Рішення

від 27.09.2023 по справі 910/7567/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.09.2023Справа № 910/7567/23Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "МАГНЕТ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТАЛОЦЕНТРИ СТІЛМЕН"

про стягнення 51 997,86 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" звернулось із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" про стягнення 671 441, 01 грн. заборгованості, з яких: 657 882,77 грн. - основного боргу, 9 896, 24 грн. - інфляційних втрат, 3 690, 00 грн. - 3-х % річних за договором поставки сільськогосподарської продукції № 67-02/23К від 07.02.2023 року.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.05.2023 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надав строк для реалізації сторонами процесуальних прав.

06.06.2023 відповідач подав суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував, посилаючись на неможливість виконання своїх зобов`язань у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

21.06.2023 позивач подав суду відповідь на відзив, в якій проти викладених відповідачем у відзиві обставинах заперечував.

Згідно положень ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

07.02.2023 між позивачем (постачальником) та відповідачем (покупцем) укладено Договір поставки сільськогосподарської продукції № 67-02/23К, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити сільськогосподарську продукцію, а саме кукурудзу 3-го класу, урожаю 2022 року в кількості, у строки і на умовах, передбаченими цим договором.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що кількість товару становить 135,000 тонн (+/-10%), вартістю 877 499,33 грн.

Згідно умов п. 4.1 Договору 86% вартості кожної партії товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 банківських днів з моменту надання видаткової накладної (у заліковій вазі), отримання від елеватору реєстрів ТТН на прийняте зерно з визначенням якості по середньодобовому зразку та за умови виставлення рахунку та підписання даного договору; 14% вартості партії товару протягом 5 банківських днів, наступних за датою зареєстрованих податкових накладних постачальника. Постачальник має зареєструвати податкові накладні в ЄРПН у відповідності до вимог чинного законодавства з наданням покупцю квитанції щодо їх реєстрації, а також правильно заповнені товарно-транспортні накладні.

Згідно з п. 11.1 Договору договір вступає в силу з моменту підписання і діє до повного виконання зобов`язань сторонами.

Вказані обставини підтверджуються поясненнями представників сторін, наявною у матеріалах справи копією спірного договору підписаного обома сторонами.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору не у повному обсязі оплатив поставлений позивачем товар, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 657 882,77 грн.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 883 914,82 грн., що підтверджується видатковими накладними №№ 5 від 09.02.2023, 6 від 17.02.2023, складськими квитанціями на зерно №№ 299 від 09.02.2023, 301 від 17.02.2023, товарно-транспортними накладними №№ 1/9 від 09.02.2023, 2/9 від 09.02.2023, 3/10 від 10.02.2023, 4/10 від 10.02.2023, 5/10 від 11.02.2023, 6/11 від 11.02.2023, 7/11 від 11.02.2023, 8/13 від 13.02.2023, 9/13 від 13.02.2023, 10/13 від 13.02.2023, 11/14 від 14.02.2023, 12/14 від 14.02.2023, зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними №№ 5 від 09.02.2023, 6 від 17.02.2023, поясненнями позивача, які не заперечені відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.2 Договору у випадку порушення постачальником вимог пункту 5.1 цього договору покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% до моменту усунення постачальником такого порушення, без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій.

У випадку порушення постачальником вимог пункту 5.4 договору покупець має право притримати оплату товару у розмірі 10% від його загальної вартості до моменту усунення постачальником такого порушення без застосування до покупця будь-яких штрафних санкцій (п. 4.3 Договору).

Доказів на підтвердження існування обставин, передбачених у п.п. 4.2 та 4.3 Договору, відповідачем суду не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на користь позивача були сплачені грошові кошти у загальному розмірі 226 032,05 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними інструкціями №№ 4718 від 16.02.2023, 4785 від 17.03.2023.

Таким чином, у відповідача виникла заборгованість за спірним договором у розмірі 657 882,77 грн.

Всупереч ст. 74 ГПК України доказів повної оплати відповідачем за одержаний товар суду не подано.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що за відсутності доказів повної оплати та з огляду на те, що строк оплати є таким, що настав, вимоги про стягнення 657 882,77 грн. основного боргу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується посилань відповідача про існування обставин форс-мажору, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 7.1 Договору сторони не несуть відповідальність за невиконання своїх зобов`язань по цьому договору, причиною яких стали фактори, які не підлягають контролю сторін - стихійні лиха, пожежі, воєнні дії, громадські безпорядки, заборони державного рівня і т.д. Достатнім підтвердженням обставин непереборної сили буде відповідний акт, виданий ТПП України.

За загальним правилом обов`язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов`язання є вина особи, яка його порушила (частина перша статті 614 Цивільного кодексу України), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов`язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.

За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов`язань за таких умов здійснення господарської діяльності.

Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.

Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів існування обставин форс-мажору у правовідносинах між сторонами, які виникли при виконанні спірного Договору, зокрема, відповідного Сертифікату ТПП України.

Крім того, спірний Договір було укладено між сторонами вже в воєнний період (07.02.2023), з огляду на що суд відхиляє посилання відповідача на військову агресію росії як на форс-мажорну обставину.

Крім того, відповідно до п. 7.2 Договору сторона, яка підпала під дію обставин непереборної сили, зобов`язана негайно письмово повідомити про це іншу сторону. Неповідомлення позбавляє сторону посилатись на обставини форс-мажору як на підставу звільнення від відповідальності.

Матеріали справи не містять доказів повідомлення відповідачем позивача про настання форс-мажорних обставин, про які вказує відповідач у відзиві на позовну заяву.

За таких обставин, суд вважає необгрунтованими заперечення відповідача, наведені останнім у відзиві на позовну заяву.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3 690 грн. 3% річних та 9 869,24 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перевірку заявлених до стягнення позивачем 3 690 грн. 3% річних та 9 869,24 грн. інфляційних втрат, судом задовольняються вказані вимоги в межах поданого розрахунку, оскільки вказані розрахунки є вірними.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000 грн.

Частиною 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження понесених судових витрат позивач долучив до матеріалів справи: договір про надання юридичних послуг № 93 від 25.04.2023, додаток № 1 до цього договору, рахунок № 08/05 від 08.05.2023, акт № 1/93 від 08.05.2023, платіжну інструкцію № 362 від 09.05.2023.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 «Послуги. Загальні положення» підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом у даній справі у заявленому розмірі 6 000 грн., судом враховано, що вартість послуг визначена за погодженням адвокатом з клієнтом, послуги адвоката були реально надані позивачу, що підтверджується матеріалами справи, також судом взято до уваги рівень юридичної кваліфікації правовідносин у справі.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач не подав суду клопотання про зменшення розміру судових витрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи, і розмір таких витрат є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, співмірним зі складністю позову, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, та з огляду на те, що позовні вимоги задоволено, наявні підстави для покладення на відповідача понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи вкладене та керуючись ст. 86, 129, 236-240, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВВТ ГРУП" (01054, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 41 ЛІТ, код 36716311) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВС-АГРО ПЛЮС" (32509, Хмельницька область, Хмельницький район, село Пилипи-Олександрівські, вулиця Центральна, будинок 1А, код 43624434) 657 882 (шістсот п`ятдесят сім тисяч вісімсот вісімдесят дві) грн. 77 коп. основного боргу, 9 869 (дев`ять тисяч вісімсот шістдесят дев`ять) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 3 690 (три тисячі шістсот дев`яносто) грн. 3% річних, 10 071 (десять тисяч сімдесят одну) грн. 63 коп. судового збору, 6 000 (шість тисяч) грн. витрат на правову допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Суддя О.М.Ярмак