Ухвала

від 07.09.2023 по справі 937/6457/21

КОМУНАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЗАПОРІЖЖЯ

Єдиний унікальний номер № 937/6457/21

Провадження №2-в/333/19/23

У Х В А Л А

07 вересня 2023 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Піха Ю.Р.,

за участі секретаря судового засідання: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжя заяву Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури, який діє в інтересах держави в особ органу уповноваженого державою здійснювати відповідні фукції у спірних правовідносинах про відновлення втраченого судового провадження по цивільній справі Міністерства аграрної політики та продовольства до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про відновлення майна з чужого незаконного володіння ,-

ВСТАНОВИВ:

01.05.2023 р. до Комунарського районного суду міста Запоріжжя надійшла позовна заява рішення Мелітопольського міськрайонногл суду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі №937/6457/21 задоволено позов заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Листом від 14.01.2022 року Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області надіслано на адресу обласної прокуратури копію указаного рішення суду, без відмітки про набрання ним законної сили. Указом Президента України від 24.02.2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 10.03.2022 року №4/0/9-22 « Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану» територіальну підсудність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізбкої області віднесено до Томаківського районного суду Дніпропетровської області.

Обласною прокуратурою 28.07.2022 року на адресу Томаківського районного суду Дніпропетровської області надіслано заяву про надання наступної інформації чи передано матеріали судової справи №937/6457/21 до Томаківського районного суду Дніпропетровської області, чи наявні відомості про апеляційне оскарження Мелітопольського міськрайонного уду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі №937/6457/21 та чи є можливість видати виконавчі листи з метою виконання, а аткож за наявної можливості видати та напавити до обласної прокуратури виконавчі листи у спаві № 937/6457/21.

Однак, Томаківським районним судом Дніпропетровської області не надано відповіді на указаний лист Запорізької обласної прокуратури.

Розпорядженням Голови Верховного Суду від 14.09.2022 № 49/0/9-22 «Про зміну територіальної підсудності судових справ судів Запорізької області» територіальну підсудність Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області віднесено до Комунарського районного суду міста Запоріжжя.

Обласною прокуратурою 14.03.2023 року на адресу Комунарського районного суду м.Запоріжжя надіслано заяву про видачу копії ршення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі №937/6467/21 з відміткою про набарання ним законної сили та виконавчих листів на його виконання.

Однак ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10.04.2023 року у справі №937/6457/21 відмоівлено заступнику керівника Запорізьткої обласної прокуратури у задоволенні указаної заяви.

Судом зазначено, що за інформацією Запорізького апеляційного суд від 27.03.2023 перевіркою бази даних автоматизованої системи документообігу суду КП «Д-3» встановлено, що в провадженні апеляційного суду перебуває апеляційна скарга ОСОБА_1 на вищевказане рішення суду, яку подано 08.02.2022 року. До Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 10.02.2022 року було направлено запит про надіслання матеріалів цієї справи для вирішення по суті, проте, сатном на теперішній час матеріали цивільної справи №937/6457/21 до Запорізького апеляційного суду не надходили.

Поряд з цим вказане унеможливило видачу сдом першої інстацінї виконавчих документів з метою примусового виконання рішення суду від 10.01.2022 року у звязку з тим, що відповідне рішення суду не набрало законної сили.

Вищевказане свідчить про втрачу матеріалів судового провадження №2/937/408/22 внаслідок воєнної агресії Російської Федерації.

Як вбачається з ухвали Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 10.04.2023 року у справі №937/6457/21 рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі 937/6457/21 нее набрало законної сили, у зв`язку з чим виконавчі документи на теперішнівц час не пдлягають видачі.

У зв`язку з чим для вирішення цивільної справи та ефективно захисту порушених, оспорюваних прав та інтересів учасників справи є необхідність відновити втрачене судове провадження.

Ухвалою Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 02.05.2023 року відкрито провадження у справі, призначено судовий розгляд.

В судовому засіданні представника заявника ОСОБА_2 заяву підтримав, просив задовольнити.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, суд вважає заяву про відновлення втраченого судового провадження такою, що підлягає задоволенню.

Згідно до ст.488 ЦПК Українивідновлення втраченого повністю або частково судового провадження в цивільній справі, закінченій ухваленням рішення або у якій провадження закрито, проводиться у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст.489,490 ЦПК Українивтрачене судове провадження у цивільній справі може бути відновлене за заявою учасника справи або за ініціативою суду, та заява про відновлення втраченого судового провадження подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно з вимогами ч. 3 ст.491ЦПК Українидо заяви про відновлення втраченого провадження додаються документи або їх копії, навіть якщо вони не посвідчені в установленому порядку, що збереглися у заявника або у справі, копії заяви відповідно до кількості учасників справи, а у разі необхідностіклопотання про поновлення строку на подання заяви про відновлення втраченого судового провадження.

Відповідно до вимог ст.493ЦПК Українипри розгляді заяви про відновлення втраченого судового провадження суд бере до уваги ту частину справи, яка збереглася (окремі томи, жетони, матеріали з архіву суду тощо), документи, надіслані (видані) судом учасникам судового процесу та іншим особам до втрати справи, копії таких документів, матеріали виконавчого провадження, якщо воно здійснювалося за результатами розгляду справи, будь-які інші документи і матеріали, подані учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для відновлення справи, будь-які інші відомості, документи тощо, отримані у законний спосіб з інших офіційних джерел.

Згідно з вимогами ч.ч. 1, 2 ст.494 ЦПК Українина підставі зібраних і перевірених матеріалів суд постановляє ухвалу про відновлення втраченого провадження повністю або в частині, яку, на його думку, необхідно відновити, в ухвалі суду про відновлення втраченого судового провадження зазначається, на підставі яких конкретно даних, поданих суду і досліджених у судовому засіданні, суд вважає установленим зміст відновленого судового рішення, наводяться висновки суду про доведеність того, які докази досліджувалися судом і які процесуальні дії вчинялися з втраченого провадження.

При зверненні до суду з заявою про відновлення втраченого судового провадження заявник надав:

- копію позовної заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури від 08.07.2021 №15/-2395-21 на 19 арк.;

-копія листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 №320/6591/17 242/21 на 1 арк.;

-копія рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 року у справі №320/6591/17 на 8 арк.;

-копію договору купівлі-продажу частини комплексу від 08.09.2014 року з актом прийому-передачі на 5 арк.;

-копію постанови Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021 року у справі №320/6591/17 на 5 арк.;

- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264315127 на 3 арк.;

- копія акту приймання-передачі № 1 від 07.05.2018 на 2 арк.;

- копія додатку до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.06.2016 № 105/2 на 1 арк.;

-копія листа Управління містобудування та архітектури виконачого комітенту Молітопольської міської ради від 18.06.2018 року № 213 на 3 арк.;

-копія інформації КП «Мелітопольске міжміське бюо технчнеої інвентаризації» Мелітопольскої міської ради Запорізької області від 19.10.2020 року №1823 а 1 арк.;

-копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.07.2021 №263962218 на 2 арк.;

-копія акту приймання-передачі № 2 від 12.07.2018 року на 1 арк.;

-копія протоколу зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» №8 від 12.07.2018 року на 2 арк.;

-копія листа Міністерства аграрної політки та продовольства України від 28.05.2021 № 37-35-23/1670 на 2 арк.;

- копія листа Міністерства агарної політики та продовольства України від 14.04.2021 №37-35-23/1000 на 2 арк.;

-копія запиту Запорізької обласної прокуратури від 07.04.2021 року №15/4-158-21 на 4 арк.;

-копія технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна;

-копія повідомлення Запорізької обласної прокуратури до Міінстерства аграрної політики та продовольства України від 06.07.2021 року №15/3-2395-21 (15/3-344 вих-21) на 1 арк.;

- копія наказу керівника Запорізької обласної прокуратури від 06.11.2020 на 1 арк.;

-копія заяви про вжиття заходів забезпечення позову заступника керівника Запорізької обласної прокуратури від 08.07.2021 №15/4-2395-21 на 7 арк.;

-копія платіжних доручень №1639 від 06.07.2021 та №164- від 06.07.2021 на 1 арк.;

-копія листа Мелітопослького міськрайонного суду Запорізької області від 12.07.2021 №937/6457/21/12776/2021 на 1 арк.;

- копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про забезпечення позову від 12.07.2021 року у справі №937/6457/21 на 2 ар.к;

- копія клопотання Запорізької обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції в приміщенні суду від 02.08.2021 №15/4-2395-21 на 1 арк.;

-копія листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 22.07.2021 № 937/6457/21 на 1 арк.;

-копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 22.07.2021 у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія заяви Міністерства аграної політки та продовольства України про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду від 10.08.2021 №28.1410/08-21 з додатком на 5 арк.;

- копія заяви представника відповідача від 20.08.2021 з додатками на 5 арк.;

-копія пояснення Міністерства аграрної політики та продовольства України від 13.08.2021 №35.1410/08-21 з додатком на 8 арк.;

-копія клопотання представника відповідача від 13.09.2021 на 2 арк.;

-копія заяви представника відповідача від 13.09.2021 на 1 арк.;

- копія пояснення Запорізької обласної прокуратури від 22.09.2021 №15/4-2395-21 з додатками на 49 арк.;

-копія клопотання Запорізької обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції в приміщенні суду від 29.089.2021 року №15/4-2395-21 на 2 арк.;

-копія листа Мелітопольського міськрайоного суду Запорізької області від 23.09.2021 №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія ухвали Мелітопольського міьскрайонного суду Запорізької області від 23.09.2021 року у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія клопотання Запорізької обласної прокуратури про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції в приміщенні суду від 05.10.2021 року №15/4-2395-21 на 2 арк.;

-копія ухвали Мелітополськьго міськрайонного суду Запорізької області від 11.10.2021 у справі №937/6457/21 на 2 арк.;

-копія пояснення Запорізької обласної прокуратури від 06.10.2022 №15/3-6 вих-21 з додатками на 10 арк.;

-копія заяви про заміну сторони у справі Міністерства аграної політки та продовольства України від 15.12.2021 №142.1410/12-21 на 6 арк.;

-копія заяви про видачу копії судового рішення Запорізької обласної прокуратури від 13.01.2022 №15/3-2395-21 на 1 арк.;

-копія листа Мелітополськьго міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 №937/6457/21 на 1 арк.;

- копія рішення (вступна і резолютивна частини) Мелітопослького міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 14.01.2022 року №937/6457/21/474/2022 на 1 арк.;

-копія рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 у справі №937/6457/21 на 20 арк.;

-копія листа Запорізької обласної прокуратури від 28.07.2022 №15/3-2395-21 до Томаківського районного суду Дніпопетровської області на 2 арк.;

-копія листа Запорізької обласної прокуратури від 14.03.2023 №15/3 -2395-21 до Томаківського районного суду Дніпропетровської області на 1 арк.;

-копія листа Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13.04.2023 №937/6457/21/4819/2023 на 1 арк;

-копія ухвали Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 10.04.2023 року у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

З метою відновлення провадження по справі судом було здійснено пошук в автоматизованій системі документообігу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області документів цивільної справи № 320/6745/19.

З метою відновлення провадження по справі судом було здійснено пошук в автоматизованій системі документообігу Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області документів цивільної справи № 937/6457/21.

Судом було встановлено наявність наступних процесуальних документів:

-копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про забезпечення позову від 12.07.2021 у псраві №937/6457/21 на 2 арк.;

- копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про відкриття провадження від 22.07.2021 у справі №937/6457 на 1 арк.;

- копія ухвали Мелітопольського міськрайнного суду Запорізької області від 23.09.2021 року у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.10.2021 року №937/6457/21 на 2 арк.;

-копія (вступної та резолютивної) рішення Мелітопольськго міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі №937/6457/21 на 20 арк.;

-копія рішення Мелітопольськго міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року у справі №937/6457/21 на 20 арк.;

Суд вважає, що вищевказані документи, є належними та достатніми для відновлення втраченого провадження, а тому вважає за можливе частково відновити втрачене судове провадження по цивільній справі №937/6457/21 за позовом Міністерства аграрної політики та продовольства до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про відновлення майна з чужого незаконного володіння в частині відновлення судового рішення.

Встановити наявність документі, які були подані сторонами, під час розгляду справи №937/6457/21 не вдається можливим, оскільки вони не були надані сторонами.

Керуючись ст. 353, 354, 488, 489, 493,494 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Відновити частково втрачене провадження у цивільній справі № 937/6457/21 (пр.№2/937/408/22) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Вважати наявними у справі наступні процесуальні документи:

- копію позовної заяви заступника керівника Запорізької обласної прокуратури від 08.07.2021 №15/-2395-21 на 19 арк.;

-копія листа Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької обласної прокуратури від 24.12.2020 №320/6591/17 242/21 на 1 арк.;

-копія рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 року у справі №320/6591/17 на 8 арк.;

-копію договору купівлі-продажу частини комплексу від 08.09.2014 року з актом прийому-передачі на 5 арк.;

копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264315127 на 3 арк.;

- копія акту приймання-передачі № 1 від 07.05.2018 на 2 арк.;

- копія додатку до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.06.2016 № 105/2 на 1 арк.;

-копія листа Управління містобудування та архітектури виконачого комітенту Молітопольської міської ради від 18.06.2018 року № 213 на 3 арк.;

-копія інформації КП «Мелітопольске міжміське бюо технчнеої інвентаризації» Мелітопольскої міської ради Запорізької області від 19.10.2020 року №1823 а 1 арк.;

-копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01.07.2021 №263962218 на 2 арк.;

-копія акту приймання-передачі № 2 від 12.07.2018 року на 1 арк.;

-копія протоколу зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» №8 від 12.07.2018 року на 2 арк.;

-копія листа Міністерства аграрної політки та продовольства України від 28.05.2021 № 37-35-23/1670 на 2 арк.;

- копія листа Міністерства агарної політики та продовольства України від 14.04.2021 №37-35-23/1000 на 2 арк.;

-копія запиту Запорізької обласної прокуратури від 07.04.2021 року №15/4-158-21 на 4 арк.;

-копія технічного паспорту на об`єкт нерухомого майна;

-копія повідомлення Запорізької обласної прокуратури до Міінстерства аграрної політики та продовольства України від 06.07.2021 року №15/3-2395-21 (15/3-344 вих-21) на 1 арк.;

- копія наказу керівника Запорізької обласної прокуратури від 06.11.2020 на 1 арк.;

-копія заяви про вжиття заходів забезпечення позову заступника керівника Запорізької обласної прокуратури від 08.07.2021 №15/4-2395-21 на 7 арк.;

-копія платіжних доручень №1639 від 06.07.2021 та №164- від 06.07.2021 на 1 арк.;

-копія листа Мелітопослького міськрайонного суду Запорізької області від 12.07.2021 №937/6457/21/12776/2021 на 1 арк.;

копія листа Запорізької обласної прокуратури від 28.07.2022 №15/3-2395-21 до Томаківського районного суду Дніпопетровської області на 2 арк.;

-копія листа Запорізької обласної прокуратури від 14.03.2023 №15/3 -2395-21 до Томаківського районного суду Дніпропетровської області на 1 арк.;

-копія листа Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 13.04.2023 №937/6457/21/4819/2023 на 1 арк;

-копія рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі №320/6591/17 на 8 арк.;

-копія постанови Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021 року у справі №320/6591/17 на 5 арк.;

-копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про забезпечення позову від 12.07.2021 у справі №937/6457/21 на 2 арк.;

- копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області про відкриття провадження від 22.07.2021 у справі №937/6457 на 1 арк.;

- копія ухвали Мелітопольського міськрайнного суду Запорізької області від 23.09.2021 року у справі №937/6457/21 на 1 арк.;

-копія ухвали Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.10.2021 року №937/6457/21 на 2 арк.;

- вступну та резолютивну частину рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року №937/6457/21 у наступній редакції :

ЄУН № 937/6457/21

2/937/408/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна і резолютивна частини)

10 січня 2022 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерство аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконного володіння,

за участю:

прокурора Євтушок Ю.С.,

представника Міністерства аграрної політики та продовольства України Кулініч В.М.,

представника відповідача адвоката Кисіля В.І.,

представника третьої особи адвоката Бабкова Д.Ю., -

В С Т А Н О В И В :

Зважаючи на складність у викладенні повного рішення суду, пов`язаного з потребою у обґрунтуванні доводів сторін, на що може бути витрачений значний час, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частини.

Керуючись ст.ст.18,89, 259,260,261,263, 264, 354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги Заступника керівникаЗапорізької обласноїпрокуратури вінтересах державив особіоргану,уповноваженого державоюздійснювати відповідніфункції успірних правовідносинах:Міністерство аграрноїполітики тапродовольства Українидо ОСОБА_1 ,за участютретьої особиТовариство зобмеженою відповідальністю«ЛВЗ-2017»про витребуваннямайна зчужого незаконноговолодіння задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлову будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв. м, основною площею 391,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури, судовий збір у розмірі 11035 (одинадцять тисяч тридцять п`ять) гривень 50 копійок та 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Прокуратура Запорізької області (розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а), яка діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство аграрної політики та продовольства України, ЄДРПОУ: 37471967, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017», розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 41855789.

