Ухвала

від 27.09.2023 по справі 924/965/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

УХВАЛА

"27" вересня 2023 р. Справа № 924/965/22

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В., розглянувши матеріали заяви про розстрочення виконання рішення у справі

за позовом приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ

до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго", м. Хмельницький

про стягнення 138356306,15 грн

за участю представників:

позивача: Горопашний І.В. - згідно з довіреністю від 03.01.2023 №03/01-13

відповідача: Чуловський В.В. - згідно з довіреністю від 30.12.2022 №1395

У засіданні оголошено вступну і резолютивну частини ухвали.

встановив: рішенням Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2023 у справі №924/965/22, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27.07.2023, задоволено позов приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" до акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" та стягнуто з останнього 128221929,33 грн заборгованості, 166173,06 грн пені, 473499,34 грн штрафу, 1420318,38 грн 3% річних, 8074386,04 грн інфляційних втрат, 504104,77 грн витрат зі сплати судового збору.

На виконання рішення 21.08.2023 видано відповідний наказ.

На адресу суду надійшла заява акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (від 05.09.2023), в якій відповідно до ст. 331 ГПК України просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2023 у справі №924/965/22 в межах однорічного строку з моменту ухвалення рішення. Зокрема, просить розподілити залишок несплаченої заборгованості в сумі 90680566,33 грн на 6 платежів: по 15113427,72 грн кожного 15 числа з жовтня 2023 року по березень 2024 року (останній платіж 15113427,73 грн).

Ухвалою суду від 18.09.2023 заяву акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (від 05.09.2023) про розстрочення виконання рішення суду у справі №924/965/22 призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.09.2023.

В обгрунтування заяви відповідач зазначив, що він є акціонерним товариством, більше 70% акцій якого перебувають у власності держави, що належить до сфери управління Міністерства енергетики України, є стратегічним підприємством Хмельницької області, від якого залежить стале функціонування електроенергетичної галузі та електроенергетичної національної безпеки України в цілому. Водночас, у зв`язку із тривалим впливом суспільно значущих обставин, таких як погіршення епідеміологічного стану в країні (поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19), проведення бойових дій (введено воєнний стан в країні), тобто таких обставин, на які неможливо вплинути та які є поза межами волевиявлення осіб, забороною здійснювати нарахування та стягнення штрафних санкцій за договорами, укладеними за основним напрямком діяльності (розподілом електричної енергії споживачам) відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)» (на період дії карантину), постанови КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (на період дії воєнного стану), товариство не в змозі протягом тривалого часу акумулювати достатній обсяг коштів для належного розрахунку з НЕК «Укренерго» (обставини носять триваючий характер, починаючи з 2020 року). Також скрутний фінансовий стан відповідача зумовлений наявністю інших судових рішень, якими задоволено позови про стягнення значних коштів з товариства на користь позивача, та розглядом судових справ за позовом того ж позивача про стягнення заборгованостей та штрафних санкцій, за якими товариство визнає наявність основної заборгованості в повному обсязі.

Вважає, що погашення заборгованості перед позивачем призведе до значного погіршення матеріального стану товариства і, як наслідок, спричинить неможливість розрахунку із іншими кредиторами та подальше накопичення заборгованостей, а також незворотно вплине на господарський стан відповідача. Стверджує, що відповідач має на меті та прагне здійснити повний розрахунок з позивачем, зокрема, на момент подання заяви відповідач частково погасив заборгованість перед позивачем, що підтверджується платіжними інструкціями про сплату коштів на загальну суму 47675739,82 гривні.

Від позивача на адресу суду надійшли заперечення (від 26.09.2023), в яких просить відмовити у задоволенні заяви про розстрочення виконання рішення суду, спростовуючи при цьому виключність обставин, наведених заявником. На посилання відповідача, що АТ «Хмельницькобленерго» є акціонерним товариством, більше 70% відсотків акцій якого перебувають у власності держави, що належить до сфери управління Міністерства енергетики України, зазначає, що НЕК «Укренерго» є акціонерним товариством, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності. Відповідно до п. 6.1 статуту засновником та єдиним акціонером НЕК «Укренерго» є держава в особі Міністерства енергетики України.

Щодо посилань на негативний вплив поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 зауважив, що НЕК «Укренерго» є загальнодержавним підприємством і зниження платоспроможності суб`єктів ринку електричної енергії передається йому в концентрованому вигляді. Постановою НКРЕКП від 08.04.2020 №766 «Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» на НЕК «Укренерго» також покладались обмеження щодо застосування штрафних санкцій до електропостачальників за послуги з передачі електричної енергії.

Щодо негативного впливу проведення бойових дій та введення воєнного стану зазначив, що у НЕК «Укренерго» пошкоджено та знищено велику кількість обладнання високовольтних підстанцій та магістральних мереж електропередачі, спеціальних транспортних засобів, є випадки загибелі та поранення працівників при виконанні трудових обов`язків. При цьому позивач у військових умовах проводить аварійно-відновлювальні роботи, забезпечує стійкість та надійність об`єднаної енергосистеми України.

З приводу посилань відповідача на скрутний фінансовий стан, зумовлений наявністю інших судових рішень, звернув увагу на те, що позивач змушений був звертатись з позовами до суду через невиконання АТ «Хмельницькобленерго» своїх договірних зобов`язань, враховуючи, що направлені вимоги про погашення заборгованості та претензії не призводили до зменшення заборгованості відповідача. Відповідач посилається на часткову сплату заборгованості за 2022 рік, яку він здійснив протягом 2023 року, проте нова заборгованість за надані послуги у 2023 році значно перевищила розмір сплачених коштів.

Повідомив, що НЕК «Укренерго» знаходиться у важкому фінансовому стані. Загальна дебіторська заборгованість учасників ринку електричної енергії перед НЕК «Укренерго» станом на 17.08.2023 складала біля 59 млрд грн. Кредиторська заборгованість НЕК «Укренерго» перед учасниками ринку на 17.08.2023 складала біля 50 млрд грн, що у свою чергу, призводить до стягнення з позивача, крім заборгованості, ще штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції. Неотримання НЕК «Укренерго» коштів за надані послуги ставить під загрозу функціонування позивача як оператора системи передачі, безпеку енергетичної системи та її існування як таке.

З огляду на наведене, вважає, що жодна з зазначених відповідачем обставин не є виключною та не є підставою для розстрочення виконання рішення Господарського суду Хмельницької області по справі №924/965/22.

Представник відповідача (заявника) вимоги заяви підтримав з підстав, зазначених у заяві.

Представник позивача проти задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду заперечив.

При розгляді заяви про відстрочення виконання рішення суду у справі судом враховується таке.

Відповідно до положень ст. 129 Конституції України, ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією із засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Положеннями ст. 129-1 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 326 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України .

У ч. 1 ст. 239 ГПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може, зокрема відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Згідно з ч. 3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України підставою відстрочки та розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч. 4 ст. 331 ГПК України).

З аналізу вищенаведених приписів чинного законодавства вбачається, що підставами для задоволення заяви про відстрочку, розстрочку виконання рішення можуть бути обставини, якими його виконання ускладнюється чи видається неможливим. Розглядаючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Суд враховує, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання у зв`язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 вказаного Кодексу.

Таким чином, відстрочити виконання судового рішення суд може лише у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим. При цьому, відстрочення виконання рішення є правом, а не обов`язком суду, і такі виняткові обставини визначаються судом з огляду на матеріали справи, у тому числі подані стороною докази на обґрунтування такої заяви.

