Рішення

від 27.09.2023 по справі 922/3312/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" вересня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/3312/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП», місто Харків, доАкціонерного товариства «Українські енергетичні машини», місто Харків, простягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП», звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до відповідача, Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», про стягнення заборгованості за договором поставки № 234/293С від 09 листопада 2020 року у загальному розмірі 77 760,28 грн., з них: 52 456,38 грн. - основна заборгованість, 1 350,89 грн. - 1% річних та 23 953,01 грн. - інфляційні втрати. Також, позивач заявляє про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн.

1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

25 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, залишено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП» без руху. Надано позивачеві строк для усунення недоліків позовної заяви три дні з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання до суду: належним чином оформлених додатків до позовної заяви, шляхом зазначення на копії письмових документів всіх необхідних відміток, а саме: "Згідно з оригіналом", назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. 31 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/3312/23. Розгляд справи № 922/3312/23 вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 17 серпня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відзив (вх. № 21921 від 16 серпня 2023 року) відповідача, Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини». Позивач не скористався своїм правом на подання похідної заяви по суті справи (відповідь на відзив).

Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.

2. ОПИС ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Як зазначено у позовній заяві, між позивачем та ДП «Завод «ЕЛЕКТРОВАЖМАШ» укладено договір поставки № 234/293С від 09.11.2020 року (надалі «Договір»). Відповідно до п. 1.1. означеного Договору постачальник зобов`язується поставити продукцію у власність замовника партіями згідно Додатку № 1 (Специфікація № 1), а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому Договором. Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва зазначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною Договору (п. 1.2. Договору). Згідно із п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату кожної партії продукції після 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю. За порушення строку оплати продукції, передбаченого Договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат (п. 10.4. Договору). Позивач зазначає, що станом на дату подання позовної заяви зобов`язання замовника за вказаним договором були порушені в частині оплати за поставкою згідно із специфікацією № 1 від 11.08.2020 року. Листом від 09.11.2020 року замовник просив забезпечити поставку партії продукції, строк поставки 25.11.2020 року. 23.11.2020 року відбувалась поставка, що підтверджується видатковою накладною, що підписана з боку замовника Моісенко Т.О. на підставі довіреності № 1137 від 23.11.2020 року. У позові вказано, що відповідно до п. 9.3. Договору датою отримання продукції вважається дата підписання Замовником товарно-супровідної документації. Позивач вважає, що видаткова накладна підписана представником замовника, повноваження якого підтверджуються належно оформленими довіреностями на отримання цінностей від позивача. Замовник мав оплатити вартість партії продукції після 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю. Таким чином, на думку позивача, оплата за поставку партії продукції за накладною № 56 від 23.11.2020 року є простроченою. У зв`язку із вищевикладеним, позивач прохає про стягнення основної заборгованості у розмірі 52 456,38 грн. та похідних вимог: 1350,89 грн. 1% річних та 23 953,01 грн. інфляційних втрат.

16 серпня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 21921). У цьому відзиві зазначено, що позивачем пред`явлено позов до неналежного відповідача. Так, відповідач вважає, що позивачем не доведено перед судом факту правонаступництва (переходу всіх прав та обов`язків) від АТ «Завод «Електроважмаш» до АТ «Укренергомашини», тобто відповідача, внаслідок ненадання доказів які б це підтверджували відповідно до законів, а саме відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб про завершення процедури припинення АТ «Завод «Електроважмаш» і приєднання його до відповідача. Також, відповідач зазначає, що продукцію за Договором отримало АТ «Завод «Електроважмаш», що є правонаступником ДП «Завод «Електроважмаш», а не відповідач. Відповідач вважає, що приєднання вважається завершеним з дати державної реєстрації змін до відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі щодо правонаступництва юридичної особи, до якої приєднуються. Окремо відповідач описує, що в його діях відсутня вина (провина) у затримці розрахунків з позивачем за поставлену продукцію за Договором у зв`язку із початком військової агресії російської федерації проти України та введенням воєнного стану з 24.02.2022 року. У відзиві вказано, що відповідач не мав змоги здійснити вчасний розрахунок через існування об`єктивних і незалежних від нього обставин, а саме обставин непереборної сили. Також, відповідач заявив клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (суми відсотків річних та інфляційних втрат) до 90%.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

3. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ ОСНОВНОЇ СУМИ БОРГУ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

09 листопада 2020 року між позивачем (постачальник за договором) та відповідачем (з врахуванням інституту правонаступництва шляхом реорганізації - приєднання, замовник за договором) укладено договір поставки № 234/293С.

