи довідок про доставку документа в кабінет електронного суду, сформованих у Комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №916/1156/22, якою розгляд даної справи призначено на 20.09.2023 о 9:45, була надіслана Виробничо-комерційній фірмі "Агромарін" та адвокату Гусарову Олександру Леонідовичу до їх електронних кабінетів та доставлена останнім 06.09.2023 о 17:26.

У пункті 2 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи. Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З огляду на викладене, датою вручення Виробничо-комерційній фірмі "Агромарін" та адвокату Гусарову Олександру Леонідовичу ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №916/1156/22 є 07.09.2023 (робочий день, наступний за днем відправлення вказаної ухвали).

У випадку, якщо особа (учасник справи) зареєструвала свій Електронний кабінет, електронна форма вручення їй судових рішень є обов`язковою та пріоритетною щодо письмової форми вручення, яка, на відміну від електронної форми, може бути реалізована судом у зазначеному випадку лише за окремою заявою учасника справи.

Саме така правова позиція суду касаційної інстанції викладена в ухвалах Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №916/3104/21 та від 17.05.2023 у справі №910/15120/20.

Господарський процесуальний кодекс України не покладає на суд обов`язку направляти учаснику справи копію судового рішення у паперовій формі, у випадку, якщо особа зареєструвала свій Електронний кабінет, має доступ до функціонуючих підсистем та документів у межах відповідної справи.

В силу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Інформація про стан судових справ є відкритою і кожна заінтересована особа може дізнатися про прийняті судом рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, в якому ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.09.2023 у справі №916/1156/22 була оприлюднена 08.09.2023, тим більше, що Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" безумовно було обізнане про існування даного судового провадження, оскільки, виступаючи апелянтом у цій справі, тобто самим ініціатором апеляційного перегляду оскаржуваного ним рішення, є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи і несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття заходів щодо отримання інформації про рух справи.

За таких обставин, Південно-західний апеляційний господарський суд вжив усіх належних та необхідних заходів для повідомлення скаржника про судовий розгляд даної справи, проте останній своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, що, з огляду на те, що явка повноважних представників сторін у судовому засіданні обов`язковою не визнавалась, не перешкоджає апеляційному перегляду оскаржуваного рішення місцевого господарського суду за відсутності належним чином повідомленого апелянта.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" ("Постачальник") та Виробничо-комерційною фірмою "Агромарін" ("Покупець") укладено договір на поставку молока №10 (далі договір №10 від 01.01.2021), відповідно до пунктів 1.1, 1.3 якого Постачальник зобов`язався передати, а Покупець прийняти та оплатити молоко. Кількість і сорт молока вказується в накладних.

У пунктах 3.1, 3.2, 3.6 договору №10 від 01.01.2021 визначено, що поставка проводиться партіями. На кожну партію виписується відповідна накладна. Поставка проводиться за узгодженим графіком поставки молока (додаток №1 до договору) з урахуванням наступних базових (мінімальних) умов, які також застосовуються при відсутності узгодженого графіка поставки молока або окремих його положень (зокрема, мінімальна норма відвантаження молока за одну поставку (партія): не менше 3-х тонн). Термін поставки партії молока один день. Датою завершення поставки (отримання) молока є дата приймання молока Покупцем, яка вказується в оформленій накладній. Покупець має право в будь-який час відмовитися від приймання і оплати всієї партії молока при невідповідності якості та кількості молока проти документів Постачальника на молоко чинним стандартам, умовам цього договору, а також при недотриманні умов поставок.

В силу пунктів 4.1, 4.2, 4.4, 5.1 договору №10 від 01.01.2021 ціна молока узгоджується сторонами протоколом погодження цін. Протокол узгодження цін і узгоджені їм ціни на молоко дійсні від дати складання протоколу до дати отримання відповідного повідомлення Покупцем Постачальника про зміну закупівельних цін. Загальна вартість поставленої партії молока, яка оплачується Покупцем, визначається виходячи з кількості прийнятого молока і ціни молока з протоколу узгодження цін, який діяв на дату поставки. Оплата за молоко здійснюється коштами протягом 15-ти днів в зимовий період і 30-ти днів в літній період з моменту його отримання.

Згідно з пунктом 6.2 договору №10 від 01.01.2021 у разі прострочення грошових зобов`язань винна сторона несе перед іншою стороною відповідальністю у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Відповідно до пункту 8.1 договору №10 від 01.01.2021 цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021.

На виконання вищенаведеного договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" поставило Виробничо-комерційній фірмі "Агромарін" товар на загальну суму 2055652,48 грн, на підтвердження чого позивачем до суду першої інстанції було подано копії приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини, видаткових накладних, спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини, податкових накладних та кільцевих довіреностей.

Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" перерахувала на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" грошові кошти у загальній сумі 1424652,48 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії платіжних доручень та виписок по банківському рахунку позивача.

