Постанова

від 07.09.2023 по справі 758/9168/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

№ справи: 758/9168/21

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3447/2023

Головуючий у суді першої інстанції: Якимець О.І.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого - Немировської О.В.

суддів - Гаращенка Д.Р., Ящук Т.І.

секретар - Ольшевський П.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗИВ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтаір ТУР ВІП» про захист прав споживачів,

за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року та додаткове рішення від 31 жовтня 2022 року,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь грошові кошти в розмірі 927 129 грн. 54 коп. та моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., посилаючись на порушення укладеного між ними договору на туристичне обслуговування.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року у задоволенні позову було відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року стягнуто з позивача на користь ТОВ «Альтаір Тур Віп» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням та додатковим рішенням, представник позивача подав апеляційні скарги, в яких просить рішення та додаткове рішення скасувати та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи.

Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника позивача ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказував, що він уклав з ТОВ «Альтаір ТУР ВІП», який є агентом, від імені якого діяв ТОВ «Ексклюзив», який є турператором, договір на туристичне обслуговування та сплатив повну вартість туристичних послуг в сумі 29 630 Євро. Термін надання послуг був визначений з 11.06.2020 по 01.07.2020. Однак умови договору виконані не були, в зв`язку з чим він просив стягнути солідарно з ТОВ «Альтаір ВІП ТУР» та ТОВ «Ексклюзив» кошти в сумі 927 129 грн. 54 коп.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2022 року в задоволенні позову було відмовлено.

Додатковим рішенням Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року було стягнуто з позивача на користь ТОВ «Альтаір ТУР ВІП» витрати на правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами факт укладення договору про надання туристичних послуг та сплати коштів на рахунок відповідача - ТОВ «Альтаір ТУР ВІП».

Такий висновок суду першої інстанції є законним та обґрунтованими та відповідає встановленим по справі обставинам.

Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та посилався на положення ст. 526, 611, 901, 902 ЦК України, Закону України «Про туризм».

У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послугою вважається діяльність виконавця послуг з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Договором є усний чи письмовий правочин, укладений між споживачем і виконавцем.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Суб`єктами, що здійснюють та/або забезпечують туристичну діяльність (далі - суб`єкти туристичної діяльності), є: туристичні оператори (далі - туроператори) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на туроператорську діяльність; туристичні агенти (далі - турагенти) - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб`єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

За змістом статті 20 Закону України «Про туризм» за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

При цьому договір між споживачем та самим туристичним агентом не є безпосередньо договором на туристичне обслуговування, оскільки в цьому випадку не відбувається реалізації туристичного продукту, натомість предметом такого договору з туристичним агентом можуть бути дії турагента з пошуку необхідного туристичного продукту, його бронювання тощо.

Згідно з частинами сьомою, восьмою статті 20 Закону України «Про туризм» кожна із сторін договору на туристичне обслуговування до початку туристичної подорожі може вимагати внесення змін до цього договору або його розірвання у зв`язку із зміною істотних умов договору та обставин, якими вони керувалися під час укладення договору.

У статті 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, установлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним у повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 25 червня 2020 року (справа № 924/233/18) Верховний Суд зробив висновки про те, що обов`язок із доказування потрібно розуміти як врегульовану в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence); «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Стандарт доказування «вірогідності доказів», передбачений статтею 79 ГПК України, на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд акцентував, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач надав до справи примірник Договору про надання туристичних послуг від 14.01.2020, з ТОВ «Альтаір Тур Віп», який є турагентом та діє від імені та за дорученням ТОВ «Туристична компанія «ЕКСКЛЮЗІВ», який є туроператором. Договір був оформлений та підписаний директором товариства - ОСОБА_3 з метою бронювання для подорожі сім`ї позивача в період з 11 червня 2020 року по 01 серпня 2020 року. Однак докази про оплату вказаних туристичних послуг позивачем на рахунок турагенту відсутні.

