Постанова

від 26.09.2023 по справі 400/1398/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2023 р. м. ОдесаСправа № 400/1398/23

Головуючий в 1 інстанції: Устинов І.А.

Місце ухвалення: м.Миколаїв

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Лук`янчук О.В.

суддів Бітова А.І.

Ступакової І.Г.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області , в якому просив:

визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області оформлену листом №547/4.2.4 від 02.02.2023р. щодо відмови встановленні позивачу статусу "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни";

зобов`язати відповідача встановити позивачу статус "особи з інвалідністю внаслідок війни" та видачі посвідчення "особи з інвалідністю внаслідок війни".

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він належить до числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та потерпілих від наслідків Чорнобильської катастрофи. До того ж, позивач вважає, що на підставі ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він належить і до числа інвалідів війни, а відповідач безпідставно відмовив у наданні йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, оскільки ним були надані відповідачу всі необхідні докази на підтвердження вказаного статусу. Позивач вказав в позові, що відповідач протягом декількох років протиправно відмовляє в наданні йому відповідного статусу з підстав, що не відповідають чинному законодавству.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В своїй скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було враховано обставини, які мають значення для ухвалення справедливого рішення, а саме: відрядження згідно наказу від 03 травня 1986 року по районному підприємству «Агропромтранс 1410» на виконання урядового завдання з автомобілем для евакуації майна з зони відчуження, як вільнонайманої особи.

Він, як вільнонаймана особа, яка в результаті виконання урядового завдання, при виконанні робіт пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії, став особою з інвалідністю та відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, та підставою для отримання посвідчення інваліда є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про групу та причину інвалідності, яку він надав Управлінню соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області (відповідачу) та суду та надання будь-яких інших документів на підтвердження факту участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи законодавством не передбачено, уповноваженою особою щодо видачі посвідчення є структурний підрозділ місцевого управління соціального захисту, тобто Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області. Відповідно до приписів ч.1 ст. 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та абзацу 2 пункту 7 Положення «Про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни», виконуючи яке Управління соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області уповноважене видавати посвідчення на підставі довідки МСЕК серії 10 ААБ №528375 від 20.02.2013 року, про групу та причину інвалідності, але відповідач протягом 10 років чинить перешкоди, вимагає доказів участі його у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у невоєнізованих формуваннях ЦО СРСР, що є перевищенням своїх повноважень, а не видача посвідчення Управлінням соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області, в свою чергу, спричиняє значну матеріальну шкоду.

Враховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю суд апеляційної інстанції, відповідно до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії 1, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 31.07.2019р.

Відповідно до довідки до акту огляду МСЕК серії 10 ААБ №528375 від 20.02.20193 позивачу встановлена друга група інвалідності безстроково, через захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

27.12.2022р. позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Листом від 02.02.2023р. відповідач відмовив позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до п.9 ч.2 ст.7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції враховуючи відсутність доказів залучення позивача саме до складу формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, прийшов до висновку про відсутність підстав для надання йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Вивчивши матеріали справи, переглянувши рішення суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Статтею 4 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.93 N 3551-XII передбачено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа, зокрема, осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Відповідно до положень статті 18 Закону № 3551-XII ветеранам війни вручаються посвідчення та нагрудні знаки. Порядок виготовлення та видачі посвідчень і знаків встановлюється Кабінетом Міністрів України та міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.

Згідно з пунктом 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 02.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302 в редакції на момент звернення із заявою про встановлення відповідного статусу), посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників чи Захисниць України, на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Приписами абз. 2 пункту 7 Положення № 302 визначено, що Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, Посвідчення учасника війни і відповідні нагрудні знаки, Посвідчення члена сім`ї загиблого, Посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України видаються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у місті (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за місцем реєстрації громадянина.

Пунктом 10 Положення № 302 передбачено, що "Посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.

Таким чином, обов`язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни згідно з пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону N 3551-XII, є наявність в особи сукупності таких обов`язкових умов: залучення такої особи до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена у постановах від 27.02.2019 по справі № 818/26/18 та № 149/3307/16-а, від 20.02.2019 у справі № 817/237/18, від 13.02.2019 по справі № 676/1827/17.

Статтею 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.09.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-XII, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника Цивільної оборони СРСР від 06.06.1975 року № 90 та Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Отже, факт прийняття позивачем участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вказують на те, що на нього поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 10.10.2019 по справі №810/4584/18, від 19.09.2019 по справі №756/8323/16, від 26.02.2020 по справі № 377/196/17, від 16.06.2021 у справі №810/372/18 для набуття статусу інваліда війни, з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII, окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, зазначений Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.02.2020 по справі № 377/196/17, наведене вище пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженнями керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Так, Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим Постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 року № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим Наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 року №90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону N 3551-XII), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Закон містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, за відсутності в матеріалах справи доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, достатніх підстав для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни за правилами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII немає.

При цьому, суд звертає увагу, що документи, які є в наявності у позивача та які були долучені до заяви останнього щодо встановлення йому статусу інваліда війни, адресованої відповідачу, підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності, проте, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивачем надано не було, оскільки така інформація в них не відображена.

Відрядження згідно наказу від 03 травня 1986 року по районному підприємству «Агропромтранс 1410» на виконання урядового завдання з автомобілем для евакуації майна з зони відчуження, як вільнонайманої особина яку посилається позивач, не приймається судом до уваги, оскільки ним не підтверджено факту залучення до складу формувань Цивільної оборони, а також безпосередньої участі позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони. Тобто, таке відрядження (наказ) не підтверджують того, що позивач входив у список осіб залучених до складу формувань Цивільної оборони.

Доведення вказаної обставини, як зазначалось Верховним Судом в аналогічній категорії справ, є істотною, оскільки в протилежному випадку статус особи з інвалідністю внаслідок війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону N 3551-XII) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. п. 1 ч. 1 ст. 9 Закону N 796-XII), що вірно зазначено судом першої інстанції.

З даного приводу варто зазначити, що статус інвалідів війни розповсюджено на осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, на підставі Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 1770-IV від 15.06.2004.

Так, з пояснювальної записки до проекту цього Закону встановлено, що до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавець запропонував відносити вузьку категорію осіб (1300 чоловік), які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-ти кілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які докази про те, що позивач брав участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, а тому не може бути визнаний особою з інвалідністю внаслідок війни саме на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відмовляючи позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону N 3551-XII та у видачі відповідного посвідчення, як того у своїй заяві від 27.12.2022 року просив позивач, а тому відповідач діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та чинним законодавством, та не допустив порушень прав позивача.

При цьому, в апеляційній скарзі апелянт вже посилається на інші норми закуну, та вказує, що відповідно до п.1 ч.2 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, та підставою для отримання посвідчення інваліда є наявність у особи довідки медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) про групу та причину інвалідності, яку він надав Управлінню соціального захисту населення Первомайської міської ради Миколаївської області (відповідачу).

Так, колегія суддів зазначає, що для віднесення особи вільнонайманого складу до інвалідів війни в розумінні п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ та отримання відповідного посвідчення, законодавець пов`язує настання інвалідності з такою підставою, як поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання обов`язків військової служби, пов`язаних, зокрема, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, про що має бути зазначено у висновку МСЕК. Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові № 806/5085/15 від 25.09.2018 року.

В свою чергу, з матеріалів справи не встановлено, що позивач звертався до відповідача з відповідною заявою щодо видачі посвідчення на підставі п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, а тому це не є предметом спору у даній справі.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним, підстави для його скасування відсутні, так як суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Отже, за встановлених обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно установив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано 26 вересня 2023 року .

Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук

Суддя: А. І. Бітов

Суддя: І. Г. Ступакова