Постанова

від 21.09.2023 по справі 460/10232/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2023 рокуЛьвівСправа № 460/10232/21 пров. № А/857/5650/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді: Глушка І.В.,

суддів: Довгої О.І., Запотічного І.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року, ухвалене суддею Щербаков В.В. у м. Рівне о 17:18, повний текст якого складений 27 лютого 2023 року, у справі № 460/10232/21 за адміністративним позовом Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області" до Державного кадастрового раєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Людмили Ярославівни, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви, про визнання протиправними дій, скасування державної реєстрації, -

ВСТАНОВИВ:

20 липня 2021 року позивач- Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області" звернувся в суд з позовом до відповідача- Державного кадастрового раєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Людмили Ярославівни, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати протиправними дії щодо проведення державної реєстрації від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001, скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно охоронно-орендного договору від 18.02.1994 Миколаївська церква, Дзвіниця Миколаївської церкви та територія навколо пам`яток перебуває у користуванні Релігійної організації Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області. Вказує, що охоронна зона навколо пам`яток поширюється на всю територію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001. Також, внаслідок проведення державної реєстрації земельної ділянки всупереч установленому порядку порушені права та законні інтереси відповідальної особи охоронної зони пам`ятки національного значення релігійної організації Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області визначені приписами охоронно-орендного договору від 18.02.1994 та ст. 24, 27, 29 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, третя особа оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до відсутності в діях державного реєстратора при реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001 порушень вимог законодавства. Важає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області розроблений ФОП ОСОБА_1 в супереч правовому режиму земель історико-культурного призначення, який передбачений затвердженою містобудівною документацію, а відтак без дотримання принципу законності. Також, на переконання скаржника, є помиковим і те, що проектом землеустрою не враховано наявність на території земельної ділянки земель природно-заповідного фонду - парку початку ХІХ ст. (Городоцький парк), земель водного фонду прибережної захисної смуги річки Устя, земель загального користування території вулиць Монастирська та Богдана Хмельницького с. Городок. Наголошує, що згадана земельна ділянка не включає земель водного, природоохоронного та історико-культурного призначення, вона лише межує з ними. Інформація про дані об`єкти відсутня в кадастровій карті. Крім того, монастир звернувся до ФОП ОСОБА_1 з клопотанням про виготовлення проекту землеустрою земельної ділянки площею 6,9023, а не всього острову, відповідно у землевпорядника не було повноважень та підстав перевіряти наявність обмежень на всьому острові. Зазначає, що на час виготовлення проектрої документації та її погодження обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру не було внесено.

Крім того, покликається на те, що оскаржуваною реєстрацією земельної ділянки не порушується право чи інтерес позивача у справі щодо використання пам`ятки архітектури Св.Миколаївської церкви і дзвіниці с. Городок Рівненського району для відправлення богослужінь і виконання (відправлення) церковних потреб, а також ніяк не впливають на виконання ним обов`язків, передбачених охоронно-орендним договором.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та відзиву на неї, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Так, судом першої інстанції достовірно встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 24.09.2020 Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української Православної Церкви звернувся до Городоцької сільської ради з повідомленням, зі змісту якого вбачається, що станом на 24.09.2020 дозволу на виділення земельної ділянки надано не було. Також з покликанням на п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України повідомлено про те, що Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української Православної Церкви, в особі ігумені Михаїли, у відповідності до укладеного договору з ФОП ОСОБА_1 від 01.09.2020 №01/09/20 приступає до розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (для обслуговування будівель Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської єпархії Української Православної Церкви) орієнтовною площею 7 га, на якій знаходяться їх об`єкти нерухомого майна на території с. Городок Рівненського району Рівненської області. До повідомлення додано копію договору на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області погоджено експертом державної експертизи ГУ Держгеокадастру у Львівській області Медвідь Марією-Вікторією Володимирівною, що підтверджується висновком №17874/82-20 від 23.10.2020 про розгляд документації із землеустрою. Відповідно до даного висновку замовником документації із землеустрою є Свято-Миколаївський жіночий монастир Рівненської Єпархії Української Православної Церкви, а розробником документації ФОП ОСОБА_1 .

Між тим, з рішень Господарського суду Рівненської області у справі №5019/2207/11 від 08.11.2011 року, Господарського суду Рівненської області у справі № 5019/1361/11 від 13.07.2011 року, які набрали законної сили, судом встановлено, що 06.07.2011 року КП Рівненське обласне бюро технічної інвентаризації виготовлені технічні паспорти на чотири об`єкти, за адресою: АДРЕСА_1 , в яких проставлені штампи побудовано самочинно.

Начальником управління житлово-комунального господарства, містобудування, архітектури, інфраструктури, енергетики та захисту довкілля Рівненської районної державної адміністрації Рівненської області Інною Цукановою 02.11.2020 складено висновок №697/01-26/20, відповідно до якого проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування загальною площею 6,9034 га Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради погоджено та управління вважає можливим відведення земельної ділянки у встановленому законодавством порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської Єпархії Української православної церкви виконаний ФОП ОСОБА_1 на підставі договору №01/09/20 від 01.09.2020.

Відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №45 Деякі питання реалізації пілотного проекту із запровадження принципу екстериторіальності в державній реєстрації земельних ділянок державним кадастровим реєстратором відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцькою Людмилою Ярославівною розглянуто заяву про реєстрацію земельної ділянки ЗВ-9712362162020 від 10.11.2022, що містила електронний документ та електронну форму документації із землеустрою. За результатами розгляду заяви 17.11.2020 зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001.

Позивач, вважаючи, що внаслідок проведення державної реєстрації земельної ділянки всупереч установленому порядку порушені права та законні інтереси відповідальної особи охоронної зони пам`ятки національного значення релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області», визначені приписами охоронно-орендного договору від 18.02.1994 та ст. ст. 24, 27, 29 Закону України «Про охорону культурної спадщини», звернувся до суду з вимогами скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером №5624683300:05:021:0001.

Надаючи юридичну оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у справі, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

З огляду на доводи апеляційної скарги, дослідженню судом насамперед підлягають обставини наявності правових підстав звернення до суду позивача із заявленими позовними вимогами.

Так, за змістом частини другоїстатті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

УРішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року №6-зпСуд зазначив, що частину другустатті 55 Конституції Українинеобхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикціїрішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянствавважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другоїстатті 55 Конституції України, статей2,5 КАС України.

При цьому обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

УРішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004надано визначення поняттю «охоронюванийзакономінтерес». Зокрема, зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» має один і той же зміст (інтерес у вузькому розумінні цього слова) та означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюванийзакономінтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Загальні підходи до судового захисту законних інтересів були сформульовані Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 522/3665/17, в якій зазначено, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним благом, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним; у позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним), тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово «її»); (ґ) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Обставинами, що свідчать про очевидну відсутність у позивача законного інтересу (а отже і матеріально-правової заінтересованості), є:

(а) незаконність інтересу - його суперечністьКонституції, законам України, принципам права;

(б) неправовий характер вимог - вимоги не породжують правових наслідків для позивача; це виключає можливість віднесення спору до «юридичного» відповідно до частини другоїстатті 124 Конституції України;

(в) встановлена законом заборона пред`явлення позову на захист певного інтересу ;

(г) коло осіб, які можуть бути позивачами, прямо визначено законом, і позивач до їх числа не належить (це свідчить про відсутність матеріальної правоздатності);

(ґ) позивач звернувся за захистом інтересів інших осіб - держави, громади, фізичної або юридичної особи без відповідних правових підстав або в інтересах невизначеного кола осіб.

З наведеного слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу:

(а) безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов;

(б) має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому; зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності;

(в) негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду);

(г) існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права, свободи чи інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас, задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин.

Суд також наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частиниРішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003).

За правилами частини першоїстатті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У пунктах 8-9 частини першоїстатті 4 КАС Українивизначено позивача як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкта владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. При цьому відповідачем може бути суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інша особа, до якої звернена вимога позивача.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб`єкта владних повноважень.

Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям рішення суб`єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень, за загальним правилом, не є самостійною підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою для цього є, серед іншого, доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального чи нематеріального блага (законного інтересу) або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Отже, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право якої порушені цим рішенням.

Відтак, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи щодо особа дійсно має місце факт порушення права, свободи чи інтересу, та це право, свобода або інтерес порушені відповідачем. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Також, виходячи з положень частини другоїстатті 264 КАС України, порушення права особи, яка оскаржує нормативно-правовий акт, може бути обґрунтовано застосуванням або можливістю застосування цього акта до цієї особи.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність порушення дією, рішенням або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду; порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально вираженого права чи інтересу особи, яка стверджує про їх порушення; вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному та нематеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача; під час розгляду кожної справи суд повинен встановити, чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього не можна виконати завдання адміністративного судочинства.

Вищенаведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 10 квітня 2012 року у справі № 21-1115во10, та Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постановах від15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 10 лютого 2021 року у справі № 640/14623/20, від 18 березня 2021 року у справі № 826/3932/17, від 19 травня 2021 року у справі № 826/13229/16, від 21 грудня 2021 року у справі №370/2759/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 210/3729/17 та від 28 липня 2022 року у справі № 640/31850/20.

Також суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від18 травня 2022 року у справі № 826/12131/17 та від 1 вересня 2022 року у справі №520/16518/2020, адміністративні суди, у випадку необхідності перевірки дотримання суб`єктами владних повноважень гарантованих особі прав, зокрема, наданих статтями13,23,50,54 Конституції Україниу правовідносинах, пов`язаних із захистом публічного (суспільного) інтересу, повинен застосовувати широке тлумачення поняття «охоронюваний інтерес». За загальним правилом, такий інтерес включає, у тому числі захист економічних, культурних прав, права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, створення умов для комфортного та безпечного проживання на території відповідного населеного пункту.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові особисте суб`єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту.

З огляду на положення статей 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги щодо щодо визнання протиправними рішення, дії чи бездіяльності відповідача, зобов`язання його вчинити певні дії, відшкодувати шкоду, заподіяну незаконними рішенням, дією або бездіяльністю. Встановивши, що відповідач порушив норми права, які регулюють спірні правовідносини, адміністративний суд повинен визнати такі дії протиправними.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що на території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001, яка розміщена на острові в с. Городок Рівненського району Рівненської області, знаходиться архітектурно-парковий комплекс, який створений відповідно до розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994. До складу архітектурно-паркового комплексу увійшли парк початку ХІХ ст., Миколаївська церква, Дзвіниця Миколаївської церкви, пам?ятка садово-паркового мистецтва - парк початку ХІХ ст., Палац барона фон Штенгеля, житловий будинок №1, житловий будинок №2, корпус їдальні, оранжерея №1, оранжерея №2, майстерня, котельня, льох №1, льох №2, гаражі, водонапірна башня.

Миколаївська церква віднесена до пам`яток архітектури національного значення (охоронний №615) згідно постанови ради міністрів Української РСР №978 від 24.08.1963. Дзвіниця Миколаївської церкви - до пам`яток архітектури національного значення (охоронний №1516) згідно постанови ради міністрів Української РСР №442 від 06.09.1979. Парк початку ХІХ ст. (Городоцький парк) взятий під охорону держави як пам`ятка садово-паркового мистецтва згідно розпорядження представника Президента України за №121 від 25.03.1993. Палац барона фон Штенгеля віднесено до пам?яток архітектури місцевого значення відповідно до розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994.

Матеріалами судової справи підтверджується, що управлінням архітектури Рівненської обласної державної адміністрації на виконання розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994 взято на державний баланс згідно акту від 02.02.1994 Палац барона фон Штенгеля, житловий будинок №1, житловий будинок №2, корпус їдальні, оранжерею №1, оранжерею №2, майстерню, котельня, льох №1, льох №2, гаражі, водонапірну башню.

Позивач в особі релігійної громади Української православної церкви Київського патріархату с. Городок Рівненського району набув права на користування пам`ятником національного значення Миколаївська церква, а відтак обов`язків по його охороні, згідно розпорядження Представника Президента України у Рівненській області №353 від 09.08.1993, №30 від 26.01.1994.

Розпорядженням представника президента України в Рівненській області від 25.03.1993 №118 було зареєстровано статут релігійній громаді Української православної церкви Київського патріархату с. Городок Рівненського району, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію статуту релігійної громади №739 від 17.02.1997.

Розпорядженнями голови Рівненської ОДА від 07.05.2020 №2777, від 15.11.2016 №702 були внесені зміни до статуту, де позивач станом на момент розгляду справи іменується як Релігійна організація «Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області». Відповідні зміни відображені на зворотній стороні свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади №739 від 17.02.1997.