Оцінка наданих позивачем доказів судом була зроблена з дотриманням процесуальних норм відповідно до засад диспозитивності та змагальності.

Доводи, викладені представником позивача в апеляційній скарзі є аналогічними доводам позовної заяви, всі були предметом перевірки суду та отримали належну правову оцінку.

Зокрема, суд заслухав за клопотанням представника позивача показання свідка ОСОБА_4 та дослідив інші надані ним докази.

Суд першої інстанції правильно встановив, що оплата послуг мала бути здійснена за виставленими рахунками на розрахунковий рахунок турагента.

Показання свідка ОСОБА_4 , яка була допитана також в суді апеляційної інстанції, не можуть вважатись належним доказом щодо сплати коштів саме на рахунок турагента.

Наданий роздрукований текст листування електронною поштою між ОСОБА_4 та працівниками відповідачів теж не може бути визнано доказом сплати коштів та свідчить лише про пошук варіантів номеру в готелі та періодів відпочинку у 2021 році, однак такі умови узгоджені з позивачем зрештою не були.

Також є необґрунтованим посилання як позивача, так і свідка ОСОБА_4 про те, що аналогічним чином було оформлено подорож сім`ї позивача у 2019 році.

Доводи представника позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги показання свідка ОСОБА_4 , яка підтвердила, що отримала від ОСОБА_5 кошти, які передала ОСОБА_3 , висновку суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 березня 2023 року (справа №357/1771/21 міститься правовий висновок, згідно якого у постановах Верховного Суду від 12 червня 2020 року у справі № 169/506/17 (провадження № 61-37213св18), від 24 червня 2021 року у справі № 686/19271/19 (провадження № 61-9459св20) зроблено висновки, що доказовою базою на підтвердження факту сплати коштів, якими є належно оформлені первинні документи, а саме: прибуткові касові ордери у разі внесення особою коштів у готівковій формі та банківська виписка у разі внесення коштів у безготівковій формі. Факт отримання та повернення грошових коштів доводять банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення (виплати) грошей до (з) каси товариства.

Отже, належними та допустимими доказами внесення/повернення особою коштів у готівковій формі можуть бути прибуткові та видаткові касові ордери, а у випадку внесення/повернення коштів у безготівковій формі таким доказом може бути відповідна банківська виписка.

За відсутності даних про те, що кошти були внесені на рахунок ТОВ «Альтаір Тур ВІП», позивач не позбавлений права звернутися з позовом про повернення коштів до ОСОБА_4 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 09 січня 2023 року в справі № 402/586/17 (провадження № 61-12507св21) вказано, що: «належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача. Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем».

Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на правничу допомогу на користь відповідача в розмірі 4 000 грн., суд першої інстанції правильно застосував положення ст. 59 Конституції України, рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, практику Європейського Суду з прав людини, ст. 133-141 ЦПК України та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення поданої заяви.

Заявляючи клопотання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, представник відповідача надав до справи: договір про надання правової допомоги № 1, укладений 03 лютого 2022 року між ТОВ «Альтаір Тур Віп» та адвокатом Стельникович С. А., свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Стельникович С.А. 30.09.2010, ордер надання правової допомоги від 03.02.2022, Акти виконаних робіт.

Представник позивача - ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив відмовити відповідачу в розподілі витрат на професійну правничу допомогу, або у випадку ухвалення додаткового рішення зменшити розмір таких витрат до 3 000 грн.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про доведеність понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі 4 000 грн. та їх співмірність складності справи та виконаної адвокатом обсягу роботи, часу, виплаченого гонорару. Враховуючи викладене, підстави для скасування додаткового рішення Подільського районного суду м. Києва від 31 жовтня 2022 року відсутні.

Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції було повно та всебічно встановлено обставини справи, перевірено їх доказами, правильно застосовано норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення та додаткове рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

постановив:

апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 03 жовтня 2022 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови виготовлено 25 вересня 2023 року.

Головуючий

Судді