Постанова

від 27.09.2023 по справі 303/4070/23

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 303/4070/23

П О С Т А Н О В А

іменем України

27 вересня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Кондора Р.Ю., Собослоя Г.Г.,

розглянувши у порядкуспрощеного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2023 року, постановлену суддею Куцкіром Ю.Ю.,

у с т а н о в и в:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про про визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Ухвалою судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15 травня 2023 року зазначену позовну заяву залишено без руху, з підстав її невідповідності вимогам статтей 175, 177 ЦПК України, з одночасним установленням позивачці 5-ти денного строку з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви, вказаних у мотивувальній частині ухвали суду.

29.05.2023 позивачка ОСОБА_1 подала до суду клопотання, в якому зокрема зазначила, що підстави для залишення її позовної заяви є відсутніми, оскільки вимога її позовної заяви є немайновою, тому і не може бути зазначено ціну позову. Крім цього, на думку позивачки, розбіжності в її прізвищі та прізвищі її матері, про які суд зазначив в ухвалі, предмета спору не стосуються. Вказувала, що ухвала про залишення її позовної заяви свідчить про перешкоджання доступу до правосуддя, а тому просила відкрити провадження у справі.

Ухвалою судді цього ж суду від 30 травня 2023 року дану позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці внаслідок неусунення нею недоліків позовної заяви, про які було вказано в ухвалі від 15.05.2023.

Не погоджуючись із цією ухвалою судді від 30.05.2023 позивачка ОСОБА_1 подала на неї апеляційну скаргу внаслідок її незаконності та необгрунтованості через порушення судом норм процесуального права.

Скарга обгрунтована тим, що місцевим судом безпідставно повернуто її позовну заяву, оскільки така, на переконання апелянтки, подана з додержанням вимог статей 175, 177 ЦПК України. Так, як на підставу для повернення позовної заяви, суд зазначив, що вона не усунула розбіжності щодо прізвища її матері, не зазначила ціну позову, а також не засвідчила копії документів відповідно до вимог ст. 95 ЦПК України. Однак вимоги до позовної заяви, а також перелік документів, що додаються до такої, чітко визначено у статтях 175, 177 ЦПК України, і на переконання скаржниці, ці вимоги нею дотримано. Вказувала, що вона подала до суду всі наявні в неї докази, які належним чином засвідчила.

Також звертала увагу і на те, що ухвалою судді від 15.05.2023 про залишення її позовної заяви без руху їй було надано п`ятиденний строк, з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків. Однак доказів про отримання нею такої ухвали матеріали справи не містять.

З огляду на наведене апелянтка просила оскаржену ухвалу судді скасувати та повернути справу до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 не скористався.

Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 10 липня 2023 року цю справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Згідно з ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в пункті 6 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу про повернення заяви позивачеві, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Заслухавши суддю-доповідачку, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 місцевий суд виходив із того, що позивачка в установлений судом строк не усунула її недоліків, про які вказувалося в ухвалі судді від 15.05.2023, а саме: 1) позивачка не усунула розбіжності щодо прізвища її матері; 2) не зазначила ціну позову; 3) не засвідчила копії документів відповідно до вимог ст. 95 ЦПК України.

Проте колегія суддів із цими висновками судді місцевого суду погодитися не може, оскільки таких суддя дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права з огляду на таке.

Так, вимоги до позовної заяви і документів, що до неї додаються, визначені статтями 175, 177 ЦПК України, де зокрема є обов`язок позивача зазначити ціну позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Предметом позову в цій справі є визнання недійсною та скасування державної реєстрації права власності на житловий будинок.

Основні положення щодо ціни позову, визначені статтею 176 ЦПК України, якою, серед іншого передбачено, що ціна позову визначається вартістю майна у позовах про визнання права власності на майно або його витребування. Натомість, у даній справі такі вимоги не заявлені.

Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №907/9/17).

Натомість, до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом, слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.08.2020 у справі №910/13737/19.

Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми, державна реєстрація прав, не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є, передусім, встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав, не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. Аналогічну позицію містить Постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18.

А тому, на переконання колегії суддів, зазначена позовна вимога є немайновою, відтак цей позов грошовій оцінці не підлягає, і обов`язок позивачки щодо зазначення його ціни є відстунім.

Так, повертаючи позовну заяву ОСОБА_1 місцевий суд вказував і на те, що позивачка не усунула розбіжності щодо прізвища її матері.

Як убачається з ухвали судді від 15.05.2023 про залишення цієї позовної заяви без руху, то позивачка не зазначила докази, що підтверджують вказані нею у заяві обставини. А саме, це стосується, зокрема розбіжності щодо зазначення нею прізвища її матері як « ОСОБА_3 », а у свідоцтві про її смерть - « ОСОБА_3 » (а.с.12).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

При цьому, суд першої інстанції на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі не може вдаватися до оцінки викладених позивачем обставин справи та доказів. На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 серпня 2023 року по справі №990/114/23.

Крім цього, суддя місцевого суду вказував також і на те, що позивачка не засвідчила копії документів відповідно до вимог ст. 95 ЦПК України.

Згідно з частинами 4, 5 ст. 95 ЦПК України копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Із доданих до цієї справи додатків, вказаних у супровідному листі Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області за №303/4070/23/13882/2023 від 21.06.2023 на 69 аркушах, а саме позовної заяви ОСОБА_1 разом із копіями доданих нею письмових доказів, убачається, що позивачка підтвердила відповідність цих копій оригіналам своїм особистим підписом і власноручно зазначила на них «Згідно з оригіналом ОСОБА_1 », але не вказала дату такого засвідчення.

Відповідно до ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин у цій справі суддя повинен був не лише зазначити про недоліки позовної заяви, а і вказати у який спосіб їх слід усунути, однак цього суддею зроблено не було.

За приписами частин 1, 4 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права та застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав і основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права (надалі ЄСПЛ).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

У справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Як свідчить усталена практика ЄСПЛ основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

На переконання колегії суддів, суддя місцевого суду передчасно визнав позовну заяву ОСОБА_1 неподаною з одночасним поверненням її позивачці без достатніх на те правових підстав.

У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Установлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. ЄСПЛ надаючи тлумачення принципу верховенства права в світліст. 6 Конвенціїзазначав, що формальності не можуть бути підставами для виправдання несправедливості.

Отже, суддя місцевого суду на зазначені вище обставини і вимоги закону належним чином уваги не звернув та формально підійшов до вирішення цього питання і передчасно повернув позовну заяву ОСОБА_1 .

Відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З огляду на викладене апеляційний суд доходить висновку, що доводи апеляційної скарги є слушними, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржена ухвала судді, відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, - скасуванню з одночасним направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу судді Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 травня 2023 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повне судове рішення складено 27 вересня 2023 року.

Суддя-доповідачка

Судді