Рішення

від 15.09.2023 по справі 758/17905/21

АВТОЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРЕМЕНЧУКА

Справа № 758/17905/21

Провадження №2/524/183/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.09.2023 року Автозаводський районний суд м. Кременчука в складі:

головуючого - судді Предоляк О.С.

при секретарі судового засідання Лапік К.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 26.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шептицькою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 544 відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 1 421 000 грн., що на день передачі грошей та підписання договору еквівалентно сумі 50 000 євро за середнім курсом їх продажу згідно курсу НБУ станом на 26.07.2019 року, що становить 28,42 грн.

Відповідно до підпункту б розділу 2 договору, розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено в наступному порядку: не пізніше 01.02.2020 року грошова сума у розмірі 852600 грн., що еквівалентно 30000 євро.; не пізніше 01.03.2020 року 568400 грн., що еквівалентно 20000 євро; грошові кошти мають бути повернені у тій самій валюті у якій були отримані, з врахуванням чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 5 Договору, при неповерненні повної суми позики своєчасно, тобто до 01.03.2020 року позикодавець вправі буде пред?явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому позики чи її частини, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

17.06.2020 року вдруге надав відповідачу грошові кошти у позику в сумі 30 727 євро, що підтверджується виданою ОСОБА_3 розпискою. Відповідач зобов`язався повернути кошти у строк: до 01.07.2020 року у сумі 15 727 євро; до 01.08.2020 року у сумі 15 000 євро. Відповідно до умов розписки, у випадку не повернення в строк передбачений розпискою грошових коштів, за кожен день прострочення платежу відповідач зобов`язався сплатити 100 євро.

Після збільшення позовних вимог просить стягнути з відповідача на свою користь основну суму боргу у розмірі 80 727 євро, інфляційні втрати в розмірі 750 401,07 грн., 3 % річних у розмірі 154 021,45 грн. за договором позики від 26.07.2019 року та суму штрафних санкцій у розмірі 1 963 947,32 грн. за розпискою від 17.06.2023 року.

Ухвалою судді від 27.05.2022 року відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін.

Ухвалою суду від 22.09.2022 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану чи його скасування у встановлений законодавством порядку на всій території України залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 12.01.2023 року клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про відкладення розгляду справи до закінчення воєнного стану чи його скасування у встановлений законодавством порядку на всій території України залишено без задоволення.Закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 20.03.2023 року позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики залишено без руху. Зобов`язано позивача надати обґрунтований детальний розрахунок сум, що стягуються, та надати оригінал розписки від 17.06.2020 року і договору безвідсоткової позики грошових коштів від 26.07.2019 року.

Представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Полуніна К.А.у судовому засіданні позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився,про дату, час, місце розгляду справи повідомлений через систему «електроний суд».

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, про дату, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином - засобами рекомендованої поштової кореспонденції за адресою реєстрації: АДРЕСА_1 та за адресою фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Про причини неявки суд не повідомив. Відзив на позовну заяву не подав.

Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Ураховуючи неодноразові відкладення судових засідань та з метою дотримання розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката Вихрицького Р.П.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, давши аналіз та оцінку наданим доказам, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 26.07.2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шептицькою С.В., зареєстрований в реєстрі за № 544 відповідно до якого відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 1 421 000 грн., що на день передачі грошей та підписання договору еквівалентно сумі 50 000 євро за середнім курсом їх продажу згідно курсу НБУ станом на 26.07.2019 року, що становить 28,42 грн.

Відповідно до підпункту б пункту 2 договору, розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено в наступному порядку: не пізніше 01.02.2020 року грошова сума у розмірі 852600 грн., що еквівалентно 30000 євро; не пізніше 01.03.2020 року 568400 грн., що еквівалентно 20000 євро; грошові кошти мають бути повернуті у тій самій валюті у якій були отримані, з врахуванням чинного законодавства України.

Відповідно до пункту 5 договору, при неповерненні повної суми позики своєчасно, тобто до 01.03.2020 року позикодавець вправі буде пред`явити цей договір до стягнення в строки і у порядку, передбачені чинним законодавством України, та вимагати при цьому повернення йому позики чи її частини, що залишилась несплаченою, з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

17.06.2020 року ОСОБА_2 надав ОСОБА_3 грошові кошти у позику в сумі 30 727 євро, що підтверджується виданою ОСОБА_3 розпискою. Відповідач зобов`язався повернути кошти у строк: до 01.07.2020 року у сумі 15 727 євро; до 01.08.2020 року у сумі 15 000 євро.

