Постанова

від 19.09.2023 по справі 925/1225/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2023 р. Справа№ 925/1225/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Руденко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.

За участю представників сторін:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод"

на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 року (повний текст складено 12.05.2023)

у справі №925/1225/22 ( суддя Кучеренко О.І.)

за позовом Приватного підприємства "Жадор"

до Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод"

про стягнення 833 426,00 грн,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Приватне підприємство "Жадор" звернулось до Господарського суду Черкаської області із позовом до Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод", у якому просить суд стягнути з Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на свою користь помилково сплачені грошові кошти у розмірі 833 426,00 грн за договором купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу №03/10/1-2022 від 03.10.2022, за умовами якого відповідач зобов`язався продати позивачу вторинні ресурси, а позивач оплатити повну суму товару у розмірі 1 059 983,36 грн до 12.10.2022. Згідно з виставленим відповідачем рахунком 13.10.2022 позивачем відповідно до платіжних доручень №3463 та №824 було перераховано на користь відповідача грошові кошти загальною сумою 833 426,00 грн.

За доводами позивача, оскільки ним не було здійснено 100 відсоткової оплати товару у визначений у договорі строк, позивач вважає, що перераховані кошти є такими, що сплачені помилково. 14.11.2022 позивач звернувся до відповідача із листом №119, у якому просив повернути останнього помилково перераховані кошти у сумі 833 426,00 грн, проте даний лист був залишений відповідачем без відповіді та без задоволення, що і стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду для стягнення з відповідача помилково перерахованих коштів.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на користь Приватного підприємства "Жадор" безпідставно отримані грошові кошти у сумі 833 426,00 грн та 12501,39 грн судового збору.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022.

А тому, за висновком суду, враховуючи відсутність правових підстав для сплати на користь відповідача 833 426,00 грн, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне підприємство "Черкаський автомобільний ремонтний завод" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 року у справі №925/1225/22 та ухвалити нове, яким зупинити провадження у справі у зв`язку з неможливістю розгляду цієї справи до закінчення кримінального провадження №12022100000000481 від 07.07.2022 року.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у зв`язку із неможливістю розглядати дану справу до закінчення кримінального провадження від 07.07.2022 відповідач заявив клопотання про зупинення провадження у даній справі, яке було безпідставно відхилене судом першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №925/1225/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Руденко М.А.

В той же час, на час надходження апеляційної скарги, матеріали справи №925/988/22 на адресу Північного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою суду від 12.06.2023 відкладено вирішення питання щодо вчинення процесуальних дій, передбачених параграфом 2 глави 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 року у справі №925/1225/22 до надходження матеріалів справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

На адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою суду від 26.06.2023 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.07.2023.

Ухвалою суду від 25.07.2023 відкладено розгляд справи на 19.09.2023.

Явка представників сторін

Представники сторін у судове засідання 19.09.2023 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень. Крім того, 04.09.2023 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Колегією суддів під час розгляду даної справи враховано, що на підставі указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 (із подальшими змінами), Закону України № 2102-IX від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Стаття 27 Конституції України передбачає, що обов`язок держави - захищати життя людини.

Разом з тим, у відповідності до вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, враховуючи, що під час воєнного стану суди не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, колегія суддів, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін у судовому засіданні 19.09.2023.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вказує позивач, 03.10.2022 між Державним підприємством "Черкаський автомобільний ремонтний завод", як продавцем, та Приватним підприємством "Жадор", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 (далі - договір), за умовами якого продавець зобов`язався продати вторинні ресурси (товар), які утворились у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Міністерства оборони та Збройних сил України, керуючись Законом України "Про металобрухт", а покупець зобов`язався оплатити цей товар.

Відповідно до пункт 5.1 договору покупець перераховує кошти продавцеві у вигляді стовідсоткової передоплати протягом 7-х банківських днів з дати укладення договору.

Пункт 5.4. договору передбачає, що після вилучення вторинних ресурсів, у разі, якщо за даними фактичного зважування продавцем передано покупцю кількість товару меншу, ніж зазначену у специфікації до цього договору, продавець повертає покупцю належну йому суму коштів або зараховує їх в якості попередньої оплати за наступні обсяги вторинних ресурсів, що будуть передані на реалізацію продавцю в межах цього договору.

Згідно з п.п. 6.1., 6.2 договору продавець здійснює передачу вторинних ресурсів у місцях накопичення та на умовах, викладених в специфікаціях. Вилучення вторинних ресурсів покупцем з місць накопичення здійснюється в термін дії нарядів, виданих Міністерством оборони України.

Матеріали справи також містять копію рахунку-фактури №СФ-0000096 від 03.10.2022, постачальником металобрухту у якому вказане Державне підприємство "Черкаський автомобільний ремонтний завод", одержувачем - Приватне підприємство "Жадор". Загальна вартість товару складає 1 059 983,36 грн.