Як вбачається зі змісту умов укладеного сторонами Договору, він за своєю правовою природою є договором поставки, тому окрім загальних положень Цивільного кодексу України щодо зобов`язань, правовідносини між сторонами мають бути врегульовані нормами параграфу 3 глави 54 «Поставка» та загалом главою 54 «Купівля-продаж» Цивільного кодексу України.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч. 1 ст. 691 ЦК України). Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається із п. 1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити продукцію у власність Замовника партіями згідно Додатку № 1 (Специфікація № 1), а замовник зобов`язується прийняти від постачальника продукцію та оплатити її в порядку, передбаченому Договором. Найменування, номенклатура, кількість та ціна за одиницю продукції, а також код і назва зазначаються у Специфікації № 1 (Додаток № 1), яка є невід`ємною частиною цього Договору (п. 1.2. Договору). Згідно із п. 4.1. Договору замовник здійснює оплату кожної партії продукції після 30 (тридцяти) календарних днів з моменту поставки і приймання її за якістю і кількістю. Відповідно до п. 5.1. Договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату кожної окремої партії продукції на умовах Договору.

Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, сторонами була погоджена специфікація № 1 від 11.08.2020 року до Договору на суму 57 408,96 грн. Листом № 234-04/125 від 09.11.2020 року відповідач просив забезпечити його підприємство продукцією на суму 82 910,94 грн. 10 листопада 2020 року позивачем був складений рахунок на оплату № 58 на суму 52 456,38 грн. 23 листопада 2020 року позивачем було поставлено відповідачу товар за Договором на загальну суму 52 456,38 грн. за накладною № 56. Означена видаткова накладна підписана з обох сторін уповноваженими особами (з боку відповідача повноваження отримувача товару підтверджуються довіреністю № 1137 від 23.11.2020 року). Враховуючи дату поставки та п. 4.1. Договору, товар мав бути сплачений до 23.12.2020 включно.

Позивачем неодноразово були складені та направлені відповідачу вимоги про сплату заборгованості, зокрема, від 04.01.2021 року, від 29.01.2021 року, від 15.06.2021 року, від 28.09.2021 року. Відповідач листом № 261-22/539 від 29.12.2021 року повідомив позивача про те, що при приєднанні АТ «Завод «Електроважмаш» до АТ «Українські енергетичні машини» зобов`язання перед позивачем будуть включені до передавального акту відповідно до бухгалтерського обліку АТ «Завод «Електроважмаш».

Отже, судом встановлено, що у відповідача перед позивачем наявна непогашена заборгованість за Договором у розмірі 52 456,38 грн. У зв`язку із вищевикладеним, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Договором у розмірі 52 456,38 грн.

Відносно посилання відповідача на відсутність правонаступництва, суд зазначає наступне.