Також встановлено, що Миколаївська Церква та Дзвіниця Миколаївської церкви та територія навколо пам`яток перебуває в користуванні Релігійної організації «Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області» згідно безстрокового охоронно-орендного договору від 18.02.1994.

Згідно з преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 року № 1805-III (далі - Закон № 1805-III) із змінами та доповненнями визначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою.

В розумінні абзаців 2 та 3 статті 1 Закону № 1805-III культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини; об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Відповідно до ст. 11 Закону № 1805-III усіх форм власності, заклади науки, освіти та культури, громадські організації, громадяни сприяють органам охорони культурної спадщини в роботі з охорони культурної спадщини, можуть встановлювати шефство над об`єктами культурної спадщини з метою забезпечення їх збереження, сприяють державі у здійсненні заходів з охорони об`єктів культурної спадщини і поширенні знань про них, беруть участь у популяризації культурної спадщини серед населення, сприяють її вивченню дітьми та молоддю, залучають громадян до її охорони.

Статтею 23 Закону № 1805-III передбачено, що усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Приписами частин 1, 2 статті 24 Закону № 1805-III визначені обов`язки утримання та використання пам1яток, зокрема власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору. Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 25 Закону № 1805-III передбачено, що юридичні та фізичні особи, у користуванні яких перебувають пам`ятки, відповідають за їхню збереженість.

Приписами ст. 27 Закону № 1805-III визначено обов`язок забезпечення заходів щодо охорони пам`яток, а саме у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану.

В матеріалах судової справи містяться відомості про охоронну зону пам`ятника архітектури Миколаївська церква, яка погоджена 21.03.1978 начальником головного управління планіровки і забудови населених пунктів архітектури Держбуду УРСР та затверджена 22.03.1978 заступником голови виконкому Рівненської обласної Ради депутатів трудящих.

Поряд з цим, згідно з ч.2. ст. 32 Закону № 1805-III до визначення у встановленому порядку відповідно до частини першої цієї статті зон охорони межі зони охорони становлять: у межах населених пунктів - 100 метрів від межі території пам`ятки, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території.

Територія пам`ятки визначено у частині 2 ст. 14-1 Закону № 1805-III - це територія, історично і топографічно пов`язана з розпланувально-просторовою еволюцією пам`ятки, для якої визначається спеціальний охоронний режим її використання з метою збереження цілісності пам`ятки.

Відповідно до частини 3 ст. 14-1 Закону № 1805-III затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення меж та режимів використання території пам`ятки відповідно до частини першої цієї статті межа території пам`ятки встановлюється для пам`яток архітектури - 20 метрів навколо периметра забудови.

Таким чином, виходячи із суті заявлених вимог, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між позивачем та суб`єктом владних повноважень, протиправні дії якого щодо проведення державної реєстрації земельної ділянки, на суб`єктивну думку позивача, можуть порушувати його право або законні інтереси як відповідальної особи охоронної зони пам`ятки національного значення релігійної організації Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської Єпархії Української православної церкви (Православної церкви України) села Городок Рівненського району Рівненської області визначені приписами охоронно-орендного договору від 18.02.1994 та ст. 24, 27, 29 Закону України Про охорону культурної спадщини.

Досліджуючи правомірність дій державного кадастрового реєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Л.Я. щодо проведення державної реєстрації від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Враховуючи вимоги частини 2статті 19 Конституції Українита частини 2статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 року № 3613-VI (далі - Закон № 3613-VI) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до абз. 2 ст. 1 Закону № 3613-VI державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч. 4 ст. 9 Закону № 3613-VI Державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

Відповідно до ч. 6 ст. 9 Закону № 3613-VI державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки при передачі її у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи; власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності (у разі поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок) або уповноваженої ними особи; органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування (у разі формування земельних ділянок відповідно державної чи комунальної власності) (ч. 3 ст. 24 Закону № 3613-VI).

У відповідності до ч. 4 ст. 24 вказаного Закону для державної реєстрації земельної ділянки Державному кадастровому реєстратору, який здійснює таку реєстрацію, подаються: заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин; оригінал документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки; документація із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.

Державний кадастровий реєстратор, який здійснює державну реєстрацію земельних ділянок, протягом чотирнадцяти днів з дня реєстрації заяви: перевіряє відповідність документів вимогам законодавства; за результатами перевірки здійснює державну реєстрацію земельної ділянки або надає заявнику мотивовану відмову у державній реєстрації (ч. 5 ст. 24 Закону № 3613-VI).