Повний текст рішення буде складений 14 січня 2022 року.

СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна

-повну частину рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 10.01.2022 року №937/6457/21 у наступній редакції :

ЄУН № 937/6457/21

2/937/408/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого - судді Юрлагіної Т.В.,

за участю секретаря Бондаренко Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Мелітополі цивільну справу за позовом Заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерство аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконного володіння, за участю:

прокурора Євтушок Ю.С.,

представника Міністерства аграрної політики та продовольства України Кулініч В.М.,

представника відповідача адвоката Кисіля В.І.,

представника третьої особи адвоката Бабкова Д.Ю., -

В С Т А Н О В И В :

Заступник прокурора Запорізької області, який діє в інтересах Міністерства аграрної політики та продовольства України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконного володіння

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що Між Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входило державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_5 08.09.2014 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 2813.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору частина комплексу, що є предметом договору, складається з: будівлі А-2, ганка до А-2, навісу а, ґанку до А-2, ґанку до А-2, навісу а1, загальною площею 533,8 кв.м, основною площею 397,5 кв.м.

Однак, рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17 задоволено позов обласної прокуратури та визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу 1/10 частини комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений 08.09.2014 та зареєстрований в реєстрі за № 2813.Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021 у справі № 320/6591/17 рішення суду першої інстанції залишено без змін, а тому в силу ч. 2 ст. 273 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) воно набрало законної сили з 17.06.2021.

Наразі держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України позбавлена можливості здійснювати функції власника нерухомого майна, а саме 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_5 здійснив відчуження державного майна на користь ТОВ «ЛВЗ-2017» у якості внеску до статутного капіталу товариства, а останнє, у свою чергу, здійснило відчуження указаного майна ОСОБА_1 у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства при виході з нього.

Відповідно до п. 22 Постанови якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК України). Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна-відчужувача за першим правочином у ланцюгу правочинів.

Вказаний правовий висновок міститься у наступних постановах Верховного Суду: від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, від 07.11.2018 у справі № Б26/161-09, від 06.09.2018 у справі № 914/2045/17, від 09.10.2018 у справі № 922/2621/17, 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області під час розгляду справи № 320/6591/17 встановлено, що відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 08.09.2014 об`єкт нерухомості, який був предметом спору, а саме 1/10 частин комплексу будівель та споруд, які розташовано за адресою: АДРЕСА_4 , є державною власністю в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління якого входить Державне підприємство «Бердянське автоторгове підприємство», яке володіє закріпленим за ним цим майном на праві господарського відання.

Відповідно до вказаного договору зазначене нерухоме майно належить державі на праві державної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.09.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.5 Статуту державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Проте, як установлено у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17, відчуження 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , не було погоджено з Фондом державного майна України.

Суд першої інстанції, визнаючи вказаний правочин недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, зазначив, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу, вчинено від імені продавця без дотримання процедури відчуження майна, а тому такий правочин є недійсним.

Також судом констатовано, що майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства).

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим відсутня необхідність встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Таким чином, належність зазначеного майна на праві власності Державі, недотримання сторонами правочину вимог закону при відчуженні майна, і як наслідок, недійсність договору купівлі-продажу встановлено рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020, залишеним в силі постановою Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021, у справі № 320/6591/17 та не потребує повторного доведення в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України. Встановлені у справі № 320/6591/17 обставини підтверджуються рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, які мають преюдиційне значення.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Продаж Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного майна з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі держави на відчуження майна.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264315127 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлова будівля А-2, основною площею 391,7 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 , з 27.06.2018 був зареєстрований за ТОВ «ЛВЗ-2017» на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 07.05.2018 № 1, договору купівлі-продажу часники комплексу від 08.09.2014, реєстраційний номер 2813.

Так, відповідно до акта приймання передачі від 07.05.2018 № 1 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 07.05.2018 № 7 учасник ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_5 передав, а ТОВ «ЛВЗ-2017 в особі директора ОСОБА_1 прийняв у якості внеску до статутного капіталу товариства майно, а саме 1/10 частин комплексу, який розташовано по АДРЕСА_4 , до складу якого входять виробнича будівля А-2, навіс а, ганка А-2, ганка до А-2, навіс а 1., загальною площею 553,8 кв.м. На вказаний об`єкт на замовлення ТОВ «ЛВЗ - 2017» складено технічний паспорт.

У акті від 07.05.2018 № 1 зазначено, що вказане майно належить учаснику ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу частини комплексу, серія та номер 2813, виданий 08.09.2014, який рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17 визнано недійсним.

Згідно з додатком до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.06.2016 № 105/2 у переліку вулиць м. Мелітополь, Запорізька область під порядковим номером 110 зазначено про перейменування АДРЕСА_4 .

Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18.06.2018 № 213 «Про присвоєння адресного номера» об`єктам нерухомого майна із комплексу будівель та споруд, об`єкта житлової нерухомості по АДРЕСА_4 , а саме будівлі А-2 загальною площею 533,8 кв.м., основною площею 397,5 кв.м. присвоєно адресний номер, а саме АДРЕСА_1 .

У листі зазначено, що вказане відбулось з огляду на розподіл комплексу будівель та споруд, об`єкта житлової нерухомості по АДРЕСА_4 на 5 самостійних об`єктів та необхідність у наступному їх оптимального функціонування, оформлення правовстановлюючих документів на користування земельними ділянками.

Також згідно з інформацією КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» Мелітопольської міської ради від 19.10.2020 № 1823 за наслідками проведення уточнення лінійних розмірів та площ в нежитловій будівлі А-2, розташованій по АДРЕСА_1 , загальна площа стала 524,5 кв.м. (була 533,8 кв.м.), житлова 391,7 кв.м. (була 397,5 кв.м.).

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням.

Таким чином, ТОВ «ЛВЗ-2017», а у наступному ОСОБА_1 отримали у власність спірні об`єкти нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2014. При цьому останній визнано судом недійсним з моменту його укладення як такий, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як установлено судом першої інстанції у рішенні від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17, за інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно право власності на дану частину майна зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі протоколу зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017».

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.07.2021№ 263962218 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлова будівля А-2, загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , зареєстрований з 18.07.2018 за ОСОБА_1 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2, протоколу учасників зборів ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 № 8.

Так, на підставі протоколу від 12.07.2018 № 8 зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» за актом приймання - передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме нежитлову будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 .

Статтею 13 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Приписами ст. 326 ЦК України визначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам.

Як зазначалось вище суд першої інстанції, визнаючи вказаний правочин недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, зазначив, що майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства).

Таким чином, продаж Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного майна з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі Держави на відчуження майна.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15.

Отже, відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його «титульного» власника Держави шляхом укладення 08.09.2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_5 .

У подальшому вказане майно двічі відчужувалось шляхом укладення правочинів у вигляді внесення ОСОБА_5 його до статутного фонду ТОВ «ЛВЗ-2017» та наступної передачі ТОВ «ЛВЗ-2017» учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства.

Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено розпорядження державним майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, у зв`язку з цим не може свідчити про дійсне волевиявлення держави, яка жодним нормативно-правовим актом не уповноважувала свої органи на прийняття незаконних рішень чи укладення договорів.

Таким чином, у результаті дій ОСОБА_5 , яким відчужено майно на користь ТОВ «ЛВЗ-2017» за недійсним правочином, та останнім у подальшому його відчужено ОСОБА_1 , держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника.

Держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України не може вільно розпоряджатись належним майном, отримувати дохід від передачі прав на майно у встановлений законом спосіб.

Також Держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України позбавлена можливості повернути державне майно, у зв`язку з перебуванням його у власності ОСОБА_1 , який неправомірно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

При цьому, основою будь-якої держави є нормативно правові акти, які є обов`язковими до виконання. Без права і законодавства держава не спроможна ефективно управляти суспільством, забезпечувати здійснення прийнятих нею рішень, охороняти і захищати права своїх громадян. Створюючи систему органів державної влади та визнаючи свободу кожного у реалізації права на власність, держава жодним чином не мала на меті щоб будь-який суб`єкт правовідносин міг обійти встановлений законом порядок набуття певних прав. Саме тому врегульовуючи відносини набуття права на власність, законодавець унормував їх шляхом встановлення відповідних процедур, з чіткою вимогою недопущення порушення прав інших осіб. При цьому кожному без винятку не надано право на зловживання чи нівелювання закону.

Набуття ТОВ «ЛВЗ-2017» та в подальшому - учасником вказаного товариства ОСОБА_1 права власності на спірні об`єкти нерухомості має лише видимість законного, що фактично можна віднести до зловживання правом, а саме особливого виду юридично значущої поведінки, яка полягає у соціально шкідливих учинках суб`єкта права, у використанні недозволених конкретних форм у межах дозволеного законом загального типу поведінки, що суперечить цільовому призначенню права. Наведене підриває правові основи держави та авторитет законодавця, створює у суспільстві видимість правової нерівності.

Таким чином, ОСОБА_5 , створивши видимість законної поведінки, здійснив передачу державного майна до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017», засновником якого він є, а у подальшому вказаним підприємством передано зазначене майно учаснику підприємства ОСОБА_1 у якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

З огляду на викладене, нежитлова будівля А-2, загальною площею524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 , підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння від ОСОБА_1 .

Частина 1 ст. 388 ЦК України обмежує можливість власника витребувати майно з чужого незаконного володіння, коли це майно знаходиться у володінні добросовісного набувача: по-перше, набуття має бути відплатним, по-друге, спірне майно має вибути з володіння власника або особи, якій воно було передано власником, за їхньою волею. Таким чином загальне правило про обмеження віндикації сконструйовано з використанням трьох елементів: добросовісність відповідача, відплатність набуття та вибуття майна поза волею власника.

Вибуття майна з володіння тієї чи іншої особи є наслідком конкретних фактичних обставин. Володіння може бути втрачено у результаті дій самого власника, спрямованих на передання майна, або дій інших осіб, що здійснюють передання на прохання або з відома власника. У подібних випадках майно вважається таким, що вибуло за волею власника. У випадку, якщо майно 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, то закон вказує на вибуття майна з володіння поза волі володільця (пункт 1 - 3 ч частини першої статті 388 ЦК України).

Зазначена позиція відображена у постанові Верховного Судувід 06.08.2020 у справі № 363/5273/18.

Також відповідно до ч.1 ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Таким чином вимогами ст. 388 Цивільного кодексу України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача. Такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

Отже, відповідач незаконно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

З урахуванням викладеного, спірний об`єкт нерухомості, а саме нежитлова будівля А-2 загальною площею 524,5 кв.м, основною площею391,7 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно до вимог ст. 184 Цивільного кодексу України, вищезазначених правовстановлюючих документів на спірне майно, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішень судів у справі№ 320/6591/17 зазначені об`єкти нерухомості є індивідуально визначеними та перебувають у володінні відповідача на незаконних підставах, внаслідок чого Держава, як власник майна, не має можливості здійснювати фактичне володіння ним.

При цьому будь-яких зобов`язально-правових відносин між сторонами у цьому спорі немає.

З урахуванням викладеного, спірний об`єкт нерухомості, а саме будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 210/6477/14-ц.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

З урахуванням зазначеного вище, витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 не порушує принципу права на його мирне володіння майном. Українське законодавство передбачило механізм захисту прав власника, у даному випадку держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, який полягає праві останнього витребувати майно від добросовісного набувача за наявності відповідних умов. Так, установлено рішеннями судів, які мають преюдиційне значення, що спірне нерухоме майно є індивідуально визначеним, вибуло із власності держави поза волею власника, за відплатним договором до добросовісного набувача, який не має жодних зобов`язально-правових відносин з державою в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Обґрунтування підстав для звернення до суду, порушення інтересів держави, необхідності їх захисту та органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Сучасні умови розвитку державності характеризуються тим, що основним пріоритетом формування незалежної та впливової країни є її економічна безпека, могутність і самостійність. Досягнення таких результатів неможливе без чіткого визначення, реалізації та захисту національних економічних інтересів.

В основу інтересів держави покладена потреба у здійсненні загальнодержавних економічних дій, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, гарантування державної, економічної безпеки.

Захист економічних інтересів держави є національним інтересом, оскільки безпека та реалізація першочергових потреб особи, суспільства та держави необхідна передумова дієздатності країни, без чого неможливе досягнення другорядних цілей.

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України визначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).

Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції).

Під час здійснення конституційних повноважень обласною прокуратурою установлений факт протиправного вибуття із власності держави нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_4 , яке перебувало в управлінні Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Правовідносини, пов`язані з використанням державного майна, становлять суспільний інтерес, а набуття речових прав на нього всупереч встановленому законодавством порядку такому суспільному інтересу не відповідає.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Відчуження об`єкта права державної власності всупереч встановленого законом порядку, його використання без належних на те правових підстав призводить до нераціонального використання об`єкта державної власності та неефективного управління цим об`єктом, спричинює економічні збитки державі, а тому вимагає їх захисту.

Володіння ОСОБА_1 державним майном порушує економічні інтереси держави, оскільки відповідач безпідставно використовує державне майно, вартістю 735707 грн., замість того, щоб держава отримувала кошти від можливої передачі в оренду зазначеного майна або його продажу, проте саме у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч. 4 ст. 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», яка визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Верховний Суд в ухвалі від 19.07.2018 (справа № 822/1169/17) визначив два виключних випадки, коли прокурор може представляти інтереси держави, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Належність зазначеного майна на праві власності Державі встановлено рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020, залишеним в силі постановою Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021, у справі № 320/6591/17.

Як зазначено у постанові Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021 у справі № 320/6591/17, встановлено судом першої інстанції та визнається учасниками справи, що предмет оспорюваного договору купівлі-продажу 1/10 частина комплексу будівель та споруд що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 533,8кв.м. - перебував у власності держави, на праві господарського відання належав ДП «Бердянське агроторгове підприємство». Зазначене державне підприємство належало до сфери управління Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Отже, до незаконного відчуження спірного майна від імені держави правомочності власника здійснювало Міністерство аграрної політики та продовольства України, яке є в цих правовідносинах органом, що має захищати державні інтереси.

З метою встановлення наявності підстав для представництва, на виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Запорізькою обласною прокуратурою на адресу Міністерства направлено лист від 07.04.2021 № 15/4-158 вих-21, в якому зазначено викладені вище порушення, у тому числі акцентованого увагу на сплив у липні 2021 року строку позовної давності. Окрім того, в листі запитувалась інформація щодо вжитих Міністерством заходів, спрямованих на поновлення інтересів держави.

Відповідно до листа Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.04.2021 № 37-35-23/1000, останнім повідомлено про відсутність можливості опрацювати питання поставленні у листі прокуратури області, у зв`язку з невідновленням належної роботи цього Міністерства.

Відповідно постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» прийнято рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства України шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Останнє мало набути статусу правонаступника реорганізованого Міністерства.

У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1344 рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства України відмінено.

Згідно з листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 28.05.2021 № 37-35-23/1670 на даний час триває процес відновлення у повному обсязі роботи Міністерства.

Водночас, Міністерство аграрної політики та продовольства України з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань не виключено. Отже, Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства не стало правонаступником прав та обов`язків Міністерства аграрної політики та продовольства України.

З огляду на викладене, уповноваженим органом є Міністерство аграрної політики та продовольства України. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Вказаний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Міністерство аграрної політики та продовольства України, будучи учасником справи № 320/6591/17 у статусі позивача, ще з 07.09.2017 було обізнане про порушення інтересів держави при відчуженні спірних об`єктів нерухомого майна, проте, заходів до їх захисту не вжило.

Більш того, відповідно до вказаної відповіді від 14.04.2021 № 37-35-23/1000 зазначене Міністерство відповідних заходів не вжило, навіть пропри те, що у липні 2021 спливають строки позовної давності.

Таким чином, Міністерство аграрної політики та продовольства України обізнане про необхідність захисту інтересів держави та мало відповідні повноваження для їх захисту, проте таких заходів не вжило та не планує вживати, що відповідно до вимог ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» є підставою для звернення прокурора до суду з цим позовом в інтересах держави в особі зазначеного уповноваженого органу державної влади.

Так, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор в даних правовідносинах із дотриманням належної процедури, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту.

Аналогічна позиція з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисту інтересів держави в суді дотримується і Верховний Суд, який висловив її у низці постанов у справах за позовами прокурорів, зокрема у постановах від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Таким чином, Міністерство аграрної політики та продовольства України, як компетентний орган, навіть після отримання повідомлення обласної прокуратури від 07.04.2021 № 15/4-158 вих-21, не звернулось до суду з позовом в інтересах держави, що є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності.