Відповідно до умов розписки, у разі не повернення грошових коштів в строк до 01.08.2020 року нараховується пеня в розмірі 100 євро за кожен день прострочення.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

У справі, що розглядається, судом на підставі досліджених доказів, зокрема, оригіналу договору позики від 26.07.2019 року та оригіналу розписки від 17.06.2020 року, які долучені до матеріалів справи, встановлено, що між сторонами виникли позикові зобов`язання, відповідно до яких ОСОБА_3 взято у борг у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1 421 000 грн., що еквівалентно сумі 50 000 євро за середнім курсом їх продажу згідно курсу НБУ станом на 26.07.2019 рокуз кінцевим строком повернення до 01.03.2020 року та 30 727 євро з кінцевим строком повернення до 01.08.2020 року.

Жодних доказів щодо існування між сторонами будь-яких інших домовленостей суду не надано.

Наявність у позивача оригіналів боргових документів підтверджує факт отримання боржником коштів за договором позики від 26.07.2019 року та розпискою від 17.06.2020 року.

Проте у визначені у боргових документах строки зазначені кошти відповідачем не повернуто.

Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Разом з тим, частина друга статті 524 та частина друга статті 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідні висновки щодо застосування положень частини другої статті 533 ЦК України викладені у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19).

Відповідно до положень п. 2 договору позики грошову суму відповідач зобов`язувався повернути частинами: 01.02.2020 року у розмірі 852 600 грн., що еквівалентно 30000 євро; 01.03.2020 року 568400 грн., що еквівалентно 20000 євро.

Оскільки офіційний курс гривні до євро на момент настання платежів змінився до спірних відносин підлягає застосуванню ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Враховуючи викладене, сума боргу за договором позики від 26.07.2019 року, яка залишається неповерненою та підлягає стягненню на користь позивача становить 1 362 500 грн. (824 100 грн. (30 000 євро х 27,47 курс НБУ станом на 01.02.2020 р.) + 538 400 грн. (20 000 євро х 26,92 курс НБУ станом на 03.03.2020 р)).

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Вказана позиція також взаємоузгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду України, висловленою у постанові суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) .

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за розпискою від 17.06.2020 року у розмірі 30 727 євро.

Позивач також просить стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні втрати в розмірі 750 401,07 грн., 3 % річних у розмірі 154 021,45 грн. за договором позики від 26.07.2019 року та суму штрафних санкцій у розмірі 1 963 947,32 грн. за розпискою від 17.06.2023 року

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості, не погоджується з ним з огляду на наступне.

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачили інший розмір процентів річних.

Разом з тим, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено Цивільний кодекс новими положеннями, відповідно до яких у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 Цивільного кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Також, установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування позичальник звільняється від відповідальності за прострочення повернення коштів за договором позики.

Таким чином, з огляду на встановлену судом суму заборгованості за договором позики від 26.07.2019 року у розмірі 1 362 500 грн. з відповідача на користь позивача підлягає стягненню індекс інфляції боргу за період березень 2020 року - січень 2022 року включно в розмірі 258 890,32 грн., 3% річних від суми боргу за період з 01.03.2020 по 23.02.2022 року у розмірі 81 078 грн.

Також, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню штрафні санкції за порушення умов позики за розпискою від 17.06.2020 року за період з 01.08.2020 по 23.02.2022 року у розмірі 57 100 євро (100 євро х 571 кількість днів прострочення) враховуючи, що у розписці визначено грошове зобов`язання в іноземній валюті.

Згідно з положеннями ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів сплати заборгованості за договором позики від 26.07.2019 року та за розпискою від 17.06.2020 року відповідачем, в порушення вимог ст. 81 ЦПК України, суду не надано.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за договором позики від 26.07.2019 року у розмірі 1 362 500 грн., індекс інфляції боргу в розмірі 258890,32 грн., 3 відсотки річних у розмірі 81078 грн. та за розпискою від 17.06.2020 року у розмірі 30 727 євро та штраф у розмірі 57 100 євро.

З огляду на часткове задоволення позову відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 8723,38 грн.

Керуючись ст.ст. 10,12,13,19,76,78,80,81,141,258-260 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованість:

- за договором позики від 26.07.2019 року у розмірі 1 362 500 грн., індекс інфляції боргу в розмірі 258890,32 грн., 3 відсотки річних у розмірі 81078 грн.;

- за розпискою від 17.06.2020 року у розмірі 30 727 євро та штраф у розмірі 57 100 євро.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у повернення сплаченого судового збору 8723,38 грн.

В решті позову - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач - ОСОБА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя О.С. Предоляк