Постанова

від 27.09.2023 по справі 823/3116/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2023 року

м. Київ

справа №823/3116/15

касаційне провадження № К/9901/23197/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 (головуючий суддя - Кучма А.Ю., судді - Бєлова Л.В., Безименна Н.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Охоронний комплекс "Пересвіт" до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронний комплекс "Пересвіт" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Існпекція, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.05.2015 №0001242301, №0001252301.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ». Зазначив, що господарські операції із зазначеним контрагентом позивача фактично відбулися, спричинили зміну активів та зобов`язань Товариства, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки базуються лише на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними і не можуть слугувати підставою для висновків про нереальність господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства України, що є підставою для їх скасування.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 29.09.2015 позовні вимоги задовольнив повністю, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Інспекції від 27.05.2015 №0001242301, №0001252301.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 28.01.2016 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.06.2017 скасував судові рішення попередніх інстанцій, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що суди обох інстанцій дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими. Суд касаційної інстанції зазначив, що судам необхідно з`ясувати, в рамках якого саме кримінального провадження призначено розглядувану перевірку, за наслідками якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення (щодо посадових осіб ТОВ «ОК «Пересвіт» або ж його контрагента - ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ»).

За результатами нового розгляду справи, Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 12.07.2017 у задоволені позову відмовив повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що встановлення факту вчинення ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, та, відповідно, факту нездійснення ним господарських операцій, створює наслідки для контрагентів вказаної особи, які задекларували податковий кредит та витрати за операціями з ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ», у вигляді донарахування податкових зобов`язань.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 04.12.2017 скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове рішення, яким задовольнив позовні вимоги, скасував податкові повідомлення-рішення від 27.05.2015 №0001242301, №0001252301.

Задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом позивача, оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак, зазначені податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню. Вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к не встановлено факту фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ».

Інспекція, не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, звернулась до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків судів фактичним обставинам у даній справі. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентом з підстав неможливості підтвердження таких взаємовідносин з огляду на відсутність первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності у контрагентів позивача належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів, наявність вироку Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к, яким встановлено фіктивну реєстрацію контрагента позивача без мети фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг.

Позивач відзив (заперечення) на касаційну скаргу не надав суду, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19.02.2018 відкрив касаційне провадження за скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26.09.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 27.09.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» за період з 01.01.2010 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 28.04.2015 №88/23-01-22-07/38595103 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем вимог:

пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 312055,00 грн, в тому числі за 2013 рік на суму 148543,00 грн, за 2014 рік на суму 163512,00 грн;

пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 338041,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.05.2015:

№0001242301 (форма «Р»), яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 422552,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 338041,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 84511,00 грн;

№0001252301 (форма «Р»), яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 390069,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 312055,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі та 78014,00 грн.

Висновки про порушення ґрунтувалися на тому, що платником включено до складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість суми за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом позивача, які на думку контролюючого органу не носять реального характеру з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, наявності недоліків у первинних документах, відсутності деяких первинних документів, відсутності належної кількості трудових ресурсів, основних засобів, матеріальних активів у контрагентів позивача для здійснення такої господарської діяльності, наявності вироку Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к, яким встановлено фіктивну реєстрацію контрагента позивача без мети фактичного здійснення господарських операцій з продажу (придбання) товарів, виконання робіт, надання послуг.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (податок на прибуток підприємств) є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 ПК України).

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункту 139.1. статті 139 ПК України).

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак, підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правомірності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Як було встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами у даній справі, позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» (виконавець) за договором від 30.06.2013 №300613-1, предметом якого є виконання робіт з охорони відповідних об`єктів, обумовлених договором.

На підтвердження здійснення зазначених господарських взаємовідносин позивачем надано до суду акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкові накладні, акти надання послуг, акти про виставлення постів охорони на об`єкті, виписки по рахунках, тощо.

Судовими інстанціями також установлено, що надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Також, судами установлено, що придбані послуги у подальшому були використані у власній господарській діяльності шляхом забезпечення охорони об`єктів за відповідними договорами з іншими суб`єктами господарювання і останні підтвердили факт надання таких послуг шляхом складання відповідних документів.

