39/133-07(32/341)
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.11.2007 Справа № 39/133-07(32/341)
Дніпропетровський апеляційний господарський суду у складі колегії суддів:
головуючого судді –Тищик І.В. (доповідач)
суддів – Сизько І.А., Прокопенко А.Є.
при секретарі –Врона С.В.
за участю представників сторін:
позивач: не з'явився
відповідач: не з'явився
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.07р. у справі № 39/133-07(32/341)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Фрегат", м. Харків
до відкритого акціонерного товариства „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат”, м. Кривий Ріг
про стягнення 68 775 грн. 16 коп.,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року № 39/133-07 (32/341) (колегія суддів у складі: Ліпинський О.В., Подобєд І.М., Широбокова Л.П.) позовні вимоги (з урахуванням збільшених позовних вимог) задоволені у повному обсязі та стягнуто з ВАТ „ЦГЗК” на користь позивача 154306,03 грн. інфляційних втрат та 42706,85 грн. річних за період з 01.08.02р. по 01.05.07р.
Вмотивовуючи рішення, господарський суд прийшов до висновку щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати заборгованості за векселем в сумі 300 000грн. та правомірність нарахування позивачем суми інфляційних втрат і річних на підставі ст. 214 ЦК УРСР, ст. 625 ЦК України.
Не погоджуючись з рішенням господарського суду відповідач –ВАТ „Центральний ГЗК”, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та залишити позов без розгляду. При цьому скаржник посилається на неодноразове перебування підприємства у процедурі банкрутства, внаслідок чого позивач являється конкурсним кредитором і отримувати кошти повинен у межах справи про банкрутство; на безпідставність нарахування інфляційних втрат та відсотків річних в період дії мораторію, введеного у справах про банкрутство; на правовідносини між ним та позивачем, які носять вексельний характер і регулюються не загальними нормами права, а положеннями вексельного права; на строки позовної давності, які повинні обчислюватися відповідно до Положення про переказний і простий вексель.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню і просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином.
Позивачем заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутності представника.
Справа неодноразово розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанції.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника скаржника, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
З матеріалів справи убачається, що справи №39/133-07 (32/341) та №8/587 є пов'язаними між собою.
Так, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07.11.-16.12.02р. у справі №8/587 з відповідача на користь позивача було стягнуто 300 000 грн. боргу за простим векселем №3218422845.
Господарський суд у вказаному рішенні, залишеному без змін постановою Вищого господарського суду України, дійшов висновку, що до відносин по стягненню заборгованості за вищевказаним векселем підлягає застосуванню цивільно-правове законодавство.
Рішення по справі № 8/587 вступило в законну силу, внаслідок чого факти, встановлені ним, не доводяться знову під час розгляду інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони відповідно до приписів ст. 35 ГПК України.
За вказаних обставин твердження скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин вексельного законодавства є неправомірним.
Несплата відповідачем протягом тривалого часу заборгованості в сумі 300 000грн., стягнутої на користь позивача рішенням господарського суду у справі №8/587, спричинила звернення позивача до господарського суду з вимогою про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних за період з 01.08.02р. по 01.05.07р. у загальній сумі 197012,88 грн. на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Матеріалами справи посвідчується той факт, що сторони не дійшли спільної думки щодо правової природи інфляційних втрат та відсотків річних: так, на думку скаржника, останні являються штрафними санкціями і не можуть бути нараховані в період перебування ВАТ „ЦГЗК” в процедурі банкрутства та дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, натомість ТОВ „Фрегат” вважає останні компенсаційними виплатами.
З метою усунення суперечливого тлумачення вказаних норм Верховним Судом України було надано роз'яснення від 15.07.2005р. №3.2.-2005, яким визначено, що інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником; ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій у розумінні ст. 12 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.
Таким чином, вимоги позивача щодо сплати суми інфляційних втрат та процентів річних є правомірними, оскільки неодноразове перебування відповідача в процедурі банкрутства та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не перешкоджає нарахуванню останніх.
Колегія суддів вважає необґрунтованим твердження скаржника про те, що вимоги позивача, який являється конкурсним кредитором, щодо сплати основного боргу повинні задовольнятися у межах справи про банкрутство.
Відповідно до ст. 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Згідно зазначеної норми конкурсні кредитори виявляються (протягом місяця після публікації в ЗМІ відповідного оголошення) і визнаються такими згідно з указаним Законом, проте провадження у справах про банкрутство відповідача №№Б24/56-02, Б24/10-03, Б26/6/04 припинені на стадії підготовчих засідань без публікації оголошення про порушення справи про банкрутство; провадження по останній справі №Б26/70/04 зупинено, публікації оголошення також не відбулося.
За вказаних обставин позивач, всупереч твердженням скаржника, не являється конкурсним кредитором в розумінні ст. 14 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” і вправі вимагати виконання рішення суду в порядку виконавчого провадження, а не виключно в процедурі банкрутства.
Щодо строків позовної давності, то відповідно до приписів цивільного законодавства позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Заяви щодо застосування строків позовної давності до спірних правовідносин сторонами у справі не подавалися.
Перевірку строків позовної давності здійснено господарським судом на вимогу касаційної інстанції, вказівки якої в силу ст. 11112 ГПК України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду щодо звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача інфляційних втрат та відсотків річних в межах трирічного строку позовної давності.
Так, строк позовної давності для стягнення заборгованості за векселем поновлений рішенням господарського суду у справі №8/587; пред'явлення позову до суду перериває перебіг строку позовної давності в силу ст. 264 ЦК України (ст. 79 ЦК УРСР); після переривання перебіг позовної давності починається заново; після пред'явлення позову у справі №8/587 перебіг позовної давності почався з початку; позовну заяву про стягнення інфляційних втрат та відсотків річних подано стягувачем 06.08.2004р., тобто, в межах трирічного строку позовної давності.
З огляду на відповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству колегія суддів дійшла висновку про безпідставність вимог відповідача щодо скасування цього рішення. Доводи відповідача не приймаються колегією суддів в силу вищевикладеного.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального Кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.06.2007 року у справі № 39/133-07(32/341) залишити без змін, а апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Центральний ГЗК” - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця до Вищого господарського суду.
Головуючий І.В. Тищик
Судді: І.А. Сизько
А.Є.Прокопенко
З оригіналом згідно
помічник судді О.Л. Забєліна
19.11.07р.
Суд | Дніпропетровський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 19.11.2007 |
Оприлюднено | 27.11.2007 |
Номер документу | 1137671 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Дніпропетровський апеляційний господарський суд
Тищик І.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні