Рішення

від 20.09.2023 по справі 465/5742/20

ФРАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

465/5742/20

2/465/1291/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.09.2023 рокумісто Львів

Франківський районний суд м. Львова у складі:

головуючої судді Мигаль Г.П.,

при секретарі судового засідання Власюк Д.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

встановив:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором позики у сумі 69 045,41 доларів США - основний борг; 7898 174,30 грн. - пеня; 448,00 доларів США - 3% річних; 50 000,00 грн. штраф.

Позов обґрунтовує тим, що 26 липня 2019 року між ним та відповідачем був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 7962 500,00 гривень, що згідно з офіційним курсом НБУ становило 312 500,00 доларів США. Згідно з п. 2.2 Договору позичальник зобов`язався повернути вказану суму наступним чином: щомісячний платіж до 26 червня 2020 року включно 5 210,00 доларів США, який повинен був сплачуватися до 26 числа кожного місяця в гривнях за курсом НБУ на дату платежу; до 26 липня 2020 року 255 190,00 доларів США в гривнях за курсом НБУ на дату платежу.

Виконання умов договору позики забезпечено договором іпотеки, предметом якого є нерухоме майно: торгово-офісна споруда та земельна ділянка.

Відповідач отримав вказані кошти, однак свої зобов`язання за договором повністю не виконав. У встановлені договором строки позика повернута частково.

У зв`язку з порушення відповідачем договірних зобов`язань по поверненню грошових коштів, позивач просить стягнути з відповідача на його користь вказану заборгованість в судовому порядку.

Ухвалою суду від 04 липня 2022 року справу прийнято судом до провадження.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов заперечила. Просила відмовити у задоволенні позову, вказуючи, що 30.06.2020 позивачем було заявлено нотаріально посвідчену вимогу про погашення заборгованості у повному розмірі 11697 065,98 грн., що еквівалентно 438 256,50 дол. США, протягом 30 днів з моменту отримання цієї вимоги. Заборгованість у розмірі 438 256,50 дол. США складається із 26 5610 дол. США залишку позики та 172 646,50 дол. США пені за період з 26.04.2020-30.06.2020 (65 днів). 05.08.2020 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі права власності, зареєстровано право власності на предмет іпотеки. Задоволено вимоги в розмірі 196 980,59 дол. США (еквівалент 5480 000,00 грн. вартість предмету іпотеки) за тілом позики, залишок до погашення позики 69 045,41 дол. США. Того ж дня, 05.08.2020 позивач набув права власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку позасудового врегулювання, що є завершеним, у результаті чого зобов`язання вважається припиненим і наступні вимоги кредитора недійсними. У договорі позики від 26.06.2019, договорі іпотеки від 26.06.2019 та договорі про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.08.2020 відсутні будь-які положення, які б передбачали дійсність вимог після звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому застосуванню підлягають законодавчі норми передбачені ч.5 ст. 36 ЗУ «Про іпотеку» (в редакції чинній станом на 27.07.2019). З огляду на зазначене, доводи позивача наведені у позові стосовно стягнення основної частини боргу, пені та 3% річних є такими, що суперечать вищенаведеним законодавчим нормам про припинення зобов`язання забезпеченого іпотекою та є недійсними. Окрім цього, вказує, що оскільки сторони договору позики узгодили строк дії позики до 27.07.2020, то право на нарахування процентів припинилось з 27.07.2020. З таких же підстав припинилось і право раховувати пеню. Доводи позивача про стягнення штрафу у розмірі 50 000,00 грн. одночасно з пенею є незаконними.

Представник позивача подав відповідь на відзив, у якому зазначив, у п. 4 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 серпня 2020 року чітко визначено, що іпотекодержатель набуває право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною у п. 1.2 цього Договору, що становить 5480 000,00 гривень, яка зараховуєтьсяу частковепогашення заборгованостіза Договоромпозики (основнезобов`язання). Тому твердження відповідача про те, що вимоги позивача є недійсними через завершення позасудового врегулювання - укладення Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05.08.2020 є безпідставними та не може бути взяте судом до уваги. Зобов`язання ОСОБА_2 , яке виникло із договору позики від 26 липня 2019 року, у непокритій частині підлягає виконанню на умовах, встановлених договором, а тому просить позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав, з мотивів наведених у ньому. У подальшому подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовими відправленнями рекомендованої кореспонденції.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів, не здійснюючи фіксування судового процесу.

Суд дослідивши матеріали справи та наявні у ній докази вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Фактичні обставини, встановлені судом.

26 липня 2019 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 7962 500,00 гривень, що згідно з офіційним курсом НБУ становило 312 500,00 доларів США.

Згідно з п. 2.2 Договору позичальник зобов`язався повернути вказану суму наступним чином: щомісячний платіж до 26 червня 2020 року включно 5 210,00 доларів США, який повинен був сплачуватися до 26 числа кожного місяця в гривнях за курсом НБУ на дату платежу; до 26 липня 2020 року 255 190,00 доларів США в гривнях за курсом НБУ на дату платежу.

З метою забезпечення виконання позичальником зобов`язань за договором позики, 26 липня 2019 року між ОСОБА_3 (Іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Престижбудцентр» (Іпотекодавець), був укладений договір іпотеки та посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафраном Р.І., предметом якого є торгово-офісна споруда Б-3 загальною площею 342,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та земельна ділянка, площею 0,0259 га, кадастровий номер - 4610136900:08:004:0014.

Відповідач зобов`язання щодо повернення суми позики виконував належно до 26.04.2020 року. Здійснюючи черговий платіж за договором замість 5 210,00 доларів США ОСОБА_4 повернув ОСОБА_3 4 794,00 доларів США.