13.10.2022 Приватне підприємство "Жадор" перерахувало на користь Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" 486 000,00 грн згідно з платіжним дорученням №824, у призначенні платежу якого вказано "за металобрухт згідно з договором №03/10/1/-2022 та рахунком №СФ-000096 від 03.10.2022 без ПДВ" та 347 426,00 грн згідно з платіжним дорученням №3463, у призначенні платежу якого вказано "за металобрухт згідно з рахунком №СФ-00000096 від 03.10.2022 без ПДВ".

За доводами позивача, вказані платежі були перераховані позивачем помилково на користь відповідача, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача із листом №119 від 14.10.2022, у якому просив відповідача повернути помилково перераховані кошті у сумі 833 426,00 грн за металобрухт згідно з платіжними дорученнями №3463 від 13.10.2022 та №824 від 13.10.2022.

Оскільки відповідач не відреагував на вказаний вище лист, грошові кошти не повернув, позивач звернувся з даним позовом про стягнення 833 426,00 грн. помилково перерахованих коштів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт укладення між позивачем та відповідачем договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022.

А тому, за висновком суду, враховуючи відсутність правових підстав для сплати на користь відповідача 833 426,00 грн, суд дійшов висновку, що перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти з урахуванням приписів статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно набуті відповідачем.

Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

На підтвердження існування між сторонами господарських правовідносин позивачем було надано копії першої та шостої сторінок договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022, який підписаний зі сторони Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" та скріплений відповідною печаткою останнього.

Також, позивачем було надано копію договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022, який підписаний зі сторони Приватного підприємства "Жадор" та скріплений відповідною печаткою останнього.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (учасників) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 зі справи № 674/461/16-ц.)

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені у ньому умови не є такими, що регулюють спірні правовідносини. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду у справі 145/2047/16-ц від 16.06.2020.

В оскаржуваному рішенні суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивачем не було надано оригінал тексту договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022, підписаного обома сторонами, а тому ним не доведено належними та допустимими доказами факт його укладення, що в силу статті 181 Господарського кодексу України та статті 207 Цивільного кодексу України підтверджує, що цей договір є неукладеним.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказала, що у випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, тому правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину, відповідно до його істотних умов, передбачених законодавством. У разі якщо договір виконувався сторонами, то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

У постанові від 23.06.2022 по справі №917/1951/19 Верховний Суд також зазначив, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідачем було виставлено позивачу рахунок-фактуру №СФ-0000096 від 03.10.2022, на суму 1 059 983,36 грн., в якому міститься посилання на договір купівлі-продажу 03/10/1-2022 від 30.10.2022.

В той же час, позивач платіжними дорученнями №824 від 13.10.2022 та №3463 від 13.10.2022 здійснив перерахування спірних коштів на рахунок відповідача з наступними призначеннями платежу: "за металобрухт згідно з договором №03/10/1/-2022 та рахунком №СФ-000096 від 03.10.2022 без ПДВ"; "за металобрухт згідно з рахунком №СФ-00000096 від 03.10.2022 без ПДВ".

У даному випадку колегія суддів також враховує вимоги частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, відповідно до якої пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Пропозицією укласти договір є, зокрема, документи (інформація), розміщені у відкритому доступі в мережі Інтернет, які містять істотні умови договору і пропозицію укласти договір на зазначених умовах з кожним, хто звернеться, незалежно від наявності в таких документах (інформації) електронного підпису.

Згідно з частинами 1, 2 статті 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором (стаття 647 Цивільного кодексу України).

Стосовно підписів на наданих позивачем примірниках договорів купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022 позивач у клопотанні від 04.04.2023 надав пояснення, що першочергово підписаний зі сторони відповідача договір надійшов на електронну адресу позивача. В подальшому, оригінал договору, підписаний зі сторони позивача, було направлено на пошту відповідача, однак не було повернуто останнім на адресу позивача.

Таким чином, виходячи із вимог ст.ст.641,642 ЦК України відповідачем було ініційовано укладення договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022 шляхом направлення підписаного з його боку примірника договору та виставлення на виконання його умов рахунку-фактури №СФ-00000096 від 03.10.2022, що було прийнято позивачем (здійснено акцепт) шляхом як підписання ним примірнику відповідного договору, так і здійснення оплати на підставі рахунку-фактури №СФ-00000096 від 03.10.2022, яка була виставлена на підставі такого договору.

Більше того, колегія суддів враховує, що позивачем визнається, а відповідачем не заперечується фактичного укладення між сторонами договору купівлі-продажу товару №03/10/1-2022 від 03.10.2022, тоді як відповідно до ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла до висновку, що у даній справі позивач шляхом оплати товару, а відповідач шляхом виставлення рахунку та прийняття оплати взяли здійснили своє волевиявлення до вчинення правочину та взяли на себе зобов`язання щодо виконання домовленостей, створили певні права та обов`язки, які аналогічні цивільним правам та обов`язкам сторін за договором поставки.

Згідно вимог ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як було встановлено вище, позивач на виконання погодженого між сторонами договору, на підставі рахунку №СФ-000096 від 03.10.2022 перерахував відповідачу 486 000,00 грн згідно з платіжним дорученням №824 від 13.10.2023 та 347 426,00 грн згідно з платіжним дорученням №3463 від 13.10.2022.