В адресованій відповідачу претензії №7 від 05.01.2022 позивач, посилаючись на неналежне виконання Виробничо-комерційною фірмою "Агромарін" договору №10 від 01.01.2021, просив протягом 7 календарних днів з дня отримання даної претензії погасити заборгованість з оплати товару, поставленого на підставі вказаного договору.

За результатами розгляду вищенаведеної претензії Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" надіслала позивачу лист №27/1 від 27.01.2022, в якому підтвердила факт існування заборгованості за договором №10 від 01.01.2021, зазначила про виникнення цього боргу внаслідок поважних причин та просила погодити графік погашення заборгованості.

Листом №4 від 03.02.2022 позивач повідомив відповідача про те, що наполягає на погашенні заборгованості, проте вважає за можливе запропонувати графік виплат.

У матеріалах справи також містяться копії підписаних сторонами протоколу погодження цін на молоко б/н від 01.09.2021 до договору №10 від 01.01.2021, а також низки актів звірки взаємних розрахунків між сторонами станом на 31.01.2021, на 28.02.2021, на 31.03.2021, на 30.04.2021, на 31.05.2021, на 30.06.2021, на 31.07.2021, на 31.08.2021, на 30.09.2021, на 31.10.2021, на 30.11.2021 та на 31.12.2021.

Предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" 631000 грн основної заборгованості за поставлений товар, 185081,78 грн інфляційних втрат, 30584,73 грн 3% річних та 237542,75 грн пені, нарахованих у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором №10 від 01.01.2021.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності позивачем факту неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе за договором №10 від 01.01.2021 зобов`язань в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар, а відтак із правомірності заявлених позовних вимог про стягнення основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені, при цьому суд першої інстанції дійшов висновку про наявністю підстав для зменшення заявленої Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" до стягнення суми штрафних санкцій.

Колегія суддів погоджується з вищенаведеним висновком Господарського суду Одеської області про наявність підстав для часткового задоволення позову з огляду на наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захист цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочин.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №10 від 01.01.2021 є договором поставки.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Отже, договір №10 від 01.01.2021 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов`язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як зазначалося вище, підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" з позовом у даній справі визначено наявність у Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" заборгованості перед позивачем за договором №10 від 01.01.2021, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаним правочином та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що, з огляду на вищенаведені приписи законодавства, господарська операція пов`язана не з самим фактом підписання договору, а з фактом руху активів суб`єкта господарювання та руху його капіталу, натомість сам по собі договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку, оскільки останній свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, у той час як первинні документи складаються лише за фактом надання послуг (виконання робіт, передачі товару тощо).

Водночас колегія суддів наголошує на тому, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а тому суду у розгляді даної справи, окрім обставин оформлення первинних документів, необхідно дослідити факт наявності або відсутності реального руху такого товару (як-то: обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця).

При цьому поставка товару може підтверджуватися за допомогою належних та допустимих доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Колегія суддів вбачає, що на виконання договору №10 від 01.01.2021 позивач поставив Виробничо-комерційній фірмі "Агромарін" товар на загальну суму 2055652,48 грн, про що свідчать наявні у матеріалах справи копії первинних документів (а саме: приймальних квитанцій на закупівлю молочної сировини та спеціалізованих товарних накладних на перевезення молочної сировини, підписаних сторонами без зауважень, і видаткових накладних, які також підписані без зауважень та скріплені печатками сторін) та податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних за господарськими операціями з поставки Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" відповідачу товару на підставі відповідних видаткових накладних.

Між тим Виробничо-комерційна фірма "Агромарін" свої зобов`язання в частині оплати за поставлений на підставі вищенаведеного договору товар виконало не у повному обсязі, сплативши лише 1424652,48 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та виписками по банківському рахунку позивача.

У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що докази проведення відповідачем повної оплати вартості товару, поставленого на підставі договору №10 від 01.01.2021, у матеріалах справи відсутні та Виробничо-комерційною фірмою "Агромарін" до суду першої інстанції не подані.

Таким чином, враховуючи викладені вище норми права та узгоджені сторонами умови договору №10 від 01.01.2021, беручи до уваги не подання до суду першої інстанції доказів проведення повної оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі вказаного договору, що зумовлює наявність у останнього відповідного боргу, Південно-західний апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" 631000 грн основної заборгованості (2055652,48 грн - 1424652,48 грн = 631000 грн).

Посилання апелянта на те, що надані позивачем до місцевого господарського суду первинні документи, враховуючи наявність між сторонами правовідносин за іншим договором, не надають можливості встановити факт поставки товару саме за договором №10 від 01.01.2021, судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки підписані сторонами без зауважень та скріплені печатками останніх видаткові накладні містять посилання на договір №10 від 01.01.2021, що дозволяє однозначно ідентифікувати проведення поставки за цими накладними саме на виконання зазначеного договору.

