Рішення

від 27.09.2023 по справі 908/2402/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 33/178/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2023 Справа № 908/2402/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Мірошниченка М.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи № 908/2402/23

за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «СКАРБНИЦЯ» (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, буд. 5, ідентифікаційний код 13809430)

до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «КРЕДО» (69068, м. Запоріжжя, просп. Моторобудівників, буд. 34, ідентифікаційний код 13622789)

про стягнення 84963,36 грн.

СУТЬ СПОРУ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компанія "СКАРБНИЦЯ" з позовом до відповідача: Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "КРЕДО" про стягнення 84963,36 грн., з яких 38619,65 грн. - сума страхового відшкодування, 28755,24 грн. - пеня за період з 12.05.2021 по 14.07.2023, 2520,33 грн. - 3% річних за період з 12.05.2021 по 14.07.2023, 15068,14 грн. - інфляційне збільшення за період з травня 2021 року по червень 2023 року.

Позов заявлено на підставі полісу ОСЦПВ №202177643 відповідача та норм ст. ст. 512, 514, 549, 625, 993, 988, 1188, 1192 Цивільного кодексу України, ст. ст. 5, 6, 9, 16, 20, 25, 27 Закону України "Про страхування", ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.07.2023 позовну заяву передано на розгляд судді Мірошниченку М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 28.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2402/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами без проведення судового засідання, присвоєно справі номер провадження 33/178/23. Встановлено відповідачу строк для надання суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву з доказами направлення відзиву позивачу - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; для надання заперечень на відповідь на відзив з доказами направлення заперечень позивачу - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив. Встановлено позивачу строк для надання суду відповіді на відзив на позов, а також доказів направлення відповіді на відзив відповідачу - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов. Повідомлено сторін, що додаткові письмові докази, клопотання, заяви, пояснення, необхідно подати у строк до 28.08.2023.

Копію ухвали надіслано позивачу електронною поштою 28.07.2023.

Відповідач отримав копію ухвали суду в електронному кабінеті 28.07.2023, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

10.08.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач визнав позовні вимоги в сумі 38619,65 грн. та просить повернути позивачу 50% сплаченого судового збору на підставі ст. 130 ГПК України. Зауважує, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, відповідно до приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Вказує, що строк для виплати страхового відшкодування на користь позивача настав через 90 днів з дня отримання заяви 14.06.2021, тобто прострочення виникло з 13.09.2021. Відповідач просить відмовити у стягненні на користь позивача пені, посилаючись на форс-мажорні обставини, пов`язані з воєнним станом, посвідчені листом Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, та просить застосувати за аналогію положення п. 8 Прикінцевих положень Господарського кодексу України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання в період карантину. Також відповідач заперечує проти стягнення інфляційних втрат та 3% річних, посилаючись на правові висновки Верховного суду України, викладені в постанові від 12.06.2013, у п. 4 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.3.2013 №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» та в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10-74/0/4-13 від 16.01.2013, які полягають у тому, що положення статті 625 Цивільного кодексу України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не зобов`язанням, яке виникає з договірних відносин. Вказує, що за прострочення виплати страхового відшкодування законодавством передбачено лише нарахування пені. Просить врахувати норму п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, згідно з якою в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу. Крім того, відповідач просить зменшити витрати на оплату правничої допомоги адвоката до 1000,00 грн., оскільки вважає заявлені позивачем витрати на правову допомогу завищеними. У відзиві викладено клопотання розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без участі представника відповідача.

Суд прийняв відзив до розгляду.

16.08.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача.

Суд прийняв відповідь на відзив до розгляду.

відповідач не надав заперечень на відповідь на відзив.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Оскільки розгляд справи здійснювався без виклику представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу відповідно до ч. 3 ст. 222 ГПК України не проводилося.

Розглянувши матеріали справи, суд

УСТАНОВИВ:

Між Приватним акціонерним товариством «Акціонерна страхова компанія «СКАРБНИЦЯ» (позивач, страховик) та ТзОВ «Активольт» (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №02/1510/АТ/20, яким забезпечено транспортний засіб «Nissan Qashqai», д.н. НОМЕР_1 (далі - забезпечений транспортний засіб) на період з 21.08.2020 по 24 год. 20.08.2021.