При цьому питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися із дотриманням балансу інтересів сторін, які беруть участь у справі. Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є, у тому числі, з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, тому суд повинен дослідити та оцінити як заперечення позивача, так і доводи відповідача, а також дотримуватися розумно встановленого строку розстрочки.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013, розстрочка (відстрочка) виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

У заяві про розстрочку виконання рішення суду в обґрунтування виняткових обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим, відповідач посилається на неможливість виконання зобов`язань перед позивачем з огляду на тривалий вплив таких обставин як поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, проведення бойових дій (введення воєнного стану), свій скрутний фінансовий стан, зумовлений наявністю судових рішень про стягнення значних коштів з товариства на користь позивача. Також звертає увагу на своє стратегічне значення та належність до сфери управління Міністерства енергетики України.

Оцінюючи виключність зазначених обставин як необхідну умову для розстрочення виконання судового рішення, суд зауважує, що відповідачем як акціонерним товариством, більше 70% акцій якого перебувають у власності держави, що належить до сфери управління Міністерства енергетики України, та стратегічним підприємством Хмельницької області не обгрунтовано особливості його становища, враховуючи те, що позивач також є суб`єктом ринку електричної енергії, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності і предметом діяльності якого є виконання функцій оператора системи передачі, функцій з управління та експлуатації магістальними мережами, що свідчить про загальнодержавне значення підприємтва. Згідно з п. 6.1 статуту позивача засновником та єдиним акціонером НЕК «Укренерго» є держава в особі Міністерства енергетики України.

При цьому сама по собі належність відповідача до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, не підтверджує наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його виконання неможливим, що є необхідним для розстрочення виконання рішення та підлягає доказуванню з урахуванням положень ст. ст. 73-80 ГПК України.

Щодо посилань відповідача на обмежувальні заходи, пов`язані з поширенням на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, введенням воєнного стану, суд вважає слушними доводи позивача про те, що зазначені відповідачем обставини запровадження в Україні карантинних заходів та введення воєнного стану негативно впливають і на діяльність та фінансовий стан позивача, а тому не є виключними для відповідача у контексті правовідносин між сторонами.

Зокрема, обмежувальним заходам, запровадженим відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19)» (на період дії карантину), постанови КМУ «Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану» (на період дії воєнного стану) щодо заборони відповідачу здійснювати нарахування та стягнення штрафних санкцій по договорам, укладеним за основним напрямком діяльності (розподілом електричної енергії споживачам), кореспондують обмеження, покладені на позивача постановою НКРЕКП від 08.04.2020 №766 «Про дії учасників ринку електричної енергії у період дії карантину та обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» щодо застосування штрафних санкцій до електропостачальників за послуги з передачі електричної енергії.

Також суд враховує, що договір, за яким у відповідача виникла заборгованість у цій справі, було укладено 04.06.2019, при цьому додатковими угодами від 01.08.2019, 17.09.2021, 20.12.2021 договір викладався сторонами в нових редакціях та продовжував строк своєї дії. Тобто відповідач, укладаючи додаткові угоди, зокрема від 17.09.2021 та 20.12.2021 на визначених в них умовах, погодився взяти на себе відповідні зобов`язання, у тому числі в частині вартості та строків оплати послуг, незважаючи на набрання чинності 17.03.2020 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», на який він посилається, обґрунтовуючи розстрочення виконання рішення. Тобто відповідач усвідомлював негативні наслідки введення карантинних заходів і, взявши на себе договірні зобов`язання, зобов`язався їх виконувати навіть у таких умовах.

Крім того, суд вважає слушними доводи позивача про те, що спричинені бойовими діями та введенням воєнного стану негативні наслідки для нього є також значними, оскільки підприємство має загальнодержавне значення і пошкоджень зазнають, зокрема магістральні мережі електропередачі, а аварійно-відновлювальні роботи, які проводяться позивачем, забезпечують стійкість та надійність усієї об`єднаної енергосистеми України.