Як вбачається із відомостей з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 26.08.2021 Державне підприємство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ: 00213121) було реорганізовано в Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121) на підставі рішення щодо реорганізації (номер запису: 1004801120068009292). За даним кодом ЄДРПОУ в реєстрі міститься запис про Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш", а у графі: «про дані про юридичних осіб, правонаступником яких є АТ» зазначено Державне підприємство "Завод "Електроважмаш". Отже, з 26.08.2021 боржником перед позивачем є Акціонерне товариство "Завод "Електроважмаш". 26.08.2021 Кабінетом Міністрів України було видано розпорядження № 1005-р "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом" у п. 1, 2 якого зазначено: "Відповідно до п. 22 ч. 2 ст. 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" погодитися з пропозицією Фонду державного майна щодо реорганізації Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" (код згідно з ЄДРПОУ 00213121) після завершення перетворення Державного підприємства "Завод "Електроважмаш" у процесі приватизації шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом" (код ЄДРПОУ 05762269). Фонду державного майна здійснити комплекс заходів і процедур, пов`язаних із приєднанням Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" до Акціонерного товариства "Турбоатом" відповідно до вимог законодавства". Згідно із відомостями за кодом ЄДРПОУ 05762269 зареєстрована юридична особа: Акціонерне товариство "Українські енергетичні машини" (попередня назва - АТ "Турбоатом"). Як вбачається з протоколу позачергових загальних зборів Акціонерного товариства "Українські енергетичні машини" (попередня назва - АТ "Турбоатом") № 31/2021 від 01.12.2021 було прийнято рішення, зокрема про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини". Згідно із п. 1 цього Передавального акту, правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків АТ "Завод "Електроважмаш" переходить - АТ "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту, тобто з 01.12.2021. Згідно із п. 4 Передавального акту, всі підтверджені належним чином права, обов`язки, зобов`язання АТ "Завод "Електроважмаш", що приєднується, а також права, обов`язки, зобов`язання інших осіб в частині правовідносин з АТ "Завод "Електроважмаш", що приєднується, переходять в повному обсязі до АТ "Українські енергетичні машини" - правонаступника навіть у випадку, якщо вони мали (матимуть) місце після дати складання Передавального акту або з будь-яких причин не були включені в Передавальний акт. При цьому, як вбачається із витягу додатку 15 до передавального акта передається кредиторська заборгованість АТ «Завод «Електроважмаш» в тому числі за Договором 234/293С від 09.11.2020, накладна № 56 від 23.11.2020 на суму 52 456,38 грн. З метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 1005 "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до Акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 № 2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" (товариство, що приєднується) до АТ "Українські енергетичні машини" (товариство-правонаступник), згідно з яким усі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акта.

Відповідно до п. 1.4. Статуту відповідача, що затверджений Протоколом річних загальних зборів акціонерів Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», які відбулись 25 квітня 2023 року, № 36 від 01 травня 2023 року - Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» є правонаступником всіх прав та обов`язків Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» внаслідок приєднання останнього до Товариства відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 1005-р «Про погодження реорганізації акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» шляхом приєднання до акціонерного товариства «Турбоатом». Статут міститься у загальному доступі в мережі Інтернет за посиланням: https://ukrenergymachines.com/content/documents/36/3519/files/%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%82%20%D0%90%D0%A2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%B8%202023.pdf

Таким чином, в результаті затвердження передавального акта відбулось правонаступництво від АТ "Завод "Електроважмаш" (ДП "Завод "Електроважмаш") до відповідача.

Що стосується доводів відповідача про те, що АТ "Завод "Електроважмаш" перебуває "в стані припинення", проте запис про його припинення до вказаного реєстру не внесено, суд зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 104 ЦК України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Статтею 106 ЦК України передбачено, що злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання. Порядок припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання, поділу та перетворення регламентовано ст. 107 ЦК України, за приписами якої кредитор може вимагати від юридичної особи, що припиняється, виконання зобов`язань якої не забезпечено, припинення або дострокового виконання зобов`язання, або забезпечення виконання зобов`язання, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), який має містити положення про правонаступництво щодо майна, прав та обов`язків юридичної особи, що припиняється шляхом поділу, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов`язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення, крім випадків, встановлених законом. Порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Отже, законодавець визначив дві форми припинення юридичної особи - в результаті реорганізації або в результаті ліквідації, а також визначив наслідки припинення юридичної особи в результаті реорганізації, які, на відміну від припинення юридичної особи в результаті ліквідації, полягають, зокрема у переході майна, прав і обов`язків до правонаступників. Таким чином, у разі реорганізації юридичної особи шляхом її приєднання факт настання правонаступництва безпосередньо пов`язаний з моментом передання прав та обов`язків від правопопередника до правонаступника. У разі реорганізації юридичної особи шляхом приєднання складається передавальний акт, який має містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов`язань юридичної особи, що припиняється.

При відповідній реорганізації не має значення, чи вказано в передавальному акті про правонаступництво щодо певного майна, прав чи обов`язків, адже правонаступник лише один, що унеможливлює виникнення будь-яких спорів щодо переходу майна, прав чи обов`язків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 922/347/21. Внаслідок приєднання правонаступником є лише одна особа і будь-який розподіл прав та обов`язків при таких видах реорганізації неможливий. Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17.

При цьому, чинне законодавство не містить загальної норми щодо моменту виникнення універсального правонаступництва юридичної особи, внаслідок приєднання. Ухвалюючи рішення про реорганізацію, уповноважений орган юридичної особи спрямовує свою волю на передачу не окремого майна, прав або обов`язків, а всієї її сукупності. Тобто, при універсальному правонаступництві до правонаступника чи правонаступників переходить усе майно особи як сукупність прав та обов`язків, які їй належать (незалежно від їх виявлення на момент правонаступництва), на підставі передавального акта. Наведені обставини передують внесенню запису до Реєстру про припинення юридичної особи, яка припиняється в результаті реорганізації.

За висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16.06.2020 у справі № 910/5953/17, якщо припустити, що правонаступництво настає лише з моменту державної реєстрації припинення юридичної особи, то це призведе до можливостей порушення прав кредиторів, які протягом значного періоду часу не зможуть звернутися з вимогами до юридичної особи, яка отримає все майно правопопередника, але не буде нести відповідальність за його зобов`язаннями. При цьому Велика Палати Верховного Суду в зазначеній постанові визнала помилковим висновок попередніх судових інстанцій про те, що правонаступництво не відбулося за відсутності в Реєстрі запису про припинення юридичної особи, яка реорганізовувалася.

Як зазначено вище, з метою виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.08.2021 № 1005 "Про погодження реорганізації акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" шляхом приєднання до акціонерного товариства "Турбоатом", наказом Фонду від 01.12.2021 № 2143 "Щодо АТ "Завод "Електроважмаш" (код ЄДРПОУ 00213121)" було затверджено Передавальний акт балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини", згідно з яким усі активи, зобов`язання, майно, права та обов`язки товариства, що приєднується, передаються товариству-правонаступнику, а саме, АТ "Українські енергетичні машини" в порядку та на умовах, встановлених чинним законодавством України з дати затвердження та підписання передавального акта. Із змісту протоколу позачергових загальних зборів АТ "Українські енергетичні машини" (попередня назва - АТ "Турбоатом") № 31/2021 від 01.12.2021 вбачається, що було прийнято рішення, зокрема, про затвердження Передавального акту балансових рахунків, матеріальних цінностей та активів від АТ "Завод "Електроважмаш" до АТ "Українські енергетичні машини".

Отже, Передавальний акт затверджено як самою юридичною особою, так і Фондом державного майна України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що у спірних правовідносинах правонаступництво щодо майна, усіх залишків, прав та обов`язків, Акціонерного товариства "Завод "Електроважмаш" перейшло правонаступнику - Акціонерному товариству "Українські енергетичні машини" з моменту затвердження даного Передавального акту, а саме з 01.12.2021.

Таким чином, твердження відповідача про те, що моментом переходу прав та обов`язків до правонаступника юридичної особи вважається дата внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не підтверджено.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 905/386/18 також не спростовує вищеозначених висновків. У цій постанові надані роз`яснення відносно наслідків пред`явлення позову до неналежного відповідача. При цьому, самі правовідносини не є подібними до справи № 922/3312/23. У справі № 905/386/18 предметом позову є звільнення з-під арешту нерухомого майна, в той час по справі № 922/3312/23 предметом позову є стягнення заборгованості за договором поставки.

Щодо посилання відповідача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 у справі № 922/3953/20, суд зазначає наступне. У справі № 922/3953/20 апеляційний суд звернув увагу на наступне: «Щодо посилань апелянта на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.06.2020 року у справі № 910/5953/17, слід вказати наступне. Під час розгляду справи №910/5953/17 було встановлено обставини матеріального правонаступництва, зокрема надано передавальний акт та інші документи, що підтверджують передання обсягу прав та обов`язків іншій стороні. Наразі, заявник звертаючись до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» є правонаступником по всіх правах та зобов`язаннях Акціонерного товариства «Завод «Електроважмаш» - не надав».