09.04.2021 у м. Івано-Франківську сталася дорожньо-транспортна пригода за участю забезпеченого транспортного засобу та транспортного засобу "Ford escort", д/н НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 .

Внаслідок ДТП забезпечений транспортний засіб отримав механічні пошкодження.

10.04.20221 страхувальник звернувся до позивача з заявою про пошкодження забезпеченого транспортного засобу, а 05.05.2021 - із заявою на виплату страхового відшкодування.

Згідно з ч. 1 ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 990 Цивільного кодексу України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

У ст. 9 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР "Про страхування" визначено, що страховим відшкодуванням є страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

У звіті (дослідженні) №48\21 про оцінку вартості матеріального збитку від 22.04.2021 суб`єктом оціночної діяльності визначено вартість матеріального збитку, заподіяного власнику забезпеченого транспортного засобу, в розмірі 38170,13 грн.

Згідно з рахунком ФОП Лисів А.С. №СЧ2108359 від 05.05.2021 фактична вартість робіт з відновлення забезпеченого транспортного засобу з урахуванням запасних частин склала 38619,65 грн.

Позивач у страховому акті (аварійному сертифікаті) №21/К/21 від 12.05.2021 визначив до виплати страхувальнику страхове відшкодування в розмірі 38619,65 грн., яке виплатив на користь страхувальника платіжним дорученням №7297 від 12.05.2021.

За приписами ч. 1 ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічна норма міститься у ст. 27 Закону України від 07.03.1996 № 85/96-ВР "Про страхування".

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У ст. 6 вказаного Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Постановою Івано-Франківського міського суду Івано-франківської області від 26.04.2021 у справі №344/5817/21 визнано винним у скоєнні ДТП ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону України від 01.07.2004 №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу "Ford escort", д/н НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована полісом ТДВ "СК "КРЕДО" №202177643.

На підставі вказаних обставин позивач направив відповідачу 08.06.2021 заяву вих. №50 від 07.06.2021 на відшкодування шкоди в розмірі 38170,13 грн.

За приписами пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Заяву отримано відповідачем 14.06.2021, що підтверджується відміткою про отримання за вхідним №2956 на копії заяви, наданої відповідачем.

Отже, відповідач не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування, тобто до 13.09.2021 (з урахуванням вихідних днів відповідно до положень ч. 5 ст. 294 Цивільного кодексу України), повинен був на підставі пункту 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його, а у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Згідно з п. 37.2 ст. 37 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" рішення страховика про відмову у здійсненні страхової виплати повідомляється страхувальнику у письмовій формі з обґрунтуванням причин відмови.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач не надав доказів прийняття обґрунтованого рішення про відмову у виплаті позивачу страхового відшкодування та надання його позивачу у вставлений строк відповідно до п. 36.2 ст. 36, п. 37.2 ст. 37 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Отже, прострочення виконання зобов`язання зі сплати страхового відшкодування виникло з 14.09.2021.

Відповідач не надав суду доказів виплати позивачу страхового відшкодування в розмірі 38619,65 грн., суму заборгованості визнав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно пред`явив до стягнення з відповідача страхове відшкодування в розмірі 38619,65 грн.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 38619,65 грн. підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 610, п. 1 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України визначено штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За прострочення виплати страхового відшкодування позивач нарахував на суму боргу 38619,65 грн. пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 12.05.2021 по 14.07.2023 в сумі 28755,24 грн.

Разом із тим, ані в тексті позовної заяви, ані в розрахунку пені позивачем не наведено правової підстави, на якій позивач нарахував пеню.

Суд не може виходити за межі позовних вимог і самостійно визначати правову підставу для нарахування пені.

За таких обставин суд не може здійснити оцінку обґрунтованості нарахованої пені та відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в повному обсязі як такої, що нарахована безпідставно.

За прострочення виплати страхового відшкодування позивач на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахував на суму боргу 38619,65 грн. 3% річних за період з моменту виплати страхового відшкодування - 12.05.2021 і по 14.07.2023 (794 дні) в сумі 2520,33 грн. та інфляційні втрати за період з травня 2021 року по червень 2023 року в сумі 15068,14 грн., які просить стягнути з відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, оскільки, як встановив суд, прострочення виконання зобов`язання виникло 14.09.2021, а не 12.05.2021, як вказує позивач.