Колегія суддів не може погодитися з твердженням відповідача про нереальність господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом з підстав неналежного відображення таких операцій у податковому обліку контрагентом позивача, оскільки, як зазначалось раніше, платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них.

Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування витрат та податкового кредиту у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови та має необхідні документальні на підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних послуг (робіт), руху активів, колегія суддів не приймає посилання скаржника на відсутність доказів використання послуг у господарській діяльності та неправомірність формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів також дійшла висновку про неспроможність доводів скаржника про неврахування судами наявності кримінального провадження, оскільки судом апеляційної інстанції надано оцінку зазначеними доводам відповідача та встановлено, що відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів в підтвердження установлення в межах вказаного кримінального провадження нереальності зазначених вище господарських операцій, фіктивності позивача або його контрагента, обізнаності позивача, тощо. Не надано доказів і в підтвердження правових наслідків дій чи бездіяльності осіб, стосовно яких порушено кримінальне провадження, в питанні, чи мали місце протиправні дії (бездіяльність) позивача та чи вчинені вони позивачем.

Колегія суддів враховує, що контролюючим органом на підставі постанови слідчого з ОВС першого КР слідчого управління фінансових розслідувань ГУ ДФС у м. Києві було встановлено, що у період перебування ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ «у правовідносинах з «ТОВ Охоронний комплекс «Пересвіт», посаду директора займали ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за грошову винагороду без мети здійснення фінансово-господарської діяльності.

Згідно вироку Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі № 757/22907/15-к, який набрав законної сили 31.08.2015 було встановлено, що ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» було створене для використання у протиправній діяльності, а саме для надання послуг з мінімізації податкових зобов`язань шляхом здійснення безтоварних фінансово-господарських операцій, формування штучних валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість діючим суб`єктам підприємницької діяльності, переведення безготівкових коштів у готівку.

Також вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к встановлено, що внаслідок зазначеної протиправної діяльності було сформовано штучний податковий кредит, зокрема, ТОВ «Охоронний комплекс «Пересвіт».

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що встановлення факту створення ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» внаслідок вчинення злочину, передбаченого статтею 205 КК України, та, відповідно, факту нездійснення ним господарських операцій, створює наслідки для контрагентів вказаної особи, які задекларували податковий кредит та витрати за операціями з ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ», у вигляді донарахування податкових зобов`язань.

Водночас, як установлено судом апеляційної інстанції, з наведено вироку суду вбачається, що суд не досліджував та не встановлював факт вчинення злочину і наявність його складу у діях, зокрема директора ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» ОСОБА_1 , а натомість затвердив угоду від 26.06.2015 між старшим прокурором відділу прокуратури м. Києва Білим Д.М. та обвинуваченим.

В межах вказаного кримінального провадження, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2015 на грошові кошти у сумі 72793,74 грн, що знаходились на рахунку № НОМЕР_1 клієнта ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» (код 35393246) в ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851) був накладений арешт.

Однак, вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к арешт, накладений згідно ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 04.02.2015 на грошові кошти, що знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 клієнта ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» (код 35393246) в ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851) скасовано, а речові докази: грошові кошти в сумі 72 793,74 грн, які знаходились на зберіганні на рахунку № НОМЕР_1 клієнта ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» (код 35393246) в ПАТ «ПУМБ» (МФО 334851) залишені в користуванні ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» (код 35393246).

Вироком Печерського районного суду м. Києва від 30.07.2015 у справі №757/22907/15-к не встановлено факту фіктивної фінансово-господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ».

Відповідно до інформації ДФС України, яка міститься на офіційному порталі, станом на 01.11.2017 щодо платника податків ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» є інформація про перебування зазначеного платника на обліку в органах доходів і зборів, що вказує на те, що ТОВ «Охорона-Сервіс ХХІ» навіть на даний час здійснює господарську діяльність.

Ураховуючи встановлені фактичні обставини у даній справі, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат та податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентом. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентом, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 04.12.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова І.Я.Олендер