Тобто, апеляційний суд прийшов до висновку, що у справі не було надано належних доказів на підтвердження здійснення правонаступництва, адже не представлено передавальний акт, як це було здійснено у справі № 910/5953/17, у якій ВП ВС надала свій правовий висновок. По справі № 922/3312/23 у матеріалах справи наявний затверджений передавальний акт, а отже правовідносини у справі № 922/3953/20 та № 922/3312/23 не є подібними.

Окремо суд звертає увагу, що у відповідності до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» для суду першої інстанції обов`язковими для врахування є висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду. Відтак, правові висновки іншого суду першої інстанції та апеляційного суду не є обов`язковими для суду по справі № 922/3312/23.

Таким чином, не знайшли своє підтвердження доводи відповідача в частині того, що у справі № 922/3312/23 він є неналежним відповідачем.

4. ВІДНОСНО СТЯГНЕННЯ 1% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 квітня 2020 року у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) зобов`язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови). Також, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Відповідно до п. 10.4. Договору за порушення строку оплати продукції, передбаченого Договором, постачальник має право вимагати оплату 1% річних та індексу інфляційних втрат.

Позивачем заявлено до стягнення 1 350,89 грн. 1% річних та 23 953,01 грн. інфляційних втрат. Відповідачем представлено у відзиві контррозрахунок похідних вимог, відповідно до яких, на його думку, підлягають стягненню 1% річних у сумі 613,64 грн. та 6 939,28 грн. інфляційних втрат.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду».

Здійснивши перевірку суми нарахованих позивачем 1% річних, суд прийшов до висновку, що він здійснений частково невірно.

Позивач визначає початок обрахунку заборгованості з 23.12.2020 року. Водночас, суд погоджується із контррозрахунком відповідача в цій частині. Як було встановлено судом в попередньому розділі цього рішення, відповідач мав сплатити за товар до 23.12.2020 року включно, а з 24.12.2020 має місце прострочення оплати вартості товару. Тобто, початком періоду нарахування 1% річних має бути саме 24.12.2020 року. В іншій частині розрахунок є вірним. З урахуванням викладеного, правильна сума 1% річних складає 1 349,46 грн.

Розрахунок інфляційних втрат є вірним.

Окремо суд звертає увагу, що контррозрахунок відповідача зводиться до обмеження періоду нарахування 1% річних та інфляційних втрат до 24.02.2022, що пов`язується із початком широкомасштабного вторгнення рф на територію України.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 922/2475/21 констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що форс-мажорні обставини, засвідчені листом Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, поширюються саме на правовідносини, що є предметом судового розгляду у даній справі. Так само, відповідачем не доведено, що форс-мажорні обставини впливають у даному конкретному випадку на виконання ним зобов`язань. При цьому, на підставі ч. 3 ст. 75 ГПК України суд визнає, що з 24 лютого 2022 року місто Харків та відповідні населені пункти Харківської області (згідно із відповідним наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України) перебувають (-ли) у зоні проведення активних бойових дій через широкомасштабне вторгнення рф на територію України. При цьому, очевидним є той факт, що це є як наслідком зниження обсягів здійснення підприємницької діяльності або так і взагалі її припинення. При цьому, в кожному конкретному випадку, відповідна сторона має довести доказами, що саме в її конкретному випадку мають місце ці обставини, що зумовлені загальновідомими подіями.

Таким чином, на переконання суду, відповідач не надав доказів, які б підтвердили поширення на нього форс-мажорних обставин.

Таким чином, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимоги в частині стягнення 1% річних, а саме у розмірі 1 349,46 грн. проти 1 350,89 грн., що заявлені позивачем, та повного стягнення інфляційних втрат у розмірі 23 953,01 грн.

5. ВІДНОСНО ЗМЕНШЕННЯ 1% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНИХ ВТРАТ

Разом із відзивом (вх. № 21921 від 16 серпня 2023 року) на позовну заяву відповідачем заявлено клопотання про зменшення 1% річних та інфляційних втрат.