Згідно ч. 6 ст. 24 Закону № 3613-VI підставою для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки є: розташування земельної ділянки на території дії повноважень іншого Державного кадастрового реєстратора; подання заявником документів, передбачених частиною четвертою цієї статті, не в повному обсязі; невідповідність поданих документів вимогам законодавства; знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Порядок ведення Державного земельного кадастру визначаєтьсяпостановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру"(тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок №1051).

Відповідно до пунктів 67, 69, 70, 73 зазначеного Порядку внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється виключно на підставі та відповідно доЗакону України "Про Державний земельний кадастр"та цього Порядку.

Внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру здійснюється за заявою згідно з додатком 12 замовника документації із землеустрою та оцінки земель або її розробника від імені замовника, якщо це передбачено договором на виконання відповідних робіт (далі - заявник).

Заява разом з документацією із землеустрою або оцінки земель, електронним документом та іншими документами, зазначеними у пунктах 91-137 цього Порядку, подається заявником Державному кадастровому реєстраторові особисто або надсилається рекомендованим листом з описом вкладення та повідомленням про вручення.

Державний кадастровий реєстратор у момент надходження до нього заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, перевіряє: 1) повноваження особи, що звернулася за внесенням відповідних відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 2) наявність повного пакета документів, необхідних для внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру; 3) розташування об`єкта Державного земельного кадастру на території дії його повноважень; 4) придатність електронного документа для проведення його перевірки за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.

Державний кадастровий реєстратор у строк, що не перевищує 14 робочих днів з дня прийняття заяви про внесення відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру: 1) розглядає її разом з документами, зазначеними у пункті 69 цього Порядку, та перевіряє: відповідність документів вимогам, зазначеним у пункті 67 цього Порядку; електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку; 2) за результатами перевірки вносить відомості (зміни до них) до Державного земельного кадастру або приймає рішення про відмову у внесенні таких відомостей з підстав, зазначених у пунктах 91-137 цього Порядку, за формою згідно з додатком 14.

У відповідності до п. 107 Порядку 1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49 - 54 цього Порядку.

Згідно пп.1 п.109 Порядку №1051 державна реєстрація земельної ділянки здійснюється за заявою: особи, якій за рішенням органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування надано дозвіл на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для формування земельної ділянки у разі її передачі у власність чи користування із земель державної чи комунальної власності, або уповноваженої нею особи.

Відповідно до пункту 111 Порядку №1051 Державний кадастровий реєстратор для здійснення державної реєстрації земельної ділянки протягом 14 календарних днів з дня реєстрації відповідної заяви перевіряє: 1) відповідність поданих документів вимогам, передбаченим пунктом 67 цього Порядку; 2) електронний документ відповідно до пункту 74 цього Порядку.

Так, судом встановлено, що державним кадастровим реєстратором відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Л.Я. 17.11.2020 проведено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001.

В обгрунтування протиправності дій реєстратора позивач покликається на наявність передбачених ч.6 ст.24 Закону №3613-VI підстав для відмови в державній реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001.

Слід зазначити, що на момент виникнення спірних правовідносин вимогами частиною третьою ст.186-1 ЗК України передбачено погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, щодо земель:

-природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища, а земельної ділянки, розташованої у зоні відчуження або зоні безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, - з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища;

-розташованої на території пам`яток культурної спадщини національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях, підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

-розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам`яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення, крім випадків, зазначених в абзаці третьому цієї частини, підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини;

-водного фонду підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, а на території Автономної Республіки Крим - з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань водного господарства.

Відповідно до статті 6-1 Закону № 1805-III передбачено, що набуття суб`єктом господарювання права на провадження будь-яких дій щодо здійснення господарської діяльності на об`єктах культурної спадщини за декларативним принципом забороняється.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, що мають особливий правовий режим (ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЗК України).

Відповідно до ч.1 ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 2 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. З ст. 79-1 ЗК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 79-1 ЗК України земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 5 ст. 79-3 ЗК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 186 -1 Земельного Кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У відповідності до ч.2 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту (ч. 4 ст. 186-1 ЗК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 186-1 ЗК України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Відповідно до ст. 53 ЗК України визначено, що до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Частиною 4. ст. 24 Закону № 1805-III забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України Про регулювання містобудівної документації від 17 лютого 2011 року № 3038-VI із змінами та доповненнями (далі - Закон № 3038-VI) визначено, що генеральний план населеного пункту - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій. (п. 7 ч. 1 ст. 1 № 3038-VI)

План зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон. (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3038-VI).