Відповідно до ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постановах Верховного Суду, від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21)

Обґрунтовуючи позов, позивач вказує, що оскільки ним не було здійснено 100 відсоткової оплати товару у визначений у договорі строк, а тому перераховані кошти є такими, що сплачені помилково, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України.

Згідно з статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Колегія суддів зазначає про те, що зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто, у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06 лютого 2020 року у справі № 910/13271/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18).

У разі, якщо між сторонами у справі існують договірні відносини, договір, на підставі якого виникли між сторонами такі відносини, не розірваний ні в судовому порядку, ні в односторонньому порядку однією із сторін та після закінчення строку його дії залишилися невиконаними зобов`язання сторін, кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, є такими, що набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, від 16 вересня 2022 року у справі № 913/703/20, у постанові Верховного Суду від 14.09.2023 у справі № 910/4725/22.

Оскільки, як було встановлено судом апеляційної інстанції, між сторонами виникли договірні відносини, і оплата позивачем здійснювалась в рамках цих правовідносин, а тому підстав для застосування ст. 1212 ЦК України у даному випадку не має.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2020 у справі № 918/631/19, Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17, від 03.08.2022 у справі №910/6232/21 та від 14.02.2023 у справі №910/15531/21 зроблено правовий висновок, що аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Тобто, Верховний Суд зазначив, що умовою застосування ст. 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю.

Водночас, позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів неналежного виконання відповідачем, як продавцем, свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю на момент подачі позову.

Статтею 662 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 6.1., 6.2 договору продавець здійснює передачу вторинних ресурсів у місцях накопичення та на умовах, викладених в специфікаціях. Вилучення вторинних ресурсів покупцем з місць накопичення здійснюється в термін дії нарядів, виданих Міністерством оборони України.

В той же час, в матеріалах справи відсутні наряди, видані Міністерством оборони України, в яких встановлювався термін для поставки (вилучення) вторинних ресурсів.

Іншого строку виконання відповідачем зобов`язання з поставки товару не вказано ні в наявних примірниках договору, ні в рахунку-фактурі № 0000096 від 30.10.2022, у зв`язку з чим до даних правовідносин застосовуються вимоги ст. 530 ЦК України.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Водночас, в матеріалах справи відсутня вимога позивача до відповідача щодо зобов`язання останнього виконати умови договору в частині поставки товару.

Наявний в матеріалах справи лист № 119 від 14.10.2022 не може бути визнаний судом апеляційної інстанції вимогою до відповідача щодо виконання ним поставки товару, оскільки у листі позивач просив повернути як помилково перераховані кошти у сумі 833 426,00 грн., однак не заявляв вимог щодо поставки товару.

Більше того, в матеріалах справи відсутні докази направлення даного листа на адресу відповідача.

Таким чином, на момент звернення з даним позовом до суду позивач належними та допустимими доказами не довів прострочення виконання відповідачем його обов`язку з поставки товару відповідно до вимог ст.ст. 662, 663 ЦК України.

Верховний Суд в постанові від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20 виклав таку правову позицію щодо застосування статті 79 Господарського процесуального кодексу України.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.19. № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 та аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

А тому, оскільки позивач не надав належних і допустимих доказів на підтвердження неналежного виконання відповідачем свого зобов`язання з поставки товару, та не довів того, що строк поставки за укладеним між сторонами правочином як на момент звернення з даним позовом до суду, так і на момент винесення оскаржуваного рішення не сплив, колегія суддів дійшла до висновку, що у позивача відсутнє право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) у розмірі 833 426,00 грн. в межах даного спору, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів апелянта про безпідставне не задоволення клопотання про зупинення провадження у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Зі змісту клопотання про зупинення провадження у справі вбачається, що кримінальне провадження, до завершення якого відповідач просить зупинити провадження, знаходиться на стадії досудового розслідування, тобто на розгляді в суді не перебуває, що підтверджене зокрема ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 07.12.2022 (справа №752/12636/22, провадження №1-кс/752/5538/22).

Зі змісту пункту 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України слідує, що справа, яка на думку відповідача є перешкодою для вирішення іншої справи, має перебувати на розгляді в суді, а не на стадії досудового розгляду чи досудового розслідування.

З урахуванням цього, підстава для зупинення провадження у даній справі, передбачена пунктом 5 частини 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України, відсутня, адже наявність кримінального провадження на стадії досудового слідства не є підставою для обов`язкового зупинення провадження у справі.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Дослідивши матеріали, наявні у справі, колегія суддів вважає, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги "Черкаський автомобільний ремонтний завод" не має.

В той же час, враховуючи повноваження суду апеляційної інстанції та те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з прийняттям нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно із ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позову покладається на позивача, а витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Черкаський автомобільний ремонтний завод" на рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 у справі № 925/1225/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 18.04.2023 у справі № 925/1225/22 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу позову покласти на позивача, а зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги - на відповідача.

4. Матеріали справи № 925/1225/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 25.09.2023

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді М.А. Руденко

Є.Ю. Пономаренко