У даному випадку інтереси держави потребуються невідкладного захисту, оскільки у липні спливають строки позовної давності, а об`єкти нерухомого майна, вартість яких понад 735 тис. грн., до цього часу державі не повернуто.

При цьому, зважаючи на сплив строків позовної давності держава не може залежати від завершення тривалих реорганізаційних процесів позивача.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 за актом приймання передачі від 12.07.2018 передано спірне майно, трирічний строк давності не сплив.

Про подачу позовної заяви Запорізькою обласною прокуратурою на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо повідомлено Міністерство аргагної політики та продовольства України листомвід 06.07.2021 №15/3-2394-21 (штрихкод 15/3-344вих21 від 06.07.2021).

22.07.2021 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

18.08.2021 року від представника Міністерства аграрної політики та продовольства України Кулініч В.М. до суду надійшли письмові пояснення відповідно до яких, наполягають на задоволенні позовних вимог з підстав зазначених у позовній заяві.

13.09.2021 року від представника відповідача адвоката Кисіля В.І. надійшла заява про застосування строку позовної давності, оскільки обставин вибуття майна встановлено під час розгляду справ № 320/4812/2015 та 320/64/19 та відображено у рішеннях за наслідками розгляду. Позивачу було відомо про передачу спірного майна ОСОБА_5 до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» 12.01.2018, та саме з цієї дати необхідно розраховувати строк позовної давності.

23.09.2021 року від представника Міністерства аграрної політики та продовольства України Кулініч В.М. до суду надійшли письмові додаткові пояснення відповідно до яких, обставини встановленні під час прийняття рішень у справах, на які посилається представник відповідача про передачу ОСОБА_5 12.01.2018 до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017» нерухомого майна, як і справи, що зазначені представником в доводах до клопотання, № 320/4812/15 та № 320/64/19, не мають жодного відношення до предмета позову у даній справі. Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1587611223107, на яку посилається представник відповідача у клопотанні від 13.09.2021, зазначено декілька об`єктів нерухомості, серед яких спірний об`єкт - 1/10 частин комплексу будівель і споруд, переданий за правочином з реєстраційним номером № 2813, що є предметом у цій судовій справі, та об`єкт, переданий до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017» за актом приймання - передачі майна від 12.01.2018 - 9/10 частин комплексу будівель, переданий за іншим правочином з реєстраційним № 2817, який не має жодного відношення до цієї справи.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об`єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється.

Так, інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 підтверджено, що серед актуальних відомостей зазначено про те, що за ОСОБА_1 на праві власності зареєстровано спірний об`єкт нерухомості, а саме за реєстраційним № 1587611223107, нежитлова будівля А-2 основною площею 391,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 - 1/10 частин комплексу будівель і споруд, що і є предметом позову в цій справі.

У зазначеній довідці також відображено деталізовану інформацію про те, що до моменту набуття саме ОСОБА_1 у власність спірного об`єкта нерухомості - 1/10 частин комплексу будівель, останній раніше належав ТОВ «ЛВЗ-2017» відповідно до договору купівлі - продажу від 08.09.2014, реєстраційний № 2813, визнаного рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у іншій справі № 320/6591/17 недійсним.

Поряд із цим, у цих же відомостях з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021, у розділі деталізованої інформації зазначено про те, що ТОВ «ЛВЗ-2017» на підставі договору купівлі-гіродажу за іншим реєстраційним № 2817 та актом приймання - передачі від 12.01.2018 належить інший об`єкт нерухомості, а саме 9/10 частин комплексу будівель і споруд, який був предметом позову у інших судових справах (№ 320/4812/15 - щодо визнання недійсним договору купівлі - продажу; № 320/64/19 - про витребування цього майна).

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до Моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом.

Таким чином, представник відповідача зловживає своїми процесуальними правами та намагається ввести суд та учасників справи в оману, використовує дані інших об`єктів нерухомості, зокрема, вириває із контексту інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 05.07.2021 слова, у яких фігурує дата 12.01.2018, яка відноситься до правочину з реєстраційним № 2817 щодо володіння 9/10 частинами комплексу будівель та споруд, а відтак не має жодного відношення до цієї справи. При цьому, намагається використати цю дату як підставу для застосування строків позовної давності.

Отже, акт приймання - передачі від 12.01.2018 стосуються об`єкта нерухомості - 9/10 частин комплексу будівель та споруд, а не спірного нерухомого майна - 1/10, яке є предметом спору у справі № 937/6457/21, та наразі розглядається за позовом заступника керівника Запорізької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння, а судова справа № 320/64/19, не має відношення до розгляду даної справи.

Водночас, як зазначено у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 15.09.2020 у справі № 320/64/19, у подальшому на підставі протоколу № 8 зборів засновників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2 ТОВ «ЛВЗ-2017», в особі його директора Москаленка І.О., передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме нежитлову будівлю 3-1, загальною площею 172,4 кв. м., основною площею 172,4 кв. м., яка розташована: АДРЕСА_5 та нежитлову будівлю А-2, загальною площею 524,5 кв. м., основною площею 391,7 кв. м., яка розташована: АДРЕСА_1 .

Таким чином, у разі дослідження матеріалів справи № 320/64/19 суд додатково пересвідчиться у необґрунтованості заяви представника відповідача щодо початку обчислення строків позовної давності.

Цими судовими рішеннями додатково до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спростовуються доводи представника відповідача про початок обчислення строків позовної давності та підтверджується і констатується той факт, що нежитлова будівля А-2, площею 391,7 кв. м зареєстрована 18.07.2018 за ОСОБА_1 на підставі акту приймання-гіередачі від 12.07.2018 року, відповідно до протоколу учасників зборів ТОВ «ЛВЗ-2017», зареєстрованому в державному реєстрі 27.06.2018 року.

Згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

З урахуванням того, що ОСОБА_1 за актом приймання - передачі від 12.07.2018 передано спірне майно, а позовна заява прокурором подана до суду 08.07.2021, трирічний строк давності не сплив.

Таким чином, доводи представника відповідача щодо застосування строків позовної давності є необґрунтовані та безпідставні.

23.09.2021 року від представника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н. надійшли письмові пояснення відповідно аналогічні за змістом до додаткових пояснень представника Міністерства аграрної політики та продовольства України ОСОБА_6

11 жовтня 2021 року ухвалою суду було закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

10.01.2021 року від представника Запорізької обласної прокуратури Максименко Н. надійшли письмові пояснення в яких зазначено, що між Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входило ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_5 08.09.2014 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 2813.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2026 у справі № 320/6591/17, залишеним в силі постановою Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021, указаний правочин, визнано недійсним.

Таким чином, стороною правочину та органом управління спірним державним майном було Міністерство аграрної політики та продовольства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2019 № 829 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» Міністерство аграрної політики та продовольства реорганізовано шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.11.2019 № 1101 -р «Про передачу цілісних майнових комплексів державних підприємств, установ та організацій до сфери управління Фонду державного майна» державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» передано до сфери управління Фонду державного майна.

Проте, документи щодо реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України та акт приймання - передачі цілісного майнового комплексу ДП «Бердянське агроторгове підприємство» від 20.12.2019 не є доказами на підтвердження передачі спірного нерухомого майна до Фонду державного майна України, оскільки не доводять передачу саме конкретного нерухомого майна останньому.

Так, вищевказане майно ще з 2014 року вибуло на підставі договору купівлі-продажу з власності Держави Україна і лише внаслідок декількох судових процедур наразі остаточно має бути витребувано у власність держави з володіння ОСОБА_7 .

Більш того, на момент підписання акта приймання - передачі майна від 20.12.2019 від Міністерства розвитку економіки, торгівлі тасільського господарства України до сфери Фонду державного майна України тривав судовий розгляд позовних вимог обласної прокуратури до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу спірного майна у справі № 320/6591/17. Рішення суду першої інстанції набуло законної сили лише 08.09.2020,

Неспроможність доводів представника відповідача підтверджується інформаційною довідкою Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Так, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.07.2021 № 263962218 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлова будівля А-2, загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , зареєстрований з 18.07.2018 за ОСОБА_1 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2, протоколу учасників зборів ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 № 8.

Таким чином, власником, вищевказаного нерухомого майна з 18.07.2018 є ОСОБА_1 , а тому на 20.12.2019 (дата підписання указаного акта) воно також об`єктивно не могло перебувати у складі цілісного майнового комплексу ДП «Бердянське агроторгове підприємство» та передаватись іншим суб`єктам.