План зонування території розробляється на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання надмірній концентрації населення і об`єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об`єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів та підлягає стратегічній екологічній оцінці. (ст. 18 Закону № 3038-VI)

Обмеження у використанні земель, безпосередньо встановлені законами та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами, є чинними з моменту набрання чинності нормативно-правовими актами, якими вони були встановлені (абз.2 ч.4 ст. 111 ЗК України).

Охоронні зони створюються: а) навколо особливо цінних природних об`єктів, об`єктів культурної спадщини, гідрометеорологічних станцій тощо з метою охорони і захисту їх від несприятливих антропогенних впливів; б) уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України. (ч.ч. 1, 2 ст. 111 ЗК України).

Відомості про обмеження у використанні земель зазначаються проектах землеустрою щодо відведення земельних ділянок та вносяться до Державного земельного кадастру (ч.5 ст. 111 ЗК України).

Режимоутворюючий об`єкт - об`єкт природного або штучного походження (водний об`єкт, об`єкт магістральних трубопроводів, енергетичний об`єкт, об`єкт культурної спадщини, військовий об`єкт, інший визначений законом об`єкт), під яким та /або навколо якого у зв`язку з його природними або набутими властивостями згідно із законом встановлюються обмеження у використанні земель (абз. 13 ст. 1 Закон №3613-VI)

Так, рішенням Городоцької сільської ради № 545 від 28.05.2013 затверджений Генеральний план с. Городок із внесенням змін, рішенням Городоцької сільської ради №1020 від 16.12.2014 затверджено план зонування територій с. Городок, Карпилівка, Михайлівка Рівненського району Рівненської області, згідно яких визначено використання території острова в с. Городок для земель історико-культурного призначення та в межах прибережної захисної смуги річки Устя для земель сільського-господарського призначення.

Наказом Державного комітету із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 Про затвердження класифікацію видів цільового призначення для земель історико-культурного призначення визначені відповідні коди: 08.01. Для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини, 08.02. для розміщення та обслуговування музейних закладів, 08.03. для іншого історико-культурного призначення, 08.04 для цілей підрозділів 08.01-08.03 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонд та відповідні коди для земель сільського-господарського призначення з 01.01 по 01.14. Для земель загального користування код 18 та код 19 Для цілей підрозділів 16.00-18.00 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Відтак, вид цільового призначення території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 визначений генеральним планом, схемою зонування територій с.Городок для земель історико-культурного призначення (ІК) та в межах прибережної захисної смуги річки Устя для земель сільського-господарського призначення (СВ-1)

Згідно з пунктом г) ст. 150 ЗК України до особливо цінних земель належать землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Відповідно до абз.3 ч.1 ст.9 Закону України Про державну експертизу землевпорядної документації від 17 червня 2004 року № 1808-IV (далі - Закон № 1808-IV), чинного на час розробки проекту землеустрою та державної реєстрації земельної ділянки проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області підлягав обов`язковій державній експертизі, оскільки охоплював особливо цінні землі водного фонду, природоохоронного, історико-культурного призначення.

Врахування державних інтересів при здійсненні землеустрою на місцевому рівні полягає у виконанні заходів, передбачених загальнодержавними програмами щодо використання та охорони земель, схемами землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель, проведення державної експертизи і здійснення державного контролю за використанням та охороною земель (ст. 58 Закону №1808-IV на час виникнення спірних правовідносин)

Графічними матеріалами генерального плану, схемами зонування територій с.Городок на території земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 визначено пам`ятки архітектури національного значення (п. 25 Церква Св. Миколая, п. 26 палац барона Штенгеля, п. 27 Дзвіниця експлікації генерального плану), прибережно-захисну зону річки Устя, ботанічну пам`ятку природи місцевого значення та санітарно-захисну зону від лісу об`єкт природно-заповідного фонду Городоцький парк.

Між тим, листом № 769/03-02-09/22 від 20.07.2022 Городоцької сільської ради додатково стверджується про наявність на земельній ділянці з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 двох вулиць: Монастирська та Богдана Хмельницького.