За період прострочення з 14.09.2021 по 14.07.2023 (669 днів) від суми боргу 38619,65 грн. за розрахунком суду 3% річних складають 2123,55 грн., а інфляційні втрати - 13698,60 грн. (враховано середній індекс інфляції 135,47% з жовтня 2021 року по червень 2023 року).

Щодо правомірності нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму страхового відшкодування, проти якої заперечив відповідач, суд зазначає, що положення статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань. З огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання (п. 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі N 308/3162/15-ц).

Відповідач у відзиві на позов просить відмовити позивачу у стягнені 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 про визнання військової агресії Російської Федерації проти України форс-мажорними обставинами.

Суд зауважує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

Лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, на який посилається відповідач, адресований «всім, кого він стосується», а не конкретно відповідача.

Воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати статутну діяльність та набувати кошти. Відповідач не підтвердив настання форс-мажорних обставин саме для спірного випадку невиконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування.

Відповідач не надсилав позивачу повідомлень щодо виникнення форс-мажорних обставин та неспроможність через це виконати зобов`язання з виплати страхового відшкодування. На досудову заяву позивача відповідач відповіді не надав. Відповідач послався на наявність форс-мажорних обставин тільки після звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

Крім того, суд враховує, що строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування настав у вересні 2021 року, тобто за декілька місяців до настання обставин, на які відповідач посилається як на форс-мажорні. Своєчасне здійснення відповідачем розрахунку за вимогами, які визнані ним в подальшому обґрунтованими, усунуло б необхідність сплати відповідачем додаткових нарахувань на суму боргу у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Суд не вбачає підстав для застосування до спірних правовідносин за аналогією норм п. 8 Прикінцевих положень Господарського кодексу України щодо звільнення позичальника від відповідальності за прострочення виконання зобов`язання в період карантину, оскільки відповідні положення регулюють правовідносини позичальників з банками, які не є подібними до спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат у розмірах, які визнані судом обґрунтованими.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у сумі 2123,55 грн. та інфляційні втрати в сумі 13698,60 грн. У стягненні 3% річних у сумі 396,78 грн. та інфляційних втрат у сумі 1369,54 грн. суд відмовляє, оскільки вони нараховані необґрунтовано.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволено судом частково.

Щодо клопотання відповідача про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, суд зазначає, що норми ч. 1 ст. 130 ГПК України та ст. 7 Закону України «Про судовий збір» підлягають застосуванню тільки в разі повного визнання відповідачем позову. У даному випадку відповідач заперечив проти частини позовних вимог, тому підстави для повернення 50% судового збору відсутні.

Судовий збір за розгляд позовних вимог у даній справі складає 2684,00 грн., який сплачений позивачем та зарахований до державного бюджету.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за розгляд позовної заяви в розмірі 2684,00 грн. покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог: на відповідача - в сумі 1719,82 грн., на позивача - в сумі 964,18 грн.

Позивачем заявлені в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 25000,00 грн., у тому числі гонорар у розмірі 16000,00 грн., щодо яких відповідачем подано клопотання про їх зменшення до суми 1000,00 грн.

При винесенні рішення суд не здійснює розподіл цих витрат, оскільки в позовній заяві вони визначені позивачем як орієнтовні і позивач не просив стягнути конкретну суму цих витрат.

Крім того, згідно з вимогами ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На момент прийняття судом рішення позивачем не надано детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, тому суд не здійснює розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даному судовому рішенні.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова компанія "КРЕДО" (просп. Моторобудівників, буд. 34, м. Запоріжжя, 69068, ідентифікаційний код 13622789) на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "СКАРБНИЦЯ" (79005, м. Львів, вул. Саксаганського, буд. 5, ідентифікаційний код 13809430) страхове відшкодування в розмірі 38619,65 грн. (тридцять вісім тисяч шістсот дев`ятнадцять грн. 65 коп.), 3% річних у сумі 2123,55 грн. (дві тисячі сто двадцять три грн. 55 коп.), інфляційні втрати в сумі 13698,60 грн. (тринадцять тисяч шістсот дев`яносто вісім грн. 60 коп.) та витрати на сплату судового збору в розмірі 1719,82 грн. (одна тисяча сімсот дев`ятнадцять грн. 82 коп.).

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 27.09.2023.

Суддя М.В. Мірошниченко