Більш того, інших доказів, які підтверджують факт, що спірне нерухоме майно на момент підписання акта приймання - передачі від 20.12.2019, на час пред`явлення цього позову та наразі передавалось і обліковується на балансі саме ДП «Бердянське агроторгове підприємство», представником відповідача не надано.

Крім того, порядок безоплатної передачі об`єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, ради Міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна України, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, регулюється Положенням про порядок передачі об`єктів права державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.

Пунктом 10 цього порядку визначено, що передача таких об`єктів оформлюється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність, затвердженого цією постановою.

Опрацюванням акта приймання - передачі цілісного майнового комплексу ДП «Бердянське агроторгове підприємство» від 20.12.2019 з`ясовано, що він не відповідає встановленій формі, а саме, в акті відсутні відомості щодо конкретних об`єктів нерухомості, їх площі та інших характеристик, що увійшли до цілісного майнового комплексу ДП «Бердянське агроторгове підприємство», а відтак цей акт не може вважатися належним доказом передачі спірного майна до сфери управління Фонду державного майна України.

Також зі змісту акта установлено, що він не містить відомостей про передачу до Фонду державного майна об`єкта нерухомості, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлової будівлі А-2 загальною площею 524,5 кв. м, основною площею 391,7 кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із зазначеним, у Фонду державного майна України відсутні підстави для реалізації повноважень власника спірного майна.

З приводу реорганізації Міністерства аграрної політики та продовольства України повідомляємо, що наразі триває процес відновлення зазначеного органу у повному обсязі.

Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2020 № 1344 «Деякі питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади» урядом відмінено рішення про реорганізацію Міністерства аграрної політики та продовольства шляхом приєднання до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства. Отже, позивач на час пред`явлення прокурором позову відновив свою роботу.

Також витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 не порушує принципу права на його мирне володіння майном, з огляду на наступне.

Так, згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 24.06.2021 у справі № 210/6477/14-ц.

Європейський суд з прав людини зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива`вимога статті І Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно .бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EASTWESTALLIANCELIMITEDv. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Мелітопольським міськрайонним судом Запорізької області під час розгляду справи № 320/6591/17 установлено, що відповідно до п. 1 договору купівлі-продажу від 08.09.2014 об`єкт нерухомості, який був предметом спору, а саме 1/10 частин комплексу будівель та споруд, які розташовано за адресою: АДРЕСА_4 , є державною власністю в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до сфери управління якого входить Державне підприємство «Бердянське автоторгове підприємство», яке володіє закріпленим за ним цим майном на праві господарського відання.

Відповідно до вказаного договору зазначене нерухоме майно належить державі на праві державної власності на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 06.09.2014 державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Запорізької області.

Відповідно до п. п. 5.1, 5.5 Статуту державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство» майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання, відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Проте, як установлено у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17, відчуження 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , не було погоджено з Фондом державного майна України.

Суд першої інстанції, визнаючи вказаний правочин недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, зазначив, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу, вчинено від імені продавця без дотримання процедури відчуження майна, а тому такий правочин є недійсним. Указане рішення залишено в силі судом апеляційної інстанції 17.06.2021.

Таким чином, відчуження спірного майна відбулось із порушенням вимог законодавства.

Надалі на підставі протоколу від 12.07.2018 № 8 зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» за актом приймання - передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме нежитлову будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 .

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.04.2021 у справі № 320/62/19 з аналогічних правовідносин.

Тобто, на час відчуження на користь ОСОБА_1 спірного нерухомого майна (12.07.2018) вже існував судовий процес, що підтверджується ухвалою Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 11.10.2017 у справі № 320/6591/17 про відкриття провадження у справі, наявною у відкритому, доступі у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а отже відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання - передачі від 12.07.2018 №2.

Таким чином, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з права людини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.04.2021 у справі № 320/62/19.

Більш того, національне законодавство передбачає можливість для ОСОБА_1 , як кінцевого набувача, у випадку повернення державного майна, відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого придбано майно, про відшкодування збитків на підставі ст. 661 ЦК України.

Таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Також, оцінюючи перший з трьох головних критеріїв на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісному з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи е втручання законним, установлено наступне.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.

Українське законодавство передбачило механізм захисту прав власника, у даному випадку держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, який полягає праві останнього витребувати майно від добросовісного набувача ОСОБА_8 на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Так, установлено необхідні умови для застосування цих норм, такі як добросовісність набувача, вибуття майна поза волею власника, відплатність придбання та відсутність у відповідача жодних зобов`язально-правових відносин з державою.

Таким чином, критерій законності втручання дотримано при витребуванні спірного мана у ОСОБА_1 .

З приводу наступного критерію, а саме: чи переслідує втручання «суспільний інтерес» варто зазначити наступне.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У даному випадку втручання є виправданим, оскільки задовольняється суспільний інтерес та суспільна потреба у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання розпорядження майном, що перебуває під особливою охороною держави і дотримання у цій сфері суспільних відносин законодавства.

Держава як власник спірного майна позбавлена права розпорядитись цим майном відповідно до вимог законодавства з метою отримання усіх економічних вимог від такого відчуження.

Щодо третього критерію, а саме: чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям, установлено, що критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності не буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними із втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

«Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ставиться для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки пропорційності, як і в питаннях наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Право держави полягає у тому, що вона може вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Повернення у державну власність об`єктів нерухомості, незаконно відчужених, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

За таких обставин, витребування об`єкту нерухомості у ОСОБА_1 , яке належало державі, не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності особи.

Об`єкти державної власності, що були предметом спірного договору купівлі - продажу, відчужені без додержання передбачених нормативно - правовими актами процедур.

Таким чином, витребування нерухомого майна у ОСОБА_1 не порушує принципу права на його мирне володіння майном.

Щодо строків позовної давності варто зазначити, що згідно зі ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Остання юридично значуща дія між сторонами відбулася 12.07.2018 (підписання акта прийому-передачі спірного майна), а відтак з цього моменту і починається обрахунок строку позовної давності.

Прокурор звернувся до суду з позовом 08.07.2021, а тому трирічний строк позовної давності не порушено.?

Таким чином, просить задовольнити позов прокурора інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та витребувати у ОСОБА_1 з незаконного володіння майно.

Прокурор в судовому засіданні підтримав позовну заяву по викладеним у ній доводам та підставам, просив заявлені вимоги задовольнити у повному обсязі на підставі норм ст. ст. 326, п. 3 ч. 1 ст. 388, 392 ЦК України.

Представник Міністерства аграрної політики та продовольства України в судовому засіданні підтримав позовну заяву та просив задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав. Пояснив, що відповідно до доданих до позовної заяви документів, спірне нерухоме майно закріплене за державним підприємством «Бердянське агроторгове підприємство» на праві господарського відання і перебувало на балансі ДП «Бердянське агроторгове підприємство», та входило до сфери Мінистерства аграрної політики, потіб було передано до сфери Мінекономіки, проте на час звернення до суду прокурора з позовом в інтересах Міністерства аграрної політики, спірне майно передано до сфери управління Фонду державного майна, про дані обставини свідчить відповідь надана позивачем, а тому у справі неналежний позивач, оскільки Запорізька обласна прокуратура, представляє інтереси Міністерства аграрної політики, до сфери управління якого не входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», також представником відповідача заявлено про застосування позовної давності у справі, з підстав того, що позивач були обізнані про встановлені обставини передачі ОСОБА_5 12.01.2018 до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017» нерухомого майна, при розгляді цивільних справ № 320/4812/15 та № 320/64/19. Крім того як на окрему підставу для відмови у задоволенні позовних вимог зазначив, що прокурором не надано належних і допустимих доказів, на підтвердження вибуття майна поза волею держави. Таким чином не був дотриманий справедливий баланс, оскільки відповідач як добросовісний набувач внаслідок втручання в його право власності поніс індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, оскільки його фактично було позбавлено можливості, у разі набрання рішенням законної сили, отримати обґрунтовану компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Зазначив, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, на момент отримання ним майна не було жодних перешкод для цього. Після прийняття остаточної Постанови Верховним Судом України від 06.09.2017, протягом трьох місяців, коли 09.01.2018 за актом приймання-передачі нерухомого майна від 12.01.2018 № 4 засновником ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_5 передано до статутного фонду вказаного товариства спірне майно, держава не вчинила жодних заходів ані спрямованих на повернення майна, ані на забезпечення його збереження,тому норми п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, чим обгрунтовано позов, не можуть бути застосовані у цих правовідносинах.