У подальшому відповідач припинив сплату боргу.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, 05 серпня 2020 року позивач ОСОБА_3 набув права власності на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 26 липня 2019 року.

Згідно з п. 1.2 Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 05 серпня 2020 року за домовленістю сторін вартість предмета іпотеки складає 5480 000,00 гривень.

Відповідно до п. 4 цього ж Договору іпотекодержатель набув право власності на предмет іпотеки за вартістю, визначеною у п. 1.2 Договору, яка зараховується у часткове погашення заборгованості за договором позики.

Отже, до зарахування у рахунок погашення заборгованості за Договором позики від 26 липня 2019 року підлягає сума 196 980,59 доларів США, що є еквівалентом 5480 000,00 гривень за офіційним курсом НБУ на 05 серпня 2020 року. Залишок заборгованості за основним боргом, який підлягає стягненню з відповідача, становить 69 045,41 доларів США.

Вказані доводи не були спростовані відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до п. 4.3 Договору позики від 26 липня 2019 року у разі порушення позичальником строків оплати, передбачених у п. 2.2 цього Договору він зобов`язаний сплатити позикодавцю пеню в розмірі 1% від залишкової суми позики за кожен день протермінування.

Відповідно до п. 4.4 Договору позики від 26 липня 2019 року у разі протермінування оплати згідно умов даного договору більше, як на 2 місяці, позичальник окрім пені, сплачує штраф у розмірі 50 000,00 гривень.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з умовами ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).

У даній справі судом встановлено, що відповідач договірні зобов`язання за договором позики від 26 липня 2019 року повністю не виконав, а тому, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму неповернутих грошових коштів переданих за договором позики в розмірі 69 045,41 доларів США, що відповідає вимогам статей 1046, 533 ЦК України.

В свою чергу, відповідачем не надано суду доказів того, що договір позики, який укладено між сторонами є виконаним, оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки за договором від 26 липня 2019 року відбулось за вартістю, визначеною у п. 1.2 цього Договору, що становить 5480 000,00 гривень, яка зараховується у часткове погашення заборгованості за договором позики, тобто, основне зобов`язання припинилось лише у частині (у сумі 5480 000,00 гривень), а в решті підлягає виконанню на умовах, визначених договором позики.

Так, згідно з пунктом 2 частини першоїстатті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини першоїстатті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зістаттею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

За змістом частини четвертоїстатті 591 ЦК Українита частини сьомоїстатті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).

Отже, звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов`язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

За загальним правилом, що випливає ізЦивільного кодексу України, період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов`язання, не обмежується.

Договором позики від 26 липня 2019 року була передбачена неустойка, у вигляді пені в розмірі 1% від залишкової суми позики за кожен день протермінування зобов`язання (п.4.3 Договору), так і штрафу в розмірі 50 000,00 гривень, у разі протермінування оплати згідно умов даного договору більше, як на 2 місяці (п.4.4 Договору).

Вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 50 000,00 гривень відповідає умовам договору.

Частиною третьою статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з врахуванням вимог статті 2 та 11 ЦПК України дає право суду зменшити розмір неустойки, за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Зазначене узгоджується із правовими позиціями, наведеними у Постанові Верховного суду від 4 листопада 2015 року у справі №6-1120цс15 та у постанові Великої Палати Верховного Суду України від 12 грудня 2018 року у справі №703/1181/16-ц.

Враховуючи, що розмір пені (7898 174,30 гривень) перевищує розмір простроченої заборгованості відповідача за позикою в чотири рази (1916 010,13 гривень, що в еквіваленті 69045,41 доларів США за курсом НБУ станом на 08.09.2020), суд вважає можливим зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача за невиконання ним своїх зобов`язань з повернення позики до 1 916 010,13 гривень, що на думку суду відповідатиме завданням цивільного судочинства

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок зазначених штрафних санкцій, який здійснений позивачем, не суперечить вимогам закону, а тому може бути покладений в основу судового рішення.

Відтак, вимога позивача про стягнення з ОСОБА_2 3% річних в сумі 448,00 доларів США також є обґрунтованою.

Як вказала Велика Палата Верховного суду у постанові від 01 червня 2021 року Справа № 910/12876/19, провадження № 12-94гс20), одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечитьстатті 61 Конституції України,оскільки згідно зістаттею 549 ЦК Українипеня та штраф є формами неустойки, а відповідно достатті 230 ГК України- видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.У межах одного виду відповідальності може застосовуватисярізний набір санкцій.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Дослідивши наявні у справі докази в сукупності, суд дійшов висновку, що пред`явлений позов підлягає до часткового задоволення та слід стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача 69 045,41 доларів США основного боргу; 1000 000 пені; 448,00 доларів США 3% річних; 50 000 гривень 00 копійок штрафу.

Відповідно доч.1ст.141Цивільного процесуальногокодексу Українисудовий збірпокладається насторони пропорційнорозміру задоволенихпозовних вимог,виходячи знаступного розрахунку: 3894 452,26 грн./9 876 616,43 грн.х10 510,00 грн. = 4144,20 грн.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 69 045 (Шістдесят дев`ять тисяч сорок п`ять) доларів США 41 цент США основного боргу; 1916010 (Один мільйон дев"ятсот шістнадцять тисяч десять) гривень 13 копійок пені; 448,00 доларів США 3% річних; 50 000 гривень 00 копійок штрафу.

У решті вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4144 гривень 20 копійок.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Франківського районного суду м. Львова від 16 вересня 2020 року та 02 грудня 2020 року, продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 .

Повне рішення складено 20 вересня 2023 року.

Головуючий суддя Мигаль Г.П.