На підставі містобудівної документації та викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) земельної ділянки судом також встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 розміщена на території острова, який по всьому периметру межує з річкою Устя.

Відповідно до ст. 58 ЗК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; ґ) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЗК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 ЗК України межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Обмеження у використанні земельних ділянок прибережних захисних смуг уздовж річок, навколо водойм та на островах визначені статтею 61 ЗК України, 89 Водного кодексу України.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;

2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;

3) влаштування літніх таборів для худоби;

4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;

5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;

6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;

7) випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Крім того, витягом з державного земельного кадастру НВ-46146119022020 від 17.11.2020 та матеріалами проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області стверджується про визначення категорії земельній ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 як землі житлової та громадської забудови, цільове призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, наявність охоронної зони навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площею 0,6798 гектара.

Враховуючи наведені правові норми та обставини справи, суд апеляційної інстанції поділяє висновки суду першої інстанції, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області розроблений ФОП ОСОБА_1 всупереч правовому режиму земель історико-культурного призначення, який передбачений затвердженою містобудівною документацію с. Городок Рівненського району Рівненської області, а відтак без дотримання принципу законності відповідно до п. а), п. д) ст. 6 Закону № 858-IV.

При цьому проектом землеустрою не враховано наявність на території земельної ділянки земель природно-заповідного фонду - парку початку ХІХ ст. (Городоцький парк), земель водного фонду прибережної захисної смуги річки Устя, земель загального користування території вулиць - Монастирська та Богдана Хмельницького с. Городок.

Наявність правового режиму земель природно-заповідного фонду унеможливлює здійснення визначення використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій, оскільки відповідно до вимог ст. 38 закону України Про природно-заповідний фонд України від 16 червня 1992 року № 2456-XII із змінами та доповненнями (далі - Закон № 2456-XII) на території парків-пам`яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов`язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Відповідно до приписів ст. 37 Закону № 2456-XII парками-пам`ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

Судом першої інстанції також слушно вказано на те, що визначення конфігурації земельної ділянки для передачі у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви з урахуванням території вулиць - Монастирська та Богдана Хмельницького в с. Городок суперечить використанню території острова затвердженою містобудівною документацією та принципу законності відповідно до п.п. а) в) ст. 6 Закону № 858-IV.

Підсумовуючи наведене, суд звертає увагу, що у переліку обмежень у використанні земельної ділянки №343 від 19.10.2020, складеним ФОП ОСОБА_2 не знайшло своє відображення всіх вищеперерахованих обмежень, зокрема:

-про охоронну зону навколо об`єкта культурної спадщини (код 01.02) - пам`ятки національного значення Миколаївська церква, Дзвіниця Миколаївської церкви. З урахування вимог ч.3 ст. 141, ч.2. ст. 32 Закону № 1805-III, кадастрового плану земельної ділянки, витягу з державного земельного кадастру №НВ-4614619022020 від 17.11.2020 в масштабі 1:5000 судом встановлено, що майже вся територія земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 є в охоронній зоні Миколаївської Церкви та Дзвіниці Миколаївської Церкви.

-про прибережну захисну смугу вздовж річки Устя (код 05.02) - Межі прибережних смуг річки Устя на території острова, які вже визначені містобудівною документацією та мали бути враховані під час розробки проекту землеустрою. Відсутність відповідної документації із землеустрою не позбавляє території земельної ділянки острова відповідного правового режиму земель водного фонду який встановлений законом.

-про обмеження визначені територію парку-пам?ятки садово-паркового мистецтва державного парку пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення Городоцький парк щодо (код 10.07). Суд також вважає, що відсутність відповідної документації із землеустрою не позбавляє території земельної ділянки відповідного правового режиму земель природно-заповідного фонду, який встановлений законом. Натомість, наявність визначеної межі санітарно-захисної зони парку та зазначення умовних позначень про наявність ботанічної пам`ятки в містобудівній документації території острова було і є перешкодою у розроблені проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Крім того, в силу вимог ч. 4. ст. 59, ч. 2 ст. 61 ЗК України землі водного фонду (прибережні захисні смуги річки Устя) за свої правовим режимом не можуть бути передані Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви у постійне користування для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області.