В першу чергу суд звертає увагу, що згідно з усталеною судовою практикою нарахування на суму боргу процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Таких висновків у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16. Отже, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат не є санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та у отриманні компенсації від боржника. Означені за змістом висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2020 року по справі № 904/5610/19.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Враховуючи, що нарахування на суму боргу процентів річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України не є штрафною санкцією, а носить компенсаційний характер, суд прийшов до висновку про неможливість застосування ст. 233 ГК України.

При цьому, під час розгляду питання про зменшення 1% річних, судом були враховані висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18: «З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання».

Суд, дослідивши конкретні обставини справи, з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності, не вбачає підстав для зменшення розміру 1% річних, про можливість зменшення яких вказано у вищезазначеній постанові.

Окремо суд зазначає, що відсотки річних та інфляційні втрати, стягнення яких передбаченого ст. 625 ЦК України, не є неустойкою, а отже не поширюються вимоги ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

6. ВІДНОСНО СУПЕРЕЧЛИВОСТІ ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА

Детально проаналізувавши відзив, суд вбачає певну суперечливість позиції відповідача.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17 зазначено наступне: «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Очевидно, що дії позивача, який уклав 24 грудня 2013 року додаткову угоду до договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61, а згодом пред`являє позов про визнання договору оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 неукладеним, суперечить його попередній поведінці (укладенню додаткової угоди та отриманню плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісним. Договір оренди землі від 19 листопада 2007 року № 61 є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 19 листопада 2007 року за життя орендодавця і за його підписом і підстав вважати спірний договір неукладним немає».

Із буквального тлумачення першого розділу відзиву вбачається, що відповідач повністю не визначає заборгованість та вважає себе неналежним відповідачем по справі. Згрупована позиція відповідача фактично спрямована на доведення факту відсутності правонаступництва від АТ «Завод «Електроважмаш» через відсутність запису в ЄДР. Тобто, відповідач повністю та беззаперечно не визнає заборгованість.

У другому розділі відзиву відповідач прохає про врахування під час ухвалення рішення настання у нього форс-мажорних обставин з 24.02.2022. Він вважає наступне: «в діях відсутня вина у затримці розрахунків з позивачем за поставлену продукцію за Договором…оскільки відповідач не мав змоги здійснити вчасний розрахунок через існування об`єктивних і незалежних від нього обставин». В означеному абзаці відповідач фактично визнає заборгованість за Договором, однак вказує що не міг її сплатити через форс-мажорні обставини. Тобто, вже вбачається суперечність позиції відповідача, що викладена в першому розділі відзиву (повне заперечення належності відповідача), та позиції, що викладена у другому розділі відзиву (визнання заборгованості, однак обґрунтування її несплати у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин).

Також, вбачається суперечність позиції, що викладена у першому розділу відзиву, із позицією, що викладена у четвертому розділі відзиву. У четвертому розділі відповідач прохає зменшити розмір 1% річних та інфляційних втрат. Враховуючи, що означені вимоги є похідними від основної заборгованості, то відповідач, заперечуючи наявність у нього основної заборгованості, не визнає і похідні вимоги. Якщо відповідач не визнає похідні вимоги, він не може прохати про їх зменшення, адже тоді відповідач фактично їх визнає, однак прохає про їх зменшення через певні обставини.

Таким чином, суд вбачає суперечливість позиції відповідача, що викладена у відзиві, що є недопустимим з огляду на наявні правові висновки, які містяться у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року по справі № 390/34/17.

7. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про часткове задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП» задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, місто Харків, проспект Героїв Харкова, будинок 199; код ЄДРПОУ: 05762269) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СТАН-ГРУП» (61051, місто Харків, вулиця Клочківська, будинок 258, приміщення 21-24; код ЄДРПОУ: 35860215) основну заборгованість у розмірі 52 456,38 грн., 1% річних у розмірі 1 349,46 грн., інфляційні втрати у розмірі 23 953,01 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 683,95 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "27" вересня 2023 р.

СуддяН.В. Калініченко