Представник третьої особи у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог з підстав не доведення права на звернення Запорізькою обласною прокуратурою в інтересах Міністерства аграрної політики, при тому що до сфери управління якого не входить ДП «Бердянське агроторгове підприємство», а також з підстав зазначених представником відповідача.

Суд, вислухавши пояснення сторін у справі, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення своїх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено наступне.

Так, 08.09.2014 року Між Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входило державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», та ОСОБА_5 08.09.2014 укладено договір купівлі-продажу 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 2813.

Відповідно до пункту 2 зазначеного договору частина комплексу, що є предметом договору, складається з: будівлі А-2, ганка до А-2, навісу а, ґанку до А-2, ґанку до А-2, навісу а1, загальною площею 533,8 кв.м, основною площею 397,5 кв.м. ( т. 1, а.с. 39-42)

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17 задоволено позов обласної прокуратури та визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу 1/10 частини комплексу будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 , укладений 08.09.2014 та зареєстрований в реєстрі за № 2813. ( т. 1, а.с. 30-38)

Постановою Запорізького апеляційного суду від 17.06.2021 у справі № 320/6591/17 рішення суду першої інстанції залишено без змін, набрало законноїсили з17.06.2021. ( т. 1, а.с. 44-48)

Як установлено у рішенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17, відчуження 1/10 частин комплексу будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , не було погоджено з Фондом державного майна України.

Суд першої інстанції, визнаючи вказаний правочин недійсним на підставі ст. 203, 215 ЦК України, зазначив, що оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу, вчинено від імені продавця без дотримання процедури відчуження майна, а тому такий правочин є недійсним.

Також судом встановлено, що майно вибуло з державної власності поза волею власника, а оскаржуваний договір вчинений з дефектом волі та з дефектом закону (всупереч приписам чинного на той момент законодавства).

Таким чином, ОСОБА_5 з 17.06.2021 був зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна, отриманого на підставі договору купівлі-продажу 1/10 часток комплексу будівель та споруд по АДРЕСА_4 Державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Відповідно доінформаційної довідкиз Державногореєстру правна нерухомемайно таРеєстру праввласності нанерухоме майновід 05.07.2021№ 264315127об`єкт нерухомогомайна,реєстраційний номер1587611223107,а саменежитлова будівляА-2,основною площею391,7кв.м.,розташована по АДРЕСА_1 ,з 27.06.2018був зареєстрованийза ТОВ«ЛВЗ-2017»на підставіакта приймання-передачінерухомого майнавід 07.05.2018№ 1,договору купівлі-продажучастини комплексувід 08.09.2014,реєстраційний номер 2812 ( т. 1, а.с. 49-51)

Так, відповідно до акта приймання передачі від 07.05.2018 № 1 на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» від 07.05.2018 № 7 учасник ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_5 передав, а ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі директора ОСОБА_1 прийняв у якості внеску до статутного капіталу товариства майно, а саме 1/10 частин комплексу, який розташовано по АДРЕСА_4 , до складу якого входять виробнича будівля А-2, навіс а, ганка А-2, ганка до А-2, навіс а 1., загальною площею 553,8 кв.м. На вказаний об`єкт засмолення ТОВ`ЛВЗ-2017» складено технічний паспорт.

У акті від 07.05.2018 № 1 зазначено, що вказане майно належить учаснику ТОВ «ЛВЗ-2017» ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу частини комплексу, серія та номер 2813, виданий 08.09.2014, який рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17 визнано недійсним.

Згідно з додатком до рішення виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області від 09.06.2016 № 105/2 у переліку вулиць м. Мелітополь, Запорізька область під порядковим номером 110 зазначено про перейменування АДРЕСА_4 ( т. 1, а.с. 54)

Відповідно до листа Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Мелітопольської міської ради від 18.06.2018 № 213 «Про присвоєння адресного номера» об`єктам нерухомого майна із комплексу будівель та споруд, об`єкта житлової нерухомості по АДРЕСА_4 , а саме будівлі А-2 загальною площею 533,8 кв.м., основною площею 397,5 кв.м. присвоєно адресний номер, а саме АДРЕСА_1 . ( т. 1, а.с. 55-57)

У листі зазначено, що вказане відбулось з огляду на розподіл комплексу будівель та споруд, об`єкта житлової нерухомості по АДРЕСА_4 на 5 самостійних об`єктів та необхідність у наступному їх оптимального функціонування, оформлення правовстановлюючих документів на користування земельними ділянками.

Також згідно з інформацією КП «Мелітопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» Мелітопольської міської ради від 19.10.2020 № 1823 за наслідками проведення уточнення лінійних розмірів та площ в нежитловій будівлі А-2, розташованій по АДРЕСА_1 , загальна площа стала 524,5 кв.м. (була 533,8 кв.м.), житлова 391,7 кв.м. (була 397,5 кв.м.). ( т. 1, а.с. 58)

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 № 5 під час розгляду позову власника про витребування майна, переданого як вклад до статутного (складеного) капіталу господарського товариства, суд має враховувати, що отримання майна як вкладу до статутного (складеного) капіталу є відплатним придбанням.

Таким чином, ТОВ «ЛВЗ-2017», а у наступному ОСОБА_1 отримали у власність спірні об`єкти нерухомості на підставі договору купівлі-продажу від 08.09.2014. При цьому останній визнано судом недійним з моменту його укладення як таким, що суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як установлено рішенням суду від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17, за інформацією з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру арав власності на нерухоме майно право власності на дану частину майна зареєстровано за ОСОБА_9 на підставі протоколу зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017».

Відповідно ло інформаційної довідки з Державного реєстру прав на нерулме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 01.07.2021 №263962218 обкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлова будівля А-2, загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташований по АДРЕСА_1 , зареєстрований з 18.07.2018 року за ОСОБА_1 на підставі акта приймання-передачі нерухомого майна від 12.07.2018 №2, протоколу учасників зборів ТОВ «ЛВЗ-2017» від 12.07.2018 №8.

Так, на підставі протоколу від 12.07.2018 № 8 зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017» за актом приймання - передачі нерухомого майна від 12.07.2018 № 2 ТОВ «ЛВЗ-2017» в особі його директора Москаленка І.О. передано учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства нерухоме майно в натурі, а саме нежитлову будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташованих по АДРЕСА_1 .

Вказане майно двічі відчужувалось шляхом укладення правочинів у вигляді внесення ОСОБА_5 його до статутного фонду ТОВ «ЛВЗ-2017» та наступної передачі ТОВ «ЛВЗ-2017» учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства.

Таким чином у результаті дій ОСОБА_5 , яким відчужено майно на користь ТОВ «ЛВЗ-2017» за недійсним правочином, та останнім у подальшому його відчужено ОСОБА_1 , держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України фактично позбавилась належного їй майна та можливості здійснення відносно нього правомочностей власника.

Держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України не може вільно розпоряджатись належним майном, отримувати дохід від передачі прав на майно у встановлений законом спосіб.

Також Держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України позбавлена можливості повернути державне майно, у зв`язку з перебуванням його у власності ОСОБА_1 , який неправомірно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

Відповідно достатті 15 ЦК України,кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений п.2статті 16 ЦК Україниабо іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.2статті 16 Цивільного кодексу Україниспособами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно достатті 20 ЦК Україниправо на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно до положень ч. 1 ст.316та ст.317 ЦК України,правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ч. 1ст. 319 ЦК України,власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК Українипередбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1ст. 386 ЦК Українидержава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно дост. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно достатті 388 цього Кодексумайно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1ст. 388 ЦК Українив разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Таким чином, вбачається, що на підставі вищевказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

Вимогамист. 388 ЦК Українипередбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача. Такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини першоїст. 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, ОСОБА_5 , здійснив передачу державного майна до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017», засновником якого він є, а у подальшому вказаним підприємством передано зазначене майно учаснику підприємства ОСОБА_1 у якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

З огляду на викладене, нежитлова будівля А-2, загальною площею 524,5 кв.м., основною площею 391,7 кв.м., розташована по АДРЕСА_1 , підлягає витребуванню із чужового незаконного володіння від ОСОБА_1 .

Частина 1 ст.388ЦКУкраїни обмежує можливість власника витребувати майно з чужого незаконного володіння, коли це майно знаходиться у володінні добросовісного набувача: по-перше, набуття має бути відплатним, по-друге, спірне майно має вибути з володіння власника або особи, якій воно було передано власником, за їхньою волею. Таким чином загальне правило про обмеження віндикації сконструйовано з використанням трьох елементів: добросовісність відповідача, відплатність набуття та вибуття майна поза волею власника.