Також встановлено, що проект землеустрою розроблений ФОП ОСОБА_1 не містить погодження від органів визначених ч. 3 ст. 186-1 ЗК України в силу наявності режимоутворюючих об`єктів (Миколаївська церква, Дзвіниця Миколаївської церкви, Парк початку ХІХ ст. (Городоцький парк), Палац барона фон Штенгеля та інші будівлі архітектурно-паркового комплексу, що створений відповідно до розпорядження представника Президента України за №30 від 26.01.1994 року, річка Устя), які обмежують використання земельної з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 відповідно до вимог закону.

Водночас, суд звертає увагу й на те, що в порушення абз. 3 ч. 1 ст. 9 Закону № 1808-IV проект землеустрою не містить висновків обов`язкової державної експертизи.

Таким чином, документи, які були подані для державної реєстрації земельної ділянки на підставі проекту землеустрою, розроблених за заявою Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської єпархії Української православної церкви, не відповідають вимогам закону, а тому у державного кадастрового реєстратора були наявні підстави для відмови в державній реєстрації відповідно до частин 5, 6 статті 24 Закону №3613-VI.

Слід зазначити, що відсутність передумов по збереженню пам`яток архітектури призводить до їх втрати, а відтак не забезпечується доступ громади до об`єкта культурної спадщини в межах гарантованих державою прав відповідно до ст.54 Конституції України.

Обов`язки виявити вищеописані судом порушення закону під час розгляду матеріалів заяви про реєстрацію земельної ділянки ЗВ-9712362162020 від 10.11.2022 покладалися на державного кадастрового реєстратором відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцьку Людмилу Ярославівну. Тому протиправність дій полягає саме у не виконанні належної перевірки матеріалів заяви про реєстрацію земельної ділянки ЗВ-9712362162020 від 10.11.2022 кадастровим реєстратором вимогам законодавства, що вплинуло на проведення незаконної державної реєстрації від 17.11.2020 року земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001

Відтак, здійсненням державної реєстрації від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 на підставі проекту землеустрою, розробленому ФОП ОСОБА_1 щодо відведення земельної ділянки у постійне користування Свято-Миколаївському жіночому монастирю Рівненської єпархії Української Православної Церкви для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій за рахунок земель житлової та громадської забудови в с. Городок на території Городоцької сільської ради Рівненського району Рівненської області, не забезпечується збереження пам`яток архітектури національного значення Миколаївської церкви, Дзвіниці Миколаївської церкви та взагалі всього архітектурно-паркового комплексу на острові в с.Городок Рівненського району Рівненської області, прибережній захисній смузі річки Устя.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, не виконано покладеного на нього обов`язку щодо доказування правомірності дій щодо проведення спірної державної реєстрації земельної ділянки.

Оскільки використання земельної ділянки згідно цільового призначення передбаченого проектом землеустрою суперечить затвердженій містобудівній документації, порушує правові режими використання земель території острова в с. Городок, які встановлені вимогами Закону України Про охорону культурної спадщини, Закону України Про природно-заповідний фонд України, Земельного кодексу України, Водного кодексу України, а самочинно зведені об`єкти нерухомого майна не можуть мати вирішального значення для визначення правого режиму земель з урахуванням того, що третя особа свідомо їх збудувала на охоронюваній ділянці без відповідного дозволу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що дії державного кадастрового реєстратора відділу в Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Баліцької Л.Я. щодо проведення державної реєстрації від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001 не відповідають критеріям правомірності, передбачених ч.2ст.2 КАС України.

На підставі аналізу норм законодавства та обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що вірним способом відновлення порушених прав позивача є скасування державної реєстрації від 17.11.2020 земельної ділянки з кадастровим номером 5624683300:05:021:0001.

Відповідно до ч.1ст. 308 КАС Українисуд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає, що такі були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Доводами апеляційної скарги не спростовуються висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Відповідно до частини першоїстатті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українирішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Суд першої інстанції повністю виконав вказані вимоги процесуальногозакону, оскільки до спірних правовідносин вірно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке скасуванню не підлягає.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду результат вирішення апеляційної скарги, характер спірних правовідносин та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини 1статті 311 Кодексу адміністративного судочинства Україниапеляційну скаргу розглянуто судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Керуючись статтями242,308,309,311,315,316,322,325,328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Свято-Миколаївського жіночого монастиря Рівненської Єпархії Української православної церкви залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2023 року у справі № 460/10232/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. В. Глушко судді О. І. Довга І. І. Запотічний