Щодо посилань відповідача на важкий фінансовий стан суд бере до уваги, що відповідно до частини 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Стаття 42 Господарського кодексу України передбачає, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Як вказано у частині 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Тобто юридична особа самостійно, на власний ризик здійснює свою господарську діяльність, в тому числі укладає господарські договори і відповідає за наслідки їх невиконання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, ст. 617 ЦК України, практики Європейського суду з прав людини (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші) відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань та не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, а частиною 2 ст. 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Суд зауважує, що скрутне фінансове становище відповідача, наявність у нього заборгованості перед позивачем в істотному розмірі згідно із окремими судовими рішеннями та наявність судових справ про стягнення на користь позивача заборгованості, що розглядаються, є результатом господарської діяльності відповідача як самостійного суб`єкта господарювання, а тому вказані обставини не є безумовними, самостійними та достатніми підставами для розстрочення виконання судового рішення.

Крім того, відповідачем не обґрунтовано доцільності розстрочення рішення суду саме у межах максимального строку (1 рік з моменту ухвалення рішення) та не надано доказів на підтвердження наявності у нього реальної можливості в майбутньому виконати рішення у цій справі у запропоновані в заяві терміни.

Зокрема, сплата відповідачем частини стягнутої рішенням суду заборгованості, а саме: 47675737,82 грн згідно з доданими до заяви платіжними інструкціями від 05.04.2023 в сумі 2000000,00 грн, від 10.05.2023 в сумі 2500000,00 грн, від 29.05.2023 в сумі 2500000,00 грн, від 30.06.2023 в сумі 16510099,82 грн, від 31.07.2023 в сумі 14165640,00 грн, від 31.08.2023 в сумі 5000000,00 грн та в сумі 5000000,00 грн свідчить про нерівномірність щомісячних оплат, які у переважній більшості не відповідають запропонованому відповідачем щомісячному розміру розстрочених платежів.

Одночасно судом зауважується, що відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ч. 1 ст. 73 цього Кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц тощо.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.

Відтак, виходячи із встановлених законодавством стандартів доказування, необхідність розстрочення виконання рішення суду повинна обґрунтовуватися належними та допустимими доказами, що подаються стороною.

Однак відповідач, посилаючись на свій важкий фінансовий стан, будь-яких доказів у підтвердження такого стану, зокрема відсутності коштів, збитковості своєї господарської діяльності тощо не надав. Відповідно, судом критично оцінюються доводи про існування такого становища, у тому числі в результаті погіршення епідеміологічного стану в країні, проведення бойових дій та наявності інших судових рішень про стягнення з відповідача значних грошових коштів. Посилання відповідача на вказані обставини без доведення належними та допустимими доказами їхніх негативних наслідків на його фінансовий стан є необгрунтованим.

Судом враховується, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 №11-рп/2012).

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997, п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення у справі "ІммобільяреСаффі" проти Італії", № 22774/93).

Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення. Водночас, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

З огляду на вищевикладені обставини, положення законодавства, зокрема, принцип обов`язковості судового рішення, наявність простроченої заборгованості відповідача з оплати товару за укладеним із позивачем договором, матеріальні інтереси обох сторін та рівнозначність для обох сторін негативних наслідків поширення на території України коронавірусної хвороби та введення воєнного стану, а також беручи до уваги недоведення відповідачем належними, допустимими і достатніми доказами винятковості випадку, з яким процесуальний закон пов`язує можливість надання розстрочення виконання судового рішення, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення суду у справі №924/965/22.

Керуючись ст. ст. 234, 235, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви акціонерного товариства "Хмельницькобленерго" (від 05.09.2023) про розстрочення виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 15.03.2023 у справі №924/965/22 відмовити.

Ухвала набирає законної сили 27.09.2023.

Ухвала може бути оскаржена у строки та порядку, встановлені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 27.09.2023.

Суддя В.В. Виноградова

1 - до справи,

2 - позивачу (вул. Симона Петлюри, 25, м. Київ, 01032; nec-kanc@ua.energy),

3 - відповідачу (вул. Храновського, 11А, м. Хмельницький, 29018; kanc@hoe.com.ua).