Рішення

від 28.09.2023 по справі 910/8756/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28.09.2023Справа № 910/8756/23Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

за позовом Приватного підприємства "Ярослав" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2)доПриватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а)простягнення 61 471 грн 22 коп.Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

05.06.2023 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Приватного підприємства "Ярослав" з вимогами до Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" про стягнення 61 471 грн 22 коп. заборгованості за договором поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо оплати отриманого товару, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість в розмірі 47 644 грн 49 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 13 823 грн 73 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.06.2023 відкрито провадження у справі № 910/8756/23, розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

08.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

14.08.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

21.08.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення у справі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

30.06.2021 між Приватним підприємством "Ярослав (постачальник за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством "Акціонерна компанія "Київводоканал" (покупець за договором, відповідач у справі) був укладений договір поставки № № 1206/24/16-2021, за яким позивач зобов`язується поставити та передати у власність покупцю вироби домашнього текстилю (товар) за найменуванням, в асортименті та за цінами, що вказуються в специфікації, що є невід`ємною частиною договору, згідно заявок відповідача в письмовому або електронному вигляді, а відповідач зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на нижчезазначених умовах Договору.

Відповідно до пункту 2.1 договору загальна сума договору складає - 47 644 грн 49 коп.

Згідно з пунктом 2.2 договору номенклатура та ціна товару визначаються в специфікації, яка є додатком до цього договору підписується уповноваженими представниками обох сторін.

Ціна товару, визначена у цьому договорі або додатку до нього (специфікації), може бути змінена лише за згодою сторін після попереднього письмового звернення постачальника до якого повинні додаватися всі розрахунки та інші обґрунтовуючи матеріали щодо зміни ціни товару. У всіх випадках зміни ціни товару сторони укладають додаткову угоду до даного договору, з урахуванням вимог чинного законодавства України (пункт 2.3 договору).

У відповідності до пункту 3.1 договору постачання кожної партії товару здійснюється транспортом постачальника на склад структурного підрозділу покупця - (Департамент експлуатації водопровідного господарства ПрАТ "АК "Київводоканал") за адресою: 01015, м. Київ, просп. Алішера Навої, 1; 02232, м. Київ, вул. Дніпровська, 1-А за рахунок постачальника.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що строк поставки товару - 15 (п`ятнадцять) робочих днів з дати надання письмової заявки покупцем.

Згідно з пунктом 3.6 договору датою поставки товару вважається дата отримання товару уповноваженим представником покупця, що підтверджується його підписом на видатковій накладній.

Як встановлено пунктом 5.1 договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються на підставі рахунку-фактури постачальника, який виписується у відповідності до заявки покупця та специфікації. Покупець здійснює оплату товару протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту отримання товару від постачальника шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представникам сторін і діє до "31" грудня 2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторін від виконання тих зобов`язань, що лишились невиконаними.

Як додаток № 1 до договору поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021 сторони підписали специфікацію, відповідно до умов якої погоджено постачання рушнику кухонний 45*100 см у кількості 2082 шт. на загальну суму 47 644 грн 49 коп.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021 на підставі замовлення, викладеного в листі № 1826/24/24/02-21 від 05.11.2021, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято без зауважень передбачений договором товар на загальну суму 47 644 грн 49 коп., що підтверджується підписаною повноважними представниками сторін видатковою накладною № ЯР-0005313 від 22.11.2021.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару та наданих послуг, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 47 644 грн 49 коп., що також не було спростовано відповідачем.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача, викладених у відзиві на позов та у запереченнях на позов, оскільки зазначені відповідачем доводи спростовані наявними матеріалами справи. Крім того, поставка товару позивачем відповідачу та визнання з боку відповідача заборгованість за договором також підтверджується підписаним та скріпленим печатками обох сторін Актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021-09.11.2022 за договором від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021 наданим позивачем.

Поданий позивачем акт звірки розрахунків відображає стан заборгованості, рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто, має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Проте, у даній справі у сукупності з іншими доказами, що є первинними бухгалтерськими обліковими документами, акт звірки, на думку суду, є прийнятним доказом, належним і допустимим, який також свідчить про обґрунтованість вимог позивача.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару та наданих послуг за договором поставки від 30.06.2021 № 1206/24/16-2021та факту наявності заборгованості у розмірі 47 644 грн 49 коп., вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості підлягають задоволенню у повному обсязі.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 13 826 грн 73 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення лютий 2022 року - квітень 2023 року.

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Дії відповідача є порушенням умов договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача, відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені, інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 13 826 грн 73 коп. інфляційних втрат підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

В свою чергу, заперечуючи проти позовних вимог відповідач посилається на Лист Торгово-промислової палати України, який був розміщений на сайті Торгово-промислової палати України 28.02.2022 за №2024/02.0-7.1 та з якого вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі статті 14, 141 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту Торгово-промислової палати України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Враховуючи це, Торгово-промислової палати України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Поряд із цим, суд зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 січня 2022 у справі № 904/3886/21.

Відповідно до діючого законодавства України форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняє від виконання відповідного зобов`язання і не є підставою для припинення зобов`язань. Проте і звільнення від відповідальності може мати місце лише у випадку, коли невиконання зобов`язання є наслідком дії форс-мажорних обставин, що має бути доведено у встановленому чинним законодавством порядку та підтверджено належними документами.

Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1, суд зазначає таке.

Так, Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 за № 2024/02.0-7.1 засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Однак, порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) визначено в Законі України "Про торгово-промислові палати в Україні" та деталізовано в розділі 6 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), затвердженого рішенням президії Торгово-промислової палати України від 15.07.2014 за №40(3) (з наступними змінами).

Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) здійснюється сертифікатом про такі обставини.

За умовами пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи щодо кожного окремого договору, контракту, угоди тощо, а також податкових та інших зобов`язань/обов`язків, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

В сертифікаті про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) вказуються дані заявника, сторони за договором (контрактом, угодою тощо), дата його укладення, зобов`язання, що за ним настало чи настане найближчим часом для виконання, його обсяг, термін виконання, місце, час, період настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які унеможливили його виконання, докази настання таких обставин (пункт 6.12 Регламенту).

Отже, у Законі та Регламенті зазначено, що форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються виключно сертифікатом, а не листом на сайті Торгово-промислової палати України.

Лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, контракту, угоди тощо, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.

Більш того, загальний офіційний лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 видано без дослідження наявності причинно-наслідкового зв`язку між військовою агресією російської федерації проти України та неможливістю виконання конкретного зобов`язання.

Тобто введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами.

Крім іншого, суд відзначає, що відповідачем не надано відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що введення воєнного стану не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань та особою, яка посилається на такі обставини, має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання, тому суд відхиляє заперечення відповідача як недоведені документально.

Отже, враховуючи вищенаведене в сукупності, суд дійшов висновку щодо доказової необґрунтованості посилань відповідача на наявність підстав для звільнення останнього від відповідальності за порушення строків оплати товару, відтак посилання у відзиві на позовну заяву на форс-мажорні обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання умов договору.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал" (01015, місто Київ, вулиця Лейпцизька, будинок 1-а, ідентифікаційний код 03327664) на користь Приватного підприємства "Ярослав" (04074, місто Київ, вулиця Автозаводська, будинок 2, ідентифікаційний код 21635240) заборгованість в розмірі 47 644 (сорок сім тисяч шістсот сорок чотири) грн 49 коп., інфляційні втрати в розмірі 13 826 (тринадцять тисяч вісімсот двадцять шість) грн 73 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Н.Плотницька