Постанова

від 27.09.2023 по справі 320/9602/22

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 320/9602/22 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 вересня 2023 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Федотова І.В.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 у справі за адміністративним позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "РОМАШКИ" до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Київській області форми "С" №32444/0901 від 28.12.2021 із визначеними зобов`язаннями зі штрафних (фінансових) санкцій за порушення законодавства у сфері ліцензування діяльності із функціонування акцизних складів у сумі 500 000 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що СТОВ «РОМАШКИ» є офіційно зареєстрованою юридичною особою-суб`єктом господарювання (дата запису в ЄДРПОУ від 22.02.2000 № 13451200000000018). Місцезнаходження юридичної особи: Україна, Київська область, Рокитнянський район, село Ромашки, вулиця Покровська, 23.

Як платник податків та інших обов`язкових зборів СТОВ «РОМАШКИ» взяте на облік 13451200000000018 року за № 23/1, як платник єдиного внеску взяте на облік: 22.02.2000 за № 1018040022.

СТОВ «РОМАШКИ» має статус платника податку на додану вартість з 28.06.1997 та індивідуальний податковий номер 001317310195.

Основними видами діяльності СТОВ «РОМАШКИ» за КВЕД є: 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (основний); 01.13 Вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів; 01.19 Вирощування інших однорічних і дворічних культур; 01.41 Розведення великої рогатої худоби молочних порід; 01.42 Розведення іншої великої рогатої худоби та буйволів; 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві; 10.81 Виробництво цукру; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; 52.10 Складське господарство.

СТОВ «РОМАШКИ» 21.02.2020 подало до контролюючих органів засобами електронного зв`язку Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП, в якому серед рухомого майна (спеціальних автотранспортних засобів, обладнання та іншої спеціальної техніки для обробітку ґрунту і збирання врожаю) вказані резервуари ємністю 10.5 м3, 25,2 м3, 25,7 м3, 20,7 м3, 50,4 м3, 10,5 м3. Паливо-роздавальні колонки Геркон 01-1 КЕД20-0,25-1-1-1 в кількості трьох одиниць, розташовані за адресою Україна, Київська область, Рокитнянський район, село Ромашки, вулиця Покровська, 38.

На підставі підпункту 80.2.5. пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VІ (далі - ПК), у відповідності до наказу Головного управління Державної податкової служби у Київській області від 01.11.2021 № 2495-П, направлень на проведення перевірки №8178/10-36-09-00 від 18.11.2021 та №8179/10-36-09-00 проведено фактичну перевірку дотримання СТОВ «РОМАШКИ» вимог Закону України від 19.12.1995 року №481/95-BP «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та іншого відповідного законодавства.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт від 26.11.2021 №20505/10-36-09-00-10/00131736, згідно висновків якого встановлено, що позивач здійснював зберігання пального за відсутності діючої ліцензії на право зберігання пального, чим порушено вимоги частини першої ст.15 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР "Про державі регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольні напоїв, тютюнових виробів та пального" (далі - Закон №481/95-ВР).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 32444/0901 від 28.12.2021 про застосування до СТОВ «РОМАШКИ» суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) у розмірі 500 000 грн за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Не погоджуючись з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням, позивачем подано скаргу до Державної фіскальної служби України на спірне податкове повідомлення-рішення. Однак, рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 14.09.2022 №11048/6/99-00-06-03-02-06, скаргу залишено без задоволення, а рішення без змін.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що під час проведення фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у Київській області не доведено факту фізичного зберігання позивачем пального з посиланням на відповідні докази, а лише констатовано його придбання, суд вважає, що висновки відповідача про порушення позивачем положень статті 15 Закону №481/95-ВР не є достатньо вмотивовані та ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені документально, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій у вигляді штрафу на підставі частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Закон №481/95-ВР визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.

З 01.07.2019 набрав чинності Закон України від 23.11.2018 № 2628-VIII «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів», яким внесено зміни до ПК та Закону №481/95-ВР.

З цього часу Закон №481/95-ВР почав додатково визначати основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі пальним, забезпечення його високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом пального на території України, а норми ПК встановили більш ширше поняття акцизних складів, в тому числі, визначили критерії, за яких відповідна територія/ємність не вважається акцизним складом.

Відповідно до абзацу дев`ятого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень.

Статтею 1 Закону №481/95-ВР визначено, що ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального. Вказаний пункт визначає також і випадки, коли приміщення або територія не є акцизним складом.

У постанові від 31.05.2022 по справі № 540/4291/20 Верховний Суд проаналізувавши викладені норми, зробив висновок, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Також, у постанові від 07.06.2022 по справі № 360/4140/20 Верховний Суд сформував правовий висновок, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, колегія суддів вважає, що невстановлення під час фактичної перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії. Такі обставини не дають підстав вважати, що саме за правопорушення, яке полягає у здійсненні діяльності зі зберігання пального позивача притягнуто до відповідальності.

Відтак, для правильного вирішення даного спору необхідно встановити не лише факт зберігання позивачем пального у певному місці, на яке ним не отримувалося відповідної ліцензії, а й визначити відповідність цього місця поняттю «акцизного складу».

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Поряд з цим, ні в акті перевірки, ні в будь-яких інших наданих відповідачем документах не відображено відомостей про спосіб зберігання пального, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), виміри залишків пального, здійснення забору його зразків тощо. Тобто, факту зберігання позивачем пального за вказаною відповідачем адресою останній не довів.

Самого ж лише посилання у первинних та транспортних документах на адресу доставки/розвантаження пального при відсутності об`єктивних доказів наявності за такою адресою відповідних матеріально-технічних можливостей (резервуарів) та їх відповідності поняттю «акцизного складу», недостатньо для доведення як обставин щодо здійснення зберігання пального за цією адресою, так і щодо необхідності отримання ліценції для здійснення за цією адресою такої діяльності.

У світлі викладеного суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у первинних та транспортних документах щодо постачання пального, на які посилається відповідач, дійсно місцем доставки/розвантаження вказана юридична адреса позивача (село Ромашки, вулиця Покровська, 23), а не місце розташування резервуарів для зберігання пального (село Ромашки, вулиця Покровська, 38), на використання яких позивач отримав ліцензію. Проте, судом апеляційної інстанції наведене розцінюється як формальна помилка, яка без надання доказів фактичного зберігання пального за вказаною у документах адресою, не може покладати на позивача тягар відповідальності за абзацом дев`ятим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 26.12.2022 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя І.В. Федотов

Суддя А.Ю. Коротких