Вибуття майна з володіння тієї чи іншої особи є наслідком конкретних фактичних обставин. Володіння може бути втрачено у результаті дій самого власника, спрямованих на передання майна, або дій інших осіб, що здійснюють передання на прохання або з відома власника. У подібних випадках майно вважається таким, що вибуло за волею власника. У випадку, якщо майно 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом, то закон вказує на вибуття майна з володіння поза волі володільця(пункт 1 - 3 ч частини першої статті 388 ЦК України).

Зазначена позиція відображена у постанові Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 363/5273/18.

Також відповідно до ч.1 ст. 397 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, якафактично тримає його у себе.

Таким чином вимогами ст. 388 Цивільного кодексу України передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача. Такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло із володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17, від 10.10.2018 у справі № 916/759/16, від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17.

Отже, відповідач незаконно набув право власності на спірні об`єкти нерухомості шляхом прийняття їх у натурі в якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

З урахуванням викладеного, спірний об`єкт нерухомості, а саме нежитлова будівля А-2 загальною площею 524,5 кв.м, основною площею 391,7 кв.м., що розташована по АДРЕСА_1 , відповідно до вимог ст. ст. 387, 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Статтею 13 Конституції України, встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією.

Приписамист. 326 ЦК Українивизначено, що від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідні органи державної влади.

Відповідно дост. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Тобто воля Держави як власника може виражатися лише в таких діях органу державної влади, які відповідають вимогам законодавства України та її інтересам.

Таким чином, продаж Міністерством аграрної політики та продовольства України спірного майна з порушенням вимог закону не свідчить про вираження волі Держави на відчуження майна.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд України у постановах від 02.11.2016 у справі № 522/10652/15-ц, від 25.01.2017 у справі № 916/2131/15.

Отже відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його «титульного» власника-Держави шляхом укладення 08.09.2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_5 .

В подальшому вказане майно двічі відчужувалось шляхом укладення правочинів у вигляді внесення ОСОБА_5 його до статутного фонду ТОВ «ЛВЗ-2017» та його передачі ТОВ «ЛВЗ-2017» учаснику зазначеного товариства ОСОБА_1 у якості вартості долі у статутному фонді товариства.

Відповідно до вимогст. 184 ЦК України, вищезазначених правовстановлюючих документів на спірне майно, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та рішень судів у справі № 320/6591/17 зазначені об`єкти нерухомості є індивідуально визначеними та перебувають у володінні відповідача на незаконних підставах, внаслідок чого Держава, як власник майна, не має можливості здійснювати фактичне володіння ним.

При цьому будь-яких зобов`язально-правових відносин між сторонами у цьому спорі немає.

Згідно ч.1ст. 143 Конституції Українитериторіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Пунктом 14 ч.1ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»передбачено, що державна реєстрація права власності проводиться на підставі інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Статтею 81 ЦПК Українивизначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В результаті аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що Держава Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тобто обставини, на які покликається позивач, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спірний об`єкт нерухомості, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлова будівля А-2 загальною площею 524,5 кв. м, основною площею 391,7 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до вимогст. 388 ЦК Українипідлягають витребуванню з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 у власність Держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК України).

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15.

Зазначена правова позиція була підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18).

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18, пункти 146-147.

Що стосується доводів представника відповідача про те, що прокурор не мав повноважень на звернення з вказаним позовом до суду в інтересах Міністерство аграрної політики та продовольства України, суд знаходить їх неспроможними з огляду на наступне.

Стороною правочину та органом управління спірним державним майном з володіння якого воно вибуло є Міністерство аграрної політики та продовольства України, з часу вибуття спірного майна, воно не передавалось до Фонду державного майна України, доказів протилежного стороною відповідача суду не надано.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3статті 23 Закону України "Про прокуратуру"дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, як було встановлено в судовому засіданні, 08.09.2014 між державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу майна, який Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 визнано недійсним. Переглядаючи справу, Запорізький апеляційний суд у постанові від 17.06.2021 погодився з доводами суду першої інстанції та зазначив, що державне майно відчужено з грубим порушенням вимог чинного законодавства, в обхід визначених законодавцем процедур реалізації державного майна.

Вказані обставини свідчать про нездійснення Міністерством аграрної політики та продовольства України захисту порушених інтересів держави та наявність передбачених ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для їх представництва.

Щодо застосування строків позовної давності про які зазначив представник відповідача, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Фактично це строк для захисту порушеного права в судовому порядку.

Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З зазначеного вбачається, що початок перебігу позовної давності це фактично момент виникнення в особи права на судовий позов.

Пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на звернення досуду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Тобто, він втілює «право на суд», яке, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розпочати провадження в суді за цивільним позовом та отримати його вирішення (наприклад, п. 25 рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», п. 50 рішення у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 52 рішення у справі «Меньшакова проти України»).

Виходячи з аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в аспекті «права на суд», системного тлумачення ст. ст. 256, 261 ЦК України та ст.ст. 175, 185 ЦПК України, початок перебігу позовної давності слід обчислювати від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про обидві обставини: і про порушення свого права, і про особу, яка його порушила.

Як встановлено під час розгляду справи з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, нежитлова будівля А-2, площею 391,7 кв. м зареєстрована 18.07.2018 за ОСОБА_1 на підставі акту приймання-піередачі від 12.07.2018 року, відповідно до протоколу зборів учасників ТОВ «ЛВЗ-2017», позовну заяву подано до суду 09.07.2021 року, тому суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем при подачі даного позову не пропущений і поданий в межах трирічного строку, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Суд також не приймає до уваги посилання сторони відповідача в частині того, що витребування спірного нерухомого майна у добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у такому випадку на відповідача буде покладено індивідуальний та надмірний тягар, з огляду на таке.

Відчуження спірного майна Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснено поза волею його власника - держави, шляхом укладення 08 вересня 2014 договору купівлі-продажу із ОСОБА_5 , , що встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили, майно набуто відповідачем без достатньої правової підстави, оскільки порушено процедуру віджуджеення, наразі держава в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України позбавлена можливості здійснювати функції власника нерухомого майна.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 08.09.2020 у справі № 320/6591/17 задоволено позов обласної прокуратури та визнано недійсним вищезазначений договір купівлі-продажу, тобто справа станом на 2018 рік перебувала на розгляді та про ці обставини було достовірно відомо ОСОБА_5 .

Дані обставини не завадили ОСОБА_5 , здійснити передачу державного майна до статутного капіталу ТОВ «ЛВЗ-2017», засновником якого він є, а у подальшому вказаним підприємством передати зазначене майно учаснику підприємства ОСОБА_1 у якості вартості його долі у статутному капіталі товариства.

Тобто, на час відчуження на користь ТОВ «ЛВЗ-2017», спірного нерухомого майна вже існував судовий процес щодо цієї нерухомості,при цьому набрало законної сили рішення, яким встановлено незаконність вибуття із власності держави спірної нерухомості,а отже відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе, приймаючи нерухоме майно в натурі за актом приймання-передачі від 12 липня 2018 року. Таким чином, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, вбачається відповідність заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Прокуратурою, як органом який діє в інтересах держави при подачі позовної заяви було понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 11035,50 грн. та 1135,00 грн.

Враховуючи задоволення позову, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь прокуратури Запорізької області понесені судові витрати у зв`язку зі сплатою судового збору в розмірі 11035,50 грн. та 1135,00 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 241-246, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Позовні вимоги Заступника керівникаЗапорізької обласноїпрокуратури вінтересах державив особіоргану, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах: Міністерство аграрної політики та продовольства України до ОСОБА_1 , за участю третьої особи Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017» про витребування майна з чужого незаконноговолодіння задовольнити.

Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 об`єкт нерухомого майна, реєстраційний номер 1587611223107, а саме нежитлову будівлю А-2 загальною площею 524,5 кв. м, основною площею 391,7 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , у власність Держави Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Запорізької обласної прокуратури, судовий збір у розмірі 11035 (одинадцять тисяч тридцять п`ять) гривень 50 копійок та 1135 (одна тисяча сто тридцять п`ять) гривень 00 копійок.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Прокуратура Запорізької області (розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Матросова, 29а), яка діє в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах - Міністерство аграрної політики та продовольства України, ЄДРПОУ: 37471967, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВЗ-2017», розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Монастирська, 1, код ЄДРПОУ 41855789.

Повний текс рішення складено 14.01.2022 року.

СУДДЯ: Т.В. Юрлагіна

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції Комунарський районний суд м. Запоріжжя, шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали виготовлено 07.09.2023 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Ю.Р.Піх