Доводи скаржника про те, що ціна за молоко, яке поставлялось за договором на поставку молока №10 від 01.01.2021 у період з січня місяця 2021 року по вересень місяць 2021 року, не була узгоджена сторонами, є необґрунтованими, оскільки у всіх вищенаведених видаткових накладних визначені кількість товару та його ціна, а сам по собі факт оформлення протоколу погодження цін до договору №10 від 01.01.2021 лише 01.09.2021, з огляду на підписання відповідачем відповідних видаткових накладних без будь-яких заперечень та зауважень, жодним чином не свідчить про неузгодження вартості поставки, тим більше, що від отримання товару за ціною, вказаною у зазначених накладних, відповідач не відмовився.

Твердження Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" про те, що позивач не дотримувався вимог щодо мінімальної норми відвантаження молока за одну поставку (партію) і після 25.12.2021 взагалі припинив поставки молока, що, за твердженням апелянта, свідчить про фактичну односторонню відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" від виконання договору №10 від 01.01.2021, апеляційним господарським судом до уваги не приймаються, оскільки відповідач без зауважень приймав товар у кількості, вказаній у видаткових накладних, а припинення поставки молока жодним чином не звільняє скаржника від обов`язку сплатити вартість раніше поставленого за цим договором товару, тим більше, що строк дії договору №10 від 01.01.2021 закінчився 31.12.2021 (пункт 8.1 вказаного договору).

При цьому суд апеляційної інстанції зазначає, що невиконання грошового зобов`язання правильно кваліфіковане судом першої інстанції як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а самого відповідача визначено таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур`єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно зі статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Саме таку правову позицію викладено у пунктах 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013.

У застосуванні індексації колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду також враховуються рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997. У листі Верховного Суду України №62-97р. від 03.04.1997 зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а у середньому за місяць, тому умовно слід виходити з того, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, що складають будь-який період, перемножити між собою.

З огляду на вищевикладене, місцевим господарським судом за результатами перевірки правильності проведеного позивачем розрахунку, виконаного з урахуванням належних вихідних даних (зокрема, розміру основного боргу та періоду виникнення заборгованості), обґрунтовано задоволено позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" 3% річних у загальній сумі 30584,73 грн (за періоди з 16.01.2021 по 15.09.2022) та інфляційних втрат у загальній сумі 185081,78 грн (за періоди з лютого місяця 2021 року по вересень місяць 2022 року).

За умовами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В силу частин першої, другої та четвертої статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до приписів статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Статтею 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 Цивільного кодексу України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Пунктом 6.2 договору №10 від 01.01.2021 передбачено, що у разі прострочення грошових зобов`язань винна сторона несе перед іншою стороною відповідальністю у вигляді сплати пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення.

Колегія суддів, перевіривши правильність проведеного позивачем розрахунку пені, зазначає, що останнім правомірно нараховано Виробничо-комерційній фірмі "Агромарін" пеню у загальній сумі 237542,75 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором №10 від 01.01.2021 (за період з 16.01.2021 по 15.09.2022).

Жодних доводів стосовно неправильності проведеного Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Дністровська" розрахунку пені апеляційна скарга не містить.

Разом з тим, встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 237542,75 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір до 23754,28 грн.

Зменшуючи розмір штрафних санкцій, Господарський суд Одеської області врахував ступінь виконання відповідачем зобов`язань, відсутність доказів настання для позивача негативних наслідків у вигляді понесення збитків внаслідок порушенням умов договору №10 від 01.01.2021, погіршення фінансового стану останнього або його господарської діяльності.

Приписами частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Згідно з положеннями частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Крім того, при застосуванні положень статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Вказані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду і визначальним фактором при зменшенні розміру належної до сплати неустойки є винятковість випадку.

Підстави та розмір зменшення стягуваної пені повинні бути мотивовані та обґрунтовані в рішенні суду.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного Кодексу України та частини першої статті 233 Господарського Кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Частина друга статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов`язані з кредитором договірними відносинами.

Отже, якщо порушення зобов`язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб`єкта, то суд може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

При цьому колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором №10 від 01.01.2021 (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору товару), відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені (з 237542,75 грн до 23754,28 грн), що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання Виробничо-комерційною фірмою "Агромарін" зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевий господарський суд, зменшуючи розмір неустойки, врахував інтереси не лише відповідача, але й позивача, оскільки стягнення 3% річних, інфляційних втрат та частини заявленої до стягнення суми пені має забезпечити баланс інтересів сторін.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції об`єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із чим дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Доводи скаржника не спростовують вищенаведених висновків суду першої інстанції; твердження апелянта про порушення Господарським судом Одеської області норм права при ухваленні рішення від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового акту колегія суддів не вбачає.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виробничо-комерційної фірми "Агромарін" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 11.01.2023 у справі №916/1156/22 без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Виробничо-комерційну фірму "Агромарін".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 25.09.2023.

Головуючий суддя С.В. Таран

Суддя К.В. Богатир

Суддя Л.В. Поліщук