Рішення

від 26.09.2023 по справі 910/9391/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.09.2023Справа № 910/9391/23Господарський суд міста Києва у складі судді І.О. Андреїшиної, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Балукова, будинок 21, ідентифікаційний код 20037376);

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" (03142, м. Київ, вул. Поповича Мирослава (Семашка), 13; ідентифікаційний код 38365955)

про стягнення 50 338,57 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармако" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" про стягнення заборгованості за договором поставки № ПК/436 від 01.10.2014 у розмірі 50 338,57 грн.

У позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

13.07.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшла заява про відстрочку виконання рішення строком на один рік від дати його винесення, відзив на позовну заяву з додатками та клопотання про розгляд справи у судовому засідання з повідомленням (викликом) сторін.

24.07.2023 засобами поштового зв`язку від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої просить суду задовольнити позовні вимоги позивача, відмовити у задоволенні клопотання відповідача про надання відстрочки у виконанні рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/9391/23 строком на один рік від дати його винесення та відмовити у задоволення клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.07.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

22.08.2023 через відділ діловодства суду позивачем подано клопотання про долучення доказів, зокрема, копії акту звіряння між сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

01 жовтня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фармако" (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №ПК/436 (далі - договір) із терміном дії 3 роки. Надалі сторони укладали між собою додаткові угоди, якими продовжували термін дії договору (додаткова угода від 28.09.2017, додаткова угода №2 від 21.12.2018).

Згідно п. 1.1. договору постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцеві, а покупець прийняти та оплатити певний товар, асортимент, кількості та ціна якого, зазначені у видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 4.1. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця в момент передачі товару.

Згідно з п. 6.2. договору покупець зобов`язується здійснювати оплату поставленого товару, в термін вказаний у видаткових накладних.

31.12.2020 між позивачем та відповідачем була підписана угода про використання електронних документів із застосуванням ЕЦП/ЕП.

Відповідно до п. 2.1. угоди цією угодою сторони погоджуються з метою та у зв`язку із виконанням своїх зобов`язань за будь-якими договорами, які укладені між сторонами, або які будуть укладені в майбутньому (надалі за текстом - договори) здійснювати електронний обмін документами за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку та/або електронних носіях, підписаними ЕЦП/ЕП в порядку, обумовленою цією угодою.

Згідно з п. 2.2. угоди електронний обмін документами здійснюється в рамках виставлення та отримання актів зміни вартості раніше поставленого товару, видаткових накладних.

Відповідно до п. 2.4. угоди сторони визнають, що отримання документів в електронному вигляді та підписані ЕЦП/ЕП в порядку, визначеному цією угодою, еквівалентні отриманню документів на паперовому носії і є необхідною та достатньою умовою, яка дозволяє встановити, що електронний документ походить від сторони, що його направила.

Згідно п. п. 4.2., 4.3., 4.4. угоди отримуюча сторона при надходженні від направляючої сторони документа в електронному вигляді за допомогою за допомогою телекомунікаційних каналів зв`язку не пізніше 5 (п`яти) робочих днів перевіряє наявність ЕЦП/ЕП направляючої Сторони, повідомляє відправника про отримання або відхилення електронного документа, формує документ, накладає власну ЕЦП/ЕП та направляє підприємству-адресату. В разі необхідності внесення корегувань в направлений засобами електронного документообігу документ, Направляюча сторона складає відповідний інформаційний лист та направляє відкоригований документ та інформаційний лист отримуючій стороні. В разі, якщо направляюча сторона не отримала від отримуючої сторони протягом 5 робочих днів повідомлення про отримання документа в електронному вигляді та/або підписаний отримуючою стороною документ в електронному вигляді, або мотивовану відмову від прийняття зазначених документів, при наявності підтвердження оператора електронного документообігу доставки документа отримуючій стороні, то такий документ вважається отриманим отримуючою стороною.

За твердженням позивача, останній належним чином виконав прийняті на себе зобов`язання за договором, а саме відповідачу було передано товар, що підтверджується видатковими накладними:

- №422493/0 від 08.05.2023;

- № 422493/4 від 08.05.2023;

- № 422493/1 від 08.05.2023;

- № 422496/0 від 08.05.2023;

- № 422496/1 від 08.05.2023;

- №422496/4 від 08.05.2023;

- №422500/0 від 08.05.2023;

- №422500/1 від 08.05.2023;

- №422494/4 від 08.05.2023;

- №422494/0 від 08.05.2023;

- №422494/4 від 08.05.2023;

- №422495/0 від 08.05.2023;

- №422491/4 від 08.05.2023;

- № 422490/0 від 08.05.2023;

- № 422490/1 від 08.05.2023;

- №422491/1 від 08.05.2023;

- №422492/0 від 08.05.2023;

- №422492/4 від 08.05.2023;

- №422491/0 від 08.05.2023;

- №422497/0 від 08.05.2023;

- №423568/4 від 08.05.2023;

- №423568/0 від 08.05.2023;

- №422497/4 від 08.05.2023;

- №422497/1 від 08.05.2023;

- № 422498/0 від 08.05.2023;

- № 422498/4 від 08.05.2023.

Звертаючись до суду із позовом, позивач зазначає, що всі вищевказані видаткові накладні, по яких існує заборгованість були направлені позивачем, прийняті відповідачем, відмов від підписання електронних видаткових накладних від відповідача не надходило, підписані уповноваженою особою відповідача із застосуванням ЕЦП, що підтверджуються відміткою «ДОКУМЕНТ ПРИЙНЯТО КОНТРАГЕНТОМ», проставлений ЕЦП уповноваженої особи відповідача та ЕЦ печатка відповідача, та випискою/квитанцією із M.E.DOC по кожній видатковій накладній про факт затвердження документа відповідачем із статусом «ДОКУМЕНТ ЗАТВЕРДЖЕНО» із інформацію про особу, яка підписала документ та проставила електронну печатку покупця та направлення такого повідомлення позивачу.

У зв`язку з вищезазначеними обставинами позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 50 337,57 грн боргу за неоплачений товар.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частинами 1, 2 ст. 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 ЦК України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом, відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №ПК/436 від 01.10.2014 позивач здійснив поставку товару на загальну суму 50 338,57 грн за вищезазначеними видатковими накладними.

Натомість, відповідач порушив взяті на себе зобов`язання передбачені договором та у строк передбачений умовами укладеного між сторонами договором не здійснив у повному обсязі оплату поставленого товару. У зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на загальну суму 50 338,57 грн.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, станом на день подання позову зобов`язання з оплати поставленого товару у розмірі 50 338,57 грн відповідачем не виконано. Вказане відповідачем не заперечується.

Крім того, судом встановлено, що в матеріалах справи наявна копія акту звіряння, відповідно до якого заборгованість станом на 30.06.2023 відповідача перед позивачем становить 50 338,57 грн. Даний акт підписаний сторонами та скріплений печатками без заперечень.

Доказів оплати поставленого товару у сумі 50 338,57 грн матеріали справи не містять. Вказане відповідачем не заперечується.

Таким чином, суд приходить до висновку, що сума заборгованості відповідача перед позивачем у розмірі 50 338,57 грн документально підтверджена та належним чином доведена, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Твердження відповідача про відсутність в позовній заяві інформації про те, з чого складається сума позову та за який період заборгованість, за якими видатковими накладними не сплачена сума, відсутності розрахунку сум, що стягується, суд визнає помилковим та зазначає наступне.

Так, сума позову складається із вартості поставленого та неоплаченого товару згідно з видатковими накладними. Перелік видаткових накладних із сумами заборгованості за отриманий товар, дата настання оплат згідно накладних, період виникнення заборгованості вказано в додатку №1 до позовної заяви. Також дати настання оплати вказані на кожній із видаткових накладних у верхньому лівому кутку документа. Копії видаткових накладних долучені до позовної заяви.

Щодо наявності форс-мажорних обставин, які на думку відповідача відстрочили виконання його зобов`язань по оплаті товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9.1. договору сторони погодили, що у випадку виникнення форс- мажорних обставин, а також інших обставин подібного роду, які знаходяться поза межами розумного контролю сторін та які впливають на виконання сторонами зобов`язань за цим договором, строки виконання таких зобов`язань продовжуються на строк строку дії вказаних обставин, якщо вони значною мірою впливають на виконання в належний строк всього договору чи тієї його окремої частини, яка підлягає виконанню після настання форс- мажорних обставин.

Як вбачається з актів звірки розрахунків, які підписані сторонами та долучені позивачем до матеріалів справи, відповідач проводив активну фінансово-господарську діяльність з початку війни, і продовжує її здійснювати.

Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/ імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Судом встановлено, що Торгово - промислова палата України листом №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 засвідчила форс-мажорні обставини, зокрема, обставини, які розпочалися з 24 лютого 2022 та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб за договором, окремим податковим та/або іншим зобов`язанням, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів та виконання відповідно до яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 сторона, яка не виконує свого зобов`язання, повинна повідомити іншу сторону про перешкоду і про її вплив на її здатність здійснити виконання. Якщо інша сторона не отримала це повідомлення протягом розумного строку після того, як про цю перешкоду стало чи повинно було стати відомо стороні, яка не виконує свого зобов`язання, ця остання сторона несе відповідальність за збитки, які є результатом того, що таке повідомлення не було отримане.

Настання форс-мажорних обставин звільняє від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (сплати неустойки, штрафу, відшкодування збитків тощо), але власне зобов`язання (поставку товару, оплату товару тощо) ніхто не скасовував.

Більш того, суд зазначає, що в даному випадку предметом позову є лише стягнення заборгованості за договором, а не відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань (сплати неустойки, штрафу, відшкодування збитків тощо).

Аргументи та заперечення проти задоволення позовних вимог відповідача, що наведені у відзиві, суд розглянув та відхилив, як такі що не спростовують заявлених позовних вимог.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані, а тому позовні вимоги позивача до останнього підлягають задоволенню повністю.

Разом з тим, відповідачем подано заяву про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.

Дослідивши матеріали заяви, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви, з огляду на таке.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Статтею 326 ГПК України передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини та громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Аналогічна правова позиція була висловлена Конституційним Судом України у рішеннях від 13.12.2012 у справі № 18-рп/2012, від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 та від 30.06.2009 у справі № 16-рп/2009.

За частинами 1, 3 статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Водночас, відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів відсутності його вини у виникненні даного спору.

Відповідно до положень статті 331 ГПК України задоволення заяв про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (тяжке захворювання фізичної особи або членів її сім`ї, її матеріальний стан, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Вищенаведеними нормами встановлено, що відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується виключно у виняткових випадках за наявності підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та доказів, що підтверджують наявність таких підстав.

Обґрунтовуючи заяву про відстрочку виконання рішення суду, заявник вказує, що внаслідок російської агресії на території України, були пошкоджені приміщення та майно аптек ТОВ "АПТЕКА НИЗКИ ЛІКІВ", було втрачено обладнання, ТМЦ, грошові кошти, тощо та частину наявного у нас товару. В тому числі було втрачено товари (лікарські засоби), що були отримані від позивача в рамках укладеного між відповідачем та позивачем договору за адресами: м. Чернігів вул. Рокосовського 17, м. Чернігів вул. Рокосовського 62, м. Чернігів вул. Шевченка 22, м. Чернігів Доценка 10, м. Чернігів Льотна 25Б, м. Чернігів пр. Миру 194, м. Чернігів пр. Перемоги 87, м. Чернігів пр. Перемоги 93.

Суд відзначає, що між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Господарського кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання державної власності у питаннях відповідальності за порушення господарських зобов`язань.

Крім того, статтею 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, у тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з державного або місцевого бюджету та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують відповідача як покупця за договором та не заперечують обов`язку такого підприємства, який виступає стороною зобов`язального правовідношення, від його виконання належним чином.

Суд звертає увагу заявника на те, що відстрочення виконання рішення суду спрямовано саме на забезпечення виконання такого рішення, проте, заявником не надано доказів того, що протягом одного року з моменту постановлення рішення в даній справі відповідач отримає можливість виконати рішення суду.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні поданої відповідачем заяви про відстрочення виконання рішення в даній справі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" (03142, м. Київ, вул. Поповича Мирослава (Семашка), 13; ідентифікаційний код 38365955) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармако" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Балукова, будинок 21, ідентифікаційний код 20037376) суму основного боргу у розмірі 50 338 (п`ятдесят тисяч триста тридцять вісім) грн 57 коп. та судовий збір в розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Аптека низки ліків" про відстрочку виконання рішення у справі № 910/9391/23 відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 26.09.2023

Суддя І.